18 серпня, 2025

Коагулопатії при злоякісних лімфопроліферативних захворюваннях: взаємодія патогенезу та терапевтичні виклики

Автори:

Бєлоусова К.С.

Корчак Д.А.

Красівська В.В.

Креньов К.Ю.

Ткач Ж.А.

Чубар І.В.

Рехтман Г.Б.

Поєднання коагулопатій зі злоякісними лімфопроліферативними захворюваннями становить складну клінічну проблему, що потребує мультидисциплінарного підходу. У статті проаналізовано клінічні випадки розвитку дифузної В-великоклітинної лімфоми (ДВКЛ) у пацієнта із вродженою гемофілією А і набутої гемофілії B при неходжкінській лімфомі (НХЛ), а також патогенетичні механізми взаємодії, діагностичні підходи та терапевтичні стратегії при коморбідних станах.

Коагулопатії при коморбідних гематологічних станах – значний клінічний виклик, оскільки можуть виникати і як прояв поєднаного патогенезу, і як ускладнення лікування первинного захворювання [1]. Злоякісні лімфопроліферативні захворювання, зокрема НХЛ, часто асоціюються із порушеннями в системі гемостазу через складні механізми імунної дизрегуляції [2].

Автоімунний компонент ураження плазмового гемостазу у пацієнтів із лімфомами може проявлятися розвитком інгібіторів до факторів згортання крові. Набуті коагулопатії включно із набутою гемофілією А та B характеризуються виникненням специфічних автоантитіл проти факторів VIII або IX відповідно [3]. Частота набутої гемофілії А становить приблизно 1,5 випадку на мільйон населення на рік, тоді як набута гемофілія B трапляється значно рідше [4].

На молекулярному рівні патогенетичні механізми включають дизрегуляцію B-клітинного імунітету через порушення сигнальних шляхів BAFF/APRIL (B-cell activating factor/A proliferation-inducing ligand), які контролюють виживання і дозрівання периферичних B-клітин [5]. Водночас помилки в процесах V(D)J рекомбінації та соматичної гіпермутації, які є ключовими для нормального розвитку B-клітин, можуть призводити і до лімфомогенезу, і до продукції патологічних автоантитіл [6]. Отже, ці молекулярні порушення створюють єдине патогенетичне підґрунтя для розвитку і злоякісних лімфопроліферативних процесів, і автоімунних коагулопатій, що пояснює високу частоту їхньої коморбідності.

У цьому контексті особливої уваги заслуговує роль вірусних інфекцій, зокрема гепатитів B та C, у розвитку імунної дизрегуляції. Зокрема, вірус гепатиту C може впливати на імунну систему декількома способами: від розширення селективних підмножинів B-клітин до індукції порушення толерантності та реакції T-клітин проти аутоантигенів [7]. Такий багатовекторний вплив на імунну систему може призводити до злоякісної лімфопроліферації та автоімунних процесів, створюючи зачароване коло взаємного обтяження патологічних станів.

Для ілюстрації складності взаємодії між коагулопатіями і лімфопроліферативними захворюваннями наведемо два клінічні випадки, які демонструють різні аспекти цієї проблеми. Перший випадок представляє еволюцію від спадкової коагулопатії до розвитку злоякісної лімфопроліферації під впливом хронічної імунної стимуляції, тоді як другий ілюструє розвиток набутої коагулопатії як паранеопластичного прояву лімфопроліферативного синдрому.

Еволюція імунної дизрегуляції: від спадкової коагулопатії до злоякісної лімфопроліферації

Клінічний випадок 1

Пацієнт З., 1975 р. н., діагноз: ДВКЛ стадії III, GCB підтип із залученням м’яких тканин лівої половини грудної клітки, шийна, надключична, аксилярна та заочеревинна лімфаденопатія. Гемофілія А, важка форма (рівень FVIII < 1%).

Анамнез захворювання

Пацієнт мав встановлений діагноз «гемофілія А» із 9-місячного віку. Сімейний анамнез обтяжений X-зчепленим типом успадкування: дідусь з боку матері та син сестри (18 років) також страждають на гемофілію. У дитинстві хворів на гепатит А, а у 1982 р. переніс вірусний гепатит B, що надалі могло стати тригером довготривалої імунної дизрегуляції.

