8 грудня, 2025
Еволюція тягаря йододефіцитних розладів у педіатрії в 1990-2030 рр.: від глобальної епідемії до контрольованої проблеми
Незважаючи на досягнення сучасної медицини, проблема йододефіцитних порушень розвитку досі актуальна для сучасної педіатрії. Її вирішення потребує комплексного підходу: від популяційних профілактичних стратегій до індивідуалізованого консультування і моніторингу груп ризику. Розуміння патофізіологічних механізмів, знання епідеміологічних особливостей та володіння практичними навичками профілактики й ранньої діагностики йододефіцитних станів мають бути невіддільною частиною компетенції кожного педіатра.
Дефіцит йоду залишається актуальною проблемою сучасної педіатрії, незважаючи на те що його наслідків можна запобігти. Йод відіграє критичну роль у синтезі тиреоїдних гормонів, необхідних для нормального розвитку нервової системи дитини, особливо в пренатальному періоді та ранньому дитинстві. Дефіцит цього мікроелемента може призвести до незворотних порушень інтелектуального розвитку, що клінічно проявляються як кретинізм – стан, що характеризується затримкою розумового розвитку, низькорослістю і неповним розвитком зубів.
Епідеміологія та тенденції йододефіцитних станів
Глобальна динаміка захворюваності
Аналіз даних GBD 2019 демонструє багатонадійні тенденції щодо зменшення тягаря йододефіцитних розладів розвитку. В 2019 р. глобальна стандартизована за віком поширеність цих станів становила 22,54 на 100 000 населення (95% інтервал невизначеності (UI) 14,47-29,23), що значно нижче порівняно з 54,37 на 100 000 населення (95% UI 38,57-67,63) у 1990 р. Отже, за тридцятирічний період спостерігалося зниження показників поширеності на 58,54%. Паралельно із цим показник років, прожитих з інвалідністю (Years Lived with Disability, YLDs), зменшився на 57,08% – з 9,6 у 1990 р. до 4,12 на 100 000 населення у 2019 р.
Значне зниження поширеності спостерігалося в період між 1999-м та 2000 р., що збігається з активною імплементацією програм загального йодування солі. За даними UNICEF (Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй), частка населення, що споживала йодовану сіль, зросла з менш ніж 20% у 1990 р. до 70% у 2000 р. Цей успіх значною мірою пов’язаний з ініціативою UNICEF 1990 р., спрямованою на елімінацію йододефіцитних розладів як проблеми громадського здоров’я до 2000 р.
Регіональні особливості та соціоекономічні детермінанти
Географічний розподіл йододефіцитних порушень розвитку демонструє чітку залежність від соціодемографічного індексу (SDI). Найвищі показники поширеності на 100 000 населення у 2019 р. спостерігалися в Сомалі (162,42), Ємені (121,68) та Афганістані (117,09) – країнах із низьким SDI. Дослідники виявили сильну негативну кореляцію між SDI та стандартизованими показниками поширеності (коефіцієнт кореляції Спірмена (rho) = –0,689; p < 0,001), що підтверджує провідну роль соціоекономічних факторів у виникненні цих станів.
У контексті європейського регіону важливо зазначити, що, попри загальний високий SDI, залишаються регіони із субоптимальним йодним забезпеченням. Аналіз розподілу тягаря захворювань за SDI-регіонами показав цікаву динаміку: якщо у 1990 р. найбільша кількість випадків припадала на регіони із низько-середнім SDI (48,5% всіх випадків), то до 2019 р. частка регіонів із низьким SDI зросла і перевищила показники середніх SDI-регіонів. Це свідчить про те, що прогрес у боротьбі з йододефіцитом відбувається нерівномірно і найбільш вразливі популяції потребують пильної уваги.
Аналіз за допомогою індексу нахилу нерівності (slope index of inequality) та концентрації (concentration index) продемонстрував, що диспропорції між країнами хоча й зменшуються, досі залишаються значними. Показник slope index of inequality знизився з –9,7 (95% довірчий інтервал (ДI) –10,7 до –8,7) у 1990 р. до –4,9 (95% ДI –5,4 до –4,3) у 2019 р., що вказує на зменшення абсолютної нерівності. Водночас concentration index змінився з –48,0 у 1990 р. до –45,5 у 2019 р., підтверджуючи, що тягар захворювань досі непропорційно розподілений серед країн із нижчим SDI.
