21 червня, 2026

КРОПИВ’ЯНКА: міжнародні настанови з визначення, класифікації, діагностики та лікування

Ці настанови 2026 р. є ініціативою Глобальної мережі з алергії та астми (GA²LEN) та її центрів експертизи з кропив’янки й ангіоневротичного набряку – UCARE і ACARE, а також Європейського дерматологічного форуму (EDF), Азійсько-Тихоокеанської асоціації алергії, астми та клінічної імунології (APAAACI), Американської академії дерматології (AAD), Британського товариства алергії та клінічної імунології (BSACI) й Академії алергії та клінічної імунології країн Перської затоки (GA²CI). Документ є оновленням і переглядом міжнародної настанови EAACI/GA²LEN/EuroGuiDerm/APAAACI щодо кропив’янки, опублікованої у 2022 р. Розробка настанов фінансувалася зазначеними професійними організаціями; інших джерел фінансування не було.

Поточне оновлення підготувала міжнародна експертна група, до складу якої увійшли 213 фахівців із кропив’янки з 59 країн. Їх було делеговано 107 національними та/або міжнародними медичними, науковими товариствами й пацієнтськими організаціями. Усі залучені товариства підтримали цю настанову. Документ ґрунтується на поєднанні доказових даних і експертного консенсусу та був розроблений відповідно до методологічних підходів Cochrane і робочої групи GRADE.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Визначення

Кропив’янка – це стан, що характеризується появою уртикарних висипань, ангіоневротичного набряку (АН) або їх поєднанням. Водночас кропив’янку слід відрізняти від інших захворювань і клінічних синдромів, за яких уртикарні елементи, АН або обидва прояви можуть бути частиною ширшої клінічної картини. До таких станів належать, зокрема, анафілаксія, автоімунні запальні синдроми, уртикарний васкуліт, а також брадикінін-опосередкований АН, включно зі спадковим АН (САН).

Уртикарний елемент, або пухир, має кілька типових ознак. Це поверхневе, чітко відмежоване підвищення шкіри змінного розміру й форми, яке майже завжди супроводжується рефлекторною еритемою. Зазвичай воно асоціюється зі свербежем, рідше – з відчуттям печіння. Ще одна характерна риса – транзиторність: шкіра повертається до нормального вигляду, як правило, упродовж 30 хв – 24 год.

АН, на відміну від уртикарного пухиря, є глибшим ураженням. Він проявляється раптовим вираженим набряком еритематозного або звичайного кольору, що локалізується у глибоких шарах дерми, підшкірній клітковині або слизових оболонках. Для нього характерніші поколювання, печіння, відчуття напруження, іноді – біль, тоді як свербіж менш типовий. Регрес АН відбувається повільніше, ніж уртикарних елементів, і може тривати до 72 год.

Класифікація кропив’янки за тривалістю та роллю провокувальних чинників

Кропив’янку класифікують за двома основними критеріями: тривалістю перебігу та роллю чітко визначених провокувальних чинників.

У таблиці 1 наведено класифікацію підтипів хронічної кропив’янки (ХК), рекомендовану для клінічного використання. Цю класифікацію було збережено з попередньої версії настанови на підставі сильного консенсусу.

Таблиця 1. Рекомендована класифікація хронічної кропив’янки
Підтипи хронічної кропив’янки
Хронічна спонтанна кропив’янка (ХСК)	Хронічна індукована кропив’янка (ХІК)
Спонтанна поява уртикарних висипань, АН або обох проявів протягом >6 тижнів, з відомих або невідомих причин	Симптоматичний дермографізм Холодова кропив’янка Відтермінована компресійна кропив’янка Сонячна кропив’янка Теплова кропив’янка Вібраційний АН Холінергічна кропив’янка Контактна кропив’янка Аквагенна кропив’янка

Уртикарний васкуліт, макулопапульозний шкірний мастоцитоз, який раніше називали пігментною кропив’янкою, індолентний системний мастоцитоз із залученням шкіри, синдром активації опасистих клітин (MCAS), автоімунні запальні синдроми, зокрема кріопірин-асоційовані періодичні синдроми та синдром Шніцлера, АН, опосередкований не медіаторами опасистих клітин, зокрема брадикінін-опосередкований АН, а також інші захворювання та синдроми, що можуть проявлятися уртикароподібними елементами та/або АН, не вважаються типами кропив’янки.

