17 вересня, 2025
Лікарські рослини при захворюваннях респіраторного тракту. Частина 3
Біловол О.М.
Князькова І.І.
З огляду на традиції та багаторічний досвід різні лікарські рослини знаходять своє застосування в лікуванні захворювань респіраторного тракту. Проте фармакологічні принципи їхньої дії відомі набагато менше. Рослинні препарати зазвичай містять суміш потенційно активних сполук, які можуть проявляти різноманітні ефекти. У цій статті розглянуто лікарські рослини, що використовуються для лікування хвороб дихальних шляхів.
Бруньки сосни – Gemmae Pini.
Сосна звичайна – Pinus sylvestris L.
Фармакопейна лікарська рослина. Хвойні дерева здавна славилися своєю цілющою силою. Навіть прогулянки хвойним лісом приносять величезну користь людині. Родина соснових (Pinaceae) є однією з найбільших родин хвойних рослин, яка складається з 11 родів, що охоплюють загалом 225 видів. У літературі описано понад 100 сортів сосни звичайної, але лише 3-4 сорти є найпоширенішими [1].
Протягом усієї історії людства різні види сосни використовувалися в традиційній медицині для лікування хвороб. Кора є найдослідженішою частиною сосни, вона застосовується в традиційній медицині понад 2000 років як харчова добавка та фітохімічний засіб [2].
Перше задокументоване використання екстрактів соснової кори датується 1535 роком, коли французький дослідник Жак Картьє описав події, в яких він і його команда уникли смерті від цинги – хвороби, спричиненої дефіцитом вітаміну С, – завдяки напою, виготовленому з кори сосни.
Етноботанічні дослідження показали, що шишки, кора, насіння та смола Pinus spp. застосовувалися для лікування респіраторних захворювань (наприклад, лихоманки, застуди, кашлю, туберкульозу), запалення сечовивідних шляхів, зубного болю, шкірних захворювань (наприклад, абсцесів, фурункулів і ран), а також як джерело вітамінів [3].
Кора, хвоя, пилок та інші частини багатьох видів сосни використовуються з давніх часів і зарекомендували себе як чудова сировина для різних препаратів.
У народній медицині пагони Pinus sylvestris L. були дуже популярними для приготування сиропів і настоянок, часто вживаних як засоби з противірусною, антибактерійною, відхаркувальною діями та для покращення імунітету організму [4].
Хімічний склад
Фітохімічний склад соснової кори добре відомий: ідентифіковано фенольні сполуки, як-от мірицетин, елеутерозид, кверцетин, ванільна кислота, катехін, ферулова кислота й таксифолін. В екстрактах кори також були виявлені леткі сполуки, як-от α-пінен і β-пінен.
Молоді пагони Pinus sylvestris L. є чудовим джерелом поліфенолів і аскорбінової кислоти. Встановлено, що загальний уміст поліфенолів у 100 г сухої маси молодих пагонів сосни становить 666 мг і складається переважно з флавоноїдів, зокрема таксифолін‑3-O-глюкозиду (207 мг), кемпферол‑3-O-глюкозиду (63 мг) та (+)-катехіну (60 мг); уміст вітаміну С дорівнює 182 мг [5].
Бруньки сосни містять ефірну олію (0,36%), складовими частинами якої є α-пінен, лімонен, борнеол, борнілацетат, а також смоли, дубильні речовини, гірку речовину пініпікрин, каротин, аскорбінову кислоту тощо.
Хімічний аналіз ефірної олії хвої виявив 101 сполуку, основними з яких були α-пінен (29,87%), лімонен + β-феландрен (16,15%), камфен (4,95%), борнілацетат (4,34%) і β-пінен (3,88%) [6].
Живиця (терпентин звичайний) містить близько 35% ефірної олії, у складі якої виявлено пінен, ∆3-карен, дитерпенові сполуки тощо. Шляхом перегонки живиці отримують очищений скипидар (олія терпентинна). Дьоготь – продукт сухої перегонки деревини сосни – являє собою чорно-буру в’язку рідину з характерним запахом. Містить фенол, толуол, ксилол, смоли [6].
Біологічна активність
Сосна звичайна має досить широкий спектр медичного застосування, особливо цінується за антисептичну дію та сприятливий вплив на дихальну систему [4].
Гілки, листя, насіння й пилок Pinus sylvestris L. можна використовувати як лікарський засіб, який має відхаркувальну, протизапальну, сечогінну, потогінну та жовчогінну дії [3].
