27 грудня, 2025

Холодова алергія у дітей: сучасний погляд на проблему

Із настанням холодної пори року лікарі загальної практики та педіатри неминуче стикаються з проблемою, яка виходить за межі звичних респіраторних захворювань. Йдеться про холодову алергію – стан, що потребує особливої уваги саме в дитячій популяції через специфіку перебігу та потенційно небезпечні наслідки. 28-29 листопада 2025 р. відбувся Міжнародний міждисциплінарний конгрес «Ефективність і безпечність лікарських засобів: стандарти діагностики та лікування» у межах проєкту «Життя без алергії. INTERNATIONAL», де з доповіддю «Сучасні погляди на холодову алергію: що відомо?» виступила Тетяна Рудольфівна Уманець – доктор медичних наук, головний науковий співробітник відділення імунозалежних станів, ревматичних та респіраторних хвороб у дітей ДУ «Всеукраїнський центр материнства та дитинства НАМН України».

Холодова алергія (ХА) являє собою реакцію гіперчутливості, індуковану впливом фізичного фактора – низьких температур. Історія вивчення цього феномена сягає 1866 р., коли H. Boudron вперше описав симптоми, пов’язані з реакцією організму на холод. Важливо розуміти, що її провокують не лише погодні умови, а й контакт із водою, вживання їжі та напоїв, а також дотик до об’єктів, що є холодними, – ситуації, звичні для дітей.

ХА вражає приблизно 3% населення, причому мешканці північних регіонів більш схильні до таких реакцій. Основним клінічним проявом є холодова кропив’янка, яка здебільшого трапляється у жінок. Щодо вікового розподілу, найчастіше захворювання маніфестує у період другої-четвертої декади життя, проте може спостерігатися в будь-якому віці включно із дитячим. Особливу непокоїть той факт, що третина пацієнтів може мати системні реакції – холодову анафілаксію, яка становить безпосередню загрозу життю.

Попри тривалу історію вивчення проблеми, механізми розвитку ХА досі остаточно не з’ясовані. Ключовими клітинами патогенезу є мастоцити (опасисті клітини), на поверхні яких розташовані сотні тисяч імунних рецепторів. За дії низьких температур відбувається дегрануляція цих клітин із вивільненням великої кількості медіаторів запалення, серед яких гістамін вважається головним і найшвидшим медіатором ХА.

Найчастіше науковці розглядають теорію аутоімунної реакції. Згідно з нею, під впливом холоду виробляються аутоантигени, і при експозиції низьких температур виникає аутоімунна реакція першого типу за участі імуноглобуліну Е та другого типу за участі імуноглобуліну G. Водночас тривають активні дослідження й інших механізмів: підвищеної реактивності рецепторів шкіри (TRP – транзиторного рецепторного потенціалу), нейрогенних сигналів із вивільненням гістаміну та речовини Р унаслідок активації мастоцитів. У частини пацієнтів у патогенезі залучені кріоглобуліни за участі компонентів комплементу. В останніх публікаціях йдеться про роль певних генетичних мутацій, зокрема KIT‑816V, що сприяє розумінню спадкової схильності до цього стану.

Інтенсивність клінічних проявів залежить від кількох факторів: температури впливу, форми захворювання, тривалості контакту з холодом та індивідуальних особливостей організму. Згідно із сучасними міжнародними рекомендаціями, за тяжкістю перебігу виділяють три типи холодових реакцій:

локалізована реакція, що виявляється як почервоніння шкіри в місцях контакту з холодом без ангіонабряку гортані (спостерігається приблизно у 30% пацієнтів);
генералізована форма ХА, яка не супроводжується кардіоваскулярними та респіраторними симптомами;
найтяжча генералізована форма із системною реакцією організму, значним порушенням дихання, кардіоваскулярними симптомами або ангіонабряком гортані, що фактично збігається із симптомами анафілаксії.

Слід зазначити, що ХА може бути й ідіопатичною, і вторинною, причому вторинні форми трапляються значно частіше. Найпоширенішим клінічним проявом залишається холодова кропив’янка, яка належить до підтипу хронічної індукованої кропив’янки. Клінічна картина варіює від незначного локалізованого почервоніння з відчуттям свербежу до виражених пухирів і набряку. За умови усунення подразника прояви зазвичай зникають протягом години. Існують також атипові форми: відстрочена холодова кропив’янка, індукована холодом холінергічна кропив’янка і холодозалежний дермографізм.

Хоча холодова кропив’янка належить до хронічних форм (хронічна кропив’янка (ХК) триває понад шість тижнів), її перебіг характеризується рецидивами на тлі дії тригерного фактора. Згідно з літературними даними, середня тривалість захворювання може сягати 20 років, а типова тривалість становить від п’яти до десяти років. У пацієнтів із ХА часто є ще алергічні чи атопічні захворювання. До 30% хворих на холодову кропив’янку демонструють реакції шкіри на інші фізичні стимули, тобто мають поєднання з іншою хронічною індукованою кропив’янкою. Найбільш непокоїть, що у 50% випадків холодова кропив’янка може прогресувати до анафілаксії.

Діагностика та фактори ризику розвитку анафілаксії

Для педіатра критично важливо вміти розпізнати анафілаксію. Її слід підозрювати за наявності одного з трьох критеріїв:

гострий початок (від хвилин до години) із залученням шкіри або слизових оболонок у поєднанні з респіраторними симптомами або падінням артеріального тиску;
два або більше з перелічених проявів (залучення шкіри чи слизових оболонок, респіраторні симптоми, падіння артеріального тиску, персистуючі гастроінтестинальні симптоми), що виникають невдовзі після дії подразника;
падіння артеріального тиску, особливо якщо воно повторюється після контакту із певним тригером протягом хвилин або декількох годин.

