3 листопада, 2026
Фармакотерапія епілепсії у немовлят: ключові аспекти менеджменту
Серед немовлят відзначають високу частоту епілепсії, розвиток якої може бути зумовлений перинатальним ушкодженням, мальформаціями кори головного мозку та генетичними причинами. За складної етіології підвищується ризик розвитку фармакорезистентної епілепсії (ФРЕ), яку визначають як збереження нападів попри застосування двох належно підібраних протинападових препаратів (ПНП). Неліковані напади можуть мати тривалі наслідки для когнітивного й моторного розвитку, а ФРЕ підвищує ризик раптової несподіваної смерті. Основними стратегіями при епілепсії у немовлят є медикаментозне лікування, дієтотерапія та хірургічні втручання. У 2026 р. Американське товариство з епілепсії (AES) розробило клінічну настанову щодо ведення дітей віком 1‑36 міс. з епілепсією. Пропонуємо до вашої уваги огляд ключових положень рекомендацій, що стосуються фармакотерапії.
Епілепсія із нещодавнім початком
Рекомендація I-A‑1. Для дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою епілепсією робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню леветирацетаму перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У нерандомізованому дослідженні (n=92) оцінювали ефективність леветирацетаму порівняно з його незастосуванням в дітей із нещодавно діагностованою епілепсією, які раніше не отримували ПНП, зокрема стосовно відсутності нападів та побічних ефектів (ПЕ), що призводили до припинення лікування (Arican et al., 2018). В іншому нерандомізованому дослідженні (n=101) оцінювали ПЕ, що спричиняли відміну терапії леветирацетамом; 60,4% пацієнтів раніше отримували щонайменше один ПНП (Arzimanoglou et al., 2016). Підтверджено, що терапія леветирацетамом може збільшувати тривалість періоду без нападів порівняно з його незастосуванням, але достовірність цих даних є дуже низькою через невеликий обсяг вибірки. Кількість пацієнтів, яких необхідно пролікувати леветирацетамом для досягнення відсутності нападів (NNT), становила 1,51.
У першому дослідженні дратівливість відзначали в п’яти пацієнтів; у жодному випадку лікування не було припинене через ПЕ, пов’язані з леветирацетамом. У другому випробуванні ПЕ, асоційовані з терапією, було зареєстровано у п’яти дітей; семеро припинили лікування через ПЕ, зокрема інфантильні спазми та розлади дихання.
Практичні аспекти та висновки
Леветирацетам широко доступний у різних лікарських формах і має невисоку вартість. Його застосування не потребує регулярного лабораторного моніторингу, але у пацієнтів із порушенням функції нирок може знадобитися корекція дози. На думку експертів, бажаний ефект леветирацетаму в дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою епілепсією може бути помірним, тоді як ПЕ – незначними. У пацієнтів із тяжкими поведінковими розладами в анамнезі доцільно розглянути застосування іншого ПНП.
Рекомендація I-A‑2. Для дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою епілепсією невідомої етіології робоча група AES пропонує не застосовувати вальпроат (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У нерандомізованому ретроспективному дослідженні оцінювали ефективність вальпроату порівняно з його невикористанням у дітей із ФРЕ (середня кількість раніше застосованих ПНП – 3). Під спостереженням перебували 50 пацієнтів віком 3‑23 міс.; середній вік початку терапії вальпроатом становив 16 міс. За результатами, у 32 дітей частота нападів знизилася більш ніж на 50%, а 11 досягли їх відсутності. У цих пацієнтів вальпроат застосовували як ПНП другої лінії. Достовірність доказів була дуже низькою через невеликий обсяг вибірки. NNT для досягнення відсутності нападів становив 4,55 (Muthaffar et al., 2021).
Практичні аспекти та висновки
Вальпроат широко доступний, але його застосування потребує регулярного лабораторного моніторингу. В пацієнтів з епілепсією невідомої етіології перед початком терапії слід розглянути генетичне тестування для виключення патогенних варіантів мутацій в генах POLG, пов’язаних із порушеннями функції полімерази γ. Якщо альтернативних методів лікування немає або вони є недоцільними, вальпроат можна призначати за умови відсутності патогенного варіанта мутації генів POLG. У дітей віком <2 років застосування препарату пов’язане із підвищеним ризиком гепатотоксичності, зокрема енцефалопатії та підвищення рівнів аспартатамінотрансферази й γ-глутамілтрансферази, особливо за наявності мітохондріальних захворювань.
