16 грудня, 2025

Менеджмент цукрового діабету 2 типу: фокус на модифікацію способу життя

Глобальні клінічні рекомендації Міжнародної діабетичної федерації

Цукровий діабет (ЦД) є однією з найсерйозніших проблем громадського здоров’я, яка швидко наростає. За даними 11-го видання «Діабетичного атласу» Міжнародної діабетичної федерації (International Diabetes Federation, IDF), у 2024 р. із ЦД жили понад 589 млн дорослих віком 20-79 років, і за прогнозами ця кількість до 2050 року зросте до 853 млн [1]. Найпоширенішою формою патології є ЦД 2 типу, який становить 90-95% усіх випадків діабету [1].

У 2025 р. IDF оновила глобальні клінічні рекомендації з менеджменту ЦД 2 типу, які враховують останні наукові дані, нові можливості фармакотерапії та роль цифрових технологій у керуванні захворюванням.

Цукровий діабет 2 типу є значним тягарем як для пацієнтів і їхніх сімей, так і для систем охорони здоров’я. Він асоціюється з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань (ССЗ), хронічної хвороби нирок (ХХН), ретинопатії, невропатії та метаболічно-асоційованого стеатозу печінки. Майже половини випадків ЦД 2 типу залишаються недіагностованими, що поглиблює проблему та призводить до пізнього початку лікування [1].

Важливою особливістю рекомендації IDF 2025 року стало впровадження концепції двох рівнів лікувальних стратегій – оптимального і базового, що дає змогу адаптувати їх до конкретних умов, дотримуючись при цьому високих стандартів надання допомоги [1].

Оновлені стандарти профілактики та лікування ЦД 2 типу

Рекомендації IDF з лікування та профілактики діабету тепер базуються на двох рівнях стандартів, які враховують відмінності у глобальних системах охорони здоров'я та притаманні їм обмеження ресурсів.

Оптимальний рівень визначає стандарт доказової медичної допомоги, яка в ідеалі має бути загальнодоступною і є найбільш бажаною для досягнення найкращих результатів. Він передбачає мультидисциплінарний підхід, індивідуалізацію лікування та використання систем забезпечення прийняття рішень. Такий підхід можливий у системах охорони здоров’я з достатнім фінансуванням, які зазвичай передбачають певну форму загального охоплення медичними послугами. У країнах чи регіонах з обмеженими ресурсами він може бути доступним лише для частини пацієнтів. Цей рівень має бути стратегічною ціллю для всіх систем охорони здоров’я.

Базовий рівень спрямований на досягнення основних цілей «оптимального рівня», але надається в умовах обмежених ресурсів. Він слугує відправною точкою для забезпечення того, щоб навіть за браку ресурсів пацієнти отримували необхідну допомогу, і відкриває шлях для досягнення оптимального рівня. Основні відмінності між цими двома рівнями стандартів лікування та профілактики ЦД 2 типу наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Стандарти лікування і профілактики ЦД 2 типу (IDF, 2025)
Характеристика	Оптимальний рівень	Базовий рівень
Визначення	Доказові методи лікування та профілактики, що надаються у системах охорони здоров’я з достатнім ресурсним забезпеченням	Доказові методи лікування та профілактики, адаптовані до умов з обмеженими ресурсами; відправна точка на шляху до оптимального рівня
Цільова аудиторія	Медичні працівники та законодавці в розвинених системах охорони здоров’я	Медичні працівники та законодавці в умовах обмежених ресурсів
Доступність	Усі пацієнти з ЦД або ризиком його розвитку	Необхідний мінімум допомоги для всіх пацієнтів незалежно від ресурсних обмежень
Сфера охоплення	• Комплексний підхід. • Індивідуалізоване ведення. • Мультидисциплінарна допомога. • Системи забезпечення прийняття клінічних рішень	• Фокус на базові послуги і пріоритетні програми. • Адаптація до локальних викликів системи охорони здоров’я. • Індивідуалізований підхід. • Найкращий доступний мультидисциплінарний підхід

Спільним для обох рівнів є акцент на тому, що першим і обов’язковим кроком завжди виступає модифікація способу життя – зміна харчування, підвищення рівня фізичної активності та контроль маси тіла [1].

