21 листопада, 2026
Оптична когерентна томографія переднього та заднього відрізків ока як інструмент виявлення діагностичних помилок
Оптична когерентна томографія (ОКТ) є одним із ключових методів сучасної офтальмологічної діагностики, що дає змогу неінвазивно отримувати пошарові зображення структур ока та виявляти морфологічні зміни, які можуть залишатися непомітними під час стандартного клінічного обстеження. У практиці офтальмолога ОКТ має важливе значення не лише для первинної діагностики, а й для уточнення диференційного діагнозу, оцінювання динаміки патологічного процесу та контролю ефективності лікування.
У клінічній практиці діагностичні помилки нерідко виникають не через недостатність знань, а через неповну оцінку наявних даних. Лікар може бачити лише частину патологічного процесу, особливо якщо орієнтується переважно на результати біомікроскопії й офтальмоскопії. Клінічний огляд дає надзвичайно важливу інформацію, однак у багатьох ситуаціях залишається переважно поверхневим методом оцінювання структур ока. Додаткову складність створює перекриття симптомів: одна й та сама клінічна ознака може бути зумовлена різними патологічними процесами. На результати діагностики також впливають супутні хвороби та схильність переоцінювати очевидну, на перший погляд, причину порушення зору. Важливо пам’ятати: наявність певної патології ще не означає, що саме вона пояснює всі клінічні прояви в пацієнта. У таких випадках ОКТ переднього та заднього відрізків ока може суттєво доповнити клінічне обстеження, виявити структурні зміни, які не визначаються під час стандартного огляду, і допомогти уникнути неправильної лікувальної тактики.
Коли попередній діагноз не пояснює зниження зору: глістенінг інтраокулярної лінзи
Показовим є клінічний випадок пацієнта віком 66 років, якому 4 роки тому було виконано факоемульсифікацію катаракти з імплантацією мультифокальної гідрофобної інтраокулярної лінзи (ІОЛ) на обох очах. Після операції гострота зору становила 1,0. Протягом останніх кількох місяців пацієнт відзначив поступове зниження гостроти зору на обох очах, вираженіше на лівому. Під час огляду було встановлено діагноз артифакії та розвиток вторинної плівчастої катаракти на обох очах. Некорегована гострота зору становила 0,9 на правому оці та 0,8 на лівому. Пацієнта було скеровано на лазерну дисцизію вторинної катаракти. Однак під час підготовки до втручання постало питання, чи дійсно помутніння задньої капсули є причиною зниження зору. Лазерний хірург відмовився від проведення дисцизії та рекомендував виконати ОКТ переднього відрізка ока. Дослідження показало, що задня капсула була без виражених ущільнень і візуалізувалася як тонка гіперрефлективна лінія, котра щільно прилягала до ІОЛ, особливо в центральній зоні. Візуалізувався край лінзи, а в її структурі визначалися численні гіперрефлективні включення. Вони добре візуалізувалися як на В-сканах, так і в режимі en face (рис. 1). Отримані дані дали змогу встановити, що причиною зниження зору був глістенінг ІОЛ, а не помутніння задньої капсули.
Лекторка зазначила: в клінічній практиці останнім часом частіше виявляють глістенінг ІОЛ, що потрібно враховувати при диференційній діагностиці причин зниження зору після факоемульсифікації. Особливу увагу варто приділяти пацієнтам, які були прооперовані відносно нещодавно. ОКТ дає змогу безпосередньо візуалізувати оптичні зміни всередині лінзи, які можуть залишатися непомітними під час біомікроскопії. Для правильної інтерпретації ОКТ важливе значення має також зміна контрастності зображення. Цей прийом дає змогу краще розрізняти структури з різною оптичною щільністю. За зміни контрастності можна диференціювати структури ІОЛ, задню капсулу та патологічні включення в оптичному матеріалі лінзи. При зниженні контрастності поступово втрачаються менш щільні структури, тоді як залишаються найбільш оптично щільні компоненти. Підвищення контрастності, навпаки, може полегшувати візуалізацію структур з нижчою оптичною щільністю (рис. 2).
Рис. 2. Вигляд ІОЛ при зміні контрастності зображення на ОКТ
Порівняння ОКТ-зображень пацієнтів із прозорою ІОЛ і глістенінгом демонструє принципову різницю: у структурі прозорої ІОЛ не визначаються патологічні включення, тоді як у разі глістенінгу з’являються численні яскраві гіперрефлективні включення (рис. 3).
Рис. 3. Порівняння ОКТ-зображень пацієнтів із прозорою ІОЛ і глістенінгом
ОКТ також може допомогти диференціювати різні варіанти вторинної катаракти. Помутніння задньої капсули проявляється ділянками підвищеної рефлективності та зміною її оптичної щільності. Можуть визначатися локальні ущільнення задньої капсули, нерівномірність її товщини, а також клітинна проліферація в просторі між задньою капсулою й ІОЛ (рис. 4).