Смоли гілочок і кори мають антибактерійні властивості. Ефірна олія насіння чинить антибактерійний, дезінфікувальний, сечогінний ефекти [5, 6].
Відвар бруньок сосни діє як відхаркувальний засіб завдяки збудженню секреторної активності епітелію дихальних шляхів, зменшенню в’язкості мокротиння, стимуляції функції війчастого епітелію. Крім того, відвар дезінфікує мокротиння, чинить противірусну та протимікробну дії [6]. Бруньки сосни мають також сечогінні й жовчогінні властивості.
Скипидар завдяки хорошій розчинності в ліпідах глибоко проникає в шкіру, чинить подразнювальну дію на її рецептори та зумовлює рефлекторні зміни в органах. У терапевтичних дозах спричиняє гіперемію шкірних покривів. Скипидар навіть за легких втирань може всмоктуватися в кров, спричиняючи збудження центральної нервової системи. Виділяючись через слизову оболонку дихальних шляхів, скипидар посилює секрецію бронхів і сприяє розрідженню та виділенню мокротиння.
Екстракт з молодих пагонів Pinus sylvestris L. виявляє високу антиоксидантну активність [5].
Сполуки, присутні в хвойних деревах, також мають антиоксидантну та відновлювальну дії [4].
Екстракт молодих пагонів сосни пригнічує активність циклооксигенази 1 та 2 типів, а також ацетилхолінестерази.
Показання
Хвороби дихальних шляхів (хронічні бронхіти, пневмонії); зовнішньо при ларингітах, трахеїтах, ангіні (у складі комплексної терапії).
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату. Нефрити, нефрози, пієліти, гломерулонефрити, гепатити, нефропатії вагітних, бронхіальна астма.
Побічна дія
Алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри); альбумінурія, гематурія. При інгаляційному застосуванні можливий бронхоспазм.
Особливі застереження
У період вагітності або годування груддю протипоказане приймання внутрішньо (може спровокувати ураження нирок).
Препарат застосовувати дітям віком від 3 років.
Передозування
Передозування та тривале застосування спричиняють запалення слизових оболонок травного тракту, сечовивідних шляхів, головний біль.
Трава материнки – Herba Origani. Материнка звичайна – Origanum vulgare L.
армакопейна лікарська рослина. Назва Origanum уперше була використана Гіппократом (460-370 рр. до н. е.), походить від грецьких слів «гора» (oros) та «радість» (ganos) і може бути перекладена як «радість гір». Характерною особливістю цього виду є інтенсивний, приємний трав’янистий і пряний аромат, що нагадує чебрець. Материнка – олійна рослина, а тимол, присутній в олії, надає запах. Сировиною лікарської рослини є трава орегано (Origani herba), зібрана з посівів і природних місць на початку цвітіння рослини, коли вона містить ефірну олію.
Традиційно материнка звичайна використовується в харчовій промисловості та кулінарії. Свіжа й сушена трава орегано є цінною приправою для різних страв (супів, соусів, м’яса, овочів і консервів), інгредієнтом в ароматичних сумішах спецій, а також стимулятором травлення та кровообігу [7]. Ефірна олія широко використовується в народній медицині для лікування розладів травлення, головного болю, болю в горлі або застуди [8]. Також ефірна олія цієї рослини застосовується в ароматерапії та парфумерії.
Хімічний склад
Трава материнки містить 0,15-1,2% ефірної олії. Основними компонентами ефірної олії є карвакрол (40-70%), γ-терпінен (8-10%), р-цимен (2,8-10%), а також α-пінен, мірцен, тимол, α-терпінен, естрагол, евгенол, (Е)-β-оцимен. Водно-етанольні екстракти містять флавоноїди (нарингін, лютеолін‑7-глюкозид, діосметин‑7-глюкозид, антигенін‑7-глюкозид), розмаринову кислоту (приблизно 5%) та інші фенольні кислоти; присутні також таніни. Трава орегано містить мінерали, зокрема підвищену кількість кальцію, калію, магнію, фосфору, сірки та цинку, котрі, відіграючи значну роль у нормальному функціонуванні організму людини, також можуть брати участь у біосинтезі основних компонентів ефірної олії [9].
Орегано є багатим джерелом біологічно активних речовин з антиоксидантними властивостями [10]. Встановлено, що в 100 г сировини міститься 1406-2221 мг фенолів, 4,2-23,1 мг L-аскорбінової кислоти та 25,5-51,0 мг каротиноїдів, причому більше фенольних сполук виявлено в сухій сировині, а L-аскорбінової кислоти та каротиноїдів – у свіжій [11].
