29 січня, 2026

Профілактика і контроль йодного дефіциту в Європейському регіоні ВООЗ: адаптація до змін у харчуванні та способі життя

Йодний дефіцит, особливо легкого ступеня, і досі залишається поширеною проблемою в Європейському регіоні Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Використання йодованої солі як засобу запобігання йодному дефіциту є однією з найуспішніших глобальних інтервенцій у сфері громадського здоров’я, що впроваджена в більшості країн регіону та дала визначний результат. Від часу публікації останнього звіту ВООЗ щодо йодного дефіциту в регіоні минуло 15 років, і за цей період накопичено неабиякий обсяг нових даних стосовно забезпеченості йодом, зокрема вразливих груп населення. У звіті проаналізовано забезпеченість йодом у 53 державах – членах Європейського регіону ВООЗ та в Косові [1], а також сучасні наукові дані щодо наслідків легкого йодного дефіциту, харчових [2-4] джерел йоду та ефективності чинних заходів профілактики. Крім того, розглянуто економічні наслідки йодного дефіциту в сучасних умовах Європейського регіону ВООЗ.

Вступ

Йод (у формі йодиду, I-) є незамінним мікроелементом, який має надходити з їжею. Його основна фізіологічна роль полягає в тому, що він є складовою тиреоїдних гормонів – тироксину (T4) і трийодтироніну (T3) [1]. Йодний дефіцит виникає внаслідок нестачі йоду в ґрунті та підземних водах, що призводить до низького природного вмісту йоду в місцевих продуктах харчування та питній воді (рис. 1) [2]. Історично йодний дефіцит був широко поширеним у більшості регіонів Європи, особливо в гірських місцевостях, де льодовикові процеси та інтенсивні опади зумовили низьку кількість йоду в ґрунті [3]. Геологічні властивості ґрунтів є здебільшого незмінними, тому контроль йодного дефіциту має бути безперервним процесом.

Рис. 1. Кругообіг йоду

ВООЗ рекомендує для запобігання йододефіциту додавати йод до всієї харчової солі [7]. Буссенго був першим, хто ще в 1833 р. запропонував використовувати йодовану сіль для профілактики та лікування зоба [8]. Швейцарія ж стала першою країною, яка в 1922 р. запровадила йодовану сіль як стратегію громадського здоров’я [6]. Успіх був стрімким: поширеність зоба та випадків розумової відсталості, спричинені дефіцитом йоду, протягом десятиліття різко скоротилася [6].

Однак наприкінці 1980-х років звіт, опублікований Європейською тиреоїдною асоціацією щодо 27 країн, засвідчив, що в деяких із них зберігається висока поширеність зоба, попри запровадження як добровільного (Болгарія, Німеччина, Італія, Іспанія та Туреччина), так і обов’язкового (Австрія, Угорщина, Польща та колишня югославська республіка Македонія) йодування солі [9].

За оцінками ВООЗ, що базувалися на загальній поширеності зоба, у 1993 р. в Європейському регіоні ВООЗ на йододефіцит страждали 97 млн людей [10]. Того самого року ВООЗ рекомендувала проводити національний моніторинг йодного статусу за допомогою визначення концентрації йоду в сечі (UIC) – опосередкованого біомаркера поточного споживання йоду [11].

У 2007 р. ВООЗ оприлюднила дані UIC у дітей шкільного віку з 40 країн – членів Європейського союзу (ЄС), країн-кандидатів та країн Європейської асоціації вільної торгівлі [12]. У порівнянні з 1993 роком ситуація суттєво поліпшилася [10]: у 21 країні йододефіциту не було [12]. Проте цей звіт підтвердив наявність стійкої проблеми недостатнього споживання йоду: 11 країн були класифіковані як такі, що мають легкий дефіцит йоду, більшість із них розташовані в Центральній Європі [12]. ВООЗ наполягала на тому, щоб країни-члени запровадили регулярний національний моніторинг йодного статусу населення за допомогою визначення UIC, в ідеалі – кожні 5 років [12, 13]. У 2015 р. ЄС профінансував дослідницький проєкт EUthyroid за участю партнерів із 22 країн-членів та ще 5 країн (Ісландія, Ізраїль, Норвегія, Швейцарія та колишня югославська республіка Македонія) [14]. Результати цього проєкту виявили прогалини у знаннях і перешкоди на шляху оптимізації споживання йоду в регіоні [8, 15-19].

З огляду на зміни в раціоні та способі життя, а також на розбіжності в національних нормах йодування солі та недостатнє розуміння питань йодного харчування на території Європейського регіону, прогрес оптимізації споживання йоду в деяких країнах може сповільнитись або навіть припинитися. Якщо в регіоні не буде забезпечено адекватне споживання йоду, йододефіцитні захворювання повернуться, що спричинить значні економічні втрати.

Роль йоду в підтриманні здоров’я та розвитку хвороб

Метаболізм йоду

Йод, що надходить з їжею, засвоюється в тонкому кишечнику у вигляді I- йодид-іону (Na+/I-) за допомогою натрій-йодидного симпортера (Na+/I - симпортер, NIS) [26]. Абсорбція відбувається швидко і майже повністю (27). Хімічна форма або склад продуктів не впливає на біодоступність.

За умови адекватного споживання йоду 5-25% абсорбованого йоду захоплюється щитоподібною залозою (ЩЗ) за допомогою NIS для синтезу тиреоїдних гормонів [1, 26, 28]. T3 і Т4 виробляються у фолікулах ЩЗ та вивільняються у кровотік [29]. Біосинтез контролюється гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдною віссю за допомогою тиреотропного гормону (ТТГ) за принципом негативного зворотного зв’язку [30]. Поглинання йоду ЩЗ плода та вироблення T3 і Т4 починається вже на 10-12-му тижнях вагітності [26, 31]. До цього часу тиреоїдні гормони надходять до плода від матері через плаценту [32]. Йод, який надійшов з їжею і не був поглинутий ЩЗ, виводиться переважно із сечею. При адекватному споживанні йоду та нормальній функції ЩЗ приблизно 90% абсорбованого йоду виводиться із сечею протягом 24 год після його вживання [1]. Незначні кількості можуть виводитися з калом і потом [1, 33]. Під час лактації йод також виділяється з грудним молоком [34, 35].

Фізіологічна роль тиреоїдних гормонів

Тиреоїдні гормони регулюють клітинний метаболізм практично в усіх тканинах на будь-якій стадії життя. У периферичних тканинах Т4 (тироксин) за допомогою дейодиназ перетворюється на метаболічно активну форму Т3 (трийодтиронін) [36].

