12 серпня, 2026

Персоналізована терапія метастатичного кастраційно-резистентного раку передміхурової залози: два клінічні сценарії залежно від HRR-статусу

На міжнародній науково-практичній конференції «СОУУ‑2026. Досягнення та перспективи лікувально-реконструктивного менеджменту захворювань органів сечовидільної системи», що відбулася 1-2 травня, перед українськими урологами й онкоурологами виступили європейські та вітчизняні експерти у цій галузі. Тематика доповідей стосувалася нейроурології, обструкції та інфекцій нижніх сечових шляхів, раку передміхурової залози (РПЗ), уротеліальної карциноми верхніх сечових шляхів, нирково-клітинного раку, раку сечового міхура, реконструктивно-відновної хірургії після травматичних і ятрогенних пошкоджень, а також комбінованої терапії метастатичного кастраційно-резистентного РПЗ (мКРРПЗ).

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Від радикальної простатектомії до персоналізованої терапії

Сергій Миколайович Шамраєв, доктор медичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу реконструктивної та геріатричної урології, завідувач 4-го урологічного відділення ДУ «Інститут урології імені академіка О.Ф. Возіанова НАМН України» (Київ), презентував доповідь «Реальна синергія лікування мКРРПЗ: комбінована терапія у пацієнтів без HRR-мутацій», в якій розглянув місце комбінації олапарибу з абіратероном у першій лінії лікування хворих із негативним статусом генів гомологічної рекомбінації (HRR) та навів власні клінічні спостереження.

Ще 25 років тому в Україні радикальна простатектомія залишалася основним методом лікування РПЗ, після якого у двох третин прооперованих протягом п’яти років розвивався біохімічний рецидив. Подальші можливості терапії обмежувалися орхіектомією, флутамідом, ципротерону ацетатом, а за наявності відповідного досвіду – кетоконазолом, флуконазолом і преднізолоном; тривалість відповіді рідко перевищувала 4-6 місяців, а тривалість життя хворого на цій стадії – вісім років.

Лікарі розглядають мКРРПЗ як стадію з несприятливим прогнозом: п’ятирічна виживаність становить близько 30% [1-3]. Останнім часом прогноз для цієї когорти змінився – сучасні підходи дають змогу подовжити життя більш ніж на три роки, тоді як 5-7 років тому йшлося про півтора-два роки [4-6].

Розрив між доказовою базою та практикою

Аналіз електронної бази Flatiron Health охопив 2559 пацієнтів із мКРРПЗ, серед яких терапію першої лінії отримали 1980 хворих, другої – 969 (38% усіх пацієнтів із встановленим діагнозом), третьої – 414 (16%). Понад одну лінію лікування отримали приблизно 50% [7].

Ефективність окремих зареєстрованих опцій залишається помірною. Приріст медіани загальної виживаності (ЗВ) становив +2,4 місяця для доцетакселу (TAX‑327, відношення ризику (ВР) 0,76), +4,4 місяця для абіратерону в пацієнтів, які раніше не отримували доцетаксел (COU-AA‑302, ВР 0,81), +4,0 місяця для ензалутаміду (PREVAIL, ВР 0,77). Після терапії доцетакселом приріст коливався від +2,4 місяця (кабазитаксел, TROPIC) до +4,0 місяця (177Lu-ПСМА‑617, VISION) [8-15].

Реальні підходи до лікування мКРРПЗ змінюються повільно. За даними США за 2018-2023 рр., частка пацієнтів, які отримували нові гормональні препарати (НГП) у першій лінії, знизилася з 80 до 72%, у другій – із 62 до 43%. Частка хворих, які раніше не отримували НГП, зменшилася з 65 до 53% [16].

