17 квітня, 2026

Генітоуринарний синдром менопаузи та інфекції сечових шляхів: на перетині настанов AUA/SUFU/AUGS та EAU 2025 року

За матеріалами майстер-класу «Уронефрологічний портфель сімейного лікаря: що має бути в щоденній практиці?»

Ведення пацієнтів з інфекціями сечових шляхів (ІСШ), сечокам’яною хворобою, хронічною хворобою нирок – важливий аспект рутинної практики сімейних лікарів. На допомогу фахівцям первинної ланки завідувачка кафедри нефрології та нирковозамісної терапії Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Стелла Вікторівна Кушніренко висвітлила найважливіші аспекти діагностики й лікування генітоуринарного синдрому менопаузи (ГСМ), зокрема в поєднанні з ІСШ, у фокусі актуальних настанов провідних асоціацій.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

ГСМ охоплює низку анатомічних та функціональних змін у структурах сечостатевої системи (великих/малих статевих губах, кліторі, піхві, уретрі, сечовому міхурі), здебільшого пов’язаних із гіпоестрогенним станом, що виникає у жінок у постменопаузі. Існує зв’язок між ГСМ і зниженим рівнем андрогенів, а також безпосередньо з процесом старіння. Зміни в сечостатевій системі є хронічними та прогресуючими, якщо не проводиться лікування. Все це супроводжується комплексом генітальних, сексуальних та сечових симптомів, погіршує якість життя, негативно впливає на інтимні стосунки [1]. У консенсусному документі Товариства менопаузи (TMS, раніше відомого як Північноамериканське товариство менопаузи – NAMS) і Міжнародного товариства вивчення сексуального здоров’я жінок (ISSWSH) термін «ГСМ» повністю замінив попередній – «вульвовагінальна атрофія».

Поширеність ГСМ варіюється залежно від дизайну дослідження, віку досліджуваних, сексуальної активності й інших факторів. Від 40 до 60% опитаних жінок менопаузального віку повідомляють про симптоми ГСМ. Найпоширеніший симптом – вагінальна сухість (47-100%), менш поширений – диспареунія (20-77,6%). Дизурія і позиви до сечовипускання, нетримання сечі зустрічаються із частотою від 23 до 50% [1].

ГСМ: лікування згідно з настановами AUA/SUFU/AUGS (2025)

Менопаузальна гормонотерапія призначається з метою зменшення клімактеричних симптомів. Клініцистам рекомендовано розглянути призначення місцевих низькодозованих вагінальних естрогенів (ВЕ) пацієнткам із ГСМ для зменшення вульвовагінального дискомфорту, подразнення, сухості та диспареунії. Також із цією метою може бути запропоновано застосування вагінального дегідроепіандростерону (ДГЕА) [2].

Ще одна терапевтична опція в пацієнток із ГСМ – використання оспеміфену. За наявності супутньої патології сечостатевої системи, зокрема гіперактивного сечового міхура, доцільно розглянути локальну гормональну терапію з використанням низьких доз ВЕ для полегшення симптомів.

У жінок із ГСМ та рецидивуючими ІСШ (рІСШ) рекомендовано призначення ВЕ у низьких дозах, що знижує ризик повторних епізодів ІСШ.

Слід інформувати пацієнток, що наявні дані не підтверджують зв’язку між місцевим застосуванням низькодозованих ВЕ і підвищеним ризиком раку грудної залози. У жінок із ГСМ, які мають відповідний онкологічний анамнез, можливість такої терапії може розглядатися в межах спільного міждисциплінарного прийняття рішень.

Також важливо повідомляти, що ні вагінальний ДГЕА, ні оспеміфен не асоціюються зі зростанням ризику раку грудної залози. Крім цього, зазначені підходи – локальна естрогенотерапія, ДГЕА та оспеміфен – не пов’язані з підвищенням ризику атипової гіперплазії або раку ендометрію.

Для зменшення проявів вагінальної сухості та/або диспареунії у пацієнток із ГСМ слід рекомендувати використання вагінальних зволожувачів та/або лубрикантів – як окремо, так і в поєднанні з іншими методами лікування. Слід попередити пацієнток, що використання альтернативних добавок у лікуванні ГСМ не підтверджено доказами. Пацієнткам слід радити уникати подразнюючих вульвовагінальних та/або гігієнічних засобів, які можуть посилити ознаки та симптоми ГСМ.

ІСШ

Епідеміологічні дані останніх десятиліть свідчать про зростання актуальності проблеми ІСШ у всьому світі: щороку 400 млн людей мають щонайменше 1 епізод мікробного запального процесу [3].