Завдяки сучасним дослідженням виділяють групи пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку ХА. Це надзвичайно важливо для профілактичної роботи, оскільки таких пацієнтів та їхніх батьків можна навчити запобігати потенційно фатальним наслідкам.

Фактори ризику:

тривала холодова кропив’янка в анамнезі;
індуковані холодом симптоми, пов’язані з орофарингеальною зоною (набряк язика або увули, труднощі із ковтанням, дисфонія);
генералізовані прояви кропив’янки;
виражено позитивний холодовий тест із великою локальною реакцією;
системні реакції в анамнезі.

Особливу групу ризику становлять пацієнти з інсектною анафілаксією (на отруту перетинчастокрилих), хворі з підвищеним рівнем базальної триптази (мастоцитоз, спадкова альфа-триптаземія) та атопіки з високим рівнем імуноглобуліну Е.

Діагностика ХА базується на даних анамнезу та клінічних проявах, а підтверджує її застосування холодових тестів. Класичний метод із кубиком льоду – прикладання льоду до внутрішньої поверхні передпліччя на п’ять хвилин з оцінюванням результату через 10 хвилин. Позитивним результатом вважається поява почервоніння та набряку в цій ділянці. Чутливість цього тесту становить 83%, а специфічність при негативному результаті сягає 100%. Важливо пам’ятати, що негативний результат не виключає діагнозу ХА, особливо її атипових форм. Альтернативою є стандартизований пристрій TempTest, який працює за аналогічним принципом.

Оскільки холодова кропив’янка часто є вторинним проявом, необхідно проводити диференційну діагностику. Вона може розвиватися на тлі інфекційних процесів (вірусних гепатитів, бактеріальних інфекцій, зокрема Helicobacter pylori та мікоплазми, паразитарних інвазій), аутоімунних і лімфопроліферативних захворювань. Підвищувати чутливість до холоду можуть певні препарати: пеніциліни, комбіновані оральні контрацептиви, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. Серед харчових продуктів це високопротеїнова їжа, зокрема яловичина.

Терапевтичні підходи й особливості ведення дітей

Лікування ХА є переважно симптоматичним. Першочерговим заходом залишається уникнення безпосередньої дії холоду на відкриті ділянки тіла, насамперед обличчя та руки. Медикаментозна терапія базується на застосуванні антигістамінних препаратів, причому перевага надається препаратам другого покоління для зменшення почервоніння, свербежу й уражень шкіри. При розвитку анафілаксії, незалежно від тригера, препаратом першої лінії залишається епінефрин.

Оскільки холодова кропив’янка належить до ХК, менеджмент таких пацієнтів ґрунтується на відповідних алгоритмах (рис.). Першим кроком є призначення антигістамінних препаратів (АГП) другого покоління у стандартних дозах. Якщо через два тижні контролю не досягнуто, застосовують режим підвищення дози – збільшення до чотириразової. За недостатньої ефективності рекомендоване поєднання АГП з омалізумабом, водночас залежно від відповіді пацієнта можна збільшувати дозу або зменшувати інтервал між введеннями. У резистентних випадках розглядають імуносупресивну терапію циклоспорином.

Для лікування холодової кропив’янки та інших форм ХК перевагу надають АГП другого покоління та нової генерації. Серед них заслуговує на увагу молекула біластин. З огляду на дані про мінімальну занятість Н₁-рецепторів головного мозку, біластин можна характеризувати як АГП, що практично не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Це надзвичайно важливо для активних дітей, які дотримуються звичного способу життя й не повинні страждати від седативних побічних ефектів. Проведені дослідження продемонстрували, що оригінальний препарат біластину Ніксар^® більш ефективно контролює симптоми свербежу порівняно з дезлоратадином та рупатадином. Варто зазначити, що в літературі для лікування ХК описані лише три молекули – біластин, дезлоратадин та рупатадин, і саме біластин не лише контролює свербіж, але й інтенсивніше пригнічує утворення пухирів, демонструючи вищу ефективність у режимі підвищення дози.

Питання безпеки залишається ключовим під час вибору терапії у педіатричній практиці. Біластин продемонстрував високий профіль безпеки в різних вікових категоріях дітей, що є принципово важливим для педіатра. На сьогодні препарат зареєстрований для застосування із шести років (у світі – з двох років) у формі легкодисперсованих таблеток, які швидко розчиняються в слині або воді. Режим дозування передбачає одноразовий прийом на добу: 10 мг для дітей від 6 до 11 років та 20 мг для дітей із 12 років. Ніксар^® може розглядатися як препарат вибору для лікування ХА у дітей із шестирічного віку.

Отже, попри тривалу історію вивчення ХА, механізм розвитку цього стану досі недостатньо з’ясований. Потребують уточнення класифікаційні підходи, патофізіологічні механізми, клінічні предиктори перебігу, біомаркери, критерії виділення груп ризику та новітні терапевтичні стратегії. Для педіатра важливо пам’ятати, що з настанням холодної пори актуалізується проблема холодових реакцій гіперчутливості; до 50% таких пацієнтів мають ризик розвитку холодової анафілаксії; неседативні АГП другого покоління здатні не лише попереджувати, а й лікувати прояви ХА у дітей, забезпечуючи повноцінне активне життя.

Підготувала Анна Сочнєва

Тематичний номер «Педіатрія» № 5 (81) 2025 р.