14 серпня, 2025
СОУУ‑2025: досягнення і перспективи в діагностиці та лікуванні захворювань органів сечовидільної системи
11-12 квітня 2025 р. у Києві пройшла Міжнародна науково-практична конференція «СОУУ‑2025. Досягнення і перспективи в діагностиці та лікуванні захворювань органів сечовидільної системи». Серед її організаторів – Спілка онкоурологів України (СОУУ), ДНП «Національний інститут раку» та Центр сучасної урології. Під час заходу було розглянуто питання пластичної і реконструктивної урології та онкоурології, малоінвазивних технологій в урології, урогінекології, нейрогенної урології (стресове нетримання сечі, гіперрефлекторний сечовий міхур), пухлини тазового дна, інфекції сечовивідних шляхів. Низка доповідей стосувалася лікування пацієнтів із метастатичним кастраційно-резистентним раком передміхурової залози.
Терапія першої лінії метастатичного кастраційно-резистентного раку передміхурової залози. Що треба врахувати для визначення оптимального лікування?
Руслан Георгійович Церковнюк, кандидат медичних наук, доцент кафедри роботизованої загальної і метаболічної хірургії Національного університету охорони здоров'я України ім. П.Л. Шупика, завідувач відділення урології КНП «Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної ради», розповів про вибір оптимального шляху лікування першої лінії при метастатичному кастраційно-резистентному раку передміхурової залози (мКРРПЗ), зазначивши, що мКРРПЗ являє собою завершальний етап для пацієнтів із раком передміхурової залози (РПЗ). Згідно з даними світової статистики, п’ятирічна виживаність у таких пацієнтів становить лише приблизно 30%. Однією із причин такого низького показника є те, що близько половини пацієнтів отримують ≥ 1 і лише 38% – ≥ 2 лінії прогнозмодифікуючої терапії. Тому важливим є вибір початку лікування.
Як приклад доповідач навів клінічний випадок з особистої практики.
Клінічний випадок № 1
Пацієнт О., 67 років.
30.11.2023 р. отримав направлення на консультацію у Центр первинної медико-санітарної допомоги через наявність уретрального катетера (встановлений 25.11.2023 р. у зв’язку із затримкою сечовипускання).
Анамнез захворювання: тривалий час хворіє на гіперплазію ПЗ. Не лікувався. Звернувся за консультацією через підвищений рівень простатспецифічного антигену (ПСА) – 502 нг/мл.
Мультиспіральна комп’ютерна томографія: виявлено підозру на пухлину ПЗ та тотальне вторинне ураження кісток.
Біопсія ПЗ, патогістологічний висновок: аденокарцинома передміхурової залози, 5-та прогностична група, 5 + 4 бали за Глісоном, без периневральної та лімфоваскулярної інвазії, без екстрапростатичного поширення в межах досліджуваного матеріалу.
У березні 2024 р. проведено курс променевої терапії (ПТ) разовою вогнищевою дозою (РВД) 1,8 Гр до сумарної вогнищевої дози (СВД) 45 Гр на зони лімфовідтоку та РВД 2,6 Гр до СВД 50 Гр – на ПЗ.
Щодо того, чи є для цього пацієнта місце опції ПТ і чи взагалі є така опція при метастатичному РПЗ, доповідач зазначив, що аспекти застосування ПТ були в центрі уваги на конгресі Європейської асоціації урологів (European Association of Urology – EAU), який нещодавно проходив у Мадриді. Експерти звернули увагу, що, згідно з клінічними настановами EAU, ПТ на первинну пухлину ПМЗ може бути застосована в комплексі системної терапії при малому об’ємі пухлини. Згідно з рекомендаціями Національної онкологічної мережі США (National Comprehensive Cancer Network – NCCN), ПТ може бути рекомендована при пухлинах малого об’єму (low-volume) та синхронних метастазах при метастатичному гормоночутливому РПЗ з одночасним прийомом андрогендеприваційної терапії і в монорежимі, і в комбінації з новими гормональними препаратами (НГП), такими як абіратерон, апалутамід, доцетаксел або ензалутамід. Первинна пухлина є джерелом клітин метастазів та резистентних клонів, тому ПТ у таких пацієнтів може зменшити потенціал метастазування, відтермінувати прогресію та запобігти появі симптомів, які потребують паліативних втручань. Деякі дослідження продемонстрували покращення результатів, а саме загальної виживаності (ЗВ) та виживаності без прогресії, при додаванні ПТ до стандартного лікування у пацієнтів з low-volume метастатичним гормоночутливим РПЗ, тоді як щодо high-volume метастатичного гормоночутливого РПЗ необхідно більше даних.
