9 листопада, 2025

Альфа-ліпоєва кислота при діабетичній периферичній нейропатії: 70 років досвіду

Альфа-ліпоєва кислота (АЛК, тіоктова кислота) є ендогенною сполукою, що синтезується в мітохондріях і бере участь у метаболічних процесах, зокрема як кофактор ферментних комплексів циклу Кребса. Унікальні плейотропні властивості АЛК, як-от універсальна антиоксидантна активність, здатність хелатувати метали та відновлювати інші антиоксиданти, пояснюють багаторічний науковий інтерес до її терапевтичного потенціалу. Пошук у базі даних PubMed за відповідними ключовими словами (1950-1990 рр.) дав близько 1000 публікацій, натомість за останні 35 років – майже 6500, з них понад 700 – оглядові. Така кількість даних свідчить про надзвичайну увагу до АЛК як об’єкта фармакологічних досліджень і клінічного застосування.

Одним із основних напрямів клінічного використання АЛК є діабетична периферична нейропатія (ДПН) – поширене ускладнення цукрового діабету (ЦД), яке уражає до 50% пацієнтів із ЦД. Попри наявність симптоматичної терапії (аналгетики, антидепресанти, антиконвульсанти), справжніх модифікаторів перебігу ДПН наразі не існує. У цьому контексті АЛК привертає увагу як патогенетично орієнтований засіб із багатофакторним механізмом дії.

У цьому огляді систематизовано накопичені за 70 років дані щодо фармакології, клінічної ефективності та безпеки АЛК у лікуванні ДПН.

Механізми дії

АЛК є коферментом мітохондріальних ферментних комплексів, бере участь у циклі Кребса та клітинному енергозабезпеченні, однак її терапевтичні ефекти значно ширші (рис.).

Рис. Фармакологічні ефекти АЛК та її метаболіту ДГЛК

Головну роль відіграє антиоксидантна активність АЛК і її відновленої форми – дигідроліпоєвої кислоти (ДГЛК). Ця система діє як універсальний антиоксидант: знешкоджує вільні радикали, регенерує інші антиоксиданти (вітаміни C, E, глутатіон), хелатує перехідні метали та підтримує окисно-відновний гомеостаз клітини.

Крім того, АЛК:

◆ активує транскрипційний фактор Nrf2, підвищуючи експресію антиоксидантних ферментів;

◆ покращує функцію мітохондрій, зменшуючи оксидативний стрес і підвищуючи продукування АТФ;

◆ підвищує чутливість до інсуліну, активуючи сигнальні шляхи інсулінового рецептора;

◆ модуляторно впливає на експресію генів, зокрема задіяних в апоптозі та протизапальних реакціях.

Таке унікальне поєднання ефектів формує потенціал АЛК як патогенетичного засобу при ДПН.

Фармакодинаміка

АЛК чинить багатовекторний вплив на тканини-мішені, зокрема нервову, судинну та м’язову. У межах патогенезу діабетичної нейропатії АЛК:

◆ зменшує оксидативний стрес, відновлюючи ендогенний глутатіон, пригнічуючи перекисне окиснення ліпідів і знижуючи рівень маркерів пошкодження;

◆ чинить нейропротекторний ефект, покращуючи мікроциркуляцію в ендоневрії, стимулюючи фактори росту нервів (NGF, BDNF) і зменшуючи апоптоз нейронів;

◆ зменшує запалення, пригнічуючи активність прозапальних цитокінів (TNFα, IL‑1β, IL‑6) і сигнального шляху NF-κB;

◆ покращує ендотеліальну функцію, підвищуючи біодоступність оксиду азоту та нормалізуючи мікроциркуляцію в периферичних нервах;

◆ модуляторно впливає на сигнальні шляхи TRPV1 та BDNF-TrkB-ERK, що є ключовими в механізмах больової сенситизації.

В експериментальних моделях та клінічних дослідженнях АЛК поліпшувала швидкість нервової провідності, знижувала вираженість болю, парестезій та інших симптомів ДПН.

У клінічній практиці АЛК продемонструвала сприятливий вплив на серцево-судинне здоров’я, репродуктивну функцію, когнітивні здібності, процеси старіння, детоксикацію, зменшення запалення, контроль маси тіла, профілактику онкопатології та нейропротекцію.

Клінічне застосування при ДПН

АЛК використовується в медичній практиці вже понад 70 років як засіб для полегшення симптомів при низці хронічних і метаболічних порушень. До них належать нейродегенеративні захворювання, ЦД, рак, серцево-судинні ускладнення вікового генезу, нейром’язові патології, збільшення маси тіла на тлі застосування антипсихотиків, метаболічне ожиріння тощо.

У контексті ДПН, яка є одним із найчастіших і тяжких ускладнень ЦД, АЛК виступає патогенетично орієнтованою терапією, здатною як полегшити симптоми, так й уповільнити прогресування ушкодження. ДПН трапляється майже в 100% хворих на ЦД 1 типу через 15 років захворювання, тоді як у разі ЦД 2 типу цей показник сягає близько 30% через 25 років. Ураження може зачіпати як периферичну (больова ДПН), так й автономну нервову систему з ризиком раптової серцевої смерті.