Еволюція гемофілії та замісна терапія (1975-2024)

Протягом тривалого періоду пацієнт отримував замісну терапію кріопреципітатом і концентратами FVIII. Клінічний перебіг характеризувався періодичними спонтанними гемартрозами обох колінних суглобів і правого гомілковостопного суглоба. Раніше були епізоди алергічних реакцій на препарати крові та анафілактична реакція на введення кріоплазми.

Із 2012-го по 2014 р. отримував FVIII амбулаторно у поліклініці при Хмельницькій обласній лікарні (ХОЛ). У червні 2014 р. був госпіталізований до гематологічного відділення ХОЛ зі скаргами на мелену протягом трьох днів та запаморочення. Лабораторні показники на момент госпіталізації: WBC – 11,2 г/л, RBC – 1,6 т/л, Hb – 52 г/л, PLT – 268 г/л. Коагулограма: АЧТЧ – 29,1 с, ТЧ – 10 с, фібриноген – 3,02 г/л. Пацієнт отримав лікування FVIII по 1000 МО двічі на добу та еритроцитарну масу, після чого його стан поліпшився і він був виписаний.

Із 2014-го по 2018 р. продовжував отримувати FVIII амбулаторно при крововиливах у колінні суглоби. У серпні 2017 р. у хірургічній клініці ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України» (Львів) було проведено артроскопічне втручання на правому колінному суглобі із попередньою підготовкою 50 000 ОД FVIII.

Прогресування деструктивних змін та розвиток ускладнень (2019-2024)

У серпні 2019 р. стан пацієнта значно погіршився після травми (падіння із драбини на обидва коліна). Був госпіталізований у відділення анестезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ) у важкому стані зі скаргами на загальну слабкість, виражений біль у суглобах, збільшення живота та набряки нижніх кінцівок. Лабораторні показники: WBC – 34,9 г/л, RBC – 3,9 т/л, Hb – 126 г/л, PLT – 33 г/л. Було проведено дренування правого колінного суглоба та некректомію.

Паралельно із прогресуванням деструктивних змін у суглобах у пацієнта спостерігалися прояви погіршення контролю захворювання у вигляді алергічних реакцій на препарати крові включно з анафілактичною реакцією на кріоплазму.

Маніфестація лімфопроліферативного процесу (липень 2024 р.)

Перебіг захворювання набув принципово нового характеру у липні 2024 р., коли у пацієнта було виявлено щільний інфільтрат нижче ключиці зліва, а згодом – аналогічне утворення у шийно-надключичній ділянці. За результатами УЗД шийно-грудної ділянки від 18.07.24 виявлено конгломерат лімфовузлів у шийно-надключичній ділянці зліва розміром 54 × 21 × 53 мм. Трепан-біопсія лівого аксилярного лімфовузла, проведена 29.07.24, показала гістологічну картину ДВКЛ, GCB підтип (за результатами ІГХ № 12805).

Стадіювання і лікування

На момент госпіталізації 12 серпня 2024 р. загальний стан пацієнта був середнього ступеня важкості з EGOC 2. Клінічно визначалося крупне туморозне утворення кам’янистої щільності на лівій поверхні грудної клітки, яке поширювалося на надключичну, шийну та аксилярну ділянки. Визначалася гепатоспленомегалія (печінка +8 см). За результатами КТ шиї, ОГК, ОЧП, ОММ виявлено шийну, надключичну, аксилярну та заочеревинну лімфаденопатію. Лабораторні показники: WBC – 5,0 г/л, Hb – 149 г/л, PLT – 153 г/л. Коагулограма: АЧТЧ – 29,1 с, МНО – 1,09, ТЧ – 13,5 с, фібриноген – 2,88 г/л.

