COVID-19 і психоемоційні розлади: можливості профілактики та лікування

18.09.2021

Стаття у форматі PDF

11 лютого відбулася онлайн-конференція «Інфекційний контроль. Від профілактики до лікування», в рамках якої лікарі різних спеціальностей мали змогу ознайомитись із сучасними підходами до профілактики та ведення багатьох інфекційних захворювань. Значна частка доповідей, представлених провідними фахівцями на цьому науковому заході, розкривала нюанси негативного впливу коронавірусу SARS-CoV‑2 на організм людини й окреслювала можливі шляхи вирішення зазначених проблем. Учасники звернули пильну увагу на позалегеневі прояви коронавірусної хвороби (COVID‑19), зокрема на здатність вірусу спричиняти ураження нервової системи. Одну з доповідей, у якій висвітлювалися сучасні можливості фармакотерапії в лікуванні та профілактиці COVID‑19-асоційованих психоемоційних розладів, представила професор кафедри рефлексотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти, доктор медичних наук Ольга Григорівна Морозова, котра люб’язно погодилася відповісти на наші запитання стосовно цієї проблеми.

? Якою є ймовірність порушення психічного стану в умовах пандемії COVID‑19?

– В аналітичній записці Організації Об’єднаних Націй, опублікованій 13 травня 2020 року, підкреслюється, що коронавірусна інфекція насамперед загрожує фізичному здоров’ю, але може стати чинником серйозних проблем й у сфері психічного здоров’я, якщо не вжити відповідних заходів.

Згідно з даними, що представили китайські й американські вчені, не тільки інфікування SARS-CoV‑2 призводить до виникнення психоемоційних розладів, а й навіть аналіз даних щодо поширення COVID‑19 може провокувати порушення психічного стану: 40% населення, отримуючи новини щодо розповсюдження COVID‑19, відчувають стрес, тривогу чи вже страждають на тривожно-­депресивні розлади через страх захворіти, померти, втратити близьких; 37% мають клінічно значущі симптоми депресивного розладу, в 17-20% діагностують порушення адаптації. Основні психічні зміни на тлі COVID‑19 представлені когнітивними, соматизованими вегетативними порушеннями тривожно-фобічного (8,5-28,8% випадків) і депресивного спектра (9,5-16,5% випадків). Опосередкованою ознакою погіршення психічного стану будь-якої популяції є рівень продажів антипсихотичних препаратів: протягом лютня – ​квітня 2020 року у світі зафіксували зростання кількості виписаних рецептів на анксіолітики на 37%, на антидепресанти – ​на 18%, на снодійні засоби – ​на 14,8%.

? Чи можна очікувати поліпшення психічного здоров’я після одужання від COVID‑19?

– На жаль, як свідчить світова практика, не всі реконвалесценти з негативним ПЛР‑тестом на SARS-CoV‑2 змогли повністю позбутися психоневрологічних симптомів. Результати італійського дослідження демонструють, що майже 56% пацієнтів, які одужали від COVID‑19, мають щонайменше одне психічне порушення. Через місяць після завершення лікування з приводу COVID‑19 42% опитаних відчували тривожність, 40% респондентів страждали від безсоння, 31% мали депресію, у 28% діагностували посттравматичне стресове порушення. На підставі результатів таких досліджень європейські колеги рекомендують усім пацієнтам, які перенесли COVID‑19, проходити обов’язкову оцінку психічного здоров’я.

? Інфікування SARS-CoV‑2 впливає тільки на психо­емоційний стан людини? Які фактори ризику порушення психіки на тлі COVID‑19?

– Поряд із порушенням психічного здоров’я COVID‑19 може провокувати зниження когнітивних функцій, яке відзначають навіть ті, хто переніс інфекцію в легкій формі. У дослідженні The Great British Intelligence Test британські науковці аналізували результати когнітивних тестів пацієнтів із підозрюваною/підтвердженою COVID‑19 (n=84 285). У когорті осіб, які вже одужали, тестування виявило суттєвий дефіцит у когнітивній сфері, що залишався достовірно значущим навіть після внесення поправки на вік, стать, рівень освіти, дохід, расово-етнічну приналежність і коморбідну патологію.