Т3 зв’язується з ядерними рецепторами тиреоїдних гормонів і регулює експресію широкого спектра генів, які контролюють численні фундаментальні фізіологічні процеси, у тому числі метаболізм, розвиток і дозрівання центральної нервової системи, опорно-рухового апарату та легень [37, 38]. У мозку Т3 регулює нейрокогнітивний розвиток шляхом впливу на проліферацію та міграцію нейронів, диференціацію гліальних клітин і мієлінізацію аксонів у центральній нервовій системі [37].

Дисфункція та захворювання ЩЗ

Наслідки для здоров’я, спричинені неадекватним споживанням йоду, реалізуються через вплив на функцію ЩЗ та дію тиреоїдних гормонів на органи-мішені.

Зв'язок між споживанням йоду і захворюваннями ЩЗ є U-подібним: несприятливі наслідки для здоров’я реєструють у разі як недостатнього, так і надмірного його споживання [43, 44]. Ці ефекти залежать від ступеня дефіциту чи надлишку йоду, а також від часу й тривалості впливу [43, 45].

Зоб і вузли ЩЗ. Основними наслідками легкого дефіциту йоду є структурні зміни ЩЗ, спричинені її гіперстимуляцією. Вони характеризуються гіпертрофією ЩЗ і появою вузлів (рис. 2) [54].

Рис. 2. Вплив легкого дефіциту йоду на функцію ЩЗ

Ризик розвитку раку в тиреоїдних вузлах становить приблизно 5%, але цей ризик є нижчим у гіперфункціонуючих вузлах [56].

Висока поширеність тиреоїдних вузлів серед дорослого населення створює значне навантаження на систему охорони здоров’я, оскільки щоразу при виявленні вузла ЩЗ необхідно проводити медичні обстеження, щоб виключити невелику ймовірність злоякісних станів.

Гіпертиреоз. Гіпертиреоз – це поширене хронічне захворювання. Світова поширеність маніфестного гіпертиреозу (низький рівень ТТГ і високі рівні T3 і Т4) сягає 1,4%, поширеність субклінічного гіпертиреозу (низький рівень ТТГ і нормальні рівні Т3 і Т4) також сягає 1,4% [57].
Багато випадків залишаються недіагностованими, поширеність недіагностованого гіпертиреозу в Європейському регіоні оцінюють аж у 1,7% [58].

У популяціях із достатнім споживанням йоду найпоширенішою причиною гіпертиреозу є хвороба Грейвса (дифузний токсичний зоб). Токсичний вузловий зоб є другою за частотою причиною захворювання, він більш поширений у популяціях із дефіцитом йоду [57].

Захворюваність на різні підтипи гіпертиреозу залежить від віку та зростає в літніх людей у регіонах із дефіцитом йоду [55]. У регіоні Італії з помірним дефіцитом йоду було зареєстровано високу поширеність явного гіпертиреозу – до 2,9%, здебільшого спричиненого токсичним вузловим зобом [59]. Це більш ніж удвічі перевищує загальну поширеність захворювання у 1,3% (0,5% явного і 0,7% субклінічного гіпертиреозу), яку спостерігають у країнах із достатнім споживанням йоду [60].

Нелікований гіпертиреоз може спричиняти серцеві аритмії, підвищує ризик серцевої недостатності та серцевої захворюваності, зумовлює когнітивні порушення в осіб літнього віку, остеопороз і саркопенію, а також несприятливі наслідки вагітності [57, 61-63]. Крім того, гіпертиреоз, через його вплив на серце, може бути життєво небезпечним, і, як правило, його лікування є складнішим, ніж гіпотиреозу.

Найпоширенішими методами лікування токсичного вузлового зоба або гіперфункціонуючих солітарних вузлів є радіойодна терапія, тиреостатики та хірургічне втручання [57, 64]. Діагностика й лікування цих захворювань, яким можна запобігти, є обтяжливими для пацієнтів і системи охорони здоров’я.

Запровадження методів збагачення йодом і корекція його дефіциту можуть збільшувати захворюваність на гіпертиреоз, але це зростання, як правило, тимчасове і з часом змінюється зниженням частоти до рівня, нижчого, ніж до збагачення [65-68].

Основні положення

Нормальний синтез тиреоїдних гормонів (еутиреоз) зазвичай забезпечується в широкому діапазоні споживання йоду завдяки фізіологічній адаптації до його коливань.
Легкий дефіцит йоду призводить до хронічної гіперстимуляції ЩЗ. У популяціях, що зазнають легкого дефіциту йоду, спостерігають більшу поширеність осіб зі збільшеним об’ємом ЩЗ, тиреоїдними вузлами, багатовузловим зобом і гіпертиреозом, особливо серед дорослих і літніх людей. Нелікований гіпертиреоз підвищує ризик серцевих аритмій, серцевої недостатності, остеопорозу та несприятливих наслідків вагітності, а також когнітивних порушень у людей похилого віку.
Корекція легкого дефіциту йоду знижує поширеність гіпертиреозу, який може бути станом, що загрожує життю.
Вплив дефіциту йоду на неврологічний розвиток опосередковується впливом низької концентрації тиреоїдних гормонів на плід. Легкий дефіцит йоду зазвичай не спричиняє гіпотиреоз у матері. Хоча доказів ефектів легкого дефіциту йоду на неврологічний розвиток, отриманих у рандомізованих контрольованих дослідженнях, недостатньо, результати когортних досліджень свідчать про негативний вплив на акушерські наслідки і нейророзвиток. Це становить проблему для громадського здоров’я, хоча докази є слабкими через спостережний характер досліджень. У багатьох дослідженнях невідомо, чи справді жінки мають дефіцит йоду, оскільки класифікація базується на концентрації йоду в сечі (UIC), яка не є придатною для індивідуальної оцінки.
Корекція легкого дефіциту йоду в дітей може покращити їхню когнітивну діяльність.

Йод у харчуванні

Референтні значення дієтичної потреби в йоді

Референтні значення дієтичної потреби (DRV) в йоді, встановлені ВООЗ та Європейським агентством із безпеки харчових продуктів (EFSA) для різних груп населення, представлені в таблиці 1 [12, 129].

Таблиця. 1. Рекомендації щодо споживання йоду (мкг/добу) для різного віку або різних груп населення, згідно з
ВООЗ^{a, b}				EFSA^c
Вік або група населення	RNIa (мкг/добу)	ARb (мкг/добу)	Верхня межаb (мкг/добу)	Вік або група населення	АС (мкг/добу)	Верхня межаd (мкг/добу)
Немовлята				Немовлята
	90	-	-		70	- ^е
Діти				Діти
15 років 612 років	90 120	64 87	200 300	13 років 46 років 710 років	90 90 90	200 250 300
Підлітки				Підлітки
1317 років	150	170	600	1114 років 1517 років	120 130	450 500
Дорослі				Дорослі
≥12 років	150	107	1100	1870 років	150	600
Вагітні				Вагітні
	250	143	500		200	600
Жінки, що годують груддю				Жінки, що годують груддю
	250	143	500		200	600
Примітки. AІ – адекватне споживання (Adequate Intake); ^a – адаптовано з ВООЗ (2004, 2007) та Andersson та співавт. (2007) [12, 140, 141]; ^b – адаптовано з Allen та співавт. (2006) [133]. Коригувальний коефіцієнт СН отримують шляхом ділення РНС для цієї групи населення на коефіцієнт конверсії 1,4; ^c – адаптовано з Agostoni та співавт. (2014) [129]; ^d – EFSA (2006) [13]; ^e – верхня межа не встановлена EFSA для немовлят віком <12 міс через відсутність даних. Джерело: автори.

