8 травня, 2026

27-й Всесвітній конгрес сексуальної медицини: сучасні підходи до жіночої сексуальної дисфункції та гіпоактивного сексуального розладу

Автори:

За матеріалами конференції

25-28 лютого в місті Порто (Португалія) проходив 27-й Всесвітній конгрес сексуальної медицини (World Meeting on Sexual Medicine – WMSM), організований Європейською асоціацією сексуальної медицини (ESSM) та Міжнародною асоціацією сексуальної медицини (ISSM). У роботі конгресу взяли участь 1200 провідних спеціалістів у галузі сексуальної медицини – психотерапевти, андрологи, урологи, гінекологи, ендокринологи, фізіологи, фахівці естетичної гінекології, дієтологи, спеціалісти фізіотерапевтичної медицини, просвітницької школи сексуального навчання тощо із 40 країн світу. З метою глобального інноваційного висвітлення проблем у різних галузях сексуальної медицини було проведено 33 наукові сесії, що супроводжувалися 16 відеопрезентаціями. Різнопланові теми сексуальної медицини розглядались у 175 усних та 115 постер-презентаціях, причому якість наукових досліджень, рівень дискусій робили кожну доповідь незабутньою подією.

Ключові слова: диспареунія; менопаузальний перехід; плазма, збагачена тромбоцитами; жіноча сексуальна дисфункція; гіпоактивний сексуальний розлад; дистрес; когнітивно-поведінкова терапія.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

У програмі E-poster Session-Female 1 (загалом дев’ять доповідей, а саме спікерів із США, України, Грузії, Швеції, Португалії, Нікарагуа, Бразилії, Італії, Гани) професор
О.В. Ромащенко (співавтори – д. мед. н., професор В.М. Григоренко, к. мед. н. В.В. Білоголовська, д. мед. н., професор С.М. Мельников, Л.Г. Яковенко) представила доповідь «Використання плазми, збагаченої тромбоцитами, при лікуванні диспареунії у жінок на етапі менопаузального переходу».

В Україні до початку війни середній вік настання менопаузи становив 48-49 років, а через три роки після повномасштабного вторгнення він скоротився до 46-47 років. Цей віковий період асоціюється з низкою якісних змін в організмі жінки, що відбуваються на фоні ендокринного дисбалансу, зумовленого зниженням функції яєчників. Своєчасна профілактика та лікування урогенітальних розладів і сексуальної дисфункції у жінок у період менопаузи із застосуванням сучасних методів є актуальною проблемою сьогодення. Одна з таких методик – плазмотерапія – є різновидом клітинної терапії, що передусім сприяє відновленню та регенерації тканин під впливом факторів росту, які містяться в тромбоцитах.

З метою оцінки ефективності застосування плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), для лікування диспареунії у жінок на стадії менопаузального переходу на базі відділу відновної урології та новітніх технологій ДУ «Інститут урології НАМН України» було проведено психологічне, сексологічне та гінекологічне дослідження 41 жінки віком 45-47 років (46,7±1,4), які перебували на завершальній стадії менопаузального переходу та мали диспареунію. Сексологічне обстеження жінок включало анкетування (метод інтерв’ю) та оцінку судинних реакцій геніталій (дуплексне доплерівське сканування судин клітора за допомогою ультразвукової системи Vinno G86 до та після відеоеротичної стимуляції). Пацієнткам вводили аутологічну PRP, отриману шляхом центрифугування їхньої власної крові (6 мл плазми з концентрацією тромбоцитів, приблизно у 1,6 раза вищою за вихідну, при цьому понад 80% тромбоцитів були життєздатними) у ділянки парауретральної зони, інтроїтусу піхви та піхви двічі з інтервалом 21-22 дні.

За результатами спостереження диспареунія розвивалася на фоні порушення вагінальної лубрикації та супроводжувалася зниженням лібідо (87,8% випадків), формуванням вторинної аноргазмії (46,3%) і дисгармонією партнерських стосунків (36,6%). За даними доплерографії судин клітора: максимальна швидкість кровотоку (V_smax) становила 1,7-2,4 см/с у стані спокою та 3,7-4,5 см/с – через 30 хв після відеоеротичної стимуляції; індекс резистентності (IR) – 0,82-0,86 у спокої та 0,93-0,95 після стимуляції.

