26 квітня, 2026
Вегетативна дисфункція: сірий кардинал у неврології
Негрич Т. І.
Діагностика вегетативної дисфункції (ВД) залишається складною через широкий спектр симптомів, які часто маскуються під інші захворювання або сприймаються як психосоматичні порушення. Відсутність чітких біомаркерів, варіативність клінічної картини й мультисистемний характер ураження ускладнюють своєчасне виявлення та ефективне лікування. Сучасна медицина стикається з необхідністю розробки комплексного мультидисциплінарного підходу, що включає неврологічну, кардіологічну, ендокринологічну та психосоматичну оцінку. При цьому терапія ВД має бути спрямована не лише на контроль симптомів, але й на профілактику цереброваскулярних ускладнень, зокрема когнітивних порушень, хронічної ішемії мозку та нейродегенеративних процесів.
Причини розвитку ВД, патофізіологія, патогенез
ВД є важливим нейрофізіологічним чинником, що впливає на перебіг та прогноз цереброваскулярних захворювань. Розлад регуляції автономної нервової системи, зокрема симпатовагальний дисбаланс, асоціюється з нестабільністю артеріального тиску (АТ), варіабельністю серцевого ритму й порушенням церебральної перфузії, що може сприяти розвитку ішемічного інсульту, транзиторних ішемічних атак та хронічної церебральної ішемії (Sykora et al., 2025).
Близько 80% людей страждають на той чи інший прояв ВД протягом життя, причому жінки – втричі частіше, ніж чоловіки (Kesner et al., 2018). Найвиразніші симптоми проявляються до 45 років.
Діагностика та лікування ВД часто викликають труднощі через широкий спектр симптомів і варіативність проявів. Причини ВД можуть бути як спадковими, так і набутими:
- Спадкові – амілоїдоз, хвороба Фабрі, спадкова сенсорна вегетативна нейропатія, порфірії, сімейна дизавтономія та дефіцит дофамін-бета-гідроксилази.
- Набуті – автоімунні розлади, аномальні рефлекторні реакції, порушення потовиділення, метаболічні та харчові фактори, інфекції, дегенеративні неврологічні хвороби, травматичні й пухлинні ушкодження спинного мозку.
ВД також може розвиватися під дією токсинів чи ліків, зокрема алкоголю, препаратів, що спричиняють ортостатичну гіпотензію (ОГ), як-от α- та β-блокатори, аміодарону, хіміотерапії. Інші чинники, що можуть зумовлювати ВД, – уремічна нейропатія та хронічні захворювання печінки.
При ВД під дією причинного фактора порушується робота надсегментарних центрів нервової системи. Це відбувається на різних рівнях – від тканинного і клітинного до мембранного. У результаті виникає дисбаланс між симпатичною та парасимпатичною нервовою системою. Це призводить до порушення обміну речовин і гомеостазу, неправильної іннервації внутрішніх органів і судин, змін медіаторної регуляції та передачі нервових сигналів. Також змінюється чутливість периферичних і центральних рецепторів. Усі ці процеси формують основу клінічних проявів ВД.
Первинні форми ВД (периферична і центральна) мають несприятливий прогноз, особливо при поєднанні з паркінсонізмом чи руховими розладами. Вони виникають приблизно у віці 60 років, а 5-річна виживаність після появи неврологічних симптомів становить ~50%.
Клінічна картина ВД
Клінічна картина ВД охоплює широкий спектр симптомів, які зачіпають різні системи організму. Найбільш частими та виразними є неврологічні прояви, що формують основу кількох синдромальних блоків: нейроваскулярного, дезадаптації, кардіоваскулярного та гастроінтестинального.
Нейроваскулярний синдром є провідним у структурі ВД і включає головний біль (часто напруженого типу або мігренеподібний), запаморочення, переднепритомні стани, тремор, парестезії, підвищену пітливість, холодні кінцівки, нестійкість при ходьбі. Ці симптоми свідчать про порушення регуляції судинного тонусу, зміну чутливості рецепторів і дисбаланс між симпатичною та парасимпатичною системами. Вони часто супроводжуються емоційною нестабільністю, що посилює суб’єктивне відчуття тривоги, страху та паніки.
Синдром дезадаптації охоплює психоемоційні розлади, які нерідко є першими клінічними маркерами ВД. До них належать порушення сну, швидка втомлюваність, тривожність, дратівливість, депресивні епізоди, панічні атаки. Ці прояви відображають порушення нейромедіаторного балансу, циркадних ритмів і зниження стресостійкості. У пацієнтів із високою психоемоційною чутливістю синдром дезадаптації може домінувати у клінічній картині, маскуючи вегетативні порушення під психосоматичні стани.
