Дієві допоміжні засоби на основі магнію і калію в терапії пацієнтів кардіологічного профілю

29.10.2022

Стаття у форматі PDF

Калій (К) та магній (Mg) є внутрішньоклітинними катіонами, які сприяють нормальному функціонуванню нервової системи і м’язів та беруть безпосередню участь у багатьох фізіологічних і біохімічних реакціях. Для корекції калій-магнієвого гомеостазу застосовують препарати, що усувають дефіцит згаданих іонів на внутрішньоклітинному рівні. Яскравим представником цієї групи препаратів є перевірений часом препарат Панангін Форте виробництва відомої фармацевтичної компанії «Гедеон Ріхтер».

Фізіологічне значення калію

Іони К+ беруть участь у формуванні клітинних потенціалів дії (фази деполяризації та реполяризації), скороченні кардіоміоцитів, скелетних і гладких м’язових волокон, передачі нервових імпульсів, а також у регулюванні та підтриманні функції сечовидільної системи (Стукс, 1996). Вміст К+ у позаклітинній рідині становить < 2% загального вмісту його в організмі, решта 98% припадає на внутрішньоклітинний К+. Гомеостаз підтримується завдяки роботі Na+/K+ АТФ-ази, що доставляє іони К+ до клітини і виводить з неї іони Na+, чим забезпечує трансмембранний потенціал спокою (Iezhitsa et al., 2008).

Дисбаланс іонів К+

Порушення балансу між внутрішньо- та позаклітинним вмістом К+ призводить до порушення ­скоротливості м’язових волокон, зокрема кардіоміоцитів. Однією з голов­них ознак гіпокаліємії – є порушення ритму серця (Khan, 2013). Зміни рівня К+ асоціюються з порушенням електрофізіологічних властивостей мембрани клітини, генерації та проведення ­імпульсу. ­Внутрішньоклітинний дефіцит К+ спричинює підвищення активності водія ритму, активування гетеро­тропних вогнищ збуд­жен­ня, подовження реполяризації, що, своєю чергою, провокує порушення ритму серця (ПРС).

Вплив гіпокаліємії на реполяризацію зростає при ­багатьох серцево-судинних захворюваннях (ССЗ), ­як-от гіпертрофія лівого шлуночка (ГЛШ), ­застійна серцева недостатність (СН), ішемія та гост­рий інфаркт міокарда (ГІМ) (Macdonald, 2004). ­

Зокрема, встановлено, що зниження рівня К+ у ­крові на 1 ммоль/л підвищує ризик розвитку шлуночкових аритмій на 28%. Гіпокаліємія особливо небезпечна у ­хворих, які перенесли ГІМ, оскільки у цієї когорти вона може спровокувати ­стійку шлуночкову тахікардію або фібриляцію шлуночків (Iezhitsa et al., 2008).

За даними великих міжнародних досліджень (NHS (Nurses Health Study), INTERSALT), надход­жен­ня К+ з їжею має пропорційний вплив на рівень ­артеріального тиску (АТ). Так, у метааналізі 19 досліджень (586 пацієнтів, із них 412 – ​з АГ) було виявлено гіпотензивний ефект додат­кового приймання К+. Власне, застосування таб­ле­тованих препаратів асоціювалося зі зниженням АТ у серед­ньому на 5,9 мм рт. ст. (Sacks et al., 2001).

При тривалому спостереженні (у середньому 6,7 року) за 7563 хворими з АГ, з яких 1679 ­отримували діуретики, виявлено, що гіпокаліємія, яка при цьому ­формувалася (діагностується при концентрації К+ менш як 3,5 ммоль/л) супроводжувалася наростанням частоти серцево-судинних ускладнень (Cappucio et al., 1991).

K.T. Knaw, E. Barret-Connor встановили залежність між добовою дозою споживаного К+ та зниженням ризику смерті при інсульті: при збільшенні добового ­споживання К+ на 10 ммоль ризик розвитку інсульту з летальним кінцем знижується на 40% (12 років спостереження, 859 учасників) (Cohen et al., 2001). 