Далі експерт відповів на питання щодо вибору шляхів та інструментів для подолання бар’єрів для проведення всебічної діагностики і своєчасного призначення відповідної терапії. Він зазначив, що під час конгресу EAU 2025 р. розглядалося правильне функціонування мультидисциплінарного консиліуму. Мультипрофесійна колаборація має починатись ще на етапі встановлення діагнозу та супроводжувати ухвалення рішення щодо терапії при локалізованій та поширеній стадіях захворювання.
З огляду на призначену у наведеному клінічному випадку терапію мультидисциплінарна комісія спрацювала недостатньо ефективно, однак станом на 24.04.2024 р. рівень онкомаркера ПСА становив 0,965 нг/мл, але згодом (23.07.2024) на тлі кастраційного рівня загального тестостерону зафіксоване підвищення рівня ПСА до 29 нг/мл (негативна динаміка). Під час контрольного вимірювання 08.08.2024 р. рівень ПСА становив 55,69 нг/мл – зафіксовано КРРПЗ при кастраційному рівні тестостерону.
Обираючи подальший шлях лікування пацієнта, слід враховувати, що раніше він не отримував нові гормональні препарати, а також те, що йому ще не було проведено тестування щодо наявності мутації генів панелі гомологічної рекомбінантної репарації (HRR). В цьому разі можна призначити комбінацію олапариб + абіратерон, незалежно від статусу мутації генів системи HRR, про що свідчать результати дослідження PROpel [1].
Отже, пацієнту продовжено базову андрогендеприваційну терапію препаратом гозерелін 10,8 мг 1 раз на 3 місяці, а також призначено абіратерон 1000 мг 1 раз на добу, олапариб (Лінпарза) 2 таблетки по 150 мг 2 рази на добу (загалом 600 мг на добу). Крім того, продовжено лікування золедроновою кислотою у зв’язку з метастатичним ураженням скелета – 4 мг внутрішньовенно крапельно 1 раз на 3 місяці, тривало.
10.10.2024 р. зареєстровано зниження рівня ПСА – 2,23 нг/мл.
25.09.2024 р. проведено остеосцинтиграфію – виявлено множинні вогнища ураження кісток скелета.
Контрольна остеосцинтиграфія на тлі застосовуваної терапії від 09.02.2025 р. продемонструвала стабілізацію процесу порівняно з попереднім дослідженням: зниження інтенсивності і відсотка накопичення радіоактивного фармацевтичного препарату, тобто стабілізацію кісткових епізодів.
20.02.2025 р. при контрольному вимірюванні рівень ПСА становив 0,08 нг/мл. Показники біохімічного аналізу крові в межах норми. Стан пацієнта стабільний. Лікування триває.
