25 грудня, 2025

Препарати на основі гепарину та гепариноподібних сполук для місцевого лікування захворювань вен: клінічні результати та рекомендації

Автори:

Д. Біссакко, К. Пізані, Д. Аваллоне, І. Д’Алессіо, Італія

Місцеве лікування захворювань вен (ЗВ) є проблемним питанням через використання непослідовних методологій та відсутність стандартизації місцевої терапії. Існує явна потреба у проведенні систематичних досліджень та аналізів із метою встановлення клінічних показань, складу та частоти застосування засобів для місцевого лікування ЗВ. У літературі представлена велика кількість інформації про пероральні веноактивні препарати, однак опубліковано дуже мало даних щодо типів і результатів застосування препаратів для місцевого лікування ЗВ. Цей комплексний огляд оцінює ефективність, показання та питання безпеки місцевих засобів на основі гепарину для лікування ЗВ.

Ключові слова: захворювання вен, варикозне розширення вен, тромбоз поверхневих вен, тромбофлебіт, місцеве лікування, веноактивні препарати, гепарин, гепариноподібні сполуки, Ліотон^®.

ЗВ, які охоплюють спектр як гострих, так і хронічних станів, зокрема варикозне розширення вен (ВРВ) і тромбоз, належать до найбільш поширених хронічних венозних патологій, які значно впливають на рівень захворюваності пацієнтів [1, 2]. Показники поширеності ЗВ суттєво різняться залежно від анатомічної ділянки та класифікаційної системи, використаної для встановлення діагнозу [3]. Існують різні алгоритми лікування ЗВ, які залежать як від типу патології, так і від її стадії. Серед терапевтичних засобів гепарин відіграє ключову роль у веденні пацієнтів із ЗВ не лише при варикозній хворобі, а й при тромбозі [4].

Після інвазивних втручань із приводу ЗВ застосування місцевих і системних форм гепарину є обов’язковим для профілактики тромбоемболічних ускладнень. Місцеві форми гепарину, нанесені безпосередньо на ділянку втручання, сприяють зменшенню утворення локальних тромбів і підтримують загоєння тканин, особливо після таких процедур, як склеротерапія та ендовенозна лазерна абляція. Парентеральне введення гепарину є необхідним у пацієнтів, які проходять більш об’ємні хірургічні втручання, наприклад венектомію, оскільки знижує ризик розвитку тромбозу глибоких вен і забезпечує адекватний венозний кровообіг [5, 6].

Гепарин – це сульфатований глікозаміноглікан, який уже понад 90 років залишається невід’ємним компонентом медичної практики, насамперед завдяки своїм антикоагулянтним властивостям [4]. Зазвичай він вводиться парентерально – внутрішньовенно або підшкірно. Механізм його дії полягає в інактивації низки ферментів, що беруть участь у каскаді згортання крові. Призначення гепарину має вирішальне значення як для профілактики, так і для лікування тромбозу [4, 6]. Застосування гепарину охоплює широкий спектр нозологій і клінічних станів: він незамінний при гемодіалізі, хірургічних втручаннях і лікуванні життєзагрозливих патологій – інфаркту міокарда, легеневої емболії та інсульту [4]. Універсальність і висока ефективність цього препарату у критичних хворих вказують на його важливість у сучасній медицині.

Гепарини представляють групу лінійних аніонних мукополісахаридів, відомих своєю вираженою антикоагулянтною активністю. У багатьох країнах їх застосування у флебології переважно спрямоване на лікування таких станів, як ВРВ, тромбоз поверхневих вен (ТПВ)/флебіт, а також ускладнення після хірургічних втручань [7]. При місцевому застосуванні гепарин демонструє високу ефективність у лікуванні ЗВ, причому його основна дія має протизапальний характер [8]. Засоби, які містять гепариноподібні сполуки (у формі кремів або гелів), довели свою безпечність й ефективність у лікуванні ЗВ завдяки їхнім протизапальним, бар’єрним та антимікробним властивостям [9, 10].