АЛК діє через прямі й опосередковані антиоксидантні механізми, модулює перебіг захворювання, пригнічує оксидативний стрес, покращує мікроциркуляцію, відновлює нейрональну провідність і зменшує запалення. Накопичено значний масив клінічних даних щодо ефективності та безпечності АЛК у різних дозах і формах введення. Найпереконливіші дані отримано щодо перорального прийому АЛК у дозі 600 мг 1 раз на добу з оцінкою ефекту за шкалою загального бала симптомів (Total Symptom Score, TSS), яка включає гострий, пекучий, поколюючий біль і парестезії. Саме в цій дозі препарат зменшує біль, парестезії та оніміння до клінічно значущого рівня.

Ключові узагальнені висновки клінічних випробувань є такими:

◆ 600 мг на добу перорально покращує нейропровідність;

◆ підвищення дози понад 600 мг не дає додаткового ефекту;

◆ ефективність пероральної та внутрішньовенної форм зіставна;

◆ тривалий прийом є безпечним;

◆ ефект не зберігається після відміни препарату.

Систематичні огляди та метааналізи підтверджують, що АЛК 600 мг на добу перорально достовірно знижує інтенсивність болю, покращує моторну функцію і нейропровідність, демонструючи при цьому відмінний профіль безпеки. У хворих на ЦД також зафіксовані знижені рівні ендогенної АЛК, що обґрунтовує її додаткове введення.

У метааналізі 24 рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) у пацієнтів із метаболічними порушеннями АЛК зменшувала рівні глюкози натще, інсуліну, індекс інусулінорезистентності HOMA-IR і глікований гемоглобін HbA1c, а також покращувала ліпідний профіль (тригліцериди, загальний холестерин, холестерин ліпопротеїнів низької щільності). Особливо виражений ефект спостерігався у хворих на ЦД 2 типу при додаванні АЛК до базисної терапії (метформін, глімепірид, інгібітори НЗКТГ-2, агоністи ГПП‑1).

Abubaker і співавт. (2022) проаналізували 8 РКД за участі понад 1500 пацієнтів, і більшість досліджень виявила достовірну користь. Водночас жодний із майже 30 систематичних оглядів не поставив під сумнів високу безпечність і добру переносимість АЛК.

Рекомендована схема застосування АЛК для дорослих з ДПН становить 600 мг на добу натще приблизно за 30 хв до першого прийому їжі. У разі виражених сенсорних порушень лікування доцільно розпочинати з парентеральної форми, оскільки це дозволяє досягти швидшого клінічного ефекту.

Через хронічний характер ДПН терапія АЛК має бути тривалою, з періодичною оцінкою. Після припинення 5-річної терапії симптоми поверталися вже через 2 тижні.

Профіль безпеки

За даними клінічних досліджень та постмаркетингового нагляду, АЛК має виключно сприятливий профіль безпеки. Ні експерименти на тваринах, ні дослідження за участі людей не виявили серйозних побічних реакцій при застосуванні АЛК у терапевтичних дозах.

Метааналіз 71 РКД, проведений Fogacci та співавт. (2020), показав, що доза 600 мг 1 раз на добу не асоціюється з підвищеним ризиком побічних ефектів. Токсичність у людей фіксується при застосуванні 1200-1800 мг на добу, особливо у вигляді разової дози. При цьому дослідження ALADIN III засвідчило, що високі дози краще переносяться при розподілі на декілька прийомів протягом доби.

У проспективному когортному спостереженні за 443 пацієнтами з ДПН, які отримували АЛК 600 мг перорально щодня протягом у середньому 5 років, тривале лікування мало добру переносимість. Після переходу з АЛК на центральні аналгетики, як-от габапентин, частота побічних реакцій і припинення лікування зростала.

У ретроспективному аналізі бази даних (2009-2019 рр.) Jermendy та співавт. порівняли дані 23 843 пацієнтів із ДПН, які отримували АЛК, і такої ж кількості пацієнтів, які лікувалися симптоматичними засобами (переважно габапентином, прегабаліном, дулоксетином). Встановлено достовірно нижчу частоту серцево-судинних подій, онкологічної захворюваності та загальної смертності в групі АЛК за умови спостереження не менше року.

Висновки

Альфа-ліпоєва кислота – ендогенна сполука з добре вивченими фармакокінетикою, фармакодинамікою, ефективністю та профілем безпеки. Завдяки багатовекторному впливу на патофізіологічні механізми ДПН вона є цінним варіантом патогенетичної терапії цього ускладнення.

Дані численних клінічних досліджень підтверджують, що АЛК у дозі 600 мг на добу є ефективним і добре переносимим засобом для зменшення симптомів ДПН, включно з болем, парестезіями й онімінням. Високий профіль безпеки цієї дози робить АЛК особливо привабливою для тривалого застосування, що є критично важливим у терапії хронічних нейропатичних порушень.

На відміну від суто симптоматичних засобів, АЛК має патогенетичний механізм дії, що відкриває перспективи для поліпшення перебігу хвороби. Надалі вдосконалення клінічних протоколів, пошук біомаркерів для моніторингу ефективності та персоналізовані підходи до лікування можуть ще більше розширити терапевтичний потенціал цієї молекули, яка зберігає наукову та клінічну актуальність уже понад 70 років.

Джерело: Mangarov I., et al. Alpha-Lipoic Acid in Diabetic Peripheral Neuropathy: Addressing the Challenges and Complexities Surrounding a 70-Year-Old Compound. Curr Issues Mol Biol. 2025 May 29;47(6):402.

Скорочений адаптований переклад підготував Олексій Терещенко

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (604), 2025 р