20 липня, 2025
Лікарські рослини при захворюваннях респіраторного тракту. Частина 2
Частина 1 Частіна 2
З огляду на традиції та багаторічний досвід різні лікарські рослини знаходять своє застосування в лікуванні захворювань респіраторного тракту. Проте фармакологічні принципи їхньої дії відомі набагато менше. Рослинні препарати зазвичай містять суміш потенційно активних сполук, які можуть проявляти різноманітні ефекти. У цій статті розглянуто лікарські рослини, що використовуються для лікування хвороб дихальних шляхів.
Листя плюща звичайного – Folia Hederae helicis. Плющ звичайний – Hederae helicis L.
Плющ належить до роду Hedera сімейства аралієві. З давніх-давен листя плюща використовують для лікування різних захворювань. Авіценна (979-1037) писав, що плющ має очисні властивості, а молочний сік рослини має здатність видаляти волосся та знищувати вошей. Відварене у вині свіже листя плюща Авіценна рекомендував для лікування ран. Листя плюща у вигляді пов’язок з маззю та воском він вважав корисним у разі опіків [1].
Hedera helix століттями використовувався для лікування різноманітних захворювань у народній медицині Європи. У німецькій народній медицині водну настоянку листя плюща застосовували в разі хвороб печінки та селезінки, жовтяниці, сечокам’яної хвороби, ревматизму. Лист плюща був традиційним німецьким засобом для лікування подагри. Болгарська народна медицина рекомендує відвар листя плюща за тривалого кашлю [1].
Екстракти плюща зазвичай використовують у фольклорі для контролю респіраторних захворювань, оскільки вони можуть розслабляти гладку мускулатуру бронхів (бронхоспазмолітик і бронхолітик), збільшувати вироблення слизу (муколітик), пригнічувати запалення, знижувати лихоманку й надмірне потовиділення, а також лікувати бактерійні, протозойні та грибкові інфекції [2].
Хімічний склад
Листя плюща багате на тритерпенові сапоніни (наприклад, гедерагенін, гедеракозид В та С тощо), α-гедерин, фенольні сполуки (хлорогенова кислота, 3,5-кафеоїлхінова кислота, 3,4-кафеоїлхінова кислота тощо), флавоноїди (рутин, кверцетин, кемпферол тощо), а також інозит, каротин, мурашину та яблучну кислоти, β-каротин, вітамін С, α-токоферол, жирні кислоти (стеаринову, пальмітинову, олеїнову), тритерпеноїди, стероїди, вуглеводи та ін. [3, 4].
Біологічна активність
Фармакологічні ефекти Hedera helix L. пов’язані з великою кількістю різних типів біологічних речовин, серед яких тритерпенові сапоніни, флавоноїди, кумарини, стерини, алкалоїди, вітаміни, вуглеводи та леткі олії тощо [5]. Основними компонентами сухого екстракту плюща є сапоніни (гедеракозид С й α-гедерин), флавоноїд (рутин) і фенольні похідні (хлорогенова кислота). Приблизно 10% екстракту плюща складається зі складної суміші сапонінів, і вважається, що відхаркувальна активність сапонінів опосередковується слизовою оболонкою шлунка з рефлекторною стимуляцією слизових залоз бронхів через парасимпатичний шлях [6].
A. Sieben і співавт. [7] повідомили, що секретолітична дія екстракту плюща зумовлена вмістом сапонінів, зокрема α-гедерину як інгібітора ендоцитозу β2-рецепторів. Також показано, що α-гедерин має бронходилататорну дію в експерименті на трахеї великої рогатої худоби через той самий механізм [8]. Секретолітичну дію плюща частково пов’язують з алкалоїдом еметином, який міститься в сировині. Він подразнює рецептори слизової оболонки шлунка (що нерідко спричиняє нудоту та блювання), і збудження за типом вагус-рефлексу поширюється на легені. Це посилює секрецію слизу з альвеол [9].
Екстракти листя плюща продемонстрували муколітичну, спазмолітичну, бронхолітичну й антибактерійну дії, що дає змогу застосовувати їх у разі продуктивного гострого кашлю, захворювань верхніх дихальних шляхів і хронічних запальних захворювань бронхів [10].