Недостатнє використання доступних опцій характерне не лише для кастраційно-резистентної стадії. Популяційний аналіз хворих віком ≥ 66 років із de novo метастатичним гормоночутливим раком передміхурової залози (мГЧРПЗ), діагностованим у 2014-2019 рр., показав, що інтенсифіковане лікування отримували лише 24,2%. Незалежний аналіз 621 медичної карти (липень 2018-го – листопад 2021 р.) засвідчив, що більше ніж половина хворих лікувалася лише агоністами або антагоністами лютеїнізуючого гормону рилізинг-гормону (ЛГРГ): андрогенну депривацію (АДТ) у монорежимі отримували 52%, АДТ з антиандрогеном першого покоління – 18%, АДТ із НГП – 26%, АДТ із НГП і хімієтерапією – 4% [17, 18].

Тестування генів HRR як точка вибору тактики

Настанови Національної онкологічної мережі США (NCCN) у разі підтвердженої метастатичної кастраційно-резистентної форми передбачають соматичне тестування на HRR, мікросателітної нестабільності, дефіциту системи репарації невідповідностей і мутаційного навантаження пухлини, якщо тестування раніше не виконувалося, а за потреби – повторно. Паралельно продовжують АДТ для підтримання рівня тестостерону < 50 нг/дл (< 1,7 нмоль/л), застосовують антирезорбтивну терапію деносумабом (категорія 1) або золедроновою кислотою за наявності кісткових метастазів, паліативну променеву терапію у разі болю в кістках і найкращу підтримувальну терапію [19].

Під час вибору системного лікування враховують функціональний статус за шкалою Східної кооперативної онкологічної групи (ECOG), геномний профіль, локалізацію та поширеність захворювання, клінічну симптоматику, побажання пацієнта, коморбідність і попереднє лікування неметастатичного кастраційно-резистентного раку передміхурової залози (нмКРРПЗ) або мГЧРПЗ. Настанови 2026 р. Європейської асоціації урології (EAU) і NCCN однаково підтримують соматичне молекулярне тестування пухлини з визначенням мутацій генів HRR, мікросателітної нестабільності та дефіциту системи репарації помилково спарених основ (dMMR), використання і тканини, і рідинної біопсії, а також гермінальне тестування [19, 20]. Клінічну реалізацію цього алгоритму демонструє наведений нижче клінічний випадок.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 1. Пацієнт 67 років

Скарги під час звернення (лютий 2025 р.). Часте сечовипускання – до 15 разів на добу вдень і до 3 разів уночі.

Анамнез захворювання. Діагноз встановлено в березні 2024 р.: РПЗ cT3bN1M1, стадія IV, клінічна група 4, із множинними метастатичними ураженнями лонних і сідничих кісток таза білатерально. Патогістологічний висновок – ацинарна аденокарцинома передміхурової залози, сума Глісона – 8 (4+4). Базовий рівень простат-специфічного антигену (ПСА) – 19,5 нг/мл. Із березня 2024-го до лютого 2025 р. пацієнт отримував андроген-деприваційну терапію: дегарелікс 80 мг щомісяця, загалом 12 місяців. Онкологічний сімейний анамнез не обтяжений.

Попереднє лікування. З березня 2024-го до лютого 2025 р. пацієнт отримував АДТ: дегарелікс 80 мг щомісяця, загалом 12 місяців.

Об’єктивний статус. Функціональний статус 1 за ECOG. Больовий синдром у малому тазі 3/10 за візуально-аналоговою шкалою, інтермітуючий, контрольований парацетамолом.

Обстеження у разі констатації кастраційної резистентності. Мультиспіральна комп’ютерна томографія (МСКТ) органів грудної клітки, черевної порожнини і малого таза: ознаки місцевопоширеного пухлинного ураження урогенітальної зони з інвазією передміхурової залози (субтотально), обох сім’яних міхурців, трикутника Льєто, вічка лівого сечовода, мезоректальної фасції; множинні вогнища остеолітичної деструкції в лонних і сідничих кістках таза білатерально та шийці лівої стегнової кістки; поява вогнищевого новоутворення в правій легені (S4, вузол 13 × 14 мм) і печінці (S5 21 × 18 мм; S7 11 × 10 мм). МРТ органів малого таза: тотальне ураження передміхурової залози (PI-RADS 5) з інвазією в стінку прямої кишки, сечового міхура, сім’яних міхурців, тазова лімфаденопатія вторинного характеру. Висновок – рентгенологічна прогресія метастатичного РПЗ.

