17 грудня, 2025

Контроль ожиріння та підтримання ваги для профілактики та лікування цукрового діабету 2 типу: стандарти медичної допомоги хворим на цукровий діабет ADA‑2025

Ожиріння є хронічним, часто рецидивним захворюванням із численними метаболічними, фізичними та психосоціальними ускладненнями, у тому числі зі значно підвищеним ризиком розвитку та прогресування цукрового діабету (ЦД) 2 типу. Наявні переконливі та однозначні докази того, що лікування ожиріння може затримати прогресування предіабету до ЦД 2 типу, є дуже важливим у його менеджменті. В осіб із ЦД 2 типу і надлишковою вагою або ожирінням помірна втрата ваги поліпшує глікемію та зменшує потребу в цукрознижувальних препаратах (ЦЗП), а більша втрата ваги суттєво знижує рівень глікованого гемоглобіну (HbA_1c) і рівень глюкози натще та може сприяти стійкій ремісії діабету.

Метаболічна хірургія, яка забезпечує втрату ваги тіла в середньому на >20%, значуще покращує глікемію та часто призводить до ремісії діабету, поліпшує якість життя, серцево-судинні наслідки та знижує смертність. Декілька терапевтичних методів, у тому числі ретельна корекція поведінки та способу життя, фармакотерапія для контролю ваги та метаболічна хірургія, можуть допомогти досягти значущої втрати ваги та підтримувати її, а також зменшити ризики для здоров’я, пов’язані з ожирінням. Ця стаття має на меті надати засновані на доказах рекомендації щодо лікування ожиріння, зокрема поведінкових, фармакологічних і хірургічних втручань, у пацієнтів із ЦД 2 типу або з високим ризиком його розвитку. Додаткові міркування щодо контролю ваги в людей похилого віку та дітей можна знайти в розділі 13 «Літні люди» та розділі 14 «Діти та підлітки» повного керівництва «Standards of Care in Diabetes‑2025», https://diabetesjournals.org/care/issue/48/Supplement_1.

Обстеження та спостереження за пацієнтом із надлишковою вагою або ожирінням

Рекомендації

1. Під час спілкування використовуйте особистісно орієнтований неупереджений підхід, що сприяє співпраці між пацієнтами та медичними працівниками, у тому числі формулювання, що ставлять на перше місце особу (наприклад, «людина з ожирінням», а не «товста (огрядна) людина» і «людина з діабетом», а не «діабетик») (рівень доказовості E).

2a. Щоб підтвердити діагноз ожиріння, виміряйте зріст і вагу для розрахунку індексу маси тіла (ІМТ) і додатково визначте розподіл жиру в організмі, наприклад виміряйте окружність талії (ОТ), розрахуйте співвідношення ОТ до об’єму стегон і/або співвідношення ОТ до зросту, якщо ІМТ невизначений (рівень доказовості E).

2b. Оцінюйте антропометричні виміри, на основі яких можна робити висновок про наявність ожиріння, принаймні 1 раз на рік для складання рекомендацій щодо подальшого лікування. Під час активного лікування, спрямованого на корекцію ваги, проводьте моніторинг частіше, принаймні кожні 3 міс (рівень доказовості E).

3. Під час антропометричних вимірювань необхідно забезпечити конфіденційність (рівень доказовості E).

4. У пацієнтів із ЦД 2 типу та надлишковою вагою або ожирінням контроль ваги має бути основною метою лікування разом із контролем глікемії (рівень доказовості А).

5. Забезпечте лікування, спрямоване на корекцію ваги, прагнучи до її зменшення на будь-яку величину. Втрата ваги на 3-7% від початкової поліпшує глікемію та інші проміжні серцево-судинні чинники ризику. Стійка втрата маси тіла на >10% зазвичай дає більші переваги, зокрема забезпечує хворобомодифікувальний ефект та уможливлює ремісію ЦД 2 типу, а також здатна поліпшити віддалені серцево-судинні результати та знизити смертність (рівень доказовості В).

