26 грудня, 2025

Астенічний синдром як стрес-залежна дезадаптація центральної нервової системи: можливості комбінованої терапії

Автори:

Проблема впливу хронічного стресу на організм і, зокрема, на функції центральної нервової системи (ЦНС) є однією з найважливіших у сучасній медицині, а також одним із значущих медико-соціальних факторів, що безпосередньо впливає на рівень адаптації (або дезадаптації) населення до дії потужних стресогенних факторів. Тут насамперед слід зауважити про значення хронічного стресу на ґрунті воєнних дій в Україні, масштаби та медичні наслідки якого ще належить оцінити повною мірою. Саме для умов війни характерні протягом відносно нетривалого відрізку часу перехід від гострої стресової реакції до хронічного стану психоемоційного дисбалансу з переважанням тривоги, страху, вегетативних розладів у поєднанні з вираженим когнітивним дисбалансом, а також стан хронічного стресу з періодами різкого загострення, спричиненого як екзо-, так і ендогенними факторами. Саме тому ця проблема, незважаючи на її давню актуальність, наразі в нашій країні набуває особливого значення.

Сьогодні відомо, що вплив хронічного стресу індукує цілий комплекс змін у мозку (морфологічних, фізіологічних, нейрохімічних), що є фундаментом подальшого розвитку т. зв. хвороб цивілізації (цереброваскулярних, психосоматичних і невротичних), у патогенезі яких порушення нейрогуморального контролю, насамперед у вигляді нейромедіаторного дисбалансу, відіграють основну роль [4, 17, 18]. Отже, можна стверджувати, що стрес-індуковані зміни мозку – провідний механізм подальшого порушення функцій цілісного організму, які при своєму прогресуванні маніфестують у вигляді тієї чи іншої клінічної форми патології. Головним ушкоджувальним фактором впливу хронічного стресу на ЦНС можна вважати глобальну дезадаптацію на всіх рівнях структурно-функціональної організації (нейромедіаторному, нейрональному, судинному) [4, 29].

Одним із найважливіших і найчастіших стресогенних клінічних проявів дезадаптації ЦНС слід вважати астенічний синдром.

Загалом поширеність астенії у популяції надзвичайно висока. До 60% усіх скарг хворих, які висуваються під час первинного звернення, пов’язані з тими чи іншими проявами астенії [19], при цьому надзвичайно великим є і соціально-економічне значення астенії (витрати на лікування, оплата непрацездатності, зниження ефективності праці тощо), а також її психологічна роль (вплив на соціальні та особистісні контакти, десоціалізація та ін.).

Із клінічного погляду астенічний синдром є вельми полісимптоматичним і може включати в різних комбінаціях такі прояви, як стійке зниження пам’яті й концентрації уваги, розумової та фізичної працездатності, порушення сну, слабкість, хронічну втому, головний біль, відчуття тривоги, страху та/або пригнічений настрій, вегетативні кризи, ослаблення сексуальної активності тощо [2, 3].

Цей синдром розвивається як багатофакторний процес при взаємодії стресу, особливостей особистості, супутньої патології, навколишнього середовища та ін.

Небезпека цього синдрому полягає у тому, що він є фундаментом, на якому розвивається цілий «букет» різних патологічних форм, нерідко небезпечних для життя: ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, депресія, тривожні розлади, цереброваскулярна патологія тощо.

Крім того, астенічний синдром – значущий фактор, що погіршує перебіг і прогноз основного захворювання в межах «хвороб цивілізації», а також послаблює клінічну відповідь на фармакотерапію, яка проводиться. Саме тому астенічний синдром можна розглядати як патологічно змінену реакцію адаптації нервової системи у відповідь на фізичну та психічну перенапругу, екзо- або ендогенні інтоксикації, судинні й метаболічні розлади тощо [28].

