27 жовтня, 2025
Тривога – як симптом та синдром: між неврологією та психіатрією
За матеріалами науково-практичної конференції «Літня школа НЕПіКа (12‑13 червня 2025 року)
Тривога – негативний емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і в очікуванні несприятливого розвитку подій. Сенс тривоги як психологічного феномена полягає у позначенні небезпеки й попередженні про можливе заподіяння шкоди, болю та наявності загрози, якої ще можна уникнути. Рівень тривоги визначається індивідуальними психічними особливостями людини більшою мірою, ніж об’єктивною ситуацією. Про тривогу як симптом та синдром у фокусі неврології та психіатрії розповів Олег Созонтович Чабан, д.мед.н., професор, директор Навчально-наукового інституту психічного здоров’я Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (м. Київ).
Актуальність проблеми тривоги в Україні
Нині поширеність тривожних та депресивних розладів в Україні, за словами професора, є підвищеною. За даними Міністерства охорони здоров’я України, психологічної допомоги через наслідки війни потребуватимуть понад 15 млн українців, із них близько 3‑4 млн – медикаментозного лікування. Станом на 2022 р., близько 70% українців мали потребу проконсультуватися із психологом через різні причини. Окрім класичних проявів депресії та тривоги, на сьогодні у багатьох людей спостерігаються симптоми посттравматичного стресового розладу, такі як нав’язливі спогади, кошмари й підвищена збудливість.
Особливо уразливими групами населення є військовослужбовці, ветерани, внутрішньо переміщені особи, жінки та діти. З-поміж військових тривожні та депресивні розлади трапляються удвічі частіше, ніж серед цивільного населення.
Психічні розлади впливають на погіршення працездатності, соціальних взаємодій та загальної якості життя пацієнтів, що може призвести до зниження економічної активності та соціальної стабільності. Зокрема, доступ до медичної допомоги наразі є обмеженим. Через руйнування інфраструктури й перевантаженість медичних закладів багато людей не мають можливості отримати своєчасну психологічну та психіатричну допомогу.
Стан тривоги – як гра за новими правилами
За словами Олега Созонтовича, у стані тривоги людина починає жити за новими правилами. Порівняємо їх із правилами…гри в карти. Для цього добре підійде Елевсинська гра, вигадана у 1956 р. американцем R. Abbott. Назва походить від Елевсинських містерій – таємних ритуалів у стародавній Греції, які символізували приховане знання, що можна розкрити через ініціацію (Вербер, 2009). Суть гри: один гравець (Бог) загадує приховане правило, за яким приймаються або відкидаються карти. Інші намагаються розгадати його, викладаючи карти та спостерігаючи за реакцією Бога. Той, хто вважає, що зрозумів правило, стає Пророком і перевіряє карти інших. Якщо Пророк двічі помиляється – вибуває, якщо ж двічі поспіль обирає правильно – оголошує «Закон створення світу» і перемагає. Стан тривоги дуже схожий на перебіг Елевсинської гри, коли гравець намагається діяти, але не знає, чому карта відкинута, не розуміє, що «правильно», а що – ні та висуває гіпотези, які постійно спростовуються.
Як писав канадський клінічний психолог J. B. Peterson (2018), тривога – це реакція на нові правила: «революційну новизну стимулу» (зустріч із невідомістю), яка раптом виявилася на стереотипному шляху людини. Таким чином, тривога є природною реакцією на те, що порушує систему правил, і щоб зменшити тривогу, треба повернути звичний порядок або вчитися орієнтуватися у новій ситуації, як у незнайомій грі.
Також О. С. Чабан озвучив думку одного із найвпливовіших психологів ХХ ст. A. T. Beck (1964), відповідно до якої для виникнення тривоги важлива не стільки сама ситуація стресу, а те, як людина її сприймає. Тобто тривога – це не просто відповідь на стрес, а реакція на те, як ми до нього ставимося. Своєю чергою C. R. Swindoll, автор численних книг про віру, характер і щоденне життя, сказав, що життя на 10% складається з того, що з нами відбувається, а на 90% – із того, як ми на це реагуємо. Отже, реакція на події визначає більше, ніж самі події.
Характеристики тривоги
Як зазначив О. С. Чабан, тривога – це емоційна відповідь на невизначену загрозу. Вона може бути феноменом (тимчасовим станом), синдромом (стійким патологічним проявом) чи нозологією (психічним розладом). Проте це завжди біо-психо-соціальний феномен.