У систематичному огляді, проведеному E. Sierocinski та співавт. [11], оцінено ефективність і переносимість листя плюща в лікуванні гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) в дорослих і дітей. Установлено, що екстракт листя плюща є ефективним і безпечним засобом лікування кашлю, спричиненого ГРВІ та бронхітом. Відзначено швидше зменшення тяжкості та/або частоти кашлю під час лікування листям плюща. Клінічне значення цих ефектів є мінімальним. Про серйозні побічні ефекти не повідомлялося. Автори дійшли висновку, що препарати з листя плюща безпечні для використання при кашлі внаслідок ГРВІ та бронхіту. Однак ефекти в найкращому разі мінімальні та мають невизначене клінічне значення [11].
Показано, що лікарська рослина Hedera helix L. проявляє спазмолітичну, протимікробну [12], протизапальну [2], глистогінну, антиоксидантну [13], протипухлинну та протилейшманієву активності [14].
Як і вся сапоніновмісна сировина, може спричиняти подразнення слизових оболонок під час дихання та тривалого контакту.
Показання
Як відхаркувальний засіб у терапії гострих і хронічних запальних захворювань дихальних шляхів, що супроводжуються кашлем з важковиділюваним мокротинням.
Протипоказання
Підвищена чутливість до компонентів лікарського засобу або інших рослин родини аралієві. Дитячий вік до 2 років (через загальний ризик погіршення респіраторних симптомів за приймання секретолітичних препаратів). Протипоказано застосування в періоди вагітності та лактації, а також у разі кровохаркання.
Побічна дія
При застосуванні можливі алергічні реакції (переважно висипання тощо), купероз, диспное. Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, діарея, біль у животі.
Особливі застереження
Якщо з’являється задишка, гарячка чи гнійне мокротиння, потрібно звернутися по консультацію до лікаря. З обережністю застосовувати пацієнтам з гастритом або виразкою шлунка.
Супутнє застосування опіоїдних засобів від кашлю, як-от кодеїн чи декстрометорфан, не рекомендоване без медичної консультації.
Лікарський засіб протипоказаний дітям до 2 років через ризик погіршення дихальних симптомів. Застосування дітям 2-4 років потребує рекомендацій лікаря.
Передозування
Передозування може спровокувати нудоту, блювання, діарею та збудження. Лікування симптоматичне.
Первоцвіт весняний – Primula veris L.
Первоцвіт весняний (Primulaceae) – один з понад 400 видів роду, поширений по всій Європі й Азії. У Середньовіччі рослина була відома як трава святого Петра, її цінували флорентійські аптекарі, а Гільдеґарда фон Бінґен рекомендувала її для лікарського застосування лише зовнішньо, водночас її листя також уживали в їжу та застосовували як ароматизатор у винах [15]. Лікувальний потенціал первоцвіту весняного підтверджено Комітетом з рослинних лікарських засобів Європейського агентства з лікарських засобів (EMA): препарати з квітки мають конкретні показання як відхаркувальні засоби для полегшення кашлю, пов’язаного із застудою [16].
Хімічний склад
Листя Primula veris містять до 5,9% кислоти аскорбінової, флавоноїди, каротиноїди, тритерпенові сапоніни. Основними активними сполуками квіток і коренів первоцвіту є тритерпенові сапоніни, а також фенольні сполуки, включно з флавоноїдами (близько 3% у квітках), фенольними кислотами та фенольними глікозидами, ефірною олією тощо [17, 18].
Показано, що квітки рослини є багатим джерелом фенольних метаболітів у формі як агліконів, так і глікозидів (як-от апігенін, кверцетин, кемпферол, ізорамнетин, цинарозид, рутин, гіперозид тощо), а також поліметоксильованих флавоноїдів, що діють як хемотаксономічні маркери для роду Primula. Кілька тритерпенових сапонінів є домінувальними компонентами в коренях виду, що сприяє відхаркувальній активності трави [19].
Біологічна активність
За даними EMA, квітки та коріння Primula veris використовуються проти кашлю, бронхіту та катару дихальних шляхів, а також для лікування нервозності, головного болю й ревматизму [17]. У минулому листя та квітки первоцвіту також уживали в сирому або приготованому вигляді як джерело вітамінів і мікроелементів, доступних наприкінці зими. Зокрема, листя первоцвіту весняного містить велику кількість вітаміну С. Крім того, збагачення раціону їстівними квітами як джерелами антиоксидантів має корисний вплив на здоров’я людини, оскільки було показано, що види Primula містять велику кількість фенольних сполук [20].