Біологічна активність
Origanum vulgare L. є однією з найважливіших лікарських рослин у світі, що містить цінні фармакологічні сполуки з протимікробною, противірусною, антиоксидантною, протизапальною, спазмолітичною, протиуролітичною, антипроліферативною та нейрозахисною активністю [7].
Карвакрол і тимол є потужними протимікробними засобами проти грампозитивних і грамнегативних бактерій. Активні компоненти Origanum vulgare L. мають антисептичну, бактерицидну, фунгіцидну та віруліцидну дії [7]. Механізм протимікробної дії, ймовірно, передбачає порушення бактерійної мембрани, лізис бактерій і витік внутрішньоклітинного вмісту. Також відзначено пригнічення ефлюксних насосів, запобігання та руйнування наявної біоплівки, пригнічення рухливості бактерій і мембранних АТФаз. Обидві сполуки діють адитивно або синергетично зі звичайними антибіотиками, що є важливим для подолання проблеми бактерійної резистентності [12].
Поряд з потужними бактерицидними властивостями (P. aeruginosa, S. aureus, S. mutans, S. epidermidis, E. aerogenes, E. coli, L. monocytogenes, B. subtilis, S. typhimurium, C. perfringens, штами Salmonella) [12, 13] материнка звичайна є ефективним фунгіцидом (проти грибкових інфекцій, спричинених азолорезистентними штамами C. glabrata) [14].
Трава материнки має відхаркувальну дію, посилює перистальтику й тонус кишечника, підвищує секрецію шлункового соку, чинить жовчогінну та діуретичну дії. Origanum vulgare L. використовується для лікування кашлю, застуди та бронхіту, а також як відхаркувальний і потогінний засіб [11]. Має виражену фітоестрогенну дію.
Галенові препарати материнки мають протизапальні, протимікробні, болезаспокійливі властивості. У вигляді настою чинить седативну дію.
Показання
У складі комплексної терапії. Всередину при хворобах дихальних шляхів як відхаркувальний засіб (гострий і хронічний бронхіт, гострі респіраторні вірусні інфекції); при секреторній недостатності шлунково-кишкового тракту; атонії кишечника й ентероколітах, які супроводжуються закрепами та метеоризмом; за підвищеної нервової збудливості. Траву материнки включають до складу седативних і грудних зборів.
Протипоказання
Підвищена чутливість до материнки звичайної. Для застосування внутрішньо – вагітність, період грудного вигодовування; вік до 18 років; гіперацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (в стадії загострення).
Побічна дія
Можливі алергічні реакції (гіперемія, висипання, свербіж і набряк шкіри).
Особливі застереження
З огляду на те що материнка має седативну дію, в період застосування лікарських форм для перорального приймання пацієнтам слід уникати керування автотранспортом й іншої діяльності, яка потребує високої концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Протипоказано застосування всередину при вагітності у зв’язку з тонізувальною дією материнки на скорочення гладкої мускулатури матки. Відомості про виділення з грудним молоком активних речовин материнки відсутні. За потреби призначення засобу внутрішньо грудне вигодовування варто припинити.
Протипоказано використання в дітей і підлітків віком до 18 років.
При застосуванні материнки перорально як відхаркувального засобу не рекомендується одночасне приймання препаратів, що містять кодеїн, та інших протикашльових засобів, оскільки це утруднює відходження розрідженого мокротиння.
Чебрець звичайний – Thymus vulgaris L.
Фармакопейна лікарська рослина. Чебрець звичайний належить до родини Lamiaceae. Це рослина з довгою історією в традиційній медицині, яка має протимікробні, антисептичні та противірусні властивості.
Чебрець звичайний – одна з найдавніших пряних і лікарських рослин, про цінність якої говорив іще Діоскорид. У стародавніх греків чебрець присвячували богині Афродіті, його приносили їй у жертву шляхом спалювання на жертовному багатті. Запашний дим підносився до неба, що символізувало прийняття богами жертви.
Латинська родова назва в перекладі з грецької означає «сила», «мужність», ніби наголошуючи, що рослина повертає здоров’я хворій людині. Як лікарський засіб трава чебрецю вперше з’явилася в аптеках у XVI столітті. Тоді ж почали отримувати й ефірну олію з рослини [16].
