4 листопада, 2025

Єдині механізми – спільна стратегія: мультимодальний підхід до ведення пацієнтів з алергічними захворюваннями

За матеріалами міжнародного конгресу «Життя без алергії: інноваційні підходи до специфічної діагностики та терапії алергічних захворювань»

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, алергічні захворювання (АЗ) за поширеністю посідають 4-те місце у світі. Кількість людей з алергією кожні 10 років подвоюється; якщо така тенденція збережеться, до 2050 року понад половина світової популяції матиме ті чи інші прояви АЗ (Tanno та співавт., 2020). Така динаміка підкреслює необхідність перегляду стратегій діагностики, профілактики та лікування алергії, зокрема з урахуванням міждисциплінарних підходів.

19-20 вересня відбувся Міжнародний міждисциплінарний конгрес «Життя без алергії: інноваційні підходи до специфічної діагностики та терапії алергічних захворювань» – один із наймасштабніших професійних форумів у галузі алергології та суміжних спеціальностей. Захід об’єднав провідних українських і зарубіжних експертів – алергологів, дерматологів, пульмонологів, отоларингологів, педіатрів та науковців, ставши майданчиком для міждисциплінарного обміну досвідом.

Основною ідеєю заходу стала єдність поглядів фахівців різних спеціальностей стосовно розуміння алергії як системного процесу, що поєднує дерматологічні, респіраторні та імунологічні прояви.

Тематика конгресу охопила широке коло актуальних питань, серед яких – сучасні підходи до ведення пацієнтів із хронічними АЗ, які передбачають чітку диференційну діагностику, урахування коморбідності, впровадження молекулярних методів дослідження та підвищення ефективності алерген-специфічної імунотерапії (АСІТ) і фармакотерапії АЗ.

Хронічна кропив’янка: диференційна діагностика та підходи до лікування

У межах конгресу особливу увагу учасників привернула доповідь завідувачки кафедри шкірних та венеричних хвороб Дніпровського державного медичного університету, засновниці МЦ «Медичний центр професора Святенко», доктора медичних наук, професора Тетяни Вікторівни Святенко. Тема її виступу – «Хронічна кропив’янка: диференційна діагностика та підходи до лікування» – викликала жвавий інтерес і стала платформою для обговорення сучасних алгоритмів ведення пацієнтів із кропив’янкою.

Визначення та класифікація кропив’янки

Кропив’янка – це стан, що характеризується появою пухирів (уртикарного висипу) та/або ангіоневротичного набряку (АНН). Згідно з міжнародними настановами EAACI/GA²LEN/EuroGuiDerm/APAAACI, сучасна класифікація кропив’янки ґрунтується на двох ключових критеріях – тривалості перебігу та наявності провокуючого фактора. Такий підхід дозволяє не лише чітко визначати клінічні форми, а й оптимізувати діагностику та подальшу терапію.

1. За тривалістю перебігу:

гостра кропив’янка – симптоми тривають не більше 6 тиж;
хронічна кропив’янка (ХК) – зберігається >6 тиж.

2. За наявністю провокуючого фактора:

спонтанна кропив’янка (СК) – виникає без чітко визначеного чинника;
індукована кропив’янка (ІК) – зумовлена дією конкретного тригера (наприклад, холоду, тиску, сонячного випромінювання тощо).

ХК: невирішені проблеми та вплив на якість життя

ХК – тягар для пацієнтів, адже вплив захворювання виходить далеко за межі дерматологічних проявів і охоплює психоемоційний стан, сон, працездатність та соціальну активність.

Результати інтернет-опитування, проведеного серед 321 дорослого пацієнта з діагнозом ХК у Німеччині та Франції, показали, що 69% респондентів спостерігають свербіж і фізичний дискомфорт як невирішену проблему (рис. 1). Серед інших значущих труднощів пацієнти найчастіше називали порушення сну, денну сонливість та зниження працездатності (Maurer M. і співавт., 2009).

Рис. 1. Незадоволені потреби лікування пацієнтів із ХК (адаптовано за Maurer M. і співавт., 2009)

Ці дані підтверджуються результатами ретроспективного перехресного аналізу даних Національного огляду здоров’я і добробуту в 7 найбільших країнах ЄС (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Велика Британія) за період 2010-2013 рр.; до дослідження було залучено 175 923 респондентів.

Пацієнти із ХК значно частіше повідомляли про:

депресію (32,8 проти 14,6% у контрольній групі);
тривогу (50,9 проти 22,6%);
проблеми зі сном (58 проти 32,7%);
відсутність на роботі (13,4 проти 5,6%);
перебування на роботі понад установлений час при зниженні продуктивності (33,5 проти 16,6%);
проблеми у сфері праці загалом (39,7 проти 20,1%);
труднощі у сфері діяльності поза межами роботи (45,5 проти 25,1%).

Ці дані демонструють, що вплив ХК є набагато ширшим, ніж локальні ураження шкіри, оскільки захворювання негативно позначається на психічному здоров’ї, соціальній адаптації та економічній активності пацієнтів (Balp M. M. і співавт., 2015).

