8 грудня, 2020
Конференція Американської неврологічної асоціації (2020): новини та вибрані доповіді
Хоча цього року традиційний з’їзд Американської неврологічної асоціації, 145-й за рахунком, у зв’язку з пандемією коронавірусної хвороби (COVID-19) уперше відбувся в режимі онлайн, у ньому взяла участь рекордна кількість учасників – понад 1400 фахівців із 47 країн. Інтерактивний віртуальний формат заходу заохотив членів асоціації до активного обговорення заявлених у розкладі питань. Уперше до програми конференції було включено симпозіум із соціальної справедливості, що охоплював неврологічні питання з акцентом на соціальні детермінанти стану здоров’я, особливості перебігу хвороб у представників монголоїдної та негроїдної рас, а також політику надання медичних послуг. Метою цього симпозіуму було усунути наявні соціальні нерівності в медичній допомозі, академічній неврології та нейронауці.
Загалом п’ятиденний захід, який тривав із 4 до 9 жовтня, включав 67 окремих сесій. Пропонуємо читачам нашого видання ознайомитися з тезами вибраних доповідей.
COVID‑19, що проявився як постінфекційний мієліт: клінічний випадок
M. Nagamine, S. Osman, N. Chen і співавт. (США)
Неврологічні прояви та нейроінвазивний потенціал COVID‑19 були неодноразово описані в попередніх публікаціях. Автори цього дослідження представили випадок 72-річної жінки, котра звернулася до лікарні з підгострою глибокою слабкістю правої ноги та затримкою сечі. В анамнезі пацієнтки мали місце артеріальна гіпертензія та рак яєчників, який було проліковано шляхом резекції останніх. Автоімунні та ревматологічні захворювання були відсутні. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) хребта виявила плямисті ураження в ділянці шийних і грудних хребців (від C3 до T1); МРТ головного мозку виражених особливостей не мала. Мазок із носоглотки виявився позитивним щодо COVID‑19 (полімеразно-ланцюгова реакція). Після появи слабкості в правій руці пацієнтці було проведено повторну МРТ хребта, на якій зафіксували посилення попередньо виявлених змін. Аналіз спинномозкової рідини виявився нормальним, із дещо підвищеним умістом мієлінового білка. Вірусів й аномалій клітинного складу спинномозкової рідини зафіксовано не було. При проведенні комп’ютерної томографії грудної клітки виявили двобічні периферичні затемнення в легенях. Оскільки жодних інших патологічних знахідок, окрім позитивного тесту на COVID‑19, виявлено не було, лікарі зробили висновок, що, ймовірно, коронавірусна інфекція стала причиною постінфекційного мієліту. Оскільки ознак активного інфекційного мієліту не спостерігалося, пацієнтці було призначено внутрішньовенне введення метилпреднізолону й імуноглобулінів, після чого спостерігалося певне покращення.
Слід пам’ятати про потенційний нейроінвазивний потенціал коронавірусної інфекції та враховувати COVID‑19 при проведенні диференційної діагностики в пацієнтів із гострими та підгострими ураженнями спинного мозку.
Незадовільна просторово-зорова функція в дітей може бути наслідком залежності від комп’ютерних ігор
С. Кісельов (Росія)
Протягом двох останніх декад відбулися разючі зміни середовища, в якому зростають діти. Зокрема, в повсякденне життя дітей дедалі більше інтегруються цифрові технології. Який вплив має таке цифрове середовище? Є гіпотеза, що дитина, котра проводить значну кількість часу у віртуальному світі, ризикує набути затримки в розвитку базових адаптивних механізмів, зокрема просторово-зорових функцій. Метою дослідження було вивчити просторово-зорові функції 6-річних дітей із залежністю від комп’ютерних ігор.
