30 квітня, 2025
Академік В.П. Філатов: внесок у світову офтальмологію та культуру
За матеріалами науково-практичної конференції «Лютневі зустрічі з офтальмології – 2025»
У лютому в Одесі відбулася науково-практична конференція «Лютневі зустрічі з офтальмології – 2025. Акценти у сучасному лікуванні офтальмопатології», присвячена 150-річчю від дня народження академіка Володимира Петровича Філатова. Учасники заходу віддали шану всесвітньо відомому українському офтальмологу, чия наукова діяльність започаткувала революційні зміни в цій галузі медичної науки.
Завідувачка відділу патології рогівки ока ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України» (м. Одеса), доктор медичних наук, професор Галина Іванівна Дрожжина представила доповідь, у якій висвітлила досягнення академіка Філатова, що стали поштовхом для значного прогресу в лікуванні пацієнтів із хворобами органа зору.
Пересадка рогівки (ПР) є одним з найвизначніших досягнень у медицині XX століття. Ця операція є успішним методом боротьби зі сліпотою й інвалідністю, що зумовлені більмами. Особливе місце в розвитку світової науки займають дослідження В.П. Філатова, присвячені проблемам ПР, над якими він активно почав працювати з 1912 року. Першу (тотальну) пересадку рогівки В.П. Філатов здійснив 28 лютого 1912 року. Паралельно науковець займався пластичною хірургією, а в грудні 1922 року відновив роботу з ПР.
18 жовтня 1923 року В.П. Філатов успішно виконав першу часткову наскрізну ПР. Для наскрізної кератопластики на той час застосовували трепан Гіппеля, техніка виконання була дуже складною, ймовірними ускладненнями були поранення кришталика та випадіння склоподібного тіла. Для боротьби з цими ускладнення Володимир Петрович, сумісно з інженером А.П. Марцінковським, розробив спеціальний інструментарій: трепани ФМ‑1, ФМ‑3, ФМ‑4. В.П. Філатов детально розробив окремі етапи операції, розширив показання до виконання наскрізної ПР, упровадив у практику офтальмологів антисептик діамантовий зелений. У 1927 році видатний офтальмохірург запропонував зміцнювати трансплантат кон’юнктивальною стрічкою.
У 1928 році В.П. Філатов повіз 5 хворих зі вдалою ПР до Москви, щоби продемонструвати їх у Московському товаристві очних лікарів. Володимир Петрович писав: «Іще ніхто й ніколи в Москві не тільки не робив пересадки рогівки, але й не бачив вдалих випадків такої. Тому моя доповідь з демонстрацією моїх хворих привернула увагу не лише окулістів, а й усієї медичної громадськості. На мою доповідь прибули представники різних спеціальностей».
Застосування трупного матеріалу для пересадки рогівки
Великою перешкодою для широкого застосування ПР була відсутність достатньої кількості очей із прозорою рогівкою. Основним джерелом донорської рогівки були очі, які видаляли в тих самих офтальмологічних установах із приводу різних патологічних процесів, не пов’язаних з ураженням рогівки. Проте цього було недостатньо, щоб допомогти величезній кількості сліпих, які потребували операції ПР. Тому практичній цінності операції наскрізної кератопластики загрожувала неминуча криза. Набувало великого значення питання щодо отримання матеріалу для пересадок.
За словами В.П. Філатова, проблема використання трупних очей перетворилася на проблему застосування трупних очей після збереження їх у таких умовах, за яких вони ще «живуть», не втрачають своєї життєздатності. До В.П. Філатова трупними очима в окремих випадках користувалися Фукс і Комарович, але результати були непереконливі та в практику не ввійшли. Корисним для Філатова став досвід Мажито: маючи око від живого донора, Мажито не зміг застосувати його через відсутність хворого для пересадки рогівки, тому зберігав це око в льоднику при температурі кілька градусів вище 0 ˚С. Пересадити рогівку хворому вдалося через 8 днів. Пересаджена рогівка зберігала прозорість протягом 2 років.
