12 лютого, 2026

Зв’язок між застосуванням α-ліпоєвої кислоти та макроваскулярними ускладненнями в пацієнтів із діабетичною нейропатією

Альфа-ліпоєва кислота (АЛК; тіоктова кислота) – ендогенна дисульфідна сполука, яка синтезується в мітохондріях і виконує роль універсального антиоксиданта. Своєю здатністю зменшувати оксидативний стрес і покращувати запальні показники вона привернула особливу увагу дослідників. Лабораторні та клінічні роботи переконливо демонструють: у пацієнтів із діабетичною сенсомоторною полінейропатією АЛК знижує сенсорні симптоми, покращує загальні неврологічні показники і підвищує задоволеність лікуванням. З урахуванням цього в багатьох країнах, зокрема в Німеччині та Південній Кореї, АЛК схвалена і рекомендована для лікування діабетичної нейропатії.

З огляду на патогенез судинних ускладнень діабету – оксидативний стрес, утворення кінцевих продуктів глікації, хронічне запалення – виник природний інтерес до потенційного впливу АЛК і на макросудинні події. Експериментальні моделі показали, що додавання АЛК покращує кровотік і нормалізує артеріальний тиск у тварин, а також може проявляти антиатерогенний та антитромботичний ефекти. Клінічні дані теж видаються перспективними: в рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні Vajdi та співавт. (2023) АЛК асоціювалася зі зниженням артеріального тиску та рівня глюкози натще; інше дослідження продемонструвало покращення ендотеліальної функції через збільшення потокозалежної вазодилатації (Rahman et al., 2012).

Попри це питання, чи здатна АЛК реально впливати на клінічно значущі серцево-судинні події, залишається відкритим. Саме тому автори поставили перед собою завдання дослідити, чи пов’язане приймання АЛК у пацієнтів із діабетичною нейропатією зі зниженням ризику інфаркту міокарда, інсульту, кардіоваскулярної та загальної смертності.

Методи

У дослідженні використано дані великої національної бази даних Південної Кореї, що охоплює дорослих віком 40-79 років, які проходили медичні огляди та перебували під тривалим подальшим спостереженням. Із цієї бази відібрали пацієнтів із діабетом, у яких у 2011-2015 роках уперше було діагностовано діабетичну нейропатію. За ними спостерігали до кінця 2019 року.

Пацієнтів розподілили на дві групи: тих, хто отримував АЛК (щонайменше 6 міс), і тих, хто її не отримував. Щоб групи були максимально подібними за вихідними характеристиками, застосували метод propensity score matching – підбір пар пацієнтів за схожістю.

З-поміж іншого оцінювали ризик інфаркту міокарда, інсульту, кардіоваскулярної та загальної смертності. Статистичний аналіз був спрямований на порівняння ризиків між групами. Також дослідили, чи змінюється ефект залежно від віку, статі, індексу маси тіла, тривалості діабету чи супутніх станів. Окремо оцінили дозозалежність, а саме чи пов’язана вища сумарна доза АЛК із кращими результатами протягом першого року.

Результати

Загалом у дослідженні проаналізували дані 8740 пацієнтів: тих, хто отримував АЛК, і тих, хто її не використовував, було порівну. Обидві групи виявилися дуже подібними за ключовими характеристиками: середній вік – близько 64 років, майже половину становили жінки, індекс маси тіла дорівнював у середньому 24,7 кг/м², тривалість діабету була приблизно 7 років, 31% пацієнтів вживали алкоголь. Поширеність артеріальної гіпертензії, дисліпідемії, використання статинів, антигіпертензивних препаратів та інсуліну також була зіставною. Тобто стартові умови двох груп були практично рівними.

За медіану спостереження у 8 років зафіксували 6 категорій клінічних подій. Найвагоміші результати показали, що приймання АЛК асоціювалося зі зниженням ризику інфаркту міокарда на 15%, а також із нижчою кардіоваскулярною (на 27%) та загальною смертністю (на 18%); ці відмінності були статистично значущими (рис.).

Рис. Вплив терапії АЛК на кінцеві точки
Примітка: 3P MACE – композитна кінцева точка, що включає інфаркт міокарда, інсульт та загальну смертність.