Модифікація способу життя як ключова складова профілактики та лікування ЦД 2 типу

Основні рекомендації щодо ведення пацієнтів із ЦД 2 типу подано в таблиці 2.

Таблиця 2. Рекомендації щодо ведення пацієнтів із ЦД 2 типу (IDF, 2025)
Категорія пацієнтів	Оптимальний рівень	Базовий рівень
При первинному встановленні діагнозу
Без ускладнень або з низьким кардіоренальним ризиком	Модифікація способу життя + метформін. Можлива комбінована терапія. У пацієнтів з ожирінням: метформін + арГПП‑1	Модифікація способу життя + метформін. У пацієнтів з ожирінням: метформін + іНЗКТГ‑2*
За наявності або підвищеного ризику кардіоренальних ускладнень	Модифікація способу життя + метформін та іНЗКТГ‑2 або арГПП‑1 (у разі серцевої недостатності варто віддавати перевагу іНЗКТГ‑2)	Модифікація способу життя + метформін та іНЗКТГ‑2*
Ті, хто вже отримує терапію, але не досяг цільових рівнів глікемії
Без ускладнень або з низьким кардіоренальним ризиком	Підсилення модифікації способу життя. Якщо пацієнт приймає лише метформін – додати іНЗКТГ‑2. У пацієнтів з ожирінням – додати арГПП‑1. Якщо пацієнт отримує комбіноване лікування – додати іНЗКТГ‑2 або арГПП‑1; якщо вже приймає один із них – додати інший клас цукрознижувальних препаратів (ЦЗП)	Підсилення модифікації способу життя. Якщо пацієнт приймає лише метформін – додати іНЗКТГ‑2* або інший доступний ЦЗП. Якщо пацієнт отримує комбіноване лікування – додати іНЗКТГ‑2* або інший доступний ЦЗП
За наявності або ризику кардіоренальних ускладнень	Підсилення модифікації способу життя. Якщо пацієнт приймає лише метформін – додати іНЗКТГ‑2 або арГПП‑1. У пацієнтів з ожирінням – додати арГПП‑1. Якщо пацієнт отримує комбіноване лікування – додати іНЗКТГ‑2 або арГПП‑1; якщо вже приймає один із них – додати ЦЗП іншого класу	Підсилення модифікації способу життя. Якщо пацієнт приймає лише метформін – додати іНЗКТГ‑2* або інший доступний ЦЗП. Якщо пацієнт отримує комбіноване лікування – додати іНЗКТГ‑2* або інший доступний ЦЗП
Примітки. * – інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2го типу (іНЗКТГ‑2) стають дедалі доступнішими в низці країн із низьким і середнім рівнем доходу за загалом прийнятною вартістю; арГПП‑1 – агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1.

Таким чином, модифікація способу життя – у тому числі з програмами самоконтролю діабету, здоровим харчуванням і регулярною фізичною активністю – відіграє ключову роль у менеджменті ЦД 2 типу незалежно від того, чи застосовують цукрознижувальні препарати (ЦЗП). Такі втручання допомагають поліпшити якість життя, зменшити ризик госпіталізацій, загальну смертність і витрати на лікування, що підкреслює їхню важливість на початковому етапі ведення хворих.

Пацієнтам рекомендують ставити перед собою конкретні цілі:

щонайменше 150 хв помірної фізичної активності на тиждень;
зниження ваги на 5-10%.

Це не лише поліпшує контроль глікемії, а й може сприяти ремісії ЦД та зменшенню кардіометаболічних ризиків.

Контроль ваги в менеджменті ЦД 2 типу

Ожиріння є одним із ключових факторів ризику розвитку та прогресування ЦД 2 типу. За даними IDF (2025), надлишкова маса тіла значною мірою сприяє інсулінорезистентності (ІР), ускладнює досягнення цільових рівнів глікемії та підвищує ризик кардіоренальних ускладнень [1].

Вважають, що саме ожиріння є причиною майже 218 млн випадків ЦД 2 типу та асоціюється із семикратним підвищенням ризику його розвитку порівняно з людьми з нормальною масою тіла.

