16 вересня, 2026
Програма «МІСІЯ 50/28»: від перших результатів до нових завдань
Контроль артеріальної гіпертензії (АГ) залишається складним завданням, успіх якого визначається не лише сучасними можливостями лікування, а й ефективністю їхнього впровадження у реальну клінічну практику. Програма «МІСІЯ 50/28», яка ініційована Всеукраїнською асоціацією кардіологів України за технічної підтримки «Серв’є Україна», дає змогу оцінювати ці процеси в динаміці, аналізувати зміни в показниках контролю артеріального тиску (АТ), виявляти проблемні аспекти та визначати пріоритетні напрями подальшої роботи. Про проміжні результати цієї ініціативи, основні виклики та перспективи її розвитку розповіла національна координаторка програми «МІСІЯ 50/28» Лариса Анатоліївна Міщенко, д.мед.н., старша наукова співробітниця, завідувачка відділу артеріальної гіпертензії та коморбідної патології ДУ ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України» (м. Київ).
? Минулого року ми вже знайомили читачів із програмою «МІСІЯ 50/28». Пані Ларисо, нагадайте, будь ласка, з якою метою вона була започаткована та які завдання ставить перед собою зараз?
Насамперед хочу висловити вдячність за увагу до програми «МІСІЯ 50/28» та діяльності, пов’язаної з її реалізацією. Ця ініціатива була започаткована наприкінці 2024 р. під егідою Всеукраїнської асоціації кардіологів України й покликана стати важливим інструментом у боротьбі з АГ. Її головна мета полягає у вдосконаленні менеджменту пацієнтів із цим захворюванням саме на рівні первинної ланки, тобто у практиці сімейних лікарів, адже саме вони найчастіше стикаються із проблемою контролю АТ та мають ключовий вплив на довгострокові результати терапії.
Назва програми «МІСІЯ 50/28» символізує стратегічну мету – до 2028 р. суттєво збільшити частку осіб із контрольованою АГ та наблизитися до показника 50%. Цей орієнтир узгоджується з європейськими та світовими тенденціями, де належний АТ щонайменше у половини пацієнтів розглядається як ключовий популяційний показник ефективності системи охорони здоров’я. Для України таке завдання є надзвичайно амбітним, особливо в умовах нинішніх суспільних і медичних викликів. Водночас разом із широкою спільнотою сімейних лікарів ми розраховуємо на поступовий прогрес і готові докладати всіх можливих зусиль, щоб суттєво покращити ситуацію із контролем АГ. Успіх програми залежить не лише від впровадження сучасних клінічних підходів, а й від формування сталої практики їхнього застосування на рівні первинної медичної допомоги, що має вирішальне значення для довгострокових результатів лікування та зниження тягаря серцево-судинних захворювань в Україні.
Важливо, що програма «МІСІЯ 50/28» від самого початку була побудована не лише як освітня ініціатива. Вона має два взаємопов’язані компоненти:
1. Освітній напрям. Його мета – максимально широко ознайомити лікарів первинної ланки із сучасними підходами до діагностики й лікування АГ та сприяти впровадженню в щоденну практику положень оновленого у 2024 р. уніфікованого клінічного протоколу.
2. Збір та аналіз даних реальної клінічної практики. Щороку протягом визначеного періоду сімейні лікарі вносять до спеціально створеного чат-бота короткий перелік даних про своїх пацієнтів, що дозволяє оцінювати середній рівень АТ, частоту досягнення цільових показників, наявність серцево-судинних ускладнень і структуру антигіпертензивної терапії.
Саме поєднання цих двох напрямів дає можливість не лише навчати лікарів, а й бачити, наскільки змінюється реальна клінічна практика. Програма передбачає п’ять послідовних етапів спостереження упродовж 2024‑2028 рр., що дозволяє щороку оцінювати динаміку, визначати слабкі місця та, відповідно, коригувати подальші дії. У цьому, власне, й полягає одне із ключових завдань ініціативи сьогодні – перейти від констатації проблеми до системного вимірювання результатів і пошуку конкретних шляхів поліпшення контролю АТ.
? Якщо порівняти початок програми із сьогоднішнім днем, як би Ви оцінили її розвиток? Які ключові зміни відбулися за два роки?
Якщо говорити про розвиток програми, то за два роки було пройдено шлях від формування вихідної точки до можливості вже оцінювати перші зміни в реальній клінічній практиці. На першому етапі, наприкінці 2024 р. – на початку 2025 р., вдалося отримати базові дані щодо рівня АТ, частоти досягнення цільових показників, серцево-судинних ускладнень і структури антигіпертензивної терапії. Це дало чітке розуміння вихідної ситуації.