Таблиця 2. Диференційна діагностика кропив’янки

До станів, які можуть імітувати кропив’янку або супроводжуватися уртикароподібними елементами, АН чи їх поєднанням, належать:

• макулопапульозний шкірний мастоцитоз, який раніше називали пігментною кропив’янкою, а також індолентний системний мастоцитоз із залученням шкіри;

• синдром активації опасистих клітин (MCAS);

• уртикарний васкуліт;

• брадикінін-опосередкований АН, зокрема САН;

• анафілаксія, індукована фізичним навантаженням;

• кріопірин-асоційовані періодичні синдроми (CAPS), що можуть проявлятися уртикарним висипом, повторними нападами гарячки, артралгією або артритом, запаленням очей, втомою та головним болем; до цієї групи належать сімейний холодовий автозапальний синдром (FCAS), синдром Макла – Веллса (MWS) і неонатальне мультисистемне запальне захворювання (NOMID);

• синдром Шніцлера, для якого характерні рецидивний уртикарний висип і моноклональна гаммапатія, повторні напади гарячки, біль у кістках і м’язах, артралгія або артрит, а також лімфаденопатія;

• синдром Глейха – епізодичний АН з еозинофілією;

• синдром Веллса – гранулематозний дерматит з еозинофілією / еозинофільний целюліт;

• бульозний пемфігоїд на пребульозній стадії;

• хвороба Стілла з дебютом у дорослому віці (AOSD);

• еозинофільний дерматоз, асоційований із гематологічними злоякісними захворюваннями (EDHM);

• гіпереозинофільні синдроми (HES).

Ці стани нерідко помилково розцінюють як кропив’янку, оскільки вони можуть проявлятися уртикарними елементами, АН або їх поєднанням, а також через історично сформовану термінологію. Однак вони є окремими клінічними нозологіями з відмінними патофізіологічними механізмами та клінічними особливостями.

Це пов’язано з принципово іншими патофізіологічними механізмами та/або відмінною клінічною картиною цих станів (табл. 2).

Тягар захворювання

Кропив’янка є поширеним захворюванням: упродовж життя з нею стикається до 20% населення світу, причому у понад половини таких пацієнтів повідомляється про АН. Глобальна поширеність кропив’янки продовжує зростати.

Тягар ХК є значним не лише для самого пацієнта, а й для його родини, близького оточення, системи охорони здоров’я та суспільства загалом. Виснажливі симптоми, насамперед інтенсивний свербіж і уртикарні висипання, можуть порушувати повсякденну активність, сон та емоційне самопочуття. Це формує замкнене коло фрустрації та зниження якості життя, яке нерідко посилюється супутніми станами, зокрема тривогою і депресією.

Наявні дані свідчать, що кропив’янка суттєво впливає як на об’єктивне функціонування пацієнтів, так і на їхній суб’єктивний добробут. Показники стану здоров’я у пацієнтів із хронічною спонтанною кропив’янкою (ХСК) можуть бути зіставними з такими у хворих на ревматоїдний артрит або цукровий діабет, які отримують інсулінотерапію. Крім того, як загальний стан здоров’я, так і суб’єктивна задоволеність життям у пацієнтів із ХСК є нижчими, ніж у здорових осіб і пацієнтів із респіраторними алергічними захворюваннями.

ХК також пов’язана зі значними економічними витратами – як для пацієнтів, так і для суспільства. Вони охоплюють прямі медичні витрати, пов’язані з діагностикою, лікуванням і повторними зверненнями по медичну допомогу, а також непрямі втрати, зумовлені зниженням працездатності, порушенням навчання, пропусками роботи та погіршенням повсякденного функціонування.

Діагностика

Детально зібраний анамнез є ключовим етапом діагностики кропив’янки та першим кроком обстеження всіх пацієнтів із цим захворюванням. Клінічний анамнез має охоплювати не лише характеристики уртикарних висипань та/або АН, а й наявність супутніх і коморбідних захворювань.

