12 травня, 2026
Порівняння ефективності подвійної та монотерапії α-адреноблокаторами у пацієнтів із рефрактерними СНСШ
Традиційно a-адреноблокатори є першою лінією медикаментозного лікування симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ) на фоні доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ): вони швидко покращують сечовипускання за рахунок зниження тонусу гладкої мускулатури простати. При порівнянній ефективності представники цієї групи препаратів мають різні профілі безпеки та переносимості. Разом із тим мало що відомо про потенційний синергізм a-адреноблокаторів різних класів. У статті представлено результати проспективного порівняльного обсерваційного дослідження, у якому порівнювали ефективність моно- (силодозин) та подвійної (силодозин + альфузозин) терапії a-адреноблокаторами в пацієнтів із рефрактерними помірними та тяжкими СНСШ на фоні ДГПЗ. Автори показали, що середнє покращення балів за Міжнародною шкалою оцінки простатичних симптомів (IPSS) і максимальної об’ємної швидкості потоку сечі (Qmax) було істотно більш вираженим у групі подвійного лікування, без суттєвої різниці в частоті побічних ефектів між двома групами.
Ключові слова: рефрактерні симптоми нижніх сечових шляхів, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, IPSS, максимальна об’ємна швидкість потоку сечі, подвійна та монотерапія a-адреноблокаторами, силодозин, альфузозин.
У пацієнтів зі збільшеною передміхуровою залозою, у яких СНСШ є резистентними до початкового лікування α-адреноблокаторами, існує кілька терапевтичних опцій, включаючи хірургічне втручання, альтернативні α-адреноблокатори, підвищення дози поточних лікарських засобів або додавання інгібітора 5α-редуктази. Утім із розробкою та вдосконаленням α-адреноблокаторів частка пацієнтів, які віддають їм перевагу перед оперативним лікуванням із приводу ДГПЗ, збільшується незважаючи на певний ризик ускладнень і побічних ефектів [1, 2]. Крім того, терапія інгібіторами 5α-редуктази видається неефективною в короткостроковій перспективі, тому для досягнення оптимальних результатів необхідне тривале лікування [3].
З огляду на обмежену кількість даних, що стосуються вивчення комбінацій різних типів α-адреноблокаторів у пацієнтів із ДГПЗ, автори представленого дослідження проаналізували профілі ефективності та безпеки подвійної терапії α-адреноблокаторами (силодозин + альфузозин) порівняно з прийомом одного препарату цієї групи (силодозин) у чоловіків, у яких СНСШ були резистентними до початкового курсу терапії α-адреноблокаторами.
Матеріали та методи
Це проспективне порівняльне обсерваційне дослідження було проведене у відділенні урології лікарні третинного рівня у Східній Індії із серпня 2022 року по березень 2023 року і включило 250 чоловіків усіх вікових груп із помірними та тяжкими СНСШ (за шкалою IPSS >7 балів) та збільшеною передміхуровою залозою. В учасників були зібрані демографічні дані, такі як вік та стать, й усі вони пройшли клінічні обстеження, ультразвукове дослідження нирок, сечоводів, сечового міхура та передміхурової залози, анкетування за шкалою IPSS та урофлоуметрію.
Чоловіки приймали 8 мг силодозину один раз на день; після двох тижнів прийому їх просили пройти повторне обстеження в клініці, щоб з’ясувати, як змінилися їхні симптоми та урофлоуметричні параметри на фоні лікування. Пацієнти з позитивною відповіддю на терапію були віднесені до групи А та продовжували отримувати силодозин 8 мг один раз на день перед сном.
Чоловіки з рефрактерними СНСШ (покращення Qmax <3 мл/с та оцінки за шкалою IPSS <20%), які були резистентні до початкового лікування силодозином, увійшли до групи B і приймали або силодозин 8 мг + альфузозин 10 мг (група B1), або силодозин 8 мг + плацебо (група B2). Зміни показників за шкалою IPSS та Qmax реєструвалися в обох групах через два тижні лікування. Також порівнювалася частота побічних ефектів в осіб, які отримували моно- (група B2) та подвійну (група B1) терапію α-адреноблокаторами.
Результати
Із 250 учасників цього дослідження 72 відповіли на початкове лікування й були віднесені до групи А, а у 178 чоловіків спостерігалися рефрактерні СНСШ (група B). У групі В 90 пацієнтів отримували подвійну терапію α-адреноблокаторами (група B1), а 88 – один препарат цієї групи (підгрупа B2). Середній вік досліджуваних у групах А і В становив 60,31±7,38 та 60,19±8,41 року відповідно. Об’єм передміхурової залози варіювався від 35 до 80 см3, без суттєвих відмінностей між групами (група B1 – 49,25±11,37 см3; група B2 – 43±13,5 см3; р=0,001). Середня вихідна оцінка за шкалою IPSS для групи B2 (монотерапія) становила 18,47±3,78 бала, а для групи B1 (подвійна терапія) – 19,51±3,66 бала. Середній вихідний показник Qmax перед початком лікування також був порівнянним в обох групах (група B2 – 10,79±2,53 мл/с; група B1 – 10,06±2,63 мл/с).