Характеристики пацієнта у наведеному клінічному випадку схожі на критерії відбору пацієнтів для дослідження PROpel [1], а саме: цим пацієнтам планували першу лінію терапії на стадії мКРРПЗ, вони попередньо не отримували абіратерон, допускалося застосування інших НГП у разі припинення їхнього застосування за 12 місяців до включення у дослідження, де продовжували проведення андрогендеприваційної терапії, із функціональним статусом за шкалою Східної об’єднаної онкологічної групи (Eastern Cooperative Oncology Group – ECOG) 0-1. У дослідження також включали пацієнтів, що раніше отримували доцетаксел. Первинною кінцевою точкою була радіологічна виживаність без прогресії (рВБП). При застосуванні комбінації олапариб + абіратерон встановлено статистично достовірне зниження ризику прогресування або смерті на 34%, медіана рВБП становила 24,8 місяця, що на 8,2 місяця більше, ніж при застосуванні абіратерону в монотерапії. За результатами незалежної комісії в сліпому режимі, зазначені показники становили 39% та 27,6 місяця відповідно. Також за результатами аналізів, за показником рВБП комбінація олапариб + абіратерон продемонструвала перевагу над монотерапією абіратероном в першій лінії терапії в усіх попередньо визначених субгрупах. Щодо вторинної кінцевої точки, за результатами дослідження, при застосуванні комбінованого лікування продемонстровано зниження ризику загальної смертності на 19%, однак цей показник зафіксований на межі статистичної достовірності. Медіана ЗВ становила більше трьох років (42,1 місяця). За підсумками фінального аналізу, медіана ЗВ була на 7,4 місяця більше при застосуванні комбінації порівняно з абіратероном в монорежимі. Також спостерігали покращення частоти відповіді у вигляді підтвердженого зниження рівня ПСА на 10% при застосуванні комбінації олапариб + абіратерон. При цьому комбінація продемонструвала очікуваний профіль побічних явищ, який відповідав вже відомим профілям безпеки кожного із препаратів. Основним побічним явищем при комбінованому лікуванні була анемія, частота розвитку якої становила 49,7%.
Що необхідно, щоб пацієнт стабілізувався у разі проведення попередньої цитотоксичної терапії? На початковому рівні слід, крім загального аналізу крові, проконтролювати біохімічні показники, рівень сечовини і електролітів, тому що комбінація цих двох препаратів може агресивно впливати на функцію печінки. Крім того, загальний аналіз крові (а бажано і біохімічні показники) необхідно контролювати щомісяця, з урахуванням анемії як однієї із розповсюджених побічних дій, що може досягати II і III ступеня.
Підсумовуючи, Р.Г. Церковнюк зазначив, що ПТ має своє визначене місце застосування при метастатичному РПЗ відповідно до клінічних настанов, а запорукою правильного контролю і призначення належного лікування є мультидисциплінарний підхід. Комбіноване лікування інгібіторами PARP разом із НГП являє собою нову сторінку в лікуванні мКРРПЗ. Застосування комбінації олапариб (Лінпарза) + абіратерон показало кращі результати щодо зниження ризику прогресування або смерті, рВБП та ЗВ порівняно з монотерапією абіратероном.
Таргетна терапія мКРРПЗ у монорежимі: стратегії застосування та критерії вибору
Доктор медичних наук, професор Олег Анатолійович Войленко, лікар-онкоуролог відділення пластичної та реконструктивної онкоурології ДНП «Національний інститут раку», представив доповідь, присвячену таргетній терапії мКРРПЗ у монорежимі. Свій виступ він почав, навівши клінічний випадок із реальної практики.
Клінічний випадок № 2
Пацієнт А., 54 роки.
У червні 2023 р. звернувся з діуретичними проявами, болем у кістках.
Рівень ПСА від 01.07.2023 р. становив 245,24 нг/мл.
Обстеження згідно із стандартами: проведено магнітно-резонансну томографію, біопсію ПМЗ, остеосцинтиграфію, мультиспіральну комп’ютерну томографію трьох зон із болюсним контрастуванням.
Діагноз: ацинарна аденокарцинома ПМЗ сТ 3b сN1 M1b GG4 (4+4) (de novo метастатичний гормоночутливий РПЗ).
Призначена триплетна терапія: доцетаксел 6 циклів + гозерелін 10,8 мг 1 раз на 3 місяці + абіратерон 1000 мг 1 раз на добу + преднізолон 5 мг 2 рази на добу.
Лікування було ефективним. Рівень ПСА від 02.10.2024 р. становив 1,78 нг/мл. Рівні ПСА надалі: 04.11.2024 р.– 2,12 нг/мл (незначне погіршення самопочуття), 14.12.2024 р.– 3,41 нг/мл (негативна динаміка), 02.01.2025 р.– 6,67 нг/мл, діагностована біохімічна прогресія при низькому рівні тестостерону крові (19 нг/мл). Час подвоєння ПСА: 2,1 місяця.
Підтверджено мКРРПЗ.
Під час проведення мультиспіральної комп’ютерної томографії від 07.01.2025 р. виявлено три нові вогнища в легенях (радіологічна прогресія).
