1 листопада, 2025

Історичні аспекти лапароскопічної хірургії в урології та лапароскопічної (робот-асистованої) простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози

Автори:

В.І. Горовий, к. мед. н., доцент, В.О. Шапринський, д. мед. н., проф., Р.Г. Церковнюк, к. мед. н., доцент, М.Д. Соснін, к. мед. н., доцент, О.М. Чайка, к. мед. н., доцент, Р.П. Морару-Бурлеску, д. філос. н., О.М. Капшук, д. філос. н., Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

У статті висвітлено історичні аспекти становлення лапароскопічної хірургії в урології та лапароскопічної (робот-асистованої) простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (ДГПЗ). Представлено еволюцію технічного оснащення лапароскопічних операцій, лапароендоскопів та робот-асистованих хірургічних платформ. Описані етапи основних лапароскопічних урологічних операцій, а також лапароскопічних (робот-асистованих) простатектомій з приводу ДГПЗ.

Ключові слова: доброякісна гіперплазія передміхурової залози, лапароскопічна простатектомія, робот-асистована простатектомія, ендоскопія, цистоскопія, малоінвазивна хірургія.

Лапароскопію (з грецької: «лапаро» – бік, сторона, живіт; «скопео» – бачити, дивитись) визначають як метод хірургії, який передбачає огляд черевної порожнини і таза з метою інтраопераційної діагностики та хірургічного лікування виявленої патології (діагностична та лікувальна лапароскопія) [8].

Ідея лапароскопічної хірургії сягає корінням в античну Грецію та стародавню Месопотамію і бере початок від ендоскопії (огляд порожнин тіла людини). Засновником ендоскопії був грецький лікар Гіппократ (460-375 рр. до н. е.), який розробив перші інструменти для ректоскопії [13, 43]. Подібні інструменти для огляду порожнини піхви, носа та вуха були виявлені при розкопках Помпеї, яка перестала існувати у 70 р. н.е. (рис. 1). Для огляду порожнин тіла використовували трубчасті інструменти та дзеркальний відбивач.

Рис. 1. Інструменти (а, б) античної Греції для огляду порожнин тіла людини [43]

Піонери лапароскопії

Історія сучасної ендоскопії та лапароскопії почалась у 1806 р., коли лікар із Франкфурта Philipp Bozzini (1773-1809) для огляду просвіту прямої кишки, ротової порожнини, порожнини матки, уретри та сечового міхура запропонував спеціальний пристрій lichtleiter («провідник світла»), а у якості джерела світла використовувати воскову свічку (рис. 2). Пристрій мав лінзи для збільшення огляду, а світло за допомогою алюмінієвих насадок направлялося в порожнини тіла людини [5, 21, 29]. Недоліком апарата lichtleiter була наявність тепла та диму, зображення були занадто тьмяними, а насадки – громіздкими. Серед лікарів того часу винахід отримав назву «чарівний ліхтар» та «проста іграшка» і не набув популярності, хоча й пройшов успішні випробовування на людях. «Провідник світла» зберігався в музеї ендоскопії Josephinum у Відні понад 100 років, пропав у 1945 р. під час окупації міста союзними військами. У 1972 і 1992 рр. lichtleiter був продемонстрований на засіданнях Американської урологічної асоціації (AUA) і лише у 2002 р. був повернений у музей ендоскопії Josephinum. Інженери Mercedes-Benz за оригінальними кресленнями Philipp Bozzini виготовили копію ендоскопа та передали його в Американський коледж хірургів [21].

Рис. 2. Philipp Bozzini (1773-1809) (а) та винайдений ним «провідник світла» lichtleiter (б) [21]

Французький хірург Antonin Jean Desormeaux (1815-1894) із Парижа в 1953 р. сконструював перший портативний ендоскоп, де джерелом світла було керасинове полум’я (рис. 3) [43]. При цьому світло через систему дзеркал та вдосконалених лінз потрапляло в порожнину внутрішніх органів, дозволяючи лікарям оглядати їх із більшою чіткістю. Крім того, його інструменти були не такі громіздкі, як у Philipp Bozzini. A. J. Desormeaux провів успішні дослідження на своїх пацієнтах, і його вважають «батьком» ендоскопії, хоча інші [21] віддають перевагу P. Bozzini.

Рис. 3. A.J. Desormeaux (1815-1894) (а) та сконструйований ним ендоскоп (б) [21]

Німецький уролог Maximilian Carl-Friedrich Nitze (1848-1906) сконструював перший цистоскоп і виконав першу цистоскопію на трупі у Дрездені 1877 р. [9, 28, 39, 42, 43] (рис. 4). Геніальність його полягала у тому, що на відміну від своїх попередників освітлювач він виніс на кінчик інструмента, а система лінз дозволяла збільшувати та розширювати поле зору зображення. Разом із майстрами та оптиками (W. Deicke та L. Beneche) він змайстрував перший цистоскоп, який був оснащений платиновим провідником (петлею) на кінчику та телескопічними лінзами. Платиновий провідник (дріт) при проходженні постійного електричного струму давав освітлення та нагрівався, але за допомогою проточної води охолоджувався. Maximilian Nitze разом із віденським інженером Joseph Leiter модифікував цистоскоп і у 1879 р. на засіданні товариства лікарів Відня вперше продемонстрував свій винахід на людях. Тривале виконання цистоскопії з платиновою петлею призводило до опіків, незважаючи на охолодження холодною водою.