Рекомендована норма споживання поживних речовин (RNI) встановлюється для задоволення потреб у йоді майже всіх (97,5%) здорових осіб у популяції, і її можна використовувати для індивідуальної оцінки адекватності споживання поживних речовин [130]. RNI може бути використана для порівняння із середнім споживанням йоду в популяції (середнє споживання має бути >RNI), але її не можна застосовувати для звітування про відсоток осіб із недостатнім споживанням (тобто неправильно повідомляти відсоток осіб, які споживають <RNI) [130].

! За поточних рівнів йоду в солі в Європейському регіоні ВООЗ не існує ризику надмірного споживання йоду.

Споживання йоду в Європейському регіоні ВООЗ

З 53 держав – членів Європейського регіону та Косова (n=54) 26 мають національні дані обстеження харчування (48%), але дані про споживання йоду, отримані за допомогою методів оцінки харчування в дорослих, були доступні лише в 15 країнах (28%), у дітей – у 13 країнах (24%). Крім того, дані як про споживання йоду, так і про внесок різних харчових джерел щодо дорослих були доступні лише в 10 країнах, щодо дітей – у 5 країнах.

На рисунку 3 підсумовано загальне споживання йоду дорослими чоловіками і жінками окремо, з розподілом за країнами; споживання йоду порівнюють із рекомендованою нормою для дорослих, яка становить 150 мкг/добу. Ці дані не враховують споживання йодованої солі, тому в деяких країнах можуть бути заниженими.

Споживання йоду як у чоловіків, так і в жінок становило <150 мкг/добу в 7 країнах (6 показано на рисунку 3, а також Литва, де дані об’єднані), і >150 мкг/добу лише у 3 країнах. Якщо розглядати відмінності між чоловіками й жінками, споживання йоду в жінок було стабільно низьким. В 11 з 14 країн, де були доступні дані для обох статей (78%), споживання йоду в жінок становило <150 мкг/добу, тоді як у 5 з цих країн споживання в чоловіків було >150 мкг/добу (див. рис. 3).

Рис. 3. Споживання йоду (за даними оцінки харчування) дорослими чоловіками й жінками в Європейському регіоні ВООЗ^а

Це свідчить про те, що жінки загалом мають вищий ризик недостатнього споживання йоду в порівнянні з чоловіками і в межах однієї країни споживання йоду в жінок може бути низьким, тоді як у чоловіків – достатнім.

Харчові джерела йоду

Питна вода в переважній частині Європейського регіону ВООЗ, як правило, містить низьку концентрацію йоду (<10 мкг/л). У деяких географічних регіонах ґрунтові води можуть мати високий уміст йоду внаслідок впливу моря або потрапляння води з природних джерел із високим умістом йоду. За таких умов споживання йоду може виявитися надмірним
[144, 145].

У багатьох країнах Європейського регіону надходження йоду з їжею забезпечують за допомогою йодованої солі, але в країнах без потужних програм йодування солі важливо знати харчові його джерела.

На рисунку 4 показано внесок різних груп продуктів харчування (молоко / молочні продукти, риба, яйця, м’ясо) у загальне споживання йоду дорослими в країнах, які мають національні дані про споживання йоду.

Рис. 4. Внесок харчових продуктів у загальне споживання йоду дорослими

! Оскільки зростає тенденція до рослинних дієт, а також популярність і доступність рослинних альтернатив ключовим джерелам йоду (молоку, молочним продуктам, рибі), необхідна скоординована діяльність для забезпечення належного збагачення альтернативного молока і молочних продуктів йодом. З огляду на важливість молочних продуктів для забезпечення достатнього рівня йоду в регіоні, регулювання кормів для тварин та концентрації йоду в молоці має бути частиною програм профілактики йододефіциту.

Молочна промисловість має брати участь у забезпеченні адекватного споживання йоду в багатьох країнах.

Основні положення

Рекомендації щодо споживання йоду мають бути узгоджені між ВООЗ, EFSA та країнами Європейського регіону ВООЗ. Необхідно встановити середню потребу (AR) для всіх груп населення, щоб проводити належну оцінку споживання йоду.
Для населення Європейського регіону харчовими джерелами йоду є різні продукти, у тому числі йодована сіль і молочні вироби.
Молоко та молочні продукти є важливими дієтичними джерелами йоду в багатьох країнах, хоча концентрація йоду в молоці в межах регіону суттєво варіює.
З огляду на важливість молока як джерела йоду в раціоні, існує потреба в регулюванні концентрації йоду в молоці, щоб зменшити її мінливість залежно від сезону та практики ведення сільського господарства.
Перехід на рослинні замінники молока та молочних продуктів викликає занепокоєння, особливо в країнах, де молоко є основним джерелом йоду. Більшість цих продуктів не збагачені йодом і тому не можуть замінити йод, що міститься в коров’ячому молоці. Ураховуючи зростання популярності та доступності рослинних замінників, необхідні скоординовані дії для забезпечення належного збагачення замінників молока і молочних продуктів йодом.
Уся харчова сіль має бути збагачена йодом. Це стосується солі, що використовується в домогосподарствах і на виробництвах, зокрема при виготовленні продуктів, призначених для внутрішнього ринку, таких як хліб, хлібобулочні вироби, м’ясо та м’ясні продукти.

Оцінка та моніторинг йодного статусу населення

Концентрація йоду в сечі

Йодний статус населення у перехресних (поперечних) дослідженнях оцінюють шляхом визначення UIC у довільних зразках сечі або зразках, відібраних за 24 год [13, 134]. Більшість йоду, що надходить з їжею, виводиться із сечею протягом 24 год, і UIC відображає поточне споживання йоду з усіх харчових джерел. ВООЗ рекомендує регулярний моніторинг UIC у популяції, в ідеалі кожні 5 років [13].

Дефіцит і надлишок йоду в популяціях визначають шляхом порівняння популяційної медіани UIC з пороговими значеннями, визначеними ВООЗ [13]. Епідеміологічні критерії викладені в таблиці 2 [13].