Рекомендація I-A‑3. Для дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою фокальною епілепсією робоча група AES пропонує застосування окскарбазепіну замість леветирацетаму (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У нерандомізованому дослідженні (n=161) порівнювали ефективність леветирацетаму та окскарбазепіну як препаратів першої лінії у дітей із нещодавно діагностованою фокальною епілепсією. Окскарбазепін забезпечував кращий контроль нападів, хоча ПЕ при його використанні виникали частіше. NNT для досягнення відсутності нападів при застосуванні окскарбазепіну порівняно із леветирацетамом був 3,08. ПЕ відзначали у восьми дітей, які отримували окскарбазепін, та трьох – леветирацетам; усі ПЕ були легкими й минущими. В одного пацієнта на тлі терапії окскарбазепіном розвинувся синдром гіперчутливості, що потребувало припинення лікування (Zhao et al., 2022).
Практичні аспекти та висновки
Окскарбазепін протипоказаний при генералізованій епілепсії та синдромі Драве. У пацієнтів з епілепсією, зумовленою порушеннями функцій натрієвих каналів, використання препарату може супроводжуватися підвищеним ризиком ПЕ. Також його застосування може потребувати регулярного лабораторного моніторингу та контролю щодо реакцій гіперчутливості, особливо за наявності генетичної схильності, пов’язаної з людським лейкоцитарним антигеном (HLA); ймовірний розвиток синдрому Стівенса–Джонсона. На відміну від окскарбазепіну, леветирацетам не потребує регулярного лабораторного моніторингу, але при порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Інші практичні аспекти застосування леветирацетаму див. у відповідному розділі до рекомендації I-A‑1.
Рекомендація I-A‑4. Для дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою епілепсією робоча група AES пропонує застосування леветирацетаму замість фенобарбіталу (умовна рекомендація, низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У проспективному багатоцентровому обсерваційному дослідженні за участю 155 немовлят із нещодавно діагностованою епілепсією, які раніше не отримували ПНП, оцінювали результати застосування леветирацетаму та фенобарбіталу. Леветирацетам забезпечував кращий контроль нападів, ніж фенобарбітал: через 6 міс. лікування відсутність нападів спостерігали у 47 із 117 пацієнтів у групі леветирацетаму та в 6 із 38 – фенобарбіталу. NNT для досягнення відсутності нападів при застосуванні леветирацетаму порівняно із фенобарбіталом становив 4,1 (Grinspan et al., 2018). Водночас ці результати слід інтерпретувати з обережністю через невеликий обсяг вибірки, особливо при лікуванні фенобарбіталом, та можливі відмінності між групами. Зокрема, фенобарбітал могли частіше призначати дітям із тяжчим перебігом захворювання, що могло вплинути на результати.
Практичні аспекти та висновки
Практичні аспекти застосування леветирацетаму див. у відповідному розділі до рекомендації I-A‑1. Фенобарбітал широко застосовують при неонатальних судомах, і він є недорогим препаратом, але за межами неонатального періоду його слід використовувати з обережністю через потенційну нейротоксичність та несприятливий вплив на когнітивні функції.
Рекомендація I-A‑5. Для дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою епілепсією робоча група AES пропонує застосування топірамату або карбамазепіну (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У відкритому обсерваційному дослідженні за участю дітей віком <2 років порівнювали топірамат і карбамазепін. Клінічно значущих відмінностей щодо досягнення відсутності нападів виявлено не було. ПЕ рідко призводили до припинення лікування: в 1 із 41 пацієнта при застосуванні топірамату та 7 із 105 – карбамазепіну. Водночас у дослідженні не було виявлено всіх потенційних ПЕ обох препаратів (Kim et al., 2009). При виборі терапії слід враховувати тип епілепсії, недостатній набір або втрату ваги, когнітивні порушення, нефролітіаз, ризик метаболічного ацидозу чи шкірних реакцій, а також патологію кісткового мозку в анамнезі.