Астенія – загалом синдром неспецифічний. Описано десятки симптомів, що характеризують астенію на ґрунті різних стрес-залежних розладів, проте найтиповішою є така тріада: астенія (підвищена стомлюваність, зниження працездатності, емоційна лабільність, дратівливість тощо) в поєднанні з когнітивними та психоемоційними розладами [1, 8]. Але тут важливо відрізняти астенічний синдром від простої втоми, зумовленої тривалим фізичним або психічним перенапруженням. Якщо при фізіологічній втомі ефективними засобами її корекції можуть бути звичайний відпочинок та/або зміна виду діяльності (з розумової на фізичну чи навпаки), то в разі астенічного синдрому такі прості заходи не нададуть жодного результату. Слід підкреслити, що проста втома є результатом виснаження енергетичних ресурсів організму та ЦНС зокрема, тоді як в основі астенічного синдрому лежить порушення регуляції енергетичного балансу, яке потребує обов’язкової фармакологічної корекції. Водночас важливо наголосити, що це має бути специфічна корекція, оскільки такі широковживані методи «активації» організму, як кава, енергетичні напої або безконтрольне (а тому небезпечне) використання різноманітних психостимуляторів (женьшень, родіола, елеутерокок тощо), можуть бути не тільки неефективними, а й суттєво зашкодити фізичному та психічному стану з огляду на потенційні ризики розвитку небажаних ефектів за надмірного застосування вищезазначених засобів.

Якщо дуже стисло зачепити основи патогенезу розвитку астенічного синдрому при будь-якій формі патології, необхідно згадати про системний нейромедіаторний дисбаланс у ЦНС і порушення функції ретикулярної активувальної системи (РАС), що включає структури таламуса, гіпоталамуса, мозочка та кори великих півкуль. РАС є провідним компонентом, своєрідним «диригентом» регуляції енергетичного потенціалу організму [11] і в найширшому значенні цього поняття координує процеси нейрогуморальної та психічної регуляції. Порушення балансу нейромедіаторних систем у межах РАС і насамперед ослаблення активувального впливу на вищі коркові центри спричиняють розвиток відповідного астенічного симптомокомплексу, пов’язаного з порушенням центральної регуляції енергозабезпечення нейронів різних структур мозку. Саме тому на клітинному рівні провідним нейрометаболічним механізмом розвитку астенії є гіпоксія, що зумовлює енергодефіцит нейрональних структур, ослаблення біосинтезу макроергічних сполук, порушення тканинного дихання, отже, й активацію процесів вільнорадикального окислення з подальшим ушкодженням нейрональних і мітохондріальних мембран і апоптозом клітин мозку [28, 29]. Механізми розвитку астенічного синдрому багато в чому схожі на зміни, котрі спостерігаються за ішемії мозку, а також при старінні, що потребує застосування особливої комплексної стратегії у лікуванні астенії, відмінної від стратегії лікування основного захворювання або реактивного стану.

Основними критеріями для вибору відповідного лікарського засобу мають бути:

1) наявність специфічної антиастенічної дії;

2) наявність антигіпоксичної та антиоксидантної дії;

3) можливість корекції нейромедіаторного дисбалансу;

4) вплив на когнітивну та психоемоційну сфери;

5) високий рівень безпеки;

6) наявність мінімального потенціалу лікарських взаємодій.

Необхідно зауважити, що цей достатньо жорсткий перелік зазначених критеріїв спонукає практичних лікарів до призначення широкого кола лікарських засобів (нерідко 5-10 і більше!) із груп ноотропів, вазотропів, психостимуляторів, антидепресантів тощо, а це спричиняє невиправдану поліпрагмазію, основними ризиками якої є:

1) «перехрещення» шляхів біотрансформації різних препаратів в організмі, що зумовлює значне посилення або ослаблення їхньої дії, отже, збільшення кількості побічних ефектів і неконтрольованості клінічної відповіді;

2) можливість потенціювання відомих побічних ефектів окремих засобів, отже, й посилення їхньої токсичної дії насамперед на шлунково-кишковий тракт, печінку, нирки та головний мозок;

3) можливість виникнення нових та несподіваних побічних ефектів, що в низці випадків істотно ускладнюють перебіг основного захворювання;

4) складність для лікаря підібрати адекватний дозовий режим для кожного препарату, а для пацієнта – його дотримання, що спричиняє погіршення комплаєнсу або навіть відмову від лікування;

5) значне здорожчання процесу лікування, особливо при тривалій терапії, найчастішій у неврологічній практиці.