6. Індивідуалізуйте початкові підходи до лікування ожиріння (зміна способу життя, дієтотерапія, фармакологічні препарати або метаболічна хірургія) (рівень доказовості А) на підставі анамнезу хвороби, життєвих обставин, уподобань і мотивації (рівень доказовості С). Розгляньте комбіновані підходи до лікування, якщо це необхідно (рівень доказовості E).

Всесвітня організація охорони здоров’я визначає ожиріння як ненормальне або надмірне накопичення жиру, що становить ризик для здоров’я. ІМТ (розраховується як вага в кілограмах, поділена на квадрат зросту в метрах [кг/м²]) широко використовують для діагностики та визначення стадії ожиріння (надлишкова вага: ІМТ 25-29,9 кг/м²; ожиріння I ступеня: ІМТ 30-34,9 кг/м²; ожиріння II ступеня: ІМТ 35-39,9 кг/м²; ожиріння III ступеня: ІМТ ≥40 кг/м²); проте не треба покладатися на ІМТ як на єдиний інструмент діагностики та визначення стадії ожиріння. Незважаючи на простоту вимірювання, ІМТ є в кращому випадку недосконалим показником маси жирової тканини, він не відображає розподіл або функцію жирової тканини, а також не є одним із факторів, що визначає пов’язані з вагою наслідки для здоров’я чи самопочуття. Особливо часто ІМТ неправильно оцінюють в осіб із дуже розвиненими м’язами або худорлявих, а також у популяціях із різною конституцією та кардіометаболічним ризиком. Діагноз ожиріння потрібно встановлювати на основі загальної оцінки маси жирової тканини (ІМТ можна використовувати як загальний орієнтир), її розподілу (з використанням інших антропометричних вимірів, таких як ОТ, співвідношення ОТ до об’єму стегон або співвідношення ОТ до зросту) або функції та, що важливо, наявності відповідних наслідків для здоров’я чи самопочуття: метаболічних, фізичних або психологічних.

Ожиріння є ключовим патофізіологічним чинником діабету, інших серцево-судинних факторів ризику (як-от гіпертензії, гіперліпідемії, метаболічно асоційованої жирової хвороби печінки (МАЖХП) і запального стану) і, зрештою, серцево-судинних захворювань і захворювань нирок. Діабет може ще більше посилювати ожиріння, у тому числі через використання цукрознижувальної терапії, яка зумовлює збільшення ваги (наприклад, інсулін, сульфонілсечовина та піоглітазон), а ожиріння може посилювати гіперглікемію та погіршувати перебіг діабету, що створює порочне коло, яке сприяє прогресуванню захворювання та виникненню мікросудинних і макросудинних ускладнень. Тож для пацієнтів із діабетом, щоб усунути як гіперглікемію, так і її основний патофізіологічний чинник (ожиріння) і, отже, забезпечити користь для здоров’я людини загалом, рекомендується лікування, націлене на контроль як глікемії, так і ваги.

Із розширенням доступу до ефективніших методів лікування пацієнтів із діабетом і надлишковою вагою або ожирінням необхідно бути поінформованими про потенційні переваги як помірної, так і більш значної втрати ваги та орієнтуватися в діапазоні доступних варіантів лікування, як обговорюється далі. Під час консультування щодо змін способу життя, вибору втручання та цілей зниження ваги потрібно використовувати спільне прийняття рішень.

Харчування, фізична активність і поведінкова терапія

Рекомендації

7. Дієтотерапія, фізична активність і поведінкова терапія рекомендуються пацієнтам із ЦД 2 типу та надлишковою вагою або ожирінням для досягнення результатів як щодо ваги, так і щодо загального стану здоров’я (рівень доказовості В).

8a. Для зниження ваги потрібно рекомендувати та розглядати, якщо це можливо, втручання, у тому числі більшу частоту консультацій (≥16 прийомів протягом 6 міс) з акцентом на змінах у харчуванні, фізичній активності та поведінкових стратегіях для досягнення дефіциту енергії в 500-750 ккал/добу (рівень доказовості А).