У 1934 році В.П. Філатов опублікував свої спостереження щодо пересадженої рогівки, взятої від трупних очей, що зберігалася за температури 2-4 ˚С протягом 2-3 діб. Виявилося, що трупний рогівковий матеріал не тільки не гірший за свіжий рогівковий матеріал, узятий від живого донора, а й навіть кращий за нього.
«Я заново вирішив «трупне питання» та довів, що можна брати в трупів очі через кілька годин після смерті, зберігати очі 1-3 доби при температурі 3-4 ˚С у льоднику й потім застосовувати їх для пересадки.
Очі беруться в трупа, у якого не знайдено сифілісу. Протипоказаннями є смерть від туберкульозу, а також злоякісні пухлини, ішемія, септицемія, хірургічні й інфекційні ускладнення.
Довівши, що для пересадки рогівки можна користуватися очима трупів, я відкрив для цієї операції багате джерело матеріалу для пересадки».
Таким чином було успішно вирішено проблему отримання матеріалу для кератопластики.
Із 1922 по 1938 рік академіком Філатовим і представниками його школи було здійснено 537 операцій часткової наскрізної ПР, з них 171 пересадка від очей «живих» і 366 – від трупних очей («Наукові матеріали Українського інституту експериментальної офтальмології», 1938). 4 квітня 1936 року постановою Ради Народних Комісарів СРСР в Одесі було організовано Український інститут експериментальної офтальмології, директором якого призначено В.П. Філатова. У 1936 році в інституті була створена перша в країні лабораторія заготівлі та консервації тканин. На той час в інституті було два відділення: пересадки рогівки та загальної патології ока.
В.П. Філатов сформулював основні протипоказання до забору донорських тканин трупа та розробив перший у світі спосіб консервації рогівки, який дістав назву «консервація у вологій камері за Філатовим». Метод передбачав консервування трупного ока в герметично закритому посуді без додавання консервувальних та інших рідин, що зволожують камеру. У закритому посуді насичення камери відбувається за рахунок вологи, що міститься в тканинах ока без помітного підсихання. Безпосередньо після енуклеації посуд з очима розміщують у холодильнику за температури 2-4 ˚С. Консервація очей у вологій камері можлива протягом 4-5 діб.
Результати досліджень під керівництвом В.П. Філатова
Під керівництвом В.П. Філатова в експериментальних і клінічних дослідженнях було докладно описано післяопераційний період після ПР (Вельтер С.Л., Вассерман І.А., 1936-1938), показано значну мінливість рефракції після цієї операції (Волокітенка А.Є., 1938), встановлено, що меліорація більма значно покращує ґрунт для оптичної ПР (Вассерман І.А., 1939). Показано, що ПР з тектонічною метою при фістулах рогівки не тільки дає хороші результати в тектонічному відношенні, але й при ній отримано також оптичний і лікувальний ефекти (Кальфа С.В., 1938). Розроблено разом з Бушмічем класифікацію більм, яка дала змогу встановити прогноз у кожному конкретному випадку й давала можливість уніфікувати результати операції наскрізної ПР залежно від якості більма (Бушміч Д.Г., 1947).
Під керівництвом академіка Філатова описано мікроскопічні зміни, що відбуваються в рогівці ока при її консервації за температури 2-4 ˚С протягом 30 днів (Петросянц Е.А., 1938). Виявлено, що похилий вік донора не є перешкодою для прозорого приживлення трансплантата (Каменецька А.Є., 1939). Розроблено методи отримання експериментальних неускладнених більм. Вивчено регенерацію епітелію рогівки на ізольованих трупних очах за температури 14-15 ˚С (Пучковська Н.А., 1937), а також за низьких температур 3-4 ˚С (Скородинська В.В., 1938). Встановлено, що висушування рогівки навіть до межової втрати вологи не відбивається на життєздатності рогівки й може дати прозоре приживлення, якщо після короткочасного висушування рогівку розмочують (Баженова М.А., Вассерман І.А., 1937).
