12 травня, 2026
Диклофенак як складова мультимодальної терапії простатиту та СХТБ: від настанов до клінічної практики
Хронічний простатит (ХП) і синдром хронічного тазового болю (СХТБ) є однією з найчастіших причин звернення до уролога, що складає близько 25% амбулаторних візитів [1]. Огляд Міжнародного товариства урології (Société International d’Urologie, SIU) показав, що поширеність симптомів, подібних до простатиту, становить від 2,2 до 16% [2]. Сучасний підхід до лікування пацієнтів із простатитом та СХТБ для досягнення кращих клінічних результатів передбачає призначення мультимодальних схем, серед яких протизапальну й анальгетичну роль виконують нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Диклофенак є найбільш вивченим НПЗП, який забезпечує потужний знеболювальний і протизапальний ефект за рахунок інгібування синтезу простагландинів та впливу на калієві канали на периферичному та ноцицепцію – на центральному рівні.
Ключові слова: простатит, синдром хронічного тазового болю, мультимодальна схема лікування, коморбідність, нестероїдні протизапальні препарати, диклофенак.
Основні критерії вибору протизапального/анальгетичного засобу при ХП/СХТБ
ХП/СХТБ характеризується як біль або дискомфорт у ділянці таза, який турбує пацієнта протягом щонайменше трьох місяців у період останніх шести місяців за відсутності виявлених причин болю [3]. Пацієнти з гострим простатитом, загостренням ХП та СХТБ можуть скаржитися на біль у промежині, нижній частині живота/надлобковій ділянці, яєчках або пенісі, дизурію, порушення сексуальної функції та значне зниження якості життя [4].
Адекватна терапія ХП/СХТБ ґрунтується на одночасному швидкому зменшенні болю та запалення. Серед ключових критеріїв, які слід враховувати при виборі протизапального/анальгетичного препарату, можна виділити:
- ефективність і швидкість полегшення тазового болю;
- безпечність застосування при коротких курсах, у тому числі в пацієнтів із коморбідністю;
- сумісність з антибіотиками, α-блокаторами, фітопрепаратами, міорелаксантами, які застосовуються як компоненти мультимодальної схеми лікування ХП/СХТБ;
- доступність і зручність лікарських форм.
НПЗП – невід’ємний компонент мультимодальної схеми лікування простатиту та СХТБ
Сучасні гайдлайни рекомендують використовувати мультимодальний підхід до лікування болю (призначення декількох класів лікарських засобів у нижчих дозах замість одного у вищій дозі для мінімізації побічних ефектів) [5]. Оскільки патофізіологія хронічного тазового болю до кінця не вивчена, цілями лікування пацієнтів є управління симптомами та оптимізація якості їхнього життя й щоденного функціонування [4]. Контроль болю вважається достатнім, якщо не порушена повсякденна діяльність пацієнта [6]. Згідно з керівними принципами Американської урологічної асоціації (AUA, 2025), НПЗП рекомендовані як частина мультимодальної стратегії лікування болю в пацієнтів із ХП/СХТБ (умовний рівень доказів: клас B) [4]. Європейська асоціація урології (EAU) рекомендує включати НПЗП – як неселективні, так і селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ) 2 типу – до мультимодальних схем терапії разом з антибіотиками, α-блокаторами та засобами, які впливають на інші складові системи фенотипу UPOINT [7, 8].
НПЗП є протизапальними анальгетиками, які діють шляхом пригнічення ферменту ЦОГ та знижують утворення простагландинів, що беруть участь у периферичній сенситизації та больовій реакції. Ця група препаратів широко використовується для лікування СХТБ; багато з них доступні без рецепта і зазвичай мають добру переносимість. НПЗП при простатиті застосовують переважно короткими курсами в найнижчій ефективній терапевтичній дозі, що мінімізує ризик побічних явищ. Дія НПЗП спрямована на пригнічення запального процесу у тканинах передміхурової залози (ПЗ), оскільки приблизно у третини чоловіків із цією патологією виявляють запалення ПЗ при біопсії [9]. Об’єднаний аналіз рандомізованих контрольованих досліджень продемонстрував зниження сумарного бала за шкалою NIH-CPSI на 1,7 пункта, що свідчить про клінічно значущий позитивний ефект застосування НПЗП у пацієнтів із СХТБ [10]. Автори зауважили, що найкращі результати лікування простатиту були отримані при включенні НПЗП до мультимодальної схеми (разом з антибіотиками та α-блокаторами).