Чебрець використовується не тільки в медичній практиці, а і як пряність. Він добре поєднується з м’ясними, м’ясо-овочевими, рибними стравами та стравами з дичини. Покращує смак супу з квасолі, сочевиці, гороху, соусів і картопляних салатів. Готують ароматні напої з травою. На одну страву використовують у сухому вигляді 0,1-0,15 г, у свіжому – 0,5-1 г трави. Чебрець використовують у композиції з мелісою лимонною й естрагоном для отримання пряних соусів.
Хімічний склад
Трава чебрецю містить близько 2,5%, але не менш ніж 1% ефірної олії. Склад ефірної олії може варіюватися залежно від розглянутого хемотипу [17]. Основним її компонентом є тимол. Крім ефірної олії, до складу сировини входять гіркі та дубильні речовини, органічні кислоти, смоли, макро- й мікроелементи. Сировина, як свіжа, так і суха, має стійкий пряний аромат і злегка пекучий гіркуватий смак. Основними компонентами Thymus vulgaris L. є тимол і карвакрол (близько 64% олії), а також ліналоол, р-цимол, цимен, тимен, α-пінен, апігенін, лютеолін і глікозиди 6-гідроксилютеоліну, ди-, три- й тетраметоксилінові флавони [18].
Деякі корисні для здоров’я властивості чебрецю тісно пов’язані з його біоактивними сполуками, до яких належать феноли (тимол і карвакрол), фенольні кислоти (розмаринова й кавова) та флавоноїди (лютеолін, кверцетин і похідні апігеніну). Ця рослина є багатим джерелом вітамінів, особливо А, С та В6. Окрім того, її листя містить безліч мінералів, як-от калій, кальцій, залізо, марганець, магній і селен [15].
Ефірна олія Thymus vulgaris L. містить кілька природних хімічних компонентів, серед яких карвакрол (3,5-70,3%), тимол (0,6-51,8%), борнеол (до 40,6%) і п-цимен (2,9-38,9%) є найпоширенішими [15].
Біологічна активність
Тимол і карвакрол – два важливі біологічні компоненти чебрецю, що мають протизапальні, антиоксидантні й імуномодулювальні властивості [17]. Ця лікарська рослина також має сприятливий вплив на дихальну та серцево-судинну системи [16].
Тимол проявляє кілька біологічних ефектів, як-от протизапальний, антиоксидантний, імуномодулювальний, і здатен поглинати вільні радикали [16]. Карвакрол також чинить антиоксидантну, протимікробну та протипухлинну дії.
Ба більше, багато досліджень продемонстрували відновлювальний ефект тимолу та карвакролу на рівні прозапальних цитокінів: інтерлейкіну‑1β (ІЛ‑1β), ІЛ‑6 і фактора некрозу пухлини (ФНП) [21].
Бактерицидний і фунгіцидний ефекти пов’язані з компонентами ефірної олії, в тому числі з тимолом, карвакролом, борнеолом, піненом, урсоловою кислотою. Проявляє виражені відхаркувальний, муколітичний і бронхолітичний ефекти, зменшує набряк і запалення слизової оболонки бронхів, активізує імунну систему. Антигіпоксична активність виражена помірно й пов’язана з ліналоолом, гераніолом, оксикоричною кислотою, флавоноїдами (глікозидами лютеоліну, апігеніну), магнієм і селеном [22].
S. Glen і співавт. показали, що серед досліджуваних рослин невелика вибірка, як-от чебрець і чай, має потенціал для пригнічення як ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), так і ангіотензину II через зв’язування з його рецептором (AT1R). Було також продемонстровано, що інгібувальний ефект цих трав на АПФ корелює з їхнім поліфенольним компонентом; це підтвердили й інші дослідники. З іншого боку, кореляція між пригніченням AT1R і цими компонентами була незначною, здебільшого пов’язаною з рослинними метаболітами кількох хімічних класів. Очікується, що рослинні компоненти, пов’язані з пригніченням AT1R, імовірно, відрізняються від тих, які пов’язані з блокадою АПФ [20].
У медичній практиці обидва види чебрецю використовують як дезінфікувальний і заспокійливий засіб.
Препарати трави чебрецю застосовують за легеневих захворювань як відхаркувальний і дезінфікувальний засіб. Для інгаляцій використовують у разі запальних захворювань порожнини рота, хронічних тонзилітів; для полоскань у разі запалення слизової оболонки порожнини рота.