Рис. 4. Вторинна катаракта на ОКТ
Рекурентна вторинна катаракта після лазерної дисцизії
Інший клінічний випадок демонструє ситуацію, коли попередньо проведене лікування не усуває причину порушення зору. Пацієнтці віком 63 роки 4 роки тому було виконано факоемульсифікацію катаракти з імплантацією ІОЛ на правому оці. Через 3,5 роки після операції, за 6 міс до повторного звернення, їй провели лазерну дисцизію задньої капсули. Незважаючи на це, пацієнтка знову відзначила зниження гостроти зору. На момент обстеження рогівка була прозорою, очне дно без видимої патології, а гострота зору правого ока становила 0,3 без корекції. Під час біомікроскопії визначався дисцизійний отвір, у просвіті якого були помітні проліферативні відкладення. Очне дно патологічних змін не мало. Для уточнення причини зниження зору було призначено ОКТ. На горизонтальному В-скані визначалися ознаки фіброзу задньої капсули. Простір між задньою капсулою й ІОЛ був заповнений проліферативним гіперрефлективним матеріалом. Візуалізувався край дисцизійного отвору. На задній поверхні ІОЛ визначалися гіперрефлективні відкладення, що перекривали отвір після проведеної лазерної дисцизії. Режим en face демонстрував проліферативну плівку, що фактично охоплювала весь дисцизійний отвір. Також було виявлено клітинну проліферацію на передній поверхні ІОЛ (рис. 5).
Рис. 5. ОКТ пацієнтки: блакитна стрілка – фіброз передньої камери, біла стрілка – проліферативний гіперрефлективний матеріал, жовта стрілка – проліферативна плівка, червона стрілка – клітинна проліферація
Отже, причиною повторного зниження зору стала рекурентна вторинна катаракта – закриття отвору після лазерної дисцизії внаслідок проліферативних змін епітелію кришталика. Пацієнтці було проведено комплексне лікування, котре включало лазерне втручання та консервативну протизапальну й розсмоктувальну терапію. Після лікування спостерігалося покращення морфологічної картини та функціональних показників (рис. 6).
Рис. 6. Дані ОКТ пацієнтки до та після лікування
Цей випадок демонструє, що навіть після технічно виконаної лазерної дисцизії потрібно враховувати можливість повторної проліферації та закриття дисцизійного отвору. Якщо клінічна картина не відповідає очікуваному результату лікування, ОКТ може допомогти встановити морфологічний субстрат зниження зору.
ОКТ й ОКТ-ангіографія у виявленні ретинальної ангіоматозної проліферації
Ще один клінічний випадок продемонстрував значення ОКТ при диференційній діагностиці вікової макулярної дегенерації (ВМД) й інших патологічних змін макулярної ділянки. У пацієнтки гострота зору правого ока становила 0,2, а з корекцією sph –1,5 D cyl –1,25 D axis 90° – 0,4. На лівому оці гострота зору становила 0,1, а з корекцією sph –1,0 D cyl –1,5 D axis 90° – 0,6. Попередній клінічний діагноз включав незрілу катаракту, суху форму ВМД на обох очах і можливу посттромботичну ретинопатію лівого ока. Пацієнтку було скеровано на хірургічне лікування катаракти. Однак ОКТ-дослідження виявило зміни, які потребували перегляду попереднього діагнозу. На правому оці визначалися ознаки сухої форми ВМД з високим ризиком прогресування. На лівому оці було виявлено кістозні зміни в парафовеолярній ділянці та біля гіперрефлективного вогнища, яке простягалося від внутрішньої пограничної мембрани до пігментного епітелію сітківки. Для уточнення характеру цих змін було проведено ОКТ-ангіографію (ОКТА). У межах гіперрефлективного вогнища визначалися ознаки мікроциркуляції, а на рівні глибокого капілярного сплетення – патологічні судинні сигнали. При переході до ручної сегментації стало можливим точніше визначити структуру патологічної мережі: гіперрефлективне вогнище відповідало ретино-ретинальним і ретино-хоріоїдальним анастомозам. В іншій ділянці на ОКТА лівого ока при ручній сегментації в глибокому сплетенні також визначалася зона аномальних сигналів, хоча без чітких ознак анастомозів. На підставі отриманих даних було встановлено діагноз пізньої вологої форми ВМД з ретинальною ангіоматозною проліферацією (РАП) III стадії на лівому оці.
РАП є особливим варіантом неоваскулярної ВМД, за якого патологічне судинне новоутворення первинно формується в товщі сітківки та може поширюватися в напрямку пігментного епітелію сітківки й судинної оболонки. За сучасними даними, РАП становить приблизно 10-21% випадків вологої ВМД і часто має двобічний характер. Основним методом лікування є терапія препаратами, що інгібують судинний ендотеліальний фактор росту (анти-VEGF-терапія). Саме тому при встановленні РАП на одному оці потрібно ретельно обстежувати контралатеральне око, навіть за відсутності виражених клінічних симптомів.