У глобальному масштабі на частку ожиріння припадає приблизно 43% випадків ЦД 2 типу. Водночас цей показник суттєво варіює в різних країнах. Наприклад, у США і Великій Британії ожиріння спричиняє орієнтовно 80-90% випадків ЦД 2 типу, тоді як у багатьох країнах Азії діабет розвивається навіть за нижчої маси тіла. Одне з досліджень показало, що в Індії 63% людей із ЦД 2 типу на момент встановлення діагнозу мали нормальну вагу. Зростання частоти дитячого ожиріння стало однією з основних причин збільшення кількості випадків ЦД 2 типу серед дітей.

Основні підходи до контролю ваги при менеджменті ЦД 2 типу наведено в таблиці 3. Як і в попередніх рекомендаціях, на першому місці стоїть модифікація способу життя [1].

Таблиця 3. Рекомендації щодо контролю ваги в пацієнтів із ЦД 2 типу
Ціль	Оптимальний рівень	Базовий рівень
Зниження ваги	• Модифікація способу життя • Дієта з дуже низькою калорійністю (ДДНК). • Терапія на основі інкретинів (арГПП‑1 тощо). • Метаболічна баріатрична хірургія (МБХ)	• Модифікація способу життя • Низькокалорійна дієта. • Використання ЦЗП, що сприяють зниженню ваги (іНЗКТГ‑2, якщо доступні)
Поліпшення контролю ЦД	• Модифікація способу життя • Терапія на основі інкретинів (арГПП‑1 тощо). • МБХ	• Модифікація способу життя • Метформін. • За потреби додати ЦЗП, що сприяють зменшенню ваги. • іНЗКТГ‑2, якщо доступні
Профілактика ЦД	• Модифікація способу життя • Розглянути: - метформін; - іНЗКТГ‑2 / терапію на основі інкретинів; - МБХ	• Модифікація способу життя • Розглянути метформін
Досягнення ремісії ЦД	• Модифікація способу життя • ДДНК. • МБХ	• Модифікація способу життя • Низькокалорійна дієта. • ДДНК

Таким чином, лікування ЦД 2 типу завжди має передбачати контрольовану модифікацію способу життя. Саме вона залишається універсальною стратегією контролю ваги:

зниження маси тіла на 5-10% значуще поліпшує глікемічний контроль і може сприяти ремісії ЦД 2 типу;
зниження маси тіла на ≥15% асоціюється зі зменшенням кардіометаболічних ризиків, зокрема серцево-судинних подій;
контроль ваги зменшує потребу в медикаментозній терапії та сприяє довгостроковому утриманню результатів [1].

За потреби модифікацію способу життя можна підсилювати за допомогою низькоенергетичних дієт, дієти з дуже низькою калорійністю (ДДНК), фармакотерапії або метаболічної баріатричної хірургії (МБХ). На жаль, можливість проведення та економічна доступність цих терапевтичних опцій є обмеженими в усьому світі.

Надмірну вагу й ожиріння зазвичай визначають за індексом маси тіла (ІМТ). Проте сам по собі цей показник не завжди надає інформацію про стан здоров’я конкретної людини. Тому останнім часом для ухвалення рішень щодо менеджменту як точніший клінічний критерій ожиріння пропонують використовувати поняття збільшення жирової маси. ЦД 2 типу визнаний захворюванням, тісно пов’язаним з ожирінням, і є його клінічним маркером, тому контроль ваги є невід’ємною складовою ведення пацієнтів із діабетом.

Важливим показником нездорової ваги є також окружність талії, яку треба оцінювати з урахуванням специфічних етнічних порогових значень. Регулярне вимірювання окружності талії допомагає не лише коректніше оцінювати ризики, а й відстежувати ефективність утручань для зниження ваги.

В одному з розділів рекомендацій IDF наведено стратифікований підхід до ведення пацієнтів залежно від ІМТ та метаболічних ризиків, що відображено в таблиці 4.

Таблиця 4. Стратифікований підхід до контролю ваги в пацієнтів із ЦД 2 типу
Втручання	ІМТ 25,026,9 (або 23,024,9) кг/м²	ІМТ 27,029,9 (або 25,027,4) кг/м²	ІМТ ≥30,0 (або ≥27,5) кг/м²
Здорове харчування, фізична активність і поведінкове консультування	Рекомендовано всім	Рекомендовано всім як додатковий компонент при інтенсифікації лікування	Рекомендовано всім як додатковий компонент при інтенсифікації лікування
Фармакотерапія	–	Переважний варіант інтенсифікації лікування (за наявності доступу)	Початковий варіант інтенсифікації лікування (за наявності доступу)
МБХ	–	–	Розглядати в пацієнтів із супутніми захворюваннями

У рекомендаціях IDF наголошено, що поради мають бути не лише ефективними, а й культурно та економічно прийнятними, оскільки харчові звички залежать від культури, традицій, релігії та фінансових можливостей. Тому результати дієтологічних досліджень важливо адаптувати відповідно до місцевих умов.