Деякі сполуки чебрецю, як-от тимол і карвакрол, традиційно використовуються для лікування хронічного бронхіту, кашлю, болю в горлі, застуди, астми й інших респіраторних інфекцій. Чебрець – це антисептичний, відхаркувальний і спазмолітичний рослинний препарат з характеристиками очищення дихальних шляхів [19].
У потрійно сліпому рандомізованому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні [19] брали участь 60 дітей віком від 5 до 12 років із загостреннями астми легкого та середнього ступенів тяжкості, які були випадковим чином розподілені на дві групи. Група втручання (n=30) отримувала порошок Thymus vulgaris у дозі 20 мг/кг що 8 год у вигляді сиропу додатково до стандартної медикаментозної терапії протягом 1 тиж, а контрольна група (n=30) отримувала стандартну медикаментозну терапію із сиропом плацебо. Після курсу терапії в групі втручання виявлено зменшення кашлю (p=0,042) та зростання об’єму форсованого видиху за 1-шу секунду порівняно з контрольною групою (p=0,048). Автори дійшли висновку, що сироп з Thymus vulgaris може бути корисним як допоміжний засіб у лікуванні дітей із загостреннями астми.
Чебрець може пригнічувати ФНП, ІЛ‑6 та інші запальні цитокіни. Він також посилює протизапальні цитокіни, як-от TGF-β й ІЛ‑10. Екстракт чебрецю діє як інгібітор цитокінів ІЛ‑1β й ІЛ‑8 як на рівні мРНК, так і на рівні білка [21]. Thymus vulgaris також може контролювати прогресування нейрозапалення до неврологічного захворювання, зменшуючи деякі фактори. Чебрець і його активні інгредієнти, особливо тимол і карвакрол, позитивно впливають на ренін-ангіотензинову систему та кишкову мікробіоту [15].
Thymus vulgaris застосовують у вигляді відвару як відхаркувальний засіб у разі катару верхніх дихальних шляхів, бронхітів, пневмонії, як болезаспокійливий засіб у разі радикулітів і невритів. Зовнішньо – для ароматичних ванн і примочок.
Чебрець звичайний зовнішньо використовують для дезінфекції ротової порожнини та носоглотки, лікування грибкових захворювань шкіри, в стоматологічній практиці. Стимулює мускулатуру матки.
Показання
Гострі та хронічні інфекційно-запальні хвороби органів дихання, стоматити, гінгівіти, синусити, гайморит; бронхіальна астма; кашлюк.
Протипоказання
Підвищена чутливість до компонентів лікарського засобу або інших рослин з родини губоцвітих (Lamiaceae), а також чутливість до селери та пилку берези (можлива перехресна реакція); спадкова непереносимість фруктози, порушення засвоєння глюкози-галактози чи недостатність сахарази-ізомальтази.
При застосуванні внутрішньо – порушення функції печінки, нирок, гастрит з підвищеною кислотністю, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік – залежно від способу застосування та лікарської форми.
Дитячий вік до 4 років.
Побічна дія
Можливі алергічні реакції (гіперемія, висипи, свербіж і набряк шкіри), шлунково-кишкові розлади (включно з нудотою, блюванням, діареєю).
Особливі застереження
Протипоказаний до застосування під час вагітності та в період лактації.
Евкаліптова олія – Oleum Eucalypti. Евкаліпт прутоподібний – Eucalyptus viminalis Labill
Фармакопейна лікарська рослина. Рід вічнозелених ароматичних рослин Eucalyptus налічує понад 800 видів. Назва роду походить від грецького eu – «добре», «благо» та calyptus – «вкритий», «приховувати», що асоційовано з бутонами, схованими під чашолистками рослини.
Евкаліпт широко використовується в традиційній медицині протягом століть для лікування різних патологічних станів, особливо при хворобах дихальних шляхів, застуді тощо [23].
Рослини роду використовуються в різних галузях промисловості, серед яких парфумерія, харчова промисловість, виробництво напоїв, ароматерапія та ін. Крім того, евкаліпт є джерелом деревини, що швидко росте, а також джерелом олії, яка застосовується з різною метою.
Хімічний склад
Містить ефірну олію, флавоноїди, дубильні речовини, фенолоальдегіди. Листя евкаліпта містить цинеол (або евкаліптол), велику кількість флавоноїдів, дубильні речовини, хлорофіл, фенолокислоти, кумарини, вітаміни й інші природні сполуки [24].
