4 травня, 2026
Фармакологічні аспекти ведення пацієнтів із шизофренією та коморбідними станами
Шизофренія – тяжкий психічний розлад, що супроводжується порушеннями мислення, емоцій і поведінки та створює значне довготривале навантаження на пацієнтів, їхні родини й систему охорони здоров’я. Перебіг захворювання часто ускладнюється супутніми станами, що пов’язані з функціональними порушеннями, низькою прихильністю до лікування та підвищеною смертністю. Попри зростання уваги до цієї проблеми, систематичне оцінювання та активний контроль коморбідностей при шизофренії залишаються недостатньо впровадженими у клінічну практику, а відповідні рекомендації – обмеженими. E. Vieta et al. на основі експертного консенсусу запропонували фармакотерапевтичні стратегії ведення пацієнтів із шизофренією та коморбідними станами, поєднавши сучасні доказові дані та клінічний досвід. Пропонуємо до вашої уваги ключові положення цього документа (Annals of General Psychiatry, 2026; 25: 3).
Шизофренія характеризується виразною гетерогенністю щодо етіології, клінічних проявів і перебігу. До основних симптомів належать позитивні (галюцинації, марення), негативні (соціальна ізоляція, зниження мотивації), когнітивні та афективні. Перебіг хвороби часто має рецидивно-ремітивний характер із неповними ремісіями, стійкою інвалідизацією та скороченням тривалості життя пацієнтів (Owen et al., 2016).
Фармакологічні опції
Фармакотерапія залишається основою лікування шизофренії (Nord, Farde, 2011). Антипсихотики першого покоління дієво зменшують позитивну симптоматику, але асоційовані з високим ризиком екстрапірамідних симптомів (ЕПС) і майже не впливають на негативні й афективні прояви (Haddad et al., 2012). Антипсихотики другого покоління знижують імовірність виникнення ЕПС, але пов’язані з метаболічними порушеннями, гіперпролактинемією, седацією та сексуальною дисфункцією, зберігаючи обмежену ефективність щодо негативних і когнітивних симптомів (Wolpe et al., 2025).
На сьогодні терапевтичні цілі при веденні осіб із шизофренією змістилися від контролю симптомів до функціонального відновлення, поліпшення якості життя та персоналізації лікування. Антипсихотики третього покоління (арипіпразол, брекспіпразол, карипразин) мають ширший спектр дії та кращий профіль безпеки. На відміну від інших часткових агоністів D2/D3-рецепторів, карипразин, завдяки переважній афінності до D3-рецепторів, є перспективним щодо впливу на негативні, когнітивні та афективні симптоми, а також при коморбідних станах, зокрема пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (ПАР) (Shad, 2023; Grunze, 2023).
Тягар коморбідностей при шизофренії
Окрім базових психотичних симптомів, шизофренія часто ускладнюється коморбідними станами, які посилюють загальний тягар захворювання та перешкоджають відновленню. Найпоширенішими й клінічно значущими є афективні розлади, сексуальна дисфункція, метаболічні порушення і розлади, пов’язані з уживанням ПАР. Вони знижують прихильність до лікування, погіршують психічні й соматичні наслідки для здоров’я та суттєво підвищують ризик передчасної смерті, насамперед через серцево-судинні захворювання і суїциди (Correll et al., 2017; Solmi et al., 2025).
Афективні симптоми
Афективні симптоми є невід’ємною складовою перебігу шизофренії: вони можуть передувати психотичним епізодам, супроводжувати їх або зберігатися після редукції позитивної симптоматики. Попри клінічну значущість, депресія, тривожність, дисфорія, агресія та психомоторне збудження тривалий час залишалися поза увагою фахівців. Сучасний терапевтичний підхід передбачає індивідуалізоване, пацієнт-орієнтоване лікування з урахуванням динаміки симптомів і довгострокових наслідків, із фокусом на функціональному відновленні та якості життя пацієнтів (Upthegrove et al., 2017).
Фармакотерапія має бути цілеспрямованою: перевагу надають антипсихотикам з антидепресивними властивостями, як-от луразидон, кветіапін і часткові агоністи дофамінових рецепторів (АДР), зокрема карипразин. Вони впливають і на психотичні, і на афективні прояви та характеризуються доброю переносимістю (Morrissette, Stahl, 2011).
Переносимість є ключовим фактором високого комплаєнсу, тому побічні ефекти (сексуальна дисфункція, збільшення маси тіла, ЕПС) потребують раннього виявлення та корекції. Використання антидепресантів із високим ризиком небажаних явищ сексуального характеру (наприклад, пароксетину) може бути проблематичним. У разі потреби в їх призначенні доцільно попередньо розглянути зміну антипсихотика на препарат із виразнішим впливом на афективну симптоматику (Corponi et al., 2019).
Загалом продемонстровано ефективність часткових АДР щодо різних симптоматичних доменів шизофренії. Карипразин, зокрема, має широкий спектр дії щодо позитивних, негативних, афективних і когнітивних симптомів та зазвичай добре переноситься; дані реальної клінічної практики підтверджують його користь у довгостроковому веденні пацієнтів (McIntyre et al., 2025; Efthimiou et al., 2024).
