Головна Неврологія та нейрохірургія Ефективність і безпека разагіліну та праміпексолу в лікуванні хвороби Паркінсона на ранніх стадіях

16 травня, 2024

Ефективність і безпека разагіліну та праміпексолу в лікуванні хвороби Паркінсона на ранніх стадіях

Стаття у форматі PDF

Хвороба Паркінсона (ХП) – ​хронічний неврологічний розлад, для якого характерні неухильно прогресуючі моторні та немоторні симптоми, які чинять суттєвий негативний вплив на якість життя пацієнтів із цим захворюванням. Із віком захворюваність на ХП зростає. Ранній початок лікування цього розладу допомагає призупинити розвиток патології та дає можливість пацієнтам із ХП продовжувати вести повноцінне життя. Сьогодні одним із варіантів вибору лікування пацієнтів із ХП на ранніх стадіях є монотерапія разагіліном або праміпексолом. Пропонуємо до вашої уваги стислий огляд статті P.Seppänen et al. «A Systematic Review and Meta-Analysis of the Efficacy and Safety of Rasagiline or  Pramipexole in the Treatment of Early Parkinsons Disease», опублікованої в онлайн-виданні Hindawi, 2024 (URL: https://doi.org/10.1155/2024/8448584), яка присвячена результатам дослі­дження клінічної ефективності та безпеки застосування разагіліну та праміпексолу в пацієнтів із ранньою стадією ХП.

Основними клінічними моторними симптомами ХП є брадикінезія, тремор спокою, м’язова ригідність та постуральна нестабільність. До немоторних симптомів нале­жать вегетативна дисфункція, порушення дихання, розлади чутливості та сну, пси­хічні роз­лади, які часто вини­кають раніше за моторні на кілька ­місяців або навіть років (O’Sullivan et al., 2008; Postuma et al., 2012).

На тлі лікування клінічні ознаки ХП можуть значно зменшитися. Сучасні методи терапії допомагають суттєво поліпшити якість життя пацієнтів із ХП та уповільнити прогресування захворювання.

Одним із найпоширеніших нині варіантів лікування ХП вважається монотерапія леводопою, але її три­вале застосування часто асоціюється з медикаментоз­ними дискінезіями та феноменами «виснаження ефекту дози» і моторних флуктуацій (періоди «увімкнення / ­вимкнення» [«on/off»]) (Bloem et al., 2021; Verschuur et al., 2019). Нині ефективною альтер­нативою ­леводопи в межах ранньої фармако­терапії ХП є інгібітори моно­аміноксидази В та агоністи дофамінових рецепторів (Fox et al., 2018; Keranen, Virta, 2016).

Зокрема, за даними метааналізу Y.Chang et al. (2017), стійкі пере­ваги для пацієнтів із ХП мав разагілін – ​незворотний інгібітор моноаміноксидази В – як у монотерапії, так і в комбінації з іншим препаратом. Профіль безпеки разагіліну був подібним до такого для плацебо (Solis-Garcia del Pozo et al., 2013).

Також підтвер­джено ефективність праміпексолу – ​агоніста дофамінових рецепторів, якому переважно притаманна спорідненість до D3-рецепторів, – ​для редукції моторних симптомів при ХП (Frampton, 2014). Зокрема, праміпексол у комбінації з леводопою виявився дієвішим за монотерапію леводопою щодо поліпшення клінічного стану пацієнтів із ХП (Wang et al., 2021).

Однак P.Seppдnen et al. зауважують, що більш ­ранні систематичні огляди були присвячені оцінюванню ефективності й безпеки разагіліну та праміпексолу на всіх стадіях ХП. Автори зосередили увагу на ви­вченні цих препаратів для лікування пацієнтів із ХП саме на ранніх стадіях захворювання.

Матеріали та методи дослі­дження

Популяція учасників дослі­дження

Критерії включення до дослі­дження розроблено з використанням принципу PICO (пацієнт, втручання, порівняння, результат), а критерії виключення були протилежними до включення.

Популяція дослі­джуваних охоплювала когорту пацієнтів із ранньою стадією ХП (показник за шкалою Хен та Яра ≤3 балів) та з короткою тривалістю захворювання (­зокрема, ≤5 років).

Також вивчали дані дослі­джень із залученням паці­єнтів із ранньою та більш пізньою стадіями ХП, за ­умови проведення окремого аналізу клінічного ­стану осіб із ранньою стадією ХП.