Динаміка лікування

Пацієнт отримав курси поліхімієтерапії (ПХТ) R-CHOP (ритуксимаб – 700 мг в/в, циклофосфамід – 1500 мг в/в, вінкристин – 2 мг в/в, доксорубіцин – 100 мг в/в). Перший курс 13 серпня переніс задовільно. До третього курсу (24 вересня) спостерігалося значне покращення: EGOC покращився до 1, зменшення гепатомегалії – до +6 см, лабораторні показники стабілізувалися (WBC – 5,6 г/л, Hb – 150 г/л, PLT – 148 г/л). Контрольна КТ від 10 жовтня показала позитивну динаміку зі зменшенням лівого аксилярного лімфовузла до 17,1 × 13,4 мм.

Наведений клінічний випадок демонструє складну еволюцію імунної дизрегуляції від спадкової коагулопатії до злоякісної лімфопроліферації. Критично важливим фактором є перенесений вірусний гепатит B у 1982 р., що міг стати тригером довготривалої імунної дизрегуляції з маніфестацією через 42 роки у вигляді ДВКЛ.

Особливого значення в контексті подальшого розвитку лімфопроліферативного процесу набуває можливий зв’язок частих епізодів переливання крові з розвитком лімфом. Багаторазові трансфузії препаратів крові можуть сприяти розвитку алосенсибілізації та хронічної імунної стимуляції. Дослідження показують, що повторні переливання продуктів крові асоціюються із підвищеним ризиком розвитку лімфопроліферативних захворювань через механізми імунної дизрегуляції включно з активацією алореактивних T-клітин та порушеннями імунологічного нагляду [8].

Алергічні реакції на препарати крові включно з анафілактичною реакцією на кріоплазму могли свідчити про розвиток інгібіторів до FVIII. Теоретично поява інгібітора до FVIII фактора у цього пацієнта могла бути результатом епізодів частого введення FVIII із подальшим розвитком алоімунної відповіді через представлення чужорідних пептидів HLA класу II, активацію CD4+ T-хелперів та стимуляцію B-клітин до продукції специфічних антитіл.

Для вичерпної оцінки стану пацієнта важливі додаткові методи лабораторного дослідження включно із визначенням інгібіторів FVIII методом Bethesda або модифікованого Bethesda, мікс-тестом для диференціації дефіциту факторів від наявності інгібіторів, а також комплексні імунологічні дослідження рівня загальних імуноглобулінів (IgG, IgA, IgM), субпопуляцій лімфоцитів (CD19+, CD20+, CD4+, CD8+) та цитокінового профілю (IL‑6, TNF-α, BAFF) [1].

У контексті терапевтичних можливостей доречність введення шунтуючих препаратів, зокрема концентрату активованого протромбінового комплексу (КАПК), обґрунтована за наявності інгібіторів до FVIII. КАПК містить активовані фактори згортання (FIIa, FVIIa, FIXa, FXa), які обходять FVIII-залежний етап каскаду коагуляції [9]. Рекомендовані дози варіюють залежно від тяжкості кровотечі: при незначних кровотечах – 50-75 МО/кг, при помірних – 75-100 МО/кг, при важких кровотечах – 100-200 МО/кг [10].

Аналіз терапевтичної відповіді показав, що можливі причини покращення контролю гемофілії на тлі застосування терапії R-CHOP пов’язані з імуномодулюючими властивостями ритуксимабу. Як антиCD20 моноклональне антитіло, ритуксимаб може сприяти покращенню контролю коагулопатії через деплецію CD20+ B-клітин, що призводить до зменшення популяції клітин, які продукують інгібітори [11]. Додатково відбувається модуляція імунної відповіді зі зниженням продукції прозапальних цитокінів та відновлення імунної толерантності через нормалізацію регуляторних механізмів [12]. Інші компоненти CHOP (циклофосфамід, доксорубіцин, вінкристин, преднізолон) також мають імуносупресивні властивості, що може сприяти зниженню титру інгібіторів.