Диклофенак: клінічно доведені переваги для урологічних пацієнтів
При виборі НПЗП для лікування пацієнтів із ХП/СХТБ важливо враховувати декілька аспектів, зокрема швидкість настання знеболення, потужність, фармакологічні властивості, безпечність, переносимість і сумісність з іншими засобами у складі мультимодальної схеми.
Механізм дії та фармакологічні характеристики диклофенаку
Окрім добре відомого пригнічення ЦОГ була описана низка інших молекулярних мішеней, які забезпечують потужний ефект диклофенаку. До них належать блокування натрієвих каналів, кислоточутливих іонних каналів і гіперполяризація клітинної мембрани шляхом відкриття ключових потенціал-залежних калієвих каналів, що регулюють клітинну збудливість [11]. Важливо звернути увагу на фармакологічні особливості диклофенаку, які забезпечують знеболювальний і протизапальний ефекти [12]:
- після перорального прийому диклофенак швидко всмоктується, досягаючи пікових концентрацій у плазмі зазвичай у межах 1-2 год (для звичайних форм);
- біодоступність діючої речовини становить близько 50-60% через пресистемний метаболізм, однак цього достатньо для досягнення терапевтичних концентрацій у плазмі та периферичних тканинах;
- період напіввиведення диклофенаку становить приблизно 1-2 год, при цьому клінічна тривалість аналгезії перевищує час напіввиведення завдяки стійкому пригніченню синтезу простагландинів;
- парентеральне введення забезпечує швидше знеболення, що дозволяє використовувати ін’єкційні форми в початковому періоді лікування для купірування вираженого тазового болю з подальшим переходом на пероральні або ректальні форми.
Особливості інгібування ЦОГ‑1 і ЦОГ‑2 та проникнення у простатичні тканини
Фармакокінетичні та фармакодинамічні особливості (доза, абсорбція, розподіл і виведення тощо), а також переносимість і безпечність препарату можуть бути корисними маркерами у виборі НПЗП для усунення болю [13]. Висока ліпофільність, швидке всмоктування та високий ступінь проникнення диклофенаку сприяють швидкому початку аналгезії, що критично важливо в урологічних пацієнтів із гострим запальним болем у ділянці малого таза. Завдяки здатності проникати в тканини ПЗ, оціненої за допомогою високоефективної рідинної хроматографії, диклофенак зарекомендував себе як невід’ємний компонент раціональної терапії простатиту та СХТБ [14].
Під час тестування in vitro диклофенак забезпечував приблизно еквівалентне пригнічення ЦОГ‑1 і ЦОГ‑2. Однак у дослідженні ex vivo він продемонстрував переважне інігібування ЦОГ‑2 [15]. Ця відносна селективність препарату щодо пригнічення ЦОГ‑2 може пояснювати більш низький ризик щодо побічних ефектів із боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) [16].
Селективність диклофенаку щодо ЦОГ‑2 є не такою високою порівняно з «чистими» коксибами, але достатньою для забезпечення потужного пригнічення синтезу простагландинів E2 у вогнищі запалення. Слід підкреслити, що, на відміну від селективних інгібіторів ЦОГ‑2, таких як целекоксиб або еторикоксиб, які мають лише поодинокі клінічні дослідження з помірним і, як правило, короткочасним ефектом щодо ХП/СХТБ, ефективність диклофенаку була підтверджена широкою доказовою базою в різних клінічних сценаріях [17, 18].
Крім того, у більшості країн світу диклофенак представлений численними генеричними формами, які зазвичай є більш доступними в аспекті вартості, ніж брендові інгібітори ЦОГ‑2, що впливає на комплаєнс.
Профіль безпеки диклофенаку та застосування в пацієнтів із коморбідністю
НПЗП, які блокують активність ЦОГ‑1, асоційовані зі шлунково-кишковими ускладненнями через інгібування синтезу гастропротекторних агентів, таких як простагландини E2. Однак більш селективні інгібітори ЦОГ‑2, зокрема диклофенак, мають знижений ризик побічних ефектів із боку ШКТ, таких як кровотеча, перфорація та виразка [19].
Важливо враховувати потенційні кардіоваскулярні ризики при тривалому застосуванні диклофенаку. Ключовий принцип призначення будь-якого НПЗП, у тому числі диклофенаку, – використання мінімально ефективної дози впродовж найкоротшого терміну, необхідного для контролю симптомів, особливо в пацієнтів із факторами серцево-судинного ризику [20].
