31 січня, 2026
Ренопротекторні ефекти агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1: відомі патофізіологічні механізми та ниркові наслідки
Несен А.О.
Чернишов В.А.
Останніми роками активно обговорюються ренопротекторні ефекти групи сучасних цукрознижувальних препаратів (ЦЗП) – агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1 (АР ГПП‑1), який у фізіологічних умовах виділяється ендокринними L-клітинами слизової оболонки кишечнику у відповідь на надходження поживних речовин. ГПП‑1 є похідним від проглюкагону, який у шлунково-кишковому тракті (ШКТ) і мозку модифікується та розщеплюється на біологічно активні форми: ГПП‑1 (7-36) амід та ГПП‑1 (7-37). Основною циркулюючою біологічно активною формою є перша, тобто ГПП‑1 (7-36). Саме вона відіграє важливу роль у гомеостазі глюкози, моториці ШКТ, апетиті та відчутті насичення (Ghusn W., Hurtado M.D., 2024).
АР ГПП‑1 виявили спроможність досить ефективно контролювати глікемію (зниження рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c) на 1-2%), позитивно впливати на компоненти метаболічного синдрому (маса тіла, артеріальний тиск (АТ), ліпідний спектр крові). У великих дослідженнях із серцево-судинної безпеки аналогів людського ГПП‑1 тривалої дії продемонстровано суттєве зниження ризику первинної 3-компонентної кінцевої точки МАСЕ (major adverse cardiovascular events) (кардіоваскулярна смерть, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний мозковий інсульт) (Chen J.-Y., Hsu T.-W. et al., 2025). Ці клінічні ефекти дозволили АР ГПП‑1 посісти належне місце серед препаратів вибору після метформіну для осіб зі встановленим атеросклеротичним серцево-судинним захворюванням (АССЗ) (стенозуючий (>50%) атеросклероз коронарних артерій, каротидних артерій або артерій нижніх кінцівок), гіпертрофією лівого шлуночка, розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (рШКФ) <60 мл/хв/1,73 м2 або альбумінурією (АУ) (Zheng Z., Zong Y. et al., 2024).
Залежно від стійкості препаратів до дії дипептидилпептидази 4 типу, отже, і їхнього періоду напіввиведення виокремлюють АР ГПП‑1 короткої (ексенатид, ліксисенатид) і тривалої (ексенатид пролонгованої дії, ліраглутид, дулаглутид, албіглутид, семаглутид, ефпегленатид) дії (Chen J., Cooper M.E. et al., 2025).
Проведені дослідження щодо вивчення серцево-судинної безпеки, а також виконані метааналізи продемонстрували позитивний вплив АР ГПП‑1 на серцево-судинні та ниркові наслідки. В рекомендаціях стосовно лікування пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу та встановленим АССЗ, а також пацієнтів із високим ризиком розвитку АССЗ або хворим на хронічну хворобу нирок (ХХН) пропонується розглянути призначення АР ГПП‑1. Позитивний вплив АР ГПП‑1 на ниркові наслідки виявляється не тільки у хворих на ЦД 2 типу, а й при недіабетичній ХХН завдяки ренопротекторним ефектам цієї групи ЦЗП.
Отже, мета статті – розглянути ренопротекторні ефекти АР ГПП‑1 та відомі на сьогодні механізми, які забезпечують позитивний ефект цих препаратів на ниркові наслідки при діабетичній і недіабетичній ХХН.
