Клінічні рекомендації - Сторінка 15

Захворювання периферичних артерій та аорти (ЗПАА) – ​поширені діагнози в кардіологічній практиці, що значно підвищують серцево-судинну (СС) захворюваність і смертність у загальній популяції. Ефективні профілактичні стратегії, рання діагностика та мультидисциплінарний підхід до терапії мають важливе значення для отримання кращих клінічних результатів. Цьогоріч Європейське товариство кардіологів (ESC, 2024) розробило настанову щодо ведення пацієнтів із ЗПАА на основі сучасних доказів, що містить оновлені й об’єднані рекомендації щодо захворювань периферичних артерій (ЗПА) від 2017 р. та уражень аорти від 2014 р. Документ покликаний допомогти лікарям у виборі оптимальної діагностичної та терапевтичної тактики для хворих на ЗПАА залежно від індивідуальних особливостей і клінічних обставин. Пропонуємо до вашої уваги огляд ключових положень рекомендацій.

Тяжка негоспітальна пневмонія (тНП) пов’язана з високим рівнем захворюваності та смертності. Попри наявні європейські та неєвропейські рекомендації щодо лікування негоспітальної пневмонії (НП), немає конкретних рекомендацій щодо лікування тНП. Європейське респіраторне товариство (ERS), Європейське товариство інтенсивної терапії (ESICM), Європейське товариство клінічної мікробіології та інфекційних хвороб (ESCMID) і Латиноамериканська торакальна асоціація (ALAT) створили цільову групу для розробки перших міжнародних рекомендацій щодо лікування тНП. До складу групи увійшли 18 європейських і чотири неєвропейських експертів, а також два методисти. Було вибрано вісім клінічних питань щодо діагностики та лікування тНП, які було розглянуто в цих рекомендаціях. Систематичний пошук літератури проводили в кількох базах даних. Метааналізи були виконані для синтезу доказів, коли це було можливо. Якість доказів оцінювали за системою GRADE (Grading of Recommendations, Assessment, Development and Evaluation). Для визначення сили кожної з рекомендацій використовували спеціальну систему «доказ – ​рішення». Видані Рекомендації стосувалися діагностики, призначення антибіотиків (АБ), органної підтримки, визначення біомаркерів і застосування допоміжної терапії. Рекомендації за або проти конкретних лікувальних заходів надавалися після оцінки достовірності отриманих результатів, важливості досліджуваних кінцевих точок, бажаних і небажаних ефектів лікування, вартості, доцільності, переносимості лікування, ролі в забезпеченні рівності в питаннях охорони здоров’я.

Торік Європейське товариство з гіпертензії (ESH) оприлюднило клінічну практичну настанову із ведення хворих на АГ, де було узагальнено найкращі наявні докази щодо всіх аспектів виявлення й лікування АГ. Документ є вельми змістовним і великим, тому з метою полегшення сприйняття рекомендацій фахівцями у сфері охорони здоров’я та впровад­жен­ня у клінічну практику робоча група ESH у 2024 р. розробила стислий формат настанови із найважливішою інформацією. Пропонуємо до вашої уваги огляд її загальних положень щодо діагностики й терапії пацієнтів з АГ (European Journal of Internal Medicine, 2024; 126: 1 15).

Венозна тромбоемболія (ВТЕ) є класичним ускладненням ортопедичної та травматологічної хірургії. Традиційно профілактика ВТЕ ґрунтувалася на рутинному призначенні потужних антикоагулянтів. Останнім часом визнання ятрогенних ускладнень антикоагулянтної терапії, поява процедур швидкого відновлення після операції та, як наслідок, припущення щодо зниження ризику післяопераційної ВТЕ призвели до більш загального розгляду балансу користі/ризику профілактики за допомогою антикоагулянтних препаратів.

Дефіцит заліза (ДЗ) і залізодефіцитна анемія (ЗДА) залишаються глобальними медико-соціальними проблемами, особливо актуальними в практиці гастроентеролога, оскільки шлунково-кишковий тракт є не лише основним місцем фізіологічної абсорбції заліза, але й найчастіше стає джерелом його патологічних втрат. Хронічні захворювання травної системи включно із запальними захворюваннями кишечника, целіакією, атрофічним гастритом, H. pylori-асоційованою патологією та злоякісними новоутвореннями шлунково-кишкового тракту є одними з провідних етіологічних чинників розвитку сидеропенічного синдрому. Водночас ДЗ може бути не лише раннім маркером гастроентерологічної патології, а й фактором, що суттєво обтяжує її перебіг. Тому оптимізація терапевтичних підходів є важливим завданням сучасної гастроентерології.

У 2017 р. ESGE опублікувало свою першу Позиційну заяву щодо ендоскопічного лікування стравоходу Барретта (СБ). Метою цього документа була оптимізація ведення пацієнтів відповідно до найкращих наукових доказів, а також гармонізація діагностики та лікування пацієнтів із СБ. Із часу публікації настанов з'явилися нові докази щодо різних аспектів лікування СБ. Тому того ж року Позиційну заяву було оновлено завдяки використанню методології систематичного огляду. Були сформульовані додаткові рекомендації щодо скринінгу, спостереження та лікування СБ. Метою цього документа є надання практичного керівництва, навіть якщо доказова база є недостатньою.

Кахексія, або виснаження жирових запасів організму, втрата загальної і м’язової маси тіла, є поширеним ускладненням важких форм багатьох гострих і хронічних захворювань. Зокрема, біля половини всіх пацієнтів із пізніми стадіями раку страждають на кахексію. Подібне виснаження енергетичних та поживних ресурсів організму становить безпосередню загрозу виникнення ускладнень, небезпечних для життя хворої людини.

Ключові аспекти рекомендацій AAD 2024 року

Спадковий ангіоневротичний набряк (САН) – рідкісне генетичне захворювання, що характеризується рецидивуючими епізодами набряку підшкірної клітковини та слизових оболонок. Особливо актуальною темою є САН у дітей, оскільки у педіатричній популяції це захворювання має низку специфічних особливостей, які ускладнюють його виявлення та лікування. У дітей його вияви можуть проявлятися атипово, часто маскуючись під інші, більш поширені захворювання.

Точне дозування антибіотиків у педіатрії є критично важливим для ефективного та безпечного лікування. Унікальні фізіологічні особливості дітей підвищують ризик медикаментозних помилок, що може призвести до неефективності терапії або розвитку антибіотикорезистентності.