9 листопада, 2022
Організація онкологічної допомоги: реалії воєнного часу
Повномасштабна війна в нашій країні стала, без перебільшення, найважчим випробуванням за всю історію її незалежного існування. Бойові дії вплинули на всі сфери життя українців, а сума збитків, нанесених інфраструктурі України в ході війни, складає вже мільярди доларів.
Одночасно з руйнівним впливом на інфраструктуру й економіку країни війна, з одного боку, збільшила потребу в послугах з охорони здоров’я, а з іншого – зменшила здатність системи надавати ці послуги, особливо в зонах активних бойових дій. Так, деякі медичні заклади, зокрема на окупованих територіях, зруйновані, тоді як інші переповнені пацієнтами. Останній факт також пов’язаний із внутрішньою міграцією населення, вимушеного шукати безпечніше місце проживання.
Незважаючи на бойові дії, в 2022 р. Україна продовжує вибудовувати систему онкологічної допомоги. Про організацію лікувального процесу під час воєнного стану розповів виконувач обов’язків директора Національного інституту раку (м. Київ), доктор медичних наук Андрій Федорович Шипко.
? Шановний Андрію Федоровичу, розкажіть, будь-ласка, як вплинула війна на роботу Національного інституту раку? Чи відновив інститут роботу в повному масштабі?
– З перших днів війни Національний інститут раку продовжував працювати, не зупиняючись ні на секунду. Всі наші лікарі на місцях трудилися й продовжують трудитися згідно з розкладами. І я радий сказати, що пацієнти всіх відділень отримують лікування в плановому порядку. З 24 лютого наш колектив був змушений переналаштувати систему роботи та перезапустити всі процеси, з чим ми успішно впоралися, спрацювавши, як єдина команда. Дуже вдячний волонтерам та всім, хто відгукнувся, надавав і зараз продовжує надавати допомогу і в харчуванні, і в енергозабезпеченні.
Ключовим нашим завданням було і є працювати і задовольняти потреби інституту у всьому необхідному для продовження надання високоспеціалізованої медичної допомоги нашим пацієнтам. Наші персонал і пацієнти мають перебувати в безпеці, спокійно працювати й лікуватися. Ми організували укриття для людей, забезпечили їх теплом, їжею та водою, світлом. Скоординовано евакуювали онкохворих дітей до Польщі. Дякую Фонду «Запорука» й «Укрзалізниці», яка надала окремий вагон для тих, хто потребував спеціальних умов транспортування. Досі пам’ятаю очі людей, у яких були страх і невизначеність.
Із самого початку ми створили call-центр для надання професійної психологічної та психотерапевтичної допомоги пацієнтам онкологічного профілю. Наші психологи працювали 24/7, приймаючи дзвінки. Створили механізм передачі медичної документації тим, хто виїхав за кордон, щоб організувати їм безперервне лікування за межами України.
Ми продовжуємо розв’язувати проблему забезпечення лікарськими засобами всіх пацієнтів. Не всі могли дістатися до інституту, щоб отримати допомогу, багато хто поїхав на захід України. Тому дуже велике навантаження було на онкоцентри Львова, Івано-Франківська, Ужгорода, Хмельницького. І треба було допомогти їм у забезпеченні необхідними медикаментами. Наш заклад ділився запасами лікарських препаратів, отриманих за державною програмою, і спільно з Міністерством охорони здоров’я постачав за можливості у всі онкодиспансери необхідні медикаменти для лікування пацієнтів з усієї країни. Завдяки сприянню фондів і волонтерів ми передавали ліки пацієнтам по всій Україні і за її межами. Це було важливо не тільки з медичної точки зору, це перш за все про людяність. Ми всі працювали для здоров’я наших пацієнтів.
Ми також організували надання всіх видів медичної допомоги, необхідних людям, бо багато медичних закладів навіть поряд з нами не працювали, і до нас їхали пацієнти з усіх місць. Тож нам треба було лікувати й підтримувати їх. Я щодня особисто ходив до людей і у відділення, і в амбулаторії й при спілкуванні бачив, що окрім протоколів лікування на стан здоров’я впливає спокій персоналу, наша впевненість у тому, що все буде добре. Саме завдяки єдності й підтримці один одного ми вижили й не зупинились.