Таблиця 2. Епідеміологічні критерії для оцінки споживання йоду в популяції на основі медіани або діапазону медіани UIC
Споживання йоду	Надходження йоду з харчуванням	Діти шкільного віку	Дорослі	Вагітні жінки
Споживання йоду	Надходження йоду з харчуванням	Середнє значення UIC, мг/л
Недостатнє	Тяжкий йодний дефіцит	<20 мкг/л	Не визначено	Не визначено
	Помірний йодний дефіцит	2049 мкг/л	Не визначено	Не визначено
	Легкий йодний дефіцит	5099 мкг/л	<100 мкг/л a	<150 мкг/л^a
Достатнє	Оптимальне	100299 мкг/л^b	≥100 мкг/л	150249 мкг/л^c
Надлишкове	Ризик серйозних наслідків для здоров’я	≥300 мкг/л	Не визначено	≥500 мкг/л^d
Примітки. ^a – порогові значення UIC для визначення тяжкості йодного дефіциту не були визначені;^b – діапазон медіани UIC за даними Zimmermann та співавт. (2013) [39]; ^c– медіана UIC250499 мкг/л вказує на споживання йоду вище за необхідну норму [13]; ^d – еермін «надмірне» означає перевищення кількості, необхідної для профілактики та контролю йодного дефіциту. Хронічне надмірне споживання йоду пов’язане зі збільшенням поширеності автоімунних захворювань ЩЗ, гіпотиреозу, гіпертиреозу і навіть зоба. Джерело: ВООЗ (2007) [13].

Країнам потрібно використовувати дані національних опитувань щодо здоров’я та харчування, а також систем нагляду, зокрема тих, що стосуються споживання солі, а також залучати заклади охорони здоров’я (наприклад, пологові центри) для визначення концентрації йоду в сечі.

Моніторинг захворювань ЩЗ

Деякі країни Європейського регіону збирають клінічні дані щодо поширеності розладів ЩЗ, пов’язаних із дефіцитом йоду (табл. 3), у національних реєстрах охорони здоров’я (наприклад, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Киргизстан, Швеція та Україна).

Таблиця 3. Розлади ЩЗ та супутні стани (МКХ‑10), пов’язані з дефіцитом йоду
Коди МКХ‑10	Стан захворювання
E.01.0	Зоб (ендемічний) дифузний, пов’язаний із дефіцитом йоду
E.01.1	Зоб (ендемічний) багатовузловий, пов’язаний із дефіцитом йоду
E.01.2	Зоб (ендемічний) неуточнений, пов’язаний із дефіцитом йоду
E.01.8	Інші розлади ЩЗ та супутні стани, пов’язані з дефіцитом йоду
Примітка. МКХ – Міжнародна класифікація хвороб. Джерело: ВООЗ (2019) [236].

Рутинне використання статистичних даних щодо захворюваності на зоб є частиною існуючих систем охорони здоров’я для моніторингу показників і не потребує додаткових фінансових витрат чи організаційних зусиль.

У Білорусі після успішного впровадження обов’язкового використання йодованої солі в харчовій промисловості (регулювання прийнято у 2001 р.) медіана UIC у період із 1998 по 2007 рік зросла з 68 мкг/л до 191 мкг/л [232], а захворюваність на зоб зменшилася майже в 4 рази [232].

У Швеції було зафіксовано адекватне споживання йоду серед школярів (медіана UIC 125 мкг/л) і не повідомляли про жоден випадок «зоба, спричиненого дефіцитом йоду (E01)» серед дітей і підлітків у період із 1998 по 2018 рік [234, 235].

Проте до даних щодо захворюваності на зоб, отриманих із національних реєстрів охорони здоров’я, треба ставитися з обережністю, оскільки захворюваність на зоб може більшою мірою залежати від чинної клінічної практики його виявлення, а не відображати зміни в споживанні йоду населенням.

Основні положення

UIC, визначена в разових або добових (24-годинних) зразках сечі, відображає недавнє споживання йоду з усіх харчових джерел і є найбільш придатним біомаркером для оцінки йодного статусу на рівні популяції.
Чинне порогове значення медіани UIC, визначене ВООЗ як достатній рівень споживання йоду (≥100 мкг/л), спочатку було встановлено для дітей, а пізніше поширене на дорослих.
Однак рекомендовані порогові значення медіани UIC для дорослих (100 мкг/л) та вагітних жінок (150 мкг/л) можуть бути заниженими і не відповідати рекомендованій середній нормі споживання йоду 150 мкг/добу для дорослих і 250 мкг/добу для вагітних через зачний об’єм сечі в багатьох дорослих популяціях Європейського регіону (як правило, у середньому приблизно 2 л/добу).
Медіана UIC, вища за порогове значення, не виключає дефіциту йоду в окремих групах / осіб у популяції. Були запропоновані методи для оцінки поширеності недостатнього споживання йоду. У країнах із граничним споживанням йоду для достовірнішої оцінки йодного статусу може бути корисною додаткова інформація, отримана шляхом врахування внутрішньоіндивідуальної мінливості споживання йоду (збір повторного зразка сечі у 25% учасників дослідження) та корекції на об’єм сечі (визначення рівня креатиніну в сечі).
Визначення UIC може проводитися в рамках національних досліджень харчування, досліджень із моніторингу споживання солі або окремих досліджень йоду. Також варіантом може бути нагляд через стаціонарні медичні заклади, наприклад заклади акушерської допомоги.
Рекомендовано контролювати національний йодний статус щонайменше в одній групі населення кожні 5 років.

Стратегії профілактики та контролю дефіциту йоду

Йодування солі

Йодування солі є пріоритетною стратегією охорони здоров’я для профілактики та контролю йододефіциту [7]. Ця рекомендація ВООЗ ґрунтується на принципі, що якщо більша частина споживаної солі є йодованою, то забезпечується достатня кількість йоду для задоволення дієтичних потреб усіх груп населення, у тому числі вагітних жінок, жінок, які годують груддю, і немовлят на грудному вигодовуванні, що мають високі потреби в йоді [7, 13, 237]. Численні дослідження демонструють ефективність йодування солі та підтверджують адекватний йодний статус в усіх групах населення за умови її широкого споживання [81, 191, 23].

Йодування солі вперше було запроваджено у Швейцарії (у 1922 р.) та успішно застосовується вже понад 100 років [6, 239]. Деякі країни Європейського регіону спочатку впровадили йодовану сіль у районах, уражених тяжким йододефіцитом і видимим ендемічним зобом. У 1950-х роках йодування солі стало обов’язковим у країнах Центральної та Східної Європи (Австрія, Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Югославія) [240]. Однак зі зменшенням поширеності ендемічного зоба в 1960-1970-х роках моніторинг послабшав, інтерес громадськості знизився, ресурси були перерозподілені на інші проблеми охорони здоров’я, і йододефіцит повернувся. У 1990-х роках у багатьох країнах Європейського регіону йодування солі було відновлено, виробництво і торгівля йодованою сіллю зросли, що сприяло покращенню йодного статусу [241].