Подальший прогноз щодо ДВКЛ при досягненні повної ремісії після чотирьох курсів R-CHOP характеризується п’ятирічною виживаністю понад 50% [13]. Важливий регулярний моніторинг із КТ та лабораторними дослідженнями. Стосовно контролю гемофілії, імуномодулюючий ефект R-CHOP може забезпечити тривале зниження титру інгібіторів. Рекомендоване щомісячне визначення FVIII та інгібіторів перші шість місяців, поступове зниження частоти замісної терапії під контролем коагулограми та готовність до застосування КАПК при рецидиві інгібіторів.

Набута коагулопатія як маніфестація лімфопроліферативного синдрому

Клінічний випадок 2

Пацієнт К., 1998 р. н., діагноз: НХЛ неуточненого типу з ураженням межистіння. Набута гемофілія B з інгібітором до FIX (1,66 БО/мл).

Анамнез захворювання

Госпіталізований 9 січня 2023 р. із пухлинним утворенням верхнього межистіння 70 × 40 мм та вираженими геморагічними проявами. В анамнезі захворювання зазначено, що скарги на задуху в положенні на спині, набряклість обличчя та загальну слабкість з’явилися під час військової служби понад місяць тому. Також тоді пацієнта почав турбувати біль у попереку, гематурія, часті носові кровотечі.

Первинне обстеження та початкові прояви

На КТ ОГК було виявлено пухлинне утворення 70 × 40 мм у верхньому межистінні. 10 січня 2023 р. у зв’язку із носовою кровотечею отоларинголог провів огляд і рекомендував симптоматичну терапію (вітамін С, рутин). Лабораторні показники 10.01.23: WBC – 16,8 г/л, RBC – 2,4 т/л, Hb – 74 г/л, PLT – 206 г/л. Коагулограма показала характерні зміни: АЧТЧ – 28,5 с, МНО – 2,05, ПЧ – 22,3 с, ТЧ – 13,6 с, фібриноген – 2,75 г/л.

Прогресування геморагічного синдрому

15 січня зафіксований рецидив носової кровотечі та поява геморагічного висипу на верхніх кінцівках. 16 січня відбулася консультація гематолога, який рекомендував розширене обстеження коагуляційного гемостазу, визначення FVIII, введення свіжозамороженої плазми (СЗП) та гемостатичну терапію. 17-18 січня фіксувалися повторні епізоди носових кровотеч, виникала необхідність припікання судин зони Кисельбаха.

Розвиток критичного стану

20 січня 2023 р. о 7:00 загальний стан пацієнта погіршився з АТ 60/0 мм рт. ст., пацієнт був нестабільним, неорієнтованим. Був переведений у ВАІТ. Лабораторні показники: WBC – 19,5 г/л, RBC – 1,6 т/л, Hb – 50 г/л, PLT – 400 г/л. Коагулограма показала критичні зміни: АЧТЧ – 46,1 с, МНО – 2,02, ПЧ – 21,9 с, ТЧ – 20,3 с, фібриноген – 1,82 г/л. Із 20 по 24 січня пацієнт перебував у ВАІТ, отримував інтенсивну терапію: зволожений кисень, гемотрансфузію (еритроцитарна маса – 736 мл, СЗП – 3500 мл).

Лабораторна діагностика набутої гемофілії B

21 січня для швидкої діагностики кров пацієнта була відправлена у лабораторію ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України» (Львів). Результати підтвердили діагноз «набута гемофілія B»: активність FVIII – 144,0% (нормальна), активність FIX – 1,74%, титр інгібіторів до FIX – 1,66 БО/мл. Встановлено діагноз: набута гемофілія B із наявністю інгібітора до FIX.

Лікування і стабілізація стану

23 січня – консультація гематолога, розпочато патогенетичну терапію: дексаметазон – 16 мг в/в, КАПК – 1000 МО в/в 2 р/добу. Досягнута клінічна стабілізація. Лабораторні показники 23.01.23: WBC – 13,7 г/л, RBC – 2,6 т/л, Hb – 80 г/л, PLT – 263 г/л. Коагулограма: АЧТЧ – 26,6 с, МНО – 2,9, ПЧ – 28,8 с, ТЧ – 19,6 с, фібриноген – 1,9 г/л.

