20 вересня, 2025

Поліпшення контролю постпрандіальної глікемії та чутливості до інсуліну в осіб із гіперурикемією за різних порушень метаболізму глюкози: переваги фебуксостату

Гіперурикемія – це метаболічний розлад, що характеризується порушенням метаболізму пуринів. Підвищений рівень сечової кислоти (СК) у сироватці крові пов’язаний зі зростанням ймовірності прогресування від предіабету до цукрового діабету (ЦД). Також він може призводити до розладів метаболізму глюкози, спричиняючи оксидативний стрес, запальні реакції та порушення сигнальних шляхів інсуліну, що зумовлює розвиток інсулінорезистентності. Через надлишок СК імовірне виникнення хронічних ускладнень ЦД, як-то гіпертонія та інсульт, хронічна хвороба нирок і захворювання периферичних артерій. Тому швидка й ефективна терапія при гіперурикемії є вкрай необхідною. S. Liu et al. провели дослідження з метою вивчення впливу уратзнижувального препарату фебуксостату на рівень глюкози у крові, чутливість до інсуліну та функціюβбета-клітин в осіб із гіперурикемією та нормоглікемією, предіабетом або нещодавно діагностованим ЦД 2-го типу. Отримані результати розміщені у виданні Drug Design, Development and Therapy (2025; 19: 4875‑4884).

Станом на 2025 р. глобальна поширеність ЦД у дорослій популяції становить 11,1% (IDF, 2025). Порушення толерантності до глюкози на тлі предіабету пов’язане із підвищеним ризиком серцево-судинних та метаболічних захворювань (Liet al., 2020). Як відомо, гіперурикемія впливає на всі стадії ЦД 2-го типу (преморбідний стан, предіабет і безпосередньо ЦД) та спричиняє виникнення ускладнень. За даними досліджень, уратзнижувальна терапія (УЗТ) здатна зменшити інсулінорезистентність у пацієнтів із гіперурикемією, які мають нормальну толерантність до глюкози, а також знизити ризик ЦД 2-го типу за наявності гіперурикемії (Meng et al., 2016; Niu et al., 2018).

Фебуксостат – селективний непуриновий інгібітор ксантиноксидази нового покоління, який широко використовується для лікування гіперурикемії. Як препарат, що знижує рівень уратів, фебуксостат має доведено кращу ефективність та сприятливіший профіль безпеки щодо зниження рівня уратів порівняно з алопуринолом – стандартним засобом для лікування гіперурикемії (Richette et al., 2017). S. Liu et al. провели дослідження, присвячене вивченню впливу фебуксостату на рівень глюкози у крові, інсуліну, чутливість до інсуліну та функцію β-клітин у пацієнтів із гіперурикемією, які мають нормальні показники метаболізму глюкози, предіабет або вперше діагностований ЦД 2-го типу. Також науковці мали на меті визначити, чи пов’язане поліпшення чутливості до інсуліну зі зниженням рівня СК.

Матеріали й методи дослідження

Дизайн та вибірка учасників

У відкритому 24-тижневому проспективному когортному дослідженні, проведеному в Шанхаї (Китай) із березня 2022 р. по серпень 2024 р., взяли участь 212 осіб віком від 18 до 70 років із гіперурикемією. Із дослідження було виключено пацієнтів з анамнезом ЦД (n=35), порушеннями функції печінки (n=40) або тих, хто отримував УЗТ (n=65). Загалом до остаточного протоколу було включено 60 учасників: 28 із нормальним метаболізмом глюкози (НМГ) і 32 з його порушенням (ПМГ), серед яких 20 мали предіабет, а 12 – уперше діагностований ЦД 2-го типу.

Первинними кінцевими точками були:

зміни рівня глюкози у крові натще та після їди;
зміни чутливості до інсуліну та функції β-клітин підшлункової залози.

Учасники з гіперурикемію були відібрані на основі критеріїв Американського коледжу ревматології / Європейської ліги проти ревматизму (ACR/EULAR, 2015). Осіб із НМГ, предіабетом або нещодавно діагностованим ЦД 2-го типу відбирали відповідно до стандартів ВООЗ (2020) після підтвердження за допомогою двох скринінгових 3-годинних пероральних глюкозо-толерантних тестів (ПГТТ). Всі учасники дослідження були чоловіками.