В експериментальних і клінічних дослідженнях під керівництвом В.П. Філатова було вивчено такі питання:
- динаміку біохімічних процесів у рогівці при її консервації (Шестерінов Г.П., Гелелович Є.П., 1936-1939; Мучник С.Р., 1952);
- життєздатність тканин рогівки в різних температурних режимах, установлено оптимальні режими консервації (Вельтер С.Л., 1936; Баженова М.А., 1936-1940; Пучковська Н.А., 1940);
- морфологічні зміни в тканинах рогівки при консервації (Пупенко Д.О., 1936-1938);
- особливості гістологічної структури трансплантата в людини та в експерименті на тваринах за різних видів ПР (Войно-Ясенецький В.В., 1952-1957);
- механізми приживлення трансплантатів (Войно-Ясенецький В.В., 1953-1958).
Подальші клінічні дослідження продемонстрували, що пересадка трансплантатів з консервованої рогівки при зниженій температурі давала вищий відсоток прозорих приживлень, аніж у випадках, коли вихідним матеріалом для трансплантації були неконсервовані очі. Ця обставина змушувала думати, що при зберіганні рогівкового матеріалу в холоді в ньому накопичуються речовини, що сприяють успішному приживленню трансплантата. Ще раніше В.П. Філатов звернув увагу на феномен просвітлення більма навколо пересадженого трансплантата. Однак коли він для ПР почав застосовувати рогівку трупних очей, збережених на холоді, випадки просвітлення більма стали частішими та просвітлення було вираженіше. Зв’язавши явище просвітлення більм з найкращими результатами від пересадки трупних консервованих рогівок, В.П. Філатов дійшов висновку, що консервація на холоді сприяє накопиченню в пересадженому матеріалі речовин, які стимулюють регенеративні процеси в трансплантаті та більмі хазяїна.
Пластична хірургія та метод Філатова «крокуюче стебло»
Велика кількість травмованих під час Першої світової війни пацієнтів потребувала пластичних операцій, зокрема відновлення анатомічних структур обличчя, котрі не завжди вдавалося закрити шляхом переміщення місцевих м’яких тканин. У ділянці обличчя можливості переміщення тканин обмежені, а використання автотрансплантатів на судинній ніжці не завжди є ефективним унаслідок їх обмеженого переміщення, відсутності достатньої трофіки й інших недоліків. У 1914 році В.П. Філатов запропонував метод круглого «крокуючого» стебла для проведення реконструктивних операцій не тільки в офтальмології, а й в інших галузях хірургії. Сьогодні цей метод відомий як «філатовське стебло», його продовжують широко застосовувати.
Розвиток тканинної терапії
Одним з ускладнень ПР було помутніння трансплантата в післяопераційному періоді. Для боротьби з ним В.П. Філатов звернув увагу на той факт, що при підсадці нового шматочка тканини до «старіючої тканини», що перестала рости, остання починає знову рости. Він спробував зрізати біля трансплантата, що мутніє, поверхневі шари більма та підсаджувати в дефект шматочки рогівки людини. Підсадки рогівки при помутнінні трансплантата мали помітну сприятливу дію. Цей метод був опублікований 1933 року та послужив початком розвитку тканинної терапії.
Проведені Філатовим клінічні й експериментальні дослідження показали, що з лікувальною метою можна використовувати будь-які тканини людини або навіть тварини. Така тканина не обов’язково має бути ідентичною за своєю гістологічною структурою з тією тканиною органа, який уражений хворобою, і навіть зовсім не обов’язково пересаджувати цю тканину поблизу хворої тканини або органа пацієнта.
Володимир Петрович писав: «Незабаром я зайнявся лікуванням інших захворювань організму, і насамперед шкіри».
Для лікування шкірних захворювань він почав пересаджувати трупну шкіру людини, витриману на холоді 7 діб. Шматок такої шкіри пересаджували в дефект шкіри, зроблений поблизу ураженої ділянки. Успіх шкірних лікувальних пересадок навіть за таких тяжких процесів, як туберкульозний вовчак обличчя, перевершив усі очікування.
