24 грудня, 2025
Особливості лікарських форм для дітей
У пацієнтів дитячого віку спостерігається підвищений ризик впливу потенційно шкідливих допоміжних речовин, що входять до складу сиропів та інших рідких лікарських форм. У цьому огляді представлено дані щодо ризиків, пов’язаних із застосуванням додаткових компонентів у педіатричних препаратах, а також розглянуто альтернативи щодо зменшення навантаження на організм дитини під час лікування.
Незважаючи на зусилля Європейського агентства з лікарських засобів (EMA) щодо контролю вмісту штучних підсолоджувачів і встановлення безпечних значень споживання допоміжних компонентів лікарських препаратів, це питання в педіатрії і досі актуальне. Наприклад, штучні підсолоджувачі, такі як аспартам, заборонені ЄС у харчових продуктах для дітей віком до трьох років, але вони наявні в лікарських засобах, дозволених для цих вікових груп [1].
Аналогічна ситуація із барвниками: їхнє використання в харчових продуктах для дітей віком до трьох років заборонено, але це обмеження не поширюється на лікарські засоби [2].
Барвники й ароматизатори є широковідомими тригерами алергічних реакцій у дітей. Також це стосується сульфітів (наприклад, лимонного ароматизатора в шипучих таблетках), яких слід уникати хворим на астму, оскільки це може спричинити реакції гіперчутливості та бронхоспазм [3]. Тартразин – це харчовий барвник, який пов’язують із реакціями гіперчутливості [4]. Якщо тартразин наявний в ліках, він може спричинити кропив’янку та/або ангіоневротичний набряк. Вживання тартразину також викликало дратівливість, неспокій і порушення сну у дітей [5]. Кармін, червоний барвник, пов’язаний із кропив’янкою, ангіоневротичним набряком, рецидивуючим дерматитом, астмою та анафілаксією [6]. У двох дослідженнях повідомлялося про кармін як причину періодичних загострень атопічної екземи у дітей [7, 8].
Рідкі пероральні форми, такі як сиропи та суспензії, часто дають маленьким дітям, оскільки їх легко ковтати. Ароматичні речовини (віддушки), що також можуть містити алергени, часто не відображаються кількісно в лікарських засобах (наприклад, аурантіол, лимонен). Окрім алергічних реакцій у пацієнтів груп ризику, під час використання таких препаратів можуть розвинутися реакції гіперчутливості [2].
Гіперчутливість визначається як побічна реакція на добавку і може бути опосередкована двома різними механізмами: імунологічними та неімунологічними. Натуральні добавки містять молекули з достатньою молекулярною масою, щоб викликати IgE-опосередковану відповідь. А синтетичні добавки частіше діють подібно до гаптенів через їхню низьку молекулярну масу. Гаптени можуть викликати IgE-опосередковану відповідь, лише якщо вони ковалентно приєднані до великої молекули-носія [9].
Надмірна медикаментозна терапія є вагомим фактором ризику побічних реакцій [10]. Вплив кількох препаратів може знизити поріг, за якого у пацієнтів проявляються алергічні реакції. У дослідженні Guvenir H. та співавт. [11] у дітей, які використовували один препарат, частота реакцій гіперчутливості була нижчою, ніж у тих, хто використовував кілька засобів.
Такі ж результати спостерігали Lalic M. та співавт. [12], які додатково продемонстрували, що високі початкові дози діючої речовини були ще одним фактором ризику побічних ефектів. До того ж повторне застосування препаратів частіше призводить до побічних реакцій, ніж велика одноразова доза, оскільки тривалий прийом засобів із шкідливими компонентами сенсибілізує імунну систему.
У будь-якому разі більшість реакцій негайного типу виникали під час першого контакту без попередньої сенсибілізуючої фази, тоді як відстрочені реакції частіше ставалися під час лікування з частими інтервалами [13].
Додавання консервантів у фармацевтичних засобах необхідне для контролю термінів зберігання, пригнічення росту дріжджів та захисту від розмноження бактерій. Проте не всі консерванти є однаково безпечними для дітей [14].
Окремо варто наголосити, що через свою антимікробну активність консерванти навіть у низьких дозах впливають на організм, і цей вплив може змінювати мікробіом кишечника, спричиняючи негативні наслідки [15]. Наприклад, експериментальні дані свідчать, що вплив бісульфіту натрію та сульфіту натрію може пригнічувати ріст корисних штамів бактерій, зокрема Lactobacillus і Streptococcus thermophilus [16]. У дослідженні Nagpal R. та співавт. (2021) спостерігали якісну та кількісну зміну складу кишкової мікробіоти після обробки сорбатом калію, бензойною кислотою або нітратом натрію (E251) [17-21].