8b. Якщо такі втручання недоступі, розгляньте альтернативні структуровані програми поведінкового консультування (очного або дистанційного) (рівень доказовості E).

9. Рекомендації щодо харчування мають бути індивідуальними відповідно до уподобань і харчових потреб пацієнта. Використовуйте плани харчування, які забезпечують дефіцит енергії, незалежно від складу макроелементів, щоб досягти втрати ваги (рівень доказовості А).

10. При розробці плану харчування враховуйте системні, структурні, культурні та соціально-економічні чинники, які можуть вплинути на моделі харчування та вибір їжі, такі як відсутність продовольчої безпеки і голод, доступ до варіантів здорового харчування та інші соціальні детермінанти здоров’я (рівень доказовості С).

11. Для тих, хто досяг цільової втрати ваги, продовжуйте стежити за прогресом, надавайте постійну підтримку та рекомендуйте продовжувати втручання для підтримання цільової ваги в довгостроковій перспективі (рівень доказовості E). Ефективні довготермінові (≥1 рік) програми підтримання ваги передбачають щомісячний контакт і підтримку, частий самоконтроль маси тіла (щотижня або частіше) та інші стратегії самоконтролю (наприклад, щоденники харчування або електронні пристрої, які можна носити як аксесуари), а також заохочують до регулярної фізичної активності (200-300 хв на тиждень) (рівень доказовості А).

12. Короткострокове дієтологічне втручання з використанням структурованих, дуже низькокалорійних продуктів (800-1000 ккал/добу) мають призначати лише фахівці ретельно відібраним пацієнтам у медичних установах із дбайливим контролем. Для підтримання втрати ваги мають бути інтегровані довгострокові комплексні стратегії підтримки та консультування (рівень доказовості В).

13. Харчові добавки не виявилися ефективними для зниження ваги, тому їх не рекомендують (рівень доказовості А).

Поведінкові втручання

Численні поведінкові втручання продемонстрували позитивний ефект від зменшення споживання енергії, збільшення фізичної активності або комбінації цих ключових змін способу життя. Дослідження Look AHEAD (Action for Health in Diabetes) підтвердило доцільність досягнення втрати ваги та підтримання результату впродовж тривалого періоду в пацієнтів із ЦД 2 типу. Приблизно половина учасників інтенсивного втручання у спосіб життя втратила ≥5% своєї початкової маси тіла та підтримувала її. Адаптація поведінкових втручань до культурного контексту може бути додатковим корисним інструментом для поліпшення їх впливу.

На підставі даних Програми профілактики діабету і Look AHEAD схвалені інтенсивні поведінкові втручання зазвичай передбачають ≥16 сеансів протягом перших 6 міс і зосереджені на змінах у харчуванні, фізичній активності та поведінкових стратегіях для досягнення дефіциту енергії ~500-750 ккал/добу. Такі втручання мають здійснюватися навченими особами та можуть проводитися віч-на-віч або дистанційно, індивідуально чи у групах. Коли такі втручання рекомендовані та розпочаті, окрім медичного стану необхідно враховувати рівень мотивації людини, її життєві обставини, культурні міркування, соціально-економічні фактори і здатність впроваджувати зміни способу життя для втрати ваги.

Пацієнтам із ЦД 2 типу та надлишковою вагою або ожирінням, які схуднули, потрібно запропонувати довгострокові (≥1 рік) комплексні програми підтримання досягненого результату. Програми підтримання ваги мають здійснюватися міждисциплінарною командою з відповідною підготовкою та досвідом реалізації таких довгострокових програм.

Фармакотерапія

Рекомендації

14. По можливості зведіть до мінімуму призначення ліків для терапії супутніх захворювань, пов’язаних зі збільшенням ваги (рівень доказовості E).

15. При виборі ЦЗП для пацієнтів із ЦД 2 типу та надлишковою вагою або ожирінням віддавайте перевагу препаратам, які сприятливо впливають на вагу (рівень доказовості В).

16. Для пацієнтів із діабетом і надлишковою вагою або ожирінням треба розглянути фармакотерапію для контролю ваги разом зі зміною способу життя. Необхідно враховувати можливі переваги та ризики (рівень доказовості А).