У представленому випадку на ОКТ на рівні глибокого капілярного сплетення визначалося гіперрефлективне вогнище, тоді як на ОКТА в В-скані виявлялися додаткові аномальні сигнали. При аналізі en face на рівні глибокого сплетення візуалізувалися новоутворені судини. Остаточний діагноз включав пізню активну вологу форму ВМД з РАП III стадії на лівому оці та РАП I стадії на правому оці, а також незрілу катаракту правого ока й початкову катаракту лівого ока. Цей випадок принципово демонструє значення ОКТ й ОКТА перед плануванням операції з приводу катаракти: структурні зміни сітківки можуть істотно змінити не лише прогноз зору, а й пріоритетність лікування.
Ще складнішу діагностичну ситуацію продемонстрував випадок 74-річної пацієнтки. Гострота зору правого ока становила 0,3, з корекцією sph +2,5 D – 0,8; на лівому оці – 0,02, без корекції. Попередньо було встановлено діагноз початкової катаракти, сухої форми ВМД правого ока, а також посттромботичної ретинопатії та макулярного набряку лівого ока (рис. 7).
Рис. 7. Дані інструментального обстеження пацієнтки
Пацієнтці рекомендували факоемульсифікацію з імплантацією ІОЛ на правому оці, тоді як лікування лівого ока вважали безперспективним. Для уточнення діагнозу пацієнтка звернулася до іншого лікувального закладу, де було проведено ОКТ. Дослідження підтвердило наявність сухої форми ВМД на правому оці й ознаки вологої форми ВМД з фіброваскулярним рубцем на лівому. Проте детальна інтерпретація ОКТ дала змогу виявити додаткові ознаки, які мали принципове діагностичне значення. На правому оці визначалася географічна атрофія, що відповідала пізній стадії сухої ВМД. Водночас додатково визначалася ознака подвійного шару, а також «синдрому кульки», що стало підставою запідозрити поліпоїдальну хоріоїдальну васкулопатію (ПХВ). Для уточнення характеру патологічної судинної мережі було проведено ОКТА. Виявлено мережу новоутворених судин у ділянці куполоподібного відшарування пігментного епітелію сітківки. На рівні приблизно половини висоти відшарування пігментного епітелію визначався синдром кільця. Також були ознаки ПХВ з поліпом і субретинальною неоваскулярною мембраною без ознак ексудації. На лівому оці зберігалася картина пізньої вологої форми ВМД з фіброваскулярним рубцем. Отже, остаточний діагноз був суттєво складнішим за первинну клінічну оцінку: ВМД з поєднанням пізньої вологої форми, ПХВ, субретинальної неоваскулярної мембрани та географічної атрофії, що відповідала пізній сухій формі, на правому оці; пізня активна волога ВМД з формуванням фіброваскулярного рубця на лівому оці; початкова катаракта обох очей. Отже, в цій ситуації пріоритетним завданням було не хірургічне лікування катаракти, а оцінювання та лікування патологічної судинної мережі при ПХВ, зокрема із застосуванням анти-VEGF-терапії.
Представлені клінічні випадки демонструють, що діагностична помилка часто виникає тоді, коли лікар зупиняється на першому очевидному поясненні симптомів. Саме тому в складних або нетипових ситуаціях потрібно використовувати комплексний підхід. Насамперед не слід покладатися лише на один метод діагностики. ОКТ є надзвичайно інформативним методом структурного оцінювання переднього та заднього відрізків ока, однак у низці випадків його недостатньо. Для оцінювання судинних змін може бути критично необхідною ОКТА. При виконанні ОКТА особливо важливо використовувати ручну сегментацію. Другий принцип – оцінювати патологічний процес у динаміці. Один знімок є лише «моментом у часі». Для правильної інтерпретації важливо порівнювати результати попередніх і наступних досліджень, аналізувати появу нових структурних змін, їх прогресування або регрес після лікування. Також потрібно оцінювати інше око. Навіть якщо одне око здається клінічно здоровим, на ОКТ або ОКТА можуть визначатися субклінічні зміни, які ще не супроводжуються вираженим зниженням зору. Нарешті, важливо обговорювати складні та нетипові випадки з колегами. Консиліум або повторне оцінювання результатів іншими фахівцями допомагають виявити так звані сліпі зони діагностики.
Отже, ОКТ переднього та заднього відрізків ока є не лише методом візуалізації структурних змін, а й важливим інструментом верифікації клінічного діагнозу та перегляду початкової лікувальної тактики. Наведені випадки демонструють, що саме додаткове морфологічне й судинне обстеження дає змогу виявити непередбачувані та приховані причини зниження зору.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (629), 2026 р
Луценко Н.С.
Рудичева О.А.