У дослідження було включено 98 дітей віком від 5 років і 11 міс до 6 років і 9 міс. Для виявлення залежності від комп’ютерних ігор застосовували спеціальні опитувальники для батьків. Відповідно до результатів опитування, до експериментальної групи було включено 26 дітей із залежністю від комп’ютерних ігор (середній вік – 6,12 року, 19 хлопчиків і 7 дівчаток). Контрольну групу становили 26 дітей без залежності від комп’ютерних ігор. Групи було стандартизовано за коефіцієнтом інтелекту, статтю та віком. Для оцінки просторово-зорових функцій було застосовано 4 субтести тесту NEPSY («Стрілки», «Конструкції блоків», «Копіювання малюнка» та «Пошук маршруту»), а також тест комплексної фігури Рея-Остерріца.
Статистичний аналіз виявив статистично достовірні відмінності між групами за такими субтестами, як «Конструкції блоків», «Копіювання малюнка» та «Пошук маршруту», а також за кількістю просторових помилок у тесті комплексної фігури Рея-Остерріца. В учасників контрольної групи просторово-зорові функції були достовірно кращими, ніж у дітей із залежністю від комп’ютерних ігор. На думку автора, взаємодія з реальним світом, спортивні й інші активні ігри є важливою передумовою повноцінного розвитку просторово-зорових функцій. Натомість дітям, які проводять значну кількість часу у віртуальному світі, такого впливу бракує.
Стратифікація ризику смерті при ішемічному інсульті в педіатрії: аналіз 4036 стаціонарних пацієнтів у США
N. Beriwal, R. Patel (Індія, США)
Ішемічний інсульт у дітей є досить рідкісним явищем, однак із 1990 по 2013 рік його поширеність зросла на 35%. Метою цього дослідження було оцінити ризик госпітальної смерті таких хворих залежно від кардіоваскулярних і гематологічних факторів ризику.
Автори проаналізували загальнодержавну базу стаціонарних пацієнтів і вибрали з неї 4036 хворих віком до 18 років із первинним діагнозом ішемічного інсульту, розподіливши їх на підгрупи з кардіоваскулярними (n=1321) і гематологічними (n=1161) факторами ризику та підгрупу без зазначених чинників (n=1554). Аналіз за методом логістичної регресії з’ясував, що найпоширенішими кардіоваскулярними факторами ризику виступали вроджені вади (51,1%), артеріальна гіпертензія (25%), ожиріння (11,8%) і кардіоміопатія (8,7%), а гематологічними – системний червоний вовчак (35,7%), серпоподібноклітинна анемія (26,2%), дефіцитні анемії (17,7%) та розлади коагуляції (14%). Ризик смерті був вищим у когорті з кардіоваскулярними факторами ризику порівняно з особами з гематологічними хворобами (57,4 проти 29,7%; р<0,001). У дітей меншого віку (6-11 років) ризик смерті був у 2,3 раза більший, аніж у старшій віковій підгрупі (95% довірчий інтервал (ДІ) 1,43-3,73). Вищий ризик також спостерігався в дівчат: відношення ризиків (ВР) порівняно з хлопцями становило 1,2 (95% ДІ 0,84-1,76). Порівняно з групою без факторів ризику група з гематологічними факторами ризику характеризувалася вчетверо більшою ймовірністю госпітальної смерті (95% ДІ 2,36-8,03), у групі з кардіоваскулярними факторами ризику цей показник був вищий у 7 разів (95% ДІ 4,03-12,61). Найбільш значущими факторами ризику госпітальної смерті при ішемічному інсульті в дітей виявилися кардіоміопатія (ВР 15,6; 95% ДІ 9,19-26,56), цукровий діабет – ЦД (ВР 11,2; 95% ДІ 5,01-24,86) і лімфома/лейкемія (ВР 4,7; 95% ДІ 2,24-10,09).
Отримані дані обґрунтовують доцільність раннього скринінгу та встановлення контролю над потенційними чинниками ризику.