Сапоніни відповідають за секретолітичну та відхаркувальну активність. Своєю чергою, фенольні сполуки, присутні особливо у квітках первоцвіту, проявляють антиоксидантні, протимікробні та цитостатичні властивості [21].
Встановлено, що настій квіток дикої рослини Primula veris проявляв сильну антиоксидантну активність (інгібування DPPH на 70,79%), причому вищу, ніж у зразка ex situ культивованого первоцвіту (44,17%), що пов’язано з його високим фенольним навантаженням [22]. Вищий уміст фенолів у дикому первоцвіті не дивує, оскільки відомо: рослини, які ростуть у природних умовах, мають підвищені вимоги для забезпечення адаптації до стресових умов (зараження комахами, тваринами, екстремальні погодні умови тощо), що сприяє утворенню більшого відсотка вторинних метаболітів, як-от фенольні сполуки [23].
Квітки первоцвіту використовувалися для лікування шкірних захворювань [24], а також для збагачення сапонінів і поліфенольних сполук як у білих, так і в червоних винах; вони ефективно екстрагуються у вино та є корисним компонентом раціону, зміцнення здоров’я серця та профілактики серцевої недостатності [25].
Флавони становлять особливий інтерес, зважаючи на їхню документально підтверджену здатність лікувати інфекції дихальних шляхів у людей. Наприклад, у метааналізі, проведеному J. Yao та співавт. [26], що охоплював 30 рандомізованих контрольованих досліджень (n=5166), досліджували ефективність і безпеку флавоноїдів у лікуванні гострих респіраторних інфекцій. Установлено, що флавоноїди ефективні та безпечні в лікуванні вірусних гострих респіраторних захворювань, включно із застудою, грипом, коронавірусною хворобою (COVID‑19), гострим нестрептококовим тонзилофарингітом, гострим риносинуситом, гострим бронхітом, бронхопневмонією й інфекціями верхніх дихальних шляхів.
Продемонстровано, що похідні флавонів послаблюють запальні реакції на інфікування вірусом грипу in vitro [27], а також пригнічують активність нейрамінідази H1N1 [28].
A.G. Eliopoulos і співавт. [29] виявили протигрипозну активність неполярних екстрактів первоцвіту, що має як прямий віруліцидний ефект, так і захисні властивості в інфікованих клітинах. Показано, що екстракти квіток Primula veris subsp. veris, отримані за допомогою екстракції на основі надкритичної рідини або ультразвуку, мають віруліцидні/вірусінактивувальні властивості та чинять профілактичний і терапевтичний ефекти проти цитолізу, індукованого вірусом грипу, in vitro. За допомогою аналізу GC-MS та UPLC-HRMS неполярних екстрактів Primula veris subsp. veris було ідентифіковано терпени, флавони, токофероли й інші класи фітохімічних речовин з відомими або передбачуваними протигрипозними властивостями [29].
Встановлено, що корінь первоцвіту збільшує вироблення секрету з дихальних шляхів, роблячи мокротиння менш густим і сприяючи його виведенню [17]. У тернопільському дослідженні [30] вивчено відхаркувальну активність Primula veris за допомогою класичних моделей на тваринах. Виявлено, що густий екстракт кореневищ з корінням первоцвіту має високу здатність виділяти мокротиння, котра майже не поступалася краплям порівняння Hedelix (екстракт плюща) – 126,6 та 146,4% відповідно. Екстракт з листя первоцвіту характеризувався менш вираженою активністю, яка в дозі 200 мг/кг становила 74,5%. Отримані результати дали авторам змогу дійти висновку, що первоцвіт може бути використаний як відхаркувальний рослинний засіб, а тритерпенові сапоніни можуть бути основними активними інгредієнтами Primula veris, відповідальними за його біологічну активність.