Вуглеводи залишаються головним компонентом раціону у світі. У бідніших країнах вони становлять основу харчування, а у заможних суспільствах надмірне споживання продуктів із високим глікемічним індексом стало одним із чинників поширення ожиріння й діабету. Метаналіз показав, що зниження споживання вуглеводів на 10% від енергетичної цінності раціону призводило до зменшення рівня глікованого гемоглобіну (HbA_1c) на 0,2% (≈3 ммоль/моль) через пів року. Дієти з низьким глікемічним індексом або рослинні раціони також продемонстрували ефективність щодо зниження рівня HbA_1c.

Важливо заохочувати до споживання бобових, свіжих фруктів та овочів, горіхів і насіння. Водночас пацієнтам рекомендовано обмежувати вживання солодких напоїв, продуктів із доданим цукром та високорафінованих крохмалистих страв. Такий підхід корисний і для людей із ЦД 2 типу, і загалом для зміцнення здоров’я населення та зниження екологічного навантаження від виробництва їжі.

Вплив зниження ваги на ЦД 2 типу

Профілактика ЦД 2 типу

У США в ході Програми з профілактики діабету (Diabetes Prevention Program; DPP) у людей із порушеною толерантністю до глюкози середнє зниження ваги на 6,7% було пов’язане зі зменшенням ризику розвитку ЦД 2 типу на 58%. Подальший аналіз показав: на кожен втрачений кілограм маси тіла ризик розвитку ЦД знижувався на 16%, однак після зниження ваги на 10 кг додаткове зменшення ризику ставало мінімальним.

Ці результати демонструють, що навіть втрата 1-2 кг ваги в осіб із високим ризиком розвитку ЦД 2 типу має клінічне значення. Водночас прийнято вважати, що для профілактики ЦД необхідне зниження ваги щонайменше на 2,5%, а максимальний ефект досягається при зниженні ваги приблизно на 10%.

Ремісія ЦД 2 типу

Відомо, що в частини пацієнтів із ЦД 2 типу рівень глюкози може нормалізуватися – як спонтанно, так і після медичних чи хірургічних утручань. Такий стан може зберігатися певний час навіть після відміни цукрознижувальної терапії. Сьогодні це явище визначають терміном «ремісія», яку зазвичай характеризують як рівень HbA_1c <6,5% (48 ммоль/моль) без застосування ЦЗП упродовж щонайменше 3 місяців.

За даними National Diabetes Audit в Англії, серед 2 297 700 пацієнтів із ЦД 2 типу ремісія без спеціальних утручань була зафіксована в 1,7%. Імовірність ремісії була у 2,87 раза вищою в осіб, в яких ЦД діагностували протягом року, ніж у тих, хто мав захворювання від 3 до 5 років. Зниження маси тіла на ≥10% (порівняно з <5%) було пов’язане з 3,57-кратним підвищенням шансів досягти ремісії. Молодший вік, коротша тривалість захворювання, нижча вихідна маса тіла та виявлення C-пептиду без інсулінотерапії також асоціювалися з вищою ймовірністю ремісії.

Інтенсивна модифікація способу життя (ІМСЖ), ДДНК та МБХ не лише суттєво поліпшують глікемічний контроль, а й можуть сприяти досягненню ремісії ЦД 2 типу.

У дослідженні Look AHEAD (Action for Health in Diabetes) за участю 5145 пацієнтів із надмірною вагою чи ожирінням та ЦД 2 типу значно більшу втрату ваги спостерігали у групі ІМСЖ (-7,9% через рік та -3,9% через 4 роки), ніж у групі контролю (освітні програми з діабету). Досягли ремісії: у контрольній групі – 2% учасників, тоді як у групі IМСЖ – 11,5% учасників через рік та 7,3% через 4 роки.