Другим кроком є фізикальне обстеження пацієнта. Оскільки уртикарні елементи й АН мають транзиторний характер і можуть бути відсутніми на момент огляду, важливо враховувати попередню документацію проявів захворювання. Особливу практичну цінність мають фотографії уртикарних висипань та/або АН, зроблені самим пацієнтом.

У пацієнтів із ХК третім етапом є базове діагностичне обстеження, що включає обмежений перелік рекомендованих тестів (табл. 3). Подальші індивідуально підібрані дослідження можуть бути доцільними залежно від результатів анамнезу, фізикального огляду та базового обстеження, а також з урахуванням типу й підтипу кропив’янки.

Таблиця 3. Рекомендовані діагностичні дослідження при поширених підтипах кропив’янки
Тип кропив’янки	Підтип	Рутинні діагностичні дослідження, рекомендовані кожному пацієнту	Розширена діагностична програма¹ на основі анамнезу: для виявлення причин / провокувальних чинників та, за потреби, виключення диференційних діагнозів
Спонтанна кропив’янка	Гостра спонтанна кропив’янка	Не потрібні	Не потрібна²
Спонтанна кропив’янка	Хронічна спонтанна кропив’янка (ХСК)	Загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою. ШОЕ та/або СРБ. IgG до тиреоїдної пероксидази (анти-ТПО) та загальний IgE	Уникнення підозрюваних тригерів, наприклад, лікарських засобів. Діагностичні дослідження, без пріоритетного порядку: інфекційні захворювання, наприклад, Helicobacter pylori; функціональні автоантитіла, наприклад, autologous serum skin test (ASST), autologous plasma skin test (APST), тест активації базофілів; захворювання щитоподібної залози – тиреоїдні гормони й автоантитіла; алергія – шкірні тести та/або тест елімінації алергену, наприклад, елімінаційна дієта; супутня хронічна індукована кропив’янка; тяжкі системні захворювання, наприклад, визначення триптази; інші дослідження, наприклад, біопсія ураженої шкіри або лабораторні тести для виключення САН; у пацієнтів із фенотипом лише АН – визначення C4 як скринінгу та C1INH, антигену й функціональної активності
Індукована кропив’янка	Холодова кропив’янка	Холодова провокаційна проба та визначення порогу	Загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, ШОЕ або СРБ; виключення інших захворювань, особливо інфекцій
	Відтермінована компресійна кропив’янка	Проба з тиском і визначення порогу	Не потрібна
	Теплова кропив’янка	Теплова провокаційна проба та визначення порогу	Не потрібна
	Сонячна кропив’янка	Провокація ультрафіолетовим і видимим світлом різної довжини хвилі та визначення порогу	Виключення інших, індукованих світлом, дерматозів
	Симптоматичний дермографізм	Індукція дермографізму та визначення порогу	Загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, ШОЕ або СРБ
	Вібраційний АН	Тест із вібрацією, наприклад, за допомогою вортексного міксера	Не потрібна
	Аквагенна кропив’янка	Провокаційна проба	Не потрібна
	Холінергічна кропив’янка	Провокаційна проба та визначення порогу	Не потрібна
	Контактна кропив’янка	Провокаційна проба	Не потрібна
¹ Залежно від імовірної причини. ² За винятком випадків, коли на це чітко вказує анамнез, наприклад, при підозрі на алергію.

Гостра кропив’янка, з огляду на її самообмежувальний характер, зазвичай не потребує діагностичного обстеження, окрім ретельного збору анамнезу. Його мета – виявити можливі провокувальні чинники, зокрема нещодавні інфекції на момент появи симптомів, наприклад застуду. Винятком є ситуації, коли є підозра на гостру кропив’янку, пов’язану з харчовою алергією у сенсибілізованих пацієнтів або з медикаментозною гіперчутливістю, особливо до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). У таких випадках алергологічні тести, включно з провокаційними пробами, можуть допомогти підтвердити причинний зв’язок між відповідним тригером та появою кропив’янки. Таке обстеження також може бути корисним для пошуку безпечних альтернатив або переносимих доз у пацієнтів, які потребують тривалого застосування НПЗП через інші хронічні захворювання, зокрема ішемічну хворобу серця або ревматоїдний артрит.