Відомі патофізіологічні механізми ренопротекторної дії АР ГПП‑1
Результати метааналізів свідчать про потенційний ренопротекторний ефект інкретинових препаратів завдяки їхнім протизапальним, антиоксидантним і антиапоптотичним властивостям (MacIsaac R.J., Trevella P. et al., 2024). Ренальні ефекти АР ГПП‑1 обумовлюються широким спектром безпосереднього й опосередкованого впливу ГПП‑1 на ниркові структури і функцію нирок. До безпосередніх ниркових ефектів АР ГПП‑1 належать стимуляція натрійурезу в проксимальних канальцях, модуляція циклічної аденозинмонофосфатозалежної протеїнкінази А (цАМФ-ПКА) сигнального шляху, пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), запобігання розвитку гломерулярного атеросклерозу, ренальна ендотелієзалежна вазодилатація, активація тубулогломерулярного зворотного зв’язку за рахунок пригнічення активності натрій-водневого антипортера‑3 (NHE3), зменшення ренальної гіпоксії, стимуляція вивільнення передсердного натрійуретичного пептиду (ПНУП); до опосередкованих – покращення глікемічного контролю та контролю АТ, зниження маси тіла, підвищення чутливості тканин до інсуліну, зниження продукції постпрандіального глюкагону, зменшення інтестинального всмоктування ліпідів, підвищення активності бурої жирової тканини, вплив на мікробіоту (Abasheva D., Ortiz A. et al., 2024).
Передусім визначено прямий ефект ГПП‑1 на ниркові канальці, який спричиняє натрійурез і діурез. Він був підтверджений у дослідженнях на здорових особах і пацієнтах з ожирінням, інсулінорезистентністю (ІР) та ЦД 2 типу. АР ГПП‑1 (як і ГПП‑1) демонструють канальцевий ефект при внутрішньовенній інфузії у здорових осіб і в хворих на ЦД 2 типу. Відомо також, що одноразова підшкірна ін’єкція АР ГПП‑1 (ліраглутиду) підвищує екскрецію натрію нирками. Дослідження показали, що натрійуретичні й гіпотензивні ефекти ГПП‑1 можуть опосередковуватися стимуляцією ПНУП. Зниження натрійуретичного ефекту при застосуванні АР ГПП‑1 може спостерігатися у відповідь на реакцію контррегуляції, щоб запобігти втраті натрію нирками або у відповідь на перервну стимуляцію рецепторів ГПП‑1. Сьогодні відомі суперечливі дані про представництво рецепторів ГПП‑1 у нирках. Результати досліджень свідчать про їхню присутність в аферентній артеріолі та юкстагломерулярному апараті. Проте ці дані заперечуються на підставі відсутності антитіл із високою чутливістю і специфічністю для виявлення рецепторів ГПП‑1 у тканині нирок (Hviid A.V.R., Sorensen C.M. et al., 2020). Що стосується механізму натрійдіуретичної дії АР ГПП‑1, як і у випадку з інгібіторами натрієзалежного котранспортера глюкози 2 типу (ІНЗКТГ‑2), найімовірніше, він визначається пригніченням активності NHE3 в проксимальних канальцях нефрону внаслідок фосфорилювання NHE3. Опосередкований АР ГПП‑1 натрійурез може спричинятися дезактивацією NHE3 у відповідь на підвищення АТ. Отже, натрійурез може контролюватися опосередковано через фактори, що впливають на метаболізм глюкози (інсулін, глюкагон, аденозинтрифосфат), оскільки глікемія бере самостійну участь у регуляції активності NHE3, а також натрієзалежних котранспортерів глюкози в нирках і в умовах ІР впливає на РААС (Rroji M., Spasovsky G. et al., 2024).
Канальцеві ефекти АР ГПП‑1 зумовлюють зміни клубочкової гемодинаміки шляхом впливу на тубулогломерулярний зворотний зв’язок. Блокування реабсорбції натрію в проксимальних канальцях збільшує його потрапляння до macula densa, що активує канальцево-клубочковий зворотний зв’язок, спричиняє вазоконстрикцію аферентної артеріоли і зниження внутрішньоклубочкового тиску. Проте такий класичний шлях у випадку застосування АР ГПП‑1 не може реалізуватися повною мірою внаслідок прямої вазодилатуючої дії на аферентну артеріолу, яка зумовлює компенсацію її вазоконстрикції, що загалом визначає нейтральний ефект на рШКФ. Водночас фізіологічний вплив ГПП‑1 на нирки може знижувати прандіальний внутрішньоклубочковий тиск, зменшуючи кількість макронутрієнтів у гломерулярному фільтраті. Це дозволяє зменшити енерговитрати на транспортування макронутрієнтів через проксимальні канальці, яке контролюється зниженням симпатичної активності в клубочках під впливом центральної нервової системи або безпосередніми ефектами на мезангіум і нирковий інтерстицій (Chen J., Cooper M.E. et al., 2025).