Показання
Квітки первоцвіту весняного з чашечками застосовують у разі захворювань бронхів і верхніх дихальних шляхів: ларингіти, ларинготрахеїти, трахеїти, бронхіти, бронхопневмонії. Також їх використовують за безсоння, нервового збудження, істерії, тривожності, дратівливості [31].
Листя первоцвіту весняного у вигляді чаю застосовують як вітамінний антицинговий засіб. Препарати на основі кореневищ з корінням первоцвіту весняного застосовують як відхаркувальний засіб при інфекційно-запальних захворюваннях дихальних шляхів, що супроводжуються важковиділюваним мокротинням і нападоподібним кашлем.
Протипоказання
Квітки первоцвіту весняного з чашечками протипоказані в період вагітності, оскільки можуть стимулювати скорочення матки. Не рекомендуються при лактації та за індивідуальної непереносимості.
Побічна дія
Рослинний препарат може спричиняти шкірні алергічні реакції. За їх появи приймання первоцвіту потрібно припинити.
Особливі застереження
З обережністю застосовувати разом із засобами аналогічної та протилежної дії.
Більшість препаратів з коренем первоцвіту слід використовувати лише дорослим і підліткам старше 12 років. Деякі специфічні препарати можна використовувати дітям віком від 4 до 12 років [17].
Якщо симптоми тривають довше 1 тиж або погіршуються під час використання препарату, треба проконсультуватися з лікарем.
Листя подорожника великого – Folia Plantaginis majoris. Подорожник великий – Plantago major L. Родина подорожникові – Plantaginaceae
Фармакопейна лікарська рослинна сировина. Відомості про використання подорожника для лікування різних захворювань налічують тисячі років [32]. Іще Авіценна вважав, що листя рослини ефективні при лікуванні ран та як кровоспинний засіб. Грецькі лікарі описали традиційне використання Plantago major для лікування ран у I столітті нашої ери [33]. Цілі або подрібнені листя використовують для лікування опіків та інших видів ран, для зупинки кровотечі. Тибетська медицина рекомендує насіння подорожника при циститі, частих викиднях; сік – у разі діареї, що супроводжується високою температурою; настоянку – при різних порушеннях травлення [34]. Монгольські медики вважають, що подорожник усуває жар, зупиняє кашель і носову кровотечу, надає блиск очам, має сечогінний ефект, зміцнює чоловіче та жіноче начала [35]. У Китаї листя подорожника азійського використовували для лікування виразкової хвороби шлунка, бронхіту, плевриту, нефриту й інших захворювань [36].
Хімічний склад
Подорожник великий є важливою лікарською рослиною, яка містить широкий спектр біоактивних речовин, включно з фенольними сполуками (плантамайозид, гіперозид, лютеолін, кверцетин, кемпферол, хлорогенова, неохлорогенова, ферулова кислоти та ін.), флавоноїди (апігенін, байкалеїн, скутеларин, гомоплантагінін, лютеолін, гіспідулін та ін.); терпеноїди, іридоїдні глікозиди (аукубін, каталпол та ін.), алкалоїди (індикаїн і плантагінін), таніни (близько 4%), кислоти, амінокислоти (9,38%), вітаміни С та К, полісахариди тощо [37]. Вуглеводна складова представлена галактуроновою кислотою (27%), глюкуроновою кислотою й моносахаридами: глюкозою, галактозою, фруктозою, арабінозою, рамнозою та ін. [38]. У традиційній медицині слиз (близько 12%) є однією з важливих частин цієї рослини [39]. У листі міститься достатня кількість калію, кальцію, магнію, барію, бору. Концентрує мідь, цинк і бром.
Біологічна активність
Plantago major L. нормалізує секреторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Листя подорожника традиційно використовується для лікування ран, а також має болезаспокійливу та протизапальну дії [40].
Подорожник має відхаркувальні та пом’якшувальні властивості. Як і всі слизи, захищає епітелій дихальних шляхів, діє протизапально. Сприяє розрідженню мокротиння, нормалізації властивостей дихальних шляхів і відновленню функцій війчастого епітелію.
Китайські дослідники [41] вивчали противірусну активність Plantago major L. на герпесвірусах (HSV‑1, HSV‑2) і аденовірусах (ADV‑3, ADV‑8, ADV‑11). Установлено, що потужну противірусну дію цієї рослини проявляли кавова кислота (найсильніша активність проти HSV‑1, HSV‑2 й ADV‑3) та хлорогенова кислота (найсильніша активність проти ADV‑11).