Важливо відрізняти гостру кропив’янку від інших станів, що можуть супроводжуватися уртикарними елементами. Наприклад, при гострій анафілаксії уртикарні симптоми не зберігаються протягом кількох днів, на відміну від гострої кропив’янки. Як і при ХК, інші диференційні діагнози слід розглядати з урахуванням анамнезу пацієнта.

При ХСК діагностичне обстеження має сім основних цілей. Воно спрямоване на підтвердження діагнозу та виключення диференційних діагнозів, особливо у пацієнтів з ізольованим АН; пошук можливих причин захворювання; виявлення чинників, які можуть модифікувати активність ХСК; оцінку коморбідних станів; визначення наслідків захворювання для пацієнта; оцінку предикторів перебігу ХСК і відповіді на лікування; а також моніторинг активності, впливу та контролю захворювання.

У пацієнтів, у яких виникають лише уртикарні висипання без АН, насамперед слід виключити уртикарний васкуліт та автоімунні захворювання, зокрема синдром Шніцлера.

Натомість у пацієнтів із рецидивним АН без уртикарних висипань диференційна діагностика має охоплювати брадикінін-опосередкований АН. До цієї групи належать, зокрема, АН, індукований інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), сартанами або гліптинами, а також САН (рис. 1). У дітей важливо виключити кріопірин-асоційовані періодичні синдроми (CAPS) – рідкісну групу автозапальних захворювань, які можуть проявлятися уртикароподібним висипом у поєднанні з гарячкою та зазвичай дебютують у дитячому віці.

Рис. 1. Діагностичний алгоритм для пацієнтів з уртикарними висипаннями та/або ангіоневротичним набряком

Активність захворювання, його вплив на пацієнта та рівень контролю слід оцінювати під час кожного візиту. Для цього рекомендовано використовувати валідовані інструменти оцінки результатів, про які повідомляє пацієнт: щоденник Urticaria Activity Score (UAS) та розрахований на його основі тижневий показник активності кропив’янки UAS7, а також шкали Cholinergic Urticaria Activity Score (CholUAS), Angioedema Activity Score (AAS), Chronic Urticaria Quality of Life Questionnaire (CU-Q2oL), Angioedema Quality of Life Questionnaire (AE-QoL), Urticaria Control Test (UCT) та Angioedema Control Test (AECT). Ці шкали доступні багатьма мовами та можуть використовуватися як у клінічній практиці, так і в дослідженнях.

Ведення пацієнтів із кропив’янкою

Мета лікування кропив’янки – контролювати захворювання доти, доки воно не зникне, максимально ефективно й безпечно. Оптимальною ціллю є стійкий повний контроль симптомів, тобто стабільні показники UAS = 0 та UCT = 16, а також нормалізація якості життя пацієнта.

Терапевтичний підхід при ХК має включати кілька взаємодоповнювальних напрямів. Насамперед це пошук і, за можливості, усунення основних причин захворювання, що фактично означає його вилікування. Другий напрям – уникнення провокувальних чинників, що дає змогу зменшити активність захворювання. У деяких випадках ХІК може розглядатися індукція толерантності, також спрямована на зниження активності симптомів. Окреме місце займає фармакологічне лікування, метою якого є запобігання вивільненню медіаторів опасистих клітин та/або блокування ефектів цих медіаторів.

Лікування має відповідати базовому принципу: стільки терапії, скільки потрібно, і настільки мало, наскільки можливо. При цьому слід враховувати, що активність кропив’янки може змінюватися з часом. Тому ведення пацієнта передбачає динамічну зміну терапії – її посилення або зменшення відповідно до перебігу захворювання.

Такий підхід можна описати як послідовність: оцінити, діяти й адаптувати, а потім знову оцінити результат (рис. 2).