Смертність і ускладнення, пов’язані з діабетом

Накопичені дані свідчать, що втручання, спрямовані на зниження ваги в пацієнтів із ЦД 2 типу, асоціюються зі зниженням ризику передчасної смерті та частоти мікро- й макросудинних ускладнень. Це може бути наслідком кращого контролю глікемії та інших факторів ризику (артеріальної гіпертензії, дисліпідемії), періодів ремісії діабету або ж прямої дії фармакотерапії, яка сприяє зниженню ваги.

Модифікація способу життя: перешкоди та шляхи їх подолання

Попри те що зміна способу життя є ключовою складовою профілактики та лікування ЦД 2 типу, пацієнти часто стикаються з труднощами в її реалізації. В якісному дослідженні Alison O. Booth та співавт. було визначено 6 основних перешкод, які ускладнюють впровадження таких змін як для пацієнтів, так і для медичних фахівців [2]:

Стійкість усталених звичок – важко змінювати харчові та поведінкові патерни, що формувалися роками.
Негативне сприйняття змін – пацієнти часто вважають дієтичні обмеження чи вправи «покаранням», а не ресурсом для здоров’я.
Соціальні фактори – харчові звички родини, культурні традиції та соціальне оточення можуть ставати на заваді змінам.
Нестача знань – відсутність зрозумілої інформації про харчування, фізичну активність і самоконтроль.
Низька мотивація – пацієнти часто зневірюються через відсутність швидких результатів.
Практичні труднощі – брак часу, ресурсів, фінансів або енергії, необхідних для впровадження змін.

Ці фактори зумовлюють часті «зриви» та низьку прихильність до дотримання рекомендацій, навіть попри усвідомлення їхньої важливості. Незважаючи на наявність багатьох перешкод, важливо наголосити, що зміни способу життя з часом стають для пацієнта простішими. Це пояснюється процесом формування нових звичок.

Дослідження показують, що повне закріплення нової поведінки може тривати кілька місяців. Спроба формування звички проходить кілька послідовних фаз [3]:

Фаза ініціації – визначається нова поведінка та обирається контекст, в якому вона буде реалізуватися.
Фаза навчання – поведінка неодноразово повторюється у вибраному контексті, завдяки чому посилюється зв’язок «контекст–поведінка». На цьому етапі корисними можуть бути інструменти самоконтролю, наприклад чек-лист із відмітками про виконання.
Фаза стабільності – звичка вважається сформованою, її сила досягає плато, і вона зберігається в часі вже без значних зусиль чи роздумів.

На початкових етапах – у перші дні та тижні – пацієнти часто відчувають найбільші труднощі. Саме тому лікар має наголосити, що ключовим на цьому етапі є продовження практики нової поведінки, навіть якщо це потребує зусиль. З кожним повторенням звичка поступово автоматизується і стає менш енергозатратною [3]. Цікаво, що перші результати можна спостерігати вже на 10-й день, оскільки це означає приблизно 10 повторень нової поведінки. Саме в цей період закладається фундамент майбутньої автоматичної дії, тому підтримка пацієнтів у перші тижні має критичне значення [4].

Роль енергетичної підтримки в модифікації способу життя при ЦД

Модифікація способу життя при ЦД 2 типу рідко відбувається безперервно і без зривів. Саме перші 10 днів, коли нова поведінка ще не перейшла у фазу стабільної звички, є критично важливими для формування довготривалої прихильності до лікування.

Модифікація способу життя передбачає зміну харчування та підвищення рівня фізичної активності, що часто супроводжується відчуттям нестачі енергії. Це стає однією з причин, чому пацієнти не дотримуються рекомендацій. Тому початковий період формування нових звичок можна розглядати як терапевтичне вікно для застосування засобів, здатних підтримати енергетичний обмін.

У цьому контексті особливий інтерес становить L-карнітин, який є ключовим компонентом енергетичного обміну в клітині. Його основна функція полягає у транспортуванні довголанцюгових жирних кислот через внутрішню мембрану мітохондрій, яка є непроникною для молекул із довжиною вуглецевого ланцюга понад 12 атомів. Саме L-карнітин є єдиною молекулою, здатною переносити жирні кислоти в мітохондрії, де вони зазнають β-окиснення з утворенням АТФ – універсального джерела енергії для клітинних процесів [5].

