10 серпня, 2026

Клінічна настанова ВООЗ щодо застосування глюкагоноподібного пептиду‑1 для лікування ожиріння в дорослих

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) опублікувала першу клінічну настанову щодо фармакологічного лікування ожиріння в дорослих, яке ґрунтується на застосуванні агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1 (ГПП‑1) та подвійних агоністів рецепторів глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП)/ГПП‑1. Документ розроблено за методологією GRADE із залученням експертів Групи з розроблення настанов (GDG), що послуговуються систематичними оглядами ефективності, дієвості та безпеки лікарських засобів і швидким якісним синтезом наукових даних.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Ожиріння є однією з ключових проблем охорони здоров’я XXI ст. Станом на 2022 р. від нього потерпає понад 1 мільярд людей, а його поширеність зростає майже в кожній країні [5]. Лише у 2021 р. ожиріння спричинило близько 3,7 мільйона смертей від пов’язаних неінфекційних захворювань [6], а фінансовий тягар ожиріння, за прогнозами, сягне 3 трильйонів доларів США щорічно до 2030 р. [7].

! ВООЗ визнає ожиріння хронічним, прогресуючим і рецидивним захворюванням, а не лише чинником ризику чи наслідком способу життя.

Попри масштаб проблеми, система охорони здоров’я не готова до її подолання: клінічних маршрутів часто нема, фахівці недостатньо підготовлені, а доступ до дієвих втручань обмежений через брак ресурсів. Ситуація змінилася із появою агоністів рецепторів ГПП‑1 та подвійних агоністів ГІП/ГПП‑1, що забезпечують стійке зниження маси тіла на 5-16% [11-20]. ВООЗ розробила першу клінічну настанову щодо фармакологічного лікування ожиріння як глобальний стандарт допомоги.

Ожиріння як хронічне захворювання

За Міжнародною класифікацією хвороб 11-го перегляду ожиріння визначено як хронічне комплексне захворювання, зумовлене накопиченням надлишкової жирової тканини, що здатне погіршувати здоров’я. Воно переважно має багатофакторну природу, пов’язану з обезогенним середовищем (яке сприяє виникненню ожиріння), психосоціальними чинниками і генетичними варіантами; у деяких пацієнтів можна виокремити провідний етіологічний фактор – медикаменти, захворювання, малорухливий спосіб життя, ятрогенні втручання, моногенні хвороби чи генетичні синдроми [4]. Індекс маси тіла (ІМТ) є сурогатним маркером ожиріння, який обчислюють як відношення маси тіла (кг) до зросту (м²). Якщо у дорослих ІМТ ≥ 30 кг/м², це свідчить про ожиріння; якщо ІМТ від 25,00 до 29,99 кг/м² – про надмірну масу тіла.

Тривалий час у сфері громадського здоров’я ожиріння розглядали як поведінковий або модифікований чинник ризику, що призводило до запізнілої діагностики й неадекватного лікування. Донедавна вплив фармакологічного лікування був обмежений і нестійкий.

Застосування агоністів рецепторів ГПП‑1, первинно розроблених для лікування цукрового діабету 2-го типу, продемонструвало клінічно значуще й тривале зниження маси тіла разом із низкою переваг для здоров’я [18-20]. Станом на початок 2025 р. регуляторне схвалення для лікування ожиріння та/або діабету отримали 10 засобів на основі ГПП‑1, а понад 40 сполук ще у процесі розроблення, зокрема нові мультирецепторні агоністи. Ці засоби уможливлюють уведення дієвої фармакотерапії як одного з компонентів інтегрованого втручання в моделі довготривалої допомоги у разі ожиріння.