У веденні пацієнтів з ІСШ слід керуватися актуальними на сьогодні настановами: «Урологічні інфекції: настанова EAU 2025 року», «Ускладнені ІСШ: клінічні рекомендації щодо лікування та ведення пацієнтів» 2025 року (IDSA), «Рецидивуючі неускладнені ІСШ у жінок: настанови AUA/CUA/SUFU (2025)».

Ключовими принципами, відображеними в настановах 2025 року, є:

підхід, орієнтований на пацієнта та заснований на оцінці ризику: індивідуальні потреби хворого і фактори ризику при лікуванні рІСШ;
зосередження на симптомах: успіх лікування переосмислюється як усунення симптомів, а не повне знищення бактерій;
контроль антимікробних засобів: акцент на зменшенні використання непотрібних антибіотиків для боротьби з резистентністю та мінімізації побічних ефектів;
усвідомлення мікробіому: оновлена настанова відображає найкраще розуміння ролі мікробіому сечі при рІСШ;
віртуальна медична допомога: визнається зростання ролі телемедицини та її вплив на діагностику і лікування ІСШ [4].

Рецидивуючі ІСШ у жінок: настанова AUA/CUA/SUFU (2025)

Рецидивуючі ІСШ у жінок можуть перебігати як окрема нозологія, поєднуватися із вродженими вадами, цукровим діабетом, кардіоренометаболічним синдромом, а також бути проявом ГСМ. У резюме доказів і рекомендацій щодо діагностичної оцінки та лікування рІСШ також є вагінальна замісна терапія естрогенами, адже це перший крок, необхідний для усунення симптоматики ГСМ [5]. Крім того, серед рекомендацій – підвищене споживання води, імуномодулюючі засоби, пробіотики.

Крім замісної гормональної терапії, низьких доз естрогенів, за наявності ГСМ і рІСШ слід використовувати неантибактеріальні методи лікування циститу [7].

У РКД за участю 90 пацієнтів із циститом порівнювали лише антимікробну терапію (контрольна група) з антимікробною терапією та комбінацією трави золототисячника, кореня любистку та листя розмарину (Канефрон® Н) протягом 3 міс (2 таблетки 3 р/день). Дослідження показало, що частота повторних епізодів циститу була стабільно нижчою в групі дослідження, ніж у контрольній [7-9].

Канефрон® Н – єдиний фітопрепарат, зазначений у настановах EAU як альтернатива антибіотикам за неускладнених циститів. Призначення Канефрону Н як альтернативи антибіотикотерапії дозволяє знизити частоту рецидивів циститу на 28,5% [10].

Канефрон® Н

Канефрон® Н активно використовують у клінічній практиці. Це фітоніринговий препарат, який може за потреби призначатися і під час вагітності не тільки для лікування і профілактики ІСШ, а й за наявності будь-якого сечового синдрому: альбумінурії, протеїнурії, еритроцитурії, кристалурії, циліндрурії.

Препарат рекомендовано призначати жінкам із ГСМ для комплексного лікування, зокрема за наявності рІСШ. Урахування індивідуальних потреб пацієнтів є надзвичайно важливим. Необхідно інформувати їх щодо можливості неантибактеріальних підходів у лікуванні, рівнів доказовості цих методів.

Канефрон® Н зменшує симптоми гострих неускладнених ІСШ не менше, ніж лікування антибіотиком [6].

У дослідженні Wagenlehner та співавт. (2018) порівнювали ефективність лікування неускладненого циститу Канефроном Н і фосфоміцином. 84% пацієнтів у групі Канефрон® Н і 90% хворих у групі фосфоміцину не отримували додаткової антибіотикотерапії. При 15% допустимому рівні граничного значення відмінності Канефрон® Н не поступається фосфоміцину [6].

Висновки

ГСМ є поширеним і часто недооціненим станом, що суттєво впливає на якість життя жінок і може спричиняти розвиток рІСШ. Основа терапії – місцеве застосування низьких доз ВЕ, а також використання негормональних засобів для полегшення симптомів. У веденні ІСШ дедалі більшого значення набувають неантибактеріальні стратегії, спрямовані на зменшення необґрунтованого застосування антибіотиків і профілактику рецидивів. Комплексний підхід до пацієнток із ГСМ та ІСШ з урахуванням рекомендацій сучасних клінічних настанов й індивідуальних потреб хворих дозволяє підвищити ефективність лікування.

Список літератури знаходиться в редакції.

Підготувала Наталія Горбаль

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (615), 2026 р