Головна Неврологія та нейрохірургія На шляху до глобальних клінічних настанов із ведення неспецифічного болю в попереку в умовах первинної медичної допомоги: огляд чинних рекомендацій та аналіз їхніх змін за останні 30 років

21 листопада, 2026

На шляху до глобальних клінічних настанов із ведення неспецифічного болю в попереку в умовах первинної медичної допомоги: огляд чинних рекомендацій та аналіз їхніх змін за останні 30 років

Біль у попереку залишається однією з найпоширеніших причин звернення по медичну допомогу, тимчасової непрацездатності та обмеження повсякденної активності в усьому світі. Його значення виходить далеко за межі суто медичної проблеми, адже пов’язане зі значними економічними втратами, зниженням продуктивності праці та погіршенням якості життя. При цьому приблизно 90-95% епізодів болю в попереку, з якими стикаються лікарі первинної ланки, належать до категорії неспецифічного болю, тобто такого, що не може бути пояснений конкретним захворюванням або структурним ураженням хребта.

Протягом останніх трьох десятиліть підходи до ведення таких пацієнтів зазнали суттєвої еволюції. Змінилися уявлення про доцільність діагностичних обстежень, роль фізичної активності, психологічних чинників та ефективність окремих методів лікування. Водночас міжнародні клінічні настанови не завжди демонструють одностайність, особливо щодо фармакотерапії.

У червні 2026 року в журналі The Lancet Rheumatology було опубліковано масштабний огляд, в якому автори систематизували сучасні рекомендації щодо діагностики, лікування та профілактики неспецифічного болю в попереку й простежили їхню еволюцію за період 1994‑2026 рр. [1]. Одним із найважливіших висновків цієї роботи стало те, що нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) залишаються єдиною групою лікарських засобів, застосування якої послідовно підтримується сучасними клінічними настановами як при гострому, так і при хронічному неспецифічному болю в попереку.

Вхід в особистий кабінет Вхід
Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Три десятиліття клінічних рекомендацій: що аналізували дослідники?

Огляд охопив 32 клінічні настанови, представлені в 37 документах, розроблених національними та міжнародними професійними організаціями. Найбільше рекомендацій походило із США (9), Нідерландів (3), Канади (3), Японії (2), Австралії (2) та Великої Британії (2). До аналізу також увійшли настанови інших країн і міжнародних організацій, зокрема Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Залежно від цільової популяції настанови стосувалися гострого, хронічного болю або обох станів. Автори окремо проаналізували діагностичні підходи, немедикаментозне та фармакологічне лікування, інвазивні втручання, прогнозування перебігу й профілактику повторних епізодів.

Для оцінювання історичних змін результати нового огляду порівняли з аналогічними публікаціями 2001, 2010 та 2018 років. Це дозволило визначити найузгодженіші сучасні рекомендації і простежити, які підходи зберегли своє значення, які втратили підтримку, а які увійшли до клінічної практики відносно нещодавно.

Діагностика: менше необґрунтованих обстежень, більше уваги до пацієнта

Попри розбіжності в лікувальних рекомендаціях, принципи первинного оцінювання пацієнтів із болем у попереку виявилися досить узгодженими.

Більшість настанов підтримують збір анамнезу, фізикальне та, за необхідності, неврологічне обстеження. Важливим завданням залишається виявлення так званих червоних прапорців – клінічних ознак, які можуть свідчити про перелом, інфекцію, злоякісне новоутворення, синдром кінського хвоста чи іншу серйозну патологію.

Застосування червоних прапорців рекомендували 22 із 28 настанов, що містили положення щодо діагностики. Утім, автори огляду звернули увагу на важливе обмеження: окремі червоні прапорці нерідко характеризуються недостатньою діагностичною точністю. Тому їх слід інтерпретувати в сукупності з анамнезом, результатами обстеження та клінічною ймовірністю відповідного захворювання.

Ще один принцип, який зберіг актуальність протягом десятиліть, – відмова від рутинної візуалізації в пацієнтів без ознак серйозної патології або значущого неврологічного дефіциту. Проти необґрунтованого застосування методів візуалізації висловилися 20 із 28 настанов.

Натомість зросло значення психосоціального оцінювання. Сучасні рекомендації дедалі частіше пропонують враховувати страх руху, катастрофізацію болю, емоційний стан, професійні та соціальні чинники, які можуть сприяти тривалому перебігу захворювання. Оцінювання психологічних факторів підтримували 19 із 28 настанов.