Рис. 4. M.C.-F. Nitze (1848-1906) (а), його перший цистоскоп (б), перше видання «Керівництва з цистоскопії» (1889) (в) та сконструйований ним цистоскоп останньої модифікації (г) [43]

Ендоскопія з електричним освітленням набула розвитку з винаходом електричної лампи американським інженером Thomas Alva Edison у 1879 р. [33]. Maximilian Nitze разом із Joseph Leiter використали винахід T. Edison і змайстрували вдосконалений цистоскоп з електричною лампочкою на кінчику інструмента у 1887 р. Недолік у вигляді нагрівання тканин та опіків було усунено, що зробило процедуру цистоскопії безпечною. Невдовзі M. Nitze змайстрував іригаційний, катетеризаційний та операційний варіанти цистоскопа, і його по праву вважають засновником клінічної ендоскопії та «батьком» сучасної урології. Він написав «Керівництво з цистоскопії» (1889) та підготував до друку «Цистофотографічний атлас», який був виданий після смерті вченого у 1907 р.

Ера діагностичної лапароскопії (1901-1933)

Петербурзький акушер-гінеколог Д.О. Отт до 1901 р. уперше застосував ендоскопічний огляд черевної порожнини (вентроскопію) за допомогою електричної лампи, ретрактора та дзеркала, введеного у живіт через розріз піхви [43]. У 1901 р. німецький хірург Georg Kelling (1866-1945) використав цистоскоп Nitze для огляду черевної порожнини (целіоскопія) без широкого розрізу в експериментах на собаці (рис. 5) [22, 24, 25]. При цьому в черевну порожнину він вводив повітря.

Рис. 5. G. Kelling (1866-1945) (а) та впроваджений ним пристрій для нагнітання повітря у черевну порожнину (б) [22]

У 1910 р. шведський лікар Hans Christian Jacobeaus (1879-1937) ввів термін «лапароскопія» і «торакоскопія», коли виконував огляд грудної та черевної порожнин людини з асцитом (рис. 6) [25, 27]. H.C. Jacobaeus впровадив також троакари без створення пневмоперитонеуму. Його вважають засновником торакоскопічних операцій.

Рис. 6. H. C. Jacobeaus (1879-1937) (а) та його троакар (б) [27]

У 1924 р. швейцарський гінеколог Richard Zollikofer рекомендував для інсуфляції в черевну порожнину використовувати вуглекислий газ (як найбільш безпечний) замість повітря.

Німецький гастроентеролог Heinz Kalk (1895-1973) у 1929 р. розробив лінзи зі скошеним кутом огляду (135°) та подвійний троакар для лапароскопії (рис. 7). Він виконав більше 2000 пункцій кіст печінки під місцевою анестезією без жодного летального випадку. Його вважають засновником німецької школи лапароскопії. У 1935 р. він видав перший кольоровий лапароскопічний атлас [13, 24, 43].

Рис. 7. H. Kalk (а, б) та його троакар (в) [13, 43]

Ера оперативної лапароскопії (після 1933 р.)

У 1933 р. німецький гінеколог Carl Fervers успішно виконав першу лапароскопічну операцію – адгезіолізис [13]. Угорський лікар Janos Veres для атравматичного входження в плевральну порожнину при лікуванні туберкульозу легень у 1938 р. запровадив спеціальну голку, яку згодом стали використовувати в лапароскопії (рис. 8) [12, 13, 43, 46]. Після введення голки Veress у черевну порожнину виконують інсуфляцію вуглекислого газу, а після цього вводять оптичний троакар. У 1974 р. американський акушер-гінеколог Harrit M. Hasson (1931-2012) для входження у черевну порожнину запропонував відкритий доступ (міні-лапаротомію) [12] (рис. 9).

Рис. 8. Угорський лікар J. Veres (1903-1979) (а) та запропонована ним голка для атравматичного входження в черевну порожнину (б) [12, 46]

Рис. 9. Американський акушер-гінеколог Harrit M. Hasson (1931-2012) (а) та зображення операції відкритим ним доступом (міні-лапаротомія) для входження у черевну порожнину (б) [12]

У 1941 р. F.H. Power та A.C. Bernes запровадили високочастотний електричний струм для гемостазу, а у 1973 р. J.E. Rivux та D. Cloutier розробили біполярну електрохірургічну систему. Французький гінеколог Raoul Palmer (1904-1985) у 1944 р. при лапароскопії вперше застосував положення Тренделенбурга [13].

Розвиток лапароскопії у Німеччині після Другої світової війни був пов’язаний із гінекологом та винахідником Kurt Karl Stephin Semm (1927-2003), який працював в університетській клініці м. Кіля (рис. 10) [2, 13, 26, 44]. Він змайстрував і впровадив у клінічну практику перший автоматичний інсуфлятор СО2 у 1963 р., іригатор-аспіратор, термокоагуляцію у 1973 р., інтра- та екстракорпоральні вузли, лапароскопічні інструменти та лапароскопічний тазовий тренажер, виконав першу лапароскопічну апендектомію у 1980 р., першу лапароскопічну холецистектомію – у 1983 р. Його ентузіазм до лапароскопічних операцій спочатку викликав скептицизм та недовіру колег. Консервативно налаштовані хірурги та гінекологи не приймали до публікації його роботи та не дозволяли виступати на науково-практичних конференціях. Із подальшим розвитком лапароскопії його пізніше почали називати «чарівником із Кіля». У 1975 р. Kurt Semm надрукував «Атлас гінекологічної лапароскопії та гістероскопії». Його співвітчизник хірург Erick Mune (1938-2005) використав ці інструменти та виконав у 1985 р. першу відеолапароскопічну холецистектомію. У 1989 р. H. Reich провів першу лапароскопічну гістеректомію.

