16 вересня, 2026
Порівняння ефективності й безпеки едоксабану та апіксабану в пацієнтів із фібриляцією передсердь за даними реальної клінічної практики
Фібриляція передсердь (ФП) розвивається приблизно в 59 млн людей у світі й суттєво підвищує ризик ішемічного інсульту, серцевої недостатності та смерті. За останні два десятиліття поширеність ФП зросла та, як очікується, продовжуватиме збільшуватися внаслідок старіння населення і вдосконалення діагностичних можливостей. На підставі доказових даних прямі оральні антикоагулянти (ПОАК) рекомендовані для профілактики тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із ФП. Однак рандомізованих контрольованих досліджень (РКД), в яких безпосередньо порівнювали б едоксабан з апіксабаном, не проводили. A. Valladares et al. ретроспективно порівняли клінічні результати щодо ефективності й безпеки застосування едоксабану та апіксабану в осіб із ФП як у загальній когорті, так і в різних вікових групах. Отримані дані доступні у публікації «Edoxaban versus Apixaban Outcomes Differences in 8,444 Patients with Atrial Fibrillation from Italy: A Real-World Use Comparison» на онлайн-платформі Thieme Connect (2026; 10: a28229746; doi: 10.1055/a‑2822‑9746).
ПОАК нині є препаратами вибору для профілактики тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із ФП, посунувши антагоністи вітаміну K. Едоксабан – один із сучасних ПОАК, частота призначення якого неухильно зростає завдяки продемонстрованим ефективності й безпеці (Ingrasciotta et al., 2021). Попри це даних реальної клінічної практики щодо його прямого порівняння з іншими ПОАК досі бракує.
Ефективність і безпеку едоксабану та апіксабану порівняно з варфарином щодо профілактики тромбоемболічного інсульту в пацієнтів із ФП було підтверджено у відповідних ключових РКД: ENGAGE AF-TIMI 48 для едоксабану та ARISTOTLE для апіксабану (Giugliano et al., 2013; Granger et al., 2011). Наразі не опубліковано та не заплановано жодного прямого РКД, у якому порівнювали б едоксабан і апіксабан, тому основним джерелом інформації залишаються дані реальної клінічної практики. Такі порівняльні дані можуть бути корисними як для загальної популяції пацієнтів із ФП, так і для осіб віком ≥80 років, у котрих ризик інсульту будь-якого типу та кровотечі є вищим. Окрім того, у літніх хворих відбуваються вікові фармакокінетичні та фармакодинамічні зміни, які можуть впливати на ефекти антикоагулянтів (De Caterina et al., 2025; Zimerman et al., 2024).
Із метою заповнення цієї прогалини A. Valladares et al. (2026) здійснили ретроспективне когортне дослідження, в якому порівняли застосування едоксабану та апіксабану в реальних умовах і пов’язані з ними клінічні наслідки у пацієнтів із ФП, зокрема у підгрупах осіб віком <80 та ≥80 років. Аналіз даних реальної клінічної практики покликаний надати лікарям порівняльну інформацію, яка сприятиме обґрунтованому вибору антикоагулянтної терапії.
Матеріали й методи дослідження
Вибірка учасників, період спостереження та кінцеві точки
Інформацію було отримано з італійської бази даних IQVIA® Longitudinal Patient Database, яка містить анонімізовані медичні відомості, зібрані лікарями загальної практики. Було проаналізовано дані дорослих із ФП, яким уперше протягом періоду дослідження – із 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2021 р. – призначили едоксабан (30 або 60 мг) чи апіксабан (2,5 або 5 мг). Індексною датою для кожного пацієнта вважали дату першого призначення препарату.
Критерієм включення була наявність даних щонайменше за 12 місяців до індексного призначення. Пацієнтів виключали, якщо протягом року до індексної дати вони отримували будь-який антагоніст вітаміну K або ПОАК. Також із дослідження виключали осіб, у яких протягом 12 місяців до індексної дати було діагностовано помірний або тяжкий мітральний стеноз чи виконано протезування механічним клапаном серця, а також хворих із діагнозом тромбозу глибоких вен або тромбоемболії легеневої артерії (Steffel et al., 2021). Загалом критеріям включення відповідали 8444 пацієнти. Після зіставлення за показником схильності (PSM) групи були добре збалансовані за вихідними демографічними та клінічними характеристиками як у загальній популяції, так і в підгрупах пацієнтів віком <80 та ≥80 років.