Вміст олії змінюється в різних видів від 0,26 до 4,5%. Установлено, що більша кількість ефірної олії накопичується в листі, квітках і бутонах евкаліпта. Олія з листя Eucalyptus viminalis Labill також містить α-пінен (2,8-24%), β-пінен (0,2-3,6%), лімонен (1,5-4,5%), мірцен (0,1-1,1%), 1,8-цинеол (3,5-81%), глобулол (0,2-5,7%), аліфатичні альдегіди – ізовалеріановий, капроновий, каприловий тощо. Фактично лікувальна цінність евкаліптової олії значною мірою зумовлена основним компонентом – 1,8-цинеолом (цинеол або евкаліптол). Склад ефірної олії неабияк залежить від сезонних коливань і навіть добових умов навколишнього середовища [25].
Біологічна активність
Біологічно активні речовини у складі олії з листя, плодів, бутонів і кори Eucalyptus viminalis Labill мають широкий спектр дій: антибактерійну, антисептичну, антиоксидантну, протизапальну, протиракову тощо. Традиційно евкаліпт прутоподібний використовується для лікування респіраторних захворювань, застуди, грипу та синуситів [24].
Листя евкаліпта є офіційною лікарською рослинною сировиною. Його широко використовують у сучасній медицині, насамперед завдяки вираженим протимікробним і протизапальним властивостям. Однією з основних лікарських форм є настій на основі листя евкаліпта, який застосовують як бактерицидний засіб у разі риніту, гінгівіту, ларингіту, а також для інгаляційної терапії хвороб верхніх дихальних шляхів [25].
Установлено, що евкаліптова олія має високий рівень антибактерійної активності щодо грампозитивних бактерій (S. aureus, метицилінорезистентний S. aureus, B. cereus, B. subtilis, E. faecalis, ванкоміцинорезистентний E. faecalis, A. acidoterrestris, P. acnes), грамнегативних бактерій (P. aeruginosa, S. enterica, E. coli, K. pneumoniae), дріжджів (S. cerevisiae, C. albicans), грибів (A. parasiticus,M. ramamnianus, F. culmorum) [25, 27].
Ефірна олія Eucalyptus viminalis Labill традиційно використовується як протизапальний засіб. Механізм протизапальної активності пов’язаний з пригніченням метаболізму арахідонової кислоти та, як наслідок, зі зниженням рівнів лейкотрієну B4 і простагландину Е2 [28].
Фармакологічні ефекти евкаліптолу при хворобах дихальних шляхів можна пояснити його протизапальною, спазмолітичною діями й інгібуванням секреції слизу, що сприяє зниженню регуляції ФНП та прозапальних цитокінів, як-от ІЛ‑1β [29]. В експерименті на тваринній моделі із запаленням легень (індукованим ліпополісахаридами) показано, що введення 1,8-цинеолу забезпечувало підвищення протизапального цитокіну ІЛ‑10, а також пригнічення ФНП, ІЛ‑1β та зниження експресії p65, який є субодиницею NF-κB [30].
Олію евкаліпта застосовують як антисептичний і протизапальний засіб для полоскань та інгаляцій у разі запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, а також лікування свіжих й інфікованих ран. Стимулює чутливі нервові закінчення, чинить відволікальну та певну протизапальну й аналгетичну дії [31]. Крім того, широко відоме використання настою евкаліпта як лікарського засобу, що поліпшує травлення та підвищує секрецію травних залоз [31].
На основі евкаліпта виготовляють велику кількість різноманітних препаратів: краплі, настоянки, відвари, мазі, бальзами, таблетки, порошки.
Показання
Запальні хвороби верхніх дихальних шляхів, носоглотки та ротової порожнини (трахеїт, ларингіт, фарингіт, гінгівіт, стоматит), ушкодження шкіри (в тому числі інфіковані рани), а також легкі форми невротичних розладів (дратівливість, емоційна лабільність, порушення засинання та сну).
Протипоказання
Індивідуальна підвищена чутливість до препарату, запальні хвороби травного тракту та жовчовивідних шляхів, хвороби печінки з тяжким перебігом. Для інгаляцій – бронхіальна астма, бронхоспазм, кашлюк.
Побічна дія
Можливі алергічні реакції (кропив’янка, гіперемія, висипи на шкірі, набряк Квінке, свербіж); іноді контактний дерматит (у ділянці губ); нудота, блювання й діарея. При частому та/або тривалому інгаляційному застосуванні – сухість слизових оболонок органів дихання.
Особливі застереження
У період вагітності або годування груддю препарат протипоказаний.
