Використання блокаторів інтерлейкіну-17 у дерматології за межами псоріазу

У квітні відбувся онлайн-конгрес «Київські дерматологічні дні-2023: весняний симпозіум», присвячений питанням діагностики, лікування та профілактики дерматологічних захворювань і хвороб із дерматологічними проявами. Співзасновник міжнародного науково-освітнього центру Medical knowledge hub, директор клініки персоналізованої медицини EuroDerm (м. Київ), асистент кафедри дерматовенерології, алергології, клінічної і лабораторної імунології Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), кандидат медичних наук Богдан Вікторович Литвиненко виступив із доповіддю «Блокатори інтерлейкіну-17 (ІЛ-17) у дерматології за межами псоріазу».

– Сьогодні використання біологічних препаратів стало першою лінією терапії під час лікування таких автоімунних захворювань, як псоріаз, атопічний дерматит тощо. Проте існує низка інших нозологій, за яких ці препарати використовуються досить рідко. Водночас останніми роками накопичилося чимало опублікованих доказів, що підтверджують ефективність використання біологічних препаратів (блокаторів ІЛ‑17) при лікуванні таких менш поширених патологій, як гнійний гідраденіт (ГГ), червоний волосяний лишай (ЧВЛ, хвороба Девержі), синдром SAPHO, синдром Незертона та хвороба Бехчета.

Найчастіше із цієї групи захворювань зустрічається ГГ – ​хронічне рецидивувальне запальне фолікулярне захворювання шкіри, яке, за даними низки досліджень останніх років, вважається автозапальним. На жаль, багатьом пацієнтам діагноз установлюють невчасно, проте ГГ є прогресувальною хворобою; якщо її не лікувати, в пацієнтів розвиваються серйозні та часто незворотні симптоми. Пізня діагностика ГГ зумовлює прогресування захворювання та затримку в лікуванні. За даними А. Гарг і співавт. (2020), більшість хворих до встановлення діагнозу відвідують лікаря ≥5 разів. Також повідомлялося про середню затримку в 7-10 років між по­явою симптомів і діагнозом ГГ (Saunte D. M. et al., 2015; Kokolakis G. et al., 2020).

Клінічна картина ГГ є неоднорідною. Найчастіше процес локалізується в складках шкіри (аксилярні зони, геніталії, сідниці тощо). Ознаки ГГ – ​поява запалення і болісних вузлів, які пізніше розвиваються в абсцеси, що можуть мати досить великі розміри та здатні самостійно проривати, внаслідок чого виділяється гнійний ексудат. Розвиток множинних рецидивувальних запальних вузлів на обмеженій ділянці може спричиняти злиття і формування дренажних нориць (фістул), тому пацієнти із ГГ часто скаржаться на періодичну появу кров’яних, серозно-гнійних виділень з неприємним запахом.

Дренажні фістули, які з’єднують декілька гнійних уражень, утворюють зону хронічного виділення або здатні вторинно рубцюватися, при цьому в інших місцях можуть з’являтися нові висипи (тобто один пацієнт може мати декілька запальних осередків у різних фазах процесу).

Вважають, що автоімунне запалення при ГГ спричинене Th1/Th17-лімфоцитами. Активовані дендритні клітини керують диференціацією Т‑клітин CD4 на підгрупи Th1 і Th17. В зоні уражень при ГГ у шкірі спостерігається значна кількість Th17. Вони, своєю чергою, продукують ІЛ‑17, який є основним цитокіном, що запускає каскад запальних реакцій. ІЛ‑17 діє синергічно з іншими цитокінами, індукуючи самопідтримувану запальну петлю, що включає проліферацію кератиноцитів і епідермальний акантоз (Matusiak L. et al., 2017).

Останніми роками спостерігається збільшення кількості публікацій про використання секукінумабу в пацієнтів із ГГ. Так, публікація 2020 року в журналі Європейської академії дерматології та венерології (JEADV) продемонструвала результати дослідження 20 пацієнтів, які показали, що в 75% хворих через 16 тиж спостерігалося значне покращення стану. За даними дослідників, у хворих із ГГ експресія гена ІЛ‑17 ­підвищувалася в ураженнях шкіри, а також значно збільшувалася концентрація ІЛ‑17 у сироватці крові. Отже, блокада шляху ІЛ‑17 може бути потенційною мішенню для лікування ГГ (Reguiaï Z. et al., 2020).

Також цьогоріч у престижному британському журналі The Lancet опубліковано результати 2 багатоцентрових рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень використання секукінумабу при ГГ середнього та тяжкого ступенів (до випробування SUNSHINE залучили 676 пацієнтів, до SUNRISE – ​687 хворих). Дослідження показали, що в разі застосування кожні 2 тиж секукінумаб виявився клінічно ефективним щодо швидкого покращення ознак і симптомів ГГ зі сприятливим профілем безпеки та стійкою відповіддю до 52 тиж лікування (Alexa B. Kimball et al., 2023).

ЧВЛ – ​це рідкісна гетерогенна група папуло­сквамозних запальних захворювань невідомої етіології, часто є стійким до багатьох звичайних методів лікування. Відносно нещодавнє дослідження ефективності секукінумабу при проведенні терапії ЧВЛ показало, що пацієнтам із цим захворюванням, які не відповіли на місцеве лікування, доцільно розглянути можливість призначення системної терапії, схваленої для псоріазу. За даними дослідників, антагоніст ІЛ‑17А секукінумаб продемонстрував особливо вражаючі результати в лікуванні ЧВЛ (Bonomo L. et al., 2018).