Оптимізація діагностики та лікування інсультів, які сталися під час стаціонарного лікування
C. Parrino, A. Noles, R. Lalla та співавт. (США)
До 17% гострих інсультів розвиваються в пацієнтів, госпіталізованих із приводу інших захворювань (Cumbler et al., 2010). Схожі на інсульт симптоми часто складно правильно інтерпретувати, особливо лікарям, які за фахом не є невропатологами. Причиною цього, зокрема, є висока поширеність подібних на інсульт ознак у стаціонарних хворих (Cumbler et al., 2015). У багатьох медичних закладах із метою зменшення тривалості діагностичного процесу було прийнято спеціальні протоколи діагностики інсультів у стаціонарних пацієнтів (Kassardjian et al., 2017; Cumbler et al., 2010). В авторському дослідженні було оцінено шкалу діагностики інсульту 2CAN (Chang et al., 2018). Із цією метою було ретроспективно проаналізовано дані всіх стаціонарних пацієнтів за період із січня 2015 року до червня 2019-го. Критеріям включення в дослідження відповідали 110 пацієнтів (середній вік – 61±14 років, 46% – жіночої статі). У 20% учасників спостерігався анамнез фібриляції передсердь, у 72% – артеріальної гіпертензії, у 36% – ЦД. Медіана оцінки за шкалою NIHSS становила 15 (міжквартильний розмах – 5-24), середнє значення оцінки за шкалою 2CAN – 2,8±1,2 бала. У 88% пацієнтів було встановлено діагноз ішемічного інсульту, натомість у 12% учасників було виявлено інші патологічні стани з аналогічною симптоматикою. Між цими групами не було виявлено різниці за шкалою 2CAN (p=0,91), що свідчить про потребу подальших досліджень із цього питання.
Дієтичні добавки в профілактиці інсульту: огляд нещодавніх публікацій
C. Smith, A. Velander (США)
Покращення харчування після перенесеного ішемічного чи геморагічного інсульту є багатообіцяльною стратегією зниження ймовірності повторного інсульту за рахунок опосередкованого впливу на перебіг ЦД, артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, а також з огляду на безпосередній вплив окремих нутрієнтів і харчових добавок на патофізіологічні основи інсультів. Хоча медикаменти для профілактики інсульту добре вивчені, про харчові добавки, котрі призначаються з цією метою, відомо мало. Огляд літератури, проведений авторами дослідження, виявив, що чай, кава, клітковина та шоколад можуть достовірно зменшувати ймовірність повторного інсульту.
Підвищена поширеність головного болю в пацієнтів із хронічним нейропатичним болем
H. Cheng, V. Le, J. Cheng (США)
Нейропатичний біль – це біль, який виникає внаслідок периферичної нейропатії та характеризується проявами алодинії, парестезії, печіння, поколювання тощо. Частою причиною таких симптомів є нейропатія дрібних волокон. Значна частина пацієнтів із хронічним (тривалістю >6 міс) нейропатичним болем (ХНБ) відзначає також часті головні болі. Автори дослідження переглянули історії хвороби пацієнтів Массачусетської лікарні терапевтичного профілю за 2018-2020 роки та ретельно проаналізували дані 274 осіб, які підлягали біопсії шкіри при діагностиці нейропатій. Поширеність ХНБ серед цих хворих становила 45%. У 25% пацієнтів із ХНБ відзначалися хронічні головні болі, причому 69% останніх мали мігренозний характер. Близько 90% осіб із мігренню та ХНБ становили жінки. Дані біопсії шкіри, проведеної з метою визначення інтраепідермальної щільності нервових волокон (ІЩНВ), показали, що зменшена ІЩНВ асоціювалася з ХНБ.