Дітям віком від 12 років препарат застосовують за призначенням і під наглядом лікаря.
Передозування
Не визначалося.
Квітки липи – Flores Tiliae.
Липа дрібнолиста (серцелиста) – Tilia cordata Mill. Липа широколиста – Tilia platyphyllos Scop.
Фармакопейна лікарська рослина. Липа має довгу історію культивування та високу декоративну й економічну цінність. Леткі ароматичні сполуки квіток липи сприяють їхній декоративній привабливості та впливають на смак квіткового чаю.
Липа серцелиста – відома рослина родини Tiliaceae, що має багаторічну історію застосування в медицині. Вона використовується в народній медицині як легкий заспокійливий засіб за тривоги та розладів сну; для лікування кашлю, пов’язаного із застудою. Липа використовується в косметології як засіб для догляду за сухою шкірою [32]. Найважливішою рослинною сировиною є її суцвіття, зібрані разом із приквітками.
Хімічний склад
Липа серцелиста має різноманітний хімічний склад. Зокрема, квітки містять: ефірну олію (0,05%), до складу якої входить сесквітерпеновий спирт фарнезол С15Н26О (головний компонент ефірної олії); полісахариди, що включають галактозу, глюкозу, рамнозу, арабінозу, ксилозу та галактуронову кислоту; тритерпенові сапоніни; флавоноїди, каротин, флавоновий глікозид гесперидин С28Н34О15, глікозид тиліацин, дубильні речовини, аскорбінову кислоту, каротин, віск, слиз, фітонциди, гіркі речовини, близькі до рутину, ретинолу тощо [33]. Флавоноїди (1-5%) липи серцелистої представлені тиліаніном, кверцетином, гіперозидом, рутином. Повідомляється про присутність фенолових кислот (кавової, р-кумаринової та хлорогенової), танінів (приблизно 2%, включно з проціанідиновими димерами В‑2 і В‑4) та лейкоантоціанідинів тощо [34].
Біологічна активність
Квітки липи чинять протизапальну дію, зумовлену флавоноїдами та полісахаридами. Прискорюють процеси регенерації й утворення грануляційної тканини, мають антисептичні властивості [33]. Цей вид сировини чинить жарознижувальну та потогінну дії, що сприяє виділенню з організму з потом хлориду натрію. Слід зазначити, що в здорових людей настій липи не спричиняє посилення потовиділення [35].
Біологічно активні речовини Tilia cordata Mill чинять м’яку седативну дію, посилюють секрецію шлункового соку та жовчі. Встановлено, що спазмолітична активність зумовлена переважно флавоноїдами. Також квітки липи успішно застосовують як болезаспокійливий, в’яжучий, відхаркувальний засіб [32].
Показання
Внутрішньо – при застудних захворюваннях, бронхітах; зовнішньо – при ангінах, стоматитах, ларингітах, гінгівітах (у складі комплексної терапії).
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату. Поліноз.
Побічна дія
Алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри).
Особливі застереження
У період вагітності або годування груддю застосовується за призначенням лікаря, коли користь для матері переважає потенційний ризик для плода/дитини.
Препарат призначається дітям віком від 3 років.
Передозування
Повідомлень не надходило.
Квітки бузини чорної – Flores Sambuci nigrae. Бузина чорна – Sambucus nigra L.
Фармакопейна лікарська рослина.
Хімічний склад
Містить флавоноїди (1,5-3%), кверцетин, кемпферол та їхні глікозиди – гіперозид, ізокверцитрин, рутин, астрагалін; тритерпеноїди (α- та β-амірин), кислоти олеанолову й урсолову); ціаногенний глікозид самбунігрин, що розщеплюється на кислоту синильну, бензальдегід і глюкозу; ефірну олію (0,27-0,32%); кислоти фенольні (паракумарову, хлорогенову) й органічні (яблучну, оцтову та валеріанову) [36].
Біологічна активність
Квітки бузини чорної регулюють вуглеводний обмін, чинять потогінну (глікозид самбунігрин), жарознижувальну, сечогінну, послаблювальну, відхаркувальну, цукрознижувальну дії, а також загальну та місцеву протизапальну дію, пов’язану з наявністю рутину, що зменшує проникність судинних стінок [37]. Квітки також мають слабкі дезінфікувальні та в’яжучі властивості. Потогінна дія пов’язана з підвищенням чутливості центрів, які регулюють потовиділення [38].