Молекулярні властивості гепарину для місцевого застосування

Згідно з даними Cesarone et al. [11], гепарин, нанесений на шкіру, забезпечує три основні ефекти:

антикоагулянтна дія;
модуляція мікроциркуляції;
регуляція проникності, що, у свою чергу, підвищує дифузію інших лікарських речовин у шкіру.

Ці ефекти залежать від низки чинників, зокрема від концентрації та лікарської форми гепарину, а також від індивідуальних характеристик шкіри. Монотерапія місцевими формами гепарину виявилася досить ефективною в покращенні мікроциркуляції шкіри, насиченні венозної крові киснем і стимуляції кровотоку [12]. У клінічній практиці терапевтична дія гепарину забезпечується в основному шляхом внутрішньовенного введення. Вважається, що подібні ефекти спостерігаються і при трансдермальному застосуванні. Засоби, що містять гепарин та гепариноподібні сполуки, чинять цілеспрямований вплив на судинну стінку та циркуляцію крові при ЗВ. Stuttgen et al. вивчали проникнення гепарину та мукополісахаридного полісульфату (MPS) у зразках людської шкіри. Вони виявили, що обидві речовини поглинаються на зіставному рівні, проте мукополісахарид абсорбується швидше лише на моделях шкіри з тонким епідермісом. При порівнянні двох засобів встановлено, що гепарин достатньо накопичується в епідермісі для реалізації терапевтичних ефектів [13].

Клінічне застосування місцевих форм гепарину

Клінічні ефекти місцевих форм гепарину та гепариноподібних сполук є численними. Їх можна застосовувати при ураженнях шкіри, таких як екзема [14], гематоми [15] та тупі травматичні ушкодження [16]. Гепарин успішно використовується місцево для лікування захворювань, пов’язаних із венозною патологією, зокрема ТПВ та венозної недостатності/ВРВ.

Тромбоз поверхневих вен

Місцеві форми гепарину широко застосовуються для лікування ТПВ [17] – стану, який характеризується запаленням і тромбоутворенням у поверхневих венах, супроводжується болем, набряком і гіперемією. Типовою клінічною ознакою ТПВ є пальпаторно доступна тяжоподібна структура ураженої вени [18]. Такі засоби ефективні при локалізованих формах ТПВ, особливо на ранніх стадіях захворювання, тоді як при поширеному тромбозі або ризику залучення глибоких вен необхідне системне лікування (наприклад, антикоагулянтами). Дослідження підтвердили ефективність гепариноподібних сполук у купіруванні симптомів і клінічних проявів ТПВ та полегшенні перебігу неускладнених випадків [17]. Завдяки антикоагулянтним і деконгестантним властивостям ця група препаратів покращує локальну мікроциркуляцію, сприяє резорбції тромбу та зменшенню набряку, що прискорює процес відновлення. Численні дослідження оцінювали ефективність і переносимість різних комерційно доступних місцевих форм гепарину та гепариноподібних сполук, серед яких:

Ліотон^® – містить гепарин у концентрації 1000 МО/г;
Ессавен^® – містить гепарин 100 МО/г, ескінат 0,01 г/г та есенціальні фосфоліпіди 0,01 г/г;
Ліпогеп форте^® – містить ліпосомальний гепарин 2400 МО/г;
Гірудоїд^® – містить MPS 3 мг/г (класифікується як гепариноподібна сполука);
Мовелат^® – містить гепариноїд 0,2%, адренокортикальний екстракт 1% та саліцилову кислоту 2%.

У дослідженні, яке включало 32 пацієнти з тромбофлебітом поверхневих вен – як первинним діагнозом, так і ускладненням після склеротерапії, – оцінювали ефективність лікування гепариновим гелем (1000 МО/г) протягом 4 тижнів. За результатами випробування було встановлено значне зменшення основних симптомів ураження вен: ущільнення тканин, болю, набряку, а також покращення загальної функції кінцівки порівняно з вихідними показниками. Ці результати підтверджують терапевтичну цінність гелю Ліотон^® у лікуванні місцевих запальних процесів і ЗВ [19].

