21 травня, 2024
Важливі термінологічні засади створення україномовної версії Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду
Міжнародна статистична класифікація хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям (МКХ) є всесвітнім стандартом діагностичної інформації. Останню версію, 11-й перегляд – МКХ‑11 (ICD-11), ухвалила 72-га Всесвітня асамблея охорони здоров’я в 2019 році; вона набула чинності 1 січня 2022 року. Нині проводиться опрацювання перекладу МКХ-11 з англійської на українську мову групою фахівців різних спеціальностей, залучених Центром громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України.
Затвердження МОЗ уже завершеного перекладу означатиме закріплення вжитої української медичної термінології (УМТ) на довгі роки. МКХ фактично є офіційним стандартом УМТ і слововживання в медицині України, тому створення коректної україномовної версії МКХ‑11 – це надзвичайно важливе й відповідальне завдання, справа державної й національної ваги. Проте в процесі перекладу фахівці мали суттєві труднощі, які виходять із загальних проблем УМТ. Аналізуючи вже проведену частину праці над україномовною версією МКХ‑11, висвітлюємо її особливості, пов’язані з вибором оптимального наукового медичного й лінгвістичного підходу.
Проблема 1 – упорядкування назв хвороб. Наприклад, «негоспітальна і госпітальна пневмонії». Англійські назви в рубриці МКХ‑11 CA40&XB25 (Післякоординація) – Community acquired і Nosocomial pneumonia – відображають середовище, де пацієнт набув пневмонію. Нинішні українські назви можна хибно зрозуміти буквально так, ніби це пневмонії, класифіковані за місцем лікування хворих. Тому пропоновані нами назви – «пневмонія, набута поза лікарнею» та «пневмонія, набута в лікарні». Не в госпіталі чи шпиталі, бо в Україні шпиталем називають лише лікарню для військових.
Ще приклад – BA03 Гіпертензивна криза. Не треба вживати «криз», бо слово походить із грецької мови, де воно є жіночого роду. У Словнику української мови (СУМ): «КРИЗА, и, ж. 3. мед. Переломний момент у перебігу хвороби, після якого стан хворого різко поліпшується або погіршується». В українській мові й науковому слововживанні початку ХХ ст. іменники грецького й латинського походження жіночого роду із закінченням -is перекладали жіночим родом із закінченням -а. В Українському правописі (УП) 1928 року (виданий у 1929 році), т. зв. харківському, а також і в СУМі знаходимо: генеза, криза, теза, база. У Правописному словнику Г. Голоскевича (1929): анабіоза, аналіза, діягноза, туберкульоза… (гр., ж. р.). У словниках А. Кримського (1924-1933), М. Галина (1928) – також діягноза. У таких мовах, як болгарська, польська, німецька, сербська, хорватська, словацька, словенська, чеська, македонська, медичні терміни на -is є жіночого роду (наприклад, сербська – дијагноза). Тому в МКХ‑11 вони також мають бути жіночого роду: 1F2F Феогіфомікоза, ME60.3 Кератоза шкіри…, 4A42 Системна склероза тощо.
Наступний приклад – рубрики від 5A70 до 5A7Z: Розлади надниркових залоз або гормональної системи надниркових залоз. Не можна вживати поширене в медичній літературі слово «наднирник», бо його утворили неправильно, а правильно має бути «наднирковик» – слово, утворене префіксально-суфіксальним способом від «над ниркою» → наднирковий → наднирковик. В анатомічній класифікації є лише «надниркова залоза», і саме такий термін треба вживати. Прикметник до «надниркова залоза» – наднирковозалозний. Не «наднирковий», бо це слово означає «який міститься над ниркою» (СУМ). Можливо, краще було б сформулювати в МКХ‑11: «Розлади надниркових залоз або наднирковозалозної гормональної системи».
Російське слово «зоб» (лат. struma) перекладають українською як воло (Галин М.; Кримський А.; Грінченко Б., 1907-1908). У СУМі: «ВОЛО, а, сер. 3. Пухлина щитоподібної залози…». У МКХ‑11 маємо вживати термін «воло»: наприклад, 5A01 Нетоксичне воло.