Альтернативою терапії великою кількістю монопрепаратів стали розробка та широке впровадження в клінічну практику комбінованих засобів [22].

Головна умова прогресу в створенні ефективних комбінацій біологічно активних інгредієнтів у межах однієї лікарської форми – синергізм їхнього впливу на провідні ланки патогенезу конкретних захворювань, зокрема астенічного синдрому, когнітивного дефіциту, захворювань психоемоційної сфери за умов поліморбідності, тобто не просто комплекс їхніх окремих переваг, а досягнення якісно нового фармакологічного ефекту, що дозволяє істотно розширити вплив такого засобу на різноманітність клінічної симптоматики і забезпечити в такий спосіб реалізацію стратегії нейропротекції.

Загалом до основних переваг комбінованих засобів належать:

1) можливість застосування доведених стандартних ефективних поєднань біологічно активних речовин у межах однієї лікарської форми (спрощення процедури вибору лікарського засобу для практичного лікаря);

2) скорочення вимушеної поліпрагмазії при збереженні чи підвищенні ефективності лікування;

3) поліпшення комплаєнсу (зручність застосування для пацієнта та лікаря);

4) підвищення економічної доступності лікування.

Слід одразу ж наголосити, що всі зазначені вимоги до ефективності комбінованих лікарських засобів мають поєднуватися з максимально можливою безпекою, тобто мінімізацією побічних ефектів, відсутністю перехресної фармакодинамічної та фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами нейро- і соматотропного типу дії, а також можливістю безпечного застосування в осіб літнього й старечого віку.

Такий доволі жорсткий перелік критеріїв оптимального комбінованого засобу накладає суттєві обмеження на його відповідний вибір.

Варто наголосити на тому, що останніми роками особливо популярними стали комбіновані засоби на основі природних, фізіологічно активних речовин, котрі мають властивості центральних адаптогенів, ефективно впливаючи на когнітивні, психоемоційні та неврологічні прояви астенічного синдрому.

З огляду на поєднання м’якого і водночас клінічно значущого фармакологічного ефекту, безпеки, хорошої переносимості та доступності більшості таких засобів уже сама собою можливість ефективної терапії астенічного синдрому з їхнім застосуванням є досить перспективною. Крім того, характерна особливість останнього часу – формування численної у сучасному суспільстві категорії споживачів, що негативно ставляться до лікування синтетичними або хімічно модифікованими препаратами і віддають перевагу «поверненню до витоків» – природним засобам рослинного та загалом природного походження за будь-якої форми патології. Так, сьогодні фітопрепарати приймає до 40% населення європейських країн та США [27]. Отже, створюється можливість задоволення потреб сучасного суспільства в засобах природного походження, що завоювали широку популярність у різних країнах.

Одним із таких перспективних вітчизняних засобів, що може розглядатися як інновація в корекції клінічних проявів астенічного синдрому, є Квадевіт-меморі. Основна його характеристика – оригінальне та перспективне із клініко-фармакологічного погляду поєднання інгредієнтів. Склад Квадевіту-меморі (1 таблетка): екстракт гінкго білоба – 120 мг; вітамін С – 100 мг; нікотинамід (В₃) – 20 мг; рутин – 20 мг; вітамін Е – 15 мг; цинк – 15 мг; вітамін В₆ – 3 мг; вітамін В₁ – 2 мг; вітамін В₂ – 2 мг; вітамін А – 345 мкг (що відповідає 1000 МО); фолієва кислота (В₉) – 400 мкг; селен – 70 мкг.