Препарати з Plantago major L. застосовують як відхаркувальні засоби за бронхіту, кашлюку й інших хвороб, що супроводжуються сухим нестерпним кашлем з мокротинням, яке важко відхаркується [42, 43]. Сік подорожника використовують також у вигляді інгаляцій. Інгаляції й аерозолі застосовують за хронічного риніту, фарингіту, ларингіту та хронічного тонзиліту, в профілактиці та лікуванні професійних захворювань дихальних шляхів [44].
Показання
Інфекційно-запальні хвороби органів дихання (гострий бронхіт, кашлюк, бронхіальна астма (як відхаркувальний засіб).
Шлунково-кишкові захворювання (гастрити та виразкова хвороба шлунка зі зниженою кислотністю, ентерити й ентероколіти) – у складі комплексної терапії.
Зовнішньо застосовувати як ранозагоювальний засіб.
Запальні хвороби ротової порожнини та носоглотки.
Протипоказання
Підвищена чутливість до біологічно активних речовин препаратів подорожника. Гіперацидний гастрит, виразка дванадцятипалої кишки та виразкова хвороба шлунка з підвищеною кислотністю; рефлюкс-езофагіт; підвищене зсідання крові та схильність до тромбоутворення.
Побічна дія
Алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри), печія.
Плоди анісу звичайного – Fructus Anisi vulgaris.
Анісова олія – Oleum Anisi. Аніс звичайний – Primpinella anisum L. (Anisum vulgare Gaertn.). Родина зонтичні (Apiaceae)
Аніс належить до родини зонтичних і має давню історію використання людьми, широко розповсюджений від Єгипту до Греції, від Риму до Близького Сходу. Ця лікарська рослина згадується в працях Теофраста, Діоскорида, Плінія та Гіппократа [45].
Насіння анісу й ефірна олія використовувалися в харчовій промисловості як ароматизатор, антиоксидант, засіб проти псування та консервант у багатьох продуктах, як-от цукерки, солодощі, іриски й напої, як у давнину, так і тепер. Багато країн Середземноморського регіону мають традиційні алкогольні напої, що виробляються з Pimpinella anisum L., наприклад аніс, ракія та ін.
Хімічний склад
Аніс містить 1,5-6,0% леткої олії, що складається переважно з трансанетолу, близько 8-11% ліпідів, багатих на жирні кислоти, як-от пальмітинова й олеїнова кислоти, а також приблизно 4% вуглеводів і 18% білків. Продемонстровано наявність евгенолу трансанетолу, метилхавіколу, анісальдегіду, естраголу, кумаринів, скополетину, умбеліферону, естролів, терпенових вуглеводнів, полієнів і поліацетиленів як основних сполук ефірної олії насіння анісу [46]. Дослідження компонентів цілих рослин і насіння Pimpinella anisum показало, що основним компонентом олії (трансанетолу) було 57,4% усієї рослини та 75,2% олії з насіння. Іншими компонентами рослинної олії, присутніми в кількостях 1-5%, були цисанетол, карвон, β-каріофілен, дигідрокарвілацетат, естрагол і лімонен [47].
Насіння анісу є джерелом багатьох необхідних вітамінів групи В, як-от піридоксин, ніацин, рибофлавін і тіамін. Також насіння є важливим джерелом мінералів, як-от кальцій, мідь, калій, залізо, марганець, магній і цинк. У спеції містяться вітаміни-антиоксиданти, як-от вітаміни А та С.
При змішуванні з водою препаратів, що містять анетол, останній випадає в осад, утворюючи суспензію.
Біологічна активність
Анісову олію можна використовувати для лікування респіраторних захворювань, головним чином як відхаркувальний засіб у разі кашлю, пов’язаного із застудою [48]. Анетол, що міститься в анісовій олії, виділяється через слизову оболонку дихальних шляхів незалежно від шляху його введення та чинить подразнювальну дію на бронхи, що забезпечує рефлекторне збудження дихання. Подразнення дихальних шляхів активує війчастий епітелій бронхів, посилює секрецію бронхіального слизу як прямим, так і рефлекторним шляхом, сприяє евакуації мокротиння.