Рис. 10. K. Semm (1927-2003) (а, б), його тазовий тренажер (в) та автоматичний інсуфлятор (г) [26, 44]

Англійський фізик, інженер, оптик, який займався проектуванням оптичних систем, Harold Horace Hopkins (1918-1994)

є автором сучасних ендоскопів. У 1961 р. він розробив оптичну систему зі стрижневими лінзами (rod lens) для сучасних ригідних ендоскопів (рис. 11) [16, 20, 23, 43, 45]. Така система дозволила зменшити розсіювання світла та покращити візуалізацію у 80 разів. Спільно з німецькою компанією Karl Storz (1911-1996) 1965 р. почався випуск ендоскопів зі стрижневими лінзами H. Hopkins, що дало можливість покращити яскравість та чіткість зображення, розширити поле зору візуалізації об’єктів дослідження (рис. 12). Із 1969 р. німецька компанія Richard Wolf випускає свої ригідні ендоскопи зі стрижневими лінзами. Заслуга розробок K. Storz та H. Hopkins полягала також у тому, що джерело світла з кінчика ендоскопа було перенесене в освітлювач, який знаходився за межами тіла людини (cold light – «холодне світло»). Ця нова оптична система cold light була використана і для лапароскопії.

Рис. 11. H. H. Hopkins (1918-1994) (а); традиційний цистоскоп (б) та цистоскоп Hopkins меншого діаметра, із більшим кутом огляду та яскравішим зображенням (в); загальний вигляд цистоскопа Hopkins (г) [23]

Рис. 12. K. Storz (1911-1996) [16]

У 1958 р. B. Hirschowіtz та L. Curtis впровадили гнучкий фіброволоконний ендоскоп, у якому були використані скляні волокна для передачі світла та зображення і який був стрімко запущений на ринок американською фірмою A.C.M.I. (American Center for Manufacturing and Innovation) наприкінці 1960 р. Того ж року японська фірма Olympus розпочала випускати свої ендоскопи. Волоконно-оптичні ендоскопи знижували ризик опіків, викликаних традиційними джерелами світла, роблячи їх безпечнішими та зручнішими для пацієнтів. Перший огляд чашечко-мискової системи нирки було виконано у 1968 р.

З кінця 1980‑х років оптична світловолоконна ендоскопічна техніка починає поступатися місцем відеоендоскопам. Електронний (цифровий) період в ендоскопії почався з Bell Labaratories (AT&T), коли W. Boyle та G. Smith у 1969 р. створили прилад із зарядним зв’язком (ПЗС, або CCD – сharge coupled device), що перетворює оптичні сигнали на електричні імпульси. Десять років потому інженерами компанії Welch Allyn був створений перший електронний ендоскоп [43]. Після 1981 р. відеоендоскопи почали випускати серійно. Нове ендоскопічне обладнання дозволяло отримувати зображення високої чіткості, зберігати отримані відео- та фотоматеріали, при цьому за ендоскопічними дослідженнями та операціями могли спостерігати кілька спеціалістів. Заміна монокулярної ендоскопії на відеоендоскопію дозволила лапароскопічному хірургу використовувати для маніпуляцій дві руки, у той час як асистент тримав камеру в полі зору хірургічної ділянки. Перші відеокамери були важкими й громіздкими, і лише з 1987 р. вони були змінені на міні-камери (рис. 13, 14). Так була створена нова технологія – ендовідеохірургія та відеолапароскопія.

Рис. 13. Технічне оптичне удосконалення американця G. Berci для спостереження за лапароскопічною операцією (1977 р.) [43]

Рис. 14. Перша громіздка відеолапароскопічна камера, яку впровадив Camran Nezhat (а), та її вдосконалення для огляду операційного поля на моніторі (б) [43]

Британський уролог John E.A. Wickham у 1983 р. увів термін «мінімально інвазивна» хірургія, відкрив перше відділення малоінвазивної хірургії у тому ж році в Лондоні [47]. Перше видання журналу Surgical Endoscopy з’явилось у 1987 р., а у 1988 р. у Берліні був проведений перший світовий Конгрес з хірургічної ендоскопії. У 1990 р. було створено мультидисциплінарне Товариство лапароендоскопічних хірургів (Society of Laparoendoscopic Surgeons – SLS), а з 1997 р. у США почав видаватися журнал цього товариства – Journal of Laparoendoscopic Surgeons (JSLS). Із розвитком роботизованої хірургії журнал втратив назву JSLS, але став розшифровуватися як Journal of the Society of Laparoscopic & Robotic Surgeons. У 2008 р. почав виходити індійський журнал «Світова лапароскопічна хірургія» (World Journal of Laparoscopic Surgery – WJOLS).

Було створене Американське товариство гастроінтестинальних ендоскопічних хірургів – SAGES (Society of American Gastrointestinal Endoscopic Surgeons). Із того часу почався швидкий розвиток лапароскопічних операцій у всіх хірургічних сферах медицини. У 1995 р. в Україні була створена Асоціація малоінвазивної хірургії, а із 1997 р. видається «Український журнал малоінвазивної та хірургічної ендоскопії» [8]. Члени Асоціації малоінвазивної хірургії України відвідують щорічні конференції Європейської асоціації ендоскопічних хірургів (EAES).