Диференційна діагностика ХК

Необхідно пам’ятати, що не всі випадки уртикарних висипів є проявами класичної кропив’янки. У клінічній практиці важливе місце посідає диференційна діагностика, зокрема з рідкісними, але клінічно значущими станами: наприклад, мастоцитозом, брадикінін-опосередкованим АНН, анафілаксією, індукованою фізичним навантаженням, синдромом Шніцлера тощо.

Одним із таких станів є уртикарний васкуліт (УВ) – рідкісний шкірний васкуліт дрібних судин, що проявляється рецидивуючими епізодами уражень, схожими на уртикарні, але на відміну від класичної кропив’янки вони зберігаються >24 год та загоюються із залишковою постзапальною гіперпігментацією. Актуальність своєчасної діагностики УВ підкреслює той факт, що до 27% пацієнтів, які первинно звертаються із хронічною СК (ХСК), згодом отримують діагноз УВ.

Патогенез УВ

На сьогодні УВ розглядають як захворювання, опосередковане імунними комплексами. У випадках, коли реакція спрямована на відомий антиген (наприклад, лікарський засіб), УВ можна класифікувати як реакцію гіперчутливості ІІІ типу.

Гіперактивна адаптивна імунна відповідь проявляється надмірним утворенням антитіл проти декількох екзогенних та/або ендогенних антигенів. Це зумовлює активацію каскаду комплементу через класичний шлях, отже, й підвищену продукцію С3а, С5а та С5b‑9, що відіграють ключову роль в ушкодженні дрібних судин (Marzano та співавт., 2022).

УВ найчастіше має ідіопатичний характер, проте описані численні асоціації з іншими станами. Зокрема, УВ може пов’язуватися з інфекціями, автоімунними захворюваннями сполучної тканини, мієлодиспластичними розладами та злоякісними пухлинами. Нещодавно повідомляли також про зв’язок УВ із COVID‑19 та вірусом грипу A/H1N1.

УВ також може виникати через прийом деяких лікарських засобів. Зазвичай перші прояви з’являлися протягом 3-10 днів із початку терапії, тоді як зникнення симптомів і досягнення ремісії спостерігалися приблизно протягом місяця після відміни препарату (Marzano та співавт., 2022).

Клінічні прояви УВ

На відміну від класичної кропив’янки, за якої висип зникає протягом 24 год, ураження при УВ зберігаються понад добу (часто – декілька днів). Вони коливаються в розмірах від 0,5 до 5 см у діаметрі, можуть пов’язуватися з пальпованою пурпурою та петехіями, а після регресу залишають екхімотичну постзапальну пігментацію.

Ще однією характерною ознакою є відсутність або часткове збліднення при натисканні. Висип часто має центральну темно-червону або коричневу ділянку і може супроводжуватися пекучим болем, що не є типовим для ХК (Marzano та співавт., 2022).

Ураження може мати системний характер, найчастіше залучаючи кістково-м’язову, ниркову, легеневу, шлунково-кишкову та очну системи. Цікаво, що більшість пацієнтів з УВ – це дорослі жінки із хронічними та системними захворюваннями.

Діагностика УВ

Діагностика УВ ґрунтується не лише на клінічних проявах, а й на результатах лабораторних та імунопатологічних досліджень.

Для цього стану характерні неспецифічні зміни, серед яких:

лейкоцитоз;
підвищена швидкість осідання еритроцитів;
анемія;
підвищений рівень поліклонального імуноглобуліну;
наявність ревматоїдного фактора;
позитивні антинуклеарні антитіла (частіше при гіпокомплементемічному УВ).

У частки пацієнтів можуть визначатися хибнопозитивні результати серологічних тестів на сифіліс і кріоглобуліни.

Важливим діагностичним критерієм УВ є рівень комплементу в сироватці крові, що дозволяє виокремити нормокомплементемічний та гіпокомплементемічний УВ. Останній часто асоціюється із циркулюючими автоантитілами до C1q і може мати системні прояви, включно з ураженням багатьох органів (Marzano та співавт., 2022). Зниження рівнів компонентів комплементу (C1, C2, C4) свідчить про активацію класичного шляху комплементу та підтверджує імунокомплексний механізм розвитку васкуліту (Marzano та співавт., 2022).

Для остаточного підтвердження діагнозу УВ необхідне проведення панч-біопсії з ділянки шкіри, де елемент висипу зберігається >24 год. Гістопатологічна картина цього стану схожа на лейкоцитокластичний васкуліт і характеризується фібриноїдним некрозом стінок дермальних судин та наявністю периваскулярних запальних інфільтратів, збагачених нейтрофілами.

Лікування УВ

На сьогодні жоден препарат не має офіційного схвалення для лікування УВ, а терапевтичні рекомендації базуються переважно на описах клінічних випадків та ретроспективних дослідженнях (Kolkhir і співавт., 2019). У систематичному огляді, проведеному P. Kolkhir та співавт. (2019), узагальнено дані щодо ефективності різних лікарських засобів при УВ (рис. 2).

Рис. 2. Відповідь пацієнтів на різні лікарські засоби при УВ (адаптовано за Kolkhir P. та співавт., 2019)

Найчастіше стартовою терапією є H₁-антигістамінні препарати ІІ покоління (АГП ІІ покоління) в стандартних або підвищених дозах. У легких випадках можуть також використовуватися дапсон, колхіцин і гідроксихлорохін, які допомагають контролювати шкірні прояви захворювання.

