5 червня, 2023
Відновлення організму людини після перенесеного COVID-19 біорегуляційними засобами
Сьогодні одним із перспективних напрямів лікування пацієнтів із гострими і хронічними захворюваннями є біологічна медицина та біорегуляційна терапія зокрема.
В березні відбувся медичний конгрес «Пацієнт у центрі уваги міждисциплінарної команди: взаємодія рівнів медичної допомоги», в якому взяла участь доцент кафедри сімейної медицини та амбулаторно-клінічної допомоги Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), кандидат медичних наук Людмила Григорівна Матвієць. Пропонуємо читачам огляд доповіді Людмили Григорівни у форматі «запитання – відповідь».
? Що слід розуміти під терміном «біологічна медицина»? Які діагностично-лікувальні принципи вона включає?
Біологічна медицина – це мистецтво зцілення, орієнтоване в діагностичних і терапевтичних зусиллях на підтримку процесів життя. Терапевтичні заходи застосовуються, щоб діяти в гармонії з природними можливостями організму до саморегуляції, регенерації, адаптації та самозцілення. Основний принцип біологічної медицини – збереження і підтримка цілісності організму.
Принципи діагностики та терапії складаються із трьох важливих підходів щодо діагностики і лікування:
- алопатичний підхід (передбачає анатомо-клінічну діагностику, терапію локальних симптомів і призначення хіміопрепаратів у великих дозах при хронічних захворюваннях);
- біорегуляційний підхід (анатомо-клінічна діагностика, терапія для покращення загального стану пацієнта, гомеопатичні комплексні препарати у високій та середній концентрації);
- класичний гомеопатичний підхід (діагностика ментальних і соматичних симптомів, терапія для покращення загального стану, гомеопатичні однокомпонентні препарати у високій концентрації).
Важливо добре уявляти етапи розвитку дисрегуляції реакції організму на негативний руйнівний вплив (запалення). За першої взаємодії з руйнівними агентами (як інфекційними, так і неінфекційними) організм людини зазнає дисрегуляції, яка згодом минає, коли відбувається відновлення структури та функцій органів і систем. За повторного впливу руйнівних чинників формується дисрегулятивний запальний процес, який після одужання має залишкові латентні патологічні сліди в структурі, а також нестабільні функції. На тлі цього процесу починає формуватися органна проблема – locus minoris resistentiae (LMR). Найураженіші органи стають менш функціональними, а за повторних уражень саме в них проявлятиметься нестабільність або недостатність функцій, оскільки вони мають залишкову дисрегуляційну патологію.
Якщо організм зазнає значних ушкоджень, як при COVID‑19, запальний процес на тлі дисрегуляції розповсюджується, що зумовлює розвиток дисрегуляційної хвороби, тобто спостерігаються стійкі морфологічні та функціональні зміни. Пацієнти саме з такими порушеннями належать до групи ризику та навіть перебуваючи в стадії клінічного одужання залишаються дуже уразливими до зараження або ураження іншими чинниками. Так, через 2 тиж після перенесеного COVID‑19 і клінічного одужання існує значний ризик повторного зараження.
Будь-яка речовина, яка в надмірній кількості надходить до організму, може чинити гомотоксичний (отруйний) ефект. Гомостоксикоз може виникати в разі браку органічних і неорганічних речовин, необхідних для нормального функціонування системи детоксикації. Виникнення захворювання – це біологічно доречний захисний процес щодо ендогенних і екзогенних гомотоксинів для компенсації інтоксикації. Водночас при нормальному функціонуванні великої захисної системи та ефективному виведенні токсинів зберігається нормальний стан здоров’я.
? Які ефективні біорегуляційні засоби існують та в чому полягають принципи їх використання?
Біорегуляційні засоби – це препарати, що вирівнюють порушені функції в організмі. Варто пам’ятати, що гостре запалення – нелінійний просторово-часовий процес для видалення патогенів, що з’явилися, а також відновлення ушкоджених тканин. Неліковане гостре запалення спричиняє хронічні запальні клінічні фенотипи. Сучасна медична парадигма базується на використанні одномолекулярних інгібіторів, спрямованих на блокування певних молекулярних шляхів, залучених до запалення.