Період спостереження, протягом якого оцінювали клінічні наслідки, тривав від індексної дати до настання першої з подій, як-от: завершення 12 місяців після індексного призначення; перший епізод, що відповідав критеріям ефективності або безпеки; зміна антикоагулянтної терапії; смерть пацієнта.
Було оцінено такі клінічні характеристики пацієнтів:
- показник за шкалою CHADS2: застійна серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, вік ≥75 років, цукровий діабет, інсульт (2 бали);
- показники за шкалою CHA2DS2-VASc: застійна серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, вік ≥75 років (2 бали), цукровий діабет, інсульт (2 бали), васкулярні порушення, вік 65‑74 роки, жіноча стать;
- показник за індексом коморбідності Чарлсона (CCI).
Шкали CHADS2 та CHA2DS2-VASc використовують для прогнозування ризику ішемічного інсульту в осіб із ФП (Gage et al., 2001).
Супутньою фармакотерапією вважали попереднє застосування принаймні одного із таких лікарських засобів, як: антиагреганти, нестероїдні протизапальні препарати, блокатори H2-рецепторів гістаміну, інгібітори протонної помпи, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту або блокатори рецепторів ангіотензину II, аміодарон, дронедарон, β-адреноблокатори, статини тощо.
До показників ефективності належали комбінована кінцева точка, як-от ішемічний інсульт або системна емболія, а також окремо їх частота, розрахована на 100 людино-років спостереження. Показники безпеки включали частоту великих кровотеч (ВК), зокрема у шлунково-кишковому тракті (ШКТ), внутрішньочерепних крововиливів (ВЧК) та інших ВК, розраховану на 100 людино-років спостереження (Cunningham et al., 2011).
Статистичний аналіз
При аналізі вихідних демографічних і клінічних характеристик категоріальні змінні описували за допомогою абсолютної кількості та відсотків, а безперервні – середнього значення та стандартного відхилення. Для порівняння категоріальних змінних між групами едоксабану й апіксабану в загальній популяції та серед пацієнтів віком ≥80 років застосовували критерій χ2 Пірсона, а для безперервних змінних – t-критерій Стьюдента за умови нормального розподілу даних. Для всіх порівнянь статистично значущими вважали відмінності при двобічному показнику p˂0,05.
Для корекції впливу потенційних факторів змішування виконували зіставлення за показником PSM, окремо порівнюючи пацієнтів обох груп у співвідношенні 1 : 1. Якість зіставлення оцінювали за розподілом коваріат до та після зіставлення, стандартизованими різницями (коефіцієнт d Коена), співвідношенням дисперсій і графічним аналізом розподілів.
Річну частоту клінічних подій розраховували до та після зіставлення за такою формулою:
Після зіставлення для оцінювання ризику ішемічного інсульту або системної емболії та будь-якої ВК використовували багатофакторні регресійні моделі пропорційних ризиків Кокса. Для порівняння груп едоксабану та апіксабану, а також підгруп пацієнтів віком <80 і ≥80 років через 12 місяців розраховували відносний ризик (ВР), 95% довірчі інтервали (ДІ) та значення p (за критерієм Вальда).
Клінічні результати
Загальна популяція
Результати застосування едоксабану та апіксабану в пацієнтів загальної популяції з ФП за даними реальної клінічної практики наведені на рисунку.
У загальній популяції частота тромбоемболічних подій була нижчою на тлі застосування едоксабану порівняно з апіксабаном (3,9 vs 5,1 на 100 людино-років). Аналогічно, кількість випадків ішемічного інсульту також була меншою при використанні едоксабану (3,8 vs 5,0 на 100 людино-років), тоді як системної емболії – в обох групах подібною. Частота будь-яких великих кровотеч, зокрема у ШКТ, ВЧК або інших ВК, також була зіставною між групами едоксабану та апіксабану.