У тяжчих формах, особливо при системних ураженнях, виникає потреба в застосуванні імунодепресантів – метотрексату, мофетилу мікофенолату, азатіоприну або циклоспорину. Також використовуються глюкокортикоїди (ГК), переважно нетривалими курсами, внутрішньовенний імуноглобулін, а також нестероїдні протизапальні препарати.

ГК залишаються одними з найефективніших засобів для контролю шкірних проявів УВ, забезпечуючи позитивний ефект у >80% пацієнтів. Утім, їхнє тривале застосування пов’язано з високим ризиком серйозних побічних ефектів – метаболічних, кардіоваскулярних та остеоартикулярних ускладнень. Саме тому сучасні підходи передбачають комбінування ГК з імуномодулюючими чи імуносупресивними засобами. Це дозволяє зменшити необхідну дозу стероїдів, підвищити ефективність терапії та знизити ризики ускладнень (Gu та співавт., 2021).

Серед біологічних терапевтичних засобів перспективність довели ритуксимаб, омалізумаб та інгібітори інтерлейкіну‑1, особливо у випадках резистентного або рефрактерного перебігу. Ще одним перспективним засобом є тофацитиніб – мала молекула, що блокує JAK1/3 і пригнічує внутрішньоклітинну передачу сигналів декількох ключових цитокінів, які беруть участь у запальному каскаді (Gu та співавт., 2021).

Алгоритм лікування ХК

Відповідно до міжнародних настанов EAACI/GA²LEN/EuroGuiDerm/APAAACI (2021), терапія ХК базується на поетапному підході. Цей алгоритм відображено на рисунку 3; він дозволяє поступово підбирати оптимальну схему лікування залежно від рівня контролю симптомів.

Рис. 3. Алгоритм лікування ХК (EAACI, 2021)

АГП ІІ покоління є засобами першої лінії лікування для всіх типів кропив’янки. Не рекомендується регулярне застосування H₁-АГП І покоління, за винятком ситуацій, коли відсутні альтернативи, через їхній негативний вплив на центральну нервову систему як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі.

Важливим є не лише вибір препарату, а й режим його застосування. Для пацієнтів із ХК пропонується регулярний прийом АГП ІІ покоління, а не використання «за потреби». Такий підхід дозволяє підтримувати стабільний контроль симптомів, зменшувати ризик загострень і покращувати якість життя.

Якщо симптоми не контролюються, на другому етапі рекомендовано підвищити дозу АГП ІІ покоління в 4 рази, перш ніж розглядати інші методи лікування. Водночас, якщо 4-кратне підвищення дози не надає задовільного ефекту, не рекомендується застосовувати АГП ІІ покоління у ще вищих дозах. Немає достатніх доказів для одночасного застосування двох різних H₁-АГП ІІ покоління, тому така практика не рекомендується.

В окремих ситуаціях допускається використання системних ГК, проте лише нетривалими курсами при тяжких загостреннях, при цьому слід пам’ятати, що стероїдозалежний перебіг хвороби виникає доволі часто, тому застосування ГК має бути максимально обмеженим і виправданим лише в крайніх випадках.

Окрім фармакологічних підходів, у певних випадках може розглядатися застосування фізіотерапевтичних методів. Зокрема, для пацієнтів із хронічною ІК ефективною додатковою опцією може бути курсова фототерапія: вузькосмугове UVB (NB-UVB, 311-313 нм) або PUVA (псорален + UVA), що призначається дерматовенерологом у спеціалізованих умовах (Zuberbier і співавт., 2021). Вона продемонструвала здатність знижувати активність уртикарних висипів і покращувати контроль симптомів у частки пацієнтів.

Важливо пам’ятати, що фототерапія є доступною та відносно недорогою опцією лікування в Україні, тому лікарям первинної ланки варто вчасно скеровувати пацієнтів до лікаря-дерматовенеролога.

Біластин: унікальний АГП ІІ покоління

Розвиток АГП ІІ покоління здебільшого ґрунтувався на модифікації та переробці лікарських засобів попереднього покоління. На відміну від цих препаратів біластин має унікальну хімічну структуру (бензимідазол-піперидин), яка не є похідною жодного з попередніх АГП. Це робить його окремою хімічною одиницею серед препаратів ІІ покоління, що зумовлює сприятливий профіль безпеки та відсутність клінічно значущих лікарських взаємодій (Wang і співавт., 2016).

Окрім унікальної хімічної структури, біластин має ще одну суттєву перевагу порівняно з іншими АГП ІІ покоління. Він не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, що забезпечує відсутність седативного ефекту і мінімальний вплив на когнітивні функції пацієнтів. Це особливо важливо для пацієнтів, які потребують збереження працездатності й концентрації уваги (Kawauchi та співавт., 2019).

Клінічні докази ефективності біластину

Ефективність та безпека біластину при ХК були підтверджені низкою клінічних досліджень; одним із найпоказовіших стало японське багатоцентрове відкрите дослідження ІІІ фази. В ньому взяли участь 197 пацієнтів, серед яких 56 мали діагноз ХСК, а решта – інші дерматологічні захворювання, що супроводжувалися вираженим свербежем (екзема, дерматит, пруриго, шкірний свербіж). Пацієнти протягом року щодня отримували біластин у дозі 20 мг 1 р/добу (Yagami та співавт., 2017).