Незважаючи на нейтральний ефект, який чинять АР ГПП‑1 на показники ниркової гемодинаміки, ці препарати знижують АУ в хворих на ЦД 2 типу, ймовірно, пригнічуючи процеси запалення, продукцію фіброгенних цитокінів, оксидативний стрес, інфільтрацію ниркової тканини макрофагами, акумуляцію колагену IV типу в нирках (Khurama N., James S. et al., 2022). Активація ГПП‑1 спричиняє стимуляцію цАМФ-ПКА, яка має антиоксидантні властивості та здатна запобігти ушкодженню ниркових структур при збільшенні продукції супероксиду в клубочках. ГПП‑1 може безпосередньо чинити антиоксидантну та протизапальну дію на діабетичну нирку без суттєвих змін секреції інсуліну або толерантності до глюкози. АР ГПП‑1 можуть знижувати АУ без зниження рівня глікемії (Alicic R.Z., Cox E.J. et al., 2021).
В умовах експерименту активація цАМФ, індукована ГПП‑1, спричиняє зниження експресії рецептора кінцевих продуктів глікації. З останніми пов’язаний альбумінуричний ефект гіперглікемії поряд з активацією нуклеарного фактора NF-κB, підвищенням синтезу прозапальних і фіброгенних факторів та подоцитопатією (Rroji M. et al., 2024).
Встановлено також, що АР ГПП‑1 пом’якшують ішемічні ушкодження в нирках, пригнічуючи експресію апоптотичного фактора (каспази‑3) і запобігаючи утворенню активних форм кисню шляхом індукції гена окислювального захисту гемоксинази‑1/феритину (HO‑1/Ft) (Hviid A.V.R. et al., 2020).
В умовах експериментально відтвореної аліментарної гіперліпідемії АР ГПП‑1 відновлюють функцію мітохондрій у нирках, протидіючи зниженню біогенезу генів, які кодують білки мітохондріального дихання. Вони запобігають депозиції ліпідів у нирках, контролюючи ліпогенні й ліполітичні фактори (Alicic R.Z., Cox E.J. et al., 2021). Все це може стати привабливою перспективою терапії ниркової патології, пов’язаної з ожирінням, в основі якої лежать гіперпродукція прозапальних і фіброгенних цитокінів, дисбаланс адипокінів, оксидативний стрес, порушення регуляції експресії нефрину подоцитами, котре зумовлює розвиток АУ (Abasheva D., Ortiz A. et al., 2024).
В експериментальних дослідженнях ГПП‑1 і АР ГПП‑1 демонструють зниження рівня ангіотензину II (AT II) – маркера активації РААС у нефронах, що може представляти потенційний механізм нефропротекторної дії при діабетичному ушкодженні нирок. Проте наразі відсутні остаточні дані щодо підтвердження ефектів короткочасного або тривалого лікування АР ГПП‑1 на циркулюючі компоненти РААС (Rroji M., Spasovsky G. et al., 2024).