Законодавство та нормативні акти

Наразі йодування солі здійснюється в більшості держав – членів Європейського регіону ВООЗ та Косові [9] (табл. 4). Національна політика (або її еквівалент) регулюється законодавством (національним законом або його еквівалентом) чи нормативними актами урядів / міністерств охорони здоров’я / органів громадського здоров’я (див. табл. 4).

Таблиця 4. Держави – члени Європейського регіону ВООЗ (та Косово) з обов’язковим, добровільним або відсутнім/невідомим законодавством чи регулюванням щодо йодування солі [1]

Обов’язкове йодування

(n=30)

Добровільне йодування

(n=13)

Відсутнє/невідоме регулювання

(n=11)

Уся сіль для споживання людиною (n=21)

Сіль для конкретних харчових продуктів та/або каналів дистрибуції (n=9)

Албанія

Вірменія

Азербайджан

Боснія і Герцеговина

Болгарія

Хорватія

Грузія

Казахстан

Киргизстан

Литва

Чорногорія

Північна Македонія

Румунія

Сербія

Словаччина

Словенія

Таджикистан

Туреччина

Туркменістан

Узбекистан

Косово

Австрія^c

Білорусь^d

Данія^e

Угорщина^f

Італія^g

Республіка Молдова^{d, g}

Польща^h

Португалія^f

Бельгія

Чехія

Фінляндія

Франція

Німеччина

Греція

Латвія

Королівство Нідерланди

Норвегія

Іспанія

Швеція

Швейцарія

Україна

Андорра^b

Кіпр^b

Естонія^b

Ісландія^a

Ірландія^a

Ізраїльa

Люксембург^b

Мальта^a

Монако^b

СанМарино^b

Сполучене Королівство^a

Примітки. ^a – національна політика відсутня; ^b – національна політика невідома; ^c – обов›язкове для виробництва хліба та хлібобулочних виробів; ^d – потребується для виробництва всіх перероблених харчових продуктів, за винятком морепродуктів та сиру; ^e – потребується для побутової солі та солі, що входить до складу хліба та хлібобулочних виробів, призначених для продажу в Данії; ^f – має використовуватися в масовому громадському харчуванні (заклади освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення); ^g – магазини мають продавати як йодовану, так і нейодовану сіль, але зобов’язані надавати нейодовану сіль лише за спеціальним запитом; ^h – обов’язкове йодування потребується лише для столової солі.

Йодування солі є обов’язковим у більш ніж половині держав-членів та Косові [10] (n=30/54). У 21 із цих 30 країн уся сіль для споживання людиною (сіль для загального вжитку та сіль, яку використовує харчова промисловість) має бути йодованою. З цих 21 країни в деяких певні види солі (наприклад, морська сіль у Словенії) або певні продукти харчування (сіль для виробництва м’яких сирів у Вірменії) становлять виняток. У 9 з 30 країн обов’язкове йодування застосовується до солі для конкретних харчових продуктів та/або каналів дистрибуції (наприклад, для хліба). Йодування солі є добровільним у 13 країнах (тобто можуть бути доступні як йодована, так і не йодована сіль, і не існує обов’язкового законодавства щодо виробництва, імпорту чи продажу йодованої солі). У країнах із добровільним йодуванням солі підприємства харчової промисловості при виробництві харчових продуктів мають право обирати між йодованою і звичайною сіллю.

Нормативні акти щодо йодування солі відсутні у 5 країнах (див. табл. 4).

Забезпечення йодованою сіллю домашніх господарств

Забезпечення населення йодованою сіллю традиційно контролюється на рівні домашніх господарств [13]. Попередні рекомендації [13, 246] передбачали, що йодована сіль для домашнього вжитку, щоб вважатися достатньо йодованою, має містити щонайменше 15 мг йоду на 1 кг солі, а цільовим показником для програм обов’язкового йодування солі було використання достатньо йодованої солі в ≥90% домогосподарств [13, 247]. Однак сіль, що використовується в домогосподарствах, є лише частиною загального обсягу передбачуваного споживання йодованої солі, і багато країн досягли адекватного йодного статусу, незважаючи на те що охоплення домогосподарств становило <90%.

! Йодування солі залишається основною стратегією для забезпечення адекватного споживання йоду в Європейському регіоні. Вибір способу життя та харчові звички, у тому числі збільшення споживання перероблених харчових продуктів і перехід на рослинні дієти та замінники молочних продуктів, зумовлюють збереження, а в деяких країнах і збільшення частоти недостатнього споживання йоду.

Основні положення

Йодування солі як стратегія громадського здоров’я для профілактики йододефіциту впроваджене в 43 із 53 держав – членів Європейського регіону ВООЗ та Косові1 [15] (n=54); програми є обов’язковими у 30 країнах і рекомендованими у 13. П’ять держав-членів не мають жодних нормативних актів, а щодо 6 країн дані відсутні.
Якщо більша частина споживаної солі є йодованою, йодування солі ефективно забезпечує адекватне споживання йоду для всіх груп населення.
Споживання йодованої солі є високим і задовільним у більшості держав – членів Європейського регіону та Косові [16] з обов’язковим йодуванням солі ВООЗ, тоді як у багатьох країнах із рекомендаційними нормативними актами воно є частковим.
Перероблені харчові продукти, такі як хліб або м’ясні вироби, є основними джерелами солі в раціоні, і споживання йоду з їжею можна покращити шляхом збільшення частки йодованої солі в цих продуктах. Чинні закони про маркування харчових продуктів не заохочують харчові підприємства використовувати йодовану сіль, тому необхідні відповідні зміни.
Через експортні бар’єри харчова промисловість віддає перевагу використанню йодованої солі в продуктах, призначених для місцевого ринку, таких як хліб і м’ясні вироби. Рекомендації щодо збільшення використання йодованої солі в перероблених харчових продуктах мають ураховувати цю перевагу йодування продуктів для місцевого ринку.
Рекомендація щодо зменшення споживання солі населенням сумісна з використанням йодованої солі для профілактики йододефіциту, але ці дві політики потребують ретельного узгодження. Зменшення споживання солі може бути компенсовано шляхом збільшення вмісту йоду в ній.
Споживання і статус йоду треба оптимізувати до настання вагітності, і це можливо за умови споживання йодованої солі. Національні (або їх еквівалент) рекомендації щодо добавок йоду під час вагітності та годування груддю в межах регіону різняться. ВООЗ рекомендує прийом добавок у популяціях із частковим або відсутнім йодуванням солі та недостатнім споживанням йоду. Індивідуалізований, а не загальний підхід до призначення добавок йоду (приблизно 150 мкг/добу) може бути корисним для вагітних жінок та інших груп із низьким споживанням йоду з їжею.