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. ознаменувалися значним технічним прогресом у лапароскопії. У 1997 р. була розроблена перша роботизована хірургічна система da Vinci (Intuitive Surgical), яка в 2000 р. отримала дозвіл на застосування від Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) [6, 10, 35]. У кінці ХХ ст. були впроваджені малоінвазивні втручання NOTES (Natural Orifice Transluminal Endoscopic Surgery) через природні отвори – пупок, піхву, шлунок, а на початку ХХІ ст. – однопортова лапароскопія (Single Port Laparoscopy – SPL). У 2007 р. світ побачив офіційний журнал Товариства роботизованої хірургії – Journal of Robotic Surgery (рис. 15). Товариство урологічних роботохірургів (Society of Urologic Robotic Surgeons – SURS) було утворене у 2005 р., а перший Світовий конгрес з питань роботизованої хірургії за участю SURS був проведений у 2022 р. [34].

Рис. 15. Видання Journal of Robotic Surgery (Лондон, Springer)

Лапароскопічні втручання почали виконувати за розширеними технологіями (4K, 3D, ICG та ін.) [7, 32]. Роботизовані операції дозволили підвищити точність та швидкість виконання хірургічних маніпуляцій; покращити оптичну візуалізацію рани; забезпечити точність та плавність рухів інструментів у важкодоступних ділянках із їх артикуляцією (EndoWrist); комфортність виконання операцій для хірурга. Тривимірна (3D) лапароскопія дозволяє за рахунок стереоскопічного ефекту отримати відчуття глибини рани, покращити точність та швидкість окремих етапів операції, на відміну від 2D-лапароскопії, яка дає двовимірне, плоске зображення. Для того щоб виконати правильні та чіткі дії, хірургу потрібно було уявити орган об’ємним і тільки після цього здійснювати маніпуляції. 3D-відеосистеми допомагають усунути цей недолік. Сьогодні цифрова лапароскопія представлена системою Senhance (Італія), що включає консоль керування з тривимірною візуалізацією та окремі блоки роботизованих інструментів. Крім дистанційної лапароскопії та збільшення точності маніпуляцій, система Senhance дозволяє керувати рухами камери очима хірурга, відчувати тактильну віддачу від інструментів при їх контакті із тканинами тіла пацієнта (haptic feedback), а також користуватись унікальною функцією захисту від ушкодження окремих структур (дозволяє хірургу ввійти у правильний шар дисекції). 4K-лапароскопія – це новий етап у візуалізації. Термін «4К» з’явився наприкінці 1990‑х років, коли у кінопрокаті почали використовувати цифровий відеоформат. Він належить до всіх стандартів цифрового відеоряду, у яких кількість пікселів на екрані по горизонталі дорівнює приблизно 4000 (піксель – мінімальний елемент або точка двовимірного простору, який може відобразити екран телевізора або іншого пристрою). Тобто 4К – це 4000, де «К» є скороченням від «kilo» (тисяча). «Ultra HD», маркетинговий термін, який розшифровується як Ultra High Definition (ультрависока роздільна здатність). Роздільна здатність Full HD (FHD) становить 1920Ч1080 пікселів, що дорівнює приблизно 2 млн пікселів. Для порівняння: 4K Ultra HD має роздільну здатність 3840Ч2160 пікселів, що складає близько 8 млн пікселів. Таким чином, 4K містить у чотири рази більше пікселів, ніж FHD, що забезпечує значно вищу деталізацію та чіткість зображення, що дає змогу хірургу бачити найдрібніші деталі тканин і підвищує точність кожного руху.

Індоціанін зелений (indocianin green, ICG) – це флуоресцентна речовина, яку вводять у кровотік для кращої візуалізації лімфатичних вузлів і судин під час операції [4, 36]. У медицині ICG часто застосовують при оперативних втручаннях з онкологічним компонентом, щоб точніше визначити межі видалення тканин. Технологія ICG використовується для виявлення та картування лімфатичних шляхів і кровоносних судин. Після введення речовини відбувається флуоресценція у визначеному діапазоні, що дає змогу хірургу краще ідентифікувати структурно важливі елементи (NIR/ICG – флуоресцентна візуалізація в ближньому інфрачервоному діапазоні/індоціанін зелений). Методика ґрунтується на флуоресцентній властивості молекул ICG світитись у ближньому інфрачервоному спектрі світлового променя. За допомогою спеціальної оптики, яка дозволяє використовувати інфрачервону ділянку спектра, стає видимим розподіл флуоресцентної контрастної речовини. Під час операції вводять флуоресцентну контрастну речовину для маркування сигнальних (регіонарних) лімфовузлів при онкозахворюваннях. Це дає змогу лікарю бачити повну лімфатичну карту під час операції, більш прицільно видаляти уражені пухлиною тканини й метастази, що забезпечує меншу травматичність для пацієнтів. Застосування ICG-технології є золотим стандартом хірургічного лікування раку. У світовій практиці ICG застосовують понад 60 років. В Україні контрастна речовина ICG була офіційно зареєстрована лише в липні 2020 року.

Лапароскопічна хірургія в урології

Впровадження лапароскопії в урологічну практику датується 1976 р., коли Nicola Cortesі використав її для діагностики двобічного абдомінального крипторхізму [39]. David Bloom у 1991 р. виконав першу двоетапну лапароскопічну орхіопексію з лігуванням яєчкових судин. Ця техніка була модифікована Gerald Jordan та Boyd Winslow у 1994 р. в одноетапну операцію. Tage Hald та Finn Rasmussen у 1980 р., а пізніше William Schuessler у 1991 р. виконали біопсію лімфатичних вузлів екстра- та трансперитонеальним доступами для кращого стадіювання злоякісних пухлин урологічних органів.