Під час епідемії багато фахівців зауважували, що COVID‑19 лікують лише противірусні засоби, проте багато коштів витрачається на використання неефективних засобів. Важливим є призначення такого лікування, яке допоможе організму відновитися. Складні захворювання, під час перебігу яких значна кількість механізмів зворотного зв’язку відіграє центральну роль, потребують багатоцільових втручань (Khan F. M., 2017). Динаміка механізмів зворотного зв’язку, пов’язана з декількома терапевтичними контрольними точками, потребує підходів системної біології.
Міжнародною групою розроблено атлас усунення запалення (AIR), який надає всеосяжний ресурс, що охоплює молекулярні моделі, пов’язані з ушкодженням і патогеном, відповідні сигнальні події, білок-білкові взаємодії та генні регуляторні механізми, що лежать в основі гострих запальних клінічних фенотипів (https://air.bio.informatik.uni-rostok.de).
Механізм дії біорегуляційних препаратів полягає у такому: гомотоксин, який надходить до організму, зумовлює запуск захисного механізму. Саме клініка захворювання і відображає процес боротьби організму з токсикозом. Під час потрапляння до організму гомеопатичний препарат задіює додаткові захисні механізми. Отже, біорегуляційна терапія – це специфічна активація захисних систем.
В основі гомотоксикологічної терапії лежать гомеопатичні засоби. Одним із таких є Траумель С – препарат, що складається із 14 компонентів. Молекули утворюють між собою 242 зв’язки та 3300 комбінацій взаємодії. При створенні препарату проводився комп’ютерний підбір рослин та інших компонентів, що мають терапевтичну дію.
Комп’ютерне моделювання передбачає загальніший ефект – вплив на визначені ключові біологічні фенотипи у фазах запалення, як-от синтез простагландинів, хемотаксис нейтрофілів, фагоцитоз, ефароцитоз і синтез медіаторів. Також комп’ютерне моделювання передбачає протизапальну та прозапальну дію з відповідним дозованим умістом молекул.
Основні складові Траумелю:
- беладона звичайна (має виражені нейрогенні та спазмолітичні властивості), стокротки багаторічні (регулюють загальний обмін речовин, діють як протизапальний, жарознижувальний і кровоспинний засіб; як зовнішній засіб використовується для лікування ран, інфекційних уражень шкіри);
- ехінацея (чинить імуностимулювальну, антиоксидантну, мембраностабілізувальну дію, сприяє загоєнню ран, опіків і виразок);
- ехінацея пурпурова (сприяє загоюванню ран, опіків, виразок);
- гамамеліс віргінський (чинить зв’язувальну, бактеріостатичну та судинозвужувальну дію);
- нагідки лікарські (мають протизапальні, бактерицидні, ранозагоювальні, спазмолітичні та седативні властивості);
- сірчана печінка (лікує запалення зі схильністю до нагноєння шкіри та слизових оболонок);
- звіробій звичайний (при місцевому застосуванні має протизапальну, зв’язувальну та бактеріостатичну властивість);
- ромашка лікарська (збагачений хімічний склад рослини зумовлює широкий діапазон її терапевтичних властивостей; чинить дермотонічну, протизапальну й антимікробну дію, втамовує біль);
- розчинна ртуть Ганемана (суміш, що здебільшого містить амідонітрат ртуті; застосовується в разі гострих, підгострих і хронічних хворобливих станів різного ґенезу, особливо при золотушних ураженнях шкіри, ураженнях лімфатичних і слинних залоз, запаленнях очей і вух, хронічному нежитю, кровоточивості ясен, зубному болю, запаленні глотки, гострому суглобовому ревматизмі, невралгії різного ґенезу);
- живокіст лікарський (основними діючими речовинами є алантоїн, слизисті та дубильні речовини, які зумовлюють протизапальний, обволікаючий ефект; зовнішньо рослину використовують у всіх випадках, коли необхідно прискорити загоєння;
- деревій звичайний (зовнішньо використовується як кровоспинний, протизапальний, бактерицидний засіб);
- аконіт (має жарознижувальну активність, полегшує біль при невралгії та ревматичних захворюваннях);
- арніка гірська (застосовують у разі кровотечі, крововиливів до різних тканин і порожнин тіла, при наслідках фізичної травми та болю в м’язах).