Йодний статус в Європейському регіоні ВООЗ

! У більшості країн бракує регулярного моніторингу йодного статусу на національному рівні за допомогою репрезентативних популяційних досліджень, а в багатьох із них найновіші дані датуються більш ніж 10-річною давністю.

Дані часто надходять від університетів, медичних експертів та дослідницьких центрів, нерідко отримуючи незначну підтримку чи визнання з боку органів охорони здоров’я. Лише Швейцарія і Сполучене Королівство публічно фінансують регулярний моніторинг йодного статусу населення. У країнах Східної Європи та Центральної Азії (за винятком Казахстану та РФ) дослідження проводили лише за зовнішньої підтримки благочинних організацій, що ставить під сумнів майбутній моніторинг.

Дані свідчать, що в країнах (або регіонах), де використання йодованої харчової солі в домашніх господарствах і перероблених харчових продуктах є обов’язковим, особливо у вітчизняних продуктах, таких як хліб, хлібобулочні вироби та перероблене м’ясо, йодний статус населення, як правило, є достатнім.

На рисунку 5 показано, що найбільше йоду містять продукти тваринного походження, і, відповідно, якщо ці продукти замінюють рослинні, уміст йоду в раціоні знижується. Споживачі, які дотримуються переважно рослинної дієти, можуть мати підвищений ризик йододефіциту.

Рис. 5. Схема продуктів харчування, що підкреслює ризик, пов’язаний із раціоном, спрямованим на захист довкілля

Основні положення

Дослідження UIC в Європейському регіоні ВООЗ вказують на загалом адекватне споживання йоду серед дітей шкільного віку, здебільшого завдяки йодованій солі та йоду, що надходить із молоком і молочними продуктами. Кількість країн, класифікованих як йододефіцитні на основі медіани UIC у дітей шкільного віку, зменшилася з 23 у 2003 р. до 2 у 2023-му.
Обов’язкове йодування солі забезпечує адекватне споживання йоду в усіх групах населення, за винятком невеликої кількості країн, де програми виконуються недостатньо ефективно.
Недостатність йоду становить проблему переважно в країнах, де йодування солі здійснюється на добровільній основі або взагалі не проводиться, де йодованою є лише невелика частка споживаної солі, особливо це стосується жінок репродуктивного віку та вагітних. Нещодавні дослідження свідчать про зниження споживання йоду в деяких країнах із добровільним йодуванням солі.
Віднесення населення до категорії «легкого» йододефіциту на основі медіани UIC може вводити в оману, оскільки в частини людей дефіцит буде тяжчим (тобто біля нижньої межі діапазону споживання). Дослідження, в яких UIC коригують з урахуванням об’єму сечі та оцінюють поширеність недостатності йоду, показують, що існує частка (а в деяких випадках відносно висока) осіб із низьким або дуже низьким споживанням йоду.
У більшості країн Європейського регіону бракує рутинного моніторингу йодного статусу з використанням репрезентативних (або еквівалентних) досліджень UIC серед населення, і дані багатьох країн застарілі (>10 років). Необхідна регулярна інформація про національний (або еквівалентний) йодний статус, при цьому пріоритет треба віддавати дорослому населенню (особливо жінкам репродуктивного віку), підліткам та/або вагітним. Регулярний моніторинг через заклади охорони здоров’я чи акушерської допомоги може бути доцільною альтернативою національним опитуванням. Необхідні політична воля, виділення фінансування та нові стратегії для репрезентативного моніторингу йодного статусу в популяції.
UIC у дітей шкільного віку може більше не відображати йодний статус у загальній популяції в Європейському регіоні, оскільки споживання коров’ячого молока і молочних продуктів (хороших джерел йоду) у дітей є вищим, ніж у дорослих, а в деяких країнах йодована сіль є обов’язковою для приготування їжі в шкільних їдальнях, але не для використання в домашніх господарствах чи харчовій промисловості.

Позитивний економічний вплив профілактики йододефіциту

Низький уміст йоду в ґрунті країн Європейського регіону призвів до нестачі йоду в раціоні та спричинив тяжкий йододефіцит у XIX столітті. Сьогодні, незважаючи на субоптимальне споживання йоду в багатьох країнах регіону, споживання йоду поліпшилося у порівнянні з 1980-ми роками, коли зоб був ендемічним, а субклінічний гіпотиреоз у новонароджених – частим явищем у багатьох країнах [336]. Оскільки ця екологічна ситуація зберігатиметься, програми збагачення йодом потребують постійної уваги з боку систем охорони здоров’я в кожній країні регіону.

Тяжкий йододефіцит

Корекція йододефіциту є економічно вигідною, якщо витрати на програму збагачення йодом нижчі за ті, що пов’язані з наслідками дефіциту. Негативний економічний вплив найбільш очевидний у популяціях із тяжким йододефіцитом, де спостерігається висока поширеність ендемічного зоба, нейрокогнітивних порушень і тяжкої розумової відсталості [133, 337, 338]. Ці витрати пов’язані з негативним впливом нейрокогнітивних порушень на працездатність, і за таких умов очікуване співвідношення витрат і вигод від збагачення йодом коливається від 1:26 до 1:400 [12, 133].

У 2008 р. Копенгагенський консенсус економічних експертів, керуючися міркуваннями економічних витрат і вигід, відвів йодуванню солі 3-тє місце у списку з понад 30 ініціатив, спрямованих на підвищення глобального добробуту за ціною 0,05 долара США на людину на рік. Сприятливе співвідношення витрат і вигод було зафіксовано в дослідженнях, проведених у кількох країнах із тяжким йододефіцитом (Болівія, Еквадор та Індія) [339]. Однак більшість інформації про економічний вплив тяжкого йододефіциту міститься в оглядах, резюме симпозіумів та монографіях, тоді як дослідження по окремих країнах є обмеженими. Незважаючи на відсутність високоякісного аналізу співвідношення витрат і вигод, загальновизнано, що збагачення йодом запобігає втраті працездатності, пов’язаній із нейрокогнітивними порушеннями, і є економічно ефективним у популяціях із тяжким йододефіцитом.

Помірний йододефіцит

Економічний вплив розширення програм збагачення йодом не обмежується скороченням витрат на охорону здоров’я шляхом запобігання розладам, пов’язаним із помірним йододефіцитом, отже, і витрат на лікування. Недостатня обізнаність медичних і санітарних органів у регіоні, недосконалість законодавства щодо збагачення йодом і зміна харчових звичок можуть призвести до зниження споживання йоду з часом, як це було зафіксовано в Німеччині та Сполученому Королівстві, з відповідними витратами на лікування йододефіциту [50, 319].