17. У пацієнтів із діабетом і надлишковою вагою або ожирінням бажаною фармакотерапією має бути агоніст рецептора глюкагоноподібного пептиду – 1 або комбінований препарат глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду і арГПП‑1 із більшою ефективністю щодо зниження ваги (тобто семаглутид або тирзепатид), особливо з огляду на їхні додаткові переваги, що не стосуються ваги (наприклад, глікемічні та кардіометаболічні) (рівень доказовості А).

18. Виявляйте пацієнтів із діабетом та ожирінням, які значно втратили вагу через недоїдання, особливо тих, хто переніс метаболічну операцію (рівень доказовості А), і тих, хто отримував фармакологічну терапію для контролю ваги (рівень доказовості В).

19. Фармакотерапію для контролю ваги, показану для тривалої терапії, потрібно продовжувати після досягнення цілей щодо зниження ваги, щоб зберегти користь для стану здоров’я. Раптове припинення фармакотерапії для контролю ваги часто призводить до її збільшення та погіршення кардіометаболічних факторів ризику (рівень доказовості А).

20. У тих, хто не досягає цілей лікування, перегляньте терапію, спрямовану на контроль ваги, та інтенсифікуйте лікування за допомогою додаткових підходів (наприклад, метаболічна хірургія, додаткові фармакологічні засоби та структуровані програми зміни способу життя) (рівень доказовості А).

Схвалена фармакотерапія для контролю ваги

Управління із санітарного контролю якості харчових продуктів і медикаментів США (Food and Drug Administration, FDA) схвалило кілька препаратів для контролю ваги як доповнення до низькокалорійної схеми харчування та підвищеної фізичної активності в осіб із ІМТ ≥30 кг/м² або ≥27 кг/м² з одним або кількома супутніми захворюваннями, пов’язаними з ожирінням (наприклад, ЦД 2 типу, гіпертонія і/або дисліпідемія). Було показано, що майже всі схвалені FDA ліки для контролю ваги поліпшують глікемію в пацієнтів із ЦД 2 типу та затримують його прогресування в групі ризику, і деякі з цих препаратів (наприклад, ліраглутид, семаглутид і тирзепатид) показані як для зниження рівня глюкози, так і для контролю ваги. Фентермін та інші застарілі адренергічні засоби схвалені для короткострокового лікування, тоді як усі інші – для довгострокової терапії (табл.).

