21 листопада, 2022

Вірусний гепатит у дорослих

Стандарти медичної допомоги

Інфекція вірусу гепатиту В (ВГВ) залишається важливою глобальною проблемою громадського здоров’я з високими показниками захворюваності та смертності. [1-3]. Оновлена інформація про патогенез та лікування ВГВ-інфекції стала доступною з моменту оприлюднення попередніх Керівних принципів з клінічної практики EASL у 2012 р. [1]. Метою цього документа є оновлення рекомендацій щодо оптимального лікування ВГВ-інфекції. Для того щоб дані рекомендації та список літератури не перевищували прийнятного об’єму керівництва, були залишені посилання лише на ті джерела, які публікувалися після 2012 р., більш ранні посилання можна знайти у Керівництві з клінічної практики (ККП) за 2012 р. [1]. У цьому ККП питання профілактики, включаючи вакцинацію, розкриваються не повністю. Незважаючи на те, що дані стосовно ВГВ оновлюються, все ще існують сфери знань, які викликають сумніви, тому клініцисти, пацієнти та працівники сфери охорони громадського здоров’я повинні обирати тактику лікування, що ґрунтується на нових даних.

Розділ I. Стандарт охорони громадського здоров’я

1.1. Обґрунтування

Доведена ефективність профілактичного щеплення (3 дози вакцини) у зниженні захворюваності і поширеності ВГВ. Первинна профілактика інфікування полягає в інформуванні населення щодо проблеми ВГВ та дотримання певної поведінки, яка передбачає утримання від контактів із рідинами організму іншої людини (кров, міжтканинна рідина, сперма), застосовування бар’єрних контрацептивів (презервативи), користування засобами разового (шприци, голки, крапельні системи, гінекологічні оглядові дзеркала тощо) та індивідуального використання (зубні щітки, леза для гоління, контактні лінзи), стерильним інструментом багаторазового використання (манікюрний, стоматологічний, хірургічний, лабораторний інструмент, інструмент для пірсингу, татуажу тощо).

1.2. Обов’язкові критерії якості

Надавачі медичних послуг у доступних для пацієнтів місцях розміщують інформаційні матеріали про шляхи запобігання зараженню інфекційним гепатитом.
Вакцинація від ВГВ проводиться відповідно до календаря щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України № 595 від 16 вересня 2011 р. «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 р. за № 1159/19897.
Особи, які мають підвищений ризик інфікування ВГВ через вживання наркотиків (ін’єкційно або інтраназально), гомосексуальні чоловіки, особи, що надають сексуальні послуги, разом із отриманням послуг із діагностики та лікування ВГВ, для попередження інфікування та передачі інфекції іншим, отримують також послуги з профілактики, що надаються в рамках Порядку надання послуг з профілактики ВІЛ серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, що затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України № 1606 від 12 липня 2019 р. «Про затвердження Порядку надання послуг з профілактики ВІЛ серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2019 р. за № 855/33826, до ЗОЗ/установи чи організації, яка надає ці послуги.
Люди, які вживають наркотики ін’єкційно, перед початком та/або під час лікування ВГВ направляються для оцінки наявності психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин та отримання лікування відповідно до галузевого стандарту в сфері охорони здоров’я.
Для осіб, що мають сексуального партнера із ВГВ або проживають спільно з такою особою, які раніше не хворіли на ВГВ, що підтверджується відсутністю імунної відповіді (анти-HBsAg) та відсутністю підтвердження перенесеної інфекції (анти-HBc), рекомендується проведення щеплення від ВГВ. Сексуальним партнерам рекомендується використання бар’єрних засобів контрацепції.

1.3. Бажані критерії якості

Вакцинація від ВГВ рекомендується всім особам, відповідно до календаря щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України № 595 від 16 вересня 2011 р. «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 р. за № 1159/19897.

Розділ II. Стандарт діагностики

2.1. Обґрунтування

Розширення доступу до тестування на ВГВ дозволяє виявити пацієнтів та за потреби вчасно розпочати лікування.

Визначення рівня АЛТ та ДНК ВГВ, стадії ураження печінки мають ключове значення для прогнозу розвитку хвороби і прийняття рішення щодо стратегії лікування, оцінки його ефективності. В умовах обмежених ресурсів для виявлення фіброзу печінки доцільно використовувати APRI та FIB4.