Таким чином, сучасна діагностична стратегія орієнтована не на пошук анатомічного пояснення кожного епізоду болю, а на виключення небезпечних причин, визначення індивідуальних ризиків і вибір оптимальної тактики ведення.

Як змінювалися рекомендації протягом 30 років?

Історичний аналіз засвідчив поступовий перехід від переважно симптоматичного лікування до комплексного біопсихосоціального підходу (рис.).

Рис. Еволюція міжнародних клінічних рекомендацій щодо діагностики та лікування неспецифічного болю в попереку протягом 1994‑2026 рр. (адаптовано за Oliveira C. B. et al., 2026)Рис. Еволюція міжнародних клінічних рекомендацій щодо діагностики та лікування неспецифічного болю в попереку протягом 1994‑2026 рр. (адаптовано за Oliveira C. B. et al., 2026)

 

У рекомендаціях 1990-х років уже наголошувалося на необхідності підтримувати повсякденну активність та уникати тривалого ліжкового режиму. Водночас при гострому болю нерідко радили обмежувати лікувальні вправи, а серед фармакологічних засобів значне місце посідали парацетамол, НПЗП, міорелаксанти та опіоїди.

Упродовж наступного десятиліття дедалі більшого значення набували навчання пацієнтів, контроль фізичної активності та мультидисциплінарні втручання. Для хронічного болю почали активніше рекомендувати когнітивно-поведінкову терапію й програми фізичних вправ під наглядом спеціаліста.

У рекомендаціях, опрацьованих в огляді 2018 року, простежувалося зменшення ролі парацетамолу та посилення обмежень щодо застосування опіоїдів. Натомість НПЗП зберігали своє місце як при гострому, так і при хронічному болю.

Найсучасніші настанови 2017-2026 рр. ще більше акцентують увагу на самодопомозі, збереженні активності, психологічних інтервенціях та індивідуалізації лікування, а НПЗП продовжують посідати важливе місце серед фармакологічних методів.

Гострий і хронічний біль: різні підходи в межах єдиної стратегії

Для гострого неспецифічного болю в попереку сучасні клінічні настанови передусім рекомендують інформування пацієнтів про загалом сприятливий прогноз, збереження звичної активності та застосування доступних методів симптоматичного полегшення.

Серед немедикаментозних втручань найчастіше підтримували теплові процедури, самостійне керування симптомами та мануальні техніки. Зокрема, теплову терапію рекомендували 11 із 17 настанов, що розглядали немедикаментозне лікування гострого болю, а мануальні втручання – 12 із 17, хоча в окремих документах їх пропонували застосовувати лише в поєднанні з іншими методами.

Важливим залишається уникнення тривалого ліжкового режиму. Пацієнта доцільно заохочувати до поступового відновлення звичної активності відповідно до переносимості навантаження.

При хронічному болю акценти дещо зміщуються. На перший план виходять структуровані програми фізичних вправ, психологічні втручання та мультидисциплінарне лікування. Психологічні інтервенції рекомендували 17 із 23 настанов, фізичні вправи – 16, а мультидисциплінарні програми – 13.

Окремі сучасні настанови також підтримують акупунктуру та мануальні техніки, переважно як складові комплексного лікування.

Отже, немедикаментозні методи становлять основу довгострокового ведення неспецифічного болю в попереку. Проте вони не усувають потреби в ефективному симптоматичному лікуванні, особливо коли інтенсивність болю обмежує рухливість, працездатність і можливість повноцінно брати участь у реабілітаційних заходах.

НПЗП: найпослідовніша фармакологічна рекомендація

Для гострого болю в попереку рекомендації щодо медикаментозного лікування містили 20 із 32 настанов. Із них 12 (60%) підтримували застосування НПЗП. Аналогічну частку становили документи, які рекомендували міорелаксанти, проте щодо інших груп препаратів спостерігалися істотні розбіжності.

Для хронічного болю фармакологічні рекомендації містили 15 настанов, причому 11 із них (73%) підтримували застосування НПЗП. Ще 6 із 11 настанов, які не розділяли біль за тривалістю, також рекомендували препарати цієї групи.

Варто наголосити, що серед проаналізованих настанов не виявлено жодних прямих рекомендацій проти застосування НПЗП як класу для лікування гострого або хронічного неспецифічного болю в попереку.