У 1991 р. Ralph Clayman виконав першу лапароскопічну радикальну нефректомію 85‑річній пацієнтці, якій попередньо провели емболізацію ниркової артерії та встановили сечовідний катетер.

Першість у розробці різних доступів (транс-, екстраперитонеальний) до нирки при нефректомії та резекції нирки належить John Wickham, D. D. Gaur та I. Gill. У 1993 р. Louis Kavoussi та Craig Peters провели першу лапароскопічну резекцію мисково-сечовідного сегмента з пієлоуретеропластикою за Anderson – Hynes 24‑річній жінці зі стриктурою мисково-сечовідного сегмента. Анастомоз був виконаний інтеркорпоральними вузловими швами на стенті (останній був видалений через 2 тижні після операції).

Хронологію впровадження найбільш важливих лапароскопічних операцій в урології представлено в таблиці.

Таблиця. Хронологія впровадження найбільш важливих лапароскопічних операцій в урології [39]
Рік	Автор	Лапароскопічна операція
1976	Cortesi N.	Діагностична лапароскопія з приводу двобічного черевного крипторхізму
1991	Bloom D.	Лапароскопічна орхіoпексія
1991	Clayman R. et al.	Лапароскопічна нефректомія (трансперитонеальний доступ)
1991	Clayman R. et al.	Лапароскопічна нефроуретероектомія
1991	Gaur D. et al.	Лапароскопічна нефректомія (ретроперитонеальний доступ)
1991	Schuessler W. et al.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (трансперитонеальний доступ)
1992	Winfield H.N. et al.	Лапароскопічна резекція нирки (трансперитонеальний доступ)
1992	Kozminski M., Partamian K. O.	Лапароскопічна цистектомія з ілеальним кондуїтом
1992	Parra R.O. et al.	Лапароскопічна резекція сечового міхура
1993	Erlich R.M. et al.	Лапароскопічний уретероцистоанастомоз
1993	Kavoussi L.R., Peters C. A.	Лапароскопічна пієлоуретеропластика
1994	Gill I.S. et al.	Лапароскопічна резекція нирки (екстраперитонеальний доступ)
1995	De Badajoz E. S. et al.	Лапароскопічна радикальна цистектомія
1995	Ratner L.E. et al.	Лапароскопічна нефректомія у живого донора
1997	Raboy А. et al.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (екстраперитонеальний доступ)
1997	Nakada S.Y. et al.	Лапароскопічна радикальна нефректомія з ручною асистенцією
1999	Guillonneau B., Vallancien G.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (трансперитонеальнийдоступ) – техніка Moutsouris
2001	Abbou C.C. et al.	Робот-асистована лапароскопічна радикальна простатектомія
2002	Mariano M.B. et al.	Лапароскопічна simple-простатектомія
2003	Menon M. et al.	Робот-асистована лапароскопічна радикальна цистектомія
2004	Gettman M.T. et al.	Робот-асистована лапароскопічна резекція нирки
2005	Klinger D.W.et al.	Робот-асистована лапароскопічна радикальна нефректомія
2005	Rozet F. et al.	Лапароскопічна радикальна простатектомія (екстраперитонеальний доступ) – техніка Moutsouris ІІ
2007	Rane A. et al.	Однопортова лапароскопічна нефректомія
2008	Sotelo R. et al.	Лапароскопічна робот-асистована simple-простатектомія
2008	Desai M.M. et al.	Oднопортова лапароскопічна simple-простатектомія
2008	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна радикальна простатектомія
2018	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна робот-асистована радикальна простатектомія
2020	Kaouk J.H. et al.	Однопортова лапароскопічна робот-асистована simple-простатектомія
Примітка: simple-простатектомія – у зарубіжній літературі так називають видалення гіперплазованих вузлів простати при ДГПЗ.

У 1991 р. William Schuessler et al. виконали першу лапароскопічну радикальну простатектомію трансперитонеальним доступом із накладанням міхурово-уретрального анастомозу інтракорпоральними вузловими швами на катетері Фолея. Автори у 1992 р. опублікували в рефераті до щорічної конференції AUA досвід виконання лапароскопічної радикальної простатектомії [22]. Вони не відмітили переваг лапароскопічного доступу над відкритою радикальною простатектомією. У 1997 р. Adley Raboy першим виконав лапароскопічну радикальну простатектомію екстраперитонеальним доступом.

Лише через 10 років після публікації виконання першої лапароскопічної радикальної простатектомії з приводу раку простати M.B. Mariano et al. (2002) [30] описали виконання першої лапароскопічної простатектомії при ДГПЗ (рис. 16). Через більшу складність лапароскопічної радикальної простатектомії порівняно з лапароскопічною простатектомією (simple-простатектомією) при ДГПЗ J.G. Rivas і T. Drewa (2014) [37] почали називати ці два хірургічних втручання «старшим» та «молодшим» братами. Крім того, автори вважають лапароскопічну простатектомію при ДГПЗ недооціненою операцією серед хірургів, а саму лапароскопічну simple-простатектомію – «втраченим дитинством» лапароскопічної хірургії. M.B. Mariano et al. (2002) виконали першу лапароскопічну трансперитонеальну простатектомію хворому з об’ємом простати в 173 мл (за даними трансректального ультразвукового дослідження) шляхом поздовжнього міхурово-капсулярного розрізу, при цьому тривалість операції склала 225 хвилин, а інтраопераційна крововтрата – 800 мл.