Обираючи цьому пацієнтові терапію першої лінії, слід врахувати, що попередньо він отримував лікування гормональними препаратами (абіратерон). Що ж до наявності мутацій на сьогодні, можна говорити про тестування на мутації декілька разів того самого пацієнта, адже з плином часу можуть виникнути нові мутації, які можливі вже на момент ведення пацієнта. За наявності метастатичного захворювання зразок матеріалу доцільно взяти не з первинної пухлини, а з метастазу (краще з лімфовузла, ніж кісткового).
Доведено, що відсоток циркулюючих ДНК є вищим під час прогресування захворювання. Під час стабілізації рівень циркулюючих ДНК завжди дуже низький і їх дуже важко виявити. Медіана циркулюючих ДНК становить до 25% і залежить від клінічної стадії захворювання, а високий відсоток на початку захворювання асоціюється з поганим прогнозом щодо загальної і безрецидивної виживаності.
Пацієнту проведено молекулярно-генетичну діагностику на наявність мутацій генів системи HRR, виявлено мутацію гену BRCA2.
В лютому 2025 р. розпочато таргетну терапію препаратом Лінпарза 150 мг 2 таблетки 2 рази на добу.
Рівень ПСА від 01.03.2025 р.– 1,21 нг/мл. Гемоглобін крові 01.03.2025 р.– 107 г/л. ПСА 03.04.2025 р.– 0,87 нг/мл.
Лікування триває.
Можливість призначення препарату Лінпарза в подібних випадках ґрунтується на даних дослідження PROfound [2], критерієм включення в яке був мКРРПЗ з наявністю генетичних мутацій. Олапариб значно покращував рВБП у пацієнтів із мутаціями генів BRCA1, BRCA2 та АТМ порівняно з терапією за вибором лікаря. Медіана ВБП була майже на чотири місяці довша і становила 7,39 місяця. Серед пацієнтів лише з мутаціями BRCA1 та BRCA2 різниця медіан виживаності збільшилась майже втричі – 9,79 місяця проти 2,96 місяця у групі, яка не отримувала олапариб. Ці переваги зберігалися незалежно від попереднього застосування у цих пацієнтів таксанів і доцетакселу, локалізації метастазів (вісцеральні, кісткові або метастази в лімфовузли) та віку. Показники ЗВ також були кращими в групі олапарибу, становивши 19,09 місяця порівняно із 14,6 місяця в групі пацієнтів, які не приймали препарат. За наявності мутації лише BRCA1 та BRCA2 цей показник збільшився до 20,1 місяця. Дизайн дослідження передбачав процедуру crossover, що було враховано в кінцевому аналізі ЗВ у пацієнтів із мутаціями генів BRCA1, BRCA2 або АТМ. За даними фінального аналізу, у цих пацієнтів показано статистично значуще покращення ЗВ при лікуванні олапарибом порівняно з послідовним застосуванням НГП за рішенням лікаря.
Олапариб продемонстрував значне продовження тривалості життя пацієнтів незалежно від типу генетичної мутації BRCA1 або BRCA2 – соматична (набута) чи гермінальна (спадкова). Тип наданого матеріалу для проведення молекулярно-генетичного тестування – гістологічний блок або циркулююча пухлинна ДНК – також не впливав на ефективність терапії олапарибом серед пацієнтів із мКРРПЗ.
Висновки:
- молекулярні дослідження на виявлення мутацій генів HRR рекомендовано проводити на більш ранніх етапах лікування, з використанням гістологічного блоку, який на сьогодні є стандартом для проведення такої діагностики;
- циркулююча пухлинна ДНК може використовуватись як альтернативний метод у разі, якщо зразки біопсії є недоступними для проведення молекулярного тестування, але варто враховувати обмеження цієї методики та проводити її саме під час прогресії захворювання;
- в дослідженні PROfound медіана виживаності становила 9,79 місяця при застосуванні олапарибу у пацієнтів із мКРРПЗ із мутаціями генів BRCA після прогресування на фоні прийому НГП, що утричі більше порівняно з групою пацієнтів, яким було продовжено терапію іншими НГП за вибором лікаря. Ефективність олапарибу виявилася зіставною і серед пацієнтів зі спадковими мутаціями генів BRCA, і серед пацієнтів із соматичними мутаціями.