Лабораторне обстеження (березень 2025 р.). ПСА – 189 нг/мл, тестостерон – 0,62 нмоль/л, креатинін – 93 мкмоль/л.

Молекулярно-генетичне тестування. Метод – секвенування нового покоління (NGS) за методикою циркулюючої пухлинної ДНК; біоматеріал – плазма крові. Панель охоплювала 24 гени: ATM, ATR, BARD1, BRCA1, BRCA2, BRIP1, CDK12, CHEK1, CHEK2, FANCA, FANCL, HDAC2, MLH1, MRE11, NBN, PALB2, RAD51B, RAD51C, RAD51D, RAD54L, PIK3CA, PTEN, AKT1, AR; чутливість – 0,5% мутантних алелів. Мутацій генів гомологічної рекомбінації не виявлено.

Клінічний діагноз: мКРРПЗ, вісцеральні метастази, HRR-негативний статус.

Дані дослідження PROpel

У дослідженні III фази PROpel взяли участь 796 пацієнтів, які отримували першу лінію терапії на стадії мКРРПЗ без попереднього застосування абіратерону, на тлі поточної АДТ, із функціональним статусом 0-1 за ECOG. Рандомізація 1:1: олапариб 300 мг (Лінпарза) перорально 2 рази на добу з абіратероном 1000 мг 1 раз на добу (n = 399) проти плацебо з абіратероном (n = 397). Первинна кінцева точка – радіологічна виживаність без прогресування (рВБП) за оцінкою дослідників, ключова вторинна – ЗВ [21].

Медіана рВБП, за оцінкою дослідників, становила 24,8 проти 16,6 місяця (приріст – 8,2 місяця; ВР 0,66; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,54-0,81; p < 0,0001) (рис. 1). За результатами сліпого незалежного централізованого оцінювання – 27,6 проти 16,4 місяця (приріст – 11,2 місяця; ВР 0,61; 95% ДІ 0,49-0,74; p < 0,0001).

Рис. 1. Медіана рВБП за даними дослідження PROpel [21]

Фінальний аналіз ЗВ при зрілості даних 47,9% показав медіану 42,1 проти 34,7 місяця (ВР 0,81; 95% ДІ 0,67-1,00; p = 0,0544) (рис. 2). Зниження ризику смерті на 19% зафіксовано на межі статистичної достовірності. Медіани понад 42 місяці раніше не досягали в жодному дослідженні III фази при мКРРПЗ [21, 22].

У підгрупі без мутацій HRR, до якої належав пацієнт, медіана рВБП становила 24,1 проти 19,0 місяця; через 19,4 місяця спостереження без прогресування або смерті залишалися 57,3 проти 45,4% пацієнтів (різниця 11,9%), зниження ризику прогресування або смерті – 24% (ВР 0,76; 95% ДІ 0,60-0,97). Величина переваги зростала пропорційно глибині дефекту репарації: у когорті з мутаціями BRCA1/2 зниження ризику сягало 77% (ВР 0,23), у когорті HRRm – 50% (ВР 0,50), у загальній популяції – 34% (ВР 0,66) [22].

Профіль безпеки і моніторинг

Токсичність комбінації відповідала відомим профілям кожного з препаратів. Небажані явища будь-якого ступеня зареєстровано у 97,7% пацієнтів групи комбінації проти 96,0% групи порівняння, ступеня ≥ 3 – у 55,8 проти 43,2%. Анемія будь-якого ступеня зафіксована у 49,7 проти 17,7%, ступеня ≥ 3 – у 16,1 проти 3,3% [21].

Терапію олапарибом не розпочинають, доки пацієнт не відновиться від гематологічної токсичності попереднього протипухлинного лікування до ступеня ≤ 1 за загальними критеріями термінології небажаних явищ (CTCAE). На первинному рівні та щомісяця контролюють клінічний аналіз крові, рівень сечовини й електролітів, печінкові проби; після 12 місяців – клінічний аналіз крові за потреби [23-26]. Регулярний щомісячний контроль показників крові дає змогу вчасно реагувати на небажані явища III-IV ступеня.