Оцінка ефективності ґрунтувалася як на загальній вираженості симптомів, так і на інтенсивності денного й нічного свербежу. В обох випадках спостерігалося поступове, але виразне зниження показників, яке було статистично достовірним і клінічно значущим. Пацієнти повідомляли про покращення сну, зменшення дискомфорту та зростання загальної якості життя. Динаміка ефективності біластину в пацієнтів із ХК представлена на рисунку 4.

Рис. 4. Ефективність біластину при ХК (Yagami та співавт., 2017)

Вже через 2 тиж після початку терапії більшість учасників спостерігали значне полегшення – симптоми зменшилися в >80% хворих. Згодом (упродовж тижнів) позитивна динаміка лише посилювалася: на 12-му тижні полегшення зафіксували майже 89% пацієнтів, а на 24-му – цей показник сягнув 96%. Важливо, що навіть при довготривалому застосуванні (через рік від початку лікування) стійке поліпшення зберігалося в >95% пацієнтів.

За весь 52-тижневий період лікування не було зафіксовано серйозних небажаних явищ. Біластин добре переносився, а небажані ефекти, які виникали, були поодинокими та легкими. Це підтверджує можливість його тривалого застосування без ризику втрати безпеки.

На окрему увагу заслуговують дані щодо ефективності біластину при використанні в підвищених дозах у пацієнтів із неконтрольованою ХК. У межах дослідження Sánchez-Borges і співавт., результати якого відображені на рисунку 5, порівнювали результати ескалації доз біластину, левоцетиризину та дезлоратадину в пацієнтів із ХК (Sánchez-Borges і співавт., 2014). Виявилося, що при застосуванні біластину в дозі 80 мг/добу в 60% пацієнтів симптоми повністю зникали, тоді як для левоцетиризину цей показник становив 21,7%, а для дезлоратадину – 27,1%.

Рис. 5. Ефективність підвищених доз антигістамінних препаратів ІІ покоління при ХК (Sánchez-Borges і співавт., 2014)

Ці дані підкреслюють, що не всі АГП ІІ покоління мають однакову ефективність при підвищенні дози. Біластин продемонстрував найвищу результативність серед досліджених засобів, що робить його перспективним варіантом для пацієнтів, у яких стандартна терапія не надає належного ефекту (Sánchez-Borges і співавт., 2014).

Отже, ХК залишається складним клінічним викликом, що виходить далеко за межі шкірних проявів і суттєво впливає на якість життя пацієнтів.

Для належного менеджменту цього стану слід активно впроваджувати в рутинну клінічну практику рекомендації міжнародних настанов EAACI/GA²LEN/EuroGuiDerm/APAAACI, які надають лікарям чіткий алгоритм дій і дозволяють стандартизувати підхід до ведення таких пацієнтів.

Ведення пацієнта з алергією на амброзію: від молекулярної діагностики Аmb а 1 до вибору оптимальної фармакотерапії

Проблематика, порушена професором Т.В. Святенко, мала продовження в темі респіраторних проявів алергії, зокрема алергічного риніту (АР) і ринокон’юнктивіту (АРК). Цей аспект докладно розкрила провідний науковий співробітник ДУ «Інститут отоларингології ім. О.С. Коломійченка НАМН України» (м. Київ), доктор медичних наук, професор Інна Володимирівна Гогунська, яка присвятила свою доповідь веденню пацієнтів з алергією на амброзію.

Амброзія як причина сезонної алергії

Амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.) – це літня однорічна трав’яниста рослина родини айстрових (Asteraceae). Вона належить до інвазивних і надзвичайно стійких видів, ареал яких у Європі почав активно розширюватися із середини XX ст.

Цей бур’ян є одним із найшкідливіших у Європі, оскільки характеризується високою конкурентною здатністю та алелопатією – впливом на інші рослини через виділення біологічно активних речовин. Завдяки відмінній адаптаційній здатності до різних екологічних умов амброзія успішно поширюється навіть у посушливих регіонах.

Рослина цвіте із середини липня до кінця жовтня, при цьому пік цвітіння, коли виділяється найбільша кількість пилку, припадає на серпень і вересень. Важливим чинником її поширення є мінімальна кількість опадів у серпні, що сприяє інтенсивному пилкуванню та збільшенню концентрації алергенів у повітрі.

Пилкове навантаження та чинники, що впливають на сезонність алергії на амброзію

Концентрація пилку в повітрі та вміст основних алергенів, зокрема Amb a 1 і пектат-ліази, визначають поширеність і тяжкість АРК (Cabrera та співавт., 2021). Піки звернень пацієнтів із сезонними формами алергії збігаються з періодами найвищої концентрації пилку та «агресивних» алергенів у повітрі (Bousquet та співавт., 2020).

Європейська академія алергології та клінічної імунології (EAACI) визначає початок сезону пилкування як період, коли протягом 5 із 7 днів концентрація перевищує 10 зерен/м³, а сумарна кількість пилку – 100 зерен/м³ (Pfaar та співавт., 2017). Саме тоді фіксують зростання кількості звернень до лікарів і випадків госпіталізацій, коли рівень пилку трав досягає 10-12 зерен/м³ (Pfaar та співавт., 2020).

