17 вересня, 2025
Хвороби метаболізму та сухість у роті: взаємозв’язок чи лише паралельність?
Ємельянова Н.Ю.
«Прокидаюся серед ночі від відчуття, що в роті зовсім немає слини». «Здається, що в роті пустеля, язик прилипає до піднебіння». «Цей неприємний запах з рота… Я постійно ополіскую рот водою, щоби зволожити».
Це досить часті скарги пацієнтів терапевтичного профілю. Що ховається за ними? Просто недостатня кількість рідини, випита протягом дня, або ідіопатичний симптом порушеного обміну речовин? Чи потрібно реагувати та як допомогти пацієнту?
Слина – одна з найважливіших біологічних рідин організму людини
Слина – це складна речовина, що містить більш ніж 99% води, а решту становлять білки та неорганічні речовини, які й відрізняють її від звичайної води. Слина не лише відіграє важливу роль у здоров’ї ротової порожнини (протимікробний і противірусний захист, гідратація слизової оболонки та підтримка рН ротової порожнини в припустимих межах), але й сприяє розщепленню (ферментації) їжі, ковтанню та переміщенню харчової грудки через травний тракт, забезпечує смакову чутливість і бере участь в артикуляції та мовленні. Слина виробляється великими й малими екзокринними слинними залозами в певні моменти у відповідь на низку сенсорних смакових і нюхових подразників. Активність слинних залоз регулюється симпатичною та парасимпатичною іннервацією. Активація парасимпатичної іннервації слинних залоз через мускаринові ацетилхолінові рецептори, зокрема М1- та М3-рецептори, зумовлює секрецію рідини, тоді як симпатична стимуляція слинних залоз через β-адренорецептори забезпечує вивільнення слинних білків. Отже, активація парасимпатичних нервів сприяє високій швидкості слиновиділення з низьким умістом білків, а симпатична активація – високій секреції слинних білків без зниження швидкості слиновиділення. Тобто швидкість слиновиділення є прямим результатом парасимпатичної функції. Об’єм слиновиділення змінюється залежно від стимуляції: збільшується після їди та зменшується під час сну (в середньому виділяється від 1000 до 1500 мл слини на добу).
Однак іноді на тлі відносно нормального самопочуття люди починають відчувати недостатнє зволоження ротової порожнини, її сухість, яка спочатку виникає епізодично, але з часом стає постійною та нав’язливою.
Ксеростомія та її прояви. Причини – від місцевих до системних
Ксеростомія, або відчуття сухості в роті, є значною проблемою, яка суттєво впливає на емоційний добробут і якість життя людини. Ксеростомію можна поділити на два основні типи: суб’єктивну (особисте відчуття сухості) й об’єктивну, яка характеризується зниженням слиновиділення (гіпосалівацією).
Фізичний дискомфорт передбачає надмірну спрагу, що не полегшується вживанням рідини й ополіскуванням рота. Пацієнти повідомляють про нескінченну сухість, яка поширюється від губ до горла з переважанням погіршення в нічний час, що спричиняє порушення сну та підвищену стомлюваність.
Окрім фізичного дискомфорту, ксеростомія призводить до функціональних наслідків, які охоплюють труднощі з уживанням їжі, а саме зміни смаку, неможливість пережовувати їжу на дрібніші фрагменти. Ковтання в разі значної сухості рота здійснюється зі збільшенням сприйманого зусилля, що створює потребу приймання м’якшої їжі або дотримання вимушеної дієти.
Також ксеростомія спричиняє мовленнєві труднощі: втома при артикуляції, зміни фонетичної сили, дальності та стабільності голосу.
Багато пацієнтів страждають від неприємного запаху з рота, який стає бар’єром для спілкування з іншими людьми, перешкоджаючи роботі в повсякденному житті.
Причин цього багато: суб’єктивне відчуття сухості без ознак гіпосалівації може бути пов’язане з недоспоживанням рідини, стресом, якісними змінами складу слини (підвищення рівнів натрію, калію, хлоридів і кальцію, збільшення концентрації амілази слини та секреторного IgA, зниження секреції муцину, що впливає на в’язкість слини), а також потенційним нейропатичним механізмом, що впливає на сенсорне сприйняття. Об’єктивна ксеростомія (гіпосалівація) тісно пов’язана зі старінням, системними хворобами та використанням ліків, які зменшують вироблення слини, що, своєю чергою, збільшує частоту ксеростомії.
