1 листопада, 2025
Комплексний огляд клінічних доказів ефективності, результативності та безпеки силодозину в лікуванні ДГПЗ
Силодозин, високоселективний a1-адреноблокатор, є ефективним препаратом для лікування симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ), пов’язаних із доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ). Результати комплексного огляду останніх клінічних досліджень з оцінки профілів ефективності та безпеки силодозину при лікуванні ДГПЗ підтвердили, що він швидко купірує надокучливі СНСШ середнього й тяжкого ступеня на фоні ДГПЗ. Завдяки селективному впливу на a1A-адренорецептори силодозин має кращий профіль безпеки щодо серцево-судинної системи порівняно з іншими a1-адреноблокаторами, що робить його препаратом першого вибору у хворих на ДГПЗ літнього віку із супутніми захворюваннями.
Ключові слова: симптоми нижніх сечових шляхів, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, ноктурія, коморбідність, серцево-судинні захворювання, a1-адреноблокатори, силодозин.
Передумови та актуальність дослідження
ДГПЗ є одним із найпоширеніших урологічних захворювань у чоловіків, частота якого зростає з віком [1, 2]. У 2000 році глобальна поширеність ДГПЗ становила 51,1 млн, а вже 2019 року зросла до 94,0 млн [2]. ДГПЗ характеризується збільшенням передміхурової залози й супроводжується СНСШ, включаючи часте сечовипускання, ноктурію та неповне спорожнення [3]. Ці симптоми суттєво впливають на якість життя пацієнтів, що вимагає ефективної медичної допомоги [4].
Згідно з рекомендаціями Європейської асоціації урології (EAU) [5] та Американської урологічної асоціації (AUA) [6], a1-адреноблокатори вважаються препаратами першої лінії для лікування пацієнтів із надокучливими СНСШ середнього та тяжкого ступеня на фоні ДГПЗ.
Молекулярні дослідження показують, що a1A-адренорецептори становлять близько 69,3% a1-рецепторів у простаті здорових чоловіків і до 85% – у пацієнтів із ДГПЗ. Силодозин демонструє надзвичайно високе співвідношення зв’язування a1A:a1B (162:1), що вказує на його високу селективність до a1A-рецепторів, переважно розташованих у передміхуровій залозі та нижніх сечовивідних шляхах. Така уроселективність дозволяє силодозину зменшувати скорочення гладеньких м’язів у цих ділянках, купіруючи розлади сечовипускання та мінімізуючи вплив на артеріальний тиск (АТ). За рахунок відсутності дії на α1B-рецептори, які знаходяться переважно у гладких м’язах судин, силодозин має сприятливий кардіоваскулярний профіль безпеки. Таким чином, цей α1-адреноблокатор ефективно полегшує СНСШ із мінімальними побічними ефектами з боку серцево-судинної системи [9].
Мета представленого описового огляду – оцінка ефективності/результативності та безпеки силодозину в лікуванні ДГПЗ з акцентом на застосуванні в пацієнтів із супутніми захворюваннями та в осіб із недостатньою відповіддю на інші методи терапії.
Із січня 2014 року по березень 2024 року було проведено ретельний пошук публікацій у базі PubMed, які стосувалися існуючих клінічних даних щодо застосування силодозину окремо, або в порівнянні з плацебо/іншими методами лікування, або у складі комбінованої терапії у чоловіків із СНСШ/ДГПЗ. Усього було відібрано та проаналізовано дані 23 досліджень (клінічних n=18; обсерваційних n=5).
Результати
Ефективність/результативність
Монотерапія силодозином. Результати чотирьох клінічних досліджень (Choo et al., 2014; Montorsi et al., 2016; Fusco et al., 2018; Cho et al., 2018) підтвердили значне покращення низки урологічних показників, включаючи бал за Міжнародною шкалою оцінки простатичних симптомів (IPSS), максимальну швидкість потоку сечі (Qmax), об’єм залишкової сечі (ОЗС), індекс якості життя (QoL), Міжнародний індекс еректильної функції (IIEF) та бал за Опитувальником з оцінки симптомів гіперактивного сечового міхура (OABSS).
Силодозин проти препаратів порівняння. У 19 дослідженнях вивчали ефективність силодозину порівняно з плацебо (n=2) або різними фармакологічними опціями (n=17) при СНСШ, пов’язаних із ДГПЗ, включаючи α1-блокатори, інгібітори фосфодіестерази (іФДЕ), інгібітори 5α-редуктази та комбіновану терапію.
Силодозин проти плацебо. За результатами двох досліджень [16, 17], прийом силодозину 8 мг/добу протягом 12 тижнів значно покращував оцінку за шкалою IPSS, незалежно від її початкових показників, Qmax та віку [16], а також купірував ноктурію в пацієнтів зазначеної категорії [17].