Консервовані тканини знайшли широке застосування при лікуванні різних очних захворювань – кератитів, помутнінь рогівки та склоподібного тіла, крововиливів у склоподібне тіло, запальних процесів судинної оболонки, атрофії зорового нерва, пігментного ретиніту тощо.
Тканинні препарати успішно використано при загальних захворюваннях: виразці шлунка, еритематозному вовчаку, хронічних фурункульозах і торпідних виразках шкіри, бронхіальній астмі, невритах та ін.
Вчення про біогенні стимулятори
Подальші спостереження показали, що лікувальних властивостей набувають й інші ізольовані тканини тваринного походження, піддані впливу низької температури. Джерелами біогенних стимуляторів можуть бути різні гомо- та гетеротканини тваринного походження, після попередньої консервації при температурі 2-4 ˚С протягом 6-7 діб. Були розроблені методи консервації тканин, і з успіхом використані рогівкова тканина, склера, судинна оболонка, сітківка, плацента, очеревина тощо. У 1946 році видано інструкцію з виготовлення та застосування тканинних препаратів для лікування біогенними стимуляторами.
«Відокремлені від організму тканини продовжують деякий час залишатися живими, якщо умови їх збереження (наприклад, висока температура) не вбивають їх відразу. Якщо тканина, що відокремлена від організму і зберігається на холоді, живе, доводиться припустити, що вона біохімічно перебудовується, в ній утворюються якісь речовини, які стимулюють її життєві процеси за несприятливих умов.
Будучи введеними в хворий організм, біогенні стимулятори посилюють у ньому життєві реакції, що й веде до одужання. І свіжі тканини, пересаджені в організм, можуть проявляти лікувальну дію, але вона значно слабша за лікувальну дію тканин, збережених на холоді».
Продовження дослідження пересадки рогівки
В.П. Філатов почав застосовувати для просвітлення трансплантата, що мутніє, поверхневу підсадку рогівкового матеріалу збережених на холоді очей. Також Володимир Петрович почав займатися лікуванням різних захворювань рогівки, для чого зрізав шматочок хворої рогівки біля краю та покривав дефект поверхнево зрізаним шматочком рогівки трупного ока. Підсадка консервованої тканини мала лікувальний ефект, і запалення рогівки, що мало навіть дуже затяжний характер, швидко минало.
У дослідженнях ПР було встановлено значення імунологічної реактивності організму для приживлення трансплантата, визначено роль алергічних реакцій у разі ПР (Войно-Ясенецький В.В., 1956-1963), імунологічні властивості рогівки в нормі та при її патології (Шульгіна Н.С., 1961), трансплантаційні властивості рогівки при різних способах її консервації (Савчук Л.Н., 1961), а також зневодненої рогівкової тканини (Попов Г.П., 1965). Вивчено різні техніки трепанації більма, а також вторинна глаукома на очах з більмами та після кератопластики (Горгіладзе Т.У., 1961, 1974). Встановлено вплив підбору пар донора й реципієнта за еритроцитарними показниками (групою крові, резус-фактором), антигенами HLA-системи на динаміку та характер приживлення трансплантатів (Пучковська Н.А., Горгіладзе Т.У., Шульгіна Н.С., Мітов Т., 1982). Уперше створено банк типованих за антигенами HLA-системи кріоконсервованих у рідкому азоті рогівок. Вивчено залежність результату наскрізної кератопластики від трансплантаційних властивостей донорської рогівки (Кочкарьова О.І., 1986). Розроблено методи консервації та зберігання висушеної в силікагелі рогівки, а також методи консервації реберного хряща, склери, твердої мозкової оболонки, слизової оболонки губи.