Глікемічний контроль, ускладнення діабету та ризик деменції в 0,5 млн осіб із ЦД: когортне дослідження на основі бази даних клінічної практики Великої Британії
B. Zheng, B. Su, I. Tzoulaki та співавт. (Велика Британія)
ЦД 2 типу й інсулінорезистентність є відомими факторами ризику деменції серед осіб похилого віку. Автори цього масштабного когортного дослідження визначили зв’язок рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c) у динаміці з поширеністю деменції в осіб віком понад 50 років із діабетом, включених у британську базу даних протягом 1987-2018 років. Медіана тривалості спостереження дорівнювала 6 років. Загалом у дослідження було включено 372 287 пацієнтів із ЦД 2 типу, в 23 746 з яких було виявлено деменцію. Підвищений уміст HbA1c та більша тривалість перебування з таким його рівнем асоціювалися з підвищеним ризиком деменції (стандартизоване ВР 1,06 (95% ДІ 1,02-1,09) на кожне підвищення HbA1c на 1%). Порівняно з пацієнтами з HbA1c на рівні 6-7%, в осіб із HbA1c >10% спостерігався на 26% (95% ДІ 19-34%) вищий ризик деменції. Аналогічно вищий середній показник і коефіцієнт варіабельності HbA1c протягом періоду спостереження асоціювалися з більшим ризиком деменції. Додатковий аналіз виявив, що серед 489 205 пацієнтів із діабетом особи зі щонайменше одним ускладненням ЦД характеризувалися вищим ризиком деменції порівняно з хворими без ускладнень (стандартизоване ВР 1,10; 95% ДІ 1,07-1,13). Автори зробили висновок, що контроль рівня глікемії та профілактика ускладнень є критично важливими для збереження когнітивної функції та профілактики деменції в осіб похилого віку з ЦД 2 типу.
Зміни когнітивної функції в пацієнтів із декомпенсованою серцевою недостатністю (СН)
R. Gottesman, N. Williams, A. Gaddis і співавт. (США)
Пацієнтам із декомпенсованою СН притаманний підвищений ризик когнітивних розладів у зв’язку зі спільними чинниками ризику, а також безпосереднім впливом дисфункції серця та перевантаження рідиною на стан мозку. Вплив перепадів рідинного балансу на когнітивні функції пацієнтів із СН залишається нез’ясованим, хоча визначення цього впливу могло би мати значення для моніторування стану хворих і лікарської тактики. У дослідженні взяли участь 106 пацієнтів із декомпенсованою СН у стабільному стані (середній вік – 66 років, 45% жінок), які підлягали лікуванню за допомогою внутрішньовенного введення діуретиків в амбулаторному режимі. Визначення когнітивної функції проводилося двічі: на початку дослідження до форсованого діурезу, тобто в стані перевантаження рідиною, та наприкінці дослідження після завершення діуретичного лікування, тобто в умовах досягнення т. зв. сухої ваги. На момент початку дослідження середній рівень когнітивної функції був дещо нижчий, аніж загальнопопуляційний показник. У ході діуретичного лікування середньою тривалістю 2,3 дня пацієнти втрачали в середньому 2,4% ваги. В осіб віком понад 65 років зменшення маси тіла на ≥5% від вихідного рівня асоціювалося з незначущим погіршенням когнітивної функції, натомість у пацієнтів віком до 65 років аналогічне зменшення ваги супроводжувалося незначущим покращенням за даними когнітивних тестів. Хоча виявлена різниця не досягла рівня достовірності, на думку авторів, це питання потребує подальшого вивчення.
Безпека та переносимість АМСККМП у пацієнтів із хворобою Паркінсона
M. Schiess, J. Suescun, M.-F. Doursout і співавт. (США)
Ключову роль у патогенезі хвороби Паркінсона (ХП) відіграє нейрозапалення, що створює підґрунтя для застосування алогенних мезенхімальних стовбурових клітин кістково-мозкового походження (АМСККМП) як імуномодуляторної терапії з метою відновлення гомеостазу нейронально-гліального комплексу. У цьому дослідженні взяли участь 20 осіб із ХП незначної та помірної тяжкості, котрим призначалася одна з таких доз АМСККМП: 1, 3, 6 або 10×106 клітин/кг у вигляді 1 внутрішньовенної інфузії. Стан пацієнтів визначали на 3-й, 12-й, 24-й і 52-й тиждень після введення клітин. Протягом 1-ї доби після інфузії в 3 пацієнтів відзначили минущі побічні ефекти у вигляді флебіту (1 випадок), гематоми (1 випадок) і головного болю (1 випадок). Під час періоду спостереження основними побічними ефектами виступали дискінезії (20%; n=4) й артеріальна гіпертензія (20%; n=4). Через 52 тиж у групі найвищої дози спостерігалося достовірне зменшення рівня фактора некрозу пухлини (на 54%; p<0,05) та підвищення концентрації нейротрофічного фактора мозкового походження на 50% (p<0,05). Автори також відзначили покращення моторної функції та збільшення перфузії мозку в ділянці субталамічного ядра на тлі застосування АМСККМП.