До систематичного огляду літератури увійшли дані рандомізованих контрольованих дослі­джень (РКД), присвячені оцінюванню результатів терапії разагіліном та праміпексолом, зокрема порівняно з ­плацебо чи лево­допою, у пацієнтів із ранньою стадією ХП. Дослі­дження, у яких вивчали ефект додаткового лікування ХП, розглядали за умови, що пацієнти при­ймали препарати у стабільних дозах принаймні протягом 4 тижнів до початку спостереження. Пошук матеріалів, опублікованих до вересня 2021 р., здійснювали у базах ­даних PubMed, Cochrane Library, Scopus, Web of Science, ­PsycINFO, CINAHL і Medic.

Отримані результати вивчали відповідно до загального показника за уніфікованою рейтинговою шкалою оцінювання хвороби Паркінсона (UPDRS) наприкінці дослі­дження. Також враховували додаткові бали за шкалою UPDRS II (моторні аспекти щоденного життя або повсякденної активності) та шкалою UPDRS ІІІ (дослі­дження моторики). Побічні явища аналізували за їх частотою та тяжкістю.

Основні характеристики дослі­джень

Загалом серед систематичних оглядів, присвячених вивченню застосування разагіліну, одне з них – порівняльне дослідження ефективності лікування разагіліном та праміпексолом (Rascol et al., 2011).

Сумарна кількість учасників досліджень становила 2 тис. 121 пацієнт (середній вік – ​від 59,3 до 70,2 року, частка осіб чоловічої статі – ​42,9‑76,9%), із яких 1 059 – приймали ­разагілін. Середня тривалість ХП була від 2,5 місяця до 4,8 року. У деяких РКД пацієнти з ХП, окрім разагіліну, приймали інші препарати у стабільних дозах протягом понад 4 тижні до початку дослі­дження (Barone et al., 2015; Schrempf et al., 2018).

Систематичний огляд також охоплював дані 11 дослі­джень, присвячених застосуванню праміпексолу. Загалом у дослі­дженнях взяли участь 2 тис. 848 пацієнтів (середній вік – ​від 56,2 до 67 років, частка чоловіків – ​47,3‑69,8%), із яких 1 тис. 737 отримували праміпексол. Середня тривалість ХП – ​від 2,5 місяця до 4,5 року.

У більш ніж половині РКД хворі на ХП, окрім праміпексолу, приймали інші препарати у стабільних дозах упродовж понад 4 тижні до початку дослі­дження (Poewe et al., 2011; Hauser et al., 2010).

Результати дослі­дження

Ефективність терапії разагіліном та праміпексолом

Результати застосування разагіліну, оцінені загалом за шкалою UPDRS ІІ і ІІІ доступні у семи дослі­дженнях. Зміна загального показника за UPDRS у пацієнтів, які отримували лікування разагіліном, становила від 1,26 до -3,6 бала, у групі плацебо – ​від 4,27 до -1,2 бала. ­Зміна показників за шкалою UPDRS ІI у групах засто­сування разагіліну та плацебо коливалася від 0,78 до -2,17 бала і від 2,32 до -1,64 бала відповідно, а за шкалою UPDRS III – ​від 0,5 до -4,47 бала та від 2,38 до -2,20 бала відповідно. Ефективність разагіліну (1 мг/добу) порівняно з плацебо за шкалою UPDRS II і III оцінювали у п’яти дослі­дженнях. Зокрема, було продемонстровано ­значне поліпшення клінічного стану пацієнтів із ХП, які ­отримували раза­гілін, порівняно з тими, хто приймав плацебо, за шкалою UPDRS II і III (табл. 1 і 2, рис. 1 і 2).