Основний аргумент на користь оптимізації споживання йоду в популяціях із помірним йододефіцитом полягає в запобіганні вузловим захворюванням ЩЗ, зоба та гіпертиреозу [340]. Більшість випадків зоба в регіонах із помірним йододефіцитом не є видимими при огляді та мають виявлятися за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД). Користь для здоров’я від корекції помірного йододефіциту була чітко продемонстрована в низці країн. У Швейцарії захворюваність на гіпертиреоз значно знизилася після корекції помірного йододефіциту, але це дослідження не оцінювало економічну ефективність [341]. У Данії поширеність як солітарних, так і множинних вузлів ЩЗ знизилася через 11 років після введення обов’язкового йодування [76].

Економічний вплив помірного йододефіциту в Європейському регіоні вивчали в невеликій кількості досліджень, але всі вони вказують на суспільну вигоду від профілактики [8, 17, 18, 342-344]. У жодному з цих досліджень не збирали дані конкретно для оцінки економічної ефективності корекції помірного йододефіциту, натомість використовували розрахункові моделі. Прогнозований рівень економічної вигоди від запобігання помірному йододефіциту варіював у різних дослідженнях через дизайн моделі, неявну очікувану вигоду і національний економічний контекст. На відміну від тяжкого йододефіциту наслідки помірного дефіциту для здоров’я людини є менш чітко визначеними, і це може впливати на точність оцінок.

Йододефіцит є одним із багатьох факторів ризику розвитку захворювань ЩЗ та потенційних порушень інтелектуального розвитку. Аналіз співвідношення витрат і вигод спирається на найкращі доступні наукові оцінки відносного ризику розвитку потенційних наслідків йододефіциту для здоров’я.

Аналіз співвідношення витрат і вигод також значно ускладнюється відсутністю національних даних, що фіксують захворювання ЩЗ, пов’язані з помірним йододефіцитом, у тому числі вузлові захворювання ЩЗ та гіпертиреоз. Крім того, якість даних щодо захворювань ЩЗ в національних реєстрах Європейського регіону є надзвичайно неоднорідною, що унеможливлює порівняння [16]. Необхідно створити реєстр захворювань ЩЗ в Європейському регіоні, пов’язаних саме з помірним йододефіцитом, щоб точніше оцінювати співвідношення витрат і вигод від його корекції. Ще однією проблемою для достовірного аналізу співвідношення витрат і вигод є відсутність даних про поширеність йододефіциту.

Нещодавнє дослідження, в якому використовували модель аналізу прийняття рішень, розроблену для оцінки переваг і шкоди від профілактики йододефіциту в Німеччині, свідчить, що йодування солі збільшує тривалість життя з поправкою на якість (QALY) [17, 18]. Дані свідчать, що зменшення поширеності зоба та вузлів ЩЗ завдяки йодуванню солі є економічно вигідним. Дослідження також враховували інші наслідки для здоров’я, у тому числі порушення інтелектуального розвитку, гіпотиреоз, мертвонародження/викидні, рак ЩЗ та смертність.

Однак докази причинно-наслідкового зв’язку між помірним дефіцитом йоду і деякими з цих наслідків для здоров’я, такими як порушення інтелектуального розвитку, є слабкими, а величина відносного ризику є невизначеною [81]. Оцінка ризику гіпотиреозу, мертвонароджень/викиднів і раку ЩЗ внаслідок помірного йододефіциту в моделях співвідношення витрат і вигод також є складною через відсутність клінічних даних. Врахування цих наслідків може призвести до переоцінки економічної вигоди, корекції помірного йододефіциту.

У Сполученому Королівстві корекція помірного йододефіциту за допомогою добавок йоду у вагітних жінок була визнана економічно вигідною [342]. Як і в Німеччині, ця оцінка ґрунтувалася на припущенні, що добавки йоду у вагітних жінок із помірним йододефіцитом покращують IQ дітей, народжених цими матерями. Автори обох досліджень посилаються на дані Німеччини та Сполученого Королівства як на популяції з йододефіцитом від помірного до середньотяжкого ступеня, але дані щодо йодного статусу свідчать, що обидва регіони мають радше легкий йододефіцит [15, 5]. Необхідно, імовірно, уникати поєднання помірного та середньотяжкого йододефіциту при посиланні на конкретний регіон, оскільки наслідки для здоров’я помірного та середньотяжкого йододефіциту відрізняються.

У дослідженні, проведеному в Бельгії, було зроблено припущення, що корекція помірного йододефіциту зменшить поширеність вузлових захворювань ЩЗ впродовж 4-5 років на 38%, заощаджуючи щонайменше 14 млн євро щороку [343]. Одним з обмежень цього дослідження є те, що дані про поширеність вузлів ЩЗ були взяті не з Бельгії, а з Данії, і поширеність у країнах може відрізнятися. При цьому в дослідженні не враховували економію завдяки кращим когнітивним здібностям, вищій продуктивності та зменшенню витрат, пов’язаних із непрацездатністю. Це призвело до більш стриманої – і, імовірно, більш достовірної – оцінки потенційної економічної вигоди.

Економічну вигоду від йодування солі в Європейському регіоні оцінювали за допомогою регресійної моделі, побудованої на основі обсерваційних даних щодо взаємозв’язку між поширеністю зоба, виявленого за допомогою пальпації, та медіаною UIC за даними 43 країн [344]. Модель використовували для оцінки гіпотетичної загальної поширеності зоба на основі поточної медіани UIC. Зменшення поширеності зоба завдяки йодуванню солі в 2019 р. було оцінено в 60% порівняно з 1993 роком, що запобігло 70 154 випадкам зоба. Однак загальний рівень захворюваності на зоб, виявлений за допомогою пальпації, може применшувати вплив помірного йододефіциту, оскільки багато осіб без зоба, що пальпується, можуть мати вузлові захворювання ЩЗ, які можна виявити лише за допомогою УЗД. Окрім зменшення поширеності зоба в регіоні автори припустили потенційне зниження кількості когнітивних порушень і поліпшення потенційної здатності заробляти. Крім того, при застосуванні регресійної моделі до новонароджених взаємозв’язок між загальною захворюваністю на зоб і медіаною UIC, отриманою в популяцій дітей та дорослих, імовірно, призводить до завищення поширеності зоба, що пальпується, у новонароджених в усьому регіоні.

У Данії вартість лікування захворювань ЩЗ для служб охорони здоров’я зросла після йодування, переважно через гормональну замісну терапію та операції на ЩЗ [345]. Однак зміни тиреоїдної захворюваності після йодування не повністю пояснюють зростання вартості лікування. На поширеність захворювань ЩЗ і вартість лікування можуть впливати й інші чинники, такі як зміни у клінічній практиці, нові керівні принципи лікування та покращення діагностики, що вже спостерігається зі зростанням використання УЗД ЩЗ. Такі обмеження треба враховувати при інтерпретації даних. Це ілюструє обмеженість національного реєстру для точної оцінки впливу саме заходів зі збагаченням йодом на спроби досягти економії коштів при лікуванні захворювань ЩЗ. Дослідження показує, що точна оцінка витрат і вигод від запобігання помірному дефіциту, навіть із використанням точного національного реєстру, є складнішою, ніж очікувалося.