Динамічний тандем: перспективи комбінованого лікування мКРРПЗ у різних клінічних ситуаціях
Юлія Ігорівна Зайвелєва, лікарка – клінічна онкологиня відділення онкології ДУ «Національний науковий центр хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» НАМН України, розповіла про перспективи комбінованого лікування мКРРПЗ у різних клінічних ситуаціях.
Клінічний випадок № 3
Пацієнт О., попередньо встановлено діагноз РПЗ. Отримував дефінітивне лікування. Звернувся через погіршення самопочуття.
При обстеженні рівень тестостерону – 50 нг/дл (кастраційний). Підтверджено радіологічну прогресію за критеріями RECIST 1.1, а також біохімічну прогресію (три послідовних вимірювання ПСА з інтервалом не менше 1 тижня, внаслідок чого двічі зафіксовано 50% підвищення від вихідного рівня ПСА (ПСА більше 2 нг/мл). Підтверджено мКРРПЗ.
Обираючи терапію першої лінії у пацієнтів із такою клінічною ситуацією, слід враховувати, по-перше, попереднє застосування НГП (цей пацієнт попередньо не отримував) і, по-друге, наявність мутацій генів HRR.
Доповідачка побіжно розглянула рекомендації щодо молекулярно-генетичного дообстеження, адже злоякісні пухлини неможливо розглядати без дослідження молекулярно-генетичного профілю конкретної пухлини. Отже, за актуальними рекомендаціями NCCN, визначення генетичного профілю пухлини рекомендоване на усіх етапах ініціальної діагностики РПЗ, і при локальному етапі розвитку хвороби, і при місцево-поширеному раку, і, звичайно, на стадії метастатичного процесу.
На сьогодні є рекомендація на наявність спадкових мутацій генів HRR у пацієнтів, особливо високого ризику. До останніх належать пацієнти європеоїдної раси, які мають одного або більше кровних родичів із BRCA-асоційованими патологіями в анамнезі (рак грудної залози у чоловіків, рак грудної залози в молодому віці, рак підшлункової залози та РПЗ високого і дуже високого ризику), а також пацієнти із трьома та більше кровними родичами з одного боку родини із РПЗ або раком грудної залози. Саме тому в таких пацієнтів важливо детально збирати сімейний анамнез. Тестування на наявність генів HRR доцільне на будь-якому етапі метастатичного процесу, причому варто взяти біопсію метастатичного вогнища, визначити соматичні (набуті) мутації, якщо цього не було проведено раніше, а також розглянути питання щодо повторної переоцінки наявності мутацій у пацієнта.
Золотим стандартом визначення молекулярного профілю пухлини і досі є гістологічне дослідження зразків тканини.
Пацієнтові з наведеного клінічного випадку проведено тестування на наявність соматичних мутацій за матеріалом біопсії ПМЗ, отримано відповідь про наявність BRCA2-мутації. Рекомендовано проведення генетичного консультування щодо гормонального дослідження мутацій у родичів. Як лікування може бути запропонована одна із комбінацій інгібіторів PARP разом із НГП, а саме олапариб + абіратерон та преднізолон, нірапариб + абіратерон та преднізолон або талазопариб + ензалутамід.
Частково допомогти визначити, що обрати цьому пацієнтові в якості першої лінії терапії, можуть результати II фази дослідження BRCAAway [3], в якому вивчали 1) послідовне застосування олапарибу з переходом на абіратерон + преднізолон, або 2) первинне застосування комбінації абіратерон + преднізолон із кросовером на олапариб, або 3) застосування одразу комбінації олапариб + абіратерон + преднізолон. Медіана рВБП (первинна кінцева точка) у зазначених групах становила 14; 8,4 та 39 місяців відповідно. Надалі проаналізовано медіану рВБП після послідовного застосування препаратів у монорежимах, тобто після підтверджених двох прогресій. Медіана рВБП в обох групах кросовера становила 16 місяців на противагу 39 місяцям у групі комбінації олапариб + абіратерон + преднізолон. Спікерка зауважила, що дослідження BRCAAway мало не дуже велику вибірку пацієнтів (n = 175) і являло собою дослідження II фази.