Таблиця. Фармакотерапія ожиріння
Препарат	Схема лікування; втрата ваги від вихідного рівня	Часові рамки втрати ваги (тиж)*	Поширені побічні ефекти	Можливі проблеми безпеки та міркування
Симпатоміметичний амін аноректик: схвалений лише для короткочасного застосування
Фентермін^†	• 15 мг/добу; 7,4%. • 7,5 мг/добу; 6,6%. • Плацебо; 2,3%	28	Сухість у роті, безсоння, запаморочення, дратівливість, підвищення артеріального тиску (АТ), прискорене серцебиття	• Протипоказано застосовувати разом з інгібіторами моноаміноксидази. • Обережно за наявності серцевосудинних захворювань (ССЗ). • Не використовуйте при високому внутрішньоочному тиску через ризик гострої закритокутової глаукоми
Інгібітор шлунковокишкових ліпаз
Орлістат^‡	• 120 мг тричі на добу; 9,6%. • Плацебо; 5,6%	52	Біль у животі, метеоризм, позиви до дефекації	• Потенційне порушення всмоктування жиророзчинних вітамінів (A, D, E, K) і деяких ліків (наприклад, циклоспорину, гормонів щитоподібної залози (ЩЗ), протисудомних засобів). • Рідкісні випадки тяжкого ураження печінки. • Жовчнокам’яна хвороба. • Нефролітіаз
Комбінація симпатоміметичного аміну аноректика і протиепілептичного засобу
Фентермін/топірамат ER^§	• 15/92 мг/добу; 9,8%. • 7,5/46 мг/добу; 7,8%. • Плацебо; 1,2%	56	Закреп, парестезії, безсоння, назофарингіт, ксеростомія, підвищення АТ, нефролітіаз	• Протипоказано застосовувати разом з інгібіторами моноаміноксидази. • Вроджені вади розвитку. • Когнітивні порушення. • Обережно за наявності ССЗ. • Не використовуйте в разі високого внутрішньоочного тиску через ризик гострої закритокутової глаукоми
Комбінація опіоїдних антагоністів і антидепресантів
Налтрексон/бупропіон ER	• 16/180 мг двічі на добу; 5%. • Плацебо; 1,8%	56	Закреп, нудота, головний біль, ксеростомія, безсоння, прискорене серцебиття та підвищення АТ	• Протипоказаний пацієнтам із неконтрольованою гіпертензією і/або судомними розладами. • Протипоказаний до використання при хронічній опіоїдній терапії. • Гостра закритокутова глаукома. Попередження: Ризик суїцидальної поведінки / думок у пацієнтів молодше 24 років, які страждають на депресію
арГПП‑1
Ліраглутид^\|	• 3 мг/добу; 6%. • 1,8 мг/добу; 4,7%. • Плацебо; 2%	56	Побічні ефекти з боку шлунковокишкового тракту (нудота, блювання, діарея, езофагеальний рефлюкс)	• Гіпоглікемія (у разі одночасного застосування інсуліну або сульфонілсечовини). • Під час клінічних досліджень повідомлялося про панкреатит, але причиннонаслідковий зв’язок не встановлено; припинити прийом у разі підозри на панкреатит. • Будьте обережні з пацієнтами із захворюваннями нирок на початку прийому або в разі збільшення дози через підвищений ризик шлунковокишкових побічних ефектів і потенційний ризик гострого ураження нирок через зневоднення
Семаглютид^\|	• 2,4 мг/тиж; 9,6%. • 1,0 мг/тиж; 7%. • Плацебо; 3,4%			• Може зумовлювати холелітіаз та ускладнення, пов’язані з жовчнокам’яною хворобою. • Шлунковокишкові розлади (тяжкий закреп і прогресування непрохідності тонкої кишки / ілеуса). • Слідкуйте за потенційними наслідками уповільненого всмоктування пероральних лікарських засобів. • Може зумовлювати реакції в місці ін’єкції. • Може призвести до підвищення частоти серцевих скорочень. Попередження: Ризик розвитку Склітинних пухлин ЩЗ у гризунів; відповідність у людей не визначена; не застосовувати пацієнтам з особистим або сімейним анамнезом медулярного раку ЩЗ або множинної ендокринної неоплазії типу 2
Комбінований препарат глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду і арГПП‑1
Тирзепатид	• 15 мг/тиж; 14,7%. • 10 мг/тиж; 12,8%. • Плацебо; 3,2%	72	Побічні ефекти з боку шлунковокишкового тракту (нудота, блювання, діарея, езофагеальний рефлюкс)	• Те саме, що й для арГПП‑1. • Моніторинг ефектів пероральних препаратів із вузьким терапевтичним індексом (варфарин) або ефективність яких залежить від порогової концентрації. • Порадьте жінкам, які застосовують оральні контрацептиви, перейти на неоральний метод контрацепції або додати бар’єрний метод контрацепції протягом 4 тиж після початку та впродовж 4 тиж після кожного збільшення дози. Попередження: Ризик розвитку Склітинних пухлин ЩЗ у гризунів; відповідність у людей не визначена; не застосовувати в пацієнтів з особистим або сімейним анамнезом медулярного раку ЩЗ або множинної ендокринної неоплазії типу 2
Примітки. ER (extended release) – подовжене (пролонговане) вивільнення; *– часові рамки, що використовуються в клінічних дослідженнях. Ліки, схвалені для тривалого використання, треба продовжувати приймати, як зазначено, після втрати ваги; ^† – фентермін оцінювали в загальній дорослій популяції з ожирінням. Як монотерапія фентермін схвалений лише для короткочасного застосування. Використовуйте найменшу ефективну дозу; максимальна прийнятна доза становить 37,5 мг; ^‡ – учасники дослідження мали нормальну (79%) або порушену (21%) толерантність до глюкози; ^§ – максимальна доза, залежно від відповіді, становить 15/92 мг 1 р./добу. Приблизно 68% зареєстрованих учасників мали ЦД 2 типу або порушення толерантності до глюкози; ^\| – засіб має показання для зменшення частоти серцевосудинних подій.
Наведена обрана інформація про безпеку та побічні ефекти; для повного розуміння міркувань безпеки, будь ласка, зверніться до інформації про призначення кожного препарату.