Для покращення органолептичних властивостей медичних препаратів у педіатрії широко використовують підсолоджувачі. Їхній вибір і концентрація залежать від властивостей активних фармацевтичних інгредієнтів (АФІ) та наявності ароматизаторів. Підсолоджувачі, які використовують найчастіше у сиропах і суспензіях, поділяють на натуральні та штучні. Сахароза і фруктоза є найпоширенішими натуральними підсолоджувачами під час приготування фармацевтичних продуктів [22]. Сахарозу не рекомендовано використовувати у дітей через її потенційні негативні ефекти, оскільки вона знижує показник pH зубного нальоту, розчиняє зубну емаль і сприяє розвитку карієсу. Погана засвоюваність сахарози в поєднанні з її осмотичними властивостями призводить до зниження біодоступності деяких препаратів [23].
Серед штучних компонентів аспартам, сахарин, сукралоза та сорбіт є найпоширенішими підсолоджувачами в педіатричних препаратах. Вміст аспартаму найбільший в жувальних, шипучих таблетках, сиропах і суспензіях без цукру. Оскільки аспартам містить фенілаланін, етикетки і рецептурних, і безрецептурних ліків мають містити інформацію про його вміст.
! З огляду на проблему перехресної реактивності між сульфаніламідами та аспартамом ВООЗ встановлює обмеження на його споживання для всіх вікових груп.
Важливою є взаємодія штучних підсолоджувачів із кишковою мікробіотою. Дослідження Shil A. та співавт. (2021) продемонстрували зміни, пов'язані із мікрофлорою кишечника під час споживання штучних підсолоджувачів. Зокрема, виявили зміни в бактеріальному складі на рівні філуму та роду, зміни у таксономічній структурі та в метаболічних шляхах [24, 25].
Існують дослідження, які показують негативний вплив штучних підсолоджувачів на мікробіом кишечника, що може призвести до дисбіозу, порушення травлення та імунної функції. Особливо це стосується дітей молодшого віку, в яких формується кишкова мікробіота.
Саме алергічна реакція є одним із найпоширеніших побічних ефектів на лікарські засоби, і вона може бути викликана й основною діючою речовиною, і допоміжними компонентами (такими як барвники, ароматизатори чи консерванти).
Алергічні захворювання включно з алергічним ринітом, астмою і кропив’янкою надзвичайно поширені серед дорослих і дітей.
Відповідно до сучасних міжнародних і національних клінічних протоколів, комплексне лікування алергічних захворювань у дітей включає усунення тригера, призначення медикаментозної терапії, алергенспецифічну імунотерапію та освітні програми для пацієнтів і батьків. Хоча алергенспецифічна імунотерапія (АСІТ) визнана єдиним методом, здатним вплинути на природний перебіг алергічного захворювання, її широке застосування обмежується необхідністю тривалого курсу лікування та суворого нагляду кваліфікованих фахівців. Тому в клінічній практиці серед лікарських засобів важливу роль відіграють антигістамінні препарати.
! Пероральні (системні) блокатори Н1-гістамінових рецепторів другого покоління є препаратами першого вибору для симптоматичного лікування алергічних захворювань, зокрема алергічного риніту та кропив’янки. Згідно з чинними європейськими рекомендаціями, слід надавати перевагу використанню молекул другого покоління через їхню переносимість і профіль безпеки, що дає змогу легко модифікувати дозування та режим їхнього застосування. Однією із найбільш вивчених молекул у педіатрії є левоцетиризин [26].
Левоцетиризин широко застосовується для контролю симптомів алергічного риніту та кропив’янки. Результати клінічних досліджень підтверджують сприятливий профіль безпеки препарату, що дає змогу застосовувати левоцетиризин у педіатричній практиці для дітей [27]. 
! Дані платформи моніторингу побічних реакцій засвідчили вищий профіль безпеки левоцетиризину порівняно з іншими антигістамінними засобами [27].
Левоцетиризин характеризується швидким початком дії та високим профілем безпеки при тривалому застосуванні. Зокрема, у контрольованому дослідженні тривалістю 6 тижнів було продемонстровано відмінну переносимість терапії: частота побічних ефектів була статистично зіставною із плацебо, і жодна дитина не припинила участі у дослідженні через розвиток небажаних реакцій (рис. 1) [28]. Порівняно із дезлоратадином, фексофенадином та мізоластином, левоцетиризин має сприятливіший фармакокінетичний профіль щодо абсорбції, зв’язування з білками плазми та об’єму розподілу (рис. 2) [29].
Сиропи і суспензії часто мають суміш активних інгредієнтів із цукром чи підсолоджувачами, загусниками, іншими допоміжними добавками. А пероральні краплі, на відміну від сиропів, не містять ароматизаторів та барвників. Також це зручна лікарська форма для застосування в педіатричній практиці, що дає змогу легко дозувати препарат.
Отже, лікарські засоби для дітей мають бути не лише ефективними, а й максимально безпечними для організму, що розвивається. Але якщо виникає алергічна реакція, в арсеналі лікаря завжди є сучасні препарати, здатні надати швидку допомогу.
Список літератури – в редакції.
Підготувала Катерина Пашинська
Тематичний номер «Педіатрія» № 4 (80) 2025 р.
