3 липня, 2026
Діагностика й терапія пацієнтів із легкими когнітивними порушеннями у клінічній практиці
Останніми роками інтерес до вивчення та лікування ранніх стадій нейрокогнітивних розладів суттєво зріс, що сприяло вдосконаленню профілактичних стратегій, спрямованих на зменшення ймовірності розвитку деменції та уповільнення її прогресування. Легкі когнітивні порушення (ЛКП) – синдром, що характеризується об’єктивним погіршенням когнітивних функцій без суттєвого впливу на повсякденну активність і нині розглядається як стан підвищеного ризику подальшого когнітивного та функціонального зниження. Попри зростання поширеності ЛКП у світі, доказова база щодо оптимальних стратегій ведення таких пацієнтів залишається обмеженою. З метою уточнення сучасних підходів до діагностики й лікування ЛКП у реальній клінічній практиці I. Rainero et al. здійснили дослідження з аналізом даних за модифікованим методом експертного оцінювання Delphi, узагальнивши результати в статті «Diagnosis and management of subjects with mild cognitive impairment in clinical practice: an Italian Delphi consensus study» (Neurological Sciences, 2026; 47: 441).
Згідно із даними міжнародних популяційних досліджень, поширеність ЛКП серед осіб віком ≥60 років становить 15‑20%, причому в 5‑15% щороку розвивається деменція. Водночас приблизно у половини пацієнтів стан залишається стабільним протягом п’яти років, а в частини з них симптоми можуть регресувати (Salemme et al., 2025).
З огляду на гетерогенність клінічних проявів ЛКП, за різними класифікаціями виділяють ЛКП, асоційовані з хворобою Альцгеймера, судинними ураженнями, деменцією з тільцями Леві та хворобою Паркінсона (NIA-AA, 2011; AHA/ASA, 2017; McKeith et al., 2020). Когнітивне тестування, методи нейровізуалізації та дослідження рідинних біомаркерів дозволяють підвищити точність етіологічної діагностики та прогнозування перебігу захворювання (Anderson, Malone, 2022).
Особи із підозрою на ЛКП потребують комплексного обстеження, що включає оцінювання когнітивного й функціонального статусу, супутніх неврологічних або психічних розладів, лабораторних показників тощо. Це необхідно для диференціації ЛКП від проявів нормального процесу старіння, деменції та потенційно оборотних когнітивних порушень, пов’язаних, зокрема, із депресією, захворюваннями щитоподібної залози чи дефіцитом вітамінів.
Попри наявність міжнародних настанов і консенсусних документів щодо діагностики та ведення осіб із ЛКП, між ними зберігаються певні розбіжності, зумовлені як різницею в підходах, так і особливостями національних систем охорони здоров’я (Veronese et al., 2023). У зв’язку із цим актуальним є узагальнення практичного досвіду та досягнення консенсусу щодо оптимальних підходів до діагностики й лікування ЛКП у реальній клінічній практиці.
Матеріали й методи
У період із квітня по грудень 2023 р. було проведене дослідження із застосуванням методу Delphi (структурованого підходу до прогнозування та ухвалення рішень, що базується на анонімному багаторівневому опитуванні фахівців) за участю 28 італійських експертів у сфері клінічного оцінювання ЛКП. Опитування проходило у два раунди, і за отриманими результатами формували остаточний консенсус. Відповіді збирали електронною поштою та під час телефонних контактів. Дані аналізували згідно з рекомендаціями щодо ЛКП Італійського національного інституту охорони здоров’я (ISS).
На основі пошуку літератури й експертного обговорення було сформульоване 51 твердження щодо діагностики та ведення пацієнтів із ЛКП в умовах реальної клінічної практики. Експерти оцінювали кожне твердження за шкалою Лайкерта від 1 до 6 балів, де 1 бал відповідав повній незгоді, а 6 балів – повній згоді. Консенсус вважали досягнутим за середнього значення оцінок ≥5 балів.
Результати та обговорення
Діагностика
За результатами двох раундів опитування було сформульовано вісім фінальних тверджень, щодо яких експерти досягли консенсусу. Відповідно до них, після виключення супутніх захворювань первинне обстеження пацієнтів із ЛКП має включати нейропсихологічне оцінювання. За методом Delphi було досягнуто консенсусу щодо переваг монреальської шкали оцінювання когнітивних функцій (MoCA) над короткою шкалою оцінювання психічного статусу (MMSE) для раннього виявлення когнітивних порушень (Kang et al., 2018). Водночас щодо інструменту оцінювання когнітивних функцій для лікарів загальної практики (GPcog), рекомендованого ISS (2023), не було досягнуто достатнього консенсусу.
Оцінювання поведінкових і нейропсихіатричних симптомів розглядалося як важливий компонент ведення осіб із ЛКП, оскільки їх наявність може свідчити про вищий ризик трансформації в деменцію. Зокрема, застосування нейропсихіатричного опитувальника (NPI) отримало підтримку експертів уже в першому раунді опитування. Окрему увагу було приділено апатії, що асоційована зі швидшим когнітивним і функціональним погіршенням, нижчою якістю життя та підвищеною смертністю. При цьому апатію слід диференціювати від депресії та тривожності (Steffens et al., 2022).