Мета і сфера застосування настанови

Документ має глобальний характер, його використання не залежить від обсягів фінансування системи охорони здоров’я. Він стосується лікування дорослих (віком понад 19 років) із ожирінням (ІМТ ≥ 30 кг/м²), робота над розробленням окремої настанови щодо ведення ожиріння в дітей і підлітків триває. Документ ґрунтується на безпечному і доцільному введенні фармакотерапії до комплексних програм довготривалої допомоги, які виходять за межі суто зниження маси тіла й охоплюють увесь спектр супутніх ризиків для здоров’я, хвороб і розладів, пов’язаних із ожирінням, а також ширші соціальні й структурні детермінанти. Настанову слід розглядати як інструмент упровадження розуміння, що ожиріння є складним довічним станом.

Розглянуто три фармакологічні засоби: ліраглутид – агоніст рецепторів ГПП‑1 для щоденного підшкірного введення; семаглутид – агоніст рецепторів ГПП‑1 для щотижневого підшкірного або щоденного перорального застосування; тирзепатид – подвійний агоніст рецепторів ГІП/ГПП‑1 для щотижневого підшкірного введення. У настанові не йдеться про конкретні дози чи схеми титрування – їх виконують згідно з інструкцією до відповідного препарату.

Довготривала модель допомоги

! Ожиріння є хронічним комплексним захворюванням, що потребує довічної допомоги, яка починається з клінічного оцінювання та ранньої діагностики.

Після встановлення діагнозу особам з ожирінням слід надати доступ до комплексних програм довготривалої допомоги із застосуванням поведінкової терапії та модифікації способу життя. За потреби для підтримання ефективного контролю захворювання застосовують фармакологічні, хірургічні чи інші терапевтичні варіанти. Паралельно допомога має охоплювати профілактику й лікування пов’язаних із ожирінням ускладнень і супутніх станів.

Довготривала допомога можлива за умови існування спроможної системи охорони здоров’я, що забезпечує підготовку працівників, моніторинг та оцінювання, закупівлі та постачання, фінансове відшкодування. Персоналізований періодичний моніторинг відповіді на лікування та побічних ефектів необхідний для стійкого дотримання режиму й досягнення оптимальних результатів. GDG, до складу якої також входили особи з ожирінням, наголосила, що ведення ожиріння є довічним, ефективна допомога не обмежується лише контролем маси тіла, а має запобігати прогресуванню захворювання [24].

! Агоністи рецепторів ГПП‑1 або подвійні агоністи ГІП/ГПП‑1 можна застосовувати як тривале лікування ожиріння у дорослих.

Настанова ґрунтується на результатах клінічних досліджень, де лікування тривало від 26 до 240 тижнів (медіана 52 тижні). Вона стосується осіб із ожирінням (ІМТ ≥ 30 кг/м²) і не поширюється на осіб із ІМТ від 27 до 30 кг/м² у поєднанні з одним чи двома пов’язаними з ожирінням захворюваннями. Тривалим вважають лікування впродовж шести місяців або довше згідно з чинними регуляторними настановами. Наявні дані щодо рішення про припинення терапії та його впливу на здоров’я обмежені. Під час створення програм довготривалої допомоги пріоритет можуть мати особи із вищим ризиком захворюваності й смертності за умови одночасного забезпечення рівності між популяціями.

Щодо припинення терапії у настанові нема окремої рекомендації через брак доказів: досі невідомо, коли доцільно припиняти лікування, якими мають бути підходи до відміни і підтримувальні дози. Пацієнтові це доречно пояснити як нез’ясоване клінічне питання.

! Щодо вибору молекули: семаглутид може забезпечувати більше зниження маси тіла, ніж ліраглутид.

Найпоширенішими побічними ефектами терапії на основі ГПП‑1 є шлунково-кишкові розлади – нудота, блювання, закреп і діарея, що уражають до 50% осіб із ожирінням і зазвичай минають після припинення лікування. Менш поширена біліарна патологія, гострий панкреатит, кишкова непрохідність і гастропарез, які потребують вивчення. Про рак щитоподібної залози зазначено як потенційний ризик у регуляторному маркуванні, проте його зв’язок із терапією на основі ГПП‑1 досі є предметом дослідження.