Автори огляду підкреслили, що єдиною послідовною рекомендацією щодо фармакологічного лікування залишилося застосування НПЗП при гострому та хронічному болю в попереку.

Цей висновок узгоджується з результатами клінічних досліджень, які демонструють переваги НПЗП над плацебо щодо зменшення інтенсивності болю.

Фармакологічне обґрунтування їх застосування пов’язане з пригніченням циклооксигенази та синтезу простагландинів, які беруть участь у формуванні больової чутливості й запальної відповіді. Таким чином, НПЗП забезпечують аналгетичну та протизапальну дію.

Разом із тим підтримка НПЗП у клінічних настановах не означає їхньої безумовної переваги за співвідношенням користі та ризику для кожного пацієнта. Вибір конкретного засобу, дози та тривалості лікування має враховувати інтенсивність симптомів, супутні захворювання, ризики шлунково-кишкових, серцево-судинних і ниркових ускладнень, а також можливі лікарські взаємодії.

Які препарати втратили підтримку або залишаються предметом дискусій?

На відміну від НПЗП, рекомендації щодо багатьох інших аналгетичних і допоміжних засобів за останні десятиліття суттєво змінилися.

 
Парацетамол.
У настановах 1990-2000-х років він розглядався як один із препаратів першої лінії при гострому болю в попереку. Однак результати великого дослідження PACE не продемонстрували його переваг над плацебо щодо відновлення пацієнтів із гострим болем. У сучасному огляді 7 настанов підтримували застосування парацетамолу при гострому болю, 4 рекомендували проти нього, а одна не змогла сформулювати однозначну позицію.

 
Опіоїдні аналгетики.
Раніше їх допускали для короткочасного лікування інтенсивного гострого болю, тоді як при хронічному болю рекомендували переважно уникати. Сучасні рекомендації стали суперечливішими, проте загальна тенденція свідчить про дедалі обережніше ставлення до цих препаратів. Причинами є обмежена доведена ефективність при неспецифічному болю, ризик залежності та інші серйозні небажані наслідки. Зокрема, рандомізоване дослідження 2023 року не виявило переваг оксикодону над плацебо при гострому болю в попереку.

 
Антидепресанти.
Для гострого болю окремі настанови прямо рекомендують уникати їх застосування. При хронічному болю позиції залишаються неоднорідними: деякі документи допускають окремі антидепресанти, тоді як інші висловлюються проти них. Відповідно, ці препарати не можна розглядати як універсальний засіб лікування неспецифічного болю в попереку.

 
Протисудомні препарати та бензодіазепіни.
Сучасні рекомендації переважно не підтримують їх рутинне застосування при неспецифічному болю через недостатню переконливість доказів користі та ризики небажаних ефектів.

 
Системні кортикостероїди.
Низка настанов виступає проти їх застосування при неспецифічному болю в попереку. Наявність окремих позитивних результатів клінічних досліджень комбінованого лікування поки що не змінила загальної позиції щодо недоцільності рутинної системної кортикостероїдної терапії.

 
Міорелаксанти.
На відміну від перелічених груп, вони зберігають підтримку частини настанов при гострому болю. Однак при хронічному болю рекомендації суперечливі, а можливість їх застосування обмежується, зокрема, седативними небажаними ефектами.

Окремої уваги заслуговує ставлення до інвазивних втручань. Частина сучасних настанов радить не застосовувати епідуральні ін’єкції при неспецифічному болю в попереку, тоді як рекомендації щодо радіочастотної денервації, стимуляції спинного мозку та інших процедур залишаються неоднорідними.

 

Від лікування симптому до відновлення функції

Проведений аналіз показує, що сучасні рекомендації не протиставляють фармакологічні та немедикаментозні підходи. Навпаки, ефективна допомога передбачає їх раціональне поєднання.

При гострому неспецифічному болю першочерговими завданнями є полегшення симптомів, підтримка рухової активності та запобігання необґрунтованому обмеженню повсякденного життя. При хронічному – досягнення тривалого функціонального поліпшення, зниження пов’язаної з болем непрацездатності та подолання чинників, які підтримують персистування симптомів.

Попри значну еволюцію клінічних підходів за 30 років, НПЗП зберігають найстабільніші позиції серед фармакологічних засобів. Їхнє застосування залишається обґрунтованим компонентом індивідуалізованої стратегії лікування гострого й хронічного неспецифічного болю в попереку.