Місце комбінації в алгоритмі та досвід реальної практики

Комбінацію олапарибу (Лінпарза) з абіратероном застосовують у першій лінії мКРРПЗ у пацієнтів, яким клінічно не показане проведення хімієтерапії, за умови довільного статусу мутацій генів HRR. Монотерапія олапарибом, за даними PROfound, залишається опцією для хворих із мутаціями BRCA1/2, у яких відбулося прогресування після попереднього застосування нового гормонального препарату [19, 27].

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 1 (продовження)

Показники перед початком терапії (квітень 2025 р.). Гемоглобін – 130 г/л, еритроцити – 4,37 × 10¹²/л, тромбоцити – 213 × 10⁹/л, креатинін – 106 мкмоль/л, швидкість клубочкової фільтрації – 62 мл/хв.

Призначене лікування. Олапариб (Лінпарза) – 2 таблетки по 150 мг 2 рази на добу (добова доза – 600 мг); абіратерон – 1000 мг 1 раз на добу з преднізолоном 5 мг 2 рази на добу; гозерелін – 10,8 мг 1 раз на 3 місяці; золедронова кислота – 4 мг внутрішньовенно кожні 3 тижні, 6 інфузій. Моніторинг клінічного аналізу крові – кожні 30 днів.

Динаміка через 12 місяців терапії (лютий 2026 р.). ПСА – 55 нг/мл (початковий рівень – 189 нг/мл). МСКТ органів грудної клітки, черевної порожнини та малого таза – стабілізація картини захворювання. Через місяць від початку лікування показники крові не погіршилися. Функціональний статус 1 за ECOG. Тривалість терапії – понад 12 місяців.

Клінічний досвід професора С.М. Шамраєва щодо застосування комбінації олапарибу з абіратероном за останні два роки налічує п’ять анонімізованих спостережень: трьом пацієнтам (67, 72 і 68 років) після АДТ і тестування без виявлених мутацій; пацієнту 48 років із мутацією CDK12, виявленою за циркулюючою пухлинною ДНК; пацієнтові 68 років, який раніше отримував АДТ з абіратероном, за наявності мутації BRCA2 в гістологічному блоці призначено олапариб у монорежимі – такий підхід дає змогу зменшити фінансову токсичність зі збереженням прийнятного профілю безпеки.

Отже, лікування мКРРПЗ потребує персоніфікованого підходу з аналізом кожного окремого клінічного випадку для ухвалення оптимального рішення. Молекулярно-генетичне тестування генів HRR обов’язкове для всіх пацієнтів із мКРРПЗ, щоб оцінити предиктивні та прогностичні дані. Згідно з його результатом, хворих поділяють на тих, кому показана монотерапія інгібітором полі(АДФ-рибозо)полімерази (PARP) олапарибом, і тих, хто отримує перевагу від комбінації. Результати дослідження PROpel демонструють користь комбінації олапарибу (Лінпарза) з абіратероном у пацієнтів незалежно від статусу мутацій у генах HRR, що разом із затвердженою інструкцією в Україні забезпечує можливість призначення цієї комбінації без попереднього визначення HRR-мутацій або за їх відсутності. Наведений клінінчий випадок показав відтворюваність результатів PROpel в українській практиці, а основним резервом залишається подолання невідповідності між доказовою базою та реальним обсягом призначень, коли понад половина хворих продовжує отримувати лише андрогенну депривацію.

Кандидат медичних наук Сергій Іванович Приндюк, лікар-онколог, хірург-уролог, завідувач Центру сучасної урології лікарні ізраїльської онкології LISOD (Київ), презентував доповідь «На вершині реальних можливостей комбінованої терапії мКРРПЗ у пацієнтів із HRR-мутаціями», у якій на прикладі двох клінічних випадків показав, як виявлення патогенних мутацій генів HRR змінює маршрут пацієнта.