Експериментально встановлено, що ефірна олія Pimpinella anisum L. та її етанольний і водний екстракти проявляли значний ефект бронходилатації на ланцюжках трахеї морських свинок, яким попередньо вводили метахолін [49]. Окрім того, анісова олія має антисептичні властивості.
Плоди анісу та їхні препарати в експерименті посилюють функцію залозистого епітелію бронхів і кишечника, зменшують спазм гладкої мускулатури бронхів і кишечника, мають протизапальні та сечогінні властивості, стимулюють лактацію [50].
Результати досліджень продемонстрували, що насіння анісу й ефірна олія мають антиоксидантну, антибактерійну, протигрибкову, протисудомну, протизапальну, знеболювальну, гастрозахисну, протидіабетичну та противірусну дії [51].
За даними дослідження E. Dumitrescu та співавт. [52], ефірна олія анісу виявила протимікробну активність щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій з найсильнішою резистентністю проти Staphylococcus aureus (41,21%) і Pseudomonas aeruginosa (109,84%) [52]. В іншому дослідженні встановлено, що ефірна олія анісу виявила потужну антибактерійну активність (мінімальна інгібувальна концентрація – 4000-7000 ppm) проти P. aeruginosa з опікових ран і сприяла зменшенню утворення біоплівки [53]. Аналіз антибактерійних властивостей етанольних і водних екстрактів з насіння та надземної частини анісу показав, що найбільші інгібувальні зони були для Salmonella typhimurium, Bacillus cereus, S. aureus та Escherichia coli. Екстракти насіння були ефективнішими за екстракти надземної частини, причому етанольні екстракти показали сильнішу активність, аніж водні [54].
Ефірна олія виявила потужну протигрибкову дію як щодо дерматофітів, так і щодо дріжджів, особливо Candida albicans [52]. Продемонстровано, що ефірна олія анісу чинила значну інгібувальну дію проти Aspergillus parasiticus, Aspergillus niger і Alternaria alternata [55].
Показання
Як відхаркувальний засіб у разі захворювань верхніх дихальних шляхів, кашлюку. Препарати з плодів анісу й анісової олії покращують відхаркування мокротиння, його розрідження, прискорюють евакуацію мокротиння, чинять бактерицидну дію. Їх застосовують у разі трахеїтів, ларингітів, бронхітів, бронхопневмоній, хронічних тонзилітів. Препарати анісу рекомендують також у разі гастритів, метеоризму, атонічних закрепів та інших порушень функції шлунково-кишкового тракту.
Разова доза анісової олії становить 50-200 мкл тричі на день, але її не варто приймати понад 2 тиж.
Протипоказання
Підвищена чутливість до анісу зірчастого (олії), анісу (олії) або інших рослин родини зонтичних, анетолу чи будь-яких інших компонентів препарату.
Побічна дія
При індивідуальній підвищеній чутливості до препарату можливий розвиток алергічних реакцій (висипи, свербіж, гіперемія, набряк шкіри та бронхоспазм). Іноді виникають також шлунково-кишкові розлади. Частота виникнення побічних реакцій не встановлена. При перших ознаках реакції підвищеної чутливості шкіри та дихальних шляхів треба припинити приймання препарату.
Особливі застереження
Застосування в період вагітності або годування груддю протипоказане через відсутність даних. Продемонстровано легку естрогенну активність і протифертильну дію анетолу.
Не слід застосовувати дітям віком до 18 років через відсутність даних, а також у зв’язку зі вмістом речовини естрагол. Особам з відомою чутливістю до анетолу слід уникати анісу та його олії.
Передозування
Приймання доз, що перевищують рекомендовані, може посилити побічні реакції. Приймання від 1 до 5 мл анісової олії може спричинити нудоту, блювання, судоми та набряк легенів.
При істотному перевищенні рекомендованих доз разом з побічними реакціями можуть посилитися біль у шлунку, нудота та пронос.
У разі передозування варто припинити лікування й ужити заходів симптоматичної та підтримувальної терапії (відповідно до клінічного стану хворого).
Листя мати-й-мачухи – Folia Farfarae.
Мати-й-мачуха – Tussilago farfara L.