Як відомо, К+ надходить до організму з їжею та абсор­бується через шлунково-кишковий тракт із подальшою екскрецією надлишку через нирки. Добова потреба ­дорослої людини у К+ становить 40‑100 ммоль/л (Стукс, 1996).

Особливості гіпокаліємії

Швидкість та обсяг виділення К+ залежать від багатьох чинників, а саме: його рівня в крові, кислотно-­лужної рівноваги, осмолярності, впливу гормонів альдостерону та вазопресину, швидкості відновлення клітин (Iezhitsa et al., 2008). Гіпокаліємія (стійке зниження сироваткової концент­рації К+ <3,5 мЕкв/л) може бути зумовлена багатьма причинами: недостатнім надход­жен­ням з їжею або поси­леним виділенням його з організму, ­надлишком Na+ у раціоні, первинним гіперальдостеронізмом, рено­васку­лярною гіпертонією (Ascherio et al., 1998). 

Клінічно цей стан проявляється астенією, нервово-­м’язовими розладами (м’язова слабкість, судоми м’язів, паралічі, парези, ослаблення сухожильних рефлексів, ­депресія, ступор, кома), змінами з боку органів трав­лення (метеоризм, парез кишечника, паралітична кишкова непрохідність). змінами сечовидільної системи (атонія сечового міхура, поліурія, некрози у нирках), серцево-­судинної системи (збільшення розмірів серця, тахікардія, екстрасистолія, зниження артеріального тиску, некрози у міокарді). З’являються зміни на ЕКГ: порушується A-V провідність, розширюється комплекс QRS, подовжується QT, знижується ST, з’являється зубець U (V2-V3), зубець Т сплощується, стає двофазним, негативним, розвивається екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія.

Фізіологічне значення магнію для людини

Магній (Mg2+) є внутрішньоклітинним катіоном, який бере участь у багатьох фізіологічних і біохімічних функ­ціях, а як кофактор у понад 300 ферментативних реакціях. Крім того, мінерал є невіддільною частиною багатьох ключових біохімічних шляхів, як-от деградація макроелементів, окисне фосфорилювання, синтез ДНК і синтез ­білка, нервово-м’язова збудливість та регулю­вання секре­ції ­паратиреоїдного гормону (ПТГ). Зва­жа­ючи на те, що магній є фізіологічним антагоністом кальцієвих кана­лів, Mg2+ чинить вплив на процеси, що ­регулюються внутрішньоклітинним кальцієм, і тому є необхідним для нормальної неврологічних та м’язових функцій (Saris et al., 2000; Topf et al., 2003). До того ж Mg2+ регулює проникність мембран через взаємодію з фосфоліпідами та має вплив на тонус судин і кров’яний тиск.

Власне, дані про загальний вміст Mg2+ в організмі та його розподіл у дорослих людей різняться. Понад 99% загальної кількості Mg2+ в організмі перебуває у внут­рішньо­клітинному просторі, переважно локалізується в кістках (60‑65%), м’язах і м’яких тканинах (34‑39%) і < 1% – ​у позаклітинному просторі (Konrad et al., 2004; O’Dell et al., 1997). 

Тобто запаси Mg2+ жорстко регулюються за допомогою збалансованої взаємодії між кишковим всмоктуванням і нирковою екскрецією у нормальних умовах. Нир­кова елімінація виводить приблизно 100 мг Mg2+ на день, тоді як втрати через піт зазвичай низькі. Однак під час інтен­сивного фізичного навантаження ці втрати можуть ­значно зростати.

Різні чинники позначаються на кишковому ­погли­нанні Mg2+ та мають суттєве значення для забезпечення організму цим мінералом. Поглинання Mg2+ у кишківнику варіюється в широкому діапазоні та зале­жить від дози, харчових звичок, а також від чинників, що посилюють чи інгібують. На додаток, кілька досліджень підтвердили, що всмоктування Mg2+ із харчових добавок і фармацевтичних препаратів у стандартних умовах незначно залежать від типу солі Mg2+.