24 січня КТ ОГК показала зменшення утворення середостіння до 30 × 30 мм після проведення терапії ГКС. Через відмову торакальних хірургів від пункції новоутворення (ризик кровотечі) пацієнт був переведений у гематологічне відділення для подальшого лікування з адекватною гемостатичною підтримкою.

Імуносупресивна та цитостатична терапія

25 січня – консультація імунолога, що рекомендував цитостатичну/імуносупресивну терапію із впливом на Т- та B-лімфоцити. 25 січня отримав ритуксимаб 500 мг в/в. 27 січня – курс CHOP: ендоксан – 1500 мг в/в, доксорубіцин – 100 мг в/в та вінкристин – 2 мг в/в.

Подальший перебіг і ремісія

31 січня пройшов онлайн-консиліум з експертом Інституту патології крові та трансфузійної медицини НАМН України, рекомендована тимчасова відміна КАПК, продовження введення СЗП, через 3 тижні – проведення курсу ПХТ за схемою R-CHOP.

14-15 лютого отримав 2-й курс ПХТ за схемою R-CHOP. 21 лютого рекомендовано преднізолон 100 мг/добу із поступовим зменшенням дози. 6 березня пацієнт був виписаний у зв’язку із підтвердженням COVID‑19 для амбулаторного лікування.

15 березня 2024 р. самостійно звернувся через носову кровотечу та крововилив у гомілку, був госпіталізований. Коагулограма показала рецидив порушень: АЧТЧ – 59,5 с, МНО – 4,01, ПЧ – 48,1 с. Отримав СЗП 600 мл в/в. 20 березня виписаний для подальшого лікування в Інституті патології крові та трансфузійної медицини НАМН України.

Зникнення інгібітора та встановлення ремісії

21 березня 2023 р. пацієнт їздив на консультацію в Інститут патології крові та трансфузійної медицини, де під час дослідження не було виявлено інгібітора до фактора IX, що підтверджує транзиторний характер процесу. Було рекомендовано дообстеження, але пацієнт відмовився.

31 березня 2024 р. був госпіталізований у важкому стані із прогресуванням геморагічного синдрому. 1 квітня встановлено сечовий катетер – випущено 2 л сечі. Рекомендовано продовжити гемостатичну терапію: СЗП – 400 мл/добу, преднізолон – 60 мг в/в, дицинон, еритроцитарна маса, IX фактор – 1000 МО в/в 2 р/добу.

3 квітня КТ ОГК показала значне зменшення утворення межистіння – до 15 × 16 мм. 4 квітня стан пацієнта стабілізувався, проведено 3-й курс ПХТ R-CHOP. 27 квітня отримав 4-й курс ПХТ R-CHOP без ускладнень.

Подальше спостереження

2 травня звернувся на консультацію до КНП «КМКЛ № 9». Коагулограма 12 червня показала: D-димери – 701,00 нг/мл, ПЧ – 52,6 с, АЧТЧ – 47,7 с, ТЧ – 13,8 с, фібриноген – 516,5 мг/дл, FX – 8%, FIX – 18,1%, FVII – 6,0%, антитромбін III – 20,8 мг/дл. Встановлено діагноз: Tumor mediastinum. Стан після чотирьох курсів ПХТ. Анемія важкого ступеня. Нейтропенія. Набутий дефіцит факторів протромбінового комплексу.

Наведений клінічний випадок демонструє унікальність розвитку набутої гемофілії B при НХЛ. Для розуміння патогенезу геморагічних проявів важливо зазначити, що причини кровотеч у пацієнтів із НХЛ можуть включати декілька механізмів: тромбоцитопенію внаслідок інфільтрації кісткового мозку, дисфункцію тромбоцитів через вплив парапротеїнів, коагулопатії через утворення інгібіторів факторів згортання та DIC-синдром [14]. У цьому випадку провідним механізмом була набута гемофілія B з утворенням специфічних інгібіторів до фактора IX.

Особливий клінічний інтерес має унікальність випадків набутої гемофілії B, що становлять менше 1% усіх набутих коагулопатій. До особливостей належить високий ризик анафілактичних реакцій на концентрати FIX (до 50% випадків) і механізм гіперчутливості через IgE та IgG антитіла [15, 16].

