29 квітня, 2026
Отилонію бромід у лікуванні синдрому подразненого кишечника: крізь призму Сеульського консенсусу – 2025
Синдром подразненого кишечника (СПК) є одним із найпоширеніших функціональних розладів шлунково-кишкового тракту, що охоплює близько 10% популяції. Патофізіологічна складність захворювання і широкий спектр симптомів зумовлюють необхідність регулярного оновлення клінічних рекомендацій. У 2025 р. було опубліковано оновлений Сеульський консенсус, що визначає сучасні методи діагностики і лікування СПК. Чільне місце серед медикаментозних підходів у новому документі належить спазмолітикам – класу препаратів, ефективність якого підтверджена метааналізом 26 РКД за участі 2811 пацієнтів. Згідно з настановами, спазмолітики – засоби першої лінії медикаментозної терапії для всіх підтипів СПК. Зокрема, до переліку препаратів із доведеною ефективністю увійшов отилонію бромід (Спазмомен®).
СПК, суттєво обмежуючи соціальну активність хворих і знижуючи якість їхнього повсякденного життя, генерує значний соціально-економічний тягар для системи охорони здоров’я. Патофізіологія захворювання досі лише частково з’ясована, що визначає широкий і нерідко суперечливий спектр терапевтичних підходів – від модифікації способу харчування до медикаментозного лікування і психологічних втручань.
У 2025 р. в Journal of Neurogastroenterology and Motility були опубліковані оновлені клінічні настанови Корейського товариства нейрогастроентерологів (Korean Society of Neurogastroenterology and Motility) [1]. Документ містить 22 рекомендації, розроблені на основі систематичних оглядів та метааналізів, і охоплює питання визначення, діагностики і лікування СПК у дорослих. Серед фармакологічних засобів, що детально розглядаються в нових настановах, особливе місце посідають спазмолітики – клас препаратів, до якого належить і отилонію бромід (Спазмомен®).
Визначення, класифікація та чинники ризику
Відповідно до Сеульського консенсусу 2025 р., СПК визначають як хронічний стан із рецидивуючим болем у животі або дискомфортом у поєднанні зі змінами характеру випорожнень [1]. Класифікація підтипів ґрунтується на Бристольській шкалі форми випорожнень: СПК із переважанням закрепу (СПК-З) та діареї (СПК-Д), зі змішаними розладами (СПК-З/Д) і некласифікований СПК. Серед усіх підтипів СПК-Д є найпоширенішим і охоплює 30-40% діагностованих випадків.
Поширеність СПК у загальній популяції становить близько 11,2%, захворюваність – від 1,35 до 1,5%; жінки та особи молодшого віку хворіють частіше [14]. Чинники ризику є багатовекторними і включають генетичні, екологічні, психологічні та поведінкові складники. Постінфекційний СПК виникає приблизно у 10% пацієнтів, а його поширеність серед осіб із перенесеним кишковим інфекційним епізодом у 6-7 разів вища, ніж у тих, хто таких епізодів не мав [30, 31]. Стрес, депресія і тривожність посилюють симптоматику, а зміни мікробіоти й хронічне низькоінтенсивне запалення відіграють важливу патогенетичну роль [34-36].
Діагностична стратегія
Одним із принципових положень оновленого консенсусу є акцент на позитивній діагностичній стратегії.
! Рекомендація 7: у хворих із типовою клінічною картиною СПК позитивна діагностична стратегія та емпіричне лікування є прийнятною і економічно ефективною опцією порівняно зі стратегією виключення.
Рандомізоване контрольоване дослідження показало, що в групі позитивної діагностики загальні витрати були на 40% нижчими за повної відсутності відмінностей у клінічних результатах і якості життя [103]. Водночас за наявності таких червоних прапорців, як ректальна кровотеча, нічна діарея, невмотивоване схуднення, залізодефіцитна анемія, обтяжений сімейний анамнез, обов’язковою залишається колоноскопія [1].
Спазмолітики в лікуванні СПК: загальна характеристика класу
! Рекомендація 12: спазмолітики можуть бути ефективними для полегшення загальних симптомів і абдомінального болю у пацієнтів із СПК.
За механізмом дії препарати цього класу поділяються на антихолінергічні засоби (отилонію бромід, гіосцин, цитропіум, дицикломін) і міотропні спазмолітики – блокатори кальцієвих каналів і безпосередні релаксанти гладкої мускулатури (альверин, мебеверин, пінаверій, дротаверин, тримебутин, роциверин). Усі вони спрямовані на розслаблення гладком’язових клітин стінки кишечника та зниження вісцеральної гіперчутливості.
Кокранівський огляд, включений до настанов, охопив 22 РКД і 2983 пацієнтів: відносний ризик (ВР) відсутності покращення симптомів СПК на фоні спазмолітиків становив 0,67 (95% ДІ: 0,55-0,80) [138]. Наступний метааналіз (2018) – 26 РКД, 2811 пацієнтів – підтвердив ефективність класу: NNT = 5, ВР 0,65 (95% ДІ: 0,56-0,76) [139]. Під час аналізу окремих препаратів статистично значуще покращення симптомів показав отилонію бромід, пінаверій, гіосцин, цитропіум, дротаверин і дицикломін. Альверин, мебеверин, тримебутин і роциверин вірогідного переважання над плацебо не продемонстрували.