Амброзія є одним із найагресивніших аероалергенів: клінічні симптоми можуть виникати вже при концентрації 10 зерен/м³, тоді як для трав цей поріг становить ≈15 зерен/м³, а для берези – ≈30 зерен/м³ (Knolmajer та співавт., 2024). На ділянках зі щільними заростями рослина продукує до 4000 млрд пилкових зерен на 1 м², створюючи потужне алергенне навантаження на довкілля.

Пилок амброзії має великі розміри (15‑25 мкм) і шорстку поверхню з колючими виступами, що полегшує його фіксацію на слизових оболонках дихальних шляхів (на відміну від відносно гладкого пилку берези) (Knolmajer та співавт., 2024).

Кліматичні зміни суттєво посилюють проблему: потепління сприяє тривалішому цвітінню та підвищенню концентрації пилку в атмосфері. Підвищення рівня CO₂ на 61% збільшує продукцію пилку амброзії (Albertine та співавт., 2014), а також активує експресію гена Amb a 1, що робить пилок агресивнішим. Із 1970 до 2022 року тривалість безморозного періоду в окремих регіонах, зокрема Міннеаполісі, зросла на 34 дні, що свідчить про подовження сезону пилкування в середньому на 1 день щороку (Albertine та співавт., 2014).

Молекулярна структура та алергени амброзії

Наразі ідентифіковано 11 алергенних білків амброзії, серед яких найважливішим є Amb a 1, фермент пектат-ліаза. Саме цей білок є головним чинником сенсибілізації – він спричиняє алергічну реакцію в >90% пацієнтів з алергією на амброзію (Zimbru та співавт., 2025).

Причина агресивності Amb a 1 полягає у його здатності порушувати цілісність епітеліального бар’єра. Після контакту пилку амброзії зі слизовою оболонкою цей білок послаблює міжклітинні зв’язки, що полегшує його проникнення до кровотоку і сприяє активації імунної відповіді, яка проявляється алергічними симптомами (Zimbru та співавт., 2025).

Серед інших важливих алергенів виокремлюють:

Amb a 2 – гомолог Amb a 1, спричиняє сенсибілізацію в ≈70% пацієнтів;
Amb a 3, Amb a 5, Amb a 6, Amb a 8 – мінорні алергени, проте важливі для формування повного профілю сенсибілізації;
Amb a 11 – кальційзв’язуючий білок, який вважається другим за клінічною значущістю після Amb a 1;
Amb a 4 належить до того самого класу, що і головний алерген полину Art v 1, тому пацієнти з алергією на амброзію часто реагують і на пилок полину через перехресну сенсибілізацію (Zimbru та співавт., 2025).

Важливою особливістю алергії на амброзію є перехресна реактивність, що зумовлює розвиток синдрому «пилок – їжа». Цей механізм пов’язаний із наявністю в пилку паналергенів – білків, схожих за структурою на алергени інших рослин і деяких харчових продуктів. Один із них, профілін (Amb a 9), зумовлює сенсибілізацію в ≈10-15% пацієнтів. Цей паналерген відповідальний за перехресні реакції між пилком різних рослин (берези, полину, злакових трав) і рослинною їжею, зокрема динею, кавуном, бананом, огірком і кабачком. У результаті в пацієнтів може розвиватися оральний алергічний синдром – свербіж, набряк або дискомфорт у ротовій порожнині після вживання певних фруктів чи овочів.

Інший важливий паналерген – полькальцин (Amb a 10), кальційзв’язуючий білок, який також спричиняє перехресну реактивність із пилком інших рослин (Zimbru та співавт., 2025).

Для клінічної практики важливим є розмежування справжньої сенсибілізації до амброзії (через Amb a 1) від перехресної реактивності (через Amb a 9 або Amb a 10). Така диференційна діагностика має ключове значення для вибору специфічної імунотерапії (АСІТ), адже дозволяє визначити, чи потрібно проводити лікування саме проти амброзії, чи коригувати підхід з урахуванням наявності перехресних реакцій.

Алгоритм ведення пацієнтів із сезонною алергією на амброзію

Згідно із сучасними рекомендаціями ARIA та EAACI/GA²LEN/EDF/WAO, АГП ІІ покоління залишаються першою лінією терапії не лише за ХК, а й при АР (Bousquet та співавт., 2001; Zuberbier та співавт., 2014).

У разі недостатнього контролю симптомів додають інтраназальні кортикостероїди (ІНКС), а при тяжчому перебігу – комбінацію ІНКС з азеластином. У резистентних випадках можливе короткочасне призначення пероральних ГКК і додаткової терапії. Якщо симптоми зберігаються, слід розглянути доцільність скерування пацієнта до вузького спеціаліста та проведення АСІТ.

Варто підкреслити, що в пацієнтів із доведеною сенсибілізацією до Amb a 1 доцільність проведення АСІТ слід оцінювати якнайраніше, адже цей метод потребує тривалого часу для досягнення ефекту. Водночас саме АСІТ залишається єдиним патогенетичним методом лікування, який не лише зменшує клінічні прояви, а й знижує ризик прогресування захворювання та розвитку нових сенсибілізацій, забезпечуючи тривалу ремісію та високу ефективність у перспективі.