Характеристика зв’язку між ТЧМТ й інсультом: одноцентрове ретроспективне дослідження
L. Tien, D.-V. Giurgiutiu, E. Switzer, J. Switzer (США)
Ішемічний інсульт є значущим ускладненням тупої черепно-мозкової травми (ТЧМТ), однак у зв’язку з частою супутньою політравмою точне встановлення діагнозу ТЧМТ може бути відтерміноване, а ефективне лікування призначене із затримкою. Автори цього дослідження проаналізували реєстр травм за 2016-2019 роки та виявили 40 пацієнтів, госпіталізованих із ТЧМТ протягом зазначеного періоду. Середній вік хворих становив 44,1 року, 80% були чоловіки. Найчастішою причиною ТЧМТ (55% випадків) були дорожньо-транспортні пригоди. Консультацію невропатолога було призначено лише 43% пацієнтів, у середньому протягом 4 днів після госпіталізації. У 18 пацієнтів відзначалося пошкодження сонної артерії (в 33,3% із них стався інсульт), у 27 пацієнтів – пошкодження хребтової артерії (в 11% із них – інсульт). Переломи шийного відділу хребта частіше супроводжували пошкодження хребтової артерії, ніж сонних (67 проти 17%). Загалом інсульт було діагностовано в 9 пацієнтів (23%), у половини з яких подія відбулася впродовж 2 днів після госпіталізації. Жоден із хворих не отримував альтеплази внутрішньовенно та не підлягав механічній тромбектомії, хоча двом пацієнтам було проведено каротидне стентування для вторинної профілактики. При цьому 80% пацієнтів отримували антитромбоцитарні, антикоагулянтні препарати чи їх комбінацію, але половині пацієнтів антитромботична терапія не була призначена до 2-го дня стаціонарного лікування. У 5 з-поміж 8 летальних випадків мали місце інсульти. Отже, було зроблено висновок, що інсульт виступав частим ускладненням ТЧМТ, але вчасного лікування не отримав жоден пацієнт, консультацію невропатолога було призначено менш ніж половині пацієнтів, а призначення антитромботичних препаратів часто було відтерміноване. Раннє розпізнавання ушкодження сонних і хребтових судин, консультація невропатолога та своєчасне призначення антитромботичної терапії можуть допомогти в зниженні тягаря інсультів у разі ТЧМТ.
ХОЗЛ/астма й анамнез активного куріння незалежно асоціюються з розвитком ХП у пацієнтів з есенціальним тремором
A. Smith, M. Gupta (США)
Неодноразово було показано, що куріння сигарет негативно асоціюється з подальшим розвитком ХП. Зв’язок між хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) і ХП чітко не встановлено. З’являється дедалі більше доказів того, що β2-адренорецептори можуть модулювати ген α-синуклеїну, що, ймовірно, є механізмом впливу ХОЗЛ / бронхіальної астми на ХП через лікування цих хвороб. У дослідженні оцінювався зв’язок між ХОЗЛ/астмою та ХП за умов стандартизації за анамнезом активного куріння в пацієнтів з есенціальним тремором (підгрупи пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку ХП порівняно із загальною популяцією). Автори проаналізували дані 3226 пацієнтів з есенціальним тремором, у 331 з яких згодом розвинулася ХП. ВР для ХОЗЛ/астми становило 0,63 (95% ДІ 0,49-0,81), для активного куріння – 0,45 (95% ДІ 0,27-0,75). Пацієнти були стандартизовані за віком, статтю, анамнезом апендектомії, гіперліпідемії, ЦД 2 типу, артеріальної гіпертензії, інсульту, сімейним анамнезом тремору та/або паркінсонізму, депресії, тривожності, закрепів. Автори дійшли висновку, що статус активного куріння й анамнез ХОЗЛ/астми незалежно негативно асоціювалися з ХП у пацієнтів з есенціальним тремором. Ризик був менший на 55 і 37% відповідно. Це свідчить, що деякі аспекти патогенезу, лікування або інших особливостей перебігу ХОЗЛ / бронхіальної астми забезпечують додатковий протекторний ефект незалежно від куріння.