Нині чинниками ризику психоемоційних і когнітивних порушень вважають наявність стресу, пов’язаного з пандемією COVID‑19, перебування в палаті інтенсивної терапії та реанімації, побоювання щодо можливої смерті / виникнення ускладнень, соціальну ізоляцію, страх втратити роботу та залишитися без джерел доходу.

? Якими є патофізіологічні причини ураження центральної нервової системи (ЦНС) на тлі інфікування SARS-CoV‑2?

– Ураження ЦНС при COVID‑19 пов’язують із впливом вірусу SARS-CoV‑2 на функції нейронів і метаболізм нейротранс­мітерів, а також з опосередкованим ушкодженням нервової тканини внаслідок системного запалення, тромбо­утворення, ішемії. До ймовірних механізмів ураження ЦНС відносять прямий вибірковий вплив вірусу на краніальні нерви та тканину мозку, синтез вірусом нейротоксинів, активацію продукції нейромедіаторів запалення, а також здатність SARS-CoV‑2 надходити в ендотелій церебральних судин, проникати в структури мозку та провокувати вторинне ураження внаслідок гострого/підгострого автоімунного процесу.

? Дисбаланс синтезу яких нейротрансмітерів може спричиняти виникнення психоемоційних і когнітивних порушень?

– Згідно з моноаміновою теорією, зниження рівнів дофаміну, норадреналіну, серотоніну є основним чинником розвитку депресії. Амінокислоти (глутамін, триптофан, тирозин) слугують попередниками синтезу різноманітних нейротрансмітерів, зокрема гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), норадреналіну, адреналіну, дофаміну, серотоніну, мелатоніну. Різке припинення надходження цих амінокислот супроводжується зниженням рівня відповідних нейротрансмітерів, що призводить до появи психіатричних симптомів у хворих на COVID‑19.

Дефіцит кофакторів, а саме вітаміну С і цинку, зумовлює порушення конверсії амінокислот у нейротрансмітери, що впливає на психоемоційне благополуччя. Стрес, пов’язаний із соціальною ізоляцією, також супроводжується зниженням рівнів нейротрансмітерів і чутливості рецепторів у різних ділянках ЦНС. Попередні дослідження продемонстрували, що тривала ізоляція людини призводить до пригнічення вивільнення дофаміну, серотоніну, адреналіну, ГАМК і глутамату.

? Чому велику увагу приділяють саме вмісту ГАМК?

– ГАМК є основним гальмівним нейротрансмітером у корі головного мозку. ГАМК необхідна для забезпечення обміну речовин у головному мозку, знижує активність нейронів, запобігає перезбудженню нервових клітин і чинить заспокійливий вплив. Тому стабілізація функцій ГАМК‑­рецепторної системи є ефективним фармакологічним підходом у лікуванні тривожно-вегетативних порушень.

? Яким чином можна підвищити рівень ГАМК в організмі?

– Забезпечити зростання вмісту ГАМК можна завдяки прийому β-феніл-ГАМК – ​удосконаленої молекули ГАМК, відомої як фенібут, котрій притаманна анксіолітична та ноотропна активність. Фенібут сприяє стабілізації нейромедіаторного балансу в лімбічній системі, відновленню рівноваги між процесами збудження та гальмування в ЦНС. Помірно транквілізуючий вплив фенібуту пов’язаний із його здатністю зв’язуватися в головному мозку виключно з β-рецепторами ГАМК, які опосередковують розвиток тривалих ГАМК‑залежних реакцій у ЦНС, на відміну від «швидкого» компонента ГАМК-залежних реакцій, який виникає завдяки активації ГАМК-А-­рецепторів під впливом бензодіазепінів, тобто фенібут реалізує свої ГАМК-ергічні ефекти поза рамками ГАМК-бензодіазепін-­рецепторного комплексу (ГАМК-А-­рецептори). Фенібут стимулює гальмівні рецептори нейронів, переважно кори головного мозку, гіпоталамусу та лімбіко-­ретикулярного комплексу, посилюючи процеси гальмування; активує конт­роль кортикальних структур над субкортикальними та ­лімбічними.