Лікування жіночої сексуальної дисфункції ґрунтувалося на принципах міждисциплінарного підходу: індивідуальна та парна психотерапія, а також курс PRP-терапії (дві процедури). На 7-й день після PRP-терапії відзначено покращення лубрикації. Після лікування показник V_smax судин клітора становив 3,9-5,7 см/с у стані спокою та 6,2-8,8 см/с після стимуляції при IR 0,71-0,73 та 0,68-0,71 відповідно. У результаті лікування спостерігалося поступове зменшення симптомів диспареунії у 78,1% випадків та зниження її інтенсивності у 21,9% випадків.

За висновками спостереження, менопаузальний перехід у досліджуваних жінок характеризувався помірними атрофічними змінами, зниженням генітального кровотоку та зменшенням лубрикації, що асоціювалося з розвитком диспареунії та коїтальною недостатністю. Застосування PRP сприяло покращенню кровопостачання урогенітальної зони, відновленню лубрикації та усуненню симптомів диспареунії вже на стадії менопаузального переходу.

Таким чином, використання PRP може бути ефективним для усунення диспареунії та профілактики генітоуринарних розладів у жінок на етапі менопаузального переходу.

Українську делегацію на заході представляли президент ГО «Українська Асоціація Андрології та Сексуальної Медицини», доктор медичних наук, професор Микола Іванович Бойко і члени Асоціації – доктор медичних наук, професор Оксана Василівна Ромащенко та кандидат медичних наук Валентина Василівна Білоголовська.

Професор М.І. Бойко – як під час активної роботи конгресу, так і в перервах між сесіями – неодноразово обговорював із провідними науковцями світу основні напрямки та перспективи розвитку сексуальної медицини в Україні, особливо в умовах війни. Його інформація та міркування були сприйняті з великим інтересом і повагою.

Представлені українськими науковцями дані були оцінені позитивно, враховуючи переконливі аргументи щодо ефективності використання PRP при усуненні диспареунії у жінок на етапі менопаузального переходу. Даний метод може бути ефективним щодо профілактики та своєчасного усунення генітоуринарних розладів у жінок на цьому етапі.

У програмі конгресу було представлено багато доповідей, присвячених висвітленню сучасних підходів щодо класифікації, механізмів формування, діагностики та лікування жіночої сексуальної дисфункції у різні вікові періоди, як-от «Каліцтво жіночих статевих органів: біопсихосоціальне ведення, хірургічні підходи та сексуальні результати», «Соціокультурна вразливість жіночих статевих органів та культурна компетентність клініциста», «Оргазм та сексуальне задоволення: що ми лікуємо насправді?», «Нова парадигма старіння середнього віку. Вирішення гормональних проблем», «Жіноча сексуальна функція після слінг-хірургії. Ускладнення», «Розлади тазового дна. Їх лікування. Відновлення сексуальної функції».

Особлива увага учасників конгресу була зосереджена на сесії, організованій представниками Міжнародного товариства з вивчення сексуального здоров’я (ISSWSH) – «Жіноче сексуальне бажання: від лабораторних досліджень до клінічної практики».

Із програмними доповідями виступили професор Еліза Мазеролі з відділу андрології та ендокринології Університету Кареджі (м. Флоренція, Італія) та професори Ірвін Гольдштейн і Тамі Серена Роувен із Каліфорнійського університету (м. Сан-Дієго, США).

Е. Мазеролі у своїй доповіді «Сексуальні стероїди та сексуальне бажання» зупинилася на сучасних нейрогуморальних механізмах, задіяних у формуванні сексуального бажання у жінок на різних вікових етапах життя.

Професор І. Гольдштейн представив доповідь «Зниження сексуального бажання у жінок впродовж років», у якій висвітлив характеристики гіпоактивного розладу сексуального потягу, або гіпоактивного сексуального розладу (ГСР), у жінок та підходи до його діагностики й лікування відповідно до консенсусного огляду ISSWSH.