Рис. 16. Професор M.B. Mariano (Порту-Алегрі, Бразилія) та його рисунок з оригінальної роботи, що описує першу лапароскопічну simple-простатектомію (а) шляхом поздовжнього міхурово-капсулярного доступу з попереднім прошиванням «ніжок» простати (б) [30]

У 2001 р. Claude-Clйment Abbou із Франції виконав першу лапароскопічну робот-асистовану радикальну нервозберігаючу простатектомію 63‑річному чоловіку з раком простати T1с [39].

Лапароскопічна робот-асистована радикальна простатектомія була популяризована Mani Menon із інституту урології Vattikuti (2003 р. він із колегами виконав першу радикальну лапароскопічну робот-асистовану цистектомію) і є сьогодні найбільш частим лапароскопічним робот-асистованим хірургічним втручанням в урології (рис. 17). Deepak Agarwal et al. у 2020 р. виконали ретциус-зберігаючу радикальну простатектомію (без входження у залобковий простір).

Рис. 17. Професори-піонери лапароскопічної урології: I. Gill (а), C.-C. Abbou (б), M. Menon (в) [39]

Першу робот-асистовану простатектомію з приводу ДГПЗ виконав Rene Sotelo Noguera із Каракасу (Венесуела) у 2008 р. (рис. 18) [40]. Автор використовував поперечний розріз шийки сечового міхура з тригонізацією (зшиванням) заднього півкола шийки до задньої стінки уретри. R.S. Noguera et al. представили результати виконання семи лапароскопічних роботизованих простатектомій, при цьому середня тривалість операції склала 205 хвилин, середня крововтрата – 298 мл, середня тривалість перебування хворих у стаціонарі – 1,4 дня, уретральний катетер видаляли на 7‑му добу, переливання крові виконали одному хворому. R.S. Noguera популяризував роботизовану простатектомію у світі, написав розділи до 38 книг із лапароскопічної та роботизованої урологічної хірургії (простатектомія, радикальна простатектомія, урологічні фістули, тазова лімфаденектомія та ін.) і з 2015 р. працює в Лос-Анджелесі (США).

Рис. 18. Професор R. S. Noguera з Венесуели (а) та його рисунок з опису лапароскопічної роботизованої simple-простатектомії у хворих на ДГПЗ (б) [40]

Першу однопортову лапароскопічну черезміхурову простатектомію з приводу ДГПЗ виконав американець M.M. Desai з колегами у 2008 р. [19] (рис. 19). Автори використали у трьох хворих однопортовий пристрій R-Port, який був встановлений черезшкірно в сечовий міхур під цистоскопічним контролем. Тривалість операції склала 6, 1,5 та 2,5 години з відповідною інтраопераційною крововтратою 900, 250 та 350 мл.

Рис. 19. Професор M. M. Desai (Університет Південної Каліфорнії, Лос-Анджелес, США) (а) та рисунок із його статті про опис перших трьох випадків однопортової лапароскопічної черезміхурової простатектомії (б) [19]

Першу лапароскопічну однопортову радикальну черезміхурову простатектомію з приводу раку простати виконав американець Jihad H. Kaouk et al. у 2008 р. [39].

Він же у 2018 р. провів першу лапароскопічну однопортову робот-асистовану радикальну черезміхурову простатектомію з приводу раку простати після впровадження лапароскопічної однопортової робот-асистованої хірургічної платформи da Vinci Single-Site Surgical platform. У 2020 р. J. H. Kaouk із колегами виконали першу лапароскопічну однопортову робот-асистовану черезміхурову простатектомію з приводу ДГПЗ (рис. 20).

Рис. 20. Професор J. H. Kaouk (Клівленд, США)

Ендоурологічне товариство було створене у 1983 р. американцями Arthur D. Smith та Ralph V. Clayman, а перше видання журналу Journal of Endourology побачило світ у 1987 р. (рис. 21).

Рис. 21. Професори R.V. Clayman та A.D. Smith (1983 р.) – засновники Ендоурологічного товариства та обкладинка журналу Journal of Endourology

Хірург, уролог, кандидат медичних наук Степан Томович Біляк з Ужгорода першим в Україні у 1993 р. почав проводити лапароскопічні втручання (у тому числі й урологічні – резекцію яєчкової вени при варикоцеле, резекцію купола кісти нирки) після придбання лапароскопічного обладнання американської фірми Stryker [3]. У 1993 р. він перший в Україні виконав лапароскопічну холецистектомію. Того ж року професор В.В. Грубнік (кафедра госпітальної хірургії Одеського державного медичного університету) провів подібну операцію [8]. На початку ХХІ ст. лапароскопічні урологічні втручання почали виконувати в провідних клініках України: Донецьку (із 2003 р.), Хмельницькому (із 2006 р.), Харкові (із 2007 р.), Києві (із 2008 р.). Першу лапароскопічну радикальну простатектомію провів професор Ю.П. Серняк у 2007 р.

На базі ДУ «Інститут урології імені академіка О.Ф. Возіанова» та кафедрі урології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика із 2015 р. доцент М.Д. Соснін почав проводити курси підвищення кваліфікації з лапароскопії (рис. 22). За 10 років проведено 20 таких курсів (у середньому по 15 слухачів), на яких лікарі проходили курс лекцій із лапароскопії, брали участь у живій лапароскопії на тваринах, асистували на лапароскопічних урологічних втручаннях.