Стисло розглянемо механізми дії та клінічну цінність зазначених інгредієнтів. На особливу увагу заслуговує поєднання в складі Квадевіту-меморі екстракту гінкго білоба, цинку та селену, що є певною «родзинкою» цього засобу.

Екстракт гінкго білоба відомий у народній східній медицині з найдавніших часів, але як офіційно затверджений інструмент фармакотерапії (монотерапія або в складі комбінованих лікарських засобів) почав застосовуватися тільки з 1960-х рр. За незначний відрізок часу в результаті численних експериментальних досліджень було виявлено багато сторін його унікального комплексного механізму дії та доведено клінічну ефективність при широкому колі патологічних процесів [5, 7, 21, 32].

Основні біологічні ефекти лікарських засобів на основі екстракту гінкго білоба пов’язані з наявністю в його складі флавонових глікозидів, терпенлактонів (гінкголіди, білобаліди), проантоціанідів і біологічних кислот.

Ці препарати поєднують у собі нейро-, геро- та стрес-протекторний потенціал, маючи такі основні фармакологічні ефекти:

антиоксидантний;
мембраностабілізувальний;
нейромедіаторний;
нейротрофічний;
вазотропний (вазорегулювальний та антиагрегантний).

Важливо наголосити, що механізми реалізації зазначених ефектів суттєво відрізняються від більшості інших ноотропних та вазотропних засобів (пірацетаму, ніцерголіну, вінпоцетину, цинаризину тощо):

1) комплексністю;

2) збалансованістю;

3) фізіологічністю дії.

Необхідно нагадати, що гінкго білоба чинить спрямований протекторний вплив щодо розвитку всіх основних механізмів (системних і клітинних), що лежать в основі патогенезу астенічного синдрому та стрес-залежних когнітивних порушень, а саме:

1) стимуляція транспорту кисню як із крові до нейронів, так і на внутрішньонейрональному рівні;

2) активація дихального ланцюга мітохондрій;

3) стимуляція накопичення АТФ у нейронах;

4) ослаблення вираженості лактат-ацидозу;

5) активація транспорту та утилізації глюкози;

6) антиоксидантна дія;

7) нейротрофічна дія (активація синтезу нейротрофінів);

8) нейромедіаторна дія (активація холінергічних процесів у корі та гіпокампі) [20].

Отже, гінкго білоба властивий увесь комплекс потенційних ефектів ноотропних і нейропротекторних засобів, причому його широта перевершує аналогічні ефекти більшості хімічно синтезованих препаратів цієї групи.

Однак водночас для гінкго білоба характерна й унікальна вазотропна дія. Вона включає вазорегулювальний та реологічний ефекти.

Найважливішою особливістю регуляції судинного тонусу під впливом гінкго білоба є нормалізація процесів мікроциркуляції, тобто ланки мозкової гемодинаміки, найтісніше пов’язаної з нейрометаболічними процесами й одночасно найсхильнішої до порушень унаслідок дії хронічного стресу та процесів старіння. Екстракт гінкго білоба активує кровообіг у мозку насамперед на рівні артеріол та капілярів, зменшуючи капілярну проникність, отже, й формування периваскулярного набряку. Специфічна особливість гінкго білоба – здатність підвищувати венозний тонус, що відрізняє його від переважної більшості вазотропних засобів, тоді як порушення венозного відтоку є одним із важливих механізмів розвитку психічної та фізичної астенії. Отже, активуються і приплив, і відтік крові в тканинах головного мозку, зменшуються прояви циркуляторної гіпоксії, покращується живлення нервових клітин [32].

Препарати на основі екстракту гінкго білоба також сприяють нормалізації реологічних властивостей крові за рахунок стабілізувального впливу на мембрани еритроцитів і пригнічення фактора агрегації тромбоцитів, що проявляється в наявності антитромботичного ефекту. Вазотропна дія екстракту гінкго білоба за широтою та різноманітністю перевершує таку багатьох препаратів аналогічного типу дії [24].