Метою консенсусної групи експертів ISSWSH була розробка стислого, клінічно значущого, доказового огляду епідеміології, фізіології, патогенезу, діагностики та лікування ГСР – сексуальної дисфункції, що уражає приблизно 10% жінок репродуктивного віку та понад 50% жінок у постменопаузі. ГСР розглядається як стійкий дефіцит або відсутність сексуальних фантазій та статевого потягу, що супроводжується вираженим дистресом або труднощами між статевими актами, які не пояснюються загальними медичними або психіатричними захворюваннями. ГСР може бути первинним або вторинним, довічним або набутим, генералізованим або ситуативним. Розширене визначення ГСР може включати будь-яку з наступних ознак (Parish S.J. et al., 2016; Kiesner et al., 2023):

відсутність мотивації до сексуальної активності, що поєднується зі зниженням або відсутністю спонтанного сексуального бажання (сексуальні думки або фантазії), або бажання реагувати на еротичні сигнали та стимуляцію, або нездатність підтримувати бажання чи інтерес через сексуальну активність;
втрата бажання ініціювати або брати участь у сексуальній активності, включаючи поведінкові реакції (уникнення ситуацій, які можуть привести до сексуальної активності), які не є вторинними по відношенню до сексуальних больових розладів і поєднуються з клінічно значущим особистісним дистресом, що включає розчарування, сум, втрату, скорботу, некомпетентність.

Незважаючи на існування численних публікацій щодо ГСР, наразі бракує стислого ресурсу, який би допоміг клініцистам (терапевтам/лікарям первинної ланки, гінекологам, урологам та лікарям інших спеціальностей) компетентно проводити скринінг на наявність даного сексуального розладу у жінок і надавати персоніфіковані варіанти терапевтичної допомоги з урахуванням біопсихосоціальної моделі.

Слід зазначити, що нозологія ISSWSH виділяє ГСР як окрему діагностичну категорію, узгоджену з емпіричним клінічним досвідом. Ця система класифікації узгоджується з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я 10-го перегляду (МКХ‑10), яка використовується в усьому світі й застосовується як до соматичної, так і до психіатричної діагностичної системи. У МКХ‑10 ГСР представлений як самостійна діагностична категорія (F52.0).

ГСР є поширеним, але часто недіагностованим сексуальним розладом. У більш ранніх дослідженнях цього стану в жінок досить часто не враховували пов’язану з ним тривогу та дистрес, що є основним симптомом ГСР. У дослідженні, проведеному серед американських та європейських жінок віком від 20 до 70 років (n=1592), частота зниження сексуального потягу зростала з віком, що корелювало з рівнем дистресу і призвело до відносно сталих показників поширеності останнього (12-19% у США та 6-13% у Європі) (Heyes R.D. et al. 2007; Rosen R.C. et al., 2010; Mazeroli E. et al., 2022).

Сексуальний потяг вивчається як у клінічних, так і лабораторних умовах. Поведінка й когнітивні, емоційні та регуляторні процеси, що лежать в основі сексуального потягу, контролюються системами мозку, які задіяні в сексуальному збудженні та гальмуванні (Bitzer J. et al., 2013; Goldstein I. et al., 2017). Ключові ділянки мозку, які регулюють сексуальний потяг, включають префронтальну кору, блакитну пляму, медіальну преоптичну ділянку, паравентрикулярне ядро (Pfaus J. et al., 2009).

Сексуальне збудження пов’язане з дією мозкового дофаміну, меланокортину, окситоцину, вазопресину та норадреналіну. Ці нейромедіатори координують шляхи в гіпоталамусі, лімбічній системі та корі головного мозку для обробки інформації при реагуванні на сексуальний подразник.

Сексуальне гальмування включають у мозку опіоїдні, серотонінові та ендоканабіноїдні системи, які зазвичай активуються під час сексуальної рефрактерності або як функція первинної відрази чи вторинного уникнення. Ці гальмівні механізми «притупляють» здатність збуджувальних систем активізуватися.

Численні літературні джерела щодо дослідження психофармакології сексуальної мотивації та бажання свідчать, що сексуальне бажання реально може бути пригнічене препаратами або деякими умовами, які:

знижують рівень дофаміну в мозку;
посилюють дію серотоніну в мозку, зокрема через серотонінові 2А-рецептори;
посилюють дію опіоїдів.
Сексуальний потяг можна стимулювати препаратами або умовами, які:
збільшують гіпоталамічний та мезолімбічний синтез дофаміну;
зменшують вивільнення серотоніну або пригнічують постсинаптичне зв’язування у префронтальній корі.