2.2. Обов’язкові критерії якості

Тестування на ВГВ проводиться представникам популяції з високим рівнем поширеності ВГВ, особам, що мають в анамнезі контакти з інфекцією ВГВ та/або дотримуються поведінки з високим ризиком інфікування, особам із клінічною підозрою на хронічний вірусний гепатит (зокрема з симптомами, ознаками, лабораторними маркерами вірусного гепатиту), вагітним жінкам та кандидатам на хіміотерапію, імуносупресивну терапію та гемодіаліз (панель 1).
Для визначення серологічних маркерів інфекції ВГВ проводиться обстеження на наявність HBsAg із використанням швидкого діагностичного тесту або лабораторного імунологічного дослідження. Збереження HBsAg протягом понад 6 місяців є критерієм хронічної ВГВ-інфекції.
Визначення анти-HBс пацієнтам із ВІЛ, вірусним гепатитом С (ВГС), пацієнтам, які мають онкологічні захворювання та отримують імуносупресивну терапію, проводиться разом із визначенням антитіл до HBsAg. Результати інтерпретуються відповідно до критеріїв (панель 2).
Пацієнтам із позитивним результатом тесту на HBsAg призначають необхідні обстеження (панель 3).
Пацієнтам із антитілами до вірусного гепатиту D (ВГД) проводиться визначення РНК ВГД.
Діагноз встановлюється відповідно до результатів обстеження (панель 2).
В осіб із хронічною інфекцією ВГВ проводиться скринінг туберкульозу за наявності хоча б одного з чотирьох симптомів (кашель, лихоманка, втрата маси тіла або нічна пітливість) відповідно до стандарту медичної допомоги при туберкульозі.
За наявності у пацієнта цирозу печінки здійснюється оцінка стану вен стравоходу методом езофагогастродуоденоскопії.
Пацієнтам, які мають високий ризик розвитку гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК; наявність цирозу печінки, ГЦК в анамнезі у членів сім’ї, коінфекція з ВГД), УЗД органів черевної порожнини (ОЧП) проводиться 1 раз на 6 місяців.

2.3. Бажані критерії якості

Для визначення стану печінки проводиться еластографія чи FibroTest.
Особам, відносно яких відсутня достовірна інформація щодо вакцинації від ВГВ, проводиться визначення анти-HBsAg, за результатами якого приймається рішення щодо призначення вакцинації.
Пацієнту, який розглядається як потенційний кандидат для лікування пегінтерфероном альфа2 (ПЕГ-ІНФ), для остаточного визначення доцільності призначення ПЕГ-ІНФ визначається генотип ВГВ.

Розділ III. Стандарт лікування дорослих

3.1. Обґрунтування

Лікування ВГВ-інфекції сприяє покращенню якості життя пацієнтів, запобігає прогресуванню хвороби, розвитку цирозу печінки та ГЦК.

Пригнічення вірусної реплікації (як результат противірусного лікування) дозволяє усунути хронічні запальні зміни та прогресуючі фіброзні процеси в печінці, викликані ВГВ, у переважної більшості пацієнтів, що, у свою чергу, зменшує ризик розвитку цирозу та ГЦК. Цього можна досягти шляхом зниження показників супресії ДНК ВГВ до рівня, що не визначається. Хворі на хронічний ВГВ, незважаючи на поточну потребу у лікуванні, мають перебувати під постійним моніторингом стану ураження печінки, активності ВГВ та потреби у лікуванні.