Окрім основної ролі в транспортуванні жирних кислот до мітохондрій і синтезі АТФ, L-карнітин виявляє низку додаткових ефектів, що можуть бути корисними для пацієнтів із ЦД 2 типу:

Поліпшення метаболічної гнучкості. L-карнітин допомагає підтримувати баланс ацетил-КоА/КоА і ацил-КоА/КоА в мітохондріях, що сприяє збереженню метаболічної адаптації, порушеної в разі ІР та ЦД 2 типу [6]
Вплив на ІР і гомеостаз глюкози. L-карнітин може підвищувати чутливість до інсуліну та сприяти кращій регуляції рівня глюкози [6]
Гепатопротекторна дія. L-карнітин поліпшує стан печінки в пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки та ЦД 2 типу, знижуючи прояви стеатозу, стимулюючи β-окиснення жирних кислот, зменшуючи оксидативний стрес і системне запалення [6].
Кардіоваскулярні переваги. Доведено, що L-карнітин може позитивно впливати на ліпідний профіль, знижувати рівень глюкози в крові, зменшувати артеріальний тиск і ризик серцево-судинних ускладнень (аритмії, стенокардія) [5].
Нутрігеномний ефект. L-карнітин модулює активність ядерних рецепторів (PPAR-α, PPAR-γ, RXR, LXR), стимулюючи експресію генів, пов’язаних із ліполізом та β-окисненням, а також пригнічуючи транскрипцію генів, що зумовлюють ІР [5].

Описані властивості відкривають додаткові можливості застосування L-карнітину як засобу, що не лише підтримує енергетичний баланс, а й чинить довготривалий вплив на метаболічні процеси [5, 6].

На фармацевтичному ринку України L-карнітин представлений вітчизняною компанією «Юрія-Фарм» під торговою назвою Карнівіт^® Екстра. Це лікарський засіб у формі розчину для ін’єкцій, єдиний в Украіні левокарнітин з можливістю внутрішньом’язевого введення, який забезпечує високу біодоступність і швидкий терапевтичний ефект. Карнівіт^® Екстра поєднує фармакологічну ефективність, зручність застосування у клінічній практиці та підтверджену безпеку, що робить його важливим інструментом у веденні пацієнтів із дефіцитом карнітину та в періоди підвищеної потреби в енергетичній підтримці, зокрема на етапі ініціації модифікації способу життя при ЦД 2 типу.

Карнівіт^® Екстра також показаний при первинному системному або м’язовому дефіциті карнітину, вторинному дефіциті в пацієнтів з органічною ацидурією, а також при дефіциті β-окиснення жирних кислот. Для дітей і дорослих добова доза становить 25-75 мг/кг маси тіла. Препарат вводять внутрішньовенно повільно або внутрішньом’язово, що дає можливість адаптувати терапію до стану пацієнта.

Висновки

ЦД 2 типу залишається глобальним викликом для систем охорони здоров’я, а модифікація способу життя визнається ключовим та універсальним компонентом його профілактики і лікування. Зміна харчування, регулярна фізична активність і контроль маси тіла допомагають знизити ризик ускладнень, поліпшити якість життя та навіть досягти ремісії захворювання.

Разом із тим процес формування нових звичок часто супроводжується зривами, відчуттям втоми та браком енергії, що знижує прихильність пацієнтів до терапії. Особливо критичними є перші дні та тижні, коли формується основа для довготривалої автоматизованої поведінки. Саме цей період можна розглядати як терапевтичне вікно для застосування додаткових засобів для підтримки енергетичного обміну.

L-карнітин, як молекула, що працює на рівні мітохондрій і бере участь у продукуванні АТФ, може слугувати важливим допоміжним інструментом для підвищення витривалості та подолання енергетичного дефіциту. У цьому контексті препарат Карнівіт^® Екстра компанії «Юрія-Фарм» забезпечує швидку й ефективну корекцію дефіциту карнітину завдяки ін’єкційній формі та високим стандартам виробництва.

Таким чином, інтеграція модифікації способу життя з підтримувальною терапією, зокрема із застосуванням L-карнітину, відкриває нові можливості для підвищення ефективності менеджменту ЦД 2 типу та покращення якості життя пацієнтів.

Список літератури – у редакції.

Підготувала Ганна Кирпач

Тематичний номер «Діабетологія. Тиреоїдологія. Метаболічні розлади» № 3 (71) 2025 р.