Отже, препарат Траумель С має протизапальну, аналгетичну, протиексудативну, імунокорегувальну та репаративну дію; випускається у формі ампул, таблеток, мазі та гелю.
? Якими є принципи відновлення організму після перенесеного COVID‑19?
Серед усіх ускладнень і наслідків COVID‑19 найпоширенішим є вплив на серцево-судинну систему: гострі кардіальні події, серцева недостатність, перикардит, міокардит, порушення серцевого ритму, тромбоз, інсульт тощо. Ушкодження тканин серця і судин відбувається як унаслідок прямого зараження, запальної відповіді (під час якої до процесу залучаються імунні клітини тканин та серця), так і внаслідок розвитку вірусної патології. Ці процеси зумовлюють руйнування і загибель клітин (кардіоміоцитів) і продуктивну реплікацію перицитів, унаслідок чого відбуваються безконтрольне вироблення вазоактивних речовин (вазодилататорів, вазоконстрикторів), а також висока продукція цитокінів і хімокінів (Dmytrenko O. et al., 2022).
У разі потрапляння до організму людини вірус COVID‑19 зв’язується з рецепторами ангіотензинперетворювального ферменту‑2 (АСЕ‑2), що є необхідним для його проникнення до клітини та подальшої реплікації. У легенях рецептори АСЕ‑2 здебільшого експресуються альвеолярними та частково ендотеліальними клітинами. Рецептори АСЕ‑2 експресуються також клітинами епітелію шлунка, дванадцятипалої кишки, прямої кишки, що також підтримує проникнення вірусу.
Одночасно відбувається зараження через периферичні нервові волокна, що спричиняє ретроградне зараження різних клітин головного мозку та порушення багатьох систем (Zubiar A. S. et al., 2019). Порушення гематоенцефалічного бар’єра в судинах мозку зумовлює розповсюдження інфікованих лейкоцитів і вплив на нервові клітини.
Гомотоксикоз має 6 фаз розвитку. Перші 3 (екскреція, запалення і депонування) є гуморальними та завдяки біологічному бар’єру мають зворотний розвиток. Якщо біологічний бар’єр порушується (у фазі матриксу), відбувається перехід процесу до клітинних фаз – імпрегнації, дегенерації, дедиференціації. Цей механізм важливо розуміти при складанні плану відновлення пацієнтів після перенесення тяжких інфекцій і COVID‑19 зокрема.
Ключовим розумінням захворювання є феномен вікаріації – переміщення захворювання з однієї фази чи тканини до іншої у процесі його розвитку або в результаті терапії. Мета терапії відповідно до гемотоксикології – стимуляція захисних сил і зміщення захворювання на фізіологічну фазу екскреції, коли токсини через природні дренажні шляхи виводяться з організму (регресивна вікаріація). Водночас до мінімуму скорочується ризик побічних ефектів або будь-якої несприятливої дії антигомотоксичного препарату на інші органи та системи.
SARS-CoV‑2 здатен індукувати розвиток органоспецифічних імунних проявів з боку різних органів. Деякі імунні особливості при COVID‑19 проявляються впродовж перших 2 тиж від зараження, інші виникають на пізній постінфекційній стадії, а також бувають у безсимптомних пацієнтів.
У 54% реконвалесцентів визначаються аномальні показники функції легень, у 40-94% – суттєві відхилення за даними КТ. Через значну кількість хворих, які постраждали від тяжкої пневмонії COVID‑19, можна очікувати на значну захворюваність населення.
Слід також згадати наслідки війни, які відбилися на COVID‑19, що посилюють вплив вірусу на мозок і викликають низку психічних порушень, включаючи депресію, біполярний розлад, психози тощо. Перевіреним засобом, що допоможе в лікуванні таких станів, є Ньюрексан, до складу якого входять пасифлора (є особливо ефективною при лікуванні нервозності, тривоги, проблем зі сном), овес (вважається суперпродуктом через численні переваги для здоров’я, як-от зниження рівня холестерину, лікування виснаження та проблем зі сном), цинкова сіль валеріани (допомагає за нервозності, порушень сну, не викликаючи сонливості).
Підготував Олександр Соловйов
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 8 (544), 2023 р