У назвах хвороб не треба допускати побутової лексики: наприклад, не «кишечник» чи «кишківник», а анатомічний термін «кишка» (множина – «кишки»): DA96.04 Синдром короткої кишки.
Проблема 2 – викорінення росіянізмів. Це дуже глибока й різнопланова проблема, яку разом з іншою проблематикою УМТ детально висвітлено в нашому посібнику «Українське медичне слововживання» (2023) (див. також рецензію на цей посібник О. Радченко, 2024). Потрібно вилучити з МКХ‑11 слово «захворювання» (рос. «заболевание») і вживати термін «хвороба». «Захворювання» в першому значенні – це «дія за значенням захворювати» (СУМ), тобто означає лише початок хвороби; так само медико-статистичний показник «захворюваність» характеризує щорічну чисельність хворих, які звернулися щодо хвороби, тобто захворіли, почали хворіти.
Російські назви хвороб «краснуха» та «цинга» потрібно замінити на латинізми – отже, «рубеоля» і «скорбут», бо наявні українські відповідники дещо суперечливі. У словнику О. Корчака-Чепурківського (1927): «Rubeola – рубеоля». В іспанському, французькому й португальському варіантах МКХ‑11 – 1F02 Rubéola(e). Що стосується слова «скорбут», то це міжнародна назва хвороби: в англійській термінології – 5B56.0 Scurvy, в іспанській – 5B56.0 Escorbuto, в німецькій – Skorbut, у польській – szkorbut тощо. Тільки в російській і білоруській мовах ця хвороба називається цингою.
Деякі анатомічні терміни потребують перегляду – наприклад, «глотка», «таз», «сосок», «раковина». Доцільно їх замінити на «горло», «миска», «пипка», «мушля». У словниках А. Кримського, М. Галина, Ф. Цешківського й О. Черняхівського (1925), Б. Грінченка немає слова «глотка»; натомість є «горло» як переклад із російської (глотка) і латинської (pharynx) мов. М. Галин, Ф. Цешківський й О. Черняхівський перекладають pelvis як «миска», а в Б. Грінченка немає українського слова «таз», а є «мідниця, миса, миска, мисочка». «Сосок», papilla, mastoideus зазначені автори перекладають як «пипка», «пипкуватий». Росіянізм «раковина» є синонімом до українського слова «мушля» (СУМ).
У словнику А. Кримського: «Злокачественный, мед. malignus – злісний, злосливий (мед. сл.), -ная опухоль – злісна пухлина, -ная лихорадка – злісна лихоманка»; «доброкачественный – добротний… Д. ход болезни – лагідний перебіг хвороби». «Злосливий» і «злостивий» – синоніми (СУМ). Треба вирішити, які терміни-прикметники краще вживати для назв пухлин і перебігу інших хвороб: «злісний» чи «злосливий», «злостивий»; «незлісний», «незлосливий», «незлостивий» чи «лагідний». Пропонуємо: «злісний» і «лагідний», як у А. Кримського. «Доброякісний» і «злоякісний» – це росіянізми. У жодній мові немає згадки про якість у цьому контексті. Англійське слово malignant означає «ворожий», «зловмисний», «шкідливий»; benign – «лагідний», «беззлобний», «нешкідливий», «незагрозливий». У польській медичній термінології вживають слова złośliwy i niezłośliwy (łagodny).
Інший приклад – 3B20 Дисеміноване внутрішньосудинне зсідання. Зсідання хибно називають тепер «згортанням» (від рос. «свертывание»), але кров зсідається, бо білок крові фібриноген переходить за певних умов із розчинної форми в нерозчинну – фібрин. Із СУМу: «ЗСІДАТИСЯ… 1. Гуснути, утворюючи згустки (про молоко, кров та деякі інші рідини); запікатися згустком (про кров)». Крім того, прикметник «дисемінований» українською мовою означає «поширений», тому пропонований переклад – 3B20 Поширене внутрішньосудинне зсідання.
Латинське слово chemia годиться передавати українською як хемія (УП, 1928), а не хімія. Отже, в англійській мові є chemistry, в польській – chemia. Слово «хімія» надійшло до нас через російську мову, тому є словотвірним росіянізмом. Приклади з МКХ‑11: XE52X Хемічна проблема, у GB61.Z – біохемічні порушення, KA00.9 Плід або новонароджений, уражений хемотерапією матері.