Зменшення маси тіла за рахунок модифікації харчування здатне зупинити прогресування полінейропатії в пацієнтів з ожирінням
B. Callaghan, G. Akinci, E. Reynolds і співавт. (США)
Нещодавні дослідження виявили, що ожиріння є вагомим чинником ризику полінейропатії. Метою цього дослідження було з’ясувати вплив зменшення маси тіла як лікувальної стратегії щодо полінейропатії. З цією метою було проаналізовано дані проспективної когорти, що підлягала лікуванню в спеціалізованому медичному закладі. Зменшення маси тіла досягали за допомогою дуже низькокалорійних дієт (800 ккал/добу), призначуваних на 12 тиж із поступовим поверненням до калорійності раціону в межах 1200-1500 ккал/добу. Первинними кінцевими точками виступали зміни ІЩНВ, визначеної в шкірі стегна та дистальних відділах нижніх кінцівок. Вторинні кінцеві точки включали визначення провідності нервів, оцінку за Мічиганським скринінговим опитувальником із нейропатії та скороченим опитувальником McGill із болю, визначення якості життя та кількісну оцінку чутливості. Повний період спостереження тривалістю 2 роки було дотримано для 72 пацієнтів. У середньому хворі втрачали 12,38±11,83 кг маси (10,25% від вихідного показника). За винятком артеріального тиску, всі компоненти метаболічного синдрому в цих пацієнтів покращилися, а ІЩНВ у шкірі стегна (0,05; p=0,73) і дистальних відділах нижніх кінцівок (0,14; p=0,32) на початку та наприкінці дослідження достовірно не відрізнялася. Було зафіксовано покращення за Мічиганським опитувальником (зниження оцінки на 0,59 бала; p<0,01); двома компонентами якості життя (біль -0,35 бала (p=0,01) й емоційний стан -0,71 бала; p=0,01). Отже, зменшення маси тіла як лікарська тактика асоціювалося з покращенням метаболічних параметрів і підтриманням ІЩНВ на стабільному рівні. Зважаючи на те що природний перебіг полінейропатії передбачає зниження ІЩНВ із плином часу, зменшення маси тіла може бути важливим втручанням для сповільнення прогресування хвороби.
Збільшений уміст омега‑6-ПНЖК у раціоні збільшує чутливість до холоду та механічного впливу в пацієнтів із діабетичною нейропатією
J. T. Boyd, P. M. LoCoco, K. M. Hargreaves (США)
Хронічний біль є надзвичайно поширеним і часто асоціюється з коморбідними захворюваннями. Роль харчування в розвитку та перебігу хронічного болю вивчена недостатньо. Особливої уваги потребує раціон т. зв. західного типу, багатий на омега‑6- поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК), які накопичуються у фосфоліпідах клітинних мембран й окиснюються з утворенням проноцицептивних оксиліпінів. Автори дослідження виявили, що за умови призначення мишам дієти з високим умістом омега‑6-ПНЖК в експериментальних тварин розвиваються стійка ноцицептивна гіперчутливість і спонтанна активність і гіперчутливість аферентних нервових волокон, а також з’являються гістологічні маркери пошкодження нервів, що свідчить про периферичну нейропатію. Було з’ясовано, що вживання великої кількості омега‑6-ПНЖК призводить до збільшення чутливості до холоду та механічного впливу. Натомість уживання омега‑3-ПНЖК запобігає розвитку такої гіперчутливості. У когорті пацієнтів із ЦД було продемонстровано, що вміст омега‑6-ПНЖК у зразках, узятих при щипковій біопсії периферичних тканин, достовірно корелює з результатами визначення чутливості та показником самостійної оцінки болю. Отже, підвищений уміст омега‑6-ПНЖК у раціоні є фактором ризику та біомаркером діабетичної нейропатії з больовим синдромом, тому модифікація харчування та профілактика вивільнення омега‑6-ПНЖК із мембран клітин є потенційними інноваційними стратегіями боротьби з хронічним болем.