Практичні аспекти та висновки
Обидва препарати широко доступні та мають подібну вартість. Топірамат схвалений Управлінням із контролю за якістю продуктів харчування та медикаментів США (FDA) для застосування лише у пацієнтів віком від двох років. Топірамату слід віддавати перевагу, коли карбамазепін протипоказаний, зокрема при генералізованих формах епілепсії, деяких каналопатіях, а також у пацієнтів із ризиком реакцій гіперчутливості (наприклад, за наявності генетичної схильності, пов’язаної з системою HLA) та при розладах, асоційованих із мутаціями гена SCN1A. У разі застосування топірамату на тлі дієтотерапії слід враховувати додатковий ризик метаболічного ацидозу та нефролітіазу.
Карбамазепін може використовуватися як препарат першої лінії при фокальній епілепсії та деяких каналопатіях, але протипоказаний при синдромі Драве. У носіїв алеля HLA-B*1502 його застосування пов’язане з підвищеним ризиком синдрому Стівенса–Джонсона / токсичного епідермального некролізу. Суспензії карбамазепіну, що містять пропіленгліколь, слід застосовувати з обережністю через ризик його токсичної дії. Необхідні подальші дослідження для порівняльного оцінювання ефективності та безпеки топірамату й карбамазепіну в цій віковій групі.
Рекомендація I-A‑6. Для дітей віком 1‑36 міс. із нещодавно діагностованою епілепсією робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню лакосаміду перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У невеликому нерандомізованому дослідженні (n=97) оцінювали ефективність лакосаміду порівняно з його незастосуванням у дітей із нещодавно діагностованою епілепсією: 52 пацієнти раніше не отримували ПНП, а 45 – отримували щонайменше один ПНП. Оцінювали ПЕ та відсутність нападів через один рік лікування. Було показано, що лакосамід може підвищувати ймовірність досягнення відсутності нападів порівняно з його незастосуванням, але достовірність цих даних є дуже низькою через невеликий обсяг вибірки. NNT для досягнення відсутності нападів становив 2,86. ПЕ відзначали у 14% пацієнтів; найчастіше повідомляли про сонливість, дратівливість, блювання, порушення ходи, втомлюваність та шкірний висип (Xiong et al., 2024).
Практичні аспекти та висновки
Лакосамід широко доступний у різних лікарських формах, зокрема як генеричний препарат. Регулярний лабораторний моніторинг не потрібен, однак у пацієнтів із ризиком аритмій доцільним може бути електрокардіографічний моніторинг. FDA також попереджає про ризик медикаментозної гіперчутливості (з еозинофілією та системними симптомами).
Фармакорезистентна епілепсія
(фокальна або невідомого початку)
Рекомендація I-B‑1. Для дітей віком 1‑36 міс. із ФРЕ робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню вальпроату перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
Рекомендації I-A‑2 та I-B‑1 стосуються, відповідно, пацієнтів із нещодавно діагностованою епілепсією та ФРЕ. Водночас вони ґрунтуються на єдиному профілі доказів і містять спільні дані щодо ефективності, безпеки та інших аспектів лікування.
Практичні аспекти та висновки
Практичні аспекти застосування вальпроату див. у відповідному розділі до рекомендації I-A‑2.
Рекомендація I-B‑2. Для дітей віком 1‑36 міс. із ФРЕ робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню топірамату перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
Рекомендація ґрунтується на результатах двох обсерваційних досліджень, в яких вивчали досягнення відсутності нападів при застосуванні топірамату в дітей віком <3 років з епілепсією, та двох рандомізованих випробувань, де оцінювали ПЕ на тлі лікування. За обсерваційними даними, топірамат може збільшувати тривалість періоду без нападів порівняно з його незастосуванням, але достовірність доказів є дуже низькою через невеликий обсяг вибірки. NNT для досягнення відсутності нападів становив 5,21 (Grosso et al., 2005; Kholin et al., 2014). ПЕ рідко призводили до припинення лікування. Водночас у рандомізованих дослідженнях виявлено дозозалежне підвищення частоти втрати ваги, блювання та інфекцій верхніх дихальних шляхів; достовірність доказів є низькою через невеликий обсяг вибірки та широкі довірчі інтервали (Manitpisitkul et al., 2013; Novotny et al., 2010).
Практичні аспекти та висновки
При виборі лікування слід враховувати можливі ПЕ, зокрема втрату ваги, когнітивні порушення та шкірні реакції. Додаткові практичні аспекти застосування топірамату див. у відповідному розділі до рекомендації I-A‑5.