На сьогодні вже можна оперувати результатами III фази дослідження PROpel [1], за даними якого радіологічна виживаність без прогресування при монотерапії абіратероном у групі BRCA-мутованих пацієнтів становила 8,4 місяця, а у групі без мутацій – 19 місяців. Це наочно демонструє, що застосування начебто стандартної бюджетної опції, на жаль, не дасть очікуваного ефекту для пацієнтів. На противагу серед BRCA-мутованих пацієнтів медіани рВБП у підгрупі комбінації олапариб + абіратерон не досягнуто.
Отже, за результатами цього дослідження можна зробити висновок, що у когорті пацієнтів із BRCA-мутацією можна знизити ризик прогресії або смерті на 77%. Медіана рВБП при монотерапії абіратероном в підгрупі з HRR-мутаціями становила 13,9 місяця, без мутацій – 19 місяців. Медіани рВБП у підгрупі комбінованого лікування за наявності HRR-мутації досягнуто не було.
Отже, у когорті пацієнтів із наявними HRR-мутаціями можна вдвічі знизити ризик прогресії або смерті, що також стосується інших когорт пацієнтів. За результатами дослідження PROpel, в загальній популяції при застосуванні дуплету олапариб + абіратерон можна досягти зниження ризику прогресії або смерті на 34%, у пацієнтів без HRR-мутацій – на 24%. Тож генетичне тестування є важливим і відіграє прогностичну роль у цьому сенсі.
Далі Ю.І. Зайвелєва навела ще один випадок із практики.
Клінічний випадок № 4
Пацієнт, 71 рік. В 2013 р. встановлено діагноз РПЗ 2-ї стадії. Проведено радикальну простатектомію.
Через 5 років стався біохімічний рецидив; отримував ПТ. Ще через 2 роки – повторний біохімічний рецидив; отримував бікалутамід 150 мг, гозерелін 10,8 мг та фосфестрол.
У липні 2022 р. – повторний біохімічний рецидив; виконано білатеральну орхіектомію.
З листопада 2022 р. отримував абіратерон (1000 мг) + преднізолон та гозерелін 10,8 мг. Експертка зазначила, що призначення останнього після виконання орхіектомії є абсолютно недоцільним.
У березні 2023 р. після дообстеження встановлено прогресію захворювання, вторинне ураження заочеревиних, ретрокруральних, медіастинальних та шийних лімфовузлів. Призначено паліативну хімієтерапію першої лінії (доцетаксел), на фоні якої відбулося прогресування. Другу лінію паліативної хімієтерапії становив кабазитаксел, при чому після 2-го та 6-го курсу спостерігали стабілізацію захворювання за усіма показниками.
В жовтні 2023 р. лікування було перервано через виразку дванадцятипалої кишки із кровотечею. Після чого лікування кабазитакселом було відновлено, але в лютому 2024 р. у пацієнта виникло ускладнення хімієтерапії – фебрильна нейтропенія високого ризику, яка потребувала стаціонарного лікування.
З лютого по квітень 2024 р. по медичну допомогу не звертався, хоча постійно здавав аналіз на рівень ПСА.
За результатами тестування HRR-мутацій у цього пацієнта не виявлено, тому він не був кандидатом щодо застосування інгібіторів PARP у монорежимі.
У жовтні 2024 р. звернувся зі скаргами на больовий синдром. Після дообстеження виявлено вторинне ураження кісток. Рівень ПСА на той момент становив вже 49,97 нг/мл.
Оскільки для пацієнта вже не залишилось актуальних опцій, йому було запропоновано пройти лікування за такою програмою: комбінація олапариб 300 мг 2 рази на добу, абіратерон 1000 мг 1 раз на добу та преднізолон 5 мг 2 рази на добу, а також бісфосфонати з урахуванням ураження кісткової системи.