Аналіз 12-місячного ризику клінічних епізодів продемонстрував статистично значущі відмінності щодо тромбоемболічних подій. Ризик комбінованої кінцевої точки ішемічного інсульту або системної емболії був достовірно нижчим у пацієнтів на едоксабані порівняно із групою апіксабану (ВР 0,78; 95% ДІ 0,61‑0,99; p=0,04), що насамперед пояснювалося меншою ймовірністю ішемічного інсульту (ВР 0,77; 95% ДІ 0,60‑0,98; p=0,03). Водночас між групами не було виявлено статистично значущої різниці щодо ризику будь-яких ВК, зокрема у ШКТ, ВЧК або інших ВК.
Пацієнти віком 80 і більше років
У підгрупі пацієнтів віком ≥80 років частота тромбоемболічних подій також була нижчою у хворих, які отримували едоксабан, порівняно із групою апіксабану (3,9 vs 6,3 на 100 людино-років). Кількість випадків ішемічного інсульту була меншою при застосуванні едоксабану (3,7 vs 6,2 на 100 людино-років), тоді як системної емболії – подібною в обох групах. Частота будь-яких ВК, зокрема у ШКТ, ВЧК та інших ВК, також не відрізнялася між групами.
Як і в загальній популяції, у пацієнтів віком ≥80 років було виявлено статистично значущі переваги едоксабану щодо профілактики тромбоемболічних подій. Ризик комбінованої кінцевої точки ішемічного інсульту або системної емболії був на 39% нижчим при використанні едоксабану порівняно з апіксабаном (ВР 0,61; 95% ДІ 0,44‑0,86; p<0,01), а ішемічного інсульту – на 41% нижчим (ВР 0,59; 95% ДІ 0,42‑0,84; p<0,01). Водночас статистично значущих відмінностей щодо ймовірності будь-яких ВК, зокрема у ШКТ, ВЧК чи інших ВК, між групами не спостерігалося (див. рис.).
Пацієнти віком до 80 років
У підгрупі пацієнтів віком <80 років частота тромбоемболічних подій також була нижчою при застосуванні едоксабану порівняно з апіксабаном (3,9 vs 4,2 на 100 людино-років). Кількість будь-яких великих кровотеч у двох групах була подібною.
На відміну від загальної популяції та пацієнтів віком ≥80 років, статистично значущих розбіжностей щодо ризику тромбоемболічних ускладнень між едоксабаном та апіксабаном у пацієнтів віком <80 років не було виявлено. Для комбінованої кінцевої точки ішемічного інсульту або системної емболії ВР становив 0,94 (95% ДІ 0,66‑1,34; p=0,72). Також не відзначалося статистично значущої різниці щодо ймовірності будь-яких ВК, зокрема у ШКТ, ВЧК або інших ВК (усі p>0,05) (див. рис.).
Рисунок. Порівняння результатів застосування едоксабану та апіксабану в пацієнтів із ФП за даними реальної клінічної практики
Примітка: ІІ – ішемічний інсульт, СЕ – системна емболія.
Адаптовано за A. Valladares et al. (2026)
Обговорення
Літні пацієнти із ФП, особливо віком ≥80 років, належать до групи високого ризику як тромбоемболічних ускладнень, так і кровотеч (Russo et al., 2011; Lip et al., 2011). Проведення антикоагулянтної терапії в цій популяції є непростим через вікові фізіологічні зміни, супутні захворювання та часту поліпрагмазію. Тому вибір перорального антикоагулянту, який забезпечує оптимальний баланс між ефективністю та безпекою і водночас мінімізує складність застосування, має вирішальне значення.
У ретроспективному дослідженні A. Valladares et al. (2026) на основі бази даних порівнювали ефективність і безпеку едоксабану та апіксабану в осіб із ФП, яким було вперше призначено один із цих препаратів. Його особливістю став аналіз великої підгрупи пацієнтів віком ≥80 років (50,4%), для яких раніше було продемонстровано підвищений ризик інсульту будь-якого типу і кровотеч (De Caterina et al., 2025). У цій підгрупі, як і в загальній когорті, застосування едоксабану асоціювалося зі статистично значущим зменшенням імовірності ішемічного інсульту або системної емболії порівняно з апіксабаном за відсутності відмінностей у ризику ВК. Натомість у пацієнтів віком <80 років статистично значущої різниці щодо ефективності та безпеки між препаратами не було виявлено. Це свідчить про те, що результати, отримані в загальній популяції, були переважно зумовлені даними учасників віком ≥80 років. Перевагою дослідження є велика вибірка пацієнтів із ФП, яким було вперше призначено ПОАК.