Силодозин проти інших a1-блокаторів. У кількох дослідженнях порівнювали ефективність/результативність силодозину з тамсулозином, нафтопідилом та альфузозином у лікуванні СНСШ/ДГПЗ.
В дослідженні Kim et al. (2014) [21] оцінили частоту необхідності зміни терапії через недостатню ефективність або розвиток побічних ефектів під час застосування чотирьох різних α1-блокаторів — силодозину, тамсулозину, альфузозину та доксазозину — у пацієнтів із СНСШ. Найнижчу потребу в корекції лікування зафіксовано в групі силодозину (16,3% проти 20,2%, 25,5% та 25,8% відповідно; p<0,05). Matsukawa et al. (2017) [22] повідомили, що прийом силодозину
(4 мг/добу 4 тижні + 8 мг/добу 8 тижнів) супроводжувався кращою якістю життя за шкалою IPSS та оцінкою за опитувальником OABSS через 12 тижнів (p<0,01), вищою Qmax (p=0,01) і меншим ОЗС (p=0,05) порівняно з нафтопідилом, засвідчивши, що силодозин особливо ефективний у пацієнтів із ДГПЗ та симптомами гіперактивного сечового міхура.
У пацієнтів, які не мали належної відповіді на терапію тамсулозином
(0,4 мг/добу) протягом ≥12 міс, перехід на силодозин (8 мг/добу) призвів до значного покращення вже через 8 тижнів — зниження загального бала за шкалою IPSS (-1,3±1,4; p<0,03) та зростання показників якості життя (-0,8±1,0; p<0,001) [24].
Силодозин у комбінації з іншими терапевтичними агентами. Hagiwara et al. (2016) [34] оцінювали ефективність комбінованої терапії силодозином (8 мг/добу) і дутастеридом (0,5 мг/добу) на додаток до декомпресії сечового міхура в пацієнтів із ДГПЗ та гострою затримкою сечі. Після 12 тижнів лікування частота успішних проб сечовипускання без катетера (trial without a catheter) становила 88,8%; крім того, спостерігалося значне покращення показників за шкалою IPSS, індексу QoL, об’єму виділеної сечі, ОЗС та Qmax порівняно з вихідним рівнем (p<0,001).
Ефективність/результативність силодозину при ноктурії
Часте нічне сечовипускання – симптом, який часто турбує пацієнтів із ДГПЗ, що спричиняє проблеми зі сном і, зрештою, негативно позначається на якості їхнього життя [17]. У дослідженні Cho et al. (2018) [13], проведеному серед пацієнтів із ноктурією (≥2 епізоди за ніч), після 12 тижнів терапії силодозином було відзначено суттєве зменшення кількості нічних сечовипускань (-1,12±1,05; p<0,0001) і значне покращення результатів за опитувальником Міжнародної консультації з питань нетримання сечі (p<0,0001). Крім того, у 65% пацієнтів частота епізодів ноктурії зменшилася щонайменше на 25%.
Eisenhardt et al. (2014) [17] продемонстрували, що частка пацієнтів, у яких вдалося досягти купірування ноктурії, була достовірно вищою при застосуванні силодозину порівняно з плацебо (53,4% проти 42,8%; p<0,0001). Крім того, після завершення лікування менше пацієнтів у групі силодозину повідомляли про посилення симптомів (9,0% проти 14,3% у групі плацебо; p<0,0001). Частота нічних сечовипускань значно знижувалася при застосуванні силодозину (-0,8 проти -0,6 у групі плацебо; p<0,001); крім того, у вищого відсотка чоловіків вдалося досягти скорочення на ≥1 епізод ноктурії протягом 12 тижнів (61% проти 49% у групі плацебо; p=0,0003).
Ефективність/результативність у хворих на ДГПЗ із коморбідністю
У більшості проаналізованих досліджень середній вік пацієнтів із ДГПЗ становив >60 років, при цьому в них було діагностовано щонайменше одне або декілька супутніх захворювань [35]. Montorsi et al. (2016) [14] досліджували ефективність силодозину у пацієнтів із ДГПЗ та супутніми захворюваннями. Середній вік учасників становив 67,8±5,7 року. У цій когорті 56,0% пацієнтів приймали антигіпертензивні препарати, 45,6% – мали серцево-судинні захворювання, 2,4% – страждали на цукровий діабет, а 15,1% пацієнтів мали поєднану кардіоваскулярну патологію та цукровий діабет. У результаті лікування силодозином спостерігалося значне полегшення симптомів СНСШ: у 77,1% пацієнтів зниження балів за шкалою IPSS становило ≥25%, а у 80,8% осіб загальна оцінка за цією шкалою покращилася на >3 бали порівняно з початковим рівнем. У середньому загальний бал за шкалою IPSS знизився на -8,3±6,1 (p<0,0001) зі значним покращенням симптомів накопичення, спорожнення та якості життя (p<0,0001). Важливо, що ефективність силодозину була порівнянною при стратифікації за віком, наявністю супутніх серцево-судинних захворювань та цукрового діабету, а також застосуванням антигіпертензивних препаратів.
