13 жовтня, 2026
Вік-асоційовані хвороби у фокусі сучасної медицини: від контролю діабету й болю до нових можливостей лікування безсоння
9 вересня на базі ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України» (далі – Інститут) відбувся майстер-клас «Сучасні аспекти профілактики і терапії вік-асоційованих захворювань». Захід об’єднав фахівців установи, а також сімейних лікарів, терапевтів і лікарів багатьох інших спеціальностей м. Києва та Київської області. У центрі уваги були три проблеми, з якими лікар щодня стикається при веденні пацієнтів середнього, похилого та старечого віку: цукровий діабет (ЦД) 2 типу, больові синдроми й безсоння.
Інститут геронтології: наука, клінічна практика та співпраця з лікарями
Відкрив майстер-клас академік НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, директор Інституту, доктор медичних наук, професор Борис Микитович Маньковський.
У привітальному слові Борис Микитович звернув увагу на міждисциплінарний характер програми заходу. ЦД, больовий синдром і безсоння є різними за природою клінічними проблемами, однак особливо часто вони поєднуються в пацієнтів старших вікових груп, прогресують на тлі вікових змін і потребують персоніфікованого підходу. Борис Микитович наголосив, що завдання майстер-класу полягає не лише в обговоренні окремих захворювань, а передусім у наданні лікарям практичних, сучасних і доказово обґрунтованих рекомендацій, які можна застосовувати в щоденній роботі.
Окремо Б. М. Маньковський зупинився на актуальності кожної з тем. ЦД 2 типу набуває дедалі більшого поширення у світі та в Україні й уражає сотні мільйонів людей. Лікування больових синдромів у пацієнтів похилого та старечого віку має суттєві особливості через мультиморбідність, поліпрагмазію й підвищений ризик небажаних реакцій. Безсоння ж у нинішніх умовах є проблемою не лише людей старшого віку: тривалий стрес і війна зробили його актуальним для значної частини населення. Водночас хронічне безсоння не можна сприймати як тимчасову незручність, адже воно може створювати підґрунтя для розвитку та прогресування серйозних хронічних захворювань.
Директор установи нагадав, що Інститут було засновано 1958 року. Упродовж десятиліть він сформувався як унікальний науковий, освітній і клінічний центр, відомий далеко за межами України. Свого часу це був єдиний спеціалізований інститут геронтології на теренах колишнього СРСР; у його стінах проводився Всесвітній конгрес геронтології за участю провідних науковців з різних країн. Сьогодні Інститут продовжує розвивати фундаментальні та клінічні дослідження старіння й вік-асоційованих захворювань, зберігаючи міжнародне визнання та водночас посилюючи практичну спрямованість своєї роботи.
Клінічна база Інституту налічує 245 стаціонарних ліжок у складі восьми спеціалізованих клінічних відділень. Тут накопичено значний досвід діагностики й лікування нейродегенеративних захворювань, зокрема хвороб Альцгеймера та Паркінсона, вік-асоційованих кардіометаболічних порушень, остеопорозу й інших захворювань людей похилого та старечого віку. Інститут був одним з перших закладів в Україні, де розпочали широке застосування денситометрії, однак, як зауважив Б. М. Маньковський, цінність медичної допомоги визначається не лише наявністю сучасного обладнання, а й досвідом фахівців та їхньою кваліфікацією в інтерпретації результатів досліджень.
Важливою частиною звернення став заклик до подальшої співпраці. Інститут активно працює з Національною службою здоров’я України в межах Програми медичних гарантій, тому пацієнти, яких направляють сімейні лікарі й інші спеціалісти, можуть отримувати необхідну медичну допомогу за відповідними пакетами безоплатно. Б. М. Маньковський особливо підкреслив, що Інститут входить до єдиного медичного простору України, є відкритим для пацієнтів і лікарів з усіх регіонів України і готовий до спільної діагностичної, лікувальної, наукової й освітньої роботи. Він запросив колег направляти пацієнтів, брати участь у наступних майстер-класах і конференціях, розглядати цю зустріч як початок системної професійної взаємодії.