Рис. 22. Вінницькі урологи на курсах підвищення кваліфікації в ДУ «Інститут урології ім. академіка О.Ф. Возіанова НАМН України» (2015)

У 2022 р. під егідою компаній KARL STORZ і Bionorica та патронатом ДУ «Інститут урології ім. академіка О.Ф. Возіанова НАМН України» розпочалися виїзні майстер-класи провідних українських урологів з малоінвазивних втручань, у тому числі лапароскопічних (проведено чотири «Академії української урології») (рис. 23).

Рис. 23. Учасники першої «Академії української урології» (Черкаси, 2022)

Протягом останніх 20 років вітчизняні урологи змогли прослухати змістовні практичні доповіді з лапароскопічної урології на щорічних науково-практичних конференціях Асоціації урологів України, які відбувались у м. Яремче (організатори — академік Національної академії медичних наук України, заслужений лікар України, директор ДУ «Інститут урології ім. академіка О.Ф. Возіанова НАМН України», професор С.О. Возіанов; заступник директора ДУ «Інститут урології ім. академіка О.Ф. Возіанова НАМН України» з наукової роботи професор О.В. Шуляк).

У 2023 р. була створена громадська організація – Українська спілка ендоурологів (УСЕ, президент – професор А. І. Сагалевич), а 15-16 травня 2025 р. був проведений перший форум УСЕ з міжнародною участю. Майстер-класи УСЕ з ендоурології користуються великим попитом серед урологів України.

Першу лапароскопічну простатектомію у хворого на ДГПЗ виконав доцент М.Д. Соснін у 2015 р. залобковим (транскапсулярним) доступом [6]. Робот-асистована хірургічна система da Vinci S уперше в Україні була встановлена у Вінниці 2018 р. у приватному медичному центрі «Інномед – Центр ендохірургії», а згодом була замінена на da Vinci Sі. Першу робот-асистовану простатектомію з приводу ДГПЗ в Україні виконав доцент Р. Г. Церковнюк у 2018 р. черезміхуровим доступом [10, 12].

Таким чином, малоінвазивні втручання в лапароскопічній хірургії та урології пройшли за майже 220 років складний і тернистий шлях від створення простих пристроїв для огляду порожнин тіла людини до впровадження високотехнологічних роботизованих систем візуалізації та операцій. Сподіваємося, що незабаром роботизовані лапароскопічні системи стануть більш доступними в Україні, а лапароскопічна робот-асистована простатектомія при ДГПЗ буде по достоїнству оцінена вітчизняними урологами та займе чільне місце в малоінвазивній хірургії простати.