У дослідженні, проведеному в районі Мілану під час сезону цвітіння амброзії у 2014 році (з 16 липня по 15 вересня), було проаналізовано 66 пацієнтів із сенсибілізацією до Amb a 1. Їх розподілили на дві групи: 24 пацієнти отримували АСІТ, а 42 – ні (Bonini та співавт., 2022).

Результати показали, що в групі, яка проходила АСІТ, вираженість симптомів риніту, кон’юнктивіту та астми була суттєво нижчою, навіть у періоди пікової концентрації пилку. В пацієнтів без імунотерапії спостерігалося виражене зростання симптомів у дні з високими рівнями пилку амброзії, що підтверджує ефективність АСІТ у зменшенні клінічних проявів (Bonini та співавт., 2022).

Отже, дослідження продемонструвало, що добова концентрація пилку амброзії є надійним предиктором тяжкості симптомів алергії, а проведення АСІТ у пацієнтів із сенсибілізацією до Amb a 1 дозволяє суттєво знизити інтенсивність сезонних проявів і покращити якість життя.

Якщо говорити про вибір оптимального АГП при полінозі, увагу на себе знову ж таки звертає біластин. Окрім інших добре відомих переваг біластину, важливо підкреслити, що саме він єдиний серед АГП, зареєстрованих в Україні, має пряме показання «алергічний ринокон’юнктивіт». Це свідчить про його доведену ефективність не лише в контролі симптомів АР, а й у зменшенні очних проявів алергії – свербежу, сльозотечі та почервоніння кон’юнктиви, які часто супроводжують сезон пилкування та істотно знижують якість життя пацієнтів.

Ефективність біластину (Ніксар®) підтверджена клінічно. У подвійно сліпому рандомізованому перехресному дослідженні за участю пацієнтів із сезонним АР, індукованим пилком амброзії, було продемонстровано, що після одноразового прийому біластину 20 мг назальні та очні симптоми за шкалою TNSS суттєво зменшувалися вже через 1 год після провокації алергеном (Horak та співавт., 2010). Водночас тривалість ефекту біластину перевищувала 24 год, що було значно довшим, ніж у фексофенадину 120 мг, та супроводжувалося вираженим полегшенням очних симптомів – свербежу, почервоніння й сльозотечі.

Пацієнти, які тривалий час приймають АГП, часто запитують, чи не виникає до них звикання і чи не потрібно періодично змінювати препарат для підтримання ефективності. Відповідь на це запитання було отримано в одному з найтриваліших досліджень, присвячених оцінці безпеки та ефективності застосування біластину в пацієнтів з АР, – довгостроковому спостереженні тривалістю від 3 до 12 міс (Okubo та співавт., 2017).

У цьому дослідженні взяли участь 65 пацієнтів із сезонним і 55 із цілорічним АР, які отримували біластин у дозі 20 мг/добу протягом 12 або 52 тиж під час періоду активного пилкування сосни японської та кипарису в Токіо.

Як показано на рисунку 6, у пацієнтів із сезонним АР уже через декілька тижнів спостерігалося виражене зниження загального бала назальних і очних симптомів, що продовжувало зростати до кінця періоду лікування (-9,19 бала).

Рис. 6. Зміна загального бала симптомів (назальних і очних) при сезонному АР (Okubo та співавт., 2017)

На рисунку 7 наведено динаміку в пацієнтів із цілорічним АР: покращення симптомів зберігалося протягом усього року лікування без ознак зниження ефективності препарату.

Рис. 7. Зміна загального бала симптомів (назальних і очних) при цілорічному АР (Okubo та співавт., 2017)

Ці результати доводять, що біластин 20 мг/добу є ефективним, безпечним і добре переноситься навіть при тривалому застосуванні, забезпечуючи стійкий контроль симптомів АР без розвитку толерантності до препарату.

Отже, сучасна стратегія ведення пацієнтів з алергією на амброзію передбачає точну діагностику сенсибілізації, ранній початок АСІТ і застосування ефективної антигістамінної терапії, що відповідає принципам доказової медицини та забезпечує стабільний контроль сезонних симптомів.

Вплив лікування АР на контроль бронхіальної астми (БА)

Продовжуючи тему АР, який часто поєднується з іншими формами респіраторної алергії, професор кафедри фтизіатрії з курсом клінічної імунології та алергології Вінницького національного медичного університету, доктор медичних наук Артемій Євгенійович Богомолов зосередив увагу на взаємозв’язку між АР і БА – двома станами, що сьогодні розглядаються як прояви єдиного патологічного процесу в дихальних шляхах.

АР та коморбідні стани

АР середнього і тяжкого ступеня значуще впливає на якість життя пацієнтів, виходячи далеко за межі локальних симптомів у носовій порожнині. Він погіршує самопочуття, знижує працездатність і створює суттєвий соціально-економічний тягар. Крім того, АР тісно асоціюється з низкою коморбідних станів, що додатково ускладнюють перебіг хвороби. Поширеність основних із них наведена в таблиці.