До речі, незважаючи на війну, ми продовжували будуватися! Відремонтували бункер і ввели в експлуатацію лінійний прискорювач VARIAN Halcyon. Ми знаходили інженерів у Польщі, Німеччині, і вони все змонтували та налаштували. Окрім лінійного прискорювача, ми встановили в відділенні дистанційної променевої терапії єдиний в Україні апарат рентгенотерапії Xstrahl із системою симуляції дози для опромінення поверхневих новоутворень. 
Загалом за пів року війни інститут за державний кошт значно оновився, відремонтував і переобладнав усі відділення, щоб відповідати викликам, які ставить перед онкологічною медициною сьогодення. Зокрема, було оновлено молекулярно-генетичну лабораторію, «парк» ультразвукових приладів, увесь спектр операційного обладнання. Завдяки цьому значно покращені алгоритми реконструктивних операцій: відтепер доступна відновлювальна мікрохірургія після операцій на ділянці голови та шиї. Відділення інтенсивної терапії обладнане новими апаратами підтримки дихання, системами гемодіалізу та засобами діагностики. Крім того, було відкрите нове відділення трансплантації кісткового мозку.
Я вдячний колегам і всім людям, з якими разом жили та працювали дні й ночі декілька місяців, з якими ділили труднощі й радощі, а головне – працювали для пацієнтів.
? З якими проблемами інститут стикається сьогодні?
– Найнагальніше питання сьогодні – подальша реконструкція інституту, який був побудований ще 100 років тому. У нас були грандіозні плани до війни стосовно розбудови. Зараз треба добудувати новий радіологічний корпус, вже зведений на 80%. Також є потреба в центрі онкогематології, його дуже чекають наші пацієнти. Є питання щодо реконструкції наших приміщень, яка почалася багато років тому.
Водночас інститут – одна з найбільших медичних установ України, ми маємо найсучасніше устаткування, матеріально-технічну базу, анестезіологічне, хірургічне, радіологічне, діагностичне забезпечення, професорів світового рівня, науковців, які публікують свої підручники, мають методи практичного лікування, патенти. Інститут зібрав найпотужнішу команду найдосвідченіших у країні експертів з лікування раку, які щохвилини тут рятують життя. І я дуже хочу, щоб навіть стіни нашого закладу лікували.
? Враховуючи, що сьогодні держава інвестує в сектор безпеки, як змінився напрям залучення фінансування від недержавних інституцій та які є перспективи?
– Головна перспектива для України й українського народу – це перемога. Ми повинні бути вільною, незалежною, самостійною, сильною та єдиною країною. Саме завдяки цьому будуть розвиватися і економічна, й гуманітарна, і соціальна сфери. Дійсно, сьогодні держава інвестує в сектор безпеки, і це основне її навантаження, другий напрям – підтримка нашої економіки, яка допомагає нам перемагати. Наші міжнародні партнери взяли на себе сприяння соціальній сфері нашої держави, і ми бачимо, як багато зараз у нас працює міжнародних фондів: британські, європейські, американські… Щодня з нами хтось зв’язується, щоб допомогти. Люди зі всього світу приїжджають до нас, бачать наш потенціал і хочуть персонально допомогти. Ми підтримуємо таку пряму і, на мій погляд, дуже дієву комунікацію. Бачимо, що це дозволяє нам у складний час оновлюватися не за державний кошт і не перевантажувати бюджет. Медицина, як і освіта, – це вектори, які дають можливість розвиватися нашій економіці. До речі, медицина може бути не витратною галуззю для держави, а галуззю, що завдяки українським розробкам приносить кошти. Якщо обрати таку стратегію, це буде й імпульсом розвитку країни в цілому. Ми бачимо, що наш уряд, міністр і Міністерство охорони здоров’я на сьогодні вже мають дуже багато напрацювань для розбудови медичної сфери, які можна буде реалізувати після перемоги. І ми відчуваємо постійну підтримку потужних інвесторів, міжнародних організацій, які готові стати партнерами на цьому шляху.
Думаю, у нас із вами попереду дуже багато нових медичних перемог. І, користуючись нагодою, хочу ще раз подякувати всім закордонним партнерам, які підтримують нас і залишаються поряд у скрутну хвилину.
Підготувала Анна Хиць
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хіміотерапія» № 4 (77) 2022 р.