Показання
Настій квіток бузини застосовують у разі застудних захворювань, грипу, бронхітів. Препарати з квіток бузини призначають за функціональних порушень печінки та як сечогінний засіб за деяких хвороб нирок.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату.
Побічна дія
Алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри).
Особливі застереження
У період вагітності або годування груддю застосовується за призначенням лікаря, коли користь для матері переважає потенційний ризик для плода/дитини.
Препарат призначається дітям віком від 3 років.
Передозування
Повідомлень не надходило.
Листя шавлії – Folia Salviae.
Шавлія лікарська – Salvia officinalis L.
Фармакопейна лікарська рослина. Шавлія шанувалася ще стародавніми єгиптянами за свої кулінарні та лікувальні здібності; дістала свою назву від латинського слова salvare, що означає «зцілювати», оскільки протягом століть застосовувалася при численних терапевтичних станах: від запалення ротової порожнини до розладів травлення [39]. Надземна частина Salvia officinalis має давню історію використання в кулінарії та традиційній медицині. Завдяки своїм смаковим властивостям використовується для приготування багатьох страв. У народній медицині Азії та Латинської Америки її застосовують для лікування різних видів захворювань, включно із судомами, виразками, подагрою, ревматизмом, запаленням, запамороченням, тремором, паралічем, діареєю та гіперглікемією [40].
Традиційно шавлія використовується від кашлю, запалень верхніх дихальних шляхів і гострих респіраторних захворювань.
Хімічний склад
Висушене листя містить 1-3,5% ефірної олії (свіже листя – втричі менше). Основними компонентами олії є монотерпеноїди: α-туйон (18-60%), s-туйон (3-21%), камфора (4,5-24,5%), цинеол (5,5-13%), гумулен (0-12%), α-пінен (1-6,5%), камфен (1,5-7%), лімонен (0,5-3%), ліналоол (близько 1%) і борнілацетат (близько 2,5%). Серед інших основних компонентів ефірної олії: сесквітерпеноїди – веридифлорол (11%) і гумулен (0-12%). Окрім того, присутні апіананові терпеноїди, конденсовані таніни катехінового ряду (сальвіатанін) – 3-8%; фенольні кислоти (розмаринова, хлорогенова, ферулова, галова, а також мономери, димери, тримери й тетрамери кавової кислоти); 5-метоксисальвігенін, гіспідулін; дитерпени (карнозол, карнозова кислота, розманол, сафіцинолід); тритерпени (олеанолова й урсолова кислоти, α-амірин і β-амірин – близько 5%), камедь [41].
Біологічна активність
Препарати листя шавлії мають антисептичні, протизапальні властивості [42]. Шавлія також є природним джерелом флавоноїдів і поліфенольних сполук (наприклад, карнозової, розмаринової та кавової кислот), які мають сильну антиоксидантну й антибактерійну активність [43].
У дослідженні in vitro встановлено антибактерійну дію шавлії проти окремих бактерій, що псують харчові продукти. Зокрема, водний екстракт шавлії мав значну антибактерійну активність і був найефективнішим проти B. mycoides, B. subtilis, E. cloacae та Proteus spp. [43].
Ще одним компонентом шавлії є урсолова кислота, яка забезпечує сильні протизапальні властивості. У препаратах шавлії вона розглядається як засіб контролю якості протизапальної дії різних розчинів.
Протимікробні властивості зумовлені ефірною олією, протизапальні – дубильними речовинами, флавоноїдними сполуками та вітаміном Р, які ущільнюють епітеліальні тканини, знижують проникність клітинних мембран, стінок кровоносних і лімфатичних судин. Антисептичні властивості листя шавлії зумовлені рослинними «антибіотиками» сальвіном і цинеолом. Вони не тільки затримують розмноження золотистого стафілокока, а й інактивують його, пригнічують гемолітичні та дерматонекротичні властивості.
Показання
Традиційним є застосування теплого настою листя шавлії для полоскань у разі гострих ангін і хронічних тонзилітів, гострих респіраторних захворювань, стоматитів, гінгівітів, уражень порожнини рота, а також для лікування пульпітів.
Листя шавлії використовують як протизапальний і кровоспинний засіб у разі запалення гемороїдальних вузлів, включають у збори.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату.
Побічна дія
Під час приймання препаратів шавлії можливі побічні ефекти: набрякання губ, сухість у роті. У разі сильного кашлю, бронхіальної астми, гастриту з підвищеною секрецією та нефриту рекомендується застосовувати з обережністю.
Далі буде.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 15 (601), 2025 р