Таблиця. Поширеність коморбідних станів у пацієнтів з АР порівняно з особами без нього (Schmitt et al., 2016)
Поширеність	БА, %	Атопічний дерматит, %	Гіперкінетичні розлади (у віці <18 років), %	Депресія, %	Повторні епізоди депресії, %	Тривожний розлад, %
У пацієнтів з АР	30,6	19,7	10,3	13	4	10,2
В осіб без АР	4	5	6,7	9,8	2,9	6,1

Особливе занепокоєння викликає тісний зв’язок АР із БА. Така комбінація суттєво впливає на клінічний перебіг захворювання: пацієнти з БА й АР середньотяжкого/тяжкого ступеня належать до групи підвищеного ризику.

Для них характерні (Han, 2012; Byeon, 2019):

частіші звернення до відділень невідкладної допомоги;
відсутність належного контролю БА;
уповільнене відновлення функції легень.

Крім того, приблизно в чверті випадків саме АР стає провідним фактором розвитку синуситу, а в дітей молодшого віку він майже вдвічі підвищує ризик середнього отиту.

Вплив АР виходить за межі респіраторної системи. Пацієнти із цим діагнозом часто скаржаться на головний біль, гастроезофагеальну рефлюксну хворобу, порушення сну та когнітивних функцій. Усе це неминуче позначається на повсякденній активності та якості життя.

Окремо варто зазначити психологічний тягар: підлітки з тяжким перебігом АР значно частіше демонструють емоційну нестабільність, схильність до тривоги й депресії, а також меншу стійкість до стресових ситуацій, вищу імпульсивність і частіші зміни настрою.

Не менш показовим є і вплив АР на навчання: у студентів, які мали алергічні симптоми під час іспитів, ризик отримати нижчі результати був на 40% вищим порівняно з їхніми однолітками без алергії (Walker et al., 2007).

Отже, АР – це не лише проблема закладеності носа або чхання, а комплексне захворювання, що впливає на фізичний, психологічний і соціальний добробут людини.

Концепція єдиних дихальних шляхів

БА й АР розглядають сьогодні як два споріднені захворювання, поєднані дихальними шляхами. Це підтверджують їхні спільні анатомо-фізіологічні особливості – від подібної гістології та функціональних зв’язків між верхніми і нижніми дихальними шляхами до участі в запальному процесі тих самих клітин (опасистих клітин, еозинофілів, Th2-лімфоцитів, CD34⁺-стовбурових клітин) (Mehta, 2014).

АР і БА зумовлені однаковими механізмами виникнення – сенсибілізацією до подібних аероалергенів, назобронхіальним рефлексом, гіперреактивністю бронхів і запальними реакціями зі схожим профілем медіаторів (IgE, цитокіни, гістамін, лейкотрієни) (Kim et al., 2008). Такі патогенетичні механізми пояснюють високу частоту поєднання АР і БА у клінічній практиці.

Не менш показовим є і те, що терапія в багатьох випадках також базується на спільних підходах: анти-IgE-препарати, інгаляційні й інтраназальні кортикостероїди, антигістамінні й антилейкотрієнові засоби (Vujnovic and Domuz, 2018; Rahman et al., 2017). Це надає підстави говорити про уніфіковану хворобу дихальних шляхів, коли контроль АР позитивно впливає на перебіг БА і навпаки.

З огляду на спільність патогенезу в усіх провідних міжнародних настановах підтримано концепцію уніфікованого підходу до лікування захворювань дихальних шляхів. Так, в останній версії GINA (Global Initiative for Asthma – Глобальна стратегія лікування та профілактики БА) наголошується на такому: супутні стани, серед яких АР, здатні значно погіршувати симптоми в пацієнтів із БА, ускладнювати контроль захворювання і знижувати якість життя (GINA, 2024). Терапія АР є невід’ємною складовою курсу лікування БА, адже без цього неможливо досягти повного контролю симптомів (GINA, 2024).

Такі самі рекомендації надає й ініціатива ARIA (Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma – «АР і його вплив на астму»), підкреслюючи необхідність комбінованого підходу (лікування як БА, так і АР), а також наполягаючи на тому, що контроль БА неможливий без одночасного лікування АР (Bousquet et al., 2020; Bourdin et al., 2009).

Така єдність позицій провідних експертних груп свідчить, що в сучасній медицині немає місця розгляду БА й АР окремо. Вони є складовою єдиної патології дихальних шляхів; лише інтегрований підхід надає можливість досягти реального контролю захворювання і поліпшення якості життя пацієнтів.

Вплив лікування АР на контроль БА

Узгодженість позицій GINA й ARIA має не лише теоретичне, а й практичне підтвердження. Останні систематичні огляди та метааналізи демонструють, що ці рекомендації ґрунтуються на переконливих доказах: ефективне лікування АР дійсно поліпшує перебіг БА. Так, метою нещодавно опублікованого систематичного огляду Tameeris і співавт. було оцінити ефективність традиційних препаратів проти АР та з’ясувати, як їхнє застосування впливає на перебіг БА. Для цього автори провели систематичний пошук у базах Embase, Medline та Cochrane, включивши до аналізу лише рандомізовані контрольовані дослідження, опубліковані до жовтня 2024 року. Загалом було відібрано 32 дослідження.

