13 квітня, 2026

Ензимотерапія у профілактиці післяопераційних ускладнень при хірургічній корекції пролапсу тазових органів

Автори:

Післяопераційний запальний каскад із мікротромбозом, фібриновою депозицією та порушенням мікроциркуляції є ключовим механізмом розвитку ускладнень і рецидиву після хірургічної корекції пролапсу тазових органів (ПТО). Стандартна антибактеріальна терапія не усуває мікроциркуляторну блокаду і не запобігає надлишковому фіброзуванню та виникненню ерозій, інфільтратів й абсцесів. Комплекс дістрепт-ферментів Н46А стрептокінази та стрептодорнази діє безпосередньо на ці механізми: лізує мікротромби і фібринові депозити, відновлює тканинну перфузію, ліквідує матрикс мікробних біоплівок та інфільтрати, ексудати, гнійні скупчення. Клінічні дані підтверджують скорочення термінів больового синдрому, зменшення частоти ускладнень і зниження ризику спайкоутворення, ерозій та пролапсу алотрансплантатів, що обґрунтовує включення ензимотерапії до протоколу післяопераційного ведення пацієнтів, які підлягають хірургічному лікуванню ПТО.

Ключові слова: пролапс тазових органів, післяопераційні ускладнення, спайкоутворення, фібринові депозити, мікротромбоз, ерозії, ензимотерапія, дістрепт-ферменти Н46А, стрептокіназа, стрептодорназа, Дістрептаза^® Дістрепт.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

ПТО – одна з найпоширеніших гінекологічних патологій, що суттєво знижує якість життя жінок репродуктивного і клімактеричного віку [1]. Хірургічне лікування ПТО спрямоване на відновлення дефектних тканин та анатомії й, відповідно, функції м’язів тазового дна [2]. Однак результат операції визначається не лише її технічною досконалістю, а й якістю післяопераційного ведення – насамперед ефективним контролем запальної реакції та профілактикою спайкоутворення.

Арсенал операційних технік при ПТО охоплює вагінальні, лапароскопічні й абдомінальні доступи, вибір між якими залежить від типу та ступеня пролапсу, супутньої патології, а також репродуктивних планів пацієнтки [2].

Систематичний огляд Maher et al. (Cochrane, 22 рандомізованих контрольованих дослідження, n=2368) дозволив систематизувати порівняльну ефективність різних хірургічних втручань [3]. Так, абдомінальна сакрокольпопексія має менший відсоток рецидивів порівняно з вагінальною сакроспінальною фіксацією – за показником рецидиву пролапсу склепіння піхви (відносний ризик [ВР] 0,23) і частотою диспареунії (ВР 0,39), – проте пов’язана з тривалішим часом втручання та вищою вартістю [3]. При дефектах передньої стінки піхви застосування поліпропіленової сітки знижує ризик анатомічного рецидиву (ВР 1,39-2,72). Незалежно від обраної техніки приблизно у 10% жінок після операції виникають дизуричні симптоми [3], що вказує на необхідність комплексного післяопераційного супроводу та мінімізації запальних ускладнень.

Для стандартизованого визначення ступеня пролапсу у сучасній практиці застосовується система POP-Q (Pelvic Organ Prolapse Quantification), що дозволяє об’єктивно оцінити вираженість опущення відносно гіменального кільця і є обов’язковою при плануванні хірургічного втручання. Важливу роль у виборі операційного доступу відіграє і передопераційний фенотип пролапсу: за даними Lowder et al. (2024), фенотипова характеристика анатомічного пролапсу корелює з хірургічним результатом при мінімально інвазивній сакрокольпопексії та може бути використана при плануванні операції й консультуванні пацієнтки [4].

Будь-яке хірургічне втручання на органах малого таза неминуче запускає локальну запальну реакцію [5]. Ушкодження тканин активує коагуляційний каскад, зумовлює ексудацію та формування мікротромбів у капілярному руслі операційної зони. Фібрин, що відкладається в тканинах і просвіті дрібних судин, обмежує місцевий кровотік і порушує доставку кисню, антибіотиків та імунокомпетентних клітин до рани [6, 7].

Персистування ішемії разом із накопиченням продуктів клітинного розпаду створює умови для хронізації запалення, гнійно-септичних інфільтратів та – у довгостроковій перспективі – спайкового процесу, що деформує підтримувальні структури й підвищує ризик рецидиву пролапсу [7]. Особливу роль у розвитку післяопераційних ускладнень відіграють мікротромби судин навколо операційної рани: вони не лише порушують мікроциркуляцію, а й унеможливлюють проникнення у вогнище запалення лімфоцитів, макрофагів, фагоцитів і лікарських засобів для боротьби з інфекцією [7]. Саме тому ліквідація мікротромбозу та відновлення адекватної тканинної перфузії є принципово важливим завданням ранньої післяопераційної терапії.