3.2. Обов’язкові критерії якості

Пацієнт оцінюється на відповідність критеріям початку лікування (панель 4). У разі відповідності призначається лікування.
Для лікування ВГВ використовуються тенофовіру дизопроксилу фумарат, ентекавір або ПЕГ-ІНФ ( табл. 1).
Лікування ПЕГ-ІНФ тривалістю 48 тижнів рекомендується як першочергове лікування для пацієнтів, які мають високі шанси сероконверсії щодо HBeAg (панель 5), а також для пацієнтів із супутнім інфікуванням ВГД та підвищеними показниками рівня АЛТ та визначального рівня ДНК ВГД.
При лікуванні ПЕГ-ІНФ надається консультація про необхідність використання бар’єрних методів контрацепції під час лікування та протягом 6 місяців після його завершення.
Особи, що не відповідають критеріям для початку лікування, його не отримують. Особи, які отримують лікування, перебувають під моніторингом (табл. 2-4).
Перед початком лікування пацієнтам надається інформація про лікування, зокрема, наявність ймовірних переваг та ризиків виникнення побічних реакцій, повідомляється про необхідність довготривалого/пожиттєвого лікування, проведення моніторингу як впродовж лікування, так і після нього; про важливість повної прихильності до лікування для отримання максимального ефекту та зниження ризику виникнення резистентності до лікарських засобів.
Перед початком лікування в усіх пацієнтів оцінюється базовий ризик виникнення ниркової патології. Про високий ризик ниркової патології свідчить один або декілька факторів: декомпенсований цироз, кліренс креатиніну (розрахункова ШКФ) <60 мл/хв, гіпертензія, що погано контролюється, протеїнурія, неконтрольований цукровий діабет, активний гломерулонефрит, прийом супутніх нефротоксичних лікарських засобів або трансплантація паренхіматозних органів.
Під час лікування пацієнту надається інформація щодо необхідності відмови від вживання або зниження рівня споживання алкоголю, оптимізації маси тіла.
Пацієнти консультуються щодо заходів для попередження передачі вірусу іншим особам (панель 6).
Лікування нуклеозидними/нуклеотидними аналогами (НА) для більшості пацієнтів є пожиттєвим. Припинення лікування НА та передчасне припинення лікування ПЕГ-ІНФ відбувається у випадках, визначених критеріями (панель 7).
Лікування гострого гепатиту з використанням НА рекомендовано лише тим пацієнтам, які мають гострі ураження печінки, значні підвищення показників печінкових проб, енцефалопатію чи асцит. Рекомендована тривалість лікування становить 3 місяці після сероконверсії до анти-HBsAg або мінімум 12 місяців після сероконверсії до анти-HBe без втрати HBsAg.
Якщо у пацієнта під час лікування НА спостерігається хоча б один з наступних факторів:

ШКФ <50 мл/хв;
наявні фактори ризику порушення функції нирок (зазначені у п. 7 розділу ІІІ);
прогресуюче зниження функції нирок;
розглядається можливість коригування інтервалу дозування тенофовіру (табл. 5) або переривання терапії із проведенням ретельного моніторингу функції нирок.

13. Жінкам репродуктивного віку без прогресуючого фіброзу, які планують найближчим часом вагітність, рекомендується відкладення лікування до народження дитини.

14. Усім вагітним жінкам із високим рівнем ДНК ВГВ (>20 000 МО/мл) або рівнем HBsAg >4 log10 МО/мл розпочинається противірусна профілактика НА на 24-28 тижні вагітності і не припиняється до 12-ти тижнів після пологів.

15. Годування груддю не є протипоказанням для HBsAg-позитивних жінок, які не проходять лікування або приймають тенофовіру дизопроксилу фумарат.

16. Оцінка ефективності лікування здійснюється відповідно до відповіді (панель 11).

17. У пацієнтів із відсутністю відповіді на лікування перевіряється прихильність до лікування.

18. Лікування пацієнтів із декомпенсованим цирозом відбувається відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я у спеціалізованих центрах із ретельним контролем переносимості препаратів та розвитку побічних ефектів, таких як лактацидоз чи дисфункція нирок. Першочерговою метою лікування є переведення пацієнтів у стадію В за шкалою Чайлда – П’ю (субкомпенсація), профілактика гепаторенального синдрому (зокрема І типу, що швидко прогресує), кровотечі та енцефалопатії ІІІ-IV ступеня.

Розділ IV. Індикатори якості медичної допомоги

4.1

А) Кількість та відсоток людей, що живуть із хронічною інфекцію ВГВ.

Б) Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги.

Індикатор ґрунтується на положеннях стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».

В) Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.

Цей показник визначає стан епідемії та потребу в профілактичних і лікувальних послугах. Є знаменником в інших індикаторах, які описують каскад лікування ВГВ.

Біомаркером ВГВ є HBsAg. Збільшення показника є ознакою активного епідемічного процесу та свідчить про недостатній рівень охоплення профілактичними та лікувальними послугами.

Цільовий (бажаний) рівень значення індикатора: не визначено.

Г) Інструкція з обчислення індикатора.

Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: регіональне управління/департамент охорони здоров’я на регіональному рівні; Міністерство охорони здоров’я України, ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» на національному рівні.
Дані отримуються при проведенні досліджень або шляхом узагальнення даних наявної статистики.
Метод обчислення індикатора: аналіз результатів дослідження або зведення даних різних досліджень, включаючи дані офіційної статистики, та їх екстраполяція на все населення.

Індикатор обчислюється на регіональному рівні регіональним управлінням охорони здоров’я, на національному – Міністерством охорони здоров’я України, ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України».

Знаменник індикатора складає: загальна оціночна кількість населення країни за результатами перепису населення або інших даних щодо чисельності населення країни, що надана Державною службою статистики України у розрізі адміністративно-територіальних одиниць та країни в цілому.