Наявність постійної тривоги та порушення сну протягом життя збільшує ймовірність розвитку патологій серця у 5,9 раза, шлунково-кишкового тракту – у 3,1 раза, уражень органів дихання та мігрені – у 2,1 раза, артеріальної гіпертензії, інфекцій і шкірних хвороб – у 1,7 раза, захворювань суглобів – у 1,6 раза, нирок – у 1,5 раза, розладів обміну речовин – у 1,25 раза, алергічних хвороб – у 1,2 раза. Зокрема, психічні розлади провокують розвиток соматичних захворювань більшою мірою, ніж навпаки (Scott, 2009). Так, тривога та/або депресія сприяють розвитку цереброваскулярних патологій, ішемічної хвороби серця та астми (Goldston, 2008; Chida, 2008).
Щодо неврологічної основи тривоги, вона охоплює кілька ключових структур мозку: амігдала бере участь в обробці загрози, гіпокамп зберігає пам’ять про стресові події, а передня поясна кора відповідає за емоційне усвідомлення ситуації. У формуванні тривожної реакції також задіяні нейротрансмітери: рівень ГАМК і серотоніну знижується, тоді як норадреналіну – підвищується.
Відповідно до D. W. Grupe та J. B. Nitschke (2013), модель непевності та очікування тривоги включає такі фактори, як: завищена оцінка наявності та величини загрози; підвищена увага до загрози та надмірна пильність; недостатнє навчання безпеці; поведінкове та когнітивне уникнення; підвищена реактивність на невизначеність загрози; дезадаптивний контроль.
Із погляду психіатрії, до тривожних розладів належать генералізований тривожний, панічний і посттравматичний стресовий розлади, а також фобії. Крім того, тривога часто поєднується із депресією та соматоформними розладами.
Розпізнати тривожний розлад можна за наявності 6 з 18 ознак із наступних трьох груп:
I. Рухове збудження: 1. Тремтіння, посмикування або відчуття внутрішнього тремтіння. 2. М’язове напруження чи міалгії. 3. Неможливість розслабитися. 4. Швидка втомлюваність.
II. Вегетативна гіперактивність: 5. Прискорене дихання або відчуття задухи. 6. Посилене серцебиття чи тахікардія. 7. Пітливість або холодні на дотик руки. 8. Сухість у роті. 9. Запоморочення або млість. 10. Нудота, діарез чи інші абдомінальні розлади. 11. Почервоніння (прилив жару до обличчя) або озноб. 12. Частіше сечовиділення. 13. Утруднене ковтання чи відчуття «кому у горлі».
III. Напружене передчуття очікування: 14. Відчуття збудженості або перебування «на вістрі леза». 15. Лякливість. 16. Неможливість зосередитися, «порожнеча в голові» через тривогу. 17. Труднощі, пов’язані з засинанням і сном. 18. Підвищена дратівливість.
Труднощі діагностики
Проблема діагностики тривоги полягає саме у неспецифічності її проявів. Лише 13% пацієнтів вживають цей термін та скаржаться конкретно на надмірну тривогу. Через полісистемність соматичних проявів тривоги (із боку нервової, серцево-судинної, сечостатевої систем, шлунково-кишкового тракту, терморегуляції), а також різноманіття фізичних, емоційних, когнітивних, поведінкових симптомів та порушення циркадних ритмів виявлення тривоги є вельми складним завданням (Wittchen et al., 2004; Kirmayer et al., 2004).
До основних інструментів для діагностики тривоги належать опитувальник із генералізованої тривоги (GAD‑7), госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS), шкала тривоги Спілбергера – Ханіна (STAI). У межах диференційної діагностики виконують обстеження щодо можливих порушень щитоподібної залози, аритмій та пухлин.
Тактика лікування
Терапія тривоги має бути комплексна і паралельна (а не послідовна): біологічна (медикаментозна й фізикальна), психотерапевтична, сімейно-кореляційна, психологічно супроводжувальна терапія та модифікація способу життя (психогігієна) (Kavanagh, 1992). Потенційно корисні втручання включають дозовану фізичну активність, гігієну сну, тілесну терапію (як-то масаж, акупунктура та акупресура, м’язова релаксація, нейрогенне тремтіння). Окрім того, це можуть бути метод біологічного зворотного зв’язку, медитація та йога.
Психотерапія в осіб із тривогою має бути зосереджена насамперед на зменшенні зв’язку проявів хвороби зі стресом. Можливе проведення індивідуальної або групової когнітивно-поведінкової терапії (тривало), практики усвідомленості (майндфулнес), експозиційної терапії, а також підтримувальної психотерапії як частини первинної медичної допомоги. За наявними даними, різні види психотерапії мають зіставний сприятливий ефект (Barth et al., 2013). Досить важливим є залучення родини до процесу лікування. У деяких випадках при депресії, тривожності й когнітивних порушеннях дієвими є нейротичні втручання шляхом нейромодуляції: транскраніальна магнітна стимуляція або транскраніальна стимуляція постійним струмом.