Проблема 3 торкається віддієслівних прикметників. Із чинного Державного стандарту України (ДСТУ) 3966-2009 (2010): «У термінах-словосполуках не допустимо на позначення чинності вживати активні дієприкметникові форми із суфіксами -уюч-, -ююч-, -аюч-, яюч-». Їх слід замінити на властиві українській мові суфікси -льн-, -альн-, -ильн-, -івн- (-ивн-), -ч-, якщо прикметники передають ознаки дійових властивостей активного учасника перехідної дії. У деяких випадках треба вживати інші частини мови чи підрядні означальні речення. У МКХ‑11: FA92.0 Анкілозивний (не «анкілозуючий») спондиліт, 4A44.8 Облітерувальний (не «облітеруючий») тромбоангіїт, 1E91 Оперізувальний (не «оперізуючий») лишай тощо. Прикметники «облітерувальний» і «оперізувальний» є в СУМі.
Якщо прикметники передають ознаки дійових властивостей учасника неперехідної дії, властивими суфіксами є -к-, -лив-, -уч-, -юч-, -ст-, -част-, -івк-, -івлив-, -льн-, -авист-, -ивист-. Анатомічний термін «блукаючий нерв» потрібно замінити на «блукливий», «мандрівний» або «блудний нерв». У ДСТУ 3966-2009 знаходимо приклад терміна з таким самим прикметником: «…[мандрівний] [блукливий] струм; блукаючий струм (недозволений термін)». В анатомічному словнику Ф. Цешківського й О. Черняхівського цей нерв має назву «блудний нерв». «БЛУДНИЙ1, а, е. 1. Який блудить, блукає, постійно змінюючи місце свого перебування» (СУМ). Усе-таки пропонуємо прикметник «блукаючий» замінити на «блукливий (нерв)».
Проблема 4 – дотримання чинного УП 2019 року. Треба уникати помилки, яку бачимо в МКХ‑10, а саме закінчення -у там, де має бути -а. Із УП: «Іменники ІІ відміни чоловічого роду з основою на приголосний, що позначають назви органів і частин тіла, в родовому відмінку однини набувають закінчення -а, -я: живота, м’яза, носа, рота, скелета, суглоба, хребта, шлунка…», також «плода», але «стравоходу» (як в орфографічних словниках).
Потрібно максимально використовувати те, що дозволяє наш правопис, коли пропонує варіантне вживання слів. Це наближає нас до української мовної традиції, закріпленої в УП 1928 року. Наприклад, із чинного УП: «Іменники ІІІ відміни на -ть після приголосного, а також слова «кров», «любов», «осінь», «сіль», «Русь» у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: смерти, крови, соли…». Отже, й вагітности, недостатности, залежности тощо.
Проблема 5 – написання чужомовних слів і термінів. «Звук [l] у словах іншомовного походження передаємо твердим або м’яким л» (УП, 2019). Так, має бути м’яке «л» у словах гранульома, дилятація тощо. У сумнівних випадках треба звертатися до УП 1928 року і до словника Г. Голоскевича, згідно з якими назви хвороб FB56.2 Міалгія, ME82 Біль у суглобі – артралгія та інші терміни з -алгія, -алге-, -алгезі(о)- вживаємо з твердим «л».
«Звук [h] переважно передаємо буквою г» (УП, 2019). Тому 6B23 Гіпохондріаза (чи Гіпохондрія) (не «іпохондріаза» чи «іпохондрія»); у 6B6Y – Синдром Ґанзера (Ganser’s), гістеричний (не «істеричний»). Не передаваймо [h] буквою «х» (як у російській мові), приклади: XH6SR1 Вузлова периферійна Т‑клітинна лімфома з Т-фолікулярним гелперним фенотипом (не «хелперним»); 2B30 Лімфома Годжкіна (Hodgkin), XH50P3 Злоякісна лімфома, негоджкінська.