Ензимотерапія в гінекологічній хірургії: механізм дії та патогенетичне обґрунтування

Дістрептаза^® Дістрепт – комбінований ферментний препарат у формі ректальних супозиторіїв, що містить дістрепт-ферменти Н46А – стрептокіназу 15 000 МО і стрептодорназу 1250 МО. Стрептокіназа активує плазміноген до плазміну – ключового ферменту фібринолізу, – забезпечуючи розчинення тромбів і фібринових депозитів у тканинах, зумовлюючи тим самим фібринолітичний ефект. Відновлення мікроциркуляції підвищує оксигенацію й покращує локальну концентрацію антибіотиків і фагоцитів [6]. Стрептодорназа чинить протеолітичну дію: деполімеризує позаклітинну ДНК загиблих клітин і руйнує нуклеопротеїни продуктів розпаду, мертвих клітин або гною, не ушкоджуючи при цьому інтактні тканини [6]. Синергічна дія обох компонентів забезпечує ефективну ліквідацію вогнища запалення, прискорює загоєння та запобігає надлишковому фіброзуванню [8].

Препарат офіційно показаний при хронічному запаленні придатків матки, післяопераційних та інфільтративних змінах, а саме при спайковій хворобі після операцій на органах малого таза, що безпосередньо відповідає клінічній ситуації після корекції ПТО [6]. Станом на 25 лютого 2026 року Дістрептаза^® Дістрепт включена до переліку оригінальних (інноваційних) лікарських засобів, зареєстрованих в Україні (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 439 від 04.04.2025 р.), та є єдиним препаратом на фармацевтичному ринку України з доведеними показаннями до лікування гінекологічної патології у складі зі стрептокіназою 15 000 МО та стрептодорназою 1250 МО [9] (рис. 1).

Рис. 1. Фармакологічна дія Дістрептаза® Дістрепт

І.П. Коркан та співавт. (2012) провели порівняльне дослідження за участю 68 пацієнток, оперованих із приводу ПТО в умовах сімейних і міських медичних центрів [7]. Основна група (n=22) додатково до стандартної антибактеріальної терапії отримувала Дістрептаза^® Дістрепт ректально за схемою: по 1 супозиторію 3 рази на добу протягом перших 3 днів; по 1 супозиторію 2 рази на добу протягом наступних 3 днів; по 1 супозиторію 1 раз на добу протягом ще 3 наступних днів. Контрольна група (n=18) отримувала лише антибіотики.

Результати основної групи виявилися достовірно кращими за всіма клінічними критеріями: біль після операції зник через 2,00±0,92 доби проти 5,00±0,33 доби в контрольній групі (рис. 2а), тривалість антибактеріальної терапії скоротилася до 2,44±0,11 доби проти 4,00±0,50 доби, лейкоцитарний індекс інтоксикації нормалізувався швидше (1,76±0,22 доби проти 2,32±0,76 доби), а ліжко-день становив 2,43±0,43 проти 5,11±0,43. Принципово важливо, що у групі Дістрептаза^® Дістрепт не було зафіксовано жодного післяопераційного ускладнення, тоді як у групі контролю їх кількість склала один-два випадки (рис. 2б). Автори наголошують, що препарат сприяє прискоренню приживлення сітчастих протезів і знижує ризик їх інфікування, а відтак, кількість післяопераційних ускладнень і рецидивів (рис. 3).

Рис. 2. Порівняння результатів лікування досліджуваних груп за часом зникнення болю (а) та частотою ускладнень (б) (за Коркан І.П., 2012) [7]

Рис. 3. Ключові результати в післяопераційному періоді при лікуванні ПТО лікарським засобом Дістрептаза® Дістрепт [7]

Ефективність у суміжних гінекологічних ситуаціях

Доказова база для застосування Дістрептаза^® Дістрепт у гінекологічній хірургії формується також у дослідженнях із суміжними клінічними сценаріями. Т.Ф. Татарчук та співавт. (2018) включили до дослідження 67 жінок постменопаузального віку після гістероскопічної поліпектомії (І група, n=35 – Дістрептаза^® Дістрепт + стандартна терапія; ІІ група, n=32 – стандартна терапія) [6].

Больовий синдром вираженістю ≥3 бали за вербальною шкалою (0-10) виявлявся достовірно рідше у І групі: 2,85% проти 18,75% (р<0,05), а середній показник болю склав 1,63±0,42 бала проти 4,63±0,32 бала відповідно (рис. 4). Частота гематометри також була суттєво нижчою: 2,85% проти 12,5% [6].

Рис. 4. Частота виявлення больового синдрому в досліджуваних групах (р<0,05) [6]

У дослідженні Л.В. Калугіної та співавт. (2020) (І група, n=33 – Дістрептаза^® Дістрепт + стандартна терапія; ІІ група, n=32 – стандартна терапія) у пацієнток з ускладненим хронічним сальпінгоофоритом і гідросальпінксом інтенсивність больового синдрому за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) до 10-ї доби лікування знизилася до 0,9±0,24 бала в І групі проти 2,9±0,29 бала у ІІ групі (рис. 5) [8].