Тому прийом фенібуту асоціюється з розвитком таких додаткових корисних ефектів, як ноотропний (відновлення порушених вищих кіркових функцій, рівня суджень і критичних можливостей), мнемотропний (поліпшення пам’яті та здатності до навчання), антиастенічний, протитривожний (анксіолітичний), м’який заспокійливий без виникнення сонливості. На тлі прийому фенібуту зменшуються роздратування, емоційна збудливість.

? Якою є доказова база ефективності фенібуту?

– Ефективність і безпека фенібуту вивчалися в плацебо-­контрольованих дослідженнях із подвійним засліпленням за участю пацієнтів із невротичними та психотичними розладами. Зазвичай фенібут призначали в дозах 0,25-0,5 г тричі на добу протягом 1-2 тиж. Результати досліджень переконливо свідчать, що терапія фенібутом сприяла активації розумових здібностей, підвищувала фізичну витривалість, мотивацію, зменшувала прояви астенії. Водночас із високою ефективністю фенібут має сприятливий профіль безпеки: частота виникнення будь-яких побічних ефектів у разі прийому фенібуту становила лише 5,66%, найчастішим із них була сонливість (1,89% випадків). Науковці вважають, що за умови призначення в терапевтичних дозах (0,25-2 г/добу) фенібут є безпечним лікарським засобом, який добре переноситься.

? Якому, на вашу думку, препарату фенібуту слід віддавати перевагу?

– Обираючи препарат, який містить фенібут, слід від­давати перевагу добре відомому лікарському засобу ­Біфрен® (Acino, Швейцарія). Доведено, що Біфрен® усуває психо­емоційне напруження, тривожність, страх і поліпшує сон; окрім того, він має транквілізуючі властивості, стимулює пам’ять і здатність до навчання, підвищує фізичну праце­здатність. ­Біфрен® ефективно зменшує прояви астенії та вазо­вегетативні симптоми, включно з головним болем, відчуттям тяжкості в голові, порушенням сну, дратівливістю, емоційною лабільністю; підвищує розумову праце­здатність. Біфрен® сприяє поліпшенню психологічних показників, як-от увага, пам’ять, швидкість і точність сенсорно-­моторних реакцій.

Ефективність і безпеку Біфрену вивчали у вітчизняному дослідженні БАЛАНС, метою якого було оцінити розповсю­дженість психосоматичної патології серед терапевтичних пацієнтів. У цьому досліджені взяли участь пацієнти терапевтичного профілю (n=25 168; 36,8% – ​чоловіки), котрі страждали на нейроциркуляторну дистонію, артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця. В обстеженій когорті 78% хворих потребували призначення протитривожного препарату, як такий використовували Біфрен® у добовій дозі 2-3 таблетки по 250 мг протягом 20-30 діб. Після завершення лікування переважна більшість пацієнтів (98%) відзначила значне зменшення психоемоційних порушень.

? Чи можна рекомендувати Біфрен® хворим на COVID‑19 у разі психоемоційних порушень?

– Починаючи курацію хворих на COVID‑19, слід пам’ятати, що когнітивні та психоемоційні порушення при цьому захворюванні спричинені як прямим впливом ­SARS-CoV‑2 на функціонування нейронів і метаболізм нейротрансмітерів, так і соціальними наслідками пандемії, зокрема соціальною ізоляцією, панікою та невпевненістю в майбутньому. Особ­ливої уваги потребують люди похилого віку із супутніми серцево-судинними захворюваннями та факторами ризику, що одночасно підвищують схильність до тяжкого перебігу COVID‑19 і розвитку когнітивних/психічних розладів.