Сьогодні вже маємо результати другого етапу, а отже, можемо не лише фіксувати стан справ, а й оцінювати динаміку та бачити, наскільки ефективними є ті підходи, які впроваджуються. Саме це, на мою думку, є однією із головних змін у розвитку програми: оцінювання набуло системного щорічного характеру.
Важливо й те, що за цей час суттєво зросла залученість лікарів. Якщо на першому етапі до програми долучилися близько 1500 сімейних лікарів, то на другому їхня кількість збільшилася більш ніж удвічі. Відповідно, розширився й масив отриманих даних: із ~13 тис. пацієнтів на першому етапі до ~18 тис. – на другому. Це дуже важливий результат, адже така динаміка свідчить про зростання інтересу лікарів первинної ланки до програми та водночас дає значно ширшу інформаційну основу для оцінювання реального стану контролю АГ в Україні.
? Пані Ларисо, яких результатів вдалося досягти на даний час? Чи наблизили вони програму до головної мети – забезпечити контроль АТ у 50% пацієнтів до 2028 р.?
Якщо говорити про те, чого вдалося досягти лише за один рік, позитивні зміни справді є. На першому етапі середній рівень АТ серед пацієнтів, які зверталися до сімейних лікарів, становив приблизно 152/90 мм рт. ст., а частка осіб із показником нижче 140/90 мм рт. ст. – близько 17%. Саме ці значення стали вихідною точкою для подальшого оцінювання.
На другому етапі середній рівень АТ вже був нижчим – 149/88 мм рт. ст. Одночасно зросла й частка пацієнтів, які досягли цільового значення: показник контролю АТ <140/90 мм рт. ст. зріс із 17 до 22%, тобто на 5 відсоткових пунктів. Також відзначається позитивна динаміка щодо нижчих рівнів АТ. Якщо на першому етапі частка осіб з АТ <130/80 мм рт. ст. становила ~7%, то на другому – вже ~9%. Сьогодні для більшості пацієнтів з АГ цільовим є рівень систолічного АТ в межах 120‑129 мм рт. ст. та діастолічного – 70‑79 мм рт. ст. Тому навіть цей приріст є важливим.
Отже, всі докладені зусилля впродовж року не були марними, та отримані результати свідчать про позитивну динаміку реалізації програми. Водночас її темп поки що дещо нижчий, ніж необхідно для досягнення кінцевої мети. З огляду на стартовий показник 17% і цільове значення 50% у 2028 р., щорічний приріст частки пацієнтів із контрольованим АТ має становити приблизно 8,2 відсоткового пункту. За перший рік він був 5 відсоткових пунктів.
Тож зміни є, але зрозуміло, що для досягнення мети «50/28» темп поліпшення контролю АТ слід прискорювати. Саме тому результати другого етапу важливі не лише як свідчення певного прогресу, але й як підстава для аналізу причин, які нині стримують швидше досягнення цільових показників.
? Які основні виклики та перешкоди, на Вашу думку, сьогодні стримують досягнення цієї мети? Які рішення допоможуть їх подолати?
Безумовно, частина перешкод є очевидною навіть без статистики, з огляду на ситуацію, в якій сьогодні перебувають українці. Умови щоденного виживання під час війни впливають як на пацієнтів, так і на лікарів. Водночас дані, зібрані в межах програми, допомагають не лише констатувати проблему, а й виявляти конкретні слабкі місця, на які можна впливати.
Одне з таких місць стосується характеру антигіпертензивної терапії. На першому етапі вдалося встановити, що приблизно 76% пацієнтів отримували вільні комбінації антигіпертензивних препаратів і лише близько чверті – фіксовані. Ширше використання фіксованих комбінацій, на мою думку, може суттєво поліпшити якість лікування та частоту досягнення цільового рівня АТ.
Подвійні, а особливо потрійні фіксовані комбінації значно спрощують режим лікування. Для пацієнта має велике значення, чи він приймає одну таблетку, чи кілька окремих препаратів. Прихильність до терапії залишається однією з найбільш чутливих проблем у веденні осіб із хронічними захворюваннями, особливо серцево-судинними. При АГ це надзвичайно важливо ще й тому, що на ранніх етапах людина часто не відчуває жодних симптомів. Допоки не виникли тяжкі серцево-судинні ускладнення, підвищений АТ може її практично не турбувати. Тому переконати пацієнта в необхідності щоденно й постійно приймати призначені препарати – окреме і дуже важливе завдання.
Є й інша проблема. За даними проведеного аналізу, близько 90% пацієнтів, які звертаються до сімейного лікаря, приймають антигіпертензивні засоби, але лише невелика частка досягає належного контролю АТ. Такий розрив свідчить про потребу в активнішому оцінюванні ефективності вже призначеної терапії на рівні первинної ланки.