Вікові та гендерні особливості
Аналіз вікового розподілу виявив важливі закономірності, які мають безпосереднє клінічне значення для педіатрів. У 2019 р. показники поширеності і YLDs поступово зростали з віком, досягаючи максимуму в віковій групі 10-19 років. Після цього піку спостерігалося різке зниження показників у групі з подальшим повільнішим зниженням серед осіб старших 20-24 років. Така вікова динаміка пояснюється підвищеною потребою в йоді під час підліткового періоду, коли відбувається інтенсивний ріст і гормональна перебудова організму.
Гендерний аналіз виявив стабільно вищі показники поширеності та YLDs серед жінок порівняно з чоловіками, незалежно від віку та року спостереження. Ця різниця має патофізіологічне пояснення: андрогени стимулюють ріст щитоподібної залози, тоді як естрогени справляють інгібуючий ефект. Крім того, жінки репродуктивного віку мають додаткові потреби в йоді, особливо під час вагітності, коли вони зростають більш ніж на 50% через збільшені втрати йоду нирками та потреби плода. Під час лактації необхідно компенсувати втрати йоду з грудним молоком.
Патофізіологічні механізми та клінічні наслідки
Роль йоду в синтезі тиреоїдних гормонів
Тиреоїдні гормони – це йодовмісні сполуки, які включають тироксин (Т4), трийодтиронін (Т3) та реверсивний трийодтиронін (rT3). Серед них Т4 секретується в найбільшій кількості, але саме Т3 є найбільш біологічно активним, його потенція приблизно в п’ять разів перевищує потенцію Т4. Синтез тиреоїдних гормонів залежить від надходження йоду, який є незамінною сировиною для їхньої продукції.
Приблизно 80-90% необхідного йоду надходить з їжі як йодиди, переважно йодований натрій та калій. ВООЗ рекомендує щоденне споживання 150 мікрограмів йоду для дорослих. Під час вагітності та лактації фізіологічні потреби в йоді зростають, оптимальною дозою у цей період є 200 мікрограмів йоду на добу. Окрім зовнішніх джерел, йод, необхідний для синтезу тиреоїдних гормонів, може також рециркулюватися з йодовмісних сполук всередині щитоподібної залози.
Вплив на розвиток нервової системи
Тиреоїдні гормони діють практично на всі тканини організму і відіграють вирішальну роль у регуляції різних етапів росту, розвитку і метаболізму. Їхній вплив на нервову систему є особливо важливим. Під час ембріонального і неонатального періодів тиреоїдні гормони сприяють проліферації та диференціації нейронів, а також формуванню синапсів. Дефіцит тиреоїдних гормонів у ранньому дитинстві може призвести до незворотних порушень розвитку нервової системи, відомих як кретинізм.
Критично важливим є перший триместр вагітності. Протягом перших трьох місяців внутрішньоутробного розвитку плід не здатний самостійно синтезувати тиреоїдні гормони. У цей період всі необхідні для росту та розвитку плода тиреоїдні гормони надходять виключно від матері. Це засвідчує виняткову важливість адекватного йодного забезпечення вагітних жінок для профілактики кретинізму. Навіть незначний дефіцит йоду під час вагітності може призвести до зниження IQ і погіршення академічної успішності у дітей шкільного віку.
Клінічні прояви та їхній вплив на якість життя
Порівняно із загальною популяцією, особи з інтелектуальними порушеннями частіше стикаються з труднощами в доступі до рівноправної медичної допомоги і мають підвищений ризик передчасної смертності. У дорослому віці дефіцит йоду може погіршувати когнітивні функції, призводячи до емоційної апатії, зниження здатності до навчання та зменшення продуктивності. Ці ефекти негативно впливають не тільки на індивідуальне благополуччя, але й на демографічні та економічні показники країни загалом. Метаналіз Qian M. та співавт. (2005) продемонстрував чіткий зв’язок між дефіцитом йоду і зниженням показників інтелекту в дітей [47].