Збагачення раціону амінокислотними попередниками нейротрансмітерів є перспективним напрямом профілактики та лікування психоемоційних порушень, пов’язаних із COVID‑19. Фенібут (Біфрен®), удосконалене й безпечне джерело ГАМК, чинить анксіолітичну та ноотропну дії, тому його можна рекомендувати хворим на COVID‑19. Своєчасне профілактичне застосування Біфрену допоможе зберегти когнітивне здоров’я та запобігти розвитку довгострокових ускладнень.

Підготувала Тетяна Можина

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 16 (509), 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Інфекційні захворювання

28.02.2024 Інфекційні захворювання Обґрунтування підходів до противірусної терапії респіраторних інфекцій на основі доказової медицини

На щастя, існує не так багато збудників інфекційних хвороб, які спричиняють епідемії або пандемії. Але кількість їхніх жертв серед людей може налічувати мільйони. Найнебезпечнішими, з огляду на швидкість поширення та кількість уражених осіб, є саме ті, що передаються через повітря. Це зумовлено найлегшим механізмом передачі патогенів, які спричиняють респіраторні захворювання. У довакцинальну еру натуральна віспа, дифтерія, кір та інші інфекційні хвороби були причиною вкрай високої смертності, особливо серед дитячого населення. Після створення та масового застосування вакцин проти цих небезпечних хвороб епідемії або припинилися, або набули мінімального масштабу, а натуральна віспа навіть була повністю ліквідована в світі. Останній її осередок у 70-х роках минулого століття – ​Індія....

23.01.2024 Інфекційні захворювання Терапія та сімейна медицина Збережімо антибіотики для подальших поколінь

Проблема антибіотикорезистентності (АБР) – у центрі уваги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). АБР розглядається розвиненими країнами як загроза національній безпеці, у зв’язку з чим на всіх рівнях слід робити кроки, спрямовані на зменшення впливу й обмеження поширення АБР. Особливо важливою є роль медичних працівників у збереженні потенціалу антибіотиків (АБ). ...

23.01.2024 Інфекційні захворювання Терапія та сімейна медицина Визначення причинності збудника. Ознаки домінувальних, колонізувальних і причинних ізолятів

Багатьом лікарям у своїй практичній діяльності нерідко доводиться направляти біологічний матеріал на дослідження до мікробіологічних лабораторій. Утім, після отримання результатів посіву постає чимало інших запитань: чи потрібно проводити антибіотикотерапію, якими виявляться результати; чи є виявлений збудник причиною захворювання або це колонізувальний мікроорганізм; чи може отриманий збудник бути результатом забруднення зразка? Це лише приблизний перелік запитань, у яких необхідно добре орієнтуватися, аби не припуститися грубих помилок. На жаль, ці моменти наразі недостатньо досліджені та потребують глибшого вивчення. Про сучасні підходи до інтерпретації результатів мікробіологічних досліджень, лабораторних маркерів інфекційного процесу, а також вибору відповідних терапевтичних втручань розповів у межах програми національного конгресу Antibiotic Resistance STOP! консультант з антимікробної терапії, клінічний фармаколог відділу інфекційного контролю клінічної лікарні Державного управління справами «Феофанія» (м. Київ) Дмитро Євгенович Михайленко....

23.01.2024 Інфекційні захворювання Терапія та сімейна медицина Азитроміцин як антибіотик деескалації і відновлення чутливості до деяких антибіотиків у грамнегативних збудників антибіотикорезистентних інфекцій

Україна стає антилідером із розповсюдження грамнегативних мультирезистентних мікроорганізмів в умовах стаціонару,  що становить серйозну загрозу здоров’ю людини. Інфікування мультирезистентними штамами значно ускладнює лікування пацієнтів стаціонарів, особливо реанімаційних і травматологічних відділень. На жаль, усе частіше такі інфекції мають профіль повної антибіотикорезистентності, що унеможливлює використання навіть антибіотиків резерву. У таких випадках ефективним рішенням може бути комбінована антибіотикотерапія....