 

Таблиця 1. Поліпшення стану пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії разагіліном (1 мг/добу) за шкалою UPDRS II

Дослі­дження

ПБО

РГН

Загалом

СРС

СП

95% ДІ

Величина ефекту (%)

ФЕ

ВЕ

Hattori et al., 2019

110

100

210

-6,32

0,338

Від -6,986 до -5,654

3,14

19,7

Barone et al., 2015

53

63

116

-4,253

0,335

Від -4,917 до -3,589

3,19

19,71

Hauser et al., 2013

143

145

288

-1,33

0,13

Від -1,586 до -1,074

21,18

20,3

Olanow et al., 2009

286

588

874

-0,336

0,0725

Від -0,479 до -0,194

68,08

20,38

Hanagasi et al., 2011

25

23

48

-0,138

0,285

Від -0,711 до 0,435

4,42

19,9

Загалом (ВЕ), t=-3,047; р=0,002

617

919

1536

-2,449

0,804

Від -4,026 до -0,873

100

100

Примітки: ПБО – кількість учасників досліджень, що приймали плацебо; РГН – кількість учасників досліджень за терапії разагіліном; Загалом – кількість учасників загалом; СРС – середня різниця за шкалою UPDRS II за терапії разагіліном; СП – стандартна похибка показників за шкалою UPDRS ІІ; ДІ – ​довірчий інтервал, ФЕ – ​фіксований ефект, ВЕ – ​випадковий ефект.

Адаптовано за P.Seppдnen et al., 2024.

Таблиця 2. Поліпшення стану пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії разагіліном (1 мг/добу) за шкалою UPDRS III

Дослі­дження

ПБО

РГН

Загалом

СРС

СП

95% ДІ

Величина ефекту (%)

ФЕ

ВЕ

Hattori et al., 2019

110

100

210

-6,061

0,326

Від -6,705 до -5,418

3,69

19,7

Hauser et al., 2013

143

145

288

-3,591

0,19

Від -3,965 до -3,216

10,84

19,71

Barone et al., 2015

53

63

116

-2,421

0,244

Від -2,905 до -1,938

6,59

20,3

Hanagasi et al., 2011

25

23

48

-0,456

0,288

Від -1,035 до -0,124

4,73

20,38

Olanow et al., 2009

286

588

874

-0,423

0,0727

Від -0,566 до 0,281

74,16

19,9

Загалом (ВЕ), t=-2,637; р=0,008

617

919

1536

-2,582

0,979

Від -4,502 до -0,661

100

100

Примітки: ПБО – кількість учасників досліджень, що приймали плацебо; РГН – кількість учасників досліджень за терапії разагіліном; Загалом – кількість учасників загалом; СРС – середня різниця за шкалою UPDRS IIІ за терапії разагіліном; СП – стандартна похибка показників за шкалою UPDRS ІІІ; ДІ – ​довірчий інтервал, ФЕ – ​фіксований ефект, ВЕ – ​випадковий ефект.

Адаптовано за P.Seppдnen et al., 2024.

Рис. 1. Діаграма показників за шкалою UPDRS II пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії  разагіліном (1 мг/добу)

Рис. 1. Діаграма показників за шкалою UPDRS II пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії разагіліном (1 мг/добу)
Адаптовано за P. Seppänen et al., 2024.

Рис. 2. Діаграма показників за шкалою UPDRS III пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії  разагіліном (1 мг/добу)

Рис. 2. Діаграма показників за шкалою UPDRS III пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії разагіліном (1 мг/добу)
Адаптовано за P. Seppänen et al., 2024.

Результати ефективності застосування праміпексолу згідно із загальним показником за шкалою UPDRS ІІ і ІІІ були доступні у 10 дослі­дженнях. Зміна ­загального показника за шкалою UPDRS у пацієнтів за терапії праміпексолом становила від 4,5 до -7,0 бала, а у групах порівняння – ​від 9,2 до -0,9 бала. Зміна показників за шкалою UPDRS ІI у групах застосування праміпексолу та порівняння коливалася від 0,4 до -3,2 бала та від 1,5 до -,2 бала, а за шкалою UPDRS III – ​від 3,4 до -11,5 бала та від 7,3 до -2,2 бала відповідно.

Ефективність терапії праміпексолом порівняно з плацебо згідно з показниками за шкалою UPDRS II та III оцінювали у п’яти дослі­дженнях. Відповідно до отриманих даних, спостерігалося суттєве поліпшення клініч­ного стану пацієнтів, які приймали праміпексол, порівняно з тими, хто отримував плацебо (табл. 3 і 4, рис. 3 і 4).