Під час першого візиту дослідники отримували дані щодо медичного анамнезу учасників, супутньої терапії та вживання алкоголю. Фізикальний огляд включав оцінку індексу маси тіла, частоти серцевих скорочень та артеріального тиску. Усі лабораторні дослідження проводилися відповідно до стандартних методів. Після цього пацієнти мали приймати 40 мг фебуксостату один раз на день. До клінічної амбулаторії вони поверталися через 12 та 24 тижні лікування, щоб повторити всі обстеження. Під час кожного візиту ретельно контролювалися побічні ефекти терапії, психічний і фізичний стан учасників.

Статистичний аналіз

Безперервні змінні, що відповідали та не відповідали нормальному розподілу, були представлені середнім значенням ± стандартним відхиленням та медіаною відповідно. Для безперервних змінних порівняння середніх значень до та після лікування проводилося за допомогою парного двостороннього t-критерію Стьюдента для нормально розподілених змінних та парного двостороннього знакового рангового тесту Вілкоксона для ненормально розподілених змінних. Категоріальні змінні порівнювали за допомогою критерію χ² або точного критерію Фішера. Також було побудовано криві зміни рівнів глюкози, інсуліну та С-пептиду натще через 30, 60, 120 і 180 хв під час ПГТТ для кожної групи, щоб дослідити реакцію цих показників на ПГТТ через 12 і 24 тижні лікування. Двостороннє значення р<0,05 вважалося статистично значущим.

Результати дослідження

Вплив фебуксостату на глікемічний контроль, рівень інсуліну та С-пептиду

Дослідники оцінили криві відповіді глюкози за допомогою ПГТТ до та після приймання фебуксостату в групах НМГ і ПМГ. У кожній часовій точці ПГТТ рівень глюкози в осіб із ПМГ був вищим, ніж у групі НМГ до та після лікування (рис. А). В учасників із ПМГ вміст глюкози, виміряний через 2 год після їди, значно знизився після 12 та 24 тижнів терапії. Своєю чергою у групі НМГ суттєвих змін рівня глюкози в будь-якій часовій точці ПГТТ не спостерігалося.

Також вчені проаналізували криві вивільнення інсуліну та С-пептиду до й після приймання фебуксостату. За результатами, в осіб із ПМГ рівень інсуліну через 30 хв після їди був нижчим, а через 3 год – вищим порівняно із групою НМГ (рис. Б). У суб’єктів із НМГ суттєвих змін вмісту інсуліну в будь-якій часовій точці ПГТТ після 12 та 24 тижнів лікування не відзначалося. В осіб із ПМГ рівень інсуліну через 1 і 2 год після їди значно знизився порівняно із вихідним після 12 та 24 тижнів терапії. Подібно до кривих вивільнення інсуліну, особи із ПМГ мали нижчу концентрацію С-пептиду через 30 хв після приймання їжі порівняно із групою НМГ та вищу – через 3 год після їди. Однак після лікування суттєвих змін рівня С-пептиду в будь-якій часовій точці у жодній із груп не спостерігалося (рис. В).

Рисунок. Результати ПГТТ у двох групах на вихідному рівні, через 12 та 24 тижні після лікування
Примітки: Інтервали похибок показують стандартну похибку середнього значення вибірки. † означає р<0,05 для порівняння між групами НМГ та ПМГ; ‡ означає р<0,05 для порівняння показників у групі ПМГ після лікування та на вихідному рівні.

Вплив фебуксостату на показники чутливості до інсуліну та функцію β-клітин

За отриманими даними, показники чутливості до інсуліну в осіб із НМГ до та після приймання фебуксостату були стабільно вищими, ніж у групі ПМГ. При повторних вимірюваннях чутливість до інсуліну в пацієнтів із ПМГ значно зросла після терапії порівняно із вихідним рівнем, тоді як у групі НМГ суттєвих змін не відбулося. Функція β-клітин в учасників із НМГ була стабільно вищою, ніж у групі ПМГ до та після застосування препарату. Але лікування не вплинуло на показники функції β-клітин острівців в обох групах.