Резюме рекомендацій щодо ведення осіб із ЛКП відповідно до консенсусу експертів
- Шкала MoCA перевершує MMSE за чутливістю та специфічністю для своєчасного діагностування ЛКП
- Пацієнтам із ЛКП і поведінковими порушеннями доцільно проводити оцінювання за NPI
- В окремих випадках у межах поглибленої діагностики ЛКП доцільно оцінювати наявність апатії
- При персистувальних та прогресувальних ЛКП слід обговорювати можливість дослідження цереброспінальної рідини або проведення ПЕТ головного мозку для оцінювання накопичення β-амілоїду
- У майбутньому плазмові біомаркери нейродегенерації та нейрозапалення можуть стати корисними для діагностики та прогнозування прогресування ЛКП
- Скринінг СС-факторів ризику варто включати до стандартного діагностичного обстеження при ЛКП
- Із пацієнтами та їхніми родинами доцільно обговорювати ризики, пов’язані з керуванням транспортними засобами, та рекомендувати відповідні заходи безпеки
- Застосування цитиколіну може бути корисним завдяки його позитивному впливу на когнітивні функції
Важливим напрямом залишається використання біомаркерів. Хоча наразі відсутні валідовані біомаркери для диференціації підтипів ЛКП, експерти підтримали доцільність визначення вмісту β-амілоїду за допомогою аналізу цереброспінальної рідини або позитронно-емісійної томографії (ПЕТ) головного мозку в разі персистувальних чи прогресувальних ЛКП (Fabrizi et al., 2024). Також перспективними є плазмові біомаркери нейродегенерації та нейрозапалення для майбутньої діагностики й прогнозування перебігу захворювання. Натомість оцінювання поліморфних варіантів гена аполіпротеїну E не отримало підтримки експертів і не рекомендоване ISS (2023).
Що стосується супутніх станів, експерти підтримали необхідність скринінгу серцево-судинних (СС) факторів ризику, зокрема артеріальної гіпертензії, як складової стандартного ведення пацієнтів із ЛКП (Shajahan et al., 2024). Також було досягнуто консенсусу щодо необхідності обговорення безпеки керування транспортними засобами з пацієнтами та їхніми родинами.
Терапія
У межах дослідження застосування інгібіторів ацетилхолінестерази (іАХЕ) для лікування ЛКП не було підтримане, що відповідає негативній рекомендації ISS (Fabrizi et al., 2024). Хоча результати окремих рандомізованих контрольованих та обсерваційних досліджень свідчать про здатність інгібіторів холінестерази та мемантину поліпшувати показники MMSE і MoCA, переконливих доказів їхнього впливу на сповільнення прогресування захворювання або поліпшення показників когнітивного домену шкали оцінювання хвороби Альцгеймера (ADAS-cog) не отримано. Крім того, терапія інгібіторами холінестерази асоційована із підвищеним ризиком побічних реакцій, зокрема нудоти, блювання та діареї (Tahami Monfared et al., 2023).
На відміну від іАХЕ, застосування цитиколіну та попередників холіну досягло консенсусу експертів як у першому, так і в другому раундах Delphi-опитування. Цитиколін розглядається як препарат із мультимодальними нейропротекторними властивостями, здатний позитивно впливати на когнітивні функції завдяки різноманітним механізмам дії. У дослідженнях продемонстровано, що терапія цитиколіном сприяє стійкому поліпшенню когнітивного функціонування у пацієнтів із ЛКП, особливо спричиненими ураженням судин. Важливо, що тривале застосування цитиколіну характеризується сприятливою переносимістю та не супроводжується серйозними побічними явищами (Bermejo et al., 2023; ISS, 2023).
На додаток, у пацієнтів із деменцією змішаного типу та хворобою Альцгеймера комбіноване застосування цитиколіну з іАХЕ та/або мемантином асоціювалося із поліпшенням показників MMSE в динаміці (Gareri et al., 2024). Це додатково підтверджує потенціал цитиколіну як компонента комплексної терапії когнітивних порушень.
Висновки
Результати італійського консенсусного дослідження із застосуванням методу Delphi підтвердили, що діагностика й терапія пацієнтів із ЛКП потребують індивідуалізованого підходу з поєднанням клінічного оцінювання, нейропсихологічного тестування, нейровізуалізації та біомаркерних досліджень. Особливу увагу було приділено ранній діагностиці, оцінюванню поведінкових симптомів, стратифікації СС-ризику та моніторингу прогресування когнітивних порушень. Попри обмежену доказову базу щодо фармакотерапії ЛКП, експерти досягли консенсусу щодо застосування цитиколіну завдяки переконливому позитивному впливу препарату на когнітивні функції та сприятливому профілю переносимості. Цитиколін розглядається як засіб потенційної додаткової терапії з нейропротекторними властивостями, що може сприяти когнітивному та неврологічному відновленню. Водночас роль біомаркерів і персоналізованих підходів до лікування, ймовірно, зростатиме в міру розвитку нейробіологічних досліджень і накопичення нових доказів.
Підготувала Олена Коробка
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 2 (77) 2026 р.