Лікарські засоби, які можуть активувати ці стимулюючі шляхи або зменшувати активність інгібуючих чинників, прицільно досліджуються з метою лікування ГСР. Один із них – флібансерин – наразі схвалений Управлінням з контролю за якістю продуктів харчування та медикаментів США (FDA).

Як відомо, пік сексуальної мотивації та бажання у жінок репродуктивного віку припадає на преовуляторну фазу менструального циклу (Grebe N.M. et al., 2016). Однак протягом більшої частини минулого століття вважалося, що на сексуальний потяг жінок не впливають гормони яєчників (Kappelleti M. et al., 2016). Водночас відзначалося, що андрогени наднирникових залоз мають вирішальне значення для жіночого лібідо (West S.L. et al., 2008).

Раніше було встановлено, що оваріоектомія певним чином негативно позначається на жіночому сексуальному потязі (Dennerstein L. еt al., 1980). Це спонукало до того, що з 1980-х років фокус уваги змістився на яєчникові кортикостероїди, включаючи естрадіол і тестостерон як модулятори сексуального потягу. Дослідження ефективності гормональної терапії продемонстрували, що тестостерон підвищує сексуальний потяг у жінок із природною та хірургічною менопаузою. В останньої категорії пацієнток відновлення сексуального потягу спостерігалось за умови забезпечення верхньої межі норми або надфізіологічного діапазону концентрацій тестостерону в периферичній крові, хоча це не передбачає відновлення рівнів біодоступного та вільного тестостерону (Kappelleti M. et al., 2016). Натомість у дослідженнях жінок із фізіологічною менопаузою показано, що зниження сексуального потягу насамперед асоціюється зі зменшенням рівня естрадіолу, а не тестостерону (Roney J.R. et al., 2013). Проте нещодавні клінічні консенсуси не підтримують використання естрогенів як терапевтичного втручання для купірування ГСР (Worsley R. et al., 2016). Крім того, рівень тестостерону в яєчниках жінок репродуктивного віку демонструє його короткочасне підвищення під час овуляції. Припускається, що такий гормональний пік може активувати збуджувальні сексуальні механізми безпосередньо через андрогенну дію або опосередковано через перетворення на естроген за участі ароматази. Крім того, секреторний андроген може зв’язуватися з глобулінами, що зв’язують кортикостероїдні гормони, таким чином дозволяючи більшій кількості естрадіолу потрапляти в мозок, де під його впливом відбувається стимуляція збуджувальних сексуальних механізмів.

Отже, гормони є важливим регулятором сексуального потягу; водночас вони є одними з багатьох інших факторів, які інтегровані в збуджувальні та гальмівні шляхи в мозку.

Незалежно від того, чи відіграє дисбаланс гормонального фону причинну роль, цілком імовірно, що і первинний, і вторинний генералізований ГСР пов’язаний або зі схильністю до домінування гальмівних шляхів у мозку, або з функціональними та структурними нейроадаптаціями в цих системах, що призводить до зниження сексуального збудження, посилення гальмування або до поєднання цих двох процесів. Структура нейронів може додатково модулюватися досвідом та поведінкою, що ще більше поглиблює даний стан (Bioemers J. et al., 2014).

Серед найхарактерніших відмінностей пацієнток із ГСР, відповідно до проведених досліджень (позитронно-емісійної томографії під час демонстрації еротичного відео), виділяють слабшу активацію кори головного мозку в правій півкулі та значно меншу дезактивацію в лівій півкулі порівняно із жінками, які не мають ГСР. Можливо, більш слабка реакція правої сторони може являти собою приглушену відповідь на сексуальні сигнали, тоді як нездатність деактивувати аналітичну обробку вищого порядку з лівої сторони може посилювати дію гальмівних нейронних шляхів.

Діагностика ГСР має починатися з ретельного збору та клінічного аналізу анамнезу, щоб встановити, чи є першопричиною нейробіологічні, міжособистісні, психосоціальні порушення через зниження спонтанного бажання або ж їх комбінація.