Прикметною особливістю є транзиторний характер інгібітора до фактора IX. Причини включають природну елімінацію, вплив імуносупресивної терапії та лікування основного захворювання [17]. Повторне дослідження у Львові показало відсутність інгібітора, що підтверджує ефективність проведеної терапії.

Застосування КАПК 1000 МО двічі на добу було недостатнім для пацієнта вагою 70 кг, що пояснює неефективний гемостаз на початкових етапах [18]. Динаміка лікування показала позитивну відповідь і НХЛ, і коагулопатії на курси R-CHOP зі зменшенням утворення межистіння із 70 × 40 мм до 15 × 16 мм.

Обговорення і висновки

Результати обох клінічних спостережень показують, що наведені випадки ілюструють різні варіанти взаємодії між лімфопроліферативними захворюваннями та коагулопатіями. Перший випадок демонструє еволюцію від спадкової коагулопатії до злоякісної лімфопроліферації із можливим розвитком вторинних інгібіторних порушень, тоді як другий випадок показує первинну маніфестацію лімфопроліферативного синдрому через набуту коагулопатію.

Ключові патогенетичні механізми включають молекулярну мімікрію, порушення імунологічної толерантності та цитокінову дизрегуляцію із надмірною продукцією IL‑6, TNF-α, BAFF [19]. У першому випадку вірусний гепатит B (1982) міг ініціювати довготривалу імунну дизрегуляцію, що через 42 роки призвела до ДВКЛ, тоді як у другому випадку НХЛ безпосередньо спричинила розвиток набутої гемофілії B через B-клітинну дисфункцію.

Діагностичні особливості випадків свідчать про важливість комплексного обстеження. У разі підозри на інгібітор алгоритм включає початкову оцінку з визначенням АЧТЧ, ПЧ, тромбінового часу та мікс-тест у співвідношенні 1:1 з інкубацією при 37 °C протягом двох годин [20]. Специфічна діагностика включає визначення активності факторів згортання, Bethesda-тест та диференціацію з вовчаковим антикоагулянтом [21].

Завдяки терапевтичним підходам виявлена різна ефективність шунтуючих препаратів. У першому випадку теоретичне застосування КАПК було б обґрунтованим за умови підтвердження інгібіторів до FVIII, тоді як у другому випадку недостатнє дозування КАПК пояснює початкову неефективність гемостазу. КАПК показана при титрі інгібіторів > 5 БО/мл, демонструє ефективність 80-90% при гострих кровотечах та може застосовуватися при анафілаксії на фактори [22].

Отже, еволюція від спадкової коагулопатії до злоякісної лімфопроліферації та первинна маніфестація лімфоми через набуту коагулопатію підтверджують єдине імунопатогенетичне підґрунтя цих станів через B-клітинну дизрегуляцію і порушення імунної толерантності. Критичне значення має своєчасна діагностика інгібіторних коагулопатій із використанням мікс-тестів та визначення титру інгібіторів методом Bethesda. Терапевтичний підхід має включати адекватне дозування шунтуючих препаратів (КАПК) і комплексну імуносупресивну терапію