Література

Айламазян Э.К., Оловянный В. Е., Глянцев С. П. К истокам применения лапароскопии в гинекологии (очерки истории) // Журнал акушерства и женских болезней. – 2007. – Т. 56, № 4. – С. 87-93.
Беженарь В.Ф., Цвелев Ю. В., Медведева Н. С. Kurt Karl Stephan Semm – «волшебник из Киля» // Журнал акушерства и женских болезней. – 2009. – Т. 58, вип. 1. – С. 101-109.
Газета «Новини Закарпаття», 06.02.2016 р.
Гладчук І.В., Кір’якова Д.А., Сідак О. Є., Кожаков В. Л. Методика ICG – маркування у сучасній тазовій хірургії: прикладні аспекти (огляд літератури) // Репродуктивне здоров’я жінки. – 2024. – № 1(72). – С. 78-84.
Гресько М.М., Гресько А. М. Історія розвитку лапароскопічних втручань або чи можливо розумно передбачити майбутнє // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2020. – Т. 19, № 1. – С. 124-127.
Залобкова простатектомія в хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати посібник / За ред. Горового В. І., Шапринського В. О., Барало І. В., Капшука. – Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2021. – 336 с.
Запорожан В.Н., Малиновський К. В. Пути еволюции лапароскопической хирургии // Клінічна хірургія. – 2020. – № 87 (3-4). – С. 86-90.
Ендоскопічна і роботизовано хірургія / За ред. В. М. Запорожана та співавт. – Київ: ВСВ «Медицина», 2023. – 558 с.
Моргошия Т.Ш., Кузьмин И. В. Профессор Макс Нитце – выдающийся немецкий уролог и педагог (к 170‑летию со дня рождения) // Урологические ведомости. – 2019. – Т. 9, № 2. – С. 53-57.
Трансцервікальна простатектомія // За ред. Горового В. І. та співавт. – Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2025. – 372 с.
Хатьков И.Е., Барсуков Ю. А., Андрощенко А. О. и др. История развития лапароскопической хирургии // Онкологическая кoлопроктология. – 2012. – № 2. – C. 35-39.
Хірургічне лікування доброякісної гіперплазії простати великих розмірів: черезміхурова простатектомія (відкрита, лапароскопічна, робот-асистована) / За ред. Горового В. І. та співавт. – Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 2023. – 380 с.
Alkatout I., Mechіer U., Mettler L. et al. The Development of laparoscopy — historical overview // Frontiers in Surgery – 2021. – Vol. 8. – P. 1-12.
Atlas of laparoscopic and robotic single site surgery // Kaouk J. H. et al. – Humana Press, 2017. – 316 p.
Bercsi G., Cuschierr A. Karl Storz, 1911–1996 // Surgical Endoscopy. – 1996. – Vol. 10. – P. 1123.
Bhatt J., Jones A., Foley S. et al. Harold Horace Hopkins: a short biography // BJUI. – 2010. – Vol. 106. – P. 1425-1428.
Cassinofti E. Al-Taher M., Antonio S. A. et al. European Association of Endoscopic Surgery (EAES) consensus on indocyanine green (ICG) fluorescence-guided surgery// Surgical Endoscopy. – 2023/https//doi.org/10.1007/500464-023-09928-5.
De Marchi D., Mantica G., Tafuri A. et al. Robotic surgery in urology: review from the beginning to the single-side // AME Medical Journal. – 2022. – Vol. 7. – P. 16-22.
Desai M.M., Aron M., Canes D, et al. Single-port transvesical simple prostatectomy: initial clinical report // Urology. – 2008. – Vol. 72. – P. 960-965.
De Groen P. C. History of the endoscope // Proceedings of the IEEE. – 2017. – Vol. 105. – P. 1987-1995.
Engel R.M.E. Philipp Bozzini – the father of endoscopy // Journal of Endourology. – 2003. – Vol. 17. – P. 859-862.
Endoscopic extraperitoneal radical prostatectomy. Laparoscopic and robot-assisted surgery / Stolzenburg J. U. et al. – Springer, 2007. – 200 p.
Goddard J. C. Harold Hopkins and Karl Storz // Urology News. – 2013. – Vol. 17 (3). – P. 26.
Kelley W. E. The evolution of laparoscopy and the revolutionin surgery in the decade of the 1990s // JSLS. – 2008. – Vol. 12. – P. 351-357.
Litynski G. Laparoscopy – the early attempts: spotlighting Georg Kelling and Hans Christian Jacobaeus // JSLS. – 1997. – Vol. 1. – P. 83-85.
Litynski G. S. Kurt Semm and the fight against skepticism: endoscopic hemostasis, laparoscopic appendectomy, and Semm’s impact on the “laparoscopic revolution” // JSLS. – 1998. – Vol. 2. – P. 309-313.
Hatzinger M., Kwon S. T., Langbein S. et al. Epoch in Endourology. Hans Christian Jacobaeus: inventor of human laparoscopy and thoracoscopy // Journal of Endourology. – 2006. – Vol. 20. – P. 848-850.
Herr H. W. Max Nitze, the cystoscope and urology // The Journal of Urology. – 2006. – Vol. 176. – P. 1313-1316.
Nano M.A. A brief history of laparoscopy // G. Chir. – 2012. – Vol. 33. – P. 53-57.
Mariano M.B., Graziottin T. M., Tefilli M. V. Laparoscopic prostatectomy with vascular control for benign prostatic hyperplasia // J. Urol. – 2002. – Vol. 167. – P. 2528-2529.
Minimal invasive surgery in urology // Artibani W. et al. – ICUD – EAU, 2015. – 412 p.
Minimal invasive urology. An essential clinical guide to endourology, laparoscopy, LESS and robotics // Best Sara L., Nakada Stephen Y. et al. – 3rd ed. – Springer, 2020. – 280 p.
Moran M. E. The light bulb, cystoscopy and Thomas Alva Edison // Journal of Endourology. – 2010. – Vol. 24. – P. 1395-1397.
Mukherjee S., Rogers C., Sundaram C. et al. The first SURS World Congress of Robotic Surgery at Mount Sinai Hospital in New York City: a tribute to the past and the future of robotic urologic surgery // BJUI Compass. – 2023. – Vol. 4. – P. 243-245.
Patel S.R., Pareek G. The history of robotics in Urology // Medicine and health / Rhode Island. – 2009. – Vol. 92 (10). – P. 325-326.
Petrut B., Bujoreanu C. A., Porav-Hodade D. et al. Іndocyanine green in urology // JBUON. – 2021. – Vol. 26 (1). – P. 266-274.
Rivas J.G., Drewa T. Laparoscopic simple prostatectomy, a lost child of laparoscopic surgery // Cent. Ruropean J. Urol. – 2014. – Vol. 67. – P. 385-386.
Smith’s textbook of endourology / Smith A. D. et al. – 4rd ed. – Black Well Publishing Ltd, 2019. – 1822 p.
Soputro N.A., Dias B. H., Kochikar M. V. et al. A Historical perspective of the evolution of laparoscopic surgeries in urology // Journal of Endourology. – 2022. – Vol. 36. – P. 1277-1284.
Sotеlo R., Clavijo R., Carmana O. et al. Robotic simple prostatectomy // J. Urol. – 2008. – Vol. 179. – P. 513-515.
Sotelo R.J., Astigueta J. C., Desai M. M. et al. Laparoendoscopic single-site surgery simple prostatectomy: initial report // Urology. – 2008. – Vol. 74 (3). – P. 626-630.
Textbook of laparoscopic urology // Inderbir S. Gill et al. – Informa healthcare, New York, 2006. – 1202 p.
Ruiz A.G., Rodriguez L. G., Garcia J. C. Evolucion historica de la cirurgia laparoscopica // Cirurgia Endoscopica. – 2016. – Vol. 17. – P. 93-106.
Van Robays J. Kurt Semm (1927–2003) // Facts Views Vis Obgyn. – 2017. – Vol. 9 (3). – P. 175-179.
Yeola M.E., Gode D., Bora A. K. Evolution of Laparoscopy through the аges // International Journal of Recent Surgical and Medical Sciences. – 2017. – Vol. 3. – P. 40-47.
Wayand W. U. Jonas Veres: the man behind the needle // Surg. Endosc. – 2014. – Vol. 28. – P. 351-352.
Wickham J.E.A. The new surgery // British Medicine Journal. – 1987. – Vol. 215. – P. 1581-1582.

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 3 (38), 2025 р.

Номер: Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 3 (38), 2025 р.