Симптоми можуть включати тривожні поведінкові прояви амотивації, такі як:

зниження або відсутність ініціації сексуальної активності;
уникнення ситуацій, які можуть привести до сексуальної активності (наприклад, лягти спати після того, як заснув партнер; обмеження випадків фізичного контакту, щоб не викликати в партнера хибного уявлення про інтерес до сексу, тощо);
участь у сексуальній активності лише через обов’язок або страх втратити партнера. Проблеми в стосунках можуть призводити до зниження сексуального потягу, але їх слід розглядати як першопричину даного сексуального розладу, перш ніж встановлювати діагноз генералізованого набутого ГСР.

Професор І. Гольдштейн зазначив, що діагноз ГСР не передбачає повної втрати сексуального потягу, а, швидше, вказує на його зміну протягом щонайменше трьох місяців. Учений акцентував увагу на тому, що особистісний дистрес є обов’язковою умовою встановлення діагнозу ГСР.

Початковий скринінг слід проводити делікатно, забезпечуючи повну конфіденційність і повагу до пацієнтки та її особистої інформації, що сприяє відкритому обговоренню питань, пов’язаних зі зниженням сексуального потягу (табл. 1) (Kleiton A. et al., 2013). Жінки вказують відповіді «так» чи «ні» на п’ять запитань. Мета опитування з 1-го по 4-й пункт – визначити, чи наявний у пацієнтки ГСР. Якщо пацієнтка відповідає «так» на всі запитання – це вказує на генералізований набутий ГСР. Мета 5-го запитання – допомогти встановити, чи є етіологія ГСР первинною чи вторинною. У випадку вторинного ГСР важливо лікувати основну причину. Наявність психіатричних і медичних захворювань, інших сексуальних проблем у жінки та її партнера, вживання речовин або ліків, що впливають на зниження сексуального потягу узгоджуються з діагнозом вторинного ГСР.

Таблиця 1. Скринінг на зниження сексуального потягу
1. Чи був ваш рівень сексуального бажання або інтересу таким, що задовольняв вас?	Так Ні
2. Чи знизився рівень вашого сексуального бажання або інтересу?	Так Ні
3. Чи турбує вас зниження сексуального бажання або інтересу?	Так Ні
4. Чи хотіли б ви, щоб рівень вашого сексуального бажання або інтересу підвищився?	Так Ні
5. Будь ласка, перевірте всі фактори, які, на вашу думку, можуть сприяти зниженню вашого сексуального бажання або інтересу:
a. Операція, депресія, травми, інші медичні стани	Так Так Ні Ні
b. Ліки, наркотики, алкоголь, що ви зараз вживаєте	Так Так Ні Ні
c. Вагітність, нещодавні пологи, менопаузальні симптоми	Так Так Ні Ні
d. Інші сексуальні проблеми, які ви можете відмітити (біль, зниження збудження або оргазмів)	Так Так Ні Ні
е. Незадоволеність вашими стосунками або партнером	Ні
f. Стрес або втома	Ні

Якщо пацієнтка відповіла «ні» на будь-яке з питань 1-4, то вона не підпадає під діагноз генералізованого набутого ГСР.

Якщо пацієнтка відповіла «так» на всі питання 1-4, а огляд лікаря підтверджує відсутність відповідей на всі пункти запитання 5, то є всі підстави для встановлення діагнозу генералізованого набутого ГСР. Якщо пацієнтка відповіла «так» на всі запитання від 1 до 4 та на будь-який із пунктів запитання 5, то слід вирішити, чи вказують відповіді на це питання на первинний діагноз, на відміну від генералізованого набутого ГСР.

Детальна оцінка проблеми жінки, включаючи початок, тривалість і вираженість симптомів низького сексуального потягу, а також рівень дистресу та занепокоєння, може допомогти в подальшому встановити діагноз та скерувати лікування.

Хоча фізикальне обстеження не є обов’язковим, воно залишається бажаним для більш точного встановлення діагнозу ГСР. Рекомендованим також є визначення рівнів статевих стероїдів, бажано тестостерону та глобуліну, що зв’язує статеві стероїди, а також тиреоїдних гормонів і пролактину, щоб виключити ендокринну недостатність.

Направлення до психотерапевта показано за умови психологічних чи міжособистісних проблем або негараздів у стосунках пари.