Висновки
Ім’я академіка Філатова назавжди вписане золотими літерами у світову історію трансплантації рогівки. В.П. Філатов уперше довів, що для пересадки рогівки можна користуватися очима померлої людини. На сьогодні рогівка ока померлої людини є найкращим і єдиним донорським матеріалом для кератопластики з оптичною метою. Академік розробив перший у світі спосіб холодової консервації рогівки, який дістав назву «консервація у вологій камері за В.П. Філатовим». Цей метод знайшов своє продовження в розробці середовищ і нових методів холодової консервації рогівки, що використовуються сьогодні в тканинних банках Європи.
У 2014 році Американське товариство катарактальних і рефракційних хірургів внесло ім’я академіка Філатова до членів зали слави офтальмологів за істотний внесок у розвиток світової офтальмології.
У незвичному ракурсі постать Володимира Петровича висвітлила завідувачка відділу офтальмопатології дитячого віку ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України», доктор медичних наук, професор Надія Федорівна Боброва. Вона представила доповідь «До 150-річчя академіка В.П. Філатова. Мальовнича спадщина».
«Якби я не став лікарем, то обов’язково – художником», – казав сам Володимир Петрович.
В.П. Філатов народився в збіднілій дворянській сім’ї 15 лютого 1875 року. Його батько, Петро Федорович, був земським лікарем і мав талант художника. Мати, Віра Семенівна, теж малювала, писала вірші, була чудовим кулінаром, збереглася складена нею книга «Мої кулінарні поради».
Перші художні роботи Володимира Філатова були присвячені пейзажам садиби, де минуло його дитинство та юні роки. В Одесі В.П. Філатов увійшов до кола одеських художників:
«Незабаром після отримання мною професора (1911 рік) я був прийнятий до членів одеського Товариства художників імені Костанді… У спільноті художників я незабаром був обраний товаришем голови. Це було зроблено з метою мати в моїй особі підтримку у важкі моменти життя товариства. Мені нерідко доводилося головувати на зборах, робити резюме тощо. Спільнота наша проіснувала до початку 20-х років…».
За словами В.П. Філатова, йому подобалося малювати, ним керувало почуття радості під час перенесення картини природи на полотно. Ставився до себе критично:
«Я залишився напівграмотним любителем у моїй продукції, тому що мені ніколи було вивчити мистецтво живопису, оскільки головною віссю мого життя була медицина. Але сприйняття всього прекрасного, що бачать очі, чи це буде картина, скульптура, орнамент, килим, порцеляна, архітектура, природа, звір, птах чи людина, – розвинене в мене надзвичайно гостро і наповнює мене бадьорим почуттям радості».
На багатьох картинах В.П. Філатова – узбережжя Чорного моря, ставки, кримські кипариси. Обожнював писати квіти. Двері своєї домівки Володимир Петрович розписав улюбленими квітами – блакитною іпомеєю, котра, як він казав, дуже схожа на око людини.
Про значення мистецтва у своєму житті видатний лікар писав:
«Але що б я робив з однією наукою без мистецтва, я не знаю. Час, який було приділено мистецтву, особливо живопису, не був втрачений: він окупався заспокоєнням моєї психіки, підйомом загального тонусу моєї психічної налаштованості, моєю творчістю. Живопис (і поезія) входили якимось чинником до моєї наукової роботи. Я нерідко вирішував деякі наукові проблеми, малюючи собі візуальні образи. Я брав від живопису всюди, де міг, радісні, підбадьорливі враження і продовжую це робити і понині, у похилому віці…».
В.П. Філатов любив дарувати свої картини друзям, колегам, учням. Тому мальовнича спадщина академіка «кочувала» не тільки в Одесі, але й далеко за її межами. Традицію дарування продовжила Варвара Василівна Скородинська – дружина, подруга, соратниця, перша організаторка музею академіка Філатова.
На завершення свого виступу Надія Федорівна процитувала слова Володимира Філатова: «Людина народжена для того, щоби принести до світу щось корисне, а не взяти з нього щось».
Підготувала Наталія Горбаль
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 6 (592), 2025 р