Вибір на користь зазначеного лікування базувався на інструкції до застосування олапарибу, в якій зазначено про його застосування в комбінації з абіратероном і преднізоном або преднізолоном для лікування дорослих пацієнтів із мКРРПЗ, яким клінічно не показано проведення хімієтерапії. Європейська медична агенція (European Medicines Agency – EMA) та відповідно Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України при затвердженні цього формулювання опиралися на чинні інструкції до абіратерону, де зазначено, що абіратерон в комбінації з агоністами лютеїнізуючого гормону – рилізинг-гормону – та преднізоном або преднізолоном показані для лікування безсимптомних пацієнтів або пацієнтів із слабо вираженими симптомами із мКРРПЗ без вісцеральних метастазів або метастазів у печінці після незадовільного результату андрогенної блокади, коли хімієтерапія ще не показана.
EMA затвердила інструкцію до абіратерону із цим формулюванням, ґрунтуючись на результатах відповідного дослідження, в якому визначення показань до застосування хімієтерапії базувалося власне на оцінці симптомів за опитувальником BPI-SF та відсутності застосування опіатних анальгетиків через біль, пов’язаний із раком.
Наразі пацієнт продовжує призначену терапію. При радіологічній стабілізації та задовільній якості життя рівень ПСА повільно, але підвищується. Однак для цього пацієнта наразі, крім радіонуклідної або паліативної терапії, немає інших пропозицій.
Отже, можна отримати користь від комбінованої терапії олапарибом з абіратероном у пацієнтів із мКРРПЗ, у яких неможливо визначити наявність мутацій генів HRR або BRCA, або серед тих пацієнтів, в яких не виявлено мутацій генів HRR. Якщо найбільші вигоди показує група BRCA, то навіть без наявності мутацій HRR можна майже на 25% знизити ризик прогресії або смерті у конкретного пацієнта.
***
Комбінована терапія абіратерон + олапариб (Лінпарза) являє собою новий стандарт лікування мКРРПЗ, демонструючи зниження ризику прогресування або смерті на 34% у загальній популяції та особливо виражені переваги у пацієнтів із мутаціями генів HRR. Молекулярно-генетичне тестування на мутації в генах HRR стає обов’язковим компонентом діагностики, що дає змогу персоналізувати терапію та оптимізувати вибір між монотерапією препаратом Лінпарза для пацієнтів із підтвердженими мутаціями або комбінованою терапією Лінпарза + абіратерон для всіх категорій хворих. Важливою особливістю є те, що комбінована терапія Лінпарза + абіратерон демонструє ефективність навіть у пацієнтів без HRR-мутацій, забезпечуючи клінічну користь для всіх категорій хворих на мКРРПЗ незалежно від їхнього генетичного профілю. Отже, успішне впровадження сучасних терапевтичних підходів із використанням Лінпарзи передбачає мультидисциплінарну взаємодію та обов’язкове проведення молекулярно-генетичного тестування на різних етапах діагностики РПЗ. Такий підхід дає змогу максимально реалізувати потенціал персоналізованої медицини і забезпечити ефективний контроль захворювання навіть на пізніх стадіях.
Література
- Clarke N.W., Armstrong A.J., Oya M. et al. Efficacy and Safety of Olaparib Plus Abiraterone Versus Placebo Plus Abiraterone in the First-line Treatment of Patients with Asymptomatic/Mildly Symptomatic and Symptomatic Metastatic Castration-resistant Prostate Cancer: Analyses from the Phase 3 PROpel Trial. Eur Urol Oncol. 2025 Apr;8(2):394-406. doi: 10.1016/j.euo.2024.09.013.
- Mateo J., de Bono J.S., Fizazi K. 2023 Olaparib for the Treatment of Patients With Metastatic Castration-Resistant Prostate Cancer and Alterations in BRCA1 and/or BRCA2 in the PROfound Trial. Journal of Clinical Oncology, Volume 42, Number 5, https://doi.org/10.1200/JCO.23.0033.
- Hussain M.H.A., Kocherginsky M., Agarwal N. et al. 2024 BRCAAway: A randomized phase 2 trial of abiraterone, olaparib, or abiraterone + olaparib in patients with metastatic castration-resistant prostate cancer (mCRPC) bearing homologous recombination-repair mutations (HRRm). Journal of Clinical Oncology, Volume 42, Number 4_suppl. https://doi.org/10.1200/JCO.2024.42.4_suppl.19.
Підготувала Віталіна Хмельницька
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 3 (96) 2025 р.