На думку авторів низки обсерваційних досліджень, агоністи рецепторів ГПП‑1 пов’язані із підвищеним ризиком ішемічної оптичної нейропатії, хоча не у всіх великих дослідженнях підтверджено цей зв’язок, а наявні дані суперечливі. У 2025 р. Комітет з оцінювання ризиків у фармаконагляді Європейського агентства з лікарських засобів визнав NAION дуже рідкісним небажаним явищем семаглутиду з розрахунковою частотою до 1 на 10 000 осіб [33]. Через брак даних досі не вдалося з’ясувати. чи властивий цей ефект іншим засобам групи.

Питання щодо безпеки застосування терапії на основі ГПП‑1 під час вагітності та впливу на фертильність жінок із ожирінням у настанові зараховано до невивчених, тому щодо жінок репродуктивного віку слід виявляти обережність.

Загальну переконливість доказів визначено як помірну. Переконливість доказів для окремих препаратів групи наведено в таблиці: для ліраглутиду й семаглутиду вона помірна, для тирзепатиду – від низької до помірної.

Таблиця. Переконливість доказів за критичними кінцевими точками для порівняння з плацебо
Кінцева точка	Ліраглутид	Семаглутид	Тирзепатид
Маса тіла	дуже низька – помірна (на користь ліраглутиду)	помірна – висока (на користь семаглутиду)	помірна (на користь тирзепатиду)
Небажані явища	дуже низька – низька (на користь плацебо)	дуже низька – низька (на користь плацебо)	дуже низька – помірна (на користь плацебо)
СССП	дуже низька – помірна (без ефекту)	низька (без ефекту)	дуже низька – низька (на користь тирзепатиду)
Якість життя	помірна (без ефекту)	низька – помірна (без ефекту)	низька – помірна (без ефекту)
Смертність	дуже низька	низька – помірна (без ефекту)	дуже низька
Примітка. СССП – серйозні серцевосудинні події (major adverse cardiac events, MACE). У дужках наведено напрям ефекту за відповідною кінцевою точкою порівняно з плацебо; «без ефекту» означає, що доказів впливу препарату на цю кінцеву точку не виявлено.

Про ефективність клінічної відповіді свідчить зниження маси тіла на ≥ 5% – стандартна мінімальна клінічно значуща різниця, застосована в систематичних оглядах; окремо оцінювали частку осіб, які досягли зниження маси тіла на ≥ 5% і ≥ 10%. Ці пороги слід враховувати для ухвалення рішення про продовження терапії та для інформування пацієнта стосовно прогнозованих результатів.

Консультування щодо порушення харчової поведінки і малорухливого способу життя

! Осіб з ожирінням потрібно проконсультувати щодо модифікації поведінкових звичок і способу життя, зокрема фізичної активності та здорових харчових практик, перед тим як перейти до поведінкових втручань. Для осіб, яким призначено агоністи рецепторів ГПП‑1 або подвійні агоністи ГІП/ГПП‑1, таке консультування має передувати інтенсивній поведінковій терапії задля покращення й підтримання оптимальних результатів.

У настанові ВООЗ щодо фізичної активності та малорухливого способу життя [42] наголошено на потребі обмежувати час, проведений сидячи, та поступово збільшувати частоту, інтенсивність і тривалість фізичних навантажень, зокрема для зміцнення м’язів. Викладено чотири основні принципи здорового харчування [43], що полягають у його різноманітності, достатньому забезпеченні есенційними нутрієнтами без надлишку, збалансованості за калорійністю, помірному вживанні продуктів із несприятливим впливом.

! Умовна рекомендація: інтенсивна поведінкова терапія як супутнє втручання (низька певність доказів).