Саме гінкговмісні засоби максимально відповідають критеріям вибору інструменту лікувальної та фармакопрофілактичної стратегії при дезадаптації ЦНС у результаті хронічного стресу (в т. ч. астенічного синдрому), особливо за супутніх початкових порушень мозкового кровообігу і когнітивних розладів, які дозволяють забезпечити необхідну широту нейрометаболічної, нейромедіаторної та судинної дії.

Цинк є одним із найважливіших мікроелементів, що забезпечують фізіологічні функції організму та головного мозку зокрема. Він входить до складу ≈300 ферментів [10]. Особливо важливо підкреслити ключову роль цинку в забезпеченні процесів нейропластичності – основі реалізації когнітивних функцій, що виражається в максимальних його концентраціях в мозку саме в структурах гіпокампа – головного «комп’ютера» когнітивної сфери [12]. Наявність оптимальної концентрації цинку в мозку забезпечує цілісність нейрональних мембран, що тісно пов’язано з його потужною антиоксидантною дією; зокрема, цинк входить до складу провідного ферменту природної антиоксидантної системи – супероксиддисмутази [12, 25]. Завдяки цинку значною мірою забезпечується профілактика розвитку реакцій оксидативного стресу й апоптозу в результаті ішемії, нейродегенерації, тобто патологічних процесів, тісно пов’язаних із тривалою дією стресогенних факторів і старіння [26]. Хронічний стрес, фізичні та психічні перенавантаження поряд з аліментарною недостатністю й віком є одними з основних причин розвитку дефіциту цинку в головному мозку, а також порушень психоемоційного балансу, зокрема розвитку гіпотимічних та депресивних станів [26].

Також необхідно зауважити про роль цинку у виведенні токсичних речовин (у т. ч. солей важких металів) з організму, що в сучасних екологічних умовах набуває особливого значення, а також у підтримці реакцій імунітету та профілактиці реакцій нейрозапалення – провідного механізму нейродегенерації клітин мозку [30].

Дефіцит цинку в організмі з боку ЦНС супроводжується когнітивними порушеннями, депресією, а також астенічним синдромом, а у вираженіших випадках є одним із патогенетичних чинників розвитку порушень мозкового кровообігу, деменції, епілепсії та інших тяжких захворювань ЦНС [26, 30].

Значення цинку та його недостатності при хронічному стресі не ставиться під сумнів. Однак цей мікроелемент, хоч як це парадоксально, досить рідко є компонентом комбінованих лікарських засобів, у т. ч. призначених для застосування в неврології. Саме тому наявність цинку в складі Квадевіту-меморі є важливою умовою ефективності фармакологічного засобу при стрес-залежних станах.

Селен також є одним із важливих мікроелементів, роль якого в діяльності мозку та розвитку неврологічних захворювань (насамперед когнітивного дефіциту, деменцій) нині дедалі більше привертає увагу й інтенсивно досліджується [9, 13]. Особливо важливою є роль селену у функціонуванні ферментів, пов’язаних із нейрогенезом у мозку, зокрема нейронів гіпокампа, за рахунок білків – селенопротеїнів – компонентів системи біосинтезу як нейронів гіпокампа, так і провідного нейротрофічного фактора мозку – BDNF [13]. Селеновмісні сполуки входять до складу РНК- і ДНК-полімераз, що забезпечують систему формування міжнейронних контактів – т. зв. систему спрутингу, причому на ці процеси не впливають будь-які відомі фармакологічні засоби, крім тих, що безпосередньо містять селен. Окрім того, селен активує стресостійкість клітин головного мозку за рахунок зниження їхньої чутливості до впливу провідних гормонів стресу – глюкокортикоїдів [33]. Також селенопротеїни є компонентами ферментів природної антиоксидантної системи, тобто селен чинить антиоксидантну й антиапоптозну дію [14].