Література

Tiede A., Collins P., Knoebl P. et al. International recommendations on the diagnosis and treatment of acquired hemophilia A. Haematologica. 2020;105(7):1791-1801.
Franchini M., Mannucci P.M. Acquired haemophilia A: A 2013 update. Thromb Haemost. 2013;110(6):1114-1120.
Chitlur M., Warrier I., Rajpurkar M., Lusher J.M. Inhibitors in factor IX deficiency: a report of the ISTH-SSC international FIX inhibitor registry (1997-2006). Haemophilia. 2009;15(5):1027-1031.
Haider M.Z., Anwer F. Acquired Hemophilia. [Updated 2022 Dec 13]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2022.
Mathur M., Chan T.M., Oh K.H. et al. A PRoliferation-Inducing Ligand (APRIL) in the Pathogenesis of Immunoglobulin A Nephropathy: A Review of the Evidence. J Clin Med. 2023 Nov 4;12(21):6927. doi: 10.3390/jcm12216927.
Janeway C.A., Jr, Travers P., Walport M. et al. Immunobiology: The Immune System in Health and Disease. 5th edition. New York: Garland Science; 2001. The generation of diversity in immunoglobulins. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK27140/
Paroli M., Iannucci G., Accapezzato D. Hepatitis C virus infection and autoimmune diseases. Int J Gen Med. 2012;5:903-907.
Chang C.M., Quinlan S.C., Warren J.L., Engels E.A. Blood transfusions and the subsequent risk of hematologic malignancies. Transfusion. 2010 Oct;50(10):2249-57. doi: 10.1111/j.1537-2995.2010.02692.x.
Franchini M., Coppola A., Tagliaferri A., Lippi G. FEIBA versus NovoSeven in hemophilia patients with inhibitors. Semin Thromb Haemost. 2013;39(7):772-778.
Astermark J., Donfield S.M., DiMichele D.M. et al. A randomized comparison of bypassing agents in hemophilia complicated by an inhibitor: the FENOC study. Blood. 2007;109(2):546-551.
Wang P., Zhou R., Xue F. et al. Single-dose rituximab plus glucocorticoid versus cyclophosphamide plus glucocorticoid in patients with newly diagnosed acquired hemophilia A: A multicenter, open-label, randomized noninferiority trial. Am J Hematol. 2024;99(1):28-37.
Collins P., Baudo F., Knoebl P. et al. Immunosuppression for acquired hemophilia A: results from the European Acquired Haemophilia Registry (EACH2). Blood. 2012;120(1):47-55.
Lodhi N., Tun M., Nagpal P. et al. Biomarkers and novel therapeutic approaches for diffuse large B-cell lymphoma in the era of precision medicine. Oncotarget. 2020 Nov 3;11(44):4045-4073. doi: 10.18632/oncotarget.27785.
Levi M., Toh C.H., Thachil J., Watson H.G. Guidelines for the diagnosis and management of disseminated intravascular coagulation. Br J Haematol. 2009;145(1):24-33.
Cugno M., Mancuso M.E., Tedeschi A. et al. Involvement of the IgE-basophil system and mild complement activation in haemophilia B with anti-factor IX neutralizing antibodies and anaphylaxis. Haemophilia. 2017;23(4): e348-e353.
Warrier I., Lusher J.M. Development of anaphylactic shock in haemophilia B patients with inhibitors. Blood Coagul Fibrinolysis. 1998;9 Suppl 1: S125-S128.
Tiede A. Immunotherapy of acquired hemophilia A. Hematology Am Soc Hematol Educ Program. 2023;2023(1):19-23.
Htet N.N., Barounis D., Knight C. et al. Protocolized use of Factor Eight Inhibitor Bypassing Activity (FEIBA) for the reversal of warfarin induced coagulopathy. Am J Emerg Med. 2020;38(3):539-544.
Kempton C.L., White G.C. 2nd. How we treat a hemophilia A patient with a factor VIII inhibitor. Blood. 2009;113(1):11-17.
Platton S., Sivapalaratnam S., Raheja P. Diagnosis and laboratory monitoring of acquired hemophilia A. Hematology Am Soc Hematol Educ Program. 2023;2023(1):11-18.
Moore G.W. Current controversies in lupus anticoagulant detection. Antibodies (Basel). 2016;5(4):22.
Swedish Council on Health Technology Assessment. Treatment of Hemophilia A and B and von Willebrand Disease: A Systematic Review [Internet]. Stockholm: Swedish Council on Health Technology Assessment (SBU); 2011 May. SBU Assessment No. 208E. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK298984/

Підготувала Олена Речмедіна

За підтримки ТОВ «Такеда Україна». На правах реклами.

VV-MEDMAT-124251

Колектив авторів глибоко вдячний співробітникам ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України» (м. Львів) та Інституту гематології та трансфузіології ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології НАМН України» (м. Київ), які були залучені до надання допомоги пацієнтам, клінічні випадки ведення яких наведені у статті.

Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 4 (97) 2025 р.