Від редакції

Історична еволюція рекомендацій щодо лікування неспецифічного болю в попереку цікаво перегукується з розвитком фармакології НПЗП. Приблизно три десятиліття тому, коли формувалися перші міжнародні підходи до доказового ведення цієї патології, фахівці компанії Menarini працювали над створенням нового аналгетика – декскетопрофену, який згодом став активною речовиною оригінального препарату Дексалгін®.

Декскетопрофен: переваги енантіомерно чистої молекули

Декскетопрофен являє собою фармакологічно активний S(+)-енантіомер кетопрофену. На відміну від рацемічного кетопрофену, який містить приблизно однакові кількості S(+)- та R(–)-енантіомерів, декскетопрофен представлений лише активною формою молекули.

Саме S(+)-енантіомер відповідає за основну циклооксигеназну інгібувальну активність кетопрофену, тоді як R(–)-енантіомер практично не забезпечує відповідного фармакологічного ефекту. Такий підхід дає змогу отримувати аналгетичну дію без введення додаткової кількості фармакологічно неактивного енантіомера [2].

Важливу роль відіграє і лікарська форма: трометамолова сіль декскетопрофену характеризується високою розчинністю та швидким всмоктуванням. Після перорального застосування максимальна концентрація препарату в плазмі крові зазвичай досягається протягом 15-45 хв, тоді як для S(+)-енантіомера та після прийому деяких форм рацемічного кетопрофену цей показник становить від 30 хв до 3 год [3].

Клінічне значення таких фармакокінетичних характеристик підтверджено, зокрема, дослідженнями післяопераційного стоматологічного болю, в яких декскетопрофен у дозі 25 мг забезпечував аналгетичну ефективність щонайменше на рівні кетопрофену 50 мг, але характеризувався швидшим початком дії.

Застосування очищеного активного енантіомера також розглядається як спосіб оптимізації співвідношення ефективності та переносимості. В окремих порівняльних дослідженнях декскетопрофен демонстрував чисельно нижчу частоту небажаних явищ порівняно з рацемічним кетопрофеном.

Клінічна ефективність при болю в попереку

Ефективність декскетопрофену при гострому болю в попереку підтверджена результатами низки клінічних досліджень.

Зокрема, у багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому дослідженні за участю 370 пацієнтів порівнювали внутрішньом’язове введення декскетопрофену по 50 мг двічі на добу та диклофенаку по 75 мг двічі на добу протягом 2 днів.

За основним показником аналгетичної ефективності – сумарним зменшенням інтенсивності болю протягом перших 6 годин після введення – декскетопрофен продемонстрував принаймні не меншу ефективність, ніж диклофенак. В обох групах також відзначалося клінічно значуще поліпшення функціонального стану: медіана зменшення показника за опитувальником Roland-Morris становила 6 балів. Частота небажаних явищ була зіставною між групами [4].

В іншому рандомізованому дослідженні, проведеному за участю 210 пацієнтів із гострим нетравматичним болем у попереку, внутрішньовенний декскетопрофен забезпечував виражене зниження інтенсивності болю вже протягом першої години після введення. Середнє зменшення показника за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) становило 42 мм, що було зіставним із результатами застосування внутрішньовенного ібупрофену та парацетамолу [5].

Перспективи включення декскетопрофену до мультимодальних стратегій лікування також вивчаються. Так, у рандомізованому дослідженні Meral і Gur (2025) за участю 150 пацієнтів із ­гострим нетравматичним болем у попереку порівнювали внутрішньовенний декскетопрофен окремо та в комбінації з метилпреднізолоном.

В обох групах спостерігалося достовірне зменшення інтенсивності болю та поліпшення функціонального стану. Через 48 год середній показник ВАШ становив 4,13±2,27 бала в групі монотерапії декскетопрофеном та 1,69±1,71 бала в групі комбінованого лікування (p<0,001). У пацієнтів, які отримували комбінацію, також відзначалося виразніше покращення за індексом функціональних обмежень Oswestry [6]. Ці результати підтверджують аналгетичну ефективність декскетопрофену та демонструють можливості його застосування в комбінованих підходах.


! Декскетопрофен забезпечував швидший початок дії і потужніший знеболювальний і протизапальний ефекти порівняно з рацемічним кетопрофеном, парацетамолом і багатьма іншими НПЗП; має сприятливий профіль безпеки (чистий активний енантіомер – менше метаболічне навантаження і нижча частота небажаних ефектів порівняно з рацемічним препаратом); у пацієнтів із неспецифічним болем у попереку забезпечує значне зменшення болю і покращення функції, має зіставну або кращу аналгетичну ефективність проти інших НПЗП, є ефективним у мультимодальних стратегіях (наприклад, із метилпреднізолоном) [3, 7, 8].