І все ж ксеростомія не вважається хворобою, а радше проявом низки патологічних станів, які суттєво погіршують якість життя пацієнтів. Системні захворювання, що призводять до ксеростомії, – це ендокринні порушення, автоімунні хвороби, але найважливішими є метаболічні причини, а саме цукровий діабет (ЦД), ожиріння, інсулінорезистентність, гіпертонічна хвороба тощо.
Метаболічні порушення та ксеростомія: чи пов’язані вони безпосередньо або існують незалежно одне від одного?
Дисліпідемія, артеріальна гіпертензія та гіперглікемія разом утворюють кластер захворювань, що називаються метаболічним синдромом. Основних причин безліч. Це й малорухливий спосіб життя, вік, генетична складова, й навіть жувальна гіпофункціональність, коли кількість функціональних зубів безпосередньо пов’язана з абдомінальним ожирінням.
Ожиріння є основним фактором ризику багатьох захворювань, і зростання його поширеності й пов’язаних з ним резистентності до інсуліну, гіперліпідемії, гіпертонії становить значну загрозу для людини та збільшує навантаження на здоров’я населення.
Однією зі структур, що страждають від ожиріння та пов’язаних з ним захворювань, є слинні залози, які відповідають за виділення низки ферментів, факторів росту, необхідних для біологічного балансу ротової порожнини, а також для її захисту. Дослідження, проведені на тваринних моделях, виявили певні зміни, в тому числі в слинних залозах щурів з ожирінням, спричиненим пошкодженням гіпоталамуса, що зумовлює зниження активності симпатичного нерва. Відомо також, що генетично індуковане ожиріння призводить до запальних змін у підщелепній залозі, незважаючи на відсутність змін в архітектурі самих залоз. Прозапальні цитокіни, отримані з адипоцитів і макрофагів, які накопичилися в жировій тканині, негативно впливають на функцію слинних залоз через низькоінтенсивне хронічне запалення в залозі. На додаток до зменшення кількості стимульованої та нестимульованої слини в людей з ожирінням існують зміни в концентрації активності сіалової кислоти, фосфору та пероксидази; це доводить, що слина в людей з ожирінням і без ожиріння різна. Також інші патології, пов’язані з ожирінням, зокрема ЦД, призводять до значних змін у морфометричній оцінці підщелепної залози (збільшення розміру аденом і гранул, зменшення розміру мітохондрій, збільшення щільності мікроскладок і виступів по всій мембрані), навіть якщо функція залози не змінилася; це свідчить про те, що морфологічні зміни відображають функціональні зміни, пов’язані переважно із секреторною діяльністю.
ЦД – це ендокринна патологія, пов’язана з порушенням вуглеводного обміну та подальшими патологічними змінами в метаболізмі загалом. Визначають 2 типи ЦД, які однаково залежні від недостатності дії гормону інсуліну, що характеризуються затримкою та підвищенням рівня глюкози в крові – гіперглікемією. Різниця полягає в тому, що в основі ЦД 1 типу лежить недостатність секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози при нормальній чутливості до його дії з боку органів-мішеней. У разі ЦД 2 типу секреція інсуліну в нормі й навіть підвищується, але це відбувається на тлі зниження чутливості органів-мішеней, що визначається як інсулінорезистентність. ЦД стрімко поширюється у світі: за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на нього хворіють понад 347 мільйонів людей. Унаслідок патологічних змін у метаболізмі при ЦД формуються достатня кількість ускладнень, супутня патологія з боку інших систем організму, особливо хвороби пародонта та прояви ксеростомії в ротовій порожнині. Нерідко саме явища ксеростомії, спричиняючи ініціацію стоматологічної патології, доповнюють і збільшують негативні суб’єктивні відчуття у хворої людини, що погіршує її стан, настрій і мотивацію до успішного лікування. Дослідження демонструють: хворі на ЦД часто скаржаться на відчуття сухості в ротовій порожнині (ксеростомія), що об’єктивно підтверджується наявністю гіпосалівації. Ба більше, певні дослідження показали, що при ЦД з високим і неконтрольованим рівнем глікемії показники слиновиділення у хворих були значно нижчі порівняно з тими пацієнтами, які дотримувалися необхідного глікемічного контролю.
Гіпосалівацію у хворих на ЦД можливо пояснити прямим порушенням паренхіми слинних залоз, наприклад впливом активних форм кисню, або непрямим – унаслідок невропатії й ангіопатії, що порушує іннервацію та мікроциркуляцію. Безпосередньо поліурія (збільшення діурезу), яка є симптомом ЦД, спричиняє зневоднення та, звісно, гіпосалівацію. Також треба зважати й на фактори ризику, які зумовлюють погіршення перебігу ЦД і його ускладнень. Поширеність ксеростомії має прямий тісний зв’язок із тривалістю ЦД, що, можливо, пояснюється пошкодженням слинних залоз на тлі тривалої й особливо неконтрольованої гіперглікемії.