Спікер наголосив, що лікування ГСР може включати як психосоціальні, так і біологічні стратегії, оскільки психосексуальні/міжособистісні та біологічні фактори можуть впливати один на одного. За таких умов важливо визначити послідовність лікування, яке зосереджується на підозрюваному первинному компоненті(-тах), що спричиняє(-ють) захворювання, та усуненні факторів, які є найбільш дистресовими для кожної конкретної пацієнтки. Корисним може бути короткострокове амбулаторне консультування із застосуванням інтенсивної терапії (модель PLISSIT) – поетапного підходу, спеціально розробленого для лікарів загальної практики, які можуть надавати допомогу жінкам із сексуальними розладами (Annon J.S., 1976) (табл. 2).

Таблиця 2. Приклад використання моделі PLISSIT (за Goldstein I. et al., 2017)

(P) Дозвіл: надавач послуг відкрито заохочує пацієнтку обговорювати будь-які сексуальні проблеми або питання, які вона може задати, та підтверджує її право на повноцінну сексуальну функцію.

(LI) Обмежена інформація: лікар може розповісти пацієнтці про сексуальну фізіологію або запропонувати освітні ресурси, такі як література, відео, анатомічні моделі.

(SS) Конкретні пропозиції: лікар вибирає індивідуальні підходи, спрямовані на покращення сексуальної та емоційної комунікації, такі як вправи на чуттєве зосередження, мастурбація, вправи Кегеля, технічні поради щодо сексуальних позицій та використання лубрикантів або дилататорів.

(IT) Інтенсивна терапія: може включати перенаправлення на індивідуальну або парну терапію для вирішення застарілого конфлікту, що призвів до формування ГСР

Психотерапія також є визнаною стратегією лікування ГСР, яка зазвичай направлена на зміну думок, переконань, поведінки, емоцій та комунікацій у стосунках, що перешкоджають сексуальному потягу. Емоції стосуються як негативних, так і позитивних почуттів, таких як впевненість, образи тощо.

Вимірами стосунків слід вважати:

визначення таких аспектів, як очікування пари, згуртованість і прихильність;
співпраця, включаючи взаємодію, вирішення конфліктів і психологічний тиск з боку партнера;
емоційна близькість, наприклад почуття в стосунках, емпатія та впевненість у цьому;
визнання того, що конфлікт у стосунках є джерелом втрати бажання або, навпаки, втрата бажання жінки є джерелом конфлікту у стосунках.

Слід пам’ятати, що жінка з невідповідністю сексуального бажання (менше бажання, ніж у її партнера) може відчувати тиск і, як наслідок, сприймати секс як рутину або, ще гірше, з відразою.

Лікування має концентруватися на жінці та її сексуальному партнері. Важливо звертати увагу на терапію чуттєвого фокусування, яка включає в себе градуйовану серію вправ із чуттєвих дотиків без потреби (Masters V., Johnson V., 1970). Вправи починають із негенітальних дотиків і з успішним виконанням кожної наступної серії вправ переходять до генітальних дотиків і, зрештою, до проникаючого генітального контакту або іншої генітальної сексуальної активності. Чуттєвий фокус може бути більш корисним у підгрупі жінок із ГСР, вторинним по відношенню до тривоги, пов’язаної з пенетрацією, і зумовленим нею поведінковим уникненням.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) фокусується на зміні думок і поведінки, які відволікають та призводять до пригнічення (або незбудження) сексуальних думок при сексуальній стимуляції, з особливим акцентом на автоматичних думках і переконаннях, які можуть пригнічувати сексуальне бажання (когнітивний компонент). Проведені дослідження показали, що 54% жінок після застосування КПТ впродовж року відмічали збереження відсутності сексуального інтересу (McCabe M.P., 2001).

В іншому дослідженні 64% пацієнток перебували у стані поліпшення цього розладу після КПТ впродовж року (Pyke et al., 2015). Як зауважив І. Гольдштейн, жодне з досліджень не мало адекватної парадигми по відношенню до контрольної групи.