Зворотний розвиток та прогресування предіабету і ЦД 2-го типу в групі ПМГ

Щоб проаналізувати вплив фебуксостату на учасників із ПМГ, дослідники оцінили поліпшення та прогресування метаболізму глюкози після лікування. Через 24 тижні застосування фебуксостату серед 20 осіб із предіабетом у 3 розвинувся ЦД 2-го типу, у 8 стан нормалізувався, а у 9 залишилася стадія предіабету. В пацієнтів із нещодавно діагностованим ЦД 2-го типу в 3 із 12 стан нормалізувався, 4 повернулися до стадії предіабету, а у 5 залишився ЦД 2-го типу. Загалом у групі ПМГ (n=32) у 3 суб’єктів спостерігалося прогресування рівня глюкози в крові, у 15 – поліпшення показника, а в 14 збереглося вихідне значення.

Обговорення

У процесі дослідження в осіб із гіперурикемією та різними порушеннями метаболізму глюкози були отримані такі основні результати:

Після 24 тижнів застосування фебуксостату рівень глюкози у крові після їди в пацієнтів із гіперурикемією та ПМГ значно знизився.
Після 24 тижнів лікування фебуксостатом чутливість до інсуліну в учасників із гіперурикемією та ПМГ значно покращилася.
Поліпшення чутливості до інсуліну в осіб із гіперурикемією та ПМГ не було безпосередньо пов’язане з короткочасним зниженням рівня СК.

Слід зазначити, що у дослідженні не було виявлено прямої значущої кореляції між поліпшенням чутливості до інсуліну та рівнем СК. Отже, фактично фебуксостат здатний суттєво покращувати чутливість до інсуліну та толерантність до глюкози завдяки протизапальному та антиоксидантному ефектам, які не залежать від зменшення гіперглікемії. Препарат ефективно знижує оксидативний стрес, пригнічуючи активність ксантиноксидази, зменшуючи утворення активних форм кисню та безпосередньо пом’якшуючи оксидативне пошкодження. Він також зменшує запалення шляхом інгібування сигнальних шляхів, індукованих оксидативним стресом, а також пригнічення експресії та секреції ключових запальних цитокінів (IL‑1β, IL‑6, MCP‑1). Крім того, фебуксостат суттєво посилює антиоксидантний захист організму, модулюючи активність антиоксидантних ферментів (як-то супероксиддисмутаза й каталаза), що ще більше знижує оксидативне пошкодження клітин.

Також наявні докази свідчать, що у моделях діабетичної нефропатії та атеросклерозу фебуксостат зменшує запалення органів та покращує їх функцію, знижуючи інфільтрацію запальних клітин та експресію цитокінів і одночасно вповільнюючи прогресування захворювання, що вказує на його значний протективний ефект (Nadwa et al., 2021; Mizuno et al., 2019). Поточні результати дослідження розширюють ці дані, включаючи осіб із предіабетом та нещодавно діагностованим ЦД 2-го типу, які представляють когорти із ранньою стадією порушення регуляції глюкози.

Окрім того, S. Liu et al. (2025) були першими, хто виявили позитивний вплив фебуксостату на рівень глюкози у крові після їди в осіб із ПМГ. Часто серед суб’єктів із ПМГ основною проблемою є порушення толерантності до глюкози (що також було виявлено у 75% учасників поточного дослідження із предіабетом) (He et al., 2022). Цей стан пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку ЦД (Zhang et al., 2022). Вплив фебуксостату на постпрандіальний рівень глюкози у крові може забезпечити подвійний позитивний ефект у пацієнтів із гіперурикемією, в яких є ранні ПМГ. Необхідні подальші дослідження для детальнішого вивчення цього питання.

Висновки

S. Liu et al. (2025) виконали комплексну оцінку ефекту фебуксостату в пацієнтів із гіперурикемією та різними порушеннями метаболізму глюкози. Отримані результати свідчать про те, що фебуксостат є ефективним терапевтичним засобом для поліпшення чутливості до інсуліну в осіб із гіперурикемією, які перебувають на стадії предіабету або мають нещодавно діагностований ЦД 2-го типу. Крім того, препарат, імовірно, знижує постпрандіальний вміст глюкози у крові та рівень інсуліну, що може не лише уповільнювати прогресування ЦД 2-го типу, але й потенційно сприяє його зворотному розвитку. Потрібні подальші дослідження для глибшого розуміння механізмів, за допомогою яких фебуксостат підвищує чутливість до інсуліну.

Підготувала Олена Коробка