Рівень холестерину в сироватці крові пов’язаний зі швидкістю виділення слини, а холестеринемія, гіпер-ЛПНЩ та гіпо-ЛПВЩ можуть бути індикаторами ризику зниження інтенсивності стимульованого слиновиділення. Привушна залоза в пацієнтів з гіперліпідемією асоціюється з великою ліпідною інфільтрацією, виявленою при магнітно-резонансній томографії, підвищеним рівнем тригліцеридів у плазмі, що корелює з набряком привушної залози, та підвищеним рівнем загального холестерину. І, що характерно, знижується не тільки стимульоване, а й нестимульоване слиновиділення, котре не потребує такого значного збільшення кровотоку в слинній залозі. У пацієнтів з гіперліпідемією та ксеростомією існує тісний зв’язок між набряком слинних залоз, гіпофункцією слинних залоз і рівнем ліпідів у сироватці крові, що підтверджує існування зв’язку між рівнем тригліцеридів у сироватці крові та швидкістю слиновиділення й pH слини.
Розвиток ксеростомії можуть також спричиняти деякі лікарські препарати – гіпоглікемічні й антигіпертензивні засоби тощо. Як приклад, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту запобігають деградації брадикініну (пептиду із судинорозширювальною дією), що може збільшувати перфузію слинних залоз. І зрозуміло, що чим більше медикаментів, тим більше виникає побічних реакцій, включно з ксеростомією.
Суб’єктивна ксеростомія чи гіпосалівація: як перевірити слиновиділення
Визначення рівня салівації – важливий неінвазивний тест, що може допомогти лікарю об’єктивувати скарги пацієнта на ксеростомію. Існує декілька методів отримання ротової рідини, а саме методи «зливу», «всмоктування» й «тампона». Усі зазначені методи потребують від 3 до 10 хв часу, де щохвилинна швидкість потоку слини розраховується шляхом розподілу її об’єму на час збору.
Метод «зливу» вимагає, щоб пацієнт давав слині змогу пасивно зливатися в ємність. Визначення нестимульованої слини не потребує багато обладнання. Для цього підходить градуйована пробірка чи контейнер, таймер або годинник. Збір слини проводять протягом 10 хв методом спльовування в градуйовану пробірку із ціною поділки 0,1 мл. На підставі даних триразового збору слини розраховують середнє значення рівня салівації та визначають ступінь ксеростомії. Процедуру потрібно проводити вранці, до вживання їжі та чищення зубів. Слід зауважити, що незалежно від методу ротову порожнину потрібно сполоснути водою за кілька хвилин до збору, щоб позбутися залишків від недавніх прийомів їжі чи тютюнового диму, які можуть стимулювати кровообіг. Після полоскання пацієнт має сидіти спокійно та почекати деякий час, перш ніж пройти збір слини. Щойно слину було зібрано, її об’єм має бути визначено якомога швидше.
Якщо треба визначити швидкість стимульованого слиновиділення, необхідно стимулювати потік за допомогою смакових або жувальних стимулів. Прикладом першого є 2% розчин лимонної кислоти, застосований або безпосередньо, або на промокальному папері до тильного боку язика. Прикладами жувальних стимулів є парафіновий віск та попередньо розм’якшена полівінілацетатна камедь; вони мають нейтральний смак і розжовуються, щоби стимулювати слиновиділення.
Показником фізіологічної норми нестимульованого слиновиділення вважається кількість від 0,3 до 0,6 мл/хв. Показник від 0,3 до 0,1 мл/хв свідчить про помірну гіпосалівацію, а значення нижче 0,1 мл/хв визначають як тяжку гіпосалівацію.
Самоконтроль для пацієнта є також простим та неінвазивним методом, який може використовуватися для відстеження як салівації, так і динаміки основної хвороби. Самоконтроль слиновиділення проводиться вранці натщесерце, до їди або куріння. Для цього можна використовувати одноразовий 5- або 10-грамовий шприц. Отвір для накручування голки потрібно закрити пластиліном або жувальною гумкою, поршень – вийняти. Треба сісти рівно, опустивши голову донизу, до губ піднести шприц, засікти на годиннику 10 хв і всю слину, що виділятиметься, спльовувати в шприц. Після закінчення часу подивитися на градацію на шприці, визначити кількість слини та записати в щоденник. У нормі за 10 хв кількість слини має бути в межах від 3 до 6 мл. Також потрібно звернути увагу на кількість піни та рідкої частини, співвідношення котрих має бути приблизно 1:3.