«У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g]… буквою ґ» (УП, 2019). Тому в МКХ‑11 доцільно завжди вживати букву ґ у прізвищах та іменах учених, в оригінальному написанні яких є буква g: наприклад, у MF85 – синдром Ґудпасчера (Goodpasture), 2B31.2 Гістіоцитоза із клітин Лянґерганса (Langerhans), а також у термінах, які від них утворено за допомогою афіксів (наприклад, у GA18.0 – розрив ґраафового фолікула).
«Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т» (УП, 2019): наприклад, XM4VX3 Етери.
«Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я» (УП, 2019). В УП 1928 року знаходимо підтвердженння цього правила: «…чуже ia передаємо через ія, ie – через іє, iu – через ію, але io – через іо: матеріял, спеціяльний…». Наприклад, у словниках А. Кримського, Б. Грінченка є слова «варіянт», «матері(и)ял». До речі, так є в білоруській, македонській, сербській, хорватській мовах (наприклад, хорватська – materijal, dijabetes). Тому настав час нам визначитися з такими й подібними словами й термінами: XY19 Діягноза, підтверджена мікроскопією, у QA00 – спеціяльне загальне обстеження, XE6G0 Розрив матеріялу. У словниках Г. Голоскевича, В. Кисільова (1928): діябет, діягноза, діястола, діяфрагма, спеціяльний тощо.
«Голосний [u] слід передавати буквами у або в» (УП, 2019). У чинному правописі не зазначено, що u можна передавати буквою «й». В УП 1928 року: «Дифтонг eu передаємо через ев: неврастенія, неврологія, невтральний тощо». Тому в МКХ‑11 треба перекладати так: 8B60 Хвороба моторного неврона (англ. neuron), 4B20.3 Невросаркоїдоза, 4B00.0Z Невтропенія, неуточнена (…левкопенія), XH8AA5 Гостра мієлоїдна левкемія, 5C52.2 Хвороба накопичення невтральних ліпідів. Саме цього правила дотримано і в словниках В. Кисільова і Г. Голоскевича, де подано такі самі й схожі слова. Це правило застосовуймо і для термінів із дифтонгом eu: наприклад, MB24.9 Евфорія, у 5A01.1 – евтироїдне воло, GA12 Диспаревнія тощо.
«У словах, що походять із давньогрецької й латинської мов, au звичайно передається через ав» (УП, 2019). Отже, потрібно писати: DB96.0 Автоімунний гепатит, 6A02.3 Автизм…, 8A80.1 Мігрена з аврою. До речі, слово «мігрена» (із закінченням -а) є в словнику А. Кримського, а також у польській, хорватській, словенській, чеській, інших мовах.
З німецької мови через російську до нас перейшли терміни грецького походження з буквосполукою sch, яку передаємо на німецький зразок буквою ш: наприклад, ішемія, шизофренія. Натомість у латинській, польській, англійській та інших мовах sch читаємо як [сх] і [ск]. І в МКХ‑11 мало б бути таке вживання термінів: DD31.00 Ісхемічний коліт, 6A20 Схізофренія, 1F86 Схістосоміаз тощо. Чинний правопис це не заперечує, бо в ньому немає згадки про цю буквосполуку. У словнику А. Кримського: «Ишемия – ішемія, ісхемія, безкрів’я». «Ісхемія» словацькою мовою – ischémia, «схізофренія» польською і словацькою – schizofrenia і schizofrénie, де sch вимовляють як [сх]. Психіатр, професор О. Фільц вважає, що треба змінити назву хвороби на «схізофренія».
Потрібно дотримуватися правил УП (2019) написання букв «и» чи «і» після приголосних у словах чужомовного походження: наприклад, «кіста» (лат. cystis), а не «киста»: DB99.1 Кіста печінки.
Проблема 6 – прикметникові суфікси в словах чужомовного походження. Уникаймо там, де це можливо, гібридного варіантного суфікса -альн- (Кузьма І., 2004). Із чинного правипису: «Суфікс -н- – один з основних прикметникових суфіксів, приєднуваний до основ іншомовних іменників на -ія». Тому треба вживати прикметники «артерійний», «бактерійний», «функційний», «диференційний», «периферійний» тощо. Уникаймо також суфікса -альн- (-яльн-) у прикметниках «діафрагмовий», «бронховий», «трахейний», «перикардовий» (хоча замість «перикардовий» краще вживати «осердний») тощо. Але деякі деривати на -альн-ий не мають рівнозначних відповідників на -н-ий, тому, наприклад, вживаємо слово «нормальний». До речі, про суфікс -альн- немає інформації в УП 2019 року.