Частота фантомних болів кінцівок в осіб з ампутаціями: систематичний огляд і метааналіз
K. Pacheco-Barrios, D. Ramirez-Alva, A. Balbuena-Pareja та співавт. (Перу)
Фантомні болі в кінцівках є відомим, але не до кінця вивченим феноменом хронічного болю зі значним негативним впливом на якість життя. Хоча зазначений патологічний стан є дуже частим серед осіб з ампутаціями, епідеміологічні дані з цього питання є дуже гетерогенними. З’ясування чіткого епідеміологічного профілю фантомних болів здатне допомогти в процесі прийняття рішень лікарями, дослідниками та керівними органами в галузі охорони здоров’я.
Автори дослідження провели систематичний огляд і метааналіз баз даних PubMed, Web of Science, Embase та Psycinfo від дати їх заснування до квітня 2020 року. До остаточного аналізу було включено 67 обсерваційних досліджень (n=18 360). Найчастішою причиною ампутації виступали судинні захворювання, асоційовані з ЦД. Частота фантомних болів варіювала від 0 до 99%, узагальнений показник становив 68% (95% ДІ 58,23-77,20). Поширеність фантомних болів не залежала від статі, рівня ампутації чи її локалізації (верхня чи нижня кінцівка). Дослідження характеризувалися значними методологічними обмеженнями, що обґрунтовує потребу в подальшому вивченні цього питання.
Кореляційний метааналіз зв’язків якості сну та стану епізодичної пам’яті на поведінковому й невральному рівнях у дорослих молодого та похилого віку
E. Hokett, A. Duarte (США)
Попередні дослідження показали, що сон є надзвичайно важливим для стану епізодичної пам’яті в молодих дорослих. Однак вираженість зв’язку між якістю сну й епізодичною пам’яттю в дорослих похилого віку добре не встановлена. Зрозуміло, що в цій віковій категорії частіше мають місце розлади сну та зменшення частки повільнохвильового сну порівняно з молодими дорослими, що може негативно впливати на стан епізодичної пам’яті. Дані досліджень із цього питання є дуже різноманітними й демонструють, що, крім віку, на результати аналізу зв’язку між сном і пам’яттю можуть впливати також інші чинники (тривалість й інші характеристики сну, метод визначення епізодичної пам’яті тощо). Автори цього метааналізу вивчили дані досліджень за участю дорослих із непорушеною когнітивною функцією, в яких було подано інформацію щодо якості сну та невральних підґрунть пам’яті (функціонально-структурних параметрів мозку та тягаря амілоїду-β). І в молодих дорослих, і в дорослих похилого віку спостерігалися потужні прямі зв’язки між якістю сну та станом епізодичної пам’яті. Проте при подальшій докладнішій оцінці з’ясувалося, що в осіб похилого віку спостерігалися потужніші зв’язки стану пам’яті з порушеннями сну (наприклад, пробудження після засинання), а серед молодих дорослих – із перебігом стадії повільного сну. Що стосується неврального рівня, то в молодих дорослих було зафіксовано потужніший зв’язок між якістю сну та функціональною активністю мозку.
Підготувала Лариса Стрільчук
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (489), 2020 р.