Рис. 2. Хронічна кропив’янка: прийняття рішень і коригування терапії

Хоча усунення основної причини захворювання є бажаною метою, у більшості пацієнтів із кропив’янкою це неможливо. У значної частини пацієнтів причини ХІК та гострої спонтанної кропив’янки залишаються невідомими. Подібна ситуація спостерігається і при ХСК: попри те що вже ідентифіковано кілька поширених патогенетичних механізмів, зокрема автоімунітет I та IIb типу, наразі вони не можуть бути радикально усунені.

У деяких пацієнтів із тяжким перебігом ХСК тимчасова користь була продемонстрована при зниженні рівня автоантитіл за допомогою плазмаферезу. Водночас клінічний досвід і доказова база щодо такого підходу залишаються обмеженими, а вартість процедури є високою.

На відміну від усунення основних причин, уникнення провокувальних чинників, якщо вони відомі й цього реально можна досягти, може бути корисним для пацієнтів із кропив’янкою. При ХІК уникнення специфічних і чітко визначених тригерів, наприклад холоду при холодовій кропив’янці, може зменшувати активність захворювання.

При ХСК уникнення індивідуально значущих, але неспецифічних тригерів, зокрема стресу або приймання НПЗП, може допомогти зменшити частоту й інтенсивність загострень. Водночас особливо важливо зберігати баланс між уникненням тригерів і підтриманням якості життя, працездатності та соціальної активності пацієнта.

Фармакотерапія: загальні принципи

Загальна мета ведення пацієнтів із кропив’янкою – досягти повного контролю симптомів і підтримувати ефективне та безпечне лікування доти, доки захворювання не зникне. Такий підхід включає як немедикаментозні заходи, зокрема уникнення тригерів, описане вище, так і фармакологічне лікування.

Фармакотерапія має застосовуватися у мінімальній ефективній дозі або у вигляді комбінації препаратів, якщо це потрібно для підтримання повного контролю симптомів. Щоб постійно забезпечувати належний рівень терапії, пацієнтів слід регулярно оглядати, а лікування коригувати відповідно до активності симптомів.

Для досягнення контролю фармакологічне лікування має бути безперервним доти, доки в ньому зберігається потреба. Наприклад, неседативні H1-антигістамінні препарати (АГП) 2 покоління слід застосовувати щоденно для запобігання появі уртикарних висипань і АН, а не лише «за потреби». Такий підхід підтримується їхнім профілем безпеки, зокрема наявністю даних щодо багаторічного безперервного застосування та використання під час вагітності, результатами рандомізованих контрольованих досліджень і спостережень у реальній клінічній практиці, а також механізмом дії цих препаратів. Вони діють як зворотні агоністи H1-рецептора, стабілізуючи його неактивний стан.

Хоча безперервне застосування активного лікування загалом рекомендоване, особливо при дуже активній і неконтрольованій ХІК, частина пацієнтів може отримувати користь від короткочасної профілактичної терапії АГП перед очікуваним контактом із релевантним тригером. У пацієнтів із ХІК рішення про регулярне або ситуативне застосування АГП 2 покоління має прийматися індивідуально – з урахуванням наявності, передбачуваності та клінічної значущості тригерів.

Лікування H1-антигістамінними препаратами

H1-антигістамінні препарати застосовують для лікування кропив’янки з 1950-х років. АГП 1 покоління мають виражені антихолінергічні та седативні ефекти, а також можуть взаємодіяти з алкоголем і різними лікарськими засобами, зокрема аналгетиками, снодійними, седативними препаратами та засобами, що впливають на настрій.

Крім того, препарати 1 покоління можуть порушувати фазу швидкого сну (REM-сну), негативно впливати на навчання та працездатність. Порушення функціонування особливо помітні під час багатозадачної діяльності та виконання складних сенсомоторних завдань, зокрема керування автомобілем. У позиційному документі GA²LEN наполегливо рекомендовано більше не застосовувати АГП 1 покоління при алергічних захворюваннях у дорослих і особливо в дітей. Таку позицію поділяє і настанова WHO ARIA.