Клінічні перспективи застосування селену насамперед пов’язані з його можливостями запобігати нейродегенерації та стимулювати когнітивні функції, зокрема при використанні в терапії когнітивного дефіциту різного ступеня, в т. ч. за хвороби Альцгеймера [14], а також як засобу, що зменшує прояви хронічного стресу [33]. З огляду на те що астенічний синдром значною мірою має патогенетичний зв’язок із виснажувальним впливом глюкокортикоїдів на ЦНС, застосування селену як важливого компонента антиастенічних засобів і центральних адаптогенів має серйозне підґрунтя та заслуговує на широке впровадження в клінічну практику.

Комплекс вітамінів – В₁ (тіамін), В₂ (рибофлавін), В₃ (нікотинамід), В₆ (піридоксин), В₉ (фолієва кислота), А (ретинол), Е (токоферол), Р (рутин), С (аскорбінова кислота) в складі Квадевіту-меморі є добре знайомим клініцистам як ефективний інструмент комбінованої терапії різноманітних захворювань (хронічна ішемія головного мозку, нейродегенеративна патологія, нейропатії тощо). Кожен із вищезазначених вітамінів має свої особливості впливу на головний мозок і різноманітні метаболічні шляхи в ЦНС та в організмі загалом. Так, вітамін В₁ (тіамін) відіграє важливу роль у процесах енергетичного забезпечення нейронів і біосинтезу ацетилхоліну; вітамін В₂ (рибофлавін) – у регуляції окисно-відновлювальних реакцій та біосинтезі біогенних амінів і ГАМК; вітамін В₃ (нікотинамід) – у процесах енергозабезпечення нейронів та регуляції когнітивних функцій і мікроциркуляції; вітамін В₆ (піридоксин) – у процесах мієлінізації нервових волокон, біосинтезі біогенних амінів і ГАМК, регуляції рівня гомоцистеїну; В₉ (фолієва кислота) – у реакціях метилування, біосинтезі біогенних амінів, тобто в забезпеченні діяльності фізіологічної антиастенічної системи (РАС) і регуляції психоемоційного балансу; вітамін А (ретинол) має потужні імуностимулювальні й антиоксидантні властивості; вітамін Е (токоферол) – один із найвідоміших природних антиоксидантів та антитромбогенних засобів; вітаміни Р (рутин) і С (аскорбінова кислота) також є потужними антиоксидантами, стабілізаторами судинної стінки, регуляторами окисно-відновлювальних процесів у мозку [6, 15, 16, 23, 31]. Слід зауважити, що наявність зазначених вітамінів у складі Квадевіту-меморі – не лише додаток до його основних інгредієнтів, а й, по-перше, можливість одномоментного впливу на дуже різні, але абсолютно необхідні з погляду фармакологічної корекції ланки розвитку нейрометаболічної дисфункції та порушення функцій ЦНС при хронічному стресі, по-друге, дозволяє забезпечити наявність синергічної дії загалом на ті нейрохімічні реакції, які лежать в основі розвитку клінічної картини астенічного синдрому та супутніх когнітивних порушень (на чому наразі робиться особливий акцент при визначенні корисної ролі різних вітамінів за різноманітних форм мозкової дисфункції) [15, 31], котрі потребують потужнішої корекції, ніж можуть забезпечити інші інгредієнти цього засобу.

Отже, розробка та впровадження в практику збалансованих і патогенетично обґрунтованих поєднань фізіологічно активних речовин у межах комбінованих засобів для застосування в загальномедичній і неврологічній практиці є певною мірою сучасним мейнстримом у клінічній нейрофармакології. У цьому сенсі Квадевіт-меморі – яскрава ілюстрація переваг зазначеного підходу в стратегії реалізації фармакотерапевтичного та профілактичного впливу на провідні клінічні прояви хронічного стресу – астенічний синдром і супутні когнітивні й психоемоційні порушення, а тому заслуговує на набуття широкого вітчизняного досвіду його застосування в клінічній практиці.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (607), 2025 р

Номер: Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (607), 2025 р