У деяких дослідженнях описано зміни мікробіому лабораторних тварин після введення АР ГПП‑1, які асоціювалися зі змінами в прийманні їжі після початку терапії. Це важливий факт, оскільки є дані, котрі свідчать про асоціацію кишкового мікробіому із захворюванням нирок (Alicic R.Z., Cox E.J. et al., 2021). Відомо, що дисбіоз кишкової мікрофлори підвищує проникність інтестинального бар’єра, сприяючи появі в циркуляції токсинів, як-от ліпополісахариди, що можуть чинити ушкоджувальний вплив на нирки. Представник АР ГПП‑1 – ліраглутид виявився спроможним позитивно змінювати склад кишкової мікробіоти в хворих на ЦД 2 типу. Препарат підвищував концентрацію бактерій Akkermansia, наявність яких у складі кишкової мікробіоти асоціюється з покращенням глікемічного контролю, крім того, він знижував уміст у просвіті кишечнику таких бактерій, як Acinetobacter, Oscillospira, Fusobacterium, присутність котрих у мікробіоті асоціюється з ожирінням і ЦД 2 типу (Chen J., Cooper M.E. et al., 2025).
АР ГПП‑1 можуть впливати на метаболізм сечової кислоти (СК). Механізм такого впливу, ймовірно, включає як пряму дію цих препаратів на нирки, так і опосередковану через ефекти на інші системи: наприклад, через контроль маси тіла та показників цукру в крові. АР ГПП‑1 знижують рівень СК, що може бути корисним для людей з подагрою або гіперурикемією (ГУЕ). Ймовірно, АР ГПП‑1 чинять безпосередній вплив на нирки, збільшуючи виведення СК з організму. Покращення контролю рівня цукру в крові та зниження маси тіла, які є основними ефектами АР ГПП‑1, також можуть опосередковано впливати на метаболізм СК. Для точнішого визначення впливу АР ГПП‑1 на метаболізм СК і розробки рекомендацій щодо їхнього застосування при подагрі або ГУЕ необхідні додаткові дослідження.
Вплив АР ГПП‑1 на ниркові наслідки у хворих на ЦД 2 типу
Патофізіологічні механізми, що лежать в основі підвищення ризику АССЗ в осіб із ЦД 2 типу, як відомо, включають дисглікемію, окислювальний стрес, ендотеліальну дисфункцію, запалення, дисліпопротеїнемію та гіперкоагуляцію. Сприятливий вплив ГПП‑1 на діурез і натрійурез, а також на зазначені патофізіологічні механізми становлять основу корисних кардіоренальних наслідків застосування АР ГПП‑1 у хворих на ЦД 2 типу (Siniukovich A., Travlos C.K. et al., 2025).
Метааналіз 8 досліджень (ELIXA з ліксисенатидом (n=6068), LEADER із ліраглутидом (n=9340), EXSCEL з ексенатидом (n=14 752), PIONEER6 із семаглутидом (n=3183), SUSTAIN6 із семаглутидом (n=3297), HARMONY OUTCOMES з альбіглутидом (n=9463), REWIND із дулаглутидом (n=9901) і AMPLITUDE-O з ефпегленатидом (n=4067)) із загальною кількістю залучених пацієнтів 60 080 осіб, у яких вивчалися наслідки застосування АР ГПП‑1 на серцево-судинні та ниркові ускладнення, свідчить, що АР ГПП‑1 знижують ризик МАСЕ на 14% (відношення ризиків (ВР) 0,86; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,80-0,93; р<0,0001), ризик смерті від усіх причин на 12% (р=0,0001), імовірність госпіталізації щодо серцевої недостатності на 11% (ВР 0,89; 95% ДІ 0,82-0,98; р<0,013).
Аналіз ниркових наслідків здійснено на підставі результатів 6 досліджень за участю 47 425 осіб (ELIXA з ліксисенатидом (n=6068), LEADER із ліраглутидом (n=9340), EXSCEL з ексенатидом (n=14 752), SUSTAIN6 із семаглутидом (n=3297), REWIND із дулаглутидом (n=9901) і AMPLITUDE-O з ефпегленатидом (n=4067)). Комбінований результат для нирок включав появу макроАУ, подвоєння сироваткового рівня креатиніну або зниження рШКФ щонайменше на 40%, потребу замісної ниркової терапії (ЗНТ) або смерть від ХХН. Установлено, що сумарний ризик ниркових ускладнень знизився на 21% (ВР 0,79; 95% ДІ 0,73-0,87; р<0,0001) і не супроводжувався збільшенням ризику тяжкої гіпоглікемії, ретинопатії або побічних ефектів із боку підшлункової залози (Sattar N., Lee M. et al., 2021).