Ключовим пріоритетом ведення мКРРПЗ є максимальне відтермінування прогресії. Це передбачає відтермінування появи нових або прогресії наявних метастазів, зменшення потреби в паліативній променевій терапії при ураженні кісток, мінімізацію ускладнень, пов’язаних із вісцеральними метастазами, відтермінування хімієтерапії та збереження якості життя [28-30].

Кастраційно-резистентного статусу досягають приблизно 40-60% пацієнтів із РПЗ. Медіана рВБП закономірно скорочується з кожною наступною лінією: 1,7-7,3 року при локалізованому раку, 32 місяці на тлі АДТ, 36-40 місяців у разі комбінації АДТ із НГП, 4,4-15,8 місяця в першій лінії мКРРПЗ і 4,8 місяця – у другій [31-40].

Молекулярне підґрунтя прогресії представлене п’ятьма сигнальними шляхами з різною частотою порушень: чутливість андрогенового рецептора (50-71%), шлях фосфоінозитид‑3-кінази (PI3K), протеїнкінази B (AKT) (49-52%), HRR (18-23%), інтеграційний ген wingless-related (WNT-шлях) (12-18%) і регулятори клітинного циклу (3-35%). Мішенню для PARP-інгібіторів є саме дефекти HRR – BRCA1, BRCA2, ATM, RAD51, FANCA, MLH1, MSH2. Інгібітори AKT є новою ланкою препаратів, а WNT-інгібітори перебувають на стадії доклінічних досліджень [41-50]. Наведений клінічний випадок ілюструє шлях пацієнта від виявлення мутації гена шляху HRR до призначення таргетної терапії.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 2. Пацієнт 66 років

Анамнез захворювання. Звернення у березні 2024 р.: базовий ПСА – 153,6 нг/мл, ацинарна аденокарцинома передміхурової залози, Глісон 8 (4+4), grade group 4, множинне метастатичне ураження кісток осьового скелета, таза, ребер, грудини; T2cN1M1b, стадія IV (велике пухлинне навантаження). Онкологічний сімейний анамнез не обтяжений.

Попереднє лікування. За місцем проживання призначено дуплетну терапію – гозерелін 10,8 мг 1 раз на 3 місяці та доцетаксел 75 мг/м² внутрішньовенно кожні 3 тижні, 6 циклів.

Саме категорія пацієнтів із синхронним гормоночутливим раком із великим пухлинним навантаженням має найгірший прогноз: медіана ЗВ 43,2 місяця проти 92,4 місяця при низькому навантаженні після локального лікування, а медіана часу до кастраційної резистентності становить 12,2 проти 25,6 місяця [51]. Ретроспективний аналіз бази даних Komodo Research (10 717 пацієнтів, січень 2016-го – вересень 2023 р., середній вік – 65 років) демонструє зміну парадигми: частка моно-АДТ знизилася з 74,4% у 2017 р. до 35,6% у 2023 р., тоді як застосування триплетів зросло з 0,8 до 14,6% [52]. 

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 2 (продовження)

Об’єктивний статус. Функціональний статус 0-1 за ECOG, що відповідало критеріям включення в дослідження PROpel.

Проміжна динаміка. У серпні 2024 р. на тлі дуплету ПСА знизився до 5,16 нг/мл, тестостерон – 1,3 нмоль/л (кастраційний рівень), рентгенологічної прогресії не виявлено. Тестування гістологічного матеріалу виявилося неможливим через непридатну якість тканини, гермінальних мутацій у крові не виявлено.

Тестування генів HRR: настанови й реальна практика

Згідно з настановами NCCN (Prostate Cancer Version 5.2026), слід збирати відомості про спадкові мутації та виконувати соматичне й гермінальне тестування вже на етапі клінічно локалізованого, місцевопоширеного та метастатичного раку, при метахронному олігометастатичному гормоночутливому раку і обов’язково у разі підтвердження кастраційної резистентності, коли рекомендовано біопсію метастатичного вогнища з подальшим соматичним тестуванням HRR, мікросателітної нестабільності та мутаційного навантаження пухлини; повторне тестування можна виконати за потреби [19]. Тобто вектор тестування зміщується з кастраційно-резистентної стадії, алгоритм для якої наведено вище, до ранніх фаз захворювання.