Оскільки інгібування ЦОГ‑2 у диклофенаку менш виражене порівняно з целекоксибом та рофекоксибом, це зумовлює менший ризик кардіоваскулярних ускладнень [21].
Відповідно до звітів регуляторних органів EMA/FDA (Європейське агентство з лікарських засобів/Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США), кардіоваскулярні ризики диклофенаку зростають при високих дозах (близько 150 мг/добу) і тривалому застосуванні [22]. Натомість при коротких курсах у пацієнтів без тяжких захворювань серцево-судинної системи абсолютний ризик є невеликим [23]. За відсутності тяжкої ішемічної хвороби серця, декомпенсованої серцевої недостатності або вираженої хронічної ниркової недостатності призначення диклофенаку короткими курсами відповідно до інструкції (зазвичай до 100-150 мг/добу перорально або парентерально з подальшим зниженням дози) асоціюється з прийнятним співвідношенням «користь/ризик». Для попередження небажаних явищ перед призначенням будь-якого НПЗП слід оцінити анамнез шлунково-кишкових кровотеч, кардіоваскулярні ризики і функцію нирок [23].
У рамках мультимодального підходу в терапії ХП/СХТБ диклофенак може бути раціональною опцією, оскільки не потребує корекції дози при одночасному призначенні з антибіотиками, α-блокаторами та фітотерапією.
Аналіз даних літератури та фармакологічного профілю дозволяє зробити висновок, що серед усіх відомих НПЗП диклофенак є найбільш часто призначуваним і вивченим препаратом, який має низку переваг [24, 25]:
- виражене пригнічення простагландин-залежного запалення в ділянці малого таза;
- потужний анальгетичний ефект при короткочасному застосуванні;
- швидкий початок дії, що забезпечує швидке полегшення;
- добра ліпофільність і проникнення в тканини ПЗ;
- порівнянна ефективність із селективними інгібіторами ЦОГ‑2 за наявності більшої доказової бази [26, 27];
- економічна доступність порівняно з багатьма брендовими інгібіторами ЦОГ‑2, що забезпечує, у тому числі, високий комплаєнс.
Практичні аспекти призначення диклофенаку пацієнтам урологічного профілю
На фармацевтичному ринку України диклофенак, зокрема, представлений препаратом Диклоберл® (виробник «Берлін-Хемі АГ», Німеччина). Для клініцистів безумовною перевагою Диклоберлу є наявність різних лікарських форм (ін’єкційні розчини, пероральні капсули «ретард», ректальні супозиторії), що полегшує реалізацію ступінчатого підходу до терапії в урологічних пацієнтів.
При вираженому больовому синдромі можна розпочати з парентерального введення (у межах максимальної добової дози згідно з інструкцією й не триваліше 1-2 днів) із подальшим переходом на пероральну або ректальну форму (у дозі 75-100 мг/добу) після стабілізації стану. Диклофенак у формі капсул із модифікованим вивільненням забезпечує контроль болю помірної інтенсивності протягом усієї доби. За неможливості перорального прийому або наявності нічних симптомів ректальні супозиторії можуть бути хорошою альтернативою.
Ступінчатий підхід «ін’єкційна форма – пероральна/ректальна підтримка короткими курсами» допомагає досягати швидкого й стабільного знеболення та сприяє кращому комплаєнсу. Тривалість курсу зазвичай становить 5-7 днів, за необхідності – до 10-14 днів на фоні застосування антибактеріальної терапії та α-блокатора.
Протизапальні й анальгетичні засоби рекомендовані європейськими й американськими гайдлайнами з менеджменту простатиту та СХТБ. Враховуючи багаторічний досвід застосування диклофенаку (Диклоберл®) при різних видах гострого і хронічного болю в пацієнтів урологічного профілю, варіативність лікарських форм і дозування, економічну доступність, добру переносимість та прогнозованість ефекту, цей препарат може бути раціональним вибором для лікування простатиту та СХТБ у складі мультимодальної схеми. При призначенні Диклоберлу слід орієнтуватися на короткі курси в мінімально ефективній дозі для зменшення ризику побічних явищ.
Список літератури – у редакції.
Підготувала Дарина Чернікова
Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1 (40), 2026 р.