ЦД: сімейний лікар отримує дедалі більшу роль
Першу наукову доповідь «ЦД у цифрах: алгоритм для сімейного лікаря» представила доктор медичних наук Яніна Андріївна Саєнко, заслужена лікарка України, керівниця відділу вивчення вік-асоційованих кардіометаболічних захворювань Інституту. Доповідачка розпочала з масштабів проблеми. За представленими даними, поширеність діабету продовжує стрімко зростати, причому основний внесок у цю тенденцію робить саме ЦД 2 типу. Його поширення тісно пов’язане зі змінами способу життя, характеру харчування та недостатньою фізичною активністю.
На особливу увагу заслуговує ситуація в Україні. Під час доповіді наочно було наведено дані, відповідно до яких значна частка українських пацієнтів із ЦД 2 типу не досягає належного глікемічного контролю. Водночас сучасна концепція лікування діабету вже давно виходить за межі простого зниження рівня глюкози. Завдання лікаря – оцінювати пацієнта комплексно, враховуючи серцево-судинний і нирковий ризики, зокрема наявність ожиріння, серцевої недостатності, хронічної хвороби нирок та інших коморбідних станів.
Важливий практичний акцент доповіді стосувався розширення можливостей первинної медичної допомоги. Змінами до Уніфікованого клінічного протоколу «Цукровий діабет 2 типу в дорослих» було розширено роль сімейного лікаря: діагностичні заходи на рівні первинної медичної допомоги передбачають не лише раннє виявлення ознак хвороби та лабораторне обстеження, а й установлення діагнозу та призначення лікування.
Отже, сімейний лікар сьогодні стає одним із ключових учасників довготривалого ведення пацієнта із ЦД 2 типу. При виборі цукрознижувальної терапії важливо враховувати ступінь декомпенсації хвороби. Зокрема, в представленому алгоритмі зазначалося: якщо глікований гемоглобін (HbA1c) істотно перевищує індивідуальну ціль, потрібно своєчасно розглядати комбіновану цукрознижувальну терапію, а при вираженій декомпенсації (HbA1c ≥10%) – ін’єкційну терапію інсуліном.
Головна практична теза виступу Я. А. Саєнко полягала в необхідності переходу від глюкозоцентричного до багатофакторного ведення ЦД 2 типу. Контроль HbA1c залишається необхідним, але сучасне лікування має одночасно бути спрямоване на збереження серцево-судинного здоров’я, функції нирок і зниження загального ризику несприятливих наслідків.
Біль у пацієнта похилого віку: лікувати ефективно, але безпечно
Наступну доповідь – «Сучасні підходи до лікування больових синдромів у хворих похилого та старечого віку» – представив доктор медичних наук, професор Олександр Анатолійович Галушко, заступник директора Інституту з наукової роботи.
Біль у людей похилого віку є надзвичайно поширеною, але водночас складною для ведення проблемою. З віком частота больових синдромів зростає, а їх лікування ускладнюється мультиморбідністю, змінами фармакокінетики лікарських засобів і поліпрагмазією. Тому двома принциповими завданнями є коректне оцінювання інтенсивності болю та раціональний вибір знеболювальної терапії. О. А. Галушко звернув увагу на те, що самооцінювання пацієнтом залишається золотим стандартом визначення інтенсивності болю. Водночас у геріатричній практиці нерідко потрібні додаткові інструменти – візуально-аналогова, числова, вербальна описова шкали, а в окремих пацієнтів – оцінювання невербальних проявів больової поведінки. Одним із ключових сучасних принципів терапії болю є мультимодальна аналгезія, тобто поєднання різних механізмів контролю болю з метою досягнення достатнього знеболення при мінімізації дози та небажаних ефектів окремих препаратів. Такий підхід може включати парацетамол, габапентиноїди, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), місцеві засоби; трамадол та опіоїди мають застосовуватися обмежено, за відповідними показаннями, зокрема при проривному болю, протягом максимально короткого часу та в найнижчій ефективній дозі.
Окремо професор зупинився на безпеці НПЗП. У людей похилого віку їх застосування потребує особливої обережності через підвищення ризику шлунково-кишкових кровотеч, гострого ураження нирок, затримки рідини та серцево-судинних ускладнень, а також через можливі лікарські взаємодії. Парацетамол у багатьох клінічних ситуаціях може розглядатися як один із засобів першої лінії, тоді як застосування НПЗП має бути індивідуалізованим з огляду на гастроінтестинальний, нирковий і серцево-судинний ризик.