Щодо суфікса -ичн- (-ічн-): «Після букв д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р у прикметниках, утворених від основ іншомовного походження, пишемо похідний суфікс -ичн-(ий)…; після решти приголосних – -ічн-(ий)» (УП, 2019). Наприклад, маємо терміни «ортопедичний», «органічний», «патологічний», «алергічний».
Щодо суфікса -ивн- (чинний УП його не надає): також уникаймо там, де це можливо, ад’єктив на -ивн-ий, якщо вони мають відповідну пару з інваріантним суфіксом -н- або можуть мати таку пару. Тобто потрібно вживати такі прикметники: регенераційний, репродукційний, ерозійний, інвазійний, конвульсійний, оклюзійний, операційний, проліфераційний тощо (Кузьма І.; СУМ). Залишаємо з -ивн- такі слова: регресивний, агресивний, прогресивний тощо, бо вони не мають відповідної пари із суфіксом -н-.
Проблема 7 стосується правопису неслов’янських прізвищ та імен у термінах-епонімах. УП (2019): «Німецьке буквосполучення еu відповідно до вимови передаємо українською мовою через ой, еі – через ай (яй)»: наприклад, 8A20 Хвороба Альцгаймера (Alzheimer). «Англійський дифтонг [ei] звичайно передаємо через ей»: наприклад, 1D81.0 Мононуклеоз, спричинений вірусом Епстейна – Барр (Epstein – Barr). Жіноче прізвище Барр (Yvonne Barr) не відмінюємо, тобто не «вірус Епстейна – Барра». Подвоєння приголосних зберігаємо.
Проблема 8. Прикметники й іменники латинського походження потрібно якнайповніше замінити на українські питомі наукові терміни: наприклад, BA8Z Хвороби вінцевих (замість «коронарних») артерій, DA22 Шлунково-стравохідна (замість «гастроезофагеальна») рефлюксна хвороба, LA05.51 Кіркова (замість «кортикальна») дисплазія, DB98.7Z Ворітна (замість «портальна») гіпертензія, 8B2Z Мозково-судинні хвороби (замість «цереброваскулярні»), DB52 Виразка відхідника (замість «ануса»), 5A61.2 Нестача гонадотропіну (замість «дефіцит»), ME05.1 Пронос (замість «діарея») тощо. Латинські префікси треба заміняти на українські: наприклад, замість «постінфарктний» – «післяінфарктний», замість «гіперчутливість» – «надчутливість».
Проблема 9 – англізми. Англійські терміни подаємо українською мовою в тих випадках, коли маємо адекватний український відповідник. Наприклад, у QA43.6 – ведення вагітних (або керування вагітністю – замість «менеджмент вагітності»), 4A00.3 Імунодефіцит із нестачею клітин – природних убивць (замість «клітин – натуральних кілерів»), QC49 Особистий анамнез неприхильності (замість «некомплаєнтності») до медичного лікування або режимів, ED70.0 Чоловічий тип (замість «патерн») втрати волосся тощо.
Проблема 10 – дотримання мовно правильної побудови часто застосовуваних словосполук і речень. Наприклад, не «викликають», а «спричинюють (зумовлюють)» певні процеси; не «з метою», а «для», «щоб»; не «при», а «у разі хвороби», «під час дослідження».
Висновки
Вирішення термінологічних і лінгвістичних проблем, які виникли під час створення україномовної версії МКХ‑11, полягає в опрацюванні основних засад вживання УМТ. Вони мають ґрунтуватися на таких постулатах: 1) дотримуватися УП 2019 року й ДСТУ 3966-2009; 2) максимально використовувати те, що дозволяє чинний правопис, коли пропонує варіантне вживання слів; 3) якщо сучасний правопис не надає відповідного правила, доцільно звертатися до УП 1928 року та словників, створених у першій чверті ХХ ст. (ще до початку лінгвоциду української мови); 4) якнайповніше виважено українізувати термінологію: уникати росіянізмів, надмірної латинізації, некоректних англізмів.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 7 (568), 2024 р