Кардіоваскулярний синдром при ВД включає такі прояви, як прискорене серцебиття, синдром постуральної ортостатичної тахікардії (СПОТ), коливання АТ, ортостатична гіпотензія (ОГ), відчуття перебоїв у роботі серця.
СПОТ є формою дизавтономії, за якої при переході з горизонтального у вертикальне положення частота серцевих скорочень зростає більш ніж на 30 уд./хв протягом перших 10 хв, при цьому АТ майже не змінюється. Це супроводжується запамороченням, серцебиттям, слабкістю, втомою, відчуттям близької непритомності, а іноді й когнітивними порушеннями.
ОГ, навпаки, характеризується різким падінням АТ після підйому із положення лежачи чи сидячи. Діагностичними критеріями є зниження систолічного АТ на ≥20 мм рт. ст. або діастолічного – на ≥10 мм рт. ст. протягом перших 3 хв стояння. Серед клінічних проявів – запаморочення, слабкість, потемніння в очах, синкопе. ОГ може бути первинною або вторинною – внаслідок нейродегенеративних захворювань, приймання ліків, зневоднення чи ендокринних порушень. Важливо, що ОГ може призводити до когнітивних порушень через повторні епізоди недостатнього кровопостачання мозку. Ураження перивентрикулярної білої речовини є маркером судинних когнітивних розладів, а когнітивні порушення та ОГ можуть бути продромальними симптомами деменції із тільцями Леві.
Гастроінтестинальний синдром при ВД включає нудоту, блювання, біль у животі, закрепи або діарею, розлади моторики шлунково-кишкового тракту. Ці симптоми пов’язані з порушенням іннервації травної системи, змінами секреції та моторики, а також із впливом стресових факторів на вегетативну регуляцію. Хоча гастроінтестинальні прояви менш специфічні, вони часто супроводжують нейроваскулярні та психоемоційні симптоми, формуючи полісистемну картину ВД.
Таким чином, неврологічні симптоми при ВД є найбільш частими та клінічно значущими, формуючи основу нейроваскулярного й дезадаптаційного синдромів. Їх своєчасне виявлення має критичне значення для профілактики цереброваскулярної патології, когнітивного дефіциту та нейродегенеративних ускладнень. ВД слід розглядати не лише як функціональний розлад, але й як системне порушення із потенційно серйозними наслідками для мозкового кровообігу та нейрональної стабільності.
Зв’язок ВД із різними клінічними станами
Вегетативні порушення можуть виникати як ускладнення або супутній компонент різних патологій. При COVID‑19 зафіксовано випадки ВД на тлі синдрому Гієна – Барре, гострої моторно-аксональної нейропатії та СПОТ як постінфекційного ускладнення. Американське товариство з вивчення вегетативної нервової системи (AAS) наголошує на важливості моніторингу автономних функцій у таких пацієнтів.
У хворих на розсіяний склероз вегетативні розлади виникають уже на ранніх стадіях. До двох третин пацієнтів мають серцево-судинні симптоми, ортостатичну непереносимість, сечостатеві порушення, дисфункцію терморегуляції, що суттєво погіршує якість життя.
Після легкої черепно-мозкової травми ВД може розвиватися внаслідок дифузного аксонального ушкодження, зниження мозкового кровотоку та порушення роботи центральної вегетативної мережі, що включає префронтальну кору, лімбічні структури і стовбур мозку. Ураження цих ділянок призводить до дизрегуляції серцевого ритму та інших автономних функцій.
Діагностика
- Первинна оцінка: детальний опис скарг та їх динаміки, збір анамнезу, включно із супутніми захворюваннями та медикаментозною історією, комплексне обстеження серцево-судинних, сечовидільних, неврологічних та судомоторних проявів.
- Тести «біля ліжка пацієнта»: оцінка серцево-судинних рефлексів, спостереження за моделями випадкового потовиділення та змінами зіниць; вимірювання ортостатичного АТ і частоти серцевих скорочень у положенні лежачи та повторно після 3 хв стояння.
- Специфічні функціональні тести (тест із нахилом столу, на гіпервентиляцію, маневр Вальсальви, холодова проба): є доцільними, якщо тести біля ліжка недостатньо інформативні, а підозра на ВД висока.
- Додаткові обстеження (тест на терморегуляцію поту, УЗД сечового міхура, уродинамічні дослідження): допомагають у діагностиці та визначенні найкращого фармакологічного підходу до лікування.