Рис. 5. Динаміка оцінки больового синдрому за ВАШ у досліджуваних групах на фоні лікування [8]

Крім того, за даними ультразвукового дослідження через місяць після терапії в групі 1 достовірно рідше реєструвалися ехографічні маркери спайкового процесу: зміщення матки відносно середньої осі (27,27% проти 40,63%), атипове розміщення яєчників (15,15% проти 31,25%) і гіперехогенні включення у стромі яєчника (21,21% проти 31,25%) [8].

Дослідження S.B. Burxonova (2023) після ендохірургічних втручань на придатках матки зафіксувало зниження ймовірності спайкоутворення у 2,1 раза: частота виникнення спайок після операцій на маткових трубах склала 5% у групі Дістрептаза^® Дістрепт проти 30% у групі контролю, після кістектомії – 7,5% проти 35% (рис. 6) [10].

Дослідження Sadlocha et al. (2024) продемонструвало достовірне зниження медіани болю при хронічному тазовому болю з 5 до 3 балів зі збереженням ефекту через місяць після завершення терапії; 24% пацієнток повністю відмовилися від знеболювальних, а 72% – оцінили результат як задовільний або відмінний [11].

Рис. 6. Частота спайкоутворення у жінок, які перенесли ендохірургічні операції [10]

Нові можливості: ензимотерапія та ендометріальна рецептивність

Показово, що терапевтичний потенціал дістрепт-ферментів стрептокінази та стрептодорнази виходить за межі профілактики спайок і поширюється на відновлення функції ендометрія, що є особливо актуальним у пацієнток репродуктивного віку після реконструктивних операцій на тазових органах.

У своєму дослідженні L. Phaladze (Інститут репродуктології ім. проф. Жорданії та проф. Хомасурідзе, Тбілісі) вивчала вплив ензимотерапії на стан ендометрія у 23 пацієнток 21-35 років із тонким ендометрієм і порушеннями репродуктивної функції, а також верифікованим хронічним ендометритом [12]. Група Б (n=11) отримувала дістрепт-ферменти Н46А стрептокіназу/ стрептодорназу з 6-го по 13-й день циклу в поєднанні з низькими дозами аспірину, вітаміном Е і дидрогестероном; група А (контрольна, n=12) – лише стандартну терапію. Після лікування товщина ендометрія у групі Б збільшилася з 5,86 до 7,28 мм проти 5,76-6,39 мм у групі контролю; різниця була статистично значущою на користь ензимотерапії [12].

Патогенетичне пояснення ефекту полягає в антибіоплівковій активності дістрепт-ферменту Н46А стрептодорнази, оскільки фібрин є структурним «каркасом» мікробних біоплівок, руйнування якого відновлює нормальне мікроциркуляторне забезпечення ендометрія, а також у здатності стрептокінази ліквідовувати фіброз і покращувати васкуляризацію [9]. Ці дані свідчать про те, що ензимотерапія може відігравати роль не лише у профілактиці запальних ускладнень, а й у структурно-функціональній реабілітації тазових органів після хірургічних втручань.

Практичний алгоритм застосування

На підставі наявних клінічних даних, оптимальний алгоритм застосування комплексу Дістрептаза^® Дістрепт після хірургічної корекції ПТО передбачає початок терапії в ранньому післяопераційному періоді за схемою: по 1 супозиторію 3 рази на добу протягом перших 3 днів; по 1 супозиторію 2 рази на добу протягом наступних 3 днів; по 1 супозиторію 1 раз на добу протягом ще 3 наступних днів [7]. Ректальна форма є оптимальною для концентрації ферментів у параректальній і паравагінальній клітковині – основних зонах операційної травми при вагінальних і комбінованих доступах. Включення препарату до стандартного протоколу дозволяє прискорити ліквідацію запалення, скоротити курс антибактеріальної терапії, запобігти спайкоутворенню в ділянці фіксуючого апарата й навколо сітчастого матеріалу, а також мінімізувати ризик хронізації больового синдрому, виникнення ерозій, інфікування та рецидиву пролапсу. Відсутність значущих побічних ефектів, підтверджена в усіх розглянутих дослідженнях, робить Дістрептаза^® Дістрепт безпечним вибором у пацієнток цієї категорії [7-10].

Отже, хірургічна корекція ПТО є ефективним, але патофізіологічно складним втручанням, результат якого суттєво залежить від якості післяопераційного ведення. Запальний каскад, мікроциркуляторні порушення та фібрино-утворення в зоні операції є ключовими детермінантами післяопераційних ускладнень і довгострокового рецидиву. Комбінований ферментний препарат Дістрептаза^® Дістрепт завдяки подвійному – фібринолітичному та протеолітичному – механізму дії є патогенетично обґрунтованим для включення до протоколу ведення пацієнток після реконструктивних втручань на тазових органах.

Список літератури – у редакції.

Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 1 (67) 2026 р.

Номер: Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 1 (67) 2026 р.