Фармакологічна терапія часто є важливим компонентом ведення пацієнтів із тривожними розладами. Нині стратегія лікування змінилася: від біологічно орієнтованої моделі поведінки під впливом медикаментів на тваринах – до розуміння нейронних мереж людини та їх соціальних впливів. І якщо психотерапія впливає на нейронні мережі кори, то препарати чинять ефект на підкіркові структури та контроль поведінки (Gross, Hen, 2004; LeDoux, Pine, 2006). Психофармакотерапія може включати застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну (СІЗЗСН), адаптогенів, бензодіазепінів (призначати з обережністю!).
У контексті ефективного лікування тривожних станів професор озвучив використання анксіолітика з унікальним механізмом дії Спітомін® (буспірон). Переваги препарату включають наступні:
- ефективно зменшує симптоми тривоги;
- не викликає звикання, залежності, синдрому відміни;
- не зумовлює седативного та міорелаксуючого ефектів;
- чинить додаткову антидепресивну дію;
- має сприятливу переносимість та можливість тривалого застосування;
- чинить вегетостабілізувальний ефект.
Механізм дії препарату Спітомін® пов’язаний насамперед із його впливом на серотонінові рецептори типу 5-HT1A. Препарат виступає частковим агоністом як пресинаптичних, так і постсинаптичних 5-HT1A-рецепторів. На пресинаптичному рівні він знижує вивільнення серотоніну (через активацію авторецепторів) – цей ефект особливо важливий на початку терапії, коли відбувається первинне налаштування системи серотонінової передачі. На постсинаптичному рівні (зокрема в лімбічних структурах мозку, як-от гіпокамп) буспірон поступово модулює емоційну відповідь і знижує тривожність, не викликаючи седативного ефекту. Крім серотонінової, препарат також діє на дофамінергічну систему – слабо впливає на D2-рецептори в мезолімбічній ділянці (частково антагоністично), що дозволяє досягати анксіолітичного ефекту без стимулювання центрів задоволення та формування залежності. У комплексі це формує характерні нейропсихіатричні ефекти Спітоміну: зменшення тривожності без сонливості, ейфорії чи когнітивного пригнічення, а також поступове поліпшення емоційної регуляції завдяки впливу на ключові структури мозку, пов’язані з обробкою стресу й загрози.
Отже, з огляду на нейропсихіатричні аспекти, до переконливих властивостей препарату Спітомін® належать:
- Анксіолітична дія – через 5-НТ1A-модуляцію в лімбічній системі.
- Відсутність седативного ефекту – не діє на ГАМКА-рецептори.
- Відсутність толерантності/залежності – неактивний до бензодіазепінових рецепторів.
- Поліпшення роботи префронтальної кори – через зменшення гіперзбудження (опосередковано).
- Антидепресивна дія (слабка) – через серотонінову модуляцію.
Важливо враховувати те, що ефект Спітоміну розвивається повільно (10‑14 днів), що нагадує дію антидепресантів, а не транквілізаторів. Також препарат може потенціювати дію СІЗЗС, але також зменшує асоційовану з ними сексуальну дисфункцію. Спітомін® особливо ефективний при генералізованому тривожному розладі та дещо менш дієвий при панічних атаках чи соціофобії.
Спікер зауважив, що буспірон не просто діє на окрему ділянку мозку, а впливає на взаємодію цілих мозкових мереж. Він допомагає відновити баланс між трьома основними системами мозку: мережею пасивного режиму, мережею значущості та фронтопарієтальною мережею. Це важливо, адже у разі тривоги ці мережі можуть надмірно синхронізуватися, особливо коли мозок надто зосереджується на внутрішніх загрозах, що призводить до розвитку хронічної тривоги. Спітомін® допомагає мозку стати більш гнучким, щоб він міг краще перемикатися між станами спокою, уваги та реагування – саме це підтримує мережеву пластичність і сприяє зменшенню тривоги.
Насамкінець Олег Созонтович зауважив, що тривога – більше, ніж симптом. Це мостова категорія, що поєднує мозок, психіку і тіло. Для ефективного лікування даного стану потрібен міждисциплінарний підхід з активним залученням самого пацієнта для формування терапевтичного альянсу.
Підготувала Олена Коробка