Кишкове всмоктування Mg2+ – ​це складний процес, який охоплює насичуваний (трансцелюлярний) активний шлях і ненасичуваний (парацелюлярний) пасивний шлях. За фізіологічних люмінальних концентрацій мінералу домінує активний, насичуваний і трансцелюлярний процес, натомість за вищих доз переважає пасивний, парацелюлярний шлях. Абсолютна абсорбція зростає зі збільшенням дози. Варто зауважити, що на ­поглинання Mg2+ можуть мати вплив фізіологічні чинники, ­як-от вік та різноманітні компоненти їжі. Інгібіторна дія може ­виявляти високий вміст частково ферментованих волокон (тобто геміцелюлози), неферментованих волокон (тобто целюлози та лігніну), а також фітатів та оксалатів. Парацелюлярне поглинання Mg2+ відбувається за допомогою простої дифузії та полягає в ­перенесенні Mg2+ через невеликі простори між епітеліальними ­клітинами. Mg2+ всмоктується через парацелюлярний пасивний і трансцелюлярний активний шлях, у якому ­беруть участь білки каналів TRPM6/7. ­Відносне поглинання Mg2+ вище, якщо мінерал надходить у ­вигляді кількох невеликих доз упродовж дня порівняно з одноразовим прийманням великої кількості Mg2+.
Сучасна популяція характеризується граничною кількістю Mg2+ в організмі, тому, окрім безпосередньо аліментарного дефіциту, будь-яке додаткове навантаження, що сприяє утрудненню всмоктування Mg2+, ­зростанню його втрат або збільшенню добової потреби, може ­також спровокувати розвиток магнієвого дефіциту (Chollet et al., 2000). 

До таких чинників належать ­гіпокалорійні ­дієти, стрес (як гострий, так і хронічний), фізична ­перенапруга та гіпо­динамія, вплив високих температур. ­Втрати із ­сечею зростають під впливом катехоламінів і кортико­їдних гормонів, чим пояснюється можливість ­виникнення магнієвого дефіциту в разі стресу. Проте вміст Мg2+ у сироватці крові не відображає його ­запаси в організмі, а залежить лише від інтенсивності його руху з депо до нирок. Малоінформа­тив­ним є і його вміст у клітинних елементах крові через неоднорідність розподілу.

Дисбаланс іонів Mg

Запідозрити магнієвий дефіцит можна на підставі поєднання окремих клінічних ознак, як-от ­вегетативна дисфункція, синдром хронічної втоми, зниження концент­рації уваги, порушення пам’яті, тривога, депресія, парестезії, артеріальна гіпертензія та гіпотензія, тахікардія, аритмії, судоми та ін. (Lima Mde et al., 2009). 

При артеріальній гіпертензії відбувається затримка всмоктування Mg2+ на 20‑33%, до 37% – ​при серцевій недостатності та алкоголізмі, до 51% – ​при інсультах (Anderson et al., 1971). Цей факт підтверджує ­можливу роль дефіциту Мg2+ у патогенезі цих захворювань та їх ускладнень.

У хворих на есенціальну гіпертонію спостерігаються зниження концентрації Мg2+ у тромбоцитах та ­зворотна кореляція цього показника з діастолічним АТ. Існує зворотна кореляція концентрації інтрацелюлярного Мg2+ не лише з рівнем артеріального тиску, а й зі ступенем гіпертрофії лівого шлуночка. Дефіцит Мg2+ може бути загальною патогенетичною ланкою АГ та інсулінорезистентності, що так часто поєднуються і взаємопогіршують перебіг одне одного. Доведено зниження у здорових ­добровольців чутливості до інсуліну на тлі дефіциту Мg2+ у харчовому раціоні (Chollet et al., 2000).