Сексуальна дисфункція
Сексуальна дисфункція є поширеною, але недостатньо оціненою проблемою при шизофренії, пов’язаною із прийманням антипсихотичних препаратів або супутніх засобів. Вона часто залишається недіагностованою, оскільки пацієнти неохоче розповідають про сексуальні проблеми з власної ініціативи, але безпосередньо впливає на прихильність до лікування, психосоціальне функціонування та асоційована зі скороченням тривалості терапії (Souaiby et al., 2020). Тож для комплексного лікування необхідні систематичне оцінювання й відкритий діалог без упереджень. Сексуальна дисфункція, викликана антипсихотиками, має складну нейробіологічну основу. Основним механізмом є гіперпролактинемія, зумовлена дофамінергічною блокадою, що порушує регуляцію лібідо, оргазму та репродуктивної функції (de Boer et al., 2015).
Вибір антипсихотика має вирішальне значення: препарати із високим ризиком гіперпролактинемії (рисперидон, паліперидон) частіше спричиняють побічні ефекти у сексуальній сфері. Ефективною стратегією є перехід на препарати, які чинять мінімальний вплив на рівень пролактину, зокрема часткові АДР (карипразин, арипіпразол), а також кветіапін чи оланзапін, що дозволяє зменшити несприятливі явища без втрати контролю над психотичною симптоматикою (Montejo et al., 2017).
Нові антипсихотики, зокрема карипразин, можуть сприяти збереженню або навіть поліпшенню сексуальної функції завдяки тому, що не підвищують рівень пролактину. Дані реальної практики також свідчать про позитивний вплив карипразину на мотивацію та гормональні показники при збереженні клінічної стабільності, а тривалий період напіввиведення може сприяти кращому дотриманню режиму лікування (Montejo, 2025).
Метаболічні порушення
Метаболічні порушення є одним із ключових чинників підвищення серцево-судинної захворюваності та смертності при шизофренії, часто пов’язаних з антипсихотичною терапією. Найсуттєвіше збільшення маси тіла відбувається в перші три місяці лікування, що підкреслює важливість раннього втручання. Водночас метаболічні порушення (інсулінорезистентність, дисліпідемія чи підвищені рівні прозапальних маркерів) можуть бути наявними ще до початку терапії (Pillinger et al., 2023).
Нефармакологічні втручання (фізична активність, дієта, відмова від куріння) залишаються основою лікування, хоча їх реалізація часто обмежена. Вибір антипсихотика є визначальним: клозапін і оланзапін асоційовані з найвищим метаболічним ризиком, тоді як часткові АДР, зокрема карипразин, характеризуються сприятливішим профілем. Так, призначення карипразину все частіше розглядають як пріоритетну опцію при першому епізоді психозу або як стратегію переключення у пацієнтів із надмірною вагою (Speyer et al., 2021). Метформін є препаратом першої лінії для корекції збільшення маси тіла, а агоністи глюкагоноподібного пептиду‑1 (наприклад, семаглутид) – перспективною альтернативою, хоча їх застосування у психіатричних пацієнтів потребує подальшого вивчення (Carolan et al., 2025; Siskind et al., 2025).
Розлади, пов’язані з вживанням ПАР
Розлади, пов’язані з уживанням ПАР, часто супроводжують шизофренію та погіршують її перебіг. Вживання канабісу асоційоване із більш раннім дебютом і тяжчим перебігом психозу; тютюнокуріння залишається дуже поширеним і характеризується низькою мотивацією до відмови, що додатково погіршує соматичні ризики. Такі пацієнти мають нижчу прихильність до лікування та гірші функціональні результати, їх частіше госпіталізують (Parro-Torres et al., 2025; Chiappini et al., 2025).
Лікування потребує інтегрованого підходу, особливо на ранніх етапах захворювання. Застосування ін’єкційних антипсихотиків пролонгованої дії поліпшує комплаєнс і знижує ризик рецидивів, але вони використовуються недостатньо (Neyra et al., 2024). Часткові агоністи D2/D3-рецепторів також можуть бути ефективними у пацієнтів із коморбідним уживанням канабісу та афективною симптоматикою. Зокрема, карипразин може впливати не лише на психотичні симптоми, а й на мотиваційні дефіцити та поведінкові аспекти, пов’язані зі вживанням ПАР, при цьому його переносимість є сприятливою. Дані реальної практики свідчать про здатність карипразину зменшувати потяг до ПАР і поліпшувати функціонування (Trovini et al., 2025; Pardossi et al., 2024). Клозапін залишається варіантом вибору при резистентній шизофренії та супутньому вживанні ПАР, але його застосування обмежене через ризик побічних реакцій та необхідність регулярного моніторингу (Lee et al., 2023).
Висновки
Сучасне ведення осіб із шизофренією передбачає застосування індивідуалізованої фармакотерапії з урахуванням коморбідності. Часткові АДР, зокрема карипразин, завдяки впливу на D3-рецептори є ефективними щодо різних груп симптомів і мають сприятливий профіль безпеки. Це поліпшує дотримання режиму лікування та розширює можливості терапії для пацієнтів із супутніми станами.
Підготувала Олена Коробка
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 2 (77) 2026 р.