Частота мутацій HRR становить 10-31% для всіх стадій, 12-20% – при мГЧРПЗ і 23-33% – при мКРРПЗ [44, 53-59]. Завдяки результатам тестування отримують три групи даних: про генетичну схильність до онкологічних захворювань у родичів, прогностичну (агресивніший перебіг і гірші результати лікування) та предиктивну для планування терапії. Водночас, за даними ретроспективного крос-секційного дослідження Barata P.C. та співавт. (2024), що оцінювали 9395 пацієнтів із мКРРПЗ (середній вік – 74 роки, 2014-2022 рр.), близько 40% узагалі не були протестовані [60].

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 2 (продовження)

Обстеження у разі констатації кастраційної резистентності. Прогресування зафіксовано в січні 2026 р.: ПСА зріс з 0,194 нг/мл (жовтень 2025 р.) до 3,05 нг/мл (січень 2026 р.) при тестостероні 0,087 нг/мл (кастраційний рівень). На МСКТ виявлено вторинне метастатичне ураження печінки та склеротизацію вторинних кісткових вогнищ. Біопсія метастазу печінки підтвердила метастаз аденокарциноми Глісон 8 (4+4), grade group 4.

Молекулярно-генетичне тестування. Метод – NGS, панель із 24 генів. Виявлено патогенну мутацію ATM, c.7464G>A (p.Cys2488Tyr), частота алелю 53,3%; за протоколами класифікації варіантів ACMG 2020 мутація класифікована як патогенна.

Клінічний діагноз. мКРРПЗ, вісцеральні (печінкові) метастази, HRR-позитивний статус (ATM).

Доказова база комбінації при HRR-позитивному статусі

У настанові EAU 2026 р. із сильним рівнем рекомендації пацієнтам, які раніше не лікувалися через мКРРПЗ, мають мутацію в генах шляху HRR або BRCA і не отримували НГП, запропоновано комбінацію абіратерону з олапарибом за умови придатності пацієнта до обох препаратів [20].

Як показано вище, за результатами дослідження PROpel [21, 22], величина переваги комбінації зростала пропорційно глибині дефекту репарації, досягаючи максимуму в когорті з мутаціями BRCA1/2. Саме ця залежність визначає тактику в наведених спостереженнях.

Згідно з оновленими даними фази II дослідження BRCAAway (n = 61), представленими в 2026 р. на симпозіумі Американського товариства клінічної онкології (ASCO GU), медіана ЗВ становить 68 місяців для комбінації олапарибу з абіратероном проти 37 місяців у разі монотерапії олапарибом і 28 місяців у разі монотерапії абіратероном (рис. 3); 60-місячна частка ЗВ – 55, 42 і 31% відповідно [61].

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 2 (продовження)

Призначене лікування (березень 2026 р.). Олапариб (Лінпарза) – 2 таблетки по 150 мг 2 рази на добу (добова доза – 600 мг); абіратерон – 1000 мг 1 раз на добу з преднізолоном 5 мг 2 рази на добу; гозерелін – 10,8 мг 1 раз на 3 місяці. Супутня терапія: деносумаб – 120 мг підшкірно 1 раз на 28 днів, кальцій – 1000 мг/добу, вітамін D3 – 1000-2000 МО/добу.

Обґрунтування вибору. Перша лінія терапії мКРРПЗ, патогенна мутація в генах шляху HRR, відсутність попереднього застосування абіратерону в гормоночутливій фазі та функціональний статус 0-1 за ECOG – характеристики, що відповідають критеріям введення в PROpel і сильній рекомендації EAU 2026 р. [20].

Динаміка. ПСА знизився до 2,4 нг/мл (06.03.2026) і 2,1 нг/мл (08.04.2026), лікування триває.