Підсумовуючи, доповідач сформулював принцип, особливо актуальний для геріатричної фармакотерапії: починати з максимально низької дози, підвищувати її поступово та лише за недостатньої ефективності, постійно оцінюючи не тільки ступінь знеболення, а й небажані явища та взаємодію з іншими препаратами.
Безсоння: від симптоматичного лікування до впливу на систему неспання
Завершила наукову частину майстер-класу доповідь «Перспективні можливості лікування безсоння», котру представив доктор медичних наук Павло Павлович Кравчун, заступник директора Інституту з науково-освітньої та інноваційної діяльності.
Безсоння – одна з найпоширеніших проблем у сучасній клінічній практиці, причому ризик його виникнення зростає з віком. Ідеться не просто про недостатню тривалість сну, а про окремий клінічний стан, що характеризується труднощами із засинанням або підтриманням сну за наявності достатньої можливості для сну та супроводжується порушенням денного функціонування. Для хронічного безсоння характерні збереження симптомів протягом щонайменше 3 місяців і їх виникнення не менш ніж 3 рази на тиждень. Особливу актуальність проблема має сьогодні в Україні. У доповіді було приділено увагу так званому військовому безсонню, яке може проявлятися труднощами із засинанням, частими пробудженнями, кошмарами та відсутністю відчуття відновлення після сну. Такий розлад може зберігатися й після повернення людини до цивільного життя.
П. П. Кравчун підкреслив, що сучасне лікування хронічного безсоння включає немедикаментозні та фармакологічні підходи, а вибір терапії має здійснюватися з обов’язковим урахуванням коморбідних захворювань й інших причин порушення сну.
Окремий блок доповіді було присвячено перспективному напряму фармакотерапії – антагоністам орексинових рецепторів. На відміну від традиційних снодійних, цей клас препаратів спрямований на одну з ключових систем підтримання неспання. Орексини А та В, взаємодіючи з OX1- і OX2-рецепторами, підтримують нейрональне збудження та стан неспання. Блокування цих рецепторів зменшує сигнали пробудження, сприяючи засинанню й підтриманню безперервності сну. До подвійних антагоністів рецепторів орексину (DORA), що вже застосовуються або активно вивчаються, належать суворексант, лемборексант, даридорексант і ворнорексант. Важливо, що розвиток цього напряму триває: досліджуються нові подвійні та селективні антагоністи OX1- і OX2-рецепторів, а потенційна сфера застосування орексинергічної терапії вже виходить за межі власне безсоння. Представлені результати систематичного огляду та мережевого метааналізу 10 рандомізованих досліджень за участю 7806 пацієнтів підтверджують здатність препаратів класу DORA покращувати окремі параметри сну, зокрема зменшувати час неспання після засинання.
Отже, розвиток фармакотерапії безсоння демонструє важливу зміну парадигми: поряд із традиційними засобами з’являються препарати, які не стільки посилюють гальмування центральної нервової системи, скільки цілеспрямовано знижують активність системи підтримання неспання.
Спільний знаменник – персоніфікована медицина
Три доповіді майстер-класу були присвячені різним клінічним проблемам, але фактично продемонстрували спільний напрям розвитку сучасної медицини. У пацієнтів старшого віку недостатньо лікувати окремо гіперглікемію, біль або порушення сну. Потрібно враховувати мультиморбідність, функціональний стан, серцево-судинний і нирковий ризики, супутню фармакотерапію, можливість лікарських взаємодій і вплив лікування на якість життя. Саме тому такі міждисциплінарні освітні заходи мають особливе практичне значення. Вони створюють майданчик для безпосередньої взаємодії науковців Інституту із сімейними лікарями та фахівцями інших спеціальностей, а сучасні наукові дані трансформують у конкретні клінічні алгоритми. Інститут продовжує розвивати цей напрям, поєднуючи наукові дослідження, спеціалізовану медичну допомогу та післядипломну професійну освіту лікарів. Майстер-клас «Сучасні аспекти профілактики і терапії вік-асоційованих захворювань» став іще одним кроком до посилення такої взаємодії та впровадження сучасних підходів до ведення пацієнтів старших вікових груп у повсякденну клінічну практику.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 16 (627), 2026 р