Джерелом інформації є дані загальнонаціонального перепису населення або інші офіційні дані щодо чисельності населення, надані Державною службою статистики України.

Чисельник індикатора: загальна кількість осіб, у яких виявлено маркери ВГВ (HbsAg), відповідно до даних популяційного серологічного дослідження або за результатами проведеної триангуляції даних (аналізу даних щодо поширеності маркерів ВГВ, отриманих із різних джерел). Джерелом інформації є дані популяційного серологічного дослідження або дані інших досліджень, дані офіційної статистики, результати тестувань тощо.
Значення індикатора наводиться в абсолютних числах та відсотках.

4.2

А) Кількість та відсоток осіб, протестованих на маркери ВГВ.

Б) Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги.

Індикатор ґрунтується на положеннях стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».

В) Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.

Індикатор оцінює активність програм по виявленню хворих на ВГВ та свідчить про високу доступність або недоступність тестування. Потрібно враховувати, що тестування на маркери ВГ відбувається у ЗОЗ усіх форм власності та підпорядкування.

Цільовий (бажаний) рівень значення індикатора: відповідно до цілей Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 xр., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1415-р, до 2025 року

50% осіб із ВГВ мають знати про свій діагноз. До 2030 року таких осіб має бути 90%.

Г) Інструкція з обчислення індикатора.

Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: лікар загальної практики/сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги); регіональне управління/департамент охорони здоров’я.
Дані надаються лікарями загальної практики/сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими на території обслуговування, до регіонального управління/департаменту охорони здоров’я.
Дані надаються поштою, в тому числі електронною.
Підрахунок проводиться шляхом ручної обробки. При наявності автоматизованої технології ЗОЗ – автоматизована обробка.

Індикатор обчислюється регіональним управлінням/департаментом охорони здоров’я після надходження інформації від усіх лікарів загальної практики/сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), розташованих на території обслуговування.

Знаменник індикатора складає: загальна оціночна кількість населення країни за результатами перепису населення або інших даних щодо чисельності населення країни, що надана Державною службою статистики України у розрізі адміністративно-територіальних одиниць та країни в цілому. Джерелом інформації є дані загальнонаціонального перепису населення або інші офіційні дані щодо чисельності населення, надані Державною службою статистики України.
Чисельник індикатора: кількість осіб, протестованих на HbsAg.

Джерелом інформації є галузева статистична звітна форма № 40-здоров «Звіт про роботу санітарно-епідеміологічної (дезінфекційної, протичумної) станції», затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 4 квітня 2001 р. № 132.

Значення індикатора наводиться в абсолютних числах та відсотках.

4.3

А) Кількість та відсоток людей зі встановленим діагнозом серед тих, хто живе із хронічною інфекцією ВГВ.

Б) Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги.

Індикатор ґрунтується на положеннях стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».

В) Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.

Це перший показник лікувального каскаду ВГВ, він оцінює кількість та відсоток людей, які знають про свій діагноз, по відношенню до усіх осіб із хронічним ВГВ. Цей показник відображає ефективність програм тестування та виявлення людей, які живуть із ВГВ. Динаміка показника у часі (кількість діагностованих за період або кумулятивно) відображає прогрес розвитку програми.

Цільовий (бажаний) рівень значення індикатора: відповідно до цілей Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1415-р, до 2025 року 50% осіб із ВГВ мають знати про свій діагноз. До 2030 року таких осіб має бути 90%.

Г) Інструкція з обчислення індикатора.

Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: лікар загальної практики/сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги); регіональне управління/департамент охорони здоров’я.
Дані надаються лікарями загальної практики/сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими на території обслуговування, до регіонального управління/департаменту охорони здоров’я.
Дані надаються поштою, у тому числі електронною.
Підрахунок проводиться шляхом ручної обробки. При наявності автоматизованої технології ЗОЗ – автоматизована обробка.

Знаменник індикатора складає кількість людей, що живуть із хронічною інфекцію ВГВ.

Джерелом інформації є дані популяційного серологічного дослідження або інших досліджень, дані офіційної статистики, результати тестувань тощо.

Чисельник індикатора: кількість осіб, які мають встановлений діагноз ВГВ. Джерелом інформації є медична карта амбулаторного хворого (форма первинної облікової документації № 025/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 р. № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974.
Значення індикатора наводиться в абсолютних числах та відсотках.