Оцінка ефективності та безпеки фармакотерапії ожиріння

Після початку медикаментозного лікування оцінюйте його ефективність і безпеку принаймні 1 раз на місяць протягом перших 3 міс і принаймні 1 раз на квартал після цього. Моделювання на основі опублікованих клінічних випробувань незмінно показує, що в пацієнтів із ранньою відповіддю на лікування поліпшилися віддалені результати; однак варто зазначити, що частота відповіді у разі фармакотерапії для контролю ваги із застосуванням препаратів останнього покоління набагато вища. Якщо клінічні обставини (такі як погана переносимість) або інші міркування (такі як фінансові витрати чи індивідуальні переваги) не свідчать про інше, ті, хто досяг достатньої ранньої втрати ваги після початку постійного застосування ліків для контролю ваги (зазвичай визначається як >5% втрати ваги після 3 міс використання), мають продовжувати терапію протягом тривалого часу. Якщо ранні результати втрати ваги є помірними (зазвичай <5% втрати ваги після 3 міс застосування), переваги поточного лікування необхідно розглядати в контексті відповіді на глікемію, наявності інших потенційних варіантів лікування, толерантності до терапії та загального її тягаря. Рекомендується постійний моніторинг досягнення та підтримання цільової ваги. Раптове припинення прийому семаглутиду і тирзепатиду призводить до відновлення втраченої ваги на половину або дві треті протягом року. Для визначення найкращого довгострокового підходу до контролю ваги, наприклад продовження прийому найнижчої ефективної дози, використання періодичної терапії або припинення застосування ліків із подальшим ретельним моніторингом ваги, потрібне спільне прийняття рішень.

У пацієнтів, в яких не вдається досягти цілей лікування, пов’язаних із вагою, або підтримувати їх, уникайте інертності в лікуванні, проводьте повторну оцінку поточної терапії, спрямованої на контроль ваги, і посилюйте її за допомогою додаткових підходів (наприклад, метаболічна хірургія, додаткові фармакологічні засоби та структуровані програми зміни способу життя).

Медичні прилади для схуднення

Тоді як пристрої для бандажування шлунка втратили популярність через обмежену довгострокову ефективність і високу частоту ускладнень, кілька мінімально інвазивних медичних підходів були схвалені FDA для короткочасної втрати ваги, у тому числі шлункові балонні імплантати, стимулятор блукаючого нерва та аспіраційна терапія шлунка. Висока вартість, обмежене страхове покриття та недостатні дані, що підтверджують ефективність цих пристроїв у лікуванні хворих на ЦД, зумовили невизначеність щодо їх поточного використання та призвели до зникнення кількох із них із ринку США.

Метаболічна хірургія

Рекомендації

21. Розглядайте метаболічну хірургію як підхід до контролю ваги та глікемії в пацієнтів із ЦД і ІМТ ≥30,0 кг/м² (або ≥27,5 кг/м² в американців азіатського походження), які за інших обставин є хорошими кандидатами на хірургічне втручання (рівень доказовості А).

22. Метаболічну хірургію треба проводити у великих центрах, де працюють багатопрофільні команди, які мають знання та досвід у лікуванні ожиріння, діабету та шлунково-кишковій хірургії (www.facs.org/quality-programs/accreditation-and-verification/metabolic-and-bariatric-surgery-accreditation-and-quality-improvement-program/) (рівень доказовості E).