Супровід і лікування ксеростомії
Стратегії лікування ксеростомії спрямовані на зменшення суб’єктивного відчуття сухості та боротьбу з гіпосалівацією. Безумовно, одне з найважливіших завдань – це контроль основного захворювання (зокрема хвороб метаболізму), за можливості з корекцією медикаментів, які мають ксерогенні ефекти. Рекомендації для пацієнтів передбачають часте споживання води, розсмоктування шматочків льоду, заборону тютюну й алкоголю, гострої та солоної їжі, використання зволожувача повітря тощо. Однак основна роль для лікування сухості в ротовій порожнині відводиться системним медикаментам (стимуляторам слиновиділення) та місцевим засобам, призначеним для зволоження слизової оболонки.
Препарати з активною речовиною пілокарпіну гідрохлорид і цевімеліну гідрохлорид гідрат – системні сіалогоги, призначені для лікування сухості в роті. Їхній ефект залежить від наявності функціональної залозистої тканини. Пероральний пілокарпін – парасимпатоміметичний препарат з мускариновою дією, а цевімеліну гідрохлорид гідрат – стимулятор слинних залоз із сильнішою спорідненістю до М3-мускаринових рецепторів. Препарати призначають тричі на день терміном щонайменше на 3 міс. Однак ці медикаменти мають відносні обмеження: протипоказані за неконтрольованої астми або хронічних захворювань легень, пацієнтам, які приймають β-адреноблокатори, та мають застосовуватися з обережністю при активній виразці шлунка чи неконтрольованій гіпертонії.
Внутрішньоротові місцеві засоби є одними з найпоширеніших рекомендованих методів лікування ксеростомії. До них належать жувальні гумки та льодяники, місцеві стимулятори слиновиділення й замінники слини.
Доступні в продажу жувальні гумки та льодяники без цукру збільшують секрецію слини через механічну (жування) або смакову (солодке/кисле) стимуляцію, зменшують тертя й підвищують вологість слизової оболонки ротової порожнини, комфорт під час їди та розмови.
Обов’язковою умовою є відсутність цукру в складі, а роль підсолоджувачів виконують ксиліт, сорбіт або інші замінники цукру. Також до складу може входити муцин. Час жування обмежений – 10 хв.
Замінники слини у вигляді гелів, спреїв та ополіскувачів імітують природну слину, не змінюючи при цьому слиновиділення. Серед лубрикантів для ротової порожнини гелева форма видається найефективнішою й найчастіше обирається пацієнтами.
Гелеві замінники слини зазвичай містять речовину, що підвищує в’язкість (карбоксиметилцелюлоза чи гідроксиетилцелюлоза), мінерали (іони кальцію та фосфату), фторид, консерванти (метил- або пропілпарабен), а також ароматизатори. Завдяки гелевій структурі вони створюють в’язку захисну плівку, яка утримує вологу, зменшує сухість, дискомфорт і зволожує слизову оболонку рота. Зволожувачі наносяться на вимогу, в середньому 3-5 разів на день у невеликій кількості та розподіляються ротовою порожниною.
Спреї – замінники слини також дуже популярні серед пацієнтів через легкість використання, наприклад на роботі, в дорозі, під час спілкування. Спреї завдяки рідкішій, аніж гелі, текстурі дають швидкий ефект зволоження та пом’якшення, зазвичай містять ферментні компоненти, добавки для ремінералізації твердих тканин зубів, безпечні при ковтанні. Також можуть містити малий відсоток яблучної чи лимонної кислоти. Зазначені засоби представлено на рисунку.
Рис. Засоби, що застосовуються для корекції ксеростомії
Зубні пасти теж можуть відігравати роль за ксеростомії, особливо якщо вони спеціально призначені для людей із сухістю в роті. Хоча пасти не належать до замінників слини, вони покращують стан слизової оболонки ротової порожнини при регулярному використанні.
Важливо зазначити, що місцеві стимулятори слиновиділення та замінники, на відміну від системних сіалогогів, є безрецептурними засобами й можуть бути альтернативою для лікування гіпофункції слинних залоз.
Висновок
Останнім часом зростає розуміння того, що слина може відображати практично весь спектр нормальних і патологічних станів. Поєднання різних метаболічних порушень, як-от ожиріння й інсулінорезистентність, призводить до посилення окислювального стресу, запалення та зниження чутливості слинних залоз до інсуліну, що, можливо, спричиняє подальшу деградацію слинних залоз і проявляється ксеростомією та гіпосалівацією – серйозними, не до кінця вивченими станами.