Як засвідчує наступний клінічний випадок, ниркова недостатність відтерміновує старт показаної терапії та потребує корекції дози.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК 3. Пацієнт 64 років

Анамнез захворювання. Звернення у жовтні 2020 р.: базовий ПСА – 1399 нг/мл, ацинарна аденокарцинома передміхурової залози, Глісон 7 (4+3), grade group 3, метастатичне ураження загальних і зовнішніх клубових лімфовузлів, заочеревинна лімфаденопатія, ураження тіл хребців C6-Th3, Th8, Th9; cT4N1M1, стадія IІ. Онкологічний сімейний анамнез не обтяжений.

Попереднє лікування. Терапія андрогенною блокадою (бікалутамід 50 мг + гозерелін 10,8 мг 1 раз на 3 місяці) і золедронова кислота 4 мг внутрішньовенно кожні 4 тижні; ПСА знизився з 1399 до 5,08 нг/мл. У січні 2025 р. ПСА зріс до 13,96 нг/мл, розпочато ензалутамід на тлі АДТ (січень – серпень 2025 р.), проміжний ПСА у травні 2025 р.– 6,8 нг/мл.

Обстеження у разі констатації кастраційної резистентності. Серпень 2025 р.: ПСА – 18 нг/мл, за даними МСКТ – наростання двобічної уретеропієлоектазії, помірна негативна динаміка клубової та заочеревинної лімфаденопатії, склеротизація уражених тіл хребців. Констатовано кастраційну резистентність.

Молекулярно-генетичне тестування (17.09.2025). Метод – NGS, панель із 24 генів; біоматеріал – плазма крові. Виявлено патогенну мутацію PALB2, c.3113G>A (p.W1038Ter), частота алелю – 41%.

Клінічний діагноз. мКРРПЗ, HRR-позитивний статус (PALB2), хронічна хвороба нирок із гострим пошкодженням.

Перешкода для старту терапії та її подолання. Призначенню PARP-інгібітора перешкоджало гостре пошкодження нирок: ПСА – 86,36 нг/мл при креатиніні 360 мкмоль/л (10.12.2025). 19.12.2025 накладено епіцистостому, проте верхній блок зберігався: креатинін – 155,1 мкмоль/л, ШКФ EPI – 42,8 мл/хв/1,73 м² (27.01.2026), ПСА – 204 нг/мл. МСКТ (16.01.2026) – прогресія метастатичних вогнищ, зростання ступеня склерозу в ділянках деструкції кісток, двобічний уретерогідронефроз І ст. на тлі цистостоми. У лютому 2026 р. виконано двобічну пункційну нефростомію, після чого креатинін знизився до 126 мкмоль/л (05.03.2026); ПСА без лікування зріс до 247 нг/мл (26.02.2026).

Призначене лікування (березень 2026 р.). Олапариб (Лінпарза) – 2 таблетки по 100 мг 2 рази на добу (добова доза – 400 мг); абіратерон – 1000 мг 1 раз на добу з преднізолоном 5 мг 2 рази на добу; гозерелін – 10,8 мг 1 раз на 3 місяці.

Динаміка. ПСА знизився з 247 до 195 нг/мл (05.03.2026) і 185 нг/мл (17.04.2026); креатинін – 141 мкмоль/л (17.04.2026). Лікування триває, існує перспектива повернення до стандартної дози за умови подальшої стабілізації ниркових показників.

Отже, через виявлення патогенної мутації генів HRR маршрут пацієнта змінюється навіть тоді, коли попередні етапи лікування були неоптимальними. У другому клінічному випадку тестування стало можливим лише після біопсії метастазу печінки, у третьому – потребувало рідинної біопсії, а старт терапії – попередньої деривації сечі та редукції дози відповідно до ниркової функції. Обидва випадки підтверджують, що молекулярно-генетичне тестування генів HRR слід виконувати вчасно, а комбінація олапарибу (Лінпарза) з абіратероном залишається дієвою опцією першої лінії мКРРПЗ за наявності HRR-мутацій. Персоніфікована терапія з використанням таргетних препаратів поширюється не лише на кастраційно-резистентну, а й на гормоночутливу стадію захворювання.

Література – в редакції

Підготувала Олена Речмедіна

Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 3-4 (103-104) 2026 р.