Доцільність застосування едоксабану в пацієнтів віком ≥80 років підтримують кілька факторів:
1. Критерії корекції дози для едоксабану є простішими та більш однозначними порівняно з апіксабаном, що сприяє зменшенню кількості помилок при дозуванні та знижує ризик необґрунтованого призначення занижених або завищених доз (Chan et al., 2022).
2. Едоксабан характеризується сприятливішим профілем медикаментозних взаємодій, що особливо важливо для пацієнтів похилого віку, які часто приймають багато лікарських засобів і мають підвищений ризик клінічно значущих взаємодій внаслідок поліпрагмазії (Steffel et al., 2021).
Що стосується обмежень дослідження, попри зіставлення за показником PSM, не можна повністю виключити вплив неврахованих факторів змішування. База даних не містила інформації про масу тіла, функцію нирок, прихильність пацієнтів до лікування та окремі лабораторні показники, що не дозволило оцінити адекватність дозування едоксабану й апіксабану та могло вплинути на клінічні результати. Крім того, дослідження охоплювало лише осіб із ФП, які вперше приймали ПОАК, а отримані докази базуються на даних італійської популяції, тому їхня екстраполяція на інші групи пацієнтів потребує обережності.
Хоча прямих РКД, в яких би порівнювали едоксабан і апіксабан, не проводили, результати низки метааналізів і досліджень реальної клінічної практики свідчать про подібний профіль їх безпеки, насамперед щодо ризику великих кровотеч (Giugliano, 2022; Marston et al., 2022). Лише декілька робіт було присвячено оцінюванню безпеки ПОАК у літніх пацієнтів (≥75 або ≥80 років) на підставі даних реальної клінічної практики, і лише одну із них – безпосередньо порівнянню едоксабану з апіксабаном (Lee et al., 2022; Chiv et al., 2024). У мережевому метааналізі K.H. Lee et al. (2022) едоксабан і апіксабан корелювали із нижчим ризиком ВК порівняно з іншими ПОАК у хворих віком ≥80 років.
У ретроспективному когортному дослідженні (середній вік пацієнтів – 75 років) не було виявлено статистично значущих відмінностей щодо ризику кровотеч між групами на едоксабані (n=4577) та апіксабані (n=9952) (Chan et al., 2019). Аналогічно, S.R. Lee et al. (2019) не встановили статистично значущої різниці щодо ймовірності ВК між особами віком ≥75 років, які отримували едоксабан (n=15 496) або апіксабан (n=22 177). Отже, більшість даних реальної клінічної практики, включно з отриманими в ретроспективних когортних дослідженнях та метааналізах, не демонструє статистично значущих відмінностей щодо ризику ВК між цими препаратами, особливо у пацієнтів віком ≥80 років.
Висновки
Згідно із результатами ретроспективного когортного дослідження A. Valladares et al. (2026), застосування едоксабану в пацієнтів із ФП, зокрема віком ≥80 років, асоціювалося зі статистично значущим зниженням ризику ішемічного інсульту або системної емболії порівняно з апіксабаном за зіставного ризику ВК. Водночас в осіб до 80 років суттєвих відмінностей між препаратами щодо ефективності та безпеки не виявлено. З огляду на відсутність прямих рандомізованих порівняльних досліджень едоксабану й апіксабану, дані, отримані в реальних клінічних умовах, є важливим джерелом інформації. Сучасні докази свідчать, що едоксабан забезпечує сприятливий баланс між ефективністю та безпекою, особливо у пацієнтів літнього віку, та можуть сприяти оптимізації вибору прямого перорального антикоагулянту в клінічній практиці.
Підготувала Олена Коробка
Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 4 (107) 2026 р.