Стосовно 3P MACE – композитної кінцевої точки, яка включала інфаркт міокарда, інсульт і загальну смертність, – група АЛК продемонструвала помірне (на 8%), але статистично значуще зниження ризику (рис.), що додатково підкреслює потенційну кардіопротекторну дію препарату.

Щодо інших подій – інсульту, діабетичної виразки стопи та ампутацій – суттєвих відмінностей між групами не виявили. Частково це могло бути пов’язано з дуже низькою кількістю ампутацій, що зменшувало можливість «упіймати» реальний ефект.

Аналіз підгруп показав, що зниження ризику інфаркту міокарда зберігалося в усіх ключових категоріях незалежно від віку, статі, індексу маси тіла, тривалості діабету чи наявності гіпертензії. Найпомітніший ефект спостерігали в пацієнтів із вищим коморбідним навантаженням (індекс Charlson ≥1): саме вони отримували найбільшу користь.

Крім того, що вищою була сумарна доза АЛК у перший рік лікування, то суттєвіше знижувалися ризик інфаркту міокарда, кардіоваскулярної та загальної смерті.

Обговорення

Отримані результати відкривають новий погляд на АЛК як на засіб із потенційно ширшим терапевтичним впливом, ніж вважалося раніше. Традиційно АЛК розглядають як антиоксидант, ефективний при діабетичній полінейропатії, що підтверджується численними клінічними дослідженнями. Метааналізи, включно з класичними роботами Ziegler і сучаснішими оглядами рандомізованих контрольованих досліджень, демонструють, що прийом АЛК достовірно зменшує симптоми (за шкалою Total Symptom Score) і покращує неврологічні показники, зменшуючи прояви сенсомоторної нейропатії. Цей ефект пояснюється не лише прямою антиоксидантною дією – хелатуванням металів і знешкодженням вільних радикалів, а й здатністю регенерувати інші антиоксиданти, наприклад глутатіон, та пригнічувати транскрипційний фактор NF-κB, котрий є ключовим регулятором запальних процесів. АЛК також зменшує експресію молекул адгезії ICAM‑1 і VCAM‑1, які беруть участь у каскадах ендотеліальної дисфункції.

Проведене дослідження продемонструвало, що застосування АЛК асоціюється зі зниженим ризиком інфаркту міокарда, кардіоваскулярної та загальної смерті. Причому ці ефекти спостерігалися в пацієнтів із різним профілем ризику незалежно від віку, статі, індексу маси тіла чи тривалості діабету. Особливо виражений захисний вплив відзначався в осіб із більшою коморбідністю, що може свідчити про потенційну здатність АЛК втручатися в системні патофізіологічні процеси, характерні для пацієнтів високого ризику.

Показовим став і результат щодо 3P MACE: зниження комбінованого ризику інфаркту міокарда, інсульту та рівня смертності радше вказує на комплексний кардіоваскулярний ефект, а не свідчить про вплив на окрему подію. Така узгодженість результатів підсилює ймовірність того, що АЛК може діяти через фундаментальні механізми, пов’язані з атерогенезом, ендотеліальною дисфункцією та хронічним запаленням.

Не менш переконливим видається дозозалежний характер ефекту: пацієнти з вищою кумулятивною дозою АЛК протягом першого року отримували суттєвішу кардіопротекцію, ніж ті, хто приймав нижчу дозу. Це вказує на можливу потребу достатньої тривалості та інтенсивності терапії, щоб антиоксидантний і протизапальний потенціал АЛК реалізувався повною мірою.

Отже, сукупність клінічних і біологічних даних свідчить, що АЛК може бути не лише засобом для контролю нейропатичних симптомів, а й перспективним компонентом стратегії зменшення кардіоваскулярного ризику та подовження життя пацієнтів із діабетом. З огляду на складну природу макросудинних ускладнень інтерес до препаратів із багатофакторним впливом, зокрема антиоксидантним, протизапальним та ендотеліопротекторним, видається цілком обґрунтованим.

Cho Y., Park H.S., Lee H.S., Yang H., Seo D.H., Ahn S.H., Hong S., Kim S.H. Association between alpha-lipoic acid use and macrovascular complications in patients with diabetic neuropathy. Endocrine. 2025 Sep 16. doi: 10.1007/s12020-025-04424-3. Epub ahead of print. PMID: 40956474.

Адаптований скорочений переклад підготував Олексій Терещенко

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 23-24 (610-611), 2025 р