До аналізу увійшли дані пацієнтів, які мали поєднаний перебіг астми й АР. Основними критеріями оцінки ефективності були як об’єктивні (функція легень, гіперреактивність бронхів), так і суб’єктивні (контроль симптомів астми, якість життя) показники.

Ключовим висновком стало те, що ефективне лікування АР достовірно покращує контроль БА.

Це відбувається завдяки декільком механізмам:

зменшенню системного запалення за рахунок зниження кількості медіаторів алергії;
відновленню носового дихання, тобто нормальної вентиляції, зволоження та очищення вдихуваного повітря;
зменшенню постназального затікання та подразнення дихальних шляхів, що спричиняє кашель;
зменшенню впливу алергенних тригерів.

Отримані результати ще раз підтвердили концепцію «єдиних дихальних шляхів»: успішне лікування АР позитивно відображається на перебігу БА та може розглядатися як складова стратегії комплексного контролю астми (Tameeris et al., 2025).

Підхід до менеджменту АР

Незважаючи на доступність сучасних методів лікування, контроль АР залишається недостатнім у значної частки пацієнтів.

Виокремлюють 3 основні групи чинників, які можуть це зумовити.

Фактори, асоційовані з пацієнтом

Це неправильна техніка застосування препаратів, низька прихильність до лікування, а також недостатня обізнаність пацієнтів щодо власного захворювання. Саме тому освітні заходи мають ключове значення в підвищенні ефективності терапії.

Фактори, асоційовані з лікуванням

Побічні ефекти через прийом медикаментів і ситуації, коли терапія виявляється неадекватною: наприклад, призначається в недостатніх дозах або без урахування супутньої патології.

Фактори, асоційовані з коморбідністю

АР рідко існує ізольовано. Наявність хронічного риносинуситу, атопічного дерматиту, харчової алергії, порушень сну чи БА ускладнює досягнення контролю симптомів і потребує комплексного підходу до лікування.

Згідно із сучасними європейськими та міжнародними настановами, першою лінією терапії АР є АГП – переважно у формі пероральних неседативних засобів. Серед сучасних засобів цього класу особливу увагу привертає біластин (Ніксар®) завдяки поєднанню високої клінічної ефективності та відмінного профілю безпеки.

Біластин швидко усуває основні симптоми АР – закладеність носа, ринорею, чхання, свербіж. Полегшення відчувається вже через 1 год після прийому, а тривалість дії сягає 24-26 год (Horak et al., 2010). Це надає можливість застосовувати препарат лише 1 р/добу, що підвищує прихильність пацієнтів до терапії.

Ще однією важливою перевагою біластину є відсутність клінічно значущих лікарських взаємодій, тому його можна безпечно призначати пацієнтам, які отримують супутню терапію, зокрема в разі наявності коморбідних станів, що є типовим для пацієнтів з АР і БА.

У клінічних дослідженнях у пацієнтів з АР біластин продемонстрував ефективність, зіставну з такою цетиризину і дезлоратадину або вищу, особливо щодо контролю свербежу та чхання (Ciprandi et al., 2017; Bachert et al., 2010). Водночас частота побічних ефектів була на рівні плацебо (Kuna et al., 2009).

Крім класичних таблеток по 20 мг Ніксар® доступний і у формі таблеток, які диспергуються в ротовій порожнині, що є зручним для дітей віком від 6 до 11 років із масою тіла не менше 20 кг і пацієнтів, яким складно ковтати (Jáuregui et al., 2009). Вона розчиняється в слині або невеликій кількості води приблизно за 30 с, що робить її зручною для маленьких дітей і дорослих із дисфагією. Додатковою перевагою такої форми випуску є приємний виноградний смак та відсутність барвників і консервантів.

Отже, Ніксар® посідає провідне місце в терапії АР, поєднуючи швидкість дії, тривалість ефекту та відмінний профіль безпеки. Він ідеально вписується в сучасну концепцію уніфікованого менеджменту захворювань дихальних шляхів, де лікування АР розглядають як ключ до кращого контролю БА.

Висновки

Доповіді, представлені в межах Міжнародного міждисциплінарного конгресу «Життя без алергії: інноваційні підходи до специфічної діагностики та терапії алергічних захворювань», стали яскравим прикладом єдності науки, клінічного досвіду і міждисциплінарного мислення.

Усі доповіді об’єднані спільною стратегічною ідеєю – перехід від фрагментарного симптоматичного підходу до інтегрованого, патогенетично обґрунтованого менеджменту АЗ, що базується на доказовій медицині, міждисциплінарній співпраці та активному залученні пацієнта до процесу лікування.

Впровадження молекулярної діагностики, персоналізація терапії, розширення можливостей АСІТ і використання сучасних АГП формують нову парадигму контролю алергії – ефективну, безпечну та тривалу.

Завдяки таким ініціативам, як конгрес «Життя без алергії», українська спільнота лікарів отримує не лише нові знання, а й практичні інструменти для підвищення якості життя пацієнтів, удосконалення маршруту їхнього ведення та впровадження європейських стандартів у клінічну практику.

Підготувала Ганна Кирпач

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 17 (603), 2025 р