Особам із ожирінням потрібно зменшити добове споживання калорій під наглядом підготовленого медичного працівника, коли це можливо. Хоча дані систематичного огляду не підтвердили, що консультування стосовно фізичної активності та здорової харчової практики покращує ефективність терапії на основі ГПП‑1 [24], заохочення до модифікації поведінкових звичок і способу життя є важливим і безпечним компонентом допомоги.

! У дорослих із ожирінням, яким призначено агоністи рецепторів ГПП‑1 або подвійні агоністи ГІП/ГПП‑1, інтенсивну поведінкову терапію (intensive behavioural therapy, IBT) можна надавати як супутнє втручання в межах комплексного мультимодального клінічного алгоритму.

У дослідженнях, на яких ґрунтується ця рекомендація, IBT разом із терапією на основі ГПП‑1 передбачала визначення цілей щодо фізичної активності та харчування, обмеження споживання енергії, консультування (наприклад, щотижневе тривалістю 30-45 хвилин) і періодичне оцінювання досягнення цілей. Критичними наслідками були маса тіла, якість життя та небажані явища; дані щодо СССП обмежені, а щодо смертності відсутні. Дані рандомізованого контрольованого дослідження охоплювали лише період спостереження від 6 до менш ніж 24 місяців, без прямих доказів для наслідків на 24 місяці й пізніше.

Міркування щодо впровадження

Лікування агоністами рецепторів ГПП‑1 і подвійними агоністами ГІП/ГПП‑1 слід надавати в межах довготривалої допомоги, що потребує спроможної системи охорони здоров’я з належною підготовкою працівників, моніторингом, системами направлення, закупівлями, ланцюгом постачання й фінансуванням. Слід враховувати локально отримані або універсальні докази – дані економічної ефективності, аналіз впливу на бюджет, соціальні й етичні наслідки. Країни, які ухвалюють терапію на основі ГПП‑1 як складник моделі довготривалої допомоги, мають уводити її до пакетів універсального відшкодування та первинної допомоги. Наразі доступність, цінова прийнятність і наявність цих засобів недостатні для задоволення потреб на рівні популяції. Стратегії поліпшення доступу охоплюють перемовини щодо сприятливіших умов і цін, сприяння ринковій конкуренції, об’єднані закупівлі, підтримку локального виробництва, багаторівневе ціноутворення та добровільне чи примусове ліцензування; у деяких контекстах доступ до мультидисциплінарної допомоги можна підтримати телемедициною й цифровими платформами [45, 46]. Інтеграцію IBT з терапією на основі ГПП‑1 може полегшити перерозподіл завдань між членами клінічної команди [47-49].

Окремої уваги потребують потенційні лікарські взаємодії з препаратами для лікування ВІЛ-інфекції та серцево-судинних станів, а також роль пероральних форм у системах, де холодовий ланцюг або ін’єкційне введення ускладнені.

Отже, у настанові ВООЗ ожиріння визнано хронічним комплексним захворюванням і вперше на глобальному рівні окреслено місце фармакотерапії на основі ГПП‑1 у його лікуванні. Дві умовні рекомендації підтримують тривале застосування агоністів рецепторів ГПП‑1 або подвійних агоністів ГІП/ГПП‑1 та можливе додавання ІВТ як супутнього втручання. Для гастроентеролога особливо значущим є профіль шлунково-кишкової переносимості цих засобів, а також потреба в моніторингу біліарної патології, панкреатиту й гастропарезу. Умовний характер рекомендацій відображає обмеженість довгострокових даних, варіабельність витрат і наслідки для рівності доступу, які визначатимуть темпи впровадження терапії в національних системах охорони здоров’я.

За матеріалами: WHO guideline on the use of glucagon-like peptide‑1 (GLP‑1) therapies for the treatment of obesity in adults. Geneva: World Health Organization; 2025. Licence: CC BY-NC-SA 3.0 IGO.

Підготовлено редакцією

Тематичний номер «Гастроентерологія. Гепатологія. Колопроктологія» № 2 (80) 2026 р.