Слід серйозно ставитися до скарг пацієнта на сухість у роті, оскільки ксеростомія незрозумілої етіології – це недіагностований системний дисбаланс, а не просто «пити захотілося», й успішне лікування цього дисбалансу лежить у площині колективної взаємодії лікарів різних спеціальностей.
Література
- Aitken-Saavedra J., Rojas-Alcayaga G., Maturana-Ramírez A. et al. Salivary gland dysfunction markers in type 2 diabetes mellitus patients. J Clin Exp Dent. 2015; 7 (4): e501-e505. doi:10.4317/jced.52329
- Al-Maweri S.A., Altayyar M.O., AlQahtani K.W., Bamasud M.S. et al. Xerostomia, Salivary Flow, and Oral Health Status Among Saudi Diabetic Patients: A Comparative Cross-Sectional Study. Clin Cosmet Investig Dent. 2021; 13: 451-458. https://doi.org/10.2147/CCIDE.S337581
- Arfeen N.U., Haider A.K., Phull G.M., Rathore P., Ahmed S.Z. Association of Xerostomia with Diabetes a Cross Sectional Study in Subset of Karachi: Xerostomia and Diabetes. Pakistan Journal of Health Sciences. 2025; 6 (7): 226-230. https://doi.org/1 0.54393/ pjhs.v6i7.3113
- Erten Can H., Silkü A. Hyposalivation and Xerostomia [Internet]. Salivary Analysis – Characteristics and Biomarkers in Human Health Research [Working Title]. IntechOpen; 2025. Available from: http://dx.doi.org/10.5772/intechopen.1009939
- Huang S., Zeng X., Deng S., He S., Liu F. Prevalence of xerostomia in patients with type 2 diabetes mellitus: a systematic review and meta-analysis. BMC Oral Health. 2025; 25 (1): 662. doi:10.1186/s12903-025-05992-6
- Jeamanukulkit S., Vichayanrat T., Samnieng P. Effects of the salivary gland massage program in older type 2 diabetes patients on the salivary flow rate, xerostomia, swallowing and oral hygiene: A randomized controlled trial. Geriatr Gerontol Int. 2023; 23 (7): 549-557. doi:10.1111/ggi.14629
- Kapourani A., Kontogiannopoulos K.N., Barmpalexis P. A Review on the Role of Pilocarpine on the Management of Xerostomia and the Importance of the Topical Administration Systems Development. Pharmaceuticals. 2022; 15 (6): 762. https://doi.org/10.3390/ph15060762
- Kim Y.-J. Xerostomia and Its Cellular Targets. Int. J. Mol. Sci. 2023; 24: 5358. https://doi.org/10.3390/ijms24065358
- Mortazavi H., Baharvand M., Movahhedian A., Mohammadi M., Khodadoustan A. Xerostomia due to systemic disease: a review of 20 conditions and mechanisms. Ann Med Health Sci Res. 2014; 4 (4): 503-510. doi:10.4103/2141-9248.139284
- Pérez-González A. et al. Association between xerostomia, oral and general health, and obesity in adults. A cross-sectional pilot study. Med. Oral Patol. Oral Y Cir. Bucal. 2021; 26: e762-e769.
- Sun H., Saeedi P., Karuranga S. et al. IDF Diabetes Atlas: Global, regional and country-level diabetes prevalence estimates for 2021 and projections for 2045. Diabetes Res Clin Pract. 2022; 183: 109119. doi:10.1016/j.diabres.2021.109119
- Sonpanao P., Janebodin K., Namvichaisirikul N., Thongjit S., Jitprasertwong P. The Prevalence of Xerostomia in Older Thai Individuals with Type II Diabetes Mellitus and Its Association with Type of Toothpaste and Oral Functions: A Cross-Sectional Study Using Questionnaires. Geriatrics. 2023; 8 (4): 76. https://doi.org/10.3390/geriatrics8040076
- Sinjari B., Feragalli B., Cornelli U., Belcaro G., Vitacolonna E., Santilli M., Rexhepi I., D’Addazio G., Zuccari F., Caputi S. Artificial Saliva in Diabetic Xerostomia (ASDIX): Double Blind Trial of Aldiamed® Versus Placebo. Journal of Clinical Medicine. 2020; 9 (7): 2196. https://doi.org/10.3390/jcm9072196
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 15 (601), 2025 р