Лікар може призначити терапію, однак важливо не обмежуватися лише самим фактом її призначення. Необхідно переконатися, що обрана комбінація препаратів та їх дозування забезпечують досягнення цільового рівня АТ. Тому особливу увагу сьогодні приділяють контрольному візиту приблизно через місяць після початку лікування або корекції схеми антигіпертензивної терапії. Під час такого візиту слід оцінити ефективність лікування та, за потреби, інтенсифікувати його – підвищити дози компонентів комбінації або перейти до більш багатокомпонентної схеми.
Ще один дуже важливий виклик – подолання лікарської інерції. Я вважаю, що починати потрібно із себе. Нам необхідно перебудовувати щоденну роботу відповідно до сучасних стандартів діагностики й терапії АГ, які закладені в уніфікованому клінічному протоколі 2024 р.:
- максимально спрощувати схеми лікування;
- своєчасно призначати контрольні візити;
- оцінювати ефективність терапії та за потреби своєчасно її посилювати.
Досягнення поставленої мети потребує активної участі якомога більшої кількості проактивних лікарів, готових змінювати свою практику відповідно до сучасних стандартів і протоколів.
Проте освітою лише лікарів проблему не розв’язати. Не менш важливо працювати із пацієнтами. Людина має розуміти, навіщо їй приймати препарати, чому це життєво необхідно, і чому терапія має бути постійною, а не лише тоді, коли виникає гіпертензивний криз або суттєво підвищується АТ. Я інколи порівнюю лікування із танго: цей танок танцюють удвох. Так само і терапевтичний процес потребує участі двох сторін – лікаря і пацієнта. Тому поліпшення контролю АТ можливе лише за умови одночасної роботи в кількох напрямах: подолання лікарської інерції, спрощення схем терапії, своєчасного оцінювання її ефективності та підвищення прихильності пацієнтів до лікування.
? Однією із важливих подій другого року програми став круглий стіл за участю представників МОЗ та професійної спільноти. Які його головні підсумки? Чи вплинули вони на подальший розвиток програми?
Це був справді важливий крок. Діалог із Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) триває ще від моменту розробки й затвердження оновленого уніфікованого клінічного протоколу. Тепер, коли вже отримано перші результати програми «МІСІЯ 50/28» та сформовано конкретні напрями, за якими можна покращити ситуацію, ця комунікація стає ще більш предметною.
Круглий стіл відбувся у травні за участю представників МОЗ та професійної спільноти. Було представлено основні результати першого етапу програми, а також попередні результати другого етапу, які на той момент ще остаточно оброблялися. Також обговорювалися головні виклики й перешкоди на шляху до поліпшення контролю АТ у популяції та прозвучали пропозиції щодо можливих рішень. Окремо хочу відзначити ґрунтовний фармакоекономічний аналіз. Дані першого року дозволили оцінити рівень АТ у досліджуваній когорті, частоту досягнення цільових показників та кількість ускладнень упродовж попереднього року. На основі цієї інформації було прораховано, яким може бути не лише медичний, а й соціально-економічний ефект поліпшення контролю АГ.
Цей аналіз переконливо показав, що можна говорити не лише про зниження ризику тяжких серцево-судинних і ниркових ускладнень у конкретного пацієнта, а й про суттєві медико-соціальні та економічні вигоди для системи охорони здоров’я. За виконаними розрахунками, якщо до 2028 р. вдасться досягти контролю АГ у 50% пацієнтів, тобто рівня АТ <140/90 мм рт. ст., потенційна економія коштів упродовж п’яти років може становити близько 4,5 млрд грн. Йдеться, насамперед, про витрати на госпіталізацію хворих через ускладнення АГ.
Діалог був дуже продуктивним, і зацікавленість проявили всі учасники. Однією із конкретних пропозицій стала можливість упровадження в медичні інформаційні системи нагадувань для лікаря, а можливо, і для пацієнта про необхідність повторного візиту через місяць після призначення антигіпертензивної терапії або зміни її режиму. Це могло б допомогти своєчасно оцінювати ефективність лікування та, за потреби, коригувати його для досягнення цільового рівня АТ.
Тому цей круглий стіл став не просто майданчиком для представлення результатів, а важливим етапом переходу від аналізу отриманих даних до обговорення конкретних системних рішень. Він дав можливість винести проблеми, які було окреслено в межах програми, на рівень діалогу із МОЗ і професійною спільнотою та сформувати практичні пропозиції щодо подальшого поліпшення контролю АГ.
? Пані Ларисо, які наступні кроки програми «МІСІЯ 50/28»? Які пріоритети Ви визначаєте на найближчий рік?