Фармакопейна лікарська рослинна сировина. Назва рослини пов’язана з особливою формою її листя. Нижній бік у листка («мати») повстяний, теплий і м’який, а верхній («мачуха») – гладкий і холодний. Відповідно до латинської назви Tussilago (tussis – кашель, ago – діяти) мати-й-мачуху вживали як засіб від кашлю.
Лікувальні властивості Tussilago farfara L. відомі з античних часів. Греки й римляни використовували цю лікарську рослину для лікування кашлю, запалення горла та бронхіту. У традиційній китайській медицині мати-й-мачуха широко використовується понад 2000 років для лікування різних захворювань, як-от кашель, астма, гострий або хронічний бронхіт, причому перевагу віддають квіткам рослини. Крім того, мати-й-мачуху використовують у Китаї для покращення травлення, лікування діареї, місцево для лікування шкірних захворювань, ран, а також як знеболювальний засіб [56].
У Північній Америці коріння рослини традиційно використовували для лікування кашлю та туберкульозу, водночас листя курили як домашній засіб від астми. У європейських країнах застосовували листя Tussilago farfara L. як основну сировину для виробництва засобу від кашлю при обструктивних захворювань легенів [57]. В Україні та Польщі компреси з листя цього виду використовують для лікування ран і виразок [58].
Також протягом століть Tussilago farfara L. використовували як харчову добавку до салатів і супів, корисний чай у багатьох країнах світу.
Хімічний склад
Дослідження фітохімічних властивостей мати-й-мачухи дали змогу ідентифікувати близько 175 хімічних складових [57]. Основними складовими є терпеноїди, включно із сесквітерпеноїдами та тритерпеноїдами, органічними кислотами, флавоноїдами, алкалоїдами, хромонами, стероїдами й іншими сполуками. Листя рослини містить від 5 до 10% слизових речовин, глікозид тусилагон, дубильні речовини, сапоніни, органічні кислоти, інулін, ситостерин. Окрім того, листя Tussilago farfara L. багате на вітаміни та мінерали, що робить його корисним доповненням до харчування у весняний період.
Установлено, що лікувальні властивості мати-й-мачухи пов’язані з дією її основних компонентів: полісахаридів (слизи – до 10%) з протизапальними й імуностимулювальними властивостями (мукополісахариди, пектин й інулін), флавоноїдів із протизапальними та спазмолітичними властивостями (кверцетин, кемпферол та їхні глікозиди, гіперозид), терпенів (тусилагон, α- та β-амірин, фарадіол і бісаболен епоксид), стеролів, фенольних кислот, кислоти аскорбінової [56].
У невеликих кількостях у Tussilago farfara L. містяться піролізидинові алкалоїди, які можуть чинити токсичну дію за тривалого застосування, що варто враховувати при призначенні цієї лікарської рослини.
Біологічна активність
Завдяки високому вмісту слизу мати-й-мачуха чинить обволікальну дію на слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Розтікаючись слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів, слизові речовини утворюють захисну плівку, що оберігає епітелій від подразнювального впливу холоду, бактерійних токсинів, вірусів. Під захисною плівкою знижується активність запального процесу, регенерується ушкоджений епітелій, нормалізуються його функції та рух війок.
Окрім того, Tussilago farfara L. чинить відхаркувальну, протизапальну, пом’якшувальну та дезінфікувальну дії. Слиз, органічні кислоти та сапоніни, що містяться в рослині, розріджують сухе відокремлюване мокротиння, відновлюють природний рух війок миготливого епітелію дихальних шляхів, поліпшують відхаркування мокротиння.
Сапоніни й органічні кислоти розріджують патологічні секрети дихальних шляхів, які утворюються внаслідок запалення, життєдіяльності мікроорганізмів і вірусів, що сприяє швидшій евакуації їх, очищенню дихальних шляхів і відновленню газообміну. Дубильні речовини, каротиноїди та стерини чинять виражену протизапальну та слабку бактеріостатичну дії. Флавоноїди й ефірні олії рослини мають незначний спазмолітичний ефект.