Проте позитивні результати щодо ренопротекторної дії АР ГПП‑1 у зазначених дослідженнях отримано при оцінці їхньої серцево-судинної безпеки. В дослідженні FLOW (Evaluate Renal Function with Semaglutide Once Weekly) з використанням семаглутиду в пацієнтів із ЦД 2 типу та ХХН зроблено спробу надати відповідь на таке запитання: чи можуть бути АР ГПП‑1 корисними для лікування ниркової патології?
До дослідження FLOW було залучено 3533 дорослих учасників із ЦД 2 типу та ХХН, яким підшкірно призначався семаглутид 1 мг щотижня або плацебо. Важливим було те, що учасникам випробування пропонувалося приймати максимальну добову дозу блокатора РААС у разі хорошої толерантності до препарату. Дозволялося також приймати ІНЗКТГ‑2, однак лише 15,6% залучених до дослідження осіб приймали цей клас сучасних ЦЗП. Первинна комбінована ниркова кінцева точка налічувала такі складові, як ниркова недостатність, зниження рШКФ на 50% або смерть унаслідок хвороби нирок або серцево-судинного захворювання (ССЗ). Початковий середній вік учасників дослідження становив 66,6±9,0 року, середня рШКФ відповідала значенням 47,0±15,2 мл/хв/1,73 м2, середній початковий показник співвідношення альбумін/креатинін сечі становив 568 мг/г. Середній період спостереження дорівнював 3,4 року. Підшкірне щотижневе введення 1 мг семаглутиду хворим на ЦД 2 типу та ХХН асоціювалося зі зниженням на 24% первинної комбінованої ниркової кінцевої точки порівняно із плацебо і зниженням на 21% (ВР 0,79; 95% ДІ 0,73-0,87) специфічної ниркової кінцевої точки (розвиток макроАУ, подвоєння рівня сироваткового креатиніну, зниження на 40% рШКФ, ініціація ЗНТ, смерть від ХХН або погіршення функції нирок на підставі змін рШКФ). У хворих на ЦД 2 типу та ХХН у результаті застосування АР ГПП‑1 відбулося зниження на 22% ризику ниркової недостатності, яка визначалася за рівнем рШКФ <15 мл/хв/1,73 м2 або ініціацією ЗНТ (ВР 0,78; 95% ДІ 0,67-0,92). Цікавим результатом дослідження FLOW виявилася асоціація терапії ІНЗКТГ‑2 з аналогічним зниженням ризику ниркової недостатності (ВР 0,71; 95% ДІ 0,57-0,89), при цьому статистична різниця в ефективності застосування АР ГПП‑1 та ІНЗКТГ‑2 щодо зниження ризику ниркової недостатності була відсутньою. В дослідженні FLOW терапія АР ГПП‑1 сприяла зниженню МАСЕ на 18% і смертності від усіх причин на 20% (Perkovic V., Tuttle K.R. et al., 2024). Отже, результати дослідження FLOW свідчать на користь використання АР ГПП‑1 для лікування ниркової патології у хворих на ЦД 2 типу та ХХН.