З огляду на переконливі дані щодо потенційно серйозних побічних ефектів АГП 1 покоління, включно з повідомленнями про летальні передозування, їх не рекомендується використовувати як препарати першої лінії для рутинного ведення пацієнтів із ХК.

Сучасні АГП 2 покоління є мінімально седативними або неседативними та не мають антихолінергічних ефектів. Водночас два препарати цієї групи – астемізол і терфенадин – були пов’язані з кардіотоксичністю у пацієнтів, які одночасно отримували інгібітори ізоферменту CYP3A4, наприклад кетоконазол або еритроміцин. Нині астемізол і терфенадин недоступні в більшості країн, і їх застосування не рекомендується.

Більшість, хоча й не всі, АГП 2 покоління були спеціально вивчені при кропив’янці. Наявні докази підтримують застосування біластину, цетиризину, дезлоратадину, ебастину, фексофенадину, левоцетиризину, лоратадину, мізоластину та рупатадину.

Як першу лінію симптоматичного лікування кропив’янки рекомендовано використовувати сучасні АГП 2 покоління у стандартних дозах. Водночас надати перевагу якомусь одному препарату цієї групи неможливо, оскільки наразі бракує якісно спланованих клінічних досліджень, які безпосередньо порівнювали б ефективність і безпеку всіх сучасних АГП 2 покоління при кропив’янці.

Під час корекції лікування важливо враховувати, що ці препарати мають швидкий початок дії. Особливо при ХІК дози можуть адаптуватися відповідно до потреби, наприклад, залежно від температури навколишнього середовища при холодовій кропив’янці. Тахіфілаксія при застосуванні АГП не характерна.

У рідкісних випадках у частини пацієнтів застосування АГП може супроводжуватися загостренням кропив’янки. Такі пацієнти можуть бути кандидатами для лікування омалізумабом.

Кілька досліджень продемонстрували користь застосування АГП 2 покоління у дозах, вищих за стандартні, у пацієнтів із кропив’янкою. Ці дані узгоджуються з результатами більш ранніх досліджень АГП 1 покоління, у яких також було показано потенційну ефективність підвищення дози.

Наявні дослідження підтримують застосування до 4-кратної стандартної дози таких АГП 2 покоління, як біластин, цетиризин, дезлоратадин, ебастин, фексофенадин, левоцетиризин, мізоластин і рупатадин.

Отже, наявні дослідження свідчать, що частина пацієнтів із кропив’янкою, які недостатньо відповідають на зареєстровану дозу АГП 2 покоління, можуть отримати користь від підвищення дози. Такий підхід є доцільнішим, ніж одночасне комбінування різних АГП 2 покоління, оскільки вони відрізняються за фармакологічними властивостями. Клінічна перевага підвищення дози одного препарату порівняно з комбінацією кількох речовин також має емпіричну підтримку в пацієнтів із ХК.

З огляду на це, у таких пацієнтів рекомендовано підвищувати дозу АГП 2 покоління до 4-кратної стандартної дози. Пацієнтів слід поінформувати, що таке підвищення дози є застосуванням поза межами зареєстрованих показань, а використання доз, вищих за 4-кратну стандартну, не рекомендується, оскільки такий підхід не був належно вивчений.

Водночас підвищення дози АГП 2 покоління рекомендується в настановах із лікування кропив’янки ще з 2000 р. За цей час не було повідомлень про серйозні небажані явища, а також не описано побічних ефектів у літературі, які можна було б пов’язати з тривалим застосуванням і потенційною кумуляцією цих препаратів.

Омалізумаб – моноклональне анти-IgE-антитіло – є єдиним іншим зареєстрованим методом лікування кропив’янки. Його застосовують у пацієнтів, які не отримують достатньої користі від терапії АГП 2 покоління, тому омалізумаб рекомендований як наступний крок у терапевтичному алгоритмі.

Нині також вивчається низка препаратів, ефективність яких уже доведена при інших захворюваннях і які потенційно можуть бути корисними при ХСК, рефрактерній до антигістамінної терапії. До таких засобів належать дупілумаб – моноклональне антитіло до IL‑4Rα, що блокує ефекти IL‑4 та IL‑13, ремібрутиніб – інгібітор тирозинкінази Брутона, а також циклоспорин – імуносупресивний препарат.