З метою підтвердження терапевтичної ефективності місцевих форм гепарину у дозі 1000 МО/г інше неконтрольоване дослідження залучило 48 пацієнтів із тромбофлебітом поверхневих вен, переважно індукованим хіміотерапією (n=46) або спонтанного походження (n=2). Крем дослідники готували самостійно, змішуючи комерційний гепарин (25 000 МО) із 25 г безводної ланолінової основи. Лікування проводили протягом 7-10 днів до повного зникнення симптомів [20]. Результати показали, що в більшості пацієнтів (42 із 48) спостерігалося повне усунення симптомів протягом одного тижня. Пацієнти, які не відповіли на терапію, розпочинали її із запізненням, тобто більш ніж через тиждень після появи симптомів, що вказує на важливість своєчасного початку лікування при тромбофлебіті поверхневих вен.

Ще одне дослідження, у якому брали участь 40 пацієнтів із різними судинними патологіями, зокрема тромбофлебітом і постфлебітичним синдромом, порівнювало ефективність гепаринового гелю (1000 МО/г) при нанесенні двічі на добу з гелем на основі гепарину, ескінату і фосфоліпідів [21]. Обидва засоби сприяли зменшенню симптомів – набряку, болю, еритеми, гематом та відчуття важкості в кінцівках, при цьому вищий відсоток пацієнтів відзначали полегшення симптомів при використанні гелю із вмістом гепарину в дозуванні 1000 МО/г. Обидві схеми лікування також сприяли зниженню швидкості осідання еритроцитів, що свідчить про виражений протизапальний ефект. Важливо, що жоден із препаратів не впливав на системні показники згортання крові, що підтверджує безпечність місцевого застосування гепарину.

Результати досліджень свідчать, що гепариновий гель 1000 МО/г (Ліотон^® 1000) залишається ефективним і безпечним варіантом терапії при поверхневих венозних ураженнях [22]. Клінічну ефективність гелю на основі гепарину 1000 МО/г було також оцінено у двох дослідженнях за участю пацієнтів із ЗВ нижніх кінцівок. У першому дослідженні 20 пацієнтів із нещодавно діагностованим варикозним флебітом наносили гель тричі на добу протягом 15 днів, а потім – двічі на добу протягом ще 15 днів. На 15-й і 30-й дні спостерігалося достовірне зменшення болю, еритеми та набряку порівняно з вихідними показниками; системних або місцевих побічних реакцій не зареєстровано [23].

У подібному дослідженні, яке включало 30 пацієнтів із тромбофлебітом поверхневих вен, варикозним флебітом або перифлебітом, лікування гелем на основі гепарину 1000 МО/г тричі на добу протягом 18-25 днів (середня тривалість – 20,6 дня) характеризувалося статистично значущими покращеннями (p<0,05) порівняно з вихідними значеннями в показниках спонтанного та індукованого болю, набряку, еритеми, функціональних обмежень, відчуття важкості, парестезії, індурації та венозного тургору [24]. Ці результати свідчать про здатність гелю зменшувати запалення, покращувати місцеву мікроциркуляцію та знижувати дискомфорт, пов’язаний із тромботичним ураженням поверхневих вен.

В іншому дослідженні взяли участь 44 пацієнти із судинними патологіями, такими як тромбофлебіт поверхневих вен і посттромботичний синдром. Учасників було розподілено на дві групи, які отримували лікування або гелем на основі гепарину (1000 МО/г), або кремом на основі MPS. Обидва засоби наносили 2-3 рази на добу протягом 4-6 тижнів [25]. Результати показали, що гель на основі гепарину (1000 МО/г) забезпечував більш клінічно виражене покращення порівняно з кремом MPS, зокрема значне купірування спонтанного та індукованого болю, набряку кінцівок і відчуття важкості. Оцінка лікарів та пацієнтів засвідчила покращення у 99% випадків при застосуванні гелю гепарину проти 63% при використанні крему MPS. Важливо, що жодних шкірних побічних реакцій не зафіксовано ні в одній групі лікування, а також не виявлено впливу препаратів на системні параметри згортання крові, що підтверджує їхній сприятливий профіль безпеки. Відповідно до наведених досліджень, лікування за допомогою місцевих форм гепарину та гепариноподібних сполук є ефективним, безпечним і добре переносимим при веденні неускладнених випадків тромбофлебіту поверхневих вен.