Лікування
Терапія ВД може бути різною залежно від причини. Якщо відомий етіологічний фактор, лікування спрямовують на усунення основного захворювання. Найчастіше застосовують симптоматичну терапію: спеціальні вправи, індивідуальну фізіотерапію, компресійні панчохи при серцево-судинних формах ВД чи сонцезахисні окуляри для корекції мідріатичних змін зіниць.
Лікування ОГ передбачає відміну препаратів, що спричиняють її загострення, та немедикаментозні заходи: носіння компресійних панчіх чи бинтів для живота, збільшення споживання солі й води, поступову зміну положення тіла, уникання маневрів, подібних до маневру Вальсальви. Слід уникати спеки, гарячих душів і саун, а також виконання вправ сидячи або лежачи. Що стосується фармакотерапії, офіційно схваленими препаратами при ВД є мідодрин (α-адренергічний агоніст) і дроксидопа (попередник норадреналіну).
У комплексній терапії ВД важливо не обмежуватися лише усуненням симптомів, а спрямовувати лікування на запобігання розвитку цереброваскулярної патології. З огляду на доведений зв’язок між ВД та порушенням мозкового кровообігу, особливу увагу слід приділяти підтримці когнітивних функцій, нейропротекції та стабілізації судинного тонусу. Як доповнення до раціону харчування, що може підтримувати ці процеси, застосовується дієтична добавка Містерія.
Містерія – сила трьох компонентів
Містерія – це сучасний комплекс, що поєднує три інгредієнти: рослинну форму омега‑3, Cognizin® (цитиколін) та стандартизований екстракт гінкго білоба (Egb 761).
AvailOm® – тверда форма омега‑3, отримана з олії водоростей, що є розробкою німецького концерну Evonik. Вона характеризується високою стабільністю та біодоступністю, що у п’ять разів перевищує показники стандартних рідких капсул омега‑3 (Manusama et al., 2021). У складі переважно міститься докозагексаєнова кислота у вигляді вільних жирних кислот, що чинить виразний антиоксидантний ефект і сприяє підтриманню нормальної роботи головного мозку. Доведено, що вищий рівень омега‑3 у крові пов’язаний із поліпшенням когнітивних функцій і настрою, а також зі зниженням ризику розвитку деменції та вікового когнітивного погіршення (Evonik Press Release, 2020).
Екстракт гінкго білоба (Egb 761) – високостандартизований компонент у дозуванні 80 мг, розроблений відповідно до сучасних фармацевтичних стандартів якості. Його ефективність підтверджено даними клінічних досліджень, які доводять позитивний вплив на когнітивні функції, стан судин та нейропротекцію (Biernacka et al., 2023).
Екстракт гінкго білоба підвищує транспорт кисню до головного мозку, активізує електричну активність і покращує енергетичний обмін у нейронах. Він сприяє стимуляції пам’яті та концентрації уваги, допомагає активізувати процес мислення, знижує втому, тривожність і напруження, покращує когнітивні функції, увагу, психоемоційний стан, загальне самопочуття та якість життя. Додатково екстракт сприяє підтримці тонусу судин, сприяє зменшенню ішемізації тканин та виведенню токсичних продуктів метаболізму. Важливою є також його виразна антиоксидантна дія.
Cognizin® – високоякісний цитиколін, призначений для підтримання когнітивних функцій. Його ефективність підтверджено у численних дослідженнях, а застосування як харчової добавки схвалене у країнах ЄС. Відомо, що Cognizin® покращує концентрацію уваги та запам’ятовування, збільшує енергетичний потенціал мозку на 14% та прискорює формування мозкових мембран на 26% у здорових дорослих (Silveri et al., 2008).
Дієтична добавка Містерія може бути рекомендована як додаткове джерело есенціальних омега-3 ПНЖК, холіну з цитиколіну та гінкго білоби, які сприяють підтриманню нормальних функцій головного мозку, в тому числі у періоди адаптації до стресових чинників або при підвищеній розумовій та емоційній напрузі, зокрема у людей зі схильністю до вегетативних дисфункцій, а також для покращення когнітивних функцій.
Висновки
Отже, ВД – поширена, але недооцінена проблема здоров’я. У більшості випадків діагностика й лікування відбуваються запізно, коли симптоми вже хронізовані та негативно впливають на якість життя пацієнтів.
Основні бар’єри у виявленні й терапії ВД:
- Недостатня обізнаність серед загального населення та медичної спільноти.
- Обмежена доступність надійних діагностичних тестів.
- Обмежений набір перевірених лікарських засобів.
Ці фактори роблять вивчення ВД однією із найперспективніших сфер для досліджень, що може значно покращити діагностику, лікування та прогноз даного стану.
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 1 (76) 2026 р.