Топічні кортикостероїди широко й успішно застосовують при багатьох алергічних захворюваннях, однак при кропив’янці вони не мають суттєвої користі. Можливим винятком є відтермінована компресійна кропив’янка з ураженням підошов, де топічні кортикостероїди можуть розглядатися як альтернативна терапія, хоча рівень доказовості такого підходу низький.

Якщо застосовують системні кортикостероїди, зазвичай потрібні дози, еквівалентні 20-50 мг преднізону на добу; ці дози стосуються дорослих, а не дітей. Оскільки тривале застосування таких доз неминуче пов’язане з ризиком побічних ефектів, тривале використання системних кортикостероїдів при кропив’янці наполегливо не рекомендується.

Слід враховувати, що застосування омалізумабу, дупілумабу та ремібрутинібу може бути обмежене через високу вартість, а використання циклоспорину – через його профіль безпеки. Крім того, при виборі будь-якого втручання необхідно брати до уваги регуляторні обмеження, доступність і економічну доцільність, а за потреби – розглядати альтернативні варіанти лікування.

Оскільки тяжкість кропив’янки може змінюватися з часом, а спонтанна ремісія можлива на будь-якому етапі, доцільно повторно оцінювати потребу в продовженні поточної або альтернативної медикаментозної терапії кожні 3-6 міс. Цей принцип також відображено в терапевтичному алгоритмі (рис. 3).

Рис. 3. Алгоритм ведення кропив’янки

Майже всі методи лікування, не включені до основного терапевтичного алгоритму, ґрунтуються на клінічних дослідженнях із низьким рівнем доказовості. Винятком є моноклональне антитіло бенралізумаб, для якого наявні докази помірної якості. У класичному дослідженні при ХК він не продемонстрував статистично значущої ефективності, однак може розглядатися в окремих пацієнтів, особливо за наявності певних коморбідних станів, наприклад еозинофільної астми.

Лікування особливих груп пацієнтів

Діти. У клінічній практиці частина лікарів досі обирає АГП 1 покоління як стартову терапію кропив’янки в дітей, вважаючи, що їхній профіль безпеки краще відомий завдяки тривалішому досвіду застосування. Водночас для препаратів 1 покоління доведено негативний вплив на успішність і навчальну продуктивність дітей. Крім того, у багатьох країнах сучасні АГП 2 покоління не мають зареєстрованого показання для застосування в дітей віком до 6 міс.

Попри це, АГП 1 покоління мають менш сприятливий профіль безпеки порівняно з препаратами 2 покоління, тому не рекомендуються як терапія першої лінії у дітей із кропив’янкою. До АГП 2 покоління з підтвердженою ефективністю та безпекою в педіатричній популяції належать біластин, цетиризин, дезлоратадин, фексофенадин, левоцетиризин, лоратадин і рупатадин.

Вибір конкретного АГП 2 покоління для дитини з кропив’янкою має враховувати вік пацієнта та доступність відповідної лікарської форми. Не всі препарати цієї групи доступні у вигляді сиропу або таблеток, що диспергуються в ротовій порожнині, тобто форм, зручних для дітей. Крім того, мінімальний дозволений вік застосування може відрізнятися в різних країнах. Водночас деякі сучасні АГП 2 покоління доступні вже для застосування в дітей раннього віку.

Усі подальші кроки лікування в дітей мають прийматися індивідуально та з обережністю, оскільки підвищення доз АГП і наступні терапевтичні опції в педіатричній популяції вивчені недостатньо. Водночас слід враховувати, що омалізумаб застосовують для лікування астми й він зареєстрований у дітей віком від 6 років, дупілумаб – для лікування атопічної екземи й зареєстрований від 6 міс, а циклоспорин використовується навіть у дуже маленьких дітей у трансплантології.