Венозна недостатність і варикозне розширення вен

Місцева терапія ВРВ і/або недостатності підшкірних вен передбачає використання місцевих форм гепарину та гепариноподібних сполук із метою зменшення симптомів, пов’язаних із венозною дисфункцією. Комплексні результати досліджень свідчать, що тривале місцеве лікування засобами на основі гепарину є корисним і запобігає розвитку ускладнень, зокрема утворенню виразок. Також місцеве нанесення гепариноподібних сполук на ділянки з венозною мікроангіопатією покращує мікроциркуляцію та шкірну перфузію з помітним клінічним зменшенням ознак і симптомів ЗВ [26]. Ці результати пов’язані з антинабряковими й веноактивними властивостями гепарину та гепариноподібних сполук.

Кілька порівняльних досліджень, розглянутих Vecchio та Frisinghelli, проаналізували ефекти гелю гепарину (1000 МО/г) у пацієнтів із різними судинними патологіями, зокрема хронічною венозною недостатністю та варикозними виразками [18]. Результати показали, що пацієнти, які отримували лікування гелем на основі гепарину (Ліотон^®), мали більш значне зменшення клінічних ознак і симптомів порівняно з тими, хто застосовував крем MPS або комбінований гель, що містить гепарин, есцин та фосфоліпіди. Особливо виражене полегшення спостерігалося щодо найпоширеніших симптомів, про які повідомляли пацієнти, – відчуття важкості, дисхромії, еритеми та болю, спричиненого гематомами.

Обговорення

Отримані переконливі докази з наявних літературних джерел свідчать, що засоби на основі гепарину та гепариноподібних сполук демонструють клінічну дієвість. Їхня ефективність полягає у зменшенні вираженості симптомів, асоційованих із венозними розладами. Враховуючи результати цього огляду, можна рекомендувати застосування місцевих форм гепарину в пацієнтів із ТПВ. Крім того, ці засоби можуть бути корисними у симптомних пацієнтів із ВРВ. Така рекомендація ґрунтується на загальному позитивному впливі цих препаратів на зменшення дискомфорту та покращення якості життя хворих.

Загальновизнано, що лікування слід розпочинати якомога раніше після появи ознак і/або симптомів, щоб досягти найкращих результатів. Існують різні схеми застосування, утім загальною рекомендацією для пацієнтів із ЗВ є нанесення місцевих форм препарату 1-3 рази на добу до повного зникнення симптомів і клінічних ознак, що сприяє швидшому одужанню. Хоча місцеві засоби довели свою ефективність у лікуванні ЗВ, вони також можуть використовуватися в поєднанні з іншими терапевтичними заходами. Комплексна стратегія лікування ЗВ включає комбінацію місцевої терапії з немедикаментозними втручаннями (наприклад, носіння еластичних панчіх) і застосуванням веноактивних препаратів.

Отже, місцеві форми гепарину та гепариноподібні сполуки демонструють клінічний потенціал у зменшенні симптомів і лікуванні ЗВ. Своєчасний початок терапії та використання методик, що покращують абсорбцію активних речовин, мають вирішальне значення для досягнення лікувального ефекту. Для отримання оптимальних результатів у більш тяжких клінічних випадках необхідний комплексний підхід, що включає поєднання місцевої терапії з іншими консервативними або інвазивними методами лікування.

Реферативний огляд підготувала Катерина Пашинська

За матеріалами: Bissacco D. et al. Topical Heparin and Heparinoid-Containing Products as Treatments for Venous Disorders: Compounds, Effects, Clinical Implications, and Recommendations. Journal of Clinical Medicine. 2025; 14(6):1859. doi: 10.3390/jcm14061859.

Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 5 (66) 2025 р.