Підсумовуючи, абсорбція Mg2+ зворотно ­пропорційна поглиненій дозі. Це пов’язано з дуже обмеженими можливостями кишечника до всмоктування іонів Mg2+ та прискоренням кишкового транзиту при застосуванні надвисоких доз, що також знижує всмоктування магнію.
Активне застосування K-Mg-аспарагінату у клінічній практиці почалося із 1960 р. Нині одним із найвідоміших препаратів K-Mg-аспарагінату є Панангін Форте (компа­нія «Гедеон Ріхтер»).

Панангін Форте, містить природні макроелементи у дозах 280 мг магнію і 316 мг калію, підходить більшості пацієнтів як засіб додаткової терапії при хронічних захворюваннях серця (при серцевій недостатності, пацієнтам у постінфарктний період) та порушеннях ритму серця (шлуночкових аритміях).

Зручність застосування Панангіну форте по 1 таблетці тричі на добу забезпечує пацієнту добову дозу вказаних макроелементів, а також високу прихильність пацієнтів до терапії. Крім того, регулярне приймання Панангін Форте на додаток до основної терапії підвищує ефективність лікування ССЗ.

Підготував Денис Соколовський

Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 3-4 (82-83) 2022 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Кардіологія

27.03.2024 Терапія та сімейна медицина Бенфотіамін: фокус на терапевтичний потенціал

Тіамін (вітамін В1) – важливий вітамін, який відіграє вирішальну роль в енергетичному обміні та метаболічних процесах організму загалом. Він необхідний для функціонування нервової системи, серця і м’язів. Дефіцит тіаміну (ДТ) спричиняє різноманітні розлади, зумовлені ураженням нервів периферичної та центральної нервової системи (ЦНС). Для компенсації ДТ розроблено попередники тіаміну з високою біодоступністю, представником яких є бенфотіамін. Пропонуємо до вашої уваги огляд досліджень щодо корисних терапевтичних ефектів тіаміну та бенфотіаміну, продемонстрованих у доклінічних і клінічних дослідженнях....

24.03.2024 Гастроентерологія Терапія та сімейна медицина Основні напрями використання ітоприду гідрохлориду в лікуванні патології шлунково-кишкового тракту

Актуальність проблеми порушень моторної функції шлунково-кишкового тракту (ШКТ) за останні десятиліття значно зросла, що пов’язано з великою поширеністю в світі та в Україні цієї патології. Удосконалення фармакотерапії порушень моторики ШКТ та широке впровадження сучасних лікарських засобів у клінічну практику є на сьогодні важливим завданням внутрішньої медицини....

24.03.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Розувастатин і розувастатин/езетиміб у лікуванні гіперхолестеринемії

Дисліпідемія та атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АСССЗ) є провідною причиною передчасної смерті в усьому світі (Bianconi V. et al., 2021). Гіперхолестеринемія – ​третій за поширеністю (після артеріальної гіпертензії та дієтологічних порушень) фактор кардіоваскулярного ризику в світі (Roth G.A. et al., 2020), а в низці європейських країн і, зокрема, в Польщі вона посідає перше місце. Актуальні дані свідчать, що 70% дорослого населення Польщі страждають на гіперхолестеринемію (Banach M. et al., 2023). Загалом дані Польщі як сусідньої східноєвропейської країни можна екстраполювати і на Україну....

24.03.2024 Терапія та сімейна медицина Життя в дослідженні нових ліків

Однією із найвагоміших знахідок із часу відкриття дигіталісу Нобелівський комітет назвав синтез і дослідження β-блокаторів, які зараз мають провідні стабільні позиції у лікуванні більшості серцево-судинних хвороб (ішемічна хвороба серця – ​стенокардія, гострий коронарний синдром, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, тахіаритмії) (Радченко О.М., 2010). Це епохальне відкриття зроблено під керівництвом британського фармаколога Джеймса Блека (James Whyte Black), який отримав за нього Нобелівську премію в 1988 році. ...