Таблиця 3. Поліпшення стану пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії праміпексолом за шкалою UPDRS II

Дослі­дження

ПБО

ППЛ

Загалом

СРС

СП

95% ДІ

Величина ефекту (%)

ФЕ

ВЕ

Schapira et al., 2013

210

200

410

-5,49

0,216

Від -5,914 до -5,066

13,87

16,73

Hauser et al., 2010 (IR)

101

50

126

-4,247

0,348

Від -4,936 до 3,559

5,33

16,51

Barone et al., 2010

139

148

287

-3,989

0,204

Від -4,391 до 3,588

15,49

16,75

Hauser et al., 2010 (ER)

102

50

127

-3,541

0,314

Від -4,163 до -2,920

6,54

16,58

Poewe et al., 2011

420

103

523

-0,671

0,112

Від -0,890 до -0,451

51,63

16,83

Wong et al., 2003

21

22

43

-0,233

0,301

Від -0,840 до -0,374

7,14

14,21

Загалом (ВЕ),

t=-3,117; р=0,002

993

523

1516

-3,027

0,971

Від -4,931 до -1,122

100

100

Примітки: ПБО – кількість учасників досліджень, що приймали плацебо; ППЛ – кількість учасників досліджень за терапії праміпексолом; IR – негайне вивільнення; ER – пролонговане вивільнення; Загалом – кількість учасників загалом; СРС – середня різниця за шкалою UPDRS II за терапії праміпексолом; СП – стандартна похибка показників за шкалою UPDRS ІІ; ДІ – ​довірчий інтервал; ФЕ – ​фіксований ефект; ВЕ – ​випадковий ефект.

Адаптовано за P.Seppдnen et al., 2024.

Таблиця 4. Поліпшення стану пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії праміпексолом за шкалою UPDRS III

Дослі­дження

ПБО

ППЛ

Загалом

СРС

СП

95% ДІ

Величина ефекту (%)

ФЕ

ВЕ

Schapira et al., 2013

210

200

410

-6,588

0,25

Від -7,080 до -6,096

9,52

19,96

Barone et al., 2010

139

148

287

-3,984

0,204

Від -4,386 до -3,583

14,35

20,03

Wong et al., 2003

21

22

43

-1,352

0,333

Від -2,024 до -0,679

5,38

19,78

Hauser et al., 2010

203

50

253

-0,708

0,161

Від -1,024 до -0,392

23,14

20,09

Poewe et al., 2011

420

103

523

-0,698

0,112

Від -0,917 до -0,478

47,62

20,14

Загалом (ВЕ),

t=-2,552; р=0,011

993

523

1516

-2,663

1,044

Від -4,710 до -0,616

100

100

Примітки: ПБО – кількість учасників досліджень, що приймали плацебо; ППЛ – кількість учасників досліджень за терапії праміпексолом; Загалом – кількість учасників загалом; СРС – середня різниця за шкалою UPDRS IІI за терапії праміпексолом; СП – стандартна похибка показників за шкалою UPDRS ІІІ; ДІ – ​довірчий інтервал, ФЕ – ​фіксований ефект, ВЕ – ​випадковий ефект.

Адаптовано за P.Seppдnen et al., 2024.

Рис. 3. Діаграма показників за шкалою UPDRS II пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії праміпексолом

Рис. 3. Діаграма показників за шкалою UPDRS II пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії праміпексолом
Адаптовано за P. Seppänen et al., 2024.

Рис. 4. Діаграма показників за шкалою UPDRS III пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії праміпексолом

Рис. 4. Діаграма показників за шкалою UPDRS III пацієнтів із ранніми стадіями ХП за терапії праміпексолом
Адаптовано за P. Seppänen et al., 2024.

Безпека застосування разагіліну та праміпексолу

Серед найпоширеніших побічних ефектів, пов’язаних із застосуванням разагіліну, були головний біль, запаморочення, нудота, біль у спині та сонливість. У порівняльних дослі­дженнях на тлі застосування праміпексолу частіше спостерігали нудоту й блювання, порушення сну та сонливість, а за лікування разагіліном – ​висип (Viallet et al., 2013).

Відносний ризик (ВР) несприятливих реакцій, ­зокрема серйозних і таких, що призводили до скасування лікування, був зіставним у пацієнтів, які отримували разагілін, праміпексол або плацебо. Загальна частота припинення лікування становила 7,3 і 10,7% за терапії разагіліном порівняно з прийманням плацебо відповідно.