Парадоксально, але в Європейському регіоні, де багато вагітних жінок зазнають ризику йододефіциту, визнано, що сільськогосподарські тварини, у тому числі молочні корови, отримують користь від адекватного споживання йоду для запобігання негативним наслідкам його дефіциту. Тварини, вирощені в районах із ґрунтами, бідними на йод, і яких годують ріпаком (поширений корм для тварин), що містить гойтрогени (природні речовини, здатні порушувати функцію ЩЗ), мають порушення репродуктивної функції та вироблення молока [346]. Фактично, збагачення йодом кормів для тварин є усталеною практикою в Європейському регіоні, забезпечуючи адекватне споживання йоду в усіх секторах тваринництва.

Таким чином, йодування солі запобігло ендемічному зобу та когнітивним порушенням у тих регіонах, де йододефіцит був тяжким, і було економічно вигідним.

Наразі споживання йоду залишається субоптимальним у значній частині Європейського регіону, а помірний йододефіцит є причиною високої частоти вузлів ЩЗ і гіпертиреозу, яких можна уникнути.

Необхідні додаткові докази для розуміння того, наскільки економічно вигідним є зменшення частоти цих захворювань. Моделі аналізу витрат мають здебільшого враховувати переваги, засновані на доказах, щоб посилити аргументацію на користь профілактики помірного йододефіциту. Обережний підхід до оцінки економічного впливу помірного йододефіциту в регіоні дасть змогу отримати більш точні і переконливі результати.

Співвідношення витрат і вигод для запобігання помірному йододефіциту в Європейському регіоні є імовірно сприятливим, враховуючи дуже низьку вартість програми збагачення йодом – у Німеччині вона була оцінена приблизно в 11 євроцентів на людину на рік [18]. Окрім економічного впливу помірного йододефіциту завдання полягає також у тому, щоб запобігти поверненню ситуації, що існувала у 1980-х роках, коли ендемічний зоб і субклінічний гіпотиреоз у новонароджених були частими. Через відмінності в регулюванні збагачення йодом у регіоні та недостатнє розуміння значення йоду в харчуванні ми не можемо бути впевнені, що прогрес у напрямі оптимізації споживання йоду чи навіть збереження поточного йодного статусу триватимуть.

Основні положення

Йодування солі (та/або непряме збагачення йодом молока і молочних продуктів) запобігає ендемічному зобу і когнітивним порушенням, спричиненим тяжким йододефіцитом, що має чіткі економічні вигоди.
Якщо адекватне споживання йоду не буде підтримуватися в Європейському регіоні, йододефіцитні захворювання повернуться і будуть супроводжуватися економічними втратами.
Сприятливе співвідношення витрат і вигод для запобігання помірному йододефіциту в Європейському регіоні є ймовірним, враховуючи низьку вартість програм збагачення йодом.
Аналіз співвідношення витрат і вигод оптимізації споживання йоду є складним, оскільки дані про відносний ризик клінічних наслідків помірного йододефіциту є обмеженими, а дані про поширеність йододефіциту відсутні. Крім того, зміни тиреоїдної захворюваності після застосування йодування є не єдиним фактором, що визначає вартість лікування, впливають також зміни у клінічній практиці, нові методи лікування та збільшення частоти діагностичних процедур.
Моделі аналізу витрат для корекції йододефіциту в Європейському регіоні мають ураховувати лише беззаперечну потенційну вигоду, тим самим підвищуючи релевантність рекомендацій щодо оптимізації споживання йоду населенням регіону.

Подальші кроки

Забезпечення стабільного йодування солі

Міністерства охорони здоров’я та/або органи громадського здоров’я мають активно переглядати, впроваджувати, підтримувати та посилювати політику та програми, спрямовані на контроль йододефіциту, наприклад шляхом прийняття обов’язкової політики йодування солі для підвищення її стабільності; співпраці з конкретними виробниками харчових продуктів (наприклад, хлібопекарською промисловістю) для використання йодованої солі у вітчизняних продуктах харчування та усунення регуляторних бар’єрів для використання йодованої солі.
Політика та інформаційні кампанії щодо зменшення споживання та йодування солі мають бути узгоджені («Споживайте менше солі, але переконайтеся, що вона йодована») і використовувати можливі синергічні ефекти при зборі даних.
Освіта та навчання медичних працівників, виробників солі та робітників харчової промисловості, а також інформування громадськості сприятимуть покращенню знання про споживання йоду, наслідки його дефіциту та важливість у раціоні.

Визнання важливості молока і молочних продуктів для адекватного споживання йоду

З урахуванням важливості молочних продуктів для забезпечення йодом у регіоні нормативні акти щодо кормів для тварин та концентрації йоду в молоці мають бути частиною програм профілактики йододефіциту. Молочна промисловість має брати участь у заходах із забезпечення адекватного споживання йоду в багатьох країнах.
Оскільки зростає тенденція до рослинних дієт і збільшується доступність рослинних замінників ключових джерел йоду (молоко, молочні продукти, риба), необхідні скоординовані дії для забезпечення належного збагачення йодом замінників молока і молочних продуктів.

Моніторинг йодного статусу

Необхідна більш регулярна інформація про національний (або еквівалентний) йодний статус, а моніторинг має охоплювати доросле населення (особливо жінок репродуктивного віку), підлітків та/або вагітних жінок. Необхідні політична воля, фінансування та нові стратегії моніторингу йодного статусу населення.
Країни (та регіони) мають використовувати для визначення UIC національні (або еквівалентні) опитування та системи епідеміологічного нагляду у сфері охорони здоров’я та харчування, зокрема такі, що стосуються споживання солі, а також заклади охорони здоров’я (наприклад, пологові центри).
Потрібні додаткові дослідження зв’язку між йодним статусом і захворюваннями ЩЗ. Поточні оцінки свідчать, що йодування солі є економічно високоефективним, але будуть корисними додаткові дослідження співвідношення витрат і ефективності йодування солі в порівнянні з лікуванням захворювань ЩЗ.

Реферативний огляд Prevention and control of iodine deficiency in the WHO European Region: adapting to changes in diet and lifestyle. Copenhagen: WHO Regional Office for Europe; 2024. Licence: CC BY-NC-SA 3.0 IGO. http://apps.who.int/iris.

Підготувала Дарина Павленко

Тематичний номер «Діабетологія. Тиреоїдологія. Метаболічні розлади» № 4 (72) 2025 р.

Номер: Тематичний номер «Діабетологія. Тиреоїдологія. Метаболічні розлади» № 4 (72) 2025 р.