Рекомендація I-B‑3. Для дітей віком 1‑36 міс. із ФРЕ робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню ламотриджину перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У двох дослідженнях оцінювали ефективність і безпеку ламотриджину порівняно з його незастосуванням у дітей віком <36 міс. з епілепсією. У рандомізованому контрольованому випробуванні 38 пацієнтам, які раніше не отримували ламотриджин, його призначали як додаткову терапію та оцінювали тяжкі ПЕ (Piсa-Garza et al., 2008). В іншому нерандомізованому дослідженні за участю 204 дітей оцінювали відсутність нападів, зниження їх частоти, припинення лікування через ПЕ та тяжкі ПЕ (Piсa-Garza et al., 2008). За результатами, ламотриджин може збільшувати тривалість періоду без нападів порівняно з його незастосуванням. У 62% пацієнтів, які отримували ламотриджин, частота нападів знизилася на ≥50%. Достовірність доказів є дуже низькою через невеликий обсяг вибірки. NNT для досягнення відсутності нападів становив 7,85.
Практичні аспекти та висновки
Ламотриджин застосовують перорально 1‑2 рази на добу. Робоча група наголошує на необхідності обережного та поступового титрування дози. При його застосуванні слід враховувати ризик реакцій гіперчутливості, зокрема синдрому Стівенса–Джонсона. Особливої уваги потребує одночасне приймання ламотриджину та вальпроату, оскільки така комбінація підвищує ризик серйозних шкірних реакцій. Ламотриджин протипоказаний дітям із синдромом Драве.
Рекомендація I-B‑4. Для дітей віком 1‑36 міс. із ФРЕ робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню руфінаміду перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У нерандомізованому дослідженні (n=103) вивчали ефективність руфінаміду в дітей із ФРЕ, які до початку терапії отримували щонайменше два ПНП. Оцінювали відсутність нападів, їх частоту за 30 днів та ПЕ, зокрема ті, що призводили до припинення лікування. За отриманими даними, руфінамід підвищував тривалість періоду без нападів та знижував їх частоту порівняно з його незастосуванням; середня різниця становила на 360 нападів менше за 30 днів. NNT для досягнення відсутності нападів був 5,15. Найбільше зниження частоти нападів спостерігали при синдромі Леннокса–Гасто, а також атонічних і тонічних нападах, але ці результати потребують підтвердження у дослідженнях із більшою кількістю пацієнтів. Через ПЕ, пов’язані з руфінамідом, лікування припинили 15% дітей. Найчастіше фіксували сонливість та дратівливість (Tanritanir et al., 2021).
Практичні аспекти та висновки
Руфінамід схвалений FDA для застосування у пацієнтів віком від 12 міс. Регулярний лабораторний моніторинг та корекція дози при порушенні функції нирок не потрібні. Водночас руфінамід слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки та певними серцевими патологіями. Необхідні подальші дослідження для оцінювання ефективності руфінаміду як початкової терапії та визначення особливостей відповіді залежно від етіології й типу нападів у цій віковій групі.
Рекомендація I-B‑5. Для дітей віком 1‑36 міс. із фармакорезистентним синдромом Драве робоча група AES пропонує віддавати перевагу застосуванню стирипентолу в комбінації з клобазамом перед відсутністю терапії стирипентолом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У проспективному нерандомізованому дослідженні протягом 104 тижнів оцінювали ефективність і безпеку стирипентолу в пацієнтів із синдромом Драве. Вік учасників становив від 0,5 до 50 років; 95 із 411 пацієнтів відповідали віковим критеріям цієї настанови. Згідно з отриманими даними, стирипентол знижував частоту нападів, але достовірність доказів була дуже низькою через обмеження дизайну дослідження, зокрема методики оцінювання частоти нападів. За оцінкою лікарів, виразне або помірне поліпшення спостерігалося у 54,4% пацієнтів. ПЕ на тлі терапії стирипентолом відзначали у 61% учасників; через ПЕ лікування припинили 17 із 411 пацієнтів. Найчастіше фіксували сонливість, зниження апетиту, погіршення нападів, втрату ваги, атаксію/запаморочення та ажитацію. Окремих даних для дітей віком <36 міс. щодо ПЕ не наведено. У пацієнтів, які одночасно отримували клобазам або вальпроєву кислоту, корекція доз сприяла зниженню частоти ПЕ (Yamada et al., 2021).