Відомо, що нейроендокринні аспекти також впливають на розвиток ГСР, у зв’язку із чим на особливу увагу заслуговує препарат флібансерин – негормональний постсинаптичний агоніст серотонінових 1А-рецепторів і антагоніст серотонінових 2А-рецепторів (багатофункціональний агоніст та антагоніст серотоніну), який чинить центральну дію і призводить до зниження активності серотоніну та підвищення активності дофаміну та норадреналіну (Stahl S. et al., 2011). Флібансерин призначається у дозі 100 мг перед сном. Якщо його ефективність не проявляється впродовж 8 тижнів, лікування слід припинити.

Флібансерин є єдиним препаратом, схваленим FDA для лікування генералізованого набутого ГСР у жінок у період менопаузального переходу в США. Програма оцінки та зменшення ризиків вимагає сертифікації клініцистів, які призначають цей препарат.

Відповідно до результатів подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних досліджень у жінок із фізіологічною та хірургічною менопаузою використання трансдермального пластира з тестостероном у дозі 300 мг/добу сприяло статистично значущому покращенню кількості та якості сексуальних подій, а також усуненню дистресу. У 3-8% учасниць, які отримували таку терапію, встановлено на короткострокових етапах гірсутизм та акне, переважно в жінок із фізіологічною менопаузою (Simon J. et al., 2005).

Бупріон – інгібітор зворотного захоплення норадреналіну та дофаміну, схвалений як антидепресант і засіб для відмови від куріння, рекомендований для використання при ГСР у жінок. Бупріон із пролонгованим вивільненням у дозі 150-400 мг/добу вивчався в декількох клінічних дослідженнях для лікування ГСР. Покращення сексуального потягу відзначалося у 67% із 2400 добровольців, тоді як 10% пацієнток переривали лікування через побічні ефекти: депресію, сухість у роті, стан рухового збудження (ажитації), запаморочення та нудоту (Segraves R.T. et al., 2004).

Буспірон, частковий агоніст серотонінових 1А-рецепторів, схвалений як анксіолітик для лікування генералізованого тривожного розладу або короткочасного полегшення симптомів тривоги, а також використовується як самостійний засіб для лікування ГСР (Kinsberg S.A. et al., 2015). Саме 58% пацієнтів, які отримували буспірон, повідомили про покращення сексуальної функції порівняно з 30% осіб, які отримували плацебо. Серед небажаних наслідків прийому буспірону в 9% досліджуваних спостерігалися запаморочення, у 4% – нервозність, у 3% – нудота й у 3% – головний біль.

Інші медикаментозні методи усунення ГСР перебувають у стадії розробки. Серед них – синтетичний пептид меланокортину центральної дії, який продемонстрував клінічну ефективність у дослідженнях другої фази.

ГСР у жінок є досить поширеною сексуальною дисфункцією, яка потребує ефективного вирішення. Згідно із сучасними дослідженнями, патогенез гіпоактивного сексуального потягу пов’язаний із дисбалансом сексуальних збуджувальних (дофамін, норадреналін, меланокортин, окситоцин) і гальмівних (серотонін, опіоїди, ендоканабіноїди, пролактин) шляхів. Діагностична оцінка пацієнтки із ГСР має включати біопсихосоціальну модель і насамперед ґрунтується на анамнезі. Скринінг зниження сексуального потягу є валідованим інструментом, який може допомогти в діагностиці ГСР. Лікування має включати як психосоціальні, так і біологічні стратегії та зосереджуватися на найбільш виражених проявах пов’язаного з цим станом дистресу.

За підсумками конгресу, жіноча сексуальна дисфункція, зокрема ГСР, має розглядатися як мультифакторний стан, що формується на перетині нейробіологічних механізмів, гормональних змін, психоемоційних та міжособистісних чинників. Ключовим посилом було те, що ГСР не зводиться до «низького бажання», а має діагностуватися лише за умови клінічно значущого дистресу, тривалості симптомів та виключення медичних, психіатричних і медикаментозних причин, що вимагає ретельного збору анамнезу, делікатного обговорення сексуальності й використання валідованих скринінгових запитань у рутинній практиці. Оцінка та лікування жіночої сексуальної дисфункції, особливо ГСР, мають бути персоніфікованими, інтегрувати медичний, психосексуальний і соціальний контекст життя пацієнтки й орієнтуватися насамперед на зменшення дистресу та покращення якості життя, а не лише на «нормалізацію» частоти сексуальної активності.

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1 (40), 2026 р.