Серед найпоширеніших побічних ефектів, пов’язаних із застосуванням монотерапії праміпексолом, були закреп, запаморочення, швидка стомлюваність, головний біль, безсоння, нудота, сонливість та галюцинації (Poewe et al., 2011).

Дещо вищим був ВР несприятливих реакцій у хворих, які отримували праміпексол, ніж у групі отримання плацебо. Своєю чергою, ВР серйозних побічних ефектів, зокрема тих, що призвели до скасування лікування, у групах терапії праміпексолом та плацебо виявився ­зіставним. Загальна частота припи­нення лікування становила 18,9 і 17,4% за терапії праміпексолом порівняно з прийманням плацебо відповідно.

Обговорення

За результатами дослі­дження P.Seppдnen et al. (2024), зміна показників за шкалою UPDRS II та ІІ свідчить, що лікування разагіліном (1 мг/добу) та праміпексолом ефективно поліпшувало клінічний стан пацієнтів порівняно з прийманням плацебо.

Отримані докази переваги застосування разагіліну подібні до тих, що спостерігали Y.Chang et al. (2017). Так, дані систематичного огляду та метааналізу ­десяти дослі­джень засвідчили, що ліку­вання разагіліном ­суттєво поліпшувало показники за шкалою UPDRS І, ІІ та ІІІ у пацієнтів із ХП на всіх стадіях порівняно з плацебо.

Крім того, R. A.Hauser et al. (2016) виконали мета­аналіз двох дослі­джень, у яких оцінювали ефективність застосування разагіліну в пацієнтів на ранніх стадіях ХП. Як зазначають дослідники, при використанні раза­гіліну поліпшився загальний показник за шкалою UPDRS ІІ та ІІІ.

Результати P.Seppдnen et al. щодо безпеки ­разагіліну збігаються з даними інших метааналізів, відповідно до яких профілі безпеки разагіліну і плацебо були подіб­ними (Minguez-Minguez et al., 2013; Binde et al., 2018).

Що стосується застосування праміпексолу, то за даними систематичного огляду 23 РКД було підтвер­джено його ефективність щодо зниження показника за шкалою Гамільтона для оцінювання депресії (HAM-D) у пацієнтів із ХП та тривожним розладом або депресією (Ji et al., 2022). При цьому частота побічних реакцій була нижчою у пацієнтів із ХП, які отримували праміпексол, порівняно з конт­рольною групою.

Y.Wang et al. (2021) оцінювали ефективність та безпеку застосування праміпексолу в комбінації з леводопою порівняно з монотерапією леводопою в пацієнтів із ХП. Комбіноване лікування праміпексолом і леводопою асоціювалося із поліпшенням моторних функцій, щоденної активності, розумової діяльності та зменшенням час­тоти ускладнень, оцінених за шкалою UPDRS.

На відміну від застосування лише леводопи, на тлі комбінованої терапії праміпексолом і леводопою продемонстровано зниження частоти будь-яких несприятливих ефектів у пацієнтів із ХП.

Висновки

Результати дослі­дження P.Seppдnen et al. (2024) підтвердили, що на тлі терапії разагіліном і праміпексолом у пацієнтів із ранніми стадіями ХП спостерігалося ­суттєве поліпшення показників за шкалою UPDRS II та ІІІ порівняно з прийманням плацебо.

Як зазначають дослідники, застосування раза­гіліну та праміпексолу порівняно з плацебо не ­асоціювалося зі зростан­ням ризику будь-яких побічних ефектів, ­зокрема серйозних або тих, що могли б призвести до скасування лікування.

UA-PRAM-PUB-042024-044

Підготувала Олена Коробка

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 1 (68) 2024 р.

Номер: Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 1 (68) 2024 р.
Матеріали по темі Більше
Хвороба Паркінсона (ХП) – ​хронічний неврологічний розлад, для якого характерні неухильно прогресуючі моторні та немоторні симптоми, які чинять суттєвий негативний...
У вересні цього року в змішаному форматі відбулася неврологічна науково-практична конференція з міжнародною участю «XV Нейросимпозіум», яка була присвячена сучасним...
У березні цього року у форматі онлайн відбулася науково-практична конференція з міжнародною участю «Особливості діагностики лікування та реабілітації пацієнтів із ...
Деменція – ​важке захворювання, що становить значну загрозу для громадського здоров’я та соціально-економічного розвитку багатьох країн. За даними 2020 р.,...