Практичні аспекти та висновки
FDA схвалило стирипентол для застосування у дітей із синдромом Драве віком ≥6 міс. у комбінації з клобазамом. Одночасне використання клобазаму потребує врахування лабораторного моніторингу.
Рекомендація I-B‑6. Для дітей віком 1‑36 міс. із ФРЕ робоча група пропонує віддавати перевагу застосуванню бриварацетаму перед відсутністю терапії цим препаратом (умовна рекомендація, дуже низька достовірність доказів)
Дані щодо ефективності й безпеки
У невеликому нерандомізованому дослідженні (n=36) оцінювали ефективність бриварацетаму як додаткової терапії порівняно з його незастосуванням у дітей, які раніше отримували ПНП: усі пацієнти отримували щонайменше один ПНП, а 70,4% – два. Було виявлено, що бриварацетам може збільшувати тривалість періоду без нападів і знижувати їх частоту на ≥50% протягом 28 днів. За даними щоденників нападів, такого результату досягли 68,2% пацієнтів, а за даними електроенцефалографії – 15%. NNT для досягнення відсутності нападів становив 7,14. Дані щодо ПЕ окремо для дітей віком <36 міс. не наводилися (Lagae et al., 2023).
Практичні аспекти та висновки
Бриварацетам схвалений FDA для лікування нападів із фокальним початком у пацієнтів віком від одного місяця. Регулярний лабораторний моніторинг та корекція дози при порушенні функції нирок не потрібні. Водночас батьки та опікуни можуть віддати перевагу альтернативному ПНП через невизначеність щодо потенційного ризику погіршення поведінкових і нервово-психічних порушень на тлі терапії.
Обговорення та підсумки
Попри наявність рекомендацій щодо лікування епілептичних спазмів у немовлят, до появи настанови AES (2026) комплексних доказових рекомендацій щодо ведення інших форм епілепсії в цій віковій групі не існувало. Більшість попередніх підходів ґрунтувалася переважно на думці експертів. Настанова AES (2026) покликана заповнити цю прогалину та визначає підходи до фармакологічного лікування дітей віком 1‑36 міс. із різними формами епілепсії, а також окреслює ситуації, коли слід розглядати дієтотерапію або хірургічні втручання. Основні аспекти лікування епілепсії у немовлят представлені на рисунку 1. Рекомендації щодо застосування ПНП узагальнено на рисунку 2.
.webp "Рис. 1. Алгоритм лікування епілепсії у немовлят: основні аспекти")
Рис. 1. Алгоритм лікування епілепсії у немовлят: основні аспекти
Примітки: ЕЕГ – електроенцефалографія, МРТ – магнітно-резонансна томографія.
Адаптовано за D. Freedman et al. (2026)
.webp "Рис. 2. Клінічний інструмент для ухвалення рішень щодо застосування ПНП при епілепсії у немовлят")
Рис. 2. Клінічний інструмент для ухвалення рішень щодо застосування ПНП при епілепсії у немовлят
Примітки: * Препарати наведено в алфавітному порядку, а не за ефективністю. ** За певних генетичних етіологій можуть бути доступні таргетні методи лікування. *** Вальпроат слід застосовувати з обережністю при епілепсії невідомої етіології або за відсутності інших варіантів лікування.
Основою для наведених рекомендацій був аналіз даних за пріоритетними клінічними питаннями, відібраними для систематичного огляду Агентством з дослідження та оцінювання якості медичного обслуговування (AHRQ), та настановою AES щодо епілепсії у немовлят, за винятком клобазаму, епідіолексу та зонісаміду. Рекомендації розроблено із застосуванням методології GRADE. Всі рекомендації є умовними та ґрунтуються на доказах із дуже низькою достовірністю, за винятком рекомендацій I-A‑4 та I-B‑2, які є умовними та ґрунтуються на доказах із низькою достовірністю.
За наявності певних епілептичних синдромів доцільно розглянути: клобазам, руфінамід, вальпроат, епідіолекс при синдромі Леннокса–Гасто; клобазам, вальпроат, стирипентол, епідіолекс (відповідно до опублікованого протоколу) при синдромі Драве.