При подальшому спостереженні середній показник Qmax становив 11,56±2,70 мл/с (група B2) та 13,62±4,34 мл/с (група B1); середня оцінка за шкалою IPSS – для груп прийому одного і двох α-адреноблокаторів складала 17,32±4,46 та 15,10±5,29 бала відповідно. Хоча в обох групах Qmax та оцінка за шкалою IPSS значно покращилися, у чоловіків, які отримували подвійну терапію α-адреноблокаторами (силодозин + альфузозин), зміни були більш значущими (р=0,001 при подальшому спостереженні для Qmax та оцінки за шкалою IPSS).
Схеми терапії як з одним, так і з двома α-адреноблокаторами добре переносилися. Найбільш частим побічним явищем в обох групах була анеякуляція (80% у групі B2 проти 75% у групі B1). Про запаморочення частіше повідомляли пацієнти з групи подвійної терапії (4,4% проти 3,4%). Однак жодна із цих міжгрупових відмінностей у частоті побічних явищ не досягла рівня статистичної значущості. Не зафіксовано жодного випадку тяжкої гіпотензії, яка б вимагала припинення лікування, і не виявлено суттєвої різниці між групами у розподілі побічних явищ (χ2=0,638; р=0,424).
Обговорення
ДГПЗ – поширене урологічне захворювання у чоловіків старшого віку, частота якого сягає близько 90% серед осіб старше 80 років. За оцінками, до 50% чоловіків віком ≥50 років страждають на ДГПЗ [7]. Порівняно з хірургічним втручанням фармакологічне лікування може усувати СНСШ та асоціюється з меншою кількістю побічних ефектів. Селективне пригнічення α1-адренорецепторів у передміхуровій залозі та шийці сечового міхура зменшує обструкцію сечовивідних шляхів, спричинену гіперплазією залози, шляхом ослаблення симпатичної іннервації її гладких м’язів. У більшості пацієнтів терапія α-адреноблокаторами полегшує обструктивні та іритативні СНСШ і покращує сечовипускання протягом 1-2 тижнів. На фоні терапії має місце підвищення Qmax на 15-30% від вихідного рівня, а також купірування симптомів ДГПЗ на 30-40% [8-10].
Лікування ДГПЗ спрямоване на зменшення вираженості СНСШ із мінімізацією медикаментозних побічних ефектів, при цьому комбінована терапія у цій категорії пацієнтів має на меті досягнення максимальної ефективності при високому профілі безпеки. За необхідності підвищення дози препаратів така монотерапія може бути більш ефективною, однак при цьому вірогідно зросте частота побічних ефектів.
Багато досліджень оцінювали ефекти різних комбінацій лікарських засобів. Теразозин, доксазозин і альфузозин – це α-адреноблокатори хіназолінової групи, спочатку створені як антигіпертензивні препарати. Хоча їхній вплив на серцево-судинну систему може позначатися на фізіологічному регулюванні артеріального тиску, побічні ефекти за стабільного тиску є незначними [9].
У цьому дослідженні учасники приймали комбінацію альфузозину та силодозину, двох α-адреноблокаторів різних класів, для забезпечення кращої ефективності та переносимості за наявності рефрактерних СНСШ. Автори встановили, що подвійна терапія α-адреноблокаторами мала вищу ефективність (р=0,001 для показників Qmax та оцінки за шкалою IPSS при подальшому спостереженні) з побічними ефектами, подібними до таких при терапії одним α-адреноблокатором. Згідно з отриманими результатами, комбінація силодозину та альфузозину мала більший вплив на швидкість потоку сечі (р<0,001), ніж застосування силодозину окремо, з порівнянною частотою побічних ефектів.
Висновки
У більшості чоловіків із рефрактерними СНСШ, які отримували комбінацію «силодозин + альфузозин», відмічено більш значуще покращення оцінки за шкалою IPSS та підвищення Qmax за відсутності додаткового ризику побічних ефектів порівняно з монотерапією силодозином. Подвійна терапія зазначеними a-адреноблокаторами продемонструвала багатообіцяючі результати в купіруванні рефрактерних СНСШ, спричинених ДГПЗ, і може бути обґрунтованою тактикою у пацієнтів із симптоматикою, резистентною до початкової монотерапії силодозином, при бажанні уникнути хірургічного втручання.
Реферативний огляд підготувала Марина Малєй
За матеріалами: Ranjan K.R., Singh D.P., Sarkar D. (2025) Comparison of dual-agent alpha-blocker treatment with single agent in management of refractory lower urinary tract symptoms. Urological Science 36(1): p. 25-28.
Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1 (40), 2026 р.