Вплив АР ГПП‑1 на ниркові наслідки в пацієнтів із недіабетичною ХХН
Ниркові ефекти АР ГПП‑1 у пацієнтів із недіабетичною ХХН вивчалися в дослідженнях SELECT, SMART і REWIND. Дослідження SELECT (Semaglutide Effects on Cardiovascular Outcomes in People with Overweight or Obesity) налічувало 17 604 учасників віком >45 років із надлишковою масою тіла (НМТ) або ожирінням із наявністю ССЗ, але без ЦД. Пацієнтів рандомізували на групу семаглутиду 2,4 мг щотижня і плацебо, які вводилися підшкірно. Крім первинної 3-компонентної кінцевої точки МАСЕ, під час дослідження здійснено оцінку комбінованої вторинної ниркової кінцевої точки, складовими якої були прогресуюче зниження рШКФ до рівня <15 мл/хв/1,73 м2, ініціація ЗНТ, смерть від ХХН, зниження рШКФ на ≥50% або прогресування макроАУ за оцінкою співвідношення альбумін/креатинін сечі >300 мг/г. Середній початковий вік учасників становив 61,6±8,9 року, середній індекс маси тіла – 33,0±5,0 кг/м2. ССЗ мали 21,3% учасників дослідження, 74,5% пацієнтів приймали блокатори РААС. Терапія семаглутидом порівняно із плацебо через 39,8±9,4 міс спостереження зумовила зниження ризику МАСЕ на 20% і ризику комбінованої кінцевої ниркової точки на 22% (ВР 0,80; 95% ДІ 0,72-0,90) переважно за рахунок запобігання зниженню рШКФ на ≥50% і прогресуванню макроАУ. Під час дослідження ІНЗКТГ‑2 не застосовувалися (Colhoun H.M., Lingvay I. et al., 2024). Отже, дослідження SELECT показало, що в пацієнтів із НМТ або ожирінням і ССЗ без ЦД застосування АР ГПП‑1 порівняно із плацебо запобігає виникненню МАСЕ і чинить ренопротекторний ефект.
У дослідженні SeMaglutide and Albuminuria Reduction Trial (SMART) в осіб з ожирінням без діабету, учасників із НМТ або ожирінням без ЦД, але з АУ і початковим співвідношенням альбумін/креатинін сечі 251 мг/г щотижневе підшкірне введення семаглутиду 2,4 мг упродовж 24 тиж сприяло зниженню АУ на 52,1% порівняно із плацебо (Apperloo E.M. et al., 2025).
Дослідження REWIND (Researching cardiovascular Events with a Weekly INcretin in Diabetes) показало, що дулаглутид чинить захисну дію на нирки в пацієнтів без діабетичного захворювання нирок або з ранньою стадією діабетичної хвороби нирок (17 проти 20%; р=0,0004). ВР для зниження рШКФ на 40 або 50% становило для групи дулаглутиду 0,70 (95% ДІ 0,57-0,85; р=0,0004) і для групи плацебо 0,56 (95% ДІ 0,41-0,76; р=0,0002) відповідно (Gerstein H.C., Colhoun H.M. et al., 2019). Імовірно, захисна дія інкретинової терапії на нирки може відбуватися за рахунок покращення глікемічного контролю в поєднанні з пригніченням імунних і запальних реакцій. Окрім того, АР ГПП‑1 модулюють натрійурез і діурез, впливаючи в такий спосіб на гомеостаз натрію в нирках (Alicic R.Z., Cox E.J. et al., 2021).
Місце АР ГПП‑1 у лікуванні ХХН при ЦД 2 типу
Незважаючи на високу поширеність ХХН і супутніх до неї захворювань, препарати з доведеним ренопротекторним впливом (інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), блокатори рецепторів АТ II (БРAT II), ІНЗКТГ‑2, АР ГПП‑1) використовуються недостатньо, хоча добре відомо, що наявність ХХН у пацієнтів із ЦД 2 типу асоціюється з високим ризиком термінальної ниркової недостатності, ССЗ і смерті. Поширеність ХХН серед пацієнтів із ЦД 2 типу та особливості їхнього лікування за результатами опитування лікарів вивчалися в канадському дослідженні CREDO (Canadian Registry of Chronic Kidney Disease in Diabetes Outcomes), учасниками якого були 14 873 дорослі пацієнти із ЦД 2 типу (59% чоловіків і 41% жінок) із тривалістю діабету 16 років. Середній вік учасників становив 67 років, індекс маси тіла – 31 кг/м2, HbA1c – 7,6%. Поширеність ХХН серед учасників дослідження становила 47,9%, коморбідність пов’язувалася з артеріальною гіпертензією (76%), дисліпідемією (71%), ожирінням (51%) і встановленими ССЗ (22%). Приблизно 76% учасників приймали ІАПФ або БРАТ II, 48% – застосовували ІНЗКТГ‑2, 30% – АР ГПП‑1 і 3% пацієнтів – антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів (АМКР). За результатами опитування лікарів установлено, що для первинного лікування ХХН найчастіше призначалися ІАПФ або БРАТ II (33%) та ІНЗКТГ‑2 (12%). АМКР застосовувалися як терапія лише в 4% пацієнтів, АР ГПП‑1 взагалі не використовувалися при призначенні лікування (Chu L., Fuller M. et al., 2021).