Широко застосовувані препарати, які не оцінювали в цій настанові: клобазам, чистий фармацевтичний канабідіол, зонісамід, фенобарбітал, фенітоїн, фенфлурамін. Фелбамат і габапентин використовують нечасто. Варто наголосити, що зонісамід не має схвалення FDA для застосування у цій віковій групі.
Адаптовано за D. Freedman et al. (2026)
Водночас у настанові підкреслено значний дефіцит доказових даних: досліджень, спеціально присвячених дітям віком 1‑36 міс., небагато, а даних щодо вибору лікування залежно від конкретної етіології – ще менше. Особливо актуальним залишається вивчення оптимальної терапії першої лінії.
Також робоча група AES підкреслює, що генетичне тестування нині рекомендоване дітям з епілепсією нез’ясованої етіології, що створює передумови для етіологічно та генетично орієнтованого вибору терапії. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розроблення таргетних підходів до лікування епілепсій, пов’язаних із конкретними генетичними та структурними причинами.
Отже, настанова AES (2026) є важливим кроком до стандартизації ведення немовлят із епілепсією, водночас окреслюючи ключові напрями подальших досліджень – від уточнення оптимальної терапії першої лінії до розроблення персоналізованих, етіологічно орієнтованих методів лікування.
Підготувала Олена Коробка
Оригінальний текст документа читайте на сайті www.aesnet.org
UA-LEVI-PUB-102026-572 від 12.10.2026
Довідка «ЗУ»
Лікування епілепсії у дітей раннього віку (від народження до трьох років) є однією із найскладніших проблем у дитячій неврології. Це зумовлено високою частотою тяжких генетичних та метаболічних синдромів, незрілістю центральної нервової системи та особливостями метаболізму немовлят і малюків. Через генетичні мутації (наприклад, каналопатії типу SCN1A при синдромі Драве) призначення класичних блокаторів натрієвих каналів (карбамазепіну, фенітоїну) категорично протипоказане, оскільки може критично підвищувати частоту нападів. Тому надзвичайно важливо правильно підбирати препарат для первинної терапії. Проблему являють також такі побічні ефекти ПНП, як порушення когнітивних функцій. Мозок дитини перебуває у стані активного формування (нейрональної пластичності), а деякі ПНП (наприклад, фенобарбітал, топірамат у високих дозах) можуть гальмувати психічний, мовленнєвий та моторний розвиток. Слід також брати до уваги соматичні ризики: зокрема, приймання вальпроатів у дітей віком до трьох років асоційоване із підвищеним ризиком тяжкої гепатотоксичності та порушення обміну речовин. Усе це зумовлює необхідність розширення спектра препаратів для лікування епілепсії у дітей раннього віку з метою підвищення ефективності терапії, зменшення токсичності та подолання фармакорезистентності.
Леветирацетам широко використовується при дитячих епілепсіях завдяки сприятливій фармакокінетиці, легкості застосування, хорошій переносимості, а також відсутності значущих медикаментозних взаємодій та мінімальному впливу на печінку. Особливістю пацієнтів цієї вікової групи є потреба в лікарських формах, які легко можуть застосовуватися – оптимальними є рідкі форми препаратів: не тільки тому, що діти нездатні проковтнути звичайну таблетку, але й для дотримання точності дозування.
На вітчизняному ринку доступна низка препаратів для лікування епілепсії у дітей. У портфелі компанії «Асіно» представлена найширша лінійка ПНП, а саме:
- леветирацетам (Леветирацетам Асіно, Левіцитам – 250, 500 мг та Левіцитам у формі розчину для перорального застосування, 100 мг/мл по 300 мл у флаконі з мірним шприцом);
- ламотриджин – Ламотрин (таблетки), Ламотрин® (таблетки дисперговані).
Важливо, що такі бренди, як Леветирацетам Асіно, Левіцитам (розчин), Ламотрин (таблетки) та Ламотрин® (таблетки дисперговані) внесено до переліку лікарських засобів, які підлягають реімбурсації. Окрім леветирацетаму й ламотриджину компанія виробляє такі ефективні ПНП, як Лакозам® (лакосамід), Вальпроком хроно (вальпроат натрію / вальпроєва кислота) 300 і 500 мг, Карбамазепін-ФС (карбамазепін) та Топіромакс (топірамат) 25 і 100 мг.