У китайському дослідженні [59] водні екстракти Tussilago farfara вводили мишам перорально. Для оцінювання протикашльової активності використовували модель кашлю, спричиненого аміаком, у мишей. Відхаркувальну активність оцінювали за об’ємом фенолового червоного в трахеях мишей. Установлено, що квіткові бруньки значно подовжили латентний період кашлю, зменшили частоту кашлю, спричиненого аміаком, і посилили виділення фенолового червоного з трахеї при оцінюванні відхаркувального засобу. Отже, в дослідженні отримано фармакологічні та хімічні докази того, що квіткові бруньки можна використовувати як протикашльовий і відхаркувальний рослинний препарат. Висока концентрація хлорогенової кислоти, 3,5-дикафеоїлхінової кислоти та рутину в квіткових бруньках може бути пов’язана з протикашльовою й відхаркувальною діями Tussilago farfara [59].
У дослідженні Q.Z. Wu та співавт. [60] виділено чотири кафеоїлхінові кислоти з етилацетатного екстракту мати-й-мачухи та вивчено її протикашльову, відхаркувальну, протизапальну активності. Було ідентифіковано такі сполуки: хлорогенова, 3,5-дикафеоїлхінінова, 3,4-дикафеоїлхінінова та 4,5-дикафеоїлхінінова кислоти. Усі сполуки, особливо остання (пригнічувала частоту кашлю на 58,0%), продемонстрували значний протикашльовий ефект. Однак суміш була найефективнішою в пригніченні частоти кашлю на 61,7%. Усі сполуки також продемонстрували значний відхаркувальний ефект, тоді як 3,5-дикафеоїлхінінова кислота була найпотужнішою в посиленні секреції фенолового червоного на 35,7%. Окрім того, всі сполуки значно полегшили запалення, але 4,5-дикафеоїлхінінова кислота продемонструвала найсильніший ефект, пригнічуючи лейкоцитоз на 49,7%. Автори дійшли висновку, що кафеоїлхінові кислоти та їхню суміш можна вважати основними ефективними інгредієнтами Tussilago farfara L., які проявляють сумарну й синергічну дію (значний протикашльовий, відхаркувальний і протизапальний ефекти).
Імуностимулювальна дія: завдяки наявності вітамінів (аскорбінова кислота тощо), мінералів та інших біоактивних речовин Tussilago farfara L. зміцнює імунну систему й підвищує спротив організму до інфекцій.
Експериментальні дослідження дали змогу встановити протизапальну, протимікробну [61], противірусну [62] та протиракову [63] дії мати-й-мачухи. Крім того, в сучасних дослідженнях виявлено багато нових біологічних активностей рослини, як-от протидіабетична, нейрозахисна, імуностимулювальна, антиоксидантна та серцево-судинна [56].
Показання
Настій листя застосовують у комплексному лікуванні хворих на бронхіти, ларингіти, пневмонію, бронхіальну астму, емфізему легенів, для профілактики загострень, запобігання післяопераційним легеневим ускладненням. Також у разі захворювань верхніх дихальних шляхів, хронічного нежитю, професійних захворювань легенів і для їх профілактики. При фурункульозах, ранах, виразках.
Зазвичай листя мати-й-мачухи входить до зборів.
Протипоказання
Гіперчутливість, вагітність, годування груддю. Дитячий вік.
Побічна дія
При гіперчутливості можливі алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри).
Гепатотоксичність, підвищення артеріального тиску. Tussilago farfara L. має доведену гепатотоксичність, тому не рекомендується застосування коріння та квіток рослини. Можливе застосування листя за умови, що добове споживання піролізідинових алкалоїдів не перевищує 100 мкг (2014 року Комітет з рослинних лікарських засобів EMA знизив приймання піролізідинових алкалоїдів до 0,1 мкг, а потім до 0,35 мкг/добу); курс приймання листя мати-й-мачухи не має перевищувати 4-6 тиж на рік (14 діб).
Особливі застереження
Не перевищувати рекомендоване дозування.
Категорія рекомендацій Управління з контролю продуктів харчування та лікарських засобів США (FDA) для вагітних і жінок, які годують груддю, не визначена. Гепатотоксичний засіб, у разі перевищення дози може спричинити аборт. Немає відомостей про проникнення в грудне молоко.
Не призначати дітям до 3 років.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 11-12 (597-598), 2025 р