Короткий курс системних кортикостероїдів, як зазначено в терапевтичному алгоритмі, у дітей має застосовуватися лише як дуже обмежений захід. Наразі омалізумаб є єдиним схваленим біологічним препаратом для лікування ХСК, рефрактерної до антигістамінної терапії, у пацієнтів віком понад 12 років. Дупілумаб нині вивчається у клінічних дослідженнях у дітей віком ≥2 років із неконтрольованою ХСК.

Загалом ті самі принципи лікування застосовні й до вагітних та жінок у період лактації. У вагітних, особливо в І триместрі, системної терапії за можливості слід уникати. Однак вагітні пацієнтки мають право на найкраще можливе лікування, особливо якщо кропив’янка суттєво порушує якість життя або супроводжується загостреннями.

Безпека терапії кропив’янки у вагітних систематично не вивчалася. Водночас потенційні негативні наслідки підвищеного рівня зв’язування гістаміну з рецепторами при активній кропив’янці під час вагітності також залишаються недостатньо дослідженими. У дослідженні PREG-CU звернення по невідкладну допомогу через загострення кропив’янки під час вагітності асоціювалися з передчасними пологами.

Щодо медикаментозного лікування, на сьогодні не повідомлялося про вроджені вади розвитку в дітей жінок, які застосовували сучасні АГП 2 покоління під час вагітності. Однак доказова база залишається обмеженою.

Усі АГП виділяються в грудне молоко в низьких концентраціях. У період грудного вигодовування перевагу також слід надавати АГП 2 покоління, оскільки в немовлят, яких годують грудьми, може виникати седація при потраплянні АГП 1 покоління з грудним молоком.

Підвищення дози сучасних АГП 2 покоління під час вагітності може розглядатися лише з особливою обережністю, оскільки відповідні дослідження безпеки не проводилися. АГП 1 покоління слід уникати.

Zuberbier T. et al. The International Guideline for the Definition, Classification, Diagnosis and Management of Urticaria. Allergy, 2026 Feb 6. doi: 10.1111/all.70210. Epub ahead of print. PMID: 41649409.

Адаптований скорочений переклад підготував Олексій Терещенко

Від редакції

Оновлені міжнародні настанови з ведення кропив’янки ще раз підкреслюють ключову роль антигістамінних препаратів 2 покоління як фармакотерапії першої лінії. Саме ці засоби рекомендовані для регулярного контролю симптомів кропив’янки завдяки поєднанню ефективності, сприятливого профілю безпеки та відсутності клінічно значущого седативного впливу.

Сучасним представником цього класу є біластин – активна речовина оригінального препарату Ніксар® («Берлін-Хемі», Німеччина). Біластин має переконливу доказову базу ефективності та безпеки при кропив’янці в дорослих і дітей, характеризується неседативним профілем і може розглядатися як раціональний вибір для тривалого контролю симптомів у пацієнтів, яким потрібна антигістамінна терапія без впливу на денну активність, когнітивні та моторні функції.

Важливою практичною перевагою біластину є прогнозований фармакокінетичний профіль: препарат не метаболізується печінковою системою CYP, виводиться переважно в незміненому вигляді та має низький потенціал клінічно значущих лікарських взаємодій. Це особливо актуально для пацієнтів із хронічними алергічними захворюваннями, яким може бути потрібна тривала або повторна антигістамінна терапія. Додатковим чинником прихильності до лікування є простий режим застосування – 1 раз на добу.

Ніксар® представлений у двох зручних формах: таблетки 20 мг – для дорослих і дітей віком від 12 років, а також таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині, 10 мг – форма, зручна для педіатричної практики, яку можна застосовувати в дітей віком від 2 років. Окрім кропив’янки, обидві форми препарату також мають показання для симптоматичного лікування алергічного ринокон’юнктивіту – сезонного та цілорічного.

Отже, Ніксар® поєднує характеристики, важливі для сучасного АГП: оригінальний біластин, неседативний профіль, доказову базу щодо ефективності й безпеки, зручне дозування 1 раз на добу та наявність форм для різних вікових груп. Завдяки цьому препарат може бути доречним вибором у пацієнтів із кропив’янкою та іншими алергічними станами, які потребують ефективного контролю симптомів без небажаного впливу на повсякденну активність.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (620), 2026 р