За рекомендаціями експертів медичного ресурсу UpToDate, ін’єкційні біологічні інгібітори ІЛ‑17 або ІЛ‑23 є системною терапією першої лінії для дорослих і дітей із ЧВЛ. Водночас пероральні ретиноїди та метотрексат – ​альтернативні початкові методи лікування ЧВЛ.

Нещодавнє спостереження показало, що 7-річний хлопчик із тяжким типом ЧВЛ швидко відповів на монотерапію секукінумабом (150 мг 1 р/тиж), коли звичайна терапія була неефективною. В пацієнта спостерігалося швидке та різке зменшення еритеми, долонно-підошовного гіперкератозу, лущення і свербежу лише протягом 5 тиж без побічних ефектів. Отже, секукінумаб можна розглядати як варіант лікування ЧВЛ у дітей, про що також повідомлялося в дорослих (Jing-Yao Liang et al., 2020).

Британський журнал дерматології (BJD) опублікував статтю, де повідомлялося, що секукінумаб – ​ефективний засіб лікування ЧВЛ, однак потребує подальшого дослідження. ЧВЛ є транскрипційно гетерогенним захворюванням, що відображає його змінну відповідь на терапію. Препарати, спрямовані на інші ізоформи ІЛ‑17 і вроджені імунні медіатори, слід розглянути для майбутніх клінічних випробувань (Boudreaux B. W. et al., 2022).

Синдром SAPHO – ​рідкісне хронічне запальне захворювання з ураженням кісток, суглобів і шкіри. Для нього характерні синовіт, остеїт, гіперостоз, акне, пустульоз. У публікації у журналі Seminars in Arthritis and Rheumatism повідомлено, що пацієнт із синдромом SAPHO продемонстрував вражаючу та швидку відповідь на блокаду ІЛ‑17 у формі секукінумабу (Daoussis D. et al., 2019).

Минулоріч у The Journal of Rheumatology опубліковано огляд спостереження Wang і співавт., де продемонстровано результати лікування 4 пацієнтів із синдромом SAPHO, в яких спостерігалося значне покращення шкірних уражень, клінічних станів і даних магнітно-резонансної томографії усього тіла до й після лікування секукінумабом без супутнього традиційного лікування синтетичними хворобомодифікувальними протиревматичними препаратами, нестероїдними протизапальними препаратами тощо, що дозволяє припустити потенційну користь секукінумабу в лікуванні синдрому SAPHO.

Синдром Незертона – ​рідкісне та тяжке автосомно-рецесивне захворювання шкіри, що характеризується вродженою еритродермією, специфічною аномалією волосяного стрижня й атопічними проявами з високим рівнем IgЕ. Генералізована іхтіозиформна еритродермія проявляється при народженні чи невдовзі після нього; зазвичай персистує. Волосся на голові рідке та ламке, має характерний «бамбуковий» патерн ураження.

Атопічні прояви включають екземоподібні висипання, атопічний дерматит, свербіж, ангіоневротичний набряк, кропив’янку, високий рівень IgЕ в сироватці крові та гіпереозинофілію. В неонатальному періоді часто виникають небезпечні для життя ускладнення, включаючи гіпернатріємічну дегідратацію, гіпотермію, екстремальну втрату маси тіла, бронхопневмонію та сепсис.

Публікація в JAMA Dermatology повідомляє про виражений ефект від лікування секукінумабом дитини із синдромом Незертона (Lushsinger I. et al., 2020).

Хвороба Бехчета – ​мультисистемний рецидивувальний хронічний васкуліт із запаленням слизових оболонок, який належить до групи автозапальних. Характерними проявами є рецидивні виразки слизової оболонки рота, запалення очей, виразки геніталій та ураження шкіри. Найсерйозніші його наслідки – ​сліпота, неврологічні та шлунково-кишкові розлади, венозні тромбози й аневризми артерій.

Було проведено багатоцентрове ретроспективне дослідження за участю 15 пацієнтів із фенотипом синдрому Бехчета на слизовій оболонці та суглобах, що відповідає міжнародним критеріям хвороби Бехчета і не піддається лікуванню колхіцином, синтетичними хворобомодифікувальними протиревматичними препаратами й щонайменше одним протипухлинним фактором некрозу. Мінімальний термін спостереження становив 6 міс. Секукінумаб у дозі 300 мг/міс отримували 6 хворих із полісуглобовим ураженням, тоді як усі інші пацієнти одержували цей препарат у дозі 150 мг/міс. Через 3 міс спостереження 9 хворих (66,7%) досягли відповіді (пов­ної або часткової); ця частка зросла до 86,7% через 6 міс, до 76,9% – ​через 12 міс, до 90,0% – ​через 18 міс, до 100,0% – ​через 24 міс. Характерно, що всі пацієнти, які почали лікування секукінумабом у дозі 300 мг/міс, досягли повної відповіді до 6 міс, при цьому 7 (46,7%) хворих змогли досягти відповіді лише після переходу на вищу дозу. Отже, це дослідження свідчить про те, що секукінумаб у дозах 150 і 300 мг/міс є безпечним і ефективним для тривалого лікування пацієнтів із синдромом Бехчета із фенотипом слизової оболонки та суглобів, резистентним до попередніх препаратів, зокрема секукінумабу. Позитивні ефекти також спостерігалися щодо інших аспектів захворювання, як-от генітальний афтоз, аксіальний артрит і кишкові прояви (Fagni F. et al., 2020).

Підготував Олександр Соловйов

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 12 (548), 2023 р