Що стосується пацієнтів із ХХН, сьогодні призначення АР ГПП‑1 вважається обов’язковим за умови зниження рШКФ <60 мл/хв/1,73 м2 чи за наявності АУ (співвідношення альбумін/креатинін сечі ≥3,0 мг/ммоль, 30 мг/г), особливо у випадках, коли ІНЗКТГ‑2 протипоказані або погано переносяться. Якщо АР ГПП‑1 розглядаються як препарати другої лінії, їх призначають як замість, так і в поєднанні з ІНЗКТГ‑2, котрі мають первинні докази сповільнення прогресування ХХН, якщо попередня терапія не забезпечила досягнення цільового рівня HbA1c. У пацієнтів із ЦД 2 типу і встановленим ССЗ, які мають високий чи дуже високий серцево-судинний ризик, але раніше не отримували лікування ЦД 2 типу, препаратами вибору сьогодні вважаються АР ГПП‑1 або ІНЗКТГ‑2. Розпочинати лікування ЦД 2 типу з метформіну доцільно лише за відсутності зазначених станів. Якщо пацієнти зазначених груп уже приймають метформін, до нього необхідно додати АР ГПП‑1 або ІНЗКТГ‑2 незалежно від досягнення цільового рівня HbA1c (Davies M.J., Aroda V.R. et al., 2022).
Висновки
Отже, сучасні ЦЗП групи АР ГПП‑1 є перспективним напрямом лікування багатьох метаболічних порушень, підхід до корекції яких передбачає вплив на чотири основні компоненти – кардіоренальний захист, контроль глікемії й маси тіла та чинники ризику ССЗ. Усі компоненти рівною мірою важливі та мають застосовуватися безперервно й одночасно. АР ГПП‑1 як група сучасних ЦЗП здатні забезпечити здійснення всіх чотирьох компонентів. Сьогодні це препарати першого вибору в пацієнтів із високим і дуже високим серцево-судинним ризиком, установленим АССЗ та ХХН, які доцільно призначати якнайшвидше незалежно від застосування метформіну. Відсутність АР ГПП‑1 у складі лікування лише збільшує ризик ускладнень і смерті, а раннє призначення комбінованої терапії дозволяє знизити ризики. Для інтенсифікації терапії АР ГПП‑1 можна комбінувати з іншими ЦЗП, насамперед із метформіном та/або ІНЗКТГ‑2. Лікування з використанням АР ГПП‑1 демонструє ренопротекторні спроможності цієї групи сучасних ЦЗП, а також їхні властивості щодо зниження ризику виникнення серцево-судинних ускладнень. АР ГПП‑1, які вводяться підшкірно 1 р/тиж, є зручнішими у використанні, тому вони преференційні для пацієнтів, оскільки з більшою імовірністю стимулюють прихильність до лікування. Настає ера ЦЗП для профілактики та лікування ХХН з урахуванням високого кардіоренального ризику. Ймовірно, різні шляхи ренопротекції можуть надати комплементарний результат при їхньому комбінованому застосуванні (насамперед АР ГПП‑1 з ІНЗКТГ‑2). Уточнення механізмів кардіоренальних впливів цих груп препаратів у майбутньому може допомогти в лікуванні пацієнтів без ЦД 2 типу.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 22 (609), 2025 р