Основні пріоритети залишаються незмінними. Водночас результати двох етапів програми дозволяють точніше визначити ключові напрями подальшої роботи. Насамперед необхідно продовжити освітню діяльність і залучати якомога більше лікарів первинної ланки до ознайомлення з оновленим клінічним протоколом та його активного впровадження у повсякденну практику. Принципово важливо, щоб сучасні підходи до діагностики й лікування АГ не залишалися лише положеннями нормативного документа, а реально застосовувалися в роботі сімейного лікаря.
Важливим партнером у цій роботі залишається компанія «Серв’є Україна». Для лікарів уже створено низку інформаційних можливостей: у чат-боті «МІСІЯ 50/28» доступні освітні матеріали, записи вебінарів і круглих столів, а ресурс «МійПростір» для лікарів містить інформацію з актуальних питань лікування серцево-судинних захворювань і цукрового діабету, зокрема значний блок, присвячений АГ. Основне завдання – зробити ці ресурси максимально доступними для лікарів і розширювати коло тих, хто ними користується.
Не менш важливим напрямом залишається освіта пацієнтів. Як вже зазначалося, без розуміння ними потреби у постійному лікуванні неможливо суттєво покращити прихильність до терапії. Саме для цього створено ресурс «Простір мого здоров’я», покликаний допомогти людям більше знати про серцево-судинні захворювання, зокрема АГ, краще розуміти ризики та необхідність контролю АТ.
Ще один пріоритет – продовження щорічного збору даних. Хочу висловити щиру вдячність лікарям, які не лише беруть участь в освітніх заходах, а й долучаються до зрізового дослідження та вносять дані своїх пацієнтів у чат-бот. Саме завдяки цьому можна не лише говорити про проблему, а й бачити її в цифрах, оцінювати динаміку та визначати, які заходи справді працюють, а де потрібні додаткові рішення.
Ці дані, безумовно, мають значення не лише для внутрішнього оцінювання програми. Вони створюють доказову основу для подальшого діалогу із МОЗ та професійною спільнотою. Тому одним із ключових завдань на найближчий рік буде продовжувати освітню й аналітичну роботу, а також переводити отримані результати у конкретні організаційні та системні рішення, які можуть допомогти покращити контроль АГ в Україні.
? І насамкінець – що б Ви хотіли сказати сімейним лікарям та кардіологам, які беруть участь у цій ініціативі?
Передусім хочу побажати всім міцного здоров’я та якнайшвидшого завершення війни. Всі добре усвідомлюють, наскільки складною є нинішня ситуація, та яким серйозним випробуванням вона стала як для пацієнтів, так і для лікарів. За таких умов від клініцистів часто потрібні додаткові зусилля, щоб попри всі труднощі залишатися максимально ефективними та надавати пацієнтам якісну медичну допомогу.
Якщо говорити конкретно про АГ, хочу закликати лікарів первинної ланки до активної позиції – у її своєчасному виявленні, проведенні повноцінної діагностики та, безумовно, у призначенні терапії. Якщо діагноз АГ встановлено, лікування необхідно розпочинати одразу. Додаткові обстеження пацієнт може пройти у плановому порядку, але відкладати ініціювання антигіпертензивної терапії не слід.
Від самого початку важливо застосовувати сучасні та ефективні підходи до лікування, зокрема стартувати із подвійної фіксованої комбінації антигіпертензивних препаратів, а також одразу планувати наступний візит приблизно через місяць. Саме під час такого візиту можна оцінити, чи вдалося досягти цільового рівня АТ, і за потреби своєчасно скоригувати терапію.
Не менш важливо приділяти увагу комунікації з пацієнтом. За можливості до цієї роботи варто залучати медсестер та інших медичних працівників. Пацієнтам необхідно пояснювати, що таке АГ, чому вона небезпечна і чому лікування має бути постійним. Корисним інструментом може стати інформаційний ресурс «Простір мого здоров’я», де вони можуть самостійно ознайомитися із перевіреною інформацією, краще зрозуміти своє захворювання та усвідомити необхідність його контролю.
Варто пам’ятати, що АГ є одним із провідних факторів ризику розвитку кардіоваскулярних ускладнень. Вона сприяє прогресуванню атеросклеротичних серцево-судинних захворювань, серцевої недостатності та хронічної хвороби нирок. Саме тому протистояти цьому «мовчазному ворогу» можна лише спільними зусиллями.
Наостанок хочу особливо підкреслити: Асоціація кардіологів України завжди відкрита до співпраці з лікарями первинної ланки та сімейними лікарями. Її мета – ділитися знаннями, надавати підтримку та допомагати у розв’язанні конкретних клінічних ситуацій. Лише спільна робота лікаря і пацієнта, первинної ланки та професійної кардіологічної спільноти створить реальні передумови для суттєвого поліпшення контролю АГ в Україні.
Підготувала Людмила Суржко
Розміщено на замовлення ТОВ «Серв’є Україна»
PR-С1‑2 (2026‑2028)-265
Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 4 (107) 2026 р.