4.4

А) Кількість та відсоток людей, які отримують лікування, серед тих, хто живе із хронічною інфекцією ВГВ.

Б) Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги.

Індикатор ґрунтується на положеннях стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».

В) Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.

Другий показник лікувального каскаду оцінює кількість та відсоток людей, які отримують лікування, серед тих, хто живе із хронічною ВГВ інфекцією. Можливий альтернативний розрахунок, коли у знаменнику використовується кількість осіб зі встановленим діагнозом. Цей показник відображає ефективність програм лікування, у тому числі способів залучення до лікування.

Цільовий (бажаний) рівень значення індикатора: відповідно до цілей Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1415-р, до 2025 року 20% осіб із ВГВ, які потребують лікування, мають його отримати, до 2030 року таких осіб має бути 40%.

Г) Інструкція з обчислення індикатора.

Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: лікар загальної практики/сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги); регіональне управління/департамент охорони здоров’я.
Дані надаються лікарями загальної практики/сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими на території обслуговування, до регіонального управління/департаменту охорони здоров’я.
Дані надаються поштою, у тому числі електронною.
Підрахунок проводиться шляхом ручної обробки. При наявності автоматизованої технології в ЗОЗ – автоматизована обробка.

Знаменник індикатора складає: оціночна кількість осіб із хронічною ВГВ-інфекцією (варіант розрахунку 1) або кількість людей зі встановленим діагнозом ВГВ (варіант розрахунку 2).

Джерелом інформації є дані популяційного серологічного дослідження або узагальнені дані інших досліджень, офіційної статистики, результати тестувань (варіант розрахунку 1), або медична карта амбулаторного хворого (форма первинної облікової документації № 025/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 р. № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974 (варіант розрахунку 2).

Чисельник індикатора: кількість осіб, які отримують лікування від ВГВ. Джерелом інформації є медична карта амбулаторного хворого (форма первинної облікової документації № 025/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 р. № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974.
Значення індикатора наводиться в абсолютних числах та відсотках.

4.5

А) Кількість та відсоток людей, які мають вірусну супресію, серед тих, хто отримує лікування ВГВ.

Б) Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги.

Індикатор ґрунтується на положеннях стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».

В) Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.

Фінальний показник лікувального каскаду ВГВ, який відображає ефективність лікування, серед тих, хто його отримує та був протестований на вірусне навантаження за звітний період. Показник не залежить від охоплення тестуванням на вірусне навантаження, яке потрібно аналізувати окремо.

Цільовий (бажаний) рівень значення індикатора: не визначено.

Г) Інструкція з обчислення індикатора.

Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: лікар загальної практики/сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги); регіональне управління/департамент охорони здоров’я.
Дані надаються лікарями загальної практики/сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими на території обслуговування, до регіонального управління/департамент охорони здоров’я.
Дані надаються поштою, у тому числі електронною.
Підрахунок проводиться шляхом ручної обробки. При наявності автоматизованої технології ЗОЗ – автоматизована обробка.

Знаменник індикатора складає кількість осіб, які отримують лікування від ВГВ.

Джерелом інформації є медична карта амбулаторного хворого (форма 025/о), затверджена наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 р. № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974.

Чисельник індикатора: кількість осіб, які отримують лікування від ВГВ та мають невизначене вірусне навантаження в останньому тесті, проведеному протягом 12 місяців. Джерелом інформації є медична карта амбулаторного хворого (форма 025/о), затверджена наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 р. № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974.
Значення індикатора наводиться в абсолютних числах та відсотках.

4.6

А) Кількість та відсоток осіб, обстежених на вірусне навантаження протягом 12 місяців, серед тих, хто отримує лікування.

Б) Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги.

Індикатор ґрунтується на положеннях стандартів медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».

В) Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.

Цей показник описує охоплення послугами з оцінки ефективності лікування.

Цільовий (бажаний) рівень значення індикатора: 100% обстежених.

Г) Інструкція з обчислення індикатора.

Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: лікар загальної практики/сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги); регіональне управління/департамент охорони здоров’я.
Дані надаються лікарями загальної практики/сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими на території обслуговування, до регіонального управління/департаменту охорони здоров’я.
Дані надаються поштою, у тому числі електронною.
Підрахунок шляхом ручної обробки. При наявності автоматизованої технології ЗОЗ – автоматизована обробка.

Знаменник індикатора складає кількість осіб, які пройшли обстеження на вірусне навантаження за 12 місяців.

Джерелом інформації є медична карта амбулаторного хворого (форма первинної облікової документації № 025/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 р. № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974.