Отилонію бромід: клінічний профіль і доказова база
Отилонію бромід є блокатором кальцієвих каналів і здійснює терапевтичний ефект, знижуючи скорочувальну активність гладком’язових клітин стінки кишечника. Відповідно до таблиці настанов, препарат призначають у початковій дозі 60 мг/добу з можливим підвищенням до максимальних 120 мг/добу [1].
Клінічний профіль ефективності включає зниження частоти епізодів абдомінального болю, зменшення метеоризму, покращення частоти та регулярності випорожнень і загальної оцінки стану пацієнтів порівняно з плацебо. Клінічно значущою і відмітною характеристикою є нижча частота рецидиву симптомів після завершення курсу терапії отилонію бромідом порівняно з плацебо (табл.) [1]. Жодного аналогічного коментаря щодо більшості інших представників класу в настановах не наведено, через що цей ефект стає окремою терапевтичною перевагою під час планування довгострокового менеджменту пацієнтів із хронічним СПК.
|
Таблиця. Спазмолітики, показані при СПК |
|||||
|
Клас |
Препарат |
Початкова доза |
Максимальна доза |
Характерні небажані ефекти |
Коментарі |
|
Блокатор кальцієвих каналів |
Альверину цитрат |
60180 мг/добу |
360 мг/добу |
Біль у животі, діарея, блювання, нудота, головний біль |
Лише комбінація із симетиконом зменшувала абдомінальний біль і дискомфорт порівняно з плацебо |
|
|
Мебеверин |
300 мг/добу |
405 мг/добу |
Кропив'янка, ангіонабряк, анафілаксія |
Перевершує плацебо у контролі абдомінального болю |
|
|
Отилонію бромід |
60 мг/добу |
120 мг/добу |
Підвищення внутрішньоочного тиску |
Знижує частоту абдомінального болю і метеоризму, покращує частоту випорожнень і загальну оцінку стану пацієнтів порівняно з плацебо; менша частота рецидиву симптомів після лікування |
|
|
Пінаверію бромід |
150 мг/добу |
300 мг/добу |
Здуття живота, абдомінальний біль, діарея |
Перевершує плацебо у покращенні загальних симптомів |
|
|
Олія м’яти перцевої |
0,6 мл/добу |
— |
Печія |
Перевершує плацебо у контролі абдомінального болю |
|
Антихолінергічний засіб |
Гіосцин |
30 мг/добу |
60 мг/добу |
Сухість у роті, тахікардія, порушення гостроти зору |
Перевершує плацебо у контролі абдомінального болю |
|
|
Цитропіум |
100 мг/добу |
150 мг/добу |
Сухість у роті, нудота, блювання, закреп |
Перевершує плацебо у контролі абдомінального болю |
|
Інші |
Тримебутин |
300 мг/добу |
600 мг/добу |
Сухість у роті, закреп, діарея |
Перевершує плацебо у контролі абдомінального болю |
|
|
Флороглюцинол |
160 мг/добу |
— |
Сухість у роті, запаморочення, розмитий зір |
Значно покращує загальну оцінку стану пацієнтів і знижує частоту випорожнень |
Серед небажаних реакцій, властивих спазмолітикам, найхарактернішими є сухість у роті, запаморочення та порушення гостроти зору [1]. Для отилонію броміду специфічним застереженням є можливість підвищення внутрішньоочного тиску, що потребує уваги під час призначення пацієнтам із глаукомою. Серйозних небажаних явищ у дослідженнях спазмолітиків зафіксовано не було [139].
Місце спазмолітиків у терапевтичному алгоритмі
Терапевтичний алгоритм, запропонований у нових настановах (рис.), передбачає поетапний підхід. Лікування розпочинається із загального менеджменту – навчання пацієнта, модифікації способу харчування і дієтотерапії. Дієта з низьким вмістом FODMAP показала значущий ефект щодо зменшення симптомів і покращення якості життя, хоча й при низькому рівні доказовості. Спазмолітики належать до засобів першої лінії медикаментозної терапії для всіх підтипів СПК, їх призначають разом із розчинними харчовими волокнами і пробіотиками. За недостатньої ефективності – трициклічні антидепресанти або інгібітори зворотного захоплення серотоніну, при стійкості симптомів – психотерапевтичні втручання.
Рис. Терапевтичний алгоритм СПК
FODMAP – ферментовані олігосахариди, дисахариди, моносахариди та поліоли; ПЕГ – поліетиленгліколь; ШОЕ – швидкість осідання еритроцитів; СРБ – С-реактивний білок; ТЦА – трициклічні антидепресанти; ІЗЗС – інгібітори зворотного захоплення серотоніну.
Висновок
Спазмолітики, зокрема отилонію бромід (Спазмомен®), посідають обґрунтоване місце у клінічних рекомендаціях із менеджменту СПК. Згідно з оновленим Сеульським консенсусом – 2025, вони ефективні для зменшення симптомів СПК і абдомінального болю. Серед представників класу отилонію бромід вирізняється зниженням частоти абдомінального болю і метеоризму, покращенням регулярності випорожнень, а також меншою частотою рецидиву симптомів після курсу лікування порівняно з плацебо [1].
За матеріалами: Choi Y., Youn Y.H., Kang S.J. et al. (2025) 2025 Seoul Consensus on Clinical Practice Guidelines for Irritable Bowel Syndrome. J Neurogastroenterol Motil;31:133-169. https://doi.org/10.5056/jnm25007
Підготував Максим Голуб
Тематичний номер «Гастроентерологія. Гепатологія. Колопроктологія» № 1 (79) 2026 р.