Дексалгін®: можливості індивідуалізації знеболення

В Україні оригінальний декскетопрофен компанії Menarini представлений препаратами Дексалгін® ін’єкт, Дексалгін® та Дексалгін® саше.

Дексалгін® ін’єкт містить 50 мг декскетопрофену у 2 мл розчину для ін’єкцій/інфузій і призначений для короткочасного симптоматичного лікування гострого болю середньої та високої інтенсивності, коли пероральне застосування недоцільне. Серед показань до застосування безпосередньо зазначений біль у попереку. Ін’єкційна форма призначена для використання протягом періоду гострого болю, але не довше 2 діб.

Дексалгін® і Дексалгін® саше містять 25 мг декскетопрофену у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою, і гранул для приготування орального розчину відповідно. Таблетки призначені для симптоматичної терапії болю від легкого до помірного ступеня, саше – для короткочасного симптоматичного лікування гострого болю легкого та середнього ступеня тяжкості, зокрема м’я­зово-скелетного походження.

Наявність парентеральної та пероральної лікарських форм дозволяє обирати спосіб введення відповідно до клінічної ситуації та переходити на пероральне знеболення щойно це стає можливим.

Отже, декскетопрофен поєднує раціональну фармакологічну концепцію, швидке всмоктування та доведену аналгетичну ефективність при гострому болю в попереку. У контексті сучасних міжнародних клінічних рекомендацій, які послідовно підтримують застосування НПЗП, Дексалгін® є раціональним варіантом короткочасного симптоматичного лікування, спрямованого на зменшення болю та відновлення повсякденної активності пацієнтів.


Підготував Олексій Терещенко

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (629), 2026 р

Джерело: Література
  1. Oliveira C. B. et al. Towards global clinical practice guidelines for the management of non-specific low back pain in primary care: a review of current guideline recommendations and how they have changed over the last 30 years. Lancet Rheumatol., 2026; 8: e470-e485.
  2. Mauleón D. et al. Preclinical and clinical development of dexketoprofen. Drugs, 1996. PMID: 8922555.
  3. Barbanoj M. J. et al. Clinical pharmacokinetics of dexketoprofen. Clin Pharmacokinet., 2001. PMID: 11368291.
  4. A multicentre, randomised, double-blind study comparing the efficacy and tolerability of intramuscular dexketoprofen versus diclofenac in acute low back pain. PMID: 17638394.
  5. Dogan C. et al. Comparative evaluation of the effectiveness of intravenous paracetamol, dexketoprofen and ibuprofen in acute low back pain. Am J Emerg Med., 2022; 56: 223-227. PMID: 35461026.
  6. Meral M., Gur A. A comparative study on the efficacy of dexketoprofen and methylprednisolone in the treatment of acute low back pain. BMC Emerg Med., 2025; 25: 147. PMID: 40765043.
  7. Kuczyńska J., Pawlak A., Nieradko-Iwanicka B. The comparison of dexketoprofen and other painkilling medications (review from 2018 to 2021). Biomed Pharmacother., 2022 May; 149: 112819. doi: 10.1016/j.biopha.2022.112819. Epub 2022 Mar 14. PMID: 35299123.
  8. Brzeziński K., Wordliczek J. Comparison of the efficacy of dexketoprofen and diclofenac in treatment of non-specific low back pain. Ann Agric Environ Med., 2013; Spec no. 1: 52-6. PMID: 25000843.
Досліджуйте цей контент за допомогою штучного інтелекту:
Матеріали по темі Більше
Вислови «розбите серце», «душевна рана» або «нестерпний внутрішній біль» традиційно сприймають як метафори, однак сучасна нейронаука поступово розкриває їхнє фізіологічне...
За матеріалами науково-практичної конференції «Біль у клінічній практиці: виклики діагностики та персоналізований підхід до терапії» (11‑12 березня 2026 року)
9 вересня на базі ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України» (далі – Інститут) відбувся майстер-клас «Сучасні аспекти...
Міжхребцева грижа є однією з найпоширеніших причин звернення пацієнтів із болем у спині. Водночас сучасні наукові дослідження та клінічний досвід...