23. Пацієнтів, яким планують провести метаболічну операцію, необхідно перевірити на наявність супутніх психологічних станів, а також соціальних і ситуаційних обставин, які можуть вплинути на результати операції (рівень доказовості В).

24. Пацієнти, які перенесли метаболічну операцію, мають отримувати тривалу медичну та поведінкову підтримку, крім того, вони потребують регулярного моніторингу метаболічного стану та надходження поживних речовин і мікроелементів (рівень доказовості В).

25. Якщо є підозра на гіпоглікемію після метаболічної хірургії, треба виключити з клінічної оцінки інші потенційні розлади, що спричинюють гіпоглікемію, а лікування має передбачати освіту, медичну дієтотерапію з фаховим дієтологом-нутріціологом із досвідом роботи з гіпоглікемією після метаболічної хірургії, і медикаментозне лікування, якщо це необхідно (рівень доказовості А). В осіб із гіпоглікемією після метаболічної хірургії використовуйте безперервний моніторинг рівня глюкози для підвищення безпеки (рівень доказовості С).

26. У пацієнтів, які перенесли метаболічну операцію, регулярно перевіряйте психосоціальні та поведінкові зміни здоров’я та, за потреби, направляйте пацієнтів до кваліфікованого фахівця з поведінкових розладів (рівень доказовості С).

27. Спостерігайте за пацієнтами, які перенесли метаболічну операцію, щодо недостатньої втрати ваги або її повторного збільшення, принаймні кожні 6-12 міс (рівень доказовості E). У пацієнтів, в яких втрата ваги є недостатньою або відбувся повторний набір ваги, оцініть потенційні причини цього та, якщо необхідно, розгляньте додаткові втручання для зниження ваги (наприклад, фармакотерапія для контролю ваги) (рівень доказовості С).

У пацієнтів після метаболічної операції може зрости ризик уживання психоактивних речовин, виникнення або погіршення депресії і/або тривожних розладів і суїцидальних думок. Кандидатів на метаболічну операцію мають оцінити фахівці з поведінкової медицини з досвідом лікування ожиріння. Хірургічне втручання потрібно відкласти в осіб із розладами, пов’язаними зі зловживанням алкоголем або психоактивними речовинами, тяжкою депресією, суїцидальними думками або іншими серйозними поведінковими захворюваннями, доки ці розлади не будуть належним чином усунені. Пацієнтам із передопераційною або новою психопатологією треба проходити регулярне обстеження після операції, щоб оптимізувати поведінкове здоров’я та післяопераційні результати.

Використання фармакотерапії для лікування хронічного ожиріння до та після метаболічної хірургії не підтверджується жодними остаточними доказами. Наявні дослідження свідчать про те, що в осіб з ІМТ >50 кг/м² застосування арГПП‑1 пов’язане зі значною втратою ваги до операції без збільшення частоти ускладнень або часу до операції, їх можна розглядати як допоміжні засоби для посилення початкової втрати ваги. Дослідження також показали, що арГПП‑1 можуть бути ефективними в разі відновлення набору ваги після метаболічної операції, і тому їх можна розглядати як альтернативу ревізійній хірургії. Однак довгострокові результати з точки зору стійкості втрати ваги, впливу на відновлення ваги після припинення прийому ліків і довгострокових побічних ефектів під час та після припинення використання фармакологічних засобів вивчені недостатньо.

За матеріалами American Diabetes Association Professional Practice Committee. 8. Obesity and Weight Management for the Prevention and Treatment of Type 2 Diabetes: Standards of Care in Diabetes‑2025. Diabetes Care. 2025 Jan 1;48(Supplement_1): S167-S180. doi: 10.2337/dc25-S008.

Підготувала к. мед. н. Світлана Опімах

Тематичний номер «Діабетологія. Тиреоїдологія. Метаболічні розлади» № 3 (71) 2025 р.

Номер: Тематичний номер «Діабетологія. Тиреоїдологія. Метаболічні розлади» № 3 (71) 2025 р.