Практичні рекомендації для педіатрів і прогностичні дані
Ідентифікація груп ризику і скринінг
Результати дослідження свідчать про необхідність особливої уваги до певних груп пацієнтів. Підлітки, передусім у віці 10-19 років, демонструють найвищі показники поширеності йододефіцитних порушень розвитку. Це пов’язано зі збільшеною потребою в йоді під час пубертатного періоду і часто недостатнім його споживанням з їжею та йодованою сіллю. Педіатрам слід не втрачати пильності щодо оцінки йодного статусу в цій віковій групі, особливо під час виявлення симптомів когнітивних порушень або затримки розвитку.
Жінки репродуктивного віку, вагітні та матері-годувальниці становлять іншу критичну групу ризику. Оскільки жінки постійно демонструють вищі показники поширеності йододефіцитних станів порівняно з чоловіками, важливо надавати їм адекватні консультації щодо харчування. Особливу увагу слід приділяти жінкам, які практикують обмежувальні дієти для контролю ваги, оскільки недостатнє споживання їжі може не забезпечувати адекватного надходження йоду. Під час вагітності та лактації потреба в йоді зростає більш ніж на 50%, і ця інформація має бути частиною рутинного консультування в жіночих консультаціях.
Стратегії профілактики та освітні програми
Найбільш ефективною популяційною стратегією залишається загальне йодування солі, що продемонструвало свою ефективність у період із 1990-го по 2000 р., а також освітня робота. Це насамперед актуально для регіонів з історично високою поширеністю йододефіциту, де може зберігатися культурна практика недостатнього споживання йодованої солі.
Педіатри мають рекомендувати батькам і підліткам забезпечувати достатнє щоденне споживання йоду через йодовану сіль або продукти, багаті на йод (морська риба і водорості, молочні продукти). Важливо наголошувати на необхідності регулярних медичних оглядів включно з оцінюванням функції щитоподібної залози та рівня йоду в крові, особливо для дітей із груп ризику. Раннє виявлення йододефіцитних станів дає змогу своєчасно розпочати корекцію і запобігти розвиткові незворотних неврологічних порушень.
Прогностичні тенденції до 2030 р.
Завдяки використанню Баєсових моделей вік – період – когорта (BAPC) спрогнозовано подальшу динаміку тягаря захворювань до 2030 р. Йдеться про очікуване подальше поступове зниження стандартизованих показників поширеності та YLDs для обох статей. Ці оптимістичні прогнози базуються на припущенні про продовження чинних профілактичних програм та збереження уваги до проблеми йододефіциту на рівні міжнародних організацій і національних систем охорони здоров’я. Водночас автори дослідження застерігають, що понад два мільярди людей у всьому світі досі стикаються з ризиком недостатнього споживання йоду.
Висновки
Отже, результати дослідження демонструють значний прогрес у зменшенні глобального тягаря порушень розвитку та інтелектуальних розладів, викликаних дефіцитом йоду, протягом 1990-2019 рр. За тридцятирічний період стандартизовані показники поширеності знизилися на 58,54%, а показники YLDs – на 57,08%, що є безперечним досягненням міжнародних програм йодної профілактики. Особливо вражаючих результатів було досягнуто завдяки активному впровадженню загального йодування солі, яке збільшило охоплення населення з 20 до 70% за десятиліття.
Для педіатрів важливо розуміти, що профілактика йододефіциту має бути багаторівневою. Популяційна стратегія включає споживання йодованої солі та продуктів, збагачених йодом (морська риба і водорості, молочні продукти). В групах підвищеного ризику, особливо серед вагітних; жінок, що планують вагітність; матерів-годувальниць і підлітків із виявленим дефіцитом йоду, доцільно призначати фармакологічні препарати йоду.
За матеріалами Yang X., Liu C., Liu Y. еt al. (2024) The global burden, trends, and inequalities of individuals with developmental and intellectual disabilities attributable to iodine deficiency from 1990 to 2019 and its prediction up to 2030. Front Nutr. Jun 17;11:1366525. doi: 10.3389/fnut.2024.1366525.
Підготувала Олена Речмедіна
Тематичний номер «Педіатрія» № 4 (80) 2025 р.