Подібні результати були підтверджені й іншими дослідженнями, які показали високу ефективність силодозину в купіруванні СНСШ незалежно від віку пацієнтів [16, 26], індексу маси тіла [26], а також при одночасному прийомі антигіпертензивних препаратів або порушенні функції нирок [16]. Крім того, Kim et al. (2014) [21] відзначали, що жоден пацієнт, який отримував силодозин, не потребував зміни схеми лікування через супутні серцево-судинні захворювання, тоді як у групах доксазозину, альфузозину і тамсулозину цей показник становив 9%, 5% та 2% відповідно.
Профіль безпеки
Загалом, силодозин добре переносився пацієнтами, більшість побічних ефектів були легкими, а частота припинення прийому препарату через їх виникнення була низькою. У ряді досліджень повідомляється про низький ризик серцево-судинних побічних ефектів, пов’язаних із прийомом силодозину. Зокрема, Manjunatha et al. (2016) [20] встановили, що в кількох пацієнтів, які отримували альфузозин (n=2) та тамсулозин (n=3), було зареєстровано подовження коригованого інтервалу QT (QTc) (>45 мс), яке асоціюється з підвищеним ризиком аритмії [36]. Разом із тим при застосуванні силодозину не зареєстровано жодного випадку подовження інтервалу QTc. Частота запаморочення та ортостатичної гіпотензії була стабільно низькою (≤2,1%) у всіх дослідженнях на фоні лікування силодозином і порівнянною з іншими методами терапії [14, 15, 20, 25, 26, 28, 29].
Osman et al. (2015) [25] не виявили змін систолічного і діастолічного АТ та частоти серцевих скорочень у пацієнтів, які отримували силодозин протягом 9 місяців.
За даними Novara et al. (2015) [16], частота кардіоваскулярних побічних ефектів була зіставною між групами силодозину і плацебо. Крім того, у пацієнтів, які приймали антигіпертензивні препарати одночасно із силодозином, не спостерігалося підвищеного ризику запаморочення або ортостатичної гіпотензії.
Kim et al. (2014) [21] також встановили, що потреба в коригуванні схеми терапії через гемодинамічні побічні ефекти, такі як запаморочення, гіпотензія та головний біль, була значно меншою при прийомі силодозину (2,4% проти 31,0% доксазозину, 18,9% альфузозину та 13,3% тамсулозину; p<0,006).
Обговорення
Силодозин незмінно демонструє свою ефективність і результативність у лікуванні СНСШ, пов’язаних із ДГПЗ, забезпечуючи значне покращення симптоматики, зокрема зменшення загального бала за шкалою IPSS, симптомів накопичення та спорожнення, епізодів ноктурії та покращення якості життя пацієнтів. Порівняно з іншими α1-адреноблокаторами, такими як тамсулозин та нафтопідил, силодозин краще контролює симптоми. Крім того, у комбінації з такими препаратами, як дутастерид, силодозин виявився корисним для більш комплексного купірування симптомів. Завдяки селективній дії на α1A-адренорецептори препарат характеризується сприятливим профілем безпеки для серцево-судинної системи, із мінімальним ризиком подовження інтервалу QTc або виникнення серйозних серцево-судинних подій.
Силодозин має швидкий початок дії [37], а його ефективність може зберігатися до 6 років терапії [38], що робить його препаратом вибору у пацієнтів із ДГПЗ, особливо тих, хто має супутні захворювання, включаючи серцево-
судинні.
Висновки
Узагальнені в цьому огляді останні клінічні дані підтверджують, що силодозин є високоефективним/результативним і добре переносимим варіантом лікування ДГПЗ та полегшення СНСШ. Згідно з рекомендаціями EAU та AUA, слід пропонувати такі α1-адреноблокатори, як силодозин, у якості першої лінії терапії надокучливих СНСШ середнього й тяжкого ступеня на фоні ДГПЗ.
Крім того, силодозин демонструє кращий кардіоваскулярний профіль безпеки порівняно з іншими α1-адреноблокаторами. Селективний вплив силодозину на α1A-адренорецептори мінімізує ризик серцево-судинних побічних ефектів, що робить його препаратом вибору в пацієнтів із ДГПЗ, особливо літнього віку із супутніми захворюваннями.
Реферативний огляд підготувала Марина Малєй
За матеріалами: Akhtar O.S. et al. (2025) A Comprehensive Review of the Clinical Evidence on the Efficacy, Effectiveness, and Safety of Silodosin for the Treatment of Benign Prostatic Hyperplasia. Cureus 17(6